Рішення від 28 червня 2026 р. у справі №201/6712/26 — Соборний районний суд міста Дніпра

Справа №201/6712/26

Провадження№2/201/4653/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 червня 2026 року Соборний районний суд

міста Дніпра

у складі головуючого судді Федоріщева С.С.

за участю секретаря судового засідання: Максимової О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу-

ВСТАНОВИВ:

Стислий виклад позиції позивача.

11 травня 2026 року ОСОБА_1 через свого представника адвоката Ялову Ю.О., що діяла на підставі Ордеру на надання правової допомоги АЕ №1502881 від 09.05.2026 р., звернувся до Соборного районного суду міста Дніпра із позовом до ОСОБА_2 та просив стягнути з неї на свою користь 385000 гривень, з яких 250000 гривень - сума позики, та 135000 гривень - відсотки за користування позикою.

В обґрунтування позовних вимог позивач послався на те, що 01 червня 2023 року на прохання ОСОБА_2 позивачем було надано у борг грошові кошти у розмірі 250 000 гривень. Надання грошових коштів у борг підтверджується розпискою від 01.06.2023 року. Даною розпискою було передбачено повернення грошових коштів 01.01.2024 року. Грошові кошти були надані у борг під два відсотки щомісячних відсотків. Доказом чого є завірена копія розписки котра додається. З урахуванням того, що з моменту встановленої дати повернення грошових коштів минуло вже майже три роки, враховуючи численні звернення до ОСОБА_2 щодо повернення грошових коштів, котрі не призвели до погашення заборгованості, позивач вимушений звернутися до суду з даною позовною заявою для захисту своїх порушених прав.

Заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу справ між суддями від 11.05.2026 року вказана позовна заява передана для розгляду судді Федоріщеву С.С.

Ухвалою судді від 18.05.2026 року відкрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , в порядку загального позовного провадження. Проведення підготовчого засідання призначено на 03.06.2026 року об 14-30 год.

30.05.2026 року до суду від представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи без участі позивача та її представника.

Відповідачка своїм правом на подачу відзиву на позов не скористалася, натомість 29.06.2026 року до суду надійшла письмова заява її представника в якій остання просила розглянути справу без участі відповідача та її представника.

Таким чином, суд вважає за можливе ухвалити у справі рішення суду в судовому засіданні за відсутності сторін та без фіксування процесу технічними засобами відповідно до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК.

Фактичні обставини встановленні судом. Мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного представником позивача, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Судом встановлено, що 01.06.2023 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було досягнуто домовленості та укладено договір позики у простій письмовій формі, оформленого шляхом складання розписки, що підтверджується її копією, доданою до матеріалів справи.

Відповідно до цього договору ОСОБА_1 передав в борг відповідачці грошові кошти у розмірі 250 000,00 грн.

Грошові кошти були надані у борг під два відсотки щомісячних відсотків.

Відповідно до розписки ОСОБА_2 зобов`язалась повернути борг в строк до 01.01.2024 року.

Станом на 11.05.2026 відповідачка по справі отримані вищезазначені грошові кошти за договором, оформленого як розписка, від 01.06.2023 року не повернула, ухиляється від розмов та виконання обов`язків за укладеним між сторонами договором позики, чим порушує взяті на себе зобов`язання, борг становить 385 000 гривень, з яких 250 000 гривень сума позики та 135 000 гривень відсотки за користування позикою.

Надаючи оцінку доводам сторін та аналізуючи встановлені обставини, суд виходить з того, що статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

В даному випадку наданими письмовими доказами (договором позики та розпискою відповідача) підтверджено факт отримання відповідачем позики від позивача, з чого виплаває, що між сторонами зазначений договір позики був реальним та укладеним відповідно до вимог закону. Ці обставини визнано відповідачкою.

Відповідно до частин 1, 3 статті 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина перша статті 510 ЦК України визначає, що сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор. За змістом статті 526 ЦК України, належне виконання зобов`язання - це передусім виконання його відповідно до умов договору і вимог ЦК України та інших актів цивільного законодавства. Однією з умов належного виконання зобов`язання є його виконання належними суб`єктами.

У частині першій статті 527 ЦК України сформульовано загальне правило, відповідно до якого боржник зобов`язаний особисто виконати зобов`язання, а інша сторона (кредитор) повинна особисто прийняти виконання, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Частиною першою статті 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною третьою статті 545 ЦК України передбачено, що наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. Прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання зобов`язання частково або в повному обсязі. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку, боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора (частини перша, четверта статті 545 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з частиною першою статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).

Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

Розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладених договорів, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Подібні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 13 грудня 2017 року № 6-996 цс 17 та постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15-ц (провадження № 14-712 цс 19), від 25 травня 2021 року у справі № 149/1499/18 (провадження № 14-48 цс 21).

Частиною першою статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Водночас, відповідно до частин 1 та 2 статті 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Отже, вина відповідача у зобов`язальних правовідносинах презюмується, якщо він не доведе відсутності своєї вини, тобто не доведе належними та допустимими доказами погашення позики.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до частини третьої статті 12, частин першої та шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу.

Враховуючи, що відповідно до умов даного договору ОСОБА_1 передав в борг відповідачці грошові кошти у розмірі 250 000,00 грн. під два відсотки щомісячних відсотків, тому загальна сума грошового зобов`язання відповідачки становить 385 000 гривень, з яких 250 000 гривень сума позики та 135 000 гривень відсотки за користування позикою.

На підставі викладеного, суд доходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову та стягнення з відповідачки на користь позивачки заборгованості за Договором позики від 01.06.2023 року у розмірі 250 000 гривень сума позики та 135 000 гривень відсотки за користування позикою.

З огляду на результат розгляду справи, на підставі ст.141 ЦПК України, з відповідача підлягають стягненню витрати позивача по сплаті судового збору.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.202,207, 509, 510, 526, 527, 630, 545, 614, 625-527, 538, 1047-1050 ЦК України, ст.ст.4, 12, 13, 76-81, 89, 141, 263-265 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу – задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) – 385 000 гривень, з яких 250 000 гривень сума позики та 135 000 гривень відсотки за користування позикою.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ), судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 3850,00 грн.

Рішення може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду, шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: С.С. Федоріщев