Рішення від 13 липня 2026 р. у справі №947/26170/26 — Київський районний суд м. Одеси

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ОДЕСИ

Справа № 947/26170/26

Провадження № 2/947/6067/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.07.2026 року

Київський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого – судді Калініченко Л.В.

при секретарі Матвієвої А.В.,

за участі:

відповідача – ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі у залі суду за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою

ОСОБА_2

до ОСОБА_1

про розірвання шлюбу,

ВСТАНОВИВ:

Позовні вимоги, що розглядаються судом:

Позивачка – ОСОБА_2 25 червня 2026 року звернулась до Київського районного суду міста Одеси з позовом до ОСОБА_1 , в якому просить суд розірвати шлюб між нею та відповідачем, зареєстрований 08 червня 2023 року Малиновським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), актовий запис №1197 від 08.06.2023 року.

Позиція та доводи учасників справи:

Позивачка в обґрунтування позовних вимог посилається на те, що вона та відповідач перебувають у зазначеному шлюбі, зареєстрованому 08 червня 2023 року Малиновським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), актовий запис №1197 від 08.06.2023 року.

За час перебування у шлюбу, в них народилась спільна дитина – син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В якості підстав для розірвання шлюбу позивачка зазначає про те, що протягом останнього часу до звернення до суду з цим позовом стосунки з відповідачем розладились, через різні погляди на життя, цінності та ведення спільного господарства і побуту. За доводами викладеними у позові, вже тривалий проміжок часу кожен з них живе окремим життям та своїми інтересами. У зв`язку з чим, позивачка вважає, що фактично сім`я припинила своє існування, а шлюб — розпався та має лише формальний характер.

Додатково позивачка вказує, що з відповідачем вони проживають окремо один від одного, а спільна їх дитина проживає з нею за адресою: АДРЕСА_1 .

Шлюбно-сімейні стосунки з відповідачем, за доводами позивачки, вона не підтримує, спільного господарства вони не ведуть, спільного бюджету та коштів не мають.

Крім того, позивачкою стверджується у позові, що у подальшому вона не бажає продовжувати подружні відносини з відповідачем і бажає розірвати шлюб, укладений між ними, за наслідком чого на примирення та збереження шлюбу з відповідачем не згодна. За доводами позивача, спору щодо поділу спільного сумісного майна подружжя у них немає, а після розірвання шлюбу дитина буде проживати з нею.

За викладених обставин позивачка стверджує про неможливість між нею та відповідачем спільного життя і збереження шлюбу, у зв`язку з чим вважає наявними підстави для розірвання шлюбу в судовому порядку, оскільки подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу буде суперечити її інтересам, а також положенням статті 51 Конституції України, відповідно до яких шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка.

Вищезазначені підстави як зазначає позивачка стали підставою для звернення до суду з цим позовом.

У позові позивачкою зазначено одночасно про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомленням сторін у справі, що свідчить про наявність волевиявлення на розгляд справи за її відсутності.

Відповідач під час розгляду справи процесуальним правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався, письмових заперечень проти задоволення позову з висловленням власної позиції не висловив.

У судовому засіданні призначеному на 10.07.2026 року відповідач ОСОБА_1 надав пояснення, що бажає зберегти шлюб, однак не заперечує щодо бажання позивачки розірвати шлюб.

Рух справи в суді:

Вказана позовна заява надійшла безпосередньо до суду та зареєстрована судом 25 червня 2026 року.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.06.2026 року, цивільну справу на підставі вказаного позову було розподілено судді Калініченко Л.В.

Матеріали цивільної справи за вказаним позовом передані головуючому судді 26.06.2026 року.

Дослідивши подані до суду документи, суддею встановлено, що позовна заява подана з додержанням вимог ст.ст. 175-177 ЦПК України, підстави для залишення позовної заяви без руху або відмови у відкритті провадження, визначених у ст. 185, 186 ЦПК України, відсутні.

На виконання приписів ч.6-8 ст. 187 ЦПК України, судом отримані відповіді з Єдиного державного демографічного реєстру, з яких встановлені місця зареєстрованого проживання сторін по справі, а саме:

- позивачки – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за адресою: АДРЕСА_2 (відповідь №2944921 від 26.06.2026 року);

- відповідача – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за адресою: АДРЕСА_3 (відповідь №2944928 від 26.06.2026 року).

За наслідком встановленого місця реєстрації сторін у справі, у тому числі відповідача, на території Київського району міста Одеси, судом встановлено підсудність справи за територіальною юрисдикцією на підставі ч.1 ст. 27 ЦПК України Київському районному суду міста Одеси.

Ухвалою судді Київського районного суду міста Одеси Калініченко Л.В. від 29.06.2026 року вказану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження по цивільній справі, призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, призначено дату, час і місце проведення відкритого судового засідання з повідомленням сторін по справі.

Копія ухвали суду про відкриття провадження у справі від 29.06.2026 року, разом з копією позовної заяви та додатками до неї, судовою повісткою повідомленням про призначене судове засідання на 10.07.2026 року, відповідачем – ОСОБА_1 отримано 01.07.2026 року, що підтверджується підписом останнього про отримання поштового відправлення у наявному в матеріалах справи повідомленні кур`єрської служби «Двадцять п`ять годин» за №ПН9341.

Позивачка про дату, час і місце розгляду справи також повідомлена належним чином, шляхом доставлення копії ухвали про відкриття провадження у справі від 29.06.2026 року та судової повістки повідомлення про призначене судом судове засідання в електронній формі до електронного кабінету зареєстрованого ОСОБА_2 у ЄСІТС, підсистемі «Електронний суд», що мало місце 01.07.2026 року о 19:34 та 17:30 відповідно, що підтверджується наявними в матеріалах справи довідками про доставку електронного документу.

За наслідком чого судом встановлено, що станом на день проведення судового засідання призначеного на 10.07.2026 року сторони по справі про дату, час і місце проведення судового засідання по справі повідомлені та вважаються повідомленими належним чином у відповідності до приписів статті 128 ЦПК України.

До судового засідання призначеного на 10 липня 2026 року з`явився відповідач ОСОБА_1 , який надав вищевикладені пояснення, що бажає зберегти шлюб, однак не заперечує щодо бажання позивачки розірвати шлюб.

У судовому засіданні відповідачем не заявлялось жодних клопотань у тому числі про відкладення судового засідання, надання строку для подання відзиву на позовну заяву, про надання сторонам строку на примирення, тощо.

Позивачка у судове засідання призначене на 10.07.2026 року не з`явилась, однак як зазначалось судом у позові ОСОБА_2 одночасно зазначено про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомленням сторін у справі, що свідчить про наявність волевиявлення на розгляд справи за її відсутності.

Згідно з ч. 1 ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Судом підстав для відкладення судового засідання призначеного на 10.07.2026 року у відповідності до приписів статті 223 ЦПК України не встановлено.

З урахуванням думки відповідача по справі, судом було постановлено ухвалу суду, без оформлення окремого документа, про проведення розгляду справи у судовому засіданні 10.07.2026 року за наявною явкою сторін по справі.

Згідно з ч.8 ст. 279 ЦПК України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.

Здійснивши усі дії передбачені ЦПК України та закінчивши з`ясування обставин справи та перевірки їх доказами, суд перейшовши до стадії ухвалення судового рішення та у відповідності до положень ч.1 ст. 244 ЦПК України відклав судове засідання до 14.07.2026 року о 10 год. 30 хв. для ухвалення та проголошення судового рішення.

Про дату, час і місце судового засідання з проголошення судового засідання, учасники справи повідомлялись належним чином.

Заслухавши пояснення відповідача, дослідивши надані до суду докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, наявні в матеріалах справи, суд дійшов до висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Встановлені судом фактичні обставини справи:

Судом встановлено, що 08 червня 2023 року Малиновським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) зареєстровано шлюб між громадянами України: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , про що 08 червня 2023 року складено відповідний актовий запис №1197. Під час реєстрації шлюбу сторони прізвище не змінювали. Дані обставини підтверджуються наявним в матеріалах справи оригіналом свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , виданого 08 червня 2023 року.

За час перебування у шлюбі в сторін по справі народилась спільна дитина - син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується наявною в матеріалах справи копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 28.11.2024 року.

Станом на час розгляду справи ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є малолітнім.

Сторони по справі: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мають різні адреси зареєстрованого місця проживання.

Норми права, які застосовані судом, та мотиви їх застосування:

Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Відповідно до частин першої, другої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

У статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Спірні між сторонами правовідносини врегульовані Сімейним Кодексом України (далі - СК України).

Шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану.

Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка.

Загальна декларація прав людини у ч. 2 ст. 16 містить положення, за яким шлюб може укладатися тільки при вільній і повній згоді сторін, що одружуються, а за ст. 23 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, жоден шлюб не може бути укладений без вільної і цілковитої згоди тих, що одружуються.

За аналогією можливо зробити висновок, що й подальше існування сім`ї як союзу у разі відсутності добровільної згоди чоловіка чи жінки на такий союз – сім`ю – шлюб, не може мати місце, а також, приймаючи бажання й право одного з них розірвати шлюб не може бути незаконно порушене або одного з подружжя не можливо насильно, без його волі змусити перебувати у таких зареєстрованих як шлюб відносинах.

Принцип добровільності шлюбу є чинним не лише на стадії реєстрації шлюбу. Добровільність шлюбу, тобто наявність вільної згоди, - це його довічна риса. Саме добровільністю шлюбу зумовлена можливість його розірвання.

За ст. 51 Конституції України, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка.

Статтею 56 СК України передбачено право кожного з подружжя припинити шлюбні відносини.

Відповідно до ст. 110 СК України, позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя.

Згідно зі ст. 111 СК України, суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства.

В порядку визначеному ч.7 ст.240 ЦПК України у справі про розірвання шлюбу суд може зупинити розгляд справи і призначити подружжю строк для примирення, який не може перевищувати шести місяців.

Відповідно до ст. 112 СК України, суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Чинне законодавство України забороняє примушування до шлюбу. Примушування – значить добиватися певної поведінки від особи за допомогою фізичного або психічного насильства.

Закріпленні у законодавстві права дружини та чоловіка на повагу до своєї індивідуальності є засобом захисту психологічно слабшого у шлюбі від психічного диктату чи навіть агресії дружини, чоловіка або іншої особи. Воно схиляє до толерантності, терпимості у шлюбі, спрямовує кожного з них на спокійне, інтелігентне залагодження колізії індивідуальних рис характеру, життєвих звичок.

Однією з причин припинення шлюбу є його розірвання.

Шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду.

Оскільки шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка, розірвання шлюбу може відбутися за їхньою спільною заявою або за заявою когось з них.

Крім того, ст.17 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського Суду з прав людини як джерело прав.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, закріплено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Пунктом 126 рішення Європейського суду з прав людини по справі «Фернандес Мартінес проти Іспанії» (заява 56030/07) від 12 червня 2014 року встановлено: «Що стосується права на приватне та сімейне життя, Суд наголошує на важливості для осіб мати можливість вільно приймати рішення з приводу того, як вести своє приватне та сімейне життя. У зв`язку з цим повторно наголошується, що відповідно до статті 8 також надається охорона прав на самореалізацію як у формі особистого розвитку…, так і з точки зору права на встановлення та розвиток відносин з іншими людьми та навколишнім світом, при цьому поняття особистої автономії є важливим принципом, що береться за основу при тлумаченні гарантій, які викладені в такому положенні.».

Згідно до п.10 Постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з`ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя.

Зважаючи на принципи рівноправності жінки і чоловіка, закон вимагає, щоб згода на одруження була взаємною. Принцип добровільності шлюбу є чинним не лише на стадії його реєстрації, а і під час знаходження в шлюбі, що зумовлює можливість добровільного розірвання шлюбу, про що записано в статті 16 Конвенції «Про дискримінацію жінок» в ч.1 підпункту «с», «однакові права і обов`язки під час шлюбу і після його розірвання». Шлюб – це сімейний союз, при цьому слово «сімейний» засвідчує, що шлюб створює сім`ю, а слово «союз» підкреслює договірну природу шлюбу, яка зумовлює його добровільний характер.

Одночасно суд зазначає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Відповідно до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У відповідності до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оцінка доводів учасників справи, мотиви та висновки суду:

Виходячи з вищевикладеного та приймаючи вищевикладені встановлені обставини, судом встановлено, що сторони по справі: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , з 08 червня 2023 року перебувають у зареєстрованому шлюбі та є батьками спільної дитини - сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який станом на час розгляду даної справи є малолітнім.

Як вбачається з пояснень позивачки зазначеної вільної згоди між сторонами по справі не має.

Стосовно доводів відповідача про наявність в нього бажання зберегти сім`ю, з одночасним підтвердженням відсутності заперечень проти бажання позивачки на розірвання шлюбу, якою у позові зазначаються заперечення проти примирення та збереження шлюбу, суд вважає такими що свідчать про суперечливу позицію сторони відповідача та відсутність підстав для вжиття заходів щодо примирення подружжя передбачених статтею 111 СК України.

Крім того, судом ураховується, що у відповідності до позиції Верховного Суду викладеної у постанові від 03 грудня 2020 року у справі № 456/848/16-ц, за змістом указаної норми (ст.111 СК України) заходи щодо примирення подружжя вживаються судом за умови, що це не суперечить моральним засадам суспільства. Суд не може примушувати дружину та чоловіка проживати разом, цікавитися обставинами їх приватного життя, вимагати надання доказів порушення сімейних обов`язків особистого характеру тощо. Закон не визначає, які саме заходи можуть застосовуватися судом для примирення подружжя. Надання строку для примирення подружжя є правом суду, а не його обов`язком.

Одночасно, судом враховується, що відповідно до ст. 1 СК України, побудова сімейних відносин відбувається на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємоповаги та підтримки.

Положеннями частин 3 та 4 статті 56 Сімейного кодексу України визначено, що кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв`язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність і може мати наслідки, встановлені законом.

Отже, одним із принципів побудови сімейних та шлюбних відносин є принцип вільної згоди та добровільності їх існування. Шлюбні відносини тривають доти, доки існує бажання подружжя і надалі виконувати сімейні функції і надалі реалізовувати завдання сім`ї. Кожен з подружжя у будь-який час за наявності підстав, які унеможливлюють подальше шлюбне життя, має право висловити своє бажання розірвати шлюбні відносини. Реалізація цього права, яким наділений кожен з подружжя, повинна відбуватися з чіткім дотриманням матеріальних та процесуальних норм, для запобігання порушення інтересів іншого з подружжя або прав та інтересів дітей.

Незгода лише будь-кого зі сторін продовжувати шлюбні стосунки є підставою для визнання її права вимагати розірвання шлюбу.

З наведених обставин справи вбачається, що сторони у справі є подружжям, проте один із них – позивачка наполягає на розірванні шлюбу, з висловленими запереченнями проти примирення, з приводу чого відповідач в свою чергу не заявляв жодних клопотань, як і не висловлював жодних заперечень проти того, що сторони разом не проживають та сімейні стосунки не підтримують.

Перевіривши наявність відповідних підстав для розірвання шлюбу, суд вважає, що наявними підстави для розірвання шлюбу, оскільки подальше збереження шлюбу буде суперечити інтересам позивачки.

За наслідком чого, приймаючи вищевикладені обставини в цілому, суд приходить до висновку, що сім`я розпалася остаточно, шлюб носить формальний характер, подружні стосунки між сторонами не підтримуються, подальше сумісне проживання суперечить інтересам позивача, а тому позов ОСОБА_2 про розірвання шлюбу підлягає задоволенню.

Статтею 113 СК України передбачено, що особа, яка змінила своє прізвище у зв`язку з реєстрацією шлюбу, має право після розірвання шлюбу надалі іменуватися цим прізвищем або відновити своє дошлюбне прізвище.

Оскільки жодна зі сторін по справі, як подружжя, під час реєстрації шлюбу не змінювали прізвища, відсутні підстави для розгляду зазначеного питання.

Висновки суду за наслідком розгляду справи:

З урахуванням вищевикладеного в цілому, аналізуючи зібрані по справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, надавши оцінку наявними в матеріалах справи доказам, суд вважає, що позовна заява ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу є обґрунтованою, підлягає задоволенню, а відтак шлюб між сторонами слід розірвати.

Судові витрати по справі:

Під час ухвалення рішення суд, у відповідності до приписів статті 264 ЦПК України у тому числі вирішує питання як розподілити між сторонами судові витрати.

У відповідності до положень статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

У відповідності до ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються: у разі задоволення позову – на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судом встановлено, що позивачкою під час звернення до суду з даним позовом було сплачено судовий збір в сумі 1331,20 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи платіжною інструкцією від 23.06.2026 року.

З урахуванням задоволення позовних вимог, у відповідності до положень статті 141 ЦПК України, з відповідача підлягає стягненню на користь позивачки понесенні останньою судові витрати зі сплати судового збору в сумі 1331,20 грн.

Вимог про відшкодування інших понесених позивачкою судових витрат, останньою не заявлено.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 1-18, 76-89, 141, 211, 223, 263-265, 274-279, 352, 354 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_4 ) до ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_5 ) про розірвання шлюбу – задовольнити.

Розірвати шлюб між громадянами України: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , зареєстрований 08 червня 2023 року Малиновським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), актовий запис №1197 від 08 червня 2023 року.

Шлюб між громадянами України: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , вважати розірваним у день набрання чинності цим рішенням.

Позивачці ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , залишити прізвище « ОСОБА_4 ».

Відповідачу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , залишити прізвище « ОСОБА_5 ».

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_3 , на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_4 , у відшкодування витрат зі сплати судового збору – 1331 (одна тисяча триста тридцять одна) гривня 20 (двадцять) копійок.

Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду – якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено 14 липня 2026 року.

Головуючий Л. В. Калініченко