Рішення від 09 липня 2026 р. у справі №462/2014/26 — Залізничний районний суд м. Львова

Справа № 462/2014/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 липня 2026 року Залізничний районний суд м. Львова у складі головуючої-судді Гедз Б.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду у

м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист прав споживачів, розірвання договору купівлі-продажу, відшкодування збитків та стягнення моральної шкоди, -

в с т а н о в и в:

Представник позивачки ОСОБА_1 - адвокат Горбаєнко А.С. звернулась до суду із позовом до відповідача, в якому, із врахуванням уточнених у порядку усунення недоліків позовних вимог, просить розірвати договір купівлі-продажу, укладений 15.02.2026 за допомогою засобів дистанційного зв`язку між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 ; стягнути із Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачені грошові кошти у розмірі 1 040 грн за ненаданий товар; стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 2 000,00 грн; стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 штрафні санкції у вигляді 3% річних, інфляційних втрат та пені, що підлягають нарахуванню, починаючи з 19.02.2026 і до дати фактичного повернення коштів позивачу; стягнути із Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати, а саме витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000,00 грн. В обґрунтування заявлених вимог позивачка зазначає, що 14 лютого 2026 року вона, як споживач, дистанційно через Instagram сторінку ІНФОРМАЦІЯ_2, з метою придбання косметичних засобів для волосся, звернулась до відповідачки, яка здійснює підприємницьку діяльність з реалізації професійної косметичної продукції. Під час листування із відповідачкою за допомогою месенджера Instagram вони погодили усі істотні умови договору, зокрема товар, ціну, спосіб оплати та умови доставки. Відповідачка при оформленні замовлення запевнила, що при купівлі товару на суму понад 1 000,00 грн, доставка замовлення безкоштовна. Спосіб оплати позивачкою із запропонованих відповідачкою було обрано шляхом повної передоплати та 15.02.2026 здійснила перерахунок коштів на банківський рахунок відповідачки у сумі 1 040,00 грн. Після отримання грошових коштів відповідачка підтвердила прийняття нею замовлення та повідомила номер накладної поштового відправлення замовлення, вказавши, що відправка такого буде здійснена протягом 2-3 робочих днів. З огляду на наведене, між сторонами дистанційно укладено договір роздрібної купівлі-продажу, однак на виконання його умов відповідачка оформлене та оплачене замовлення не надіслала, за раніше повідомленим нею номером накладної поштового відправлення таке лише оформлене, але не фактично не передано перевізнику. Неодноразові звернення позивачки проігноровані, грошові кошти передоплати не повернула, взятих на себе за договором купівлі-продажу зобов`язань не виконала. Недобросовісна поведінка відповідачки свідчить не лише про невиконання договірних зобов`язань, але й про її фактичне ухилення від їх виконання. Крім того, згідно із ч. 2 ст. 693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав такий у встановлений строк, на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до ст. 536 ЦК України з моменту, коли товар мав бути переданий, до моменту фактичного повернення коштів. Згідно із ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, зобов`язаний на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми. Внаслідок дій відповідача позивачці завдано душевних страждань, зокрема розчарування, втрата довіри, позбавлення можливості реалізації своїх бажань, до того ж відповідачка, отримавши грошові кошти за замовлення, не виконавши своїх зобов`язань, заблокувала позивачку у соціальній мережі, припинивши будь-яку комунікацію, внаслідок чого позивачка втратила можливість врегулювати спір у досудовому порядку та була змушена звертатись за правовою допомогою та до суду. Просить позов задовольнити.

Ухвалою судді Залізничного районного суду м. Львова від 16 березня 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху, роз`яснено які саме недоліки позову, порядок та протягом якого строку такі слід усунути.

27.03.2026 поштовим зв`язком на адресу суду, на виконання ухвали від 16.03.2026 про залишення позовної заяви без руху, надійшла письмова заява представника позивачки - адвоката Горбаєнко А.С. про усунення недоліків позову.

Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 01 квітня 2026 року відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідачку належним чином повідомлено про розгляд справи у порядку спрощеного провадження, зокрема за адресою реєстрації: АДРЕСА_1 , судом двічі скеровувалась ухвала про відкриття провадження у справі разом із копією позовної заяви рекомендованою поштовою кореспонденцією, однак судова кореспонденція повернута на адресу суду неврученою адресату із зазначенням АТ «Укрпошта» причини: «за закінченням встановленого терміну зберігання».

Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі №911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б).

У визначений судом в ухвалі про відкриття провадження у справі п`ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позовну заяву, відповідачем відзиву до суду не подано, про наявність поважних причин не подання відзиву у встановлений строк суду не повідомлено, заява про поновлення строку для подання відзиву до суду станом на день винесення рішення також не поступала.

Клопотання сторін про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін у матеріалах справи відсутні.

Враховуючи наведене, відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України та ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (вилику) сторін за наявними у справі матеріалами.

У зв`язку із тим, що відповідно до положень ЦПК України розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, на підставі частини другої статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно ч.1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 та п. 8 і 9 ч. 2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання чи оспорювання, а одними із способів захисту цивільного права є відшкодування збитків, інші способи відшкодування майнової шкоди та відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

У відповідності до вимог ч. 1 ст. 264 ЦПК під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи та докази на їх підтвердження.

Із змісту ст. 12 ЦПК України вбачається, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що 14 лютого 2026 року між ОСОБА_1 та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 дистанційно шляхом листування сторін в соціальній мережі «Інстаграм», зокрема відповідачка зі сторони інтернет-магазину в Інстаграм ІНФОРМАЦІЯ_2, уклали договір купівлі-продажу косметичних засобів вартістю на загальну суму 1 040 грн, що підтверджується оглянутим судом електронним листуванням сторін за допомогою соціальної мережі «Instagram».

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно з частинами першою, третьою, четвертою статті 100 ЦПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет). Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом.

Як вказує Верховний Суд у своїй постанові від 09.01.2026 у справі № 751/4083/24 повідомлення (з додатками), відправлені електронною поштою чи через застосунки-месенджери, є електронним доказом, який розглядається та оцінюється судом за своїм внутрішнім переконанням у сукупності з іншими наявними у матеріалах справи доказами. При цьому слід враховувати, що суд може розглядати електронне листування між особами у месенджері (як і будь-яке інше листування) як доказ у справі лише в тому випадку, якщо воно дає можливість суду встановити авторів цього листування та його зміст. Відповідні висновки щодо належності та допустимості таких доказів, а також обсяг обставин, які можливо встановити за їх допомогою, суд робить у кожному конкретному випадку із врахуванням всіх обставин справи за своїм внутрішнім переконанням. Якщо з урахуванням конкретних обставин справи суд дійде висновку про те, що відповідне листування дає змогу встановити його учасників та може підтверджувати ті чи інші доводи сторін, наприклад, щодо наявності між ними відповідних відносин, ведення певних перемовин тощо, суд може прийняти таке листування як доказ і в такому разі надати йому оцінку сукупно з іншими доказами у справі.

Згідно з відомостями, що перебувають у відкритому доступі ресурсу Опендатабот, згідно із Витягу з Єдиного державного реєстру юридчних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, на час укладення згаданого договору купівлі-продажу ОСОБА_2 була зареєстрована як фізична особа-підприємець, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 та основний вид діяльності: КВЕД: 47.91 - роздрібна торгівля, що здійснюється фірмами поштового замовлення або через мережу Інтернет.

Із оглянутого судом електронного листування сторін у справі у мережі «Instagram», під час оформлення замовлення між позивачкою та відповідачкою погоджено спосіб оплати позивачкою замовленого нею товару шляхом внесення нею передоплати за банківськими реквізитами наданими відповідачкою, а саме згідно повідомлення у месенджері відповідачки від 15.02.2026, остання зазначила реквізити, на які позивачці слід сплатити замовлення: Отримувач: ФОП ОСОБА_2 , вказано банківський рахунок ІВАN, а також її ІПН/ЄДРПОУ.

Як вбачається із платіжної інструкції № 1.533168607.1 від 15.02.2026 ОСОБА_1 за реквізитами, які повністю відповідають реквізитам, зазначеним у повідомленні з листування із відповідачкою у мережі «Інстаграм», перерахувала ОСОБА_2 ФОП грошові кошти у сумі 1 040 грн із зазначенням призначення платежу: «сплата за товар - ОСОБА_1 ».

Згідно із ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

У відповідності до ч. 1 ст. 626, ст. 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, вибору контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до ч.1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Закон України «Про захист прав споживачів» регулює відносини, які виникають між споживачами і виробниками, виконавцями, продавцями під час продажу товарів (виконанні робіт, наданні послуг), встановлює права споживачів на придбання товарів (робіт, послуг) належної якості та безпечних для життя і здоров`я, а також визначає механізм захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Статтею 1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що: 7) договір - усний чи письмовий правочин між споживачем і продавцем (виконавцем) про якість, терміни, ціну та інші умови, за яких реалізується продукція. Підтвердження вчинення усного правочину оформляється квитанцією, товарним чи касовим чеком, квитком, талоном, розрахунковим документом, передбаченим Законом України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», або іншими документами (далі - розрахунковий документ); 18) продавець - суб`єкт господарювання, який згідно з договором реалізує споживачеві товари або пропонує їх до реалізації; 19) продукція - будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб; 22) споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Частина 1 статті 6 Законом України «Про захист прав споживачів» передбачає, що продавець (виробник, виконавець) зобов`язаний передати споживачеві продукцію належної якості, а також надати інформацію про цю продукцію.

В пунктах 1, 2, 5, 6 ч.1 ст.4 Закону України «Про захист прав споживачів» закріплено, що споживачі під час укладення, зміни, виконання та припинення договорів щодо отримання (придбання, замовлення тощо) продукції, а також при використанні продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на: захист своїх прав державою; належну якість продукції та обслуговування; відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), відповідно до закону; звернення до суду та інших уповноважених державних органів за захистом порушених прав.

Згідно із ч.1, 2 ст.5 Закону України «Про захист прав споживачів», держава забезпечує споживачам захист їх прав, надає можливість вільного вибору продукції, здобуття знань і кваліфікації, необхідних для прийняття самостійних рішень під час придбання та використання продукції відповідно до їх потреб, і гарантує придбання або одержання продукції іншими законними способами в обсязі, що забезпечує рівень споживання, достатній для підтримання здоров`я і життєдіяльності. Держава створює умови для здобуття споживачами потрібних знань з питань реалізації їх прав, в тому числі шляхом розробки та проведення відповідних освітніх програм. Захист прав споживачів, передбачених законодавством, здійснюється судом.

Положеннями ст.2 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що законодавство про захист прав споживачів складається з цього Закону, Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та інших нормативно-правових актів, що містять положення про захист прав споживачів.

Відповідно до ст.22 Закону України «Про захист прав споживачів» захист прав споживачів, передбачених законодавством, здійснюється судом.

Відповідно до ч.1 ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23.01.2019 у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) міститься висновок, що «у статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: 1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; 2) розірванні договору в судовому порядку; 3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; 4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; 5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду)».

Статтею 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч.1 ст.656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу може бути майно (товар), яке є у продавця на момент укладення договору або буде створене (придбане, набуте) продавцем у майбутньому.

За приписами ст.662 ЦК України зазначено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар визначений договором купівлі-продажу.

Згідно з ч.1 ст.663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 665 ЦК України у разі відмови продавця передати проданий товар покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу.

Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Порушенням зобов`язання, відповідно до ст.610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Під час судового розгляду справи відповідачкою відзиву на позовну заяву не подано, обставини укладення із ОСОБА_1 договору купівлі-продажу товару та отримання грошових коштів за такий товар не спростовано, жодних доказів належного виконання умов договору та взятих на себе зобов`язань за договором суду також не представлено.

Як встановлено із погоджених сторонами умов договору під час листування погоджено термін доставки товару протягом 2-3 робочих днів, проте відповідачкою вказаних умов договору не виконано, товар позивачці не передано, грошові кошти, сплачені за товар, не повернуто.

Верховний Суд також неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

За ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Частиною 3 статті 693 ЦК України передбачено, що на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати.

Відповідно до ч.6 ст.13 Закону України «Про захист прав споживачів», якщо інше не передбачено договором, укладеним на відстані, продавець повинен поставити споживачеві товар протягом прийнятного строку, але не пізніше тридцяти днів з моменту одержання згоди споживача на укладення договору. У разі неможливості виконання договору через відсутність замовленого товару продавець повинен негайно повідомити про це споживача, але не пізніше тридцяти днів з моменту одержання згоди споживача на укладення договору.

Частиною 4, 9 ст.12 Закону України «Про захист прав споживачів», передбачено, що у разі реалізації продукції поза торговельними або офісними приміщеннями продавець (виконавець) повинен повернути сплачені гроші без затримки не пізніше тридцяти днів з моменту повідомлення споживачем про розірвання договору. Споживач має право не повертати продукцію або результати роботи чи послуги до моменту повернення йому сплаченої ним суми грошей. Якщо всупереч вимогам цієї статті протягом установлених строків продавець (виконавець) не здійснює повернення сплаченої суми грошей за продукцію у разі розірвання договору, споживачеві виплачується неустойка в розмірі одного відсотка вартості продукції за кожний день затримки повернення грошей.

Аналізуючи спірні правовідносини в контексті вказаних норм права, судом встановлено, що між позивачем і відповідачем виникли договірні правовідносини, кожна із сторін мала виконати взяті на себе зобов`язання. Позивачка виконала своє зобов`язання - сплатила кошти у розмірі 1 040,00 гривень за товар на розрахунковий рахунок відповідача ФОП ОСОБА_2 . Водночас, відповідачка не виконала свій обов`язок за умовами договору купівлі-продажу та не передала позивачці замовлений нею товар (косметичні засоби), чим порушила умови договору, а відтак доведено факт порушення прав позивачці, як споживача послуг.

Відповідно до статті 16 ЦК України, розірвання порушеного договору є способом захисту цивільних прав, оскільки розірвання кредитором порушеного договору спрямоване на припинення правовідношення у такому договорі. Такий спосіб захисту (1) застосовується у відповідь на порушення боржником договору (2) застосовується з ініціативи кредитора (3) спрямований на захист прав кредитора та (4) позбавляє боржника певних суб`єктивних прав. У такому разі боржник позбавляється права вимагати виконання договору кредитором, оскільки розірвання договору тягне для боржника, який допустив порушення, цілком конкретний негативний наслідок він позбавляється суб`єктивних прав, наданих йому договором.

Відповідно до статті 19 ЦК України, особа має право на самозахист свого цивільного права від порушень і протиправних посягань. Способи самозахисту мають відповідати змісту права, що порушене, характеру дій, якими воно порушене, а також наслідкам, що спричинені цим порушенням. Способи самозахисту можуть обиратися самою особою чи встановлюватися договором або актами цивільного законодавства. Водночас частина друга статті 13 ЦК України встановлює загальне правило, що при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Таким чином, частина друга статті 651 ЦК України дозволяє розірвання договору лише тоді, коли порушення має істотний характер, оскільки має дотримуватися принцип пропорційності порушення і відповідальності.

Оскільки частина друга статті 651 ЦК України вказує на те, що договір може бути розірвано і в деяких випадках, передбачених законом або договором, то і в цьому випадку має застосовуватись критерій істотності порушення договірних умов, оскільки зворотнє може призвести до того, що кредитор, який має відповідно до закону або договору право на відмову від нього або розірвання, може ним скористатися за найменший відступ від умов договору. Таке положення є неприпустимим, оскільки може підірвати стабільність цивільного обороту і є надзвичайно несправедливим нехтуванням правовим принципом пропорційності тяжкості порушення і відповідальності.

Незастосування критерію істотності позбавляє порушника можливості заперечувати проти розірвання договору і провокує кредитора відмовлятися від договору (розривати) під прикриттям найменшого порушення.

При оцінці істотності порушення умов договору як підстави для його розірвання необхідно враховувати такі чинники: 1) значущість шкоди від порушення; 2) фактор неможливості або ускладненості покладання відповідальності за збитки на боржника; 3) значущість порушення як такого; 4) втрату кредитором інтересу у виконанні договору; 5) втрату довіри до боржника; 6) фактор передбачуваних негативних наслідків порушення; 7) принциповість суворого дотримання умов договору; 8) інтерес боржника у збереженні договору; 9) ступінь виконання договору до моменту його розірвання; 10) відсутність інтересу боржника у збереженні договору; 11) не оспорювання боржником здійсненої кредитором односторонньої відмови протягом розумного строку; 12) звільнення боржника від відповідальності за допущене порушення; 13) недобросовісність боржника; 14) врахування вини кредитора і його добросовісності; 15) неодноразовість порушення (визначення істотності порушення за сукупністю); 16) публічний характер порушеного договору; 17) неусунення боржником порушення в додатковий термін; 18) ненадання боржникові можливості усунути порушення; 19) готовність боржника усунути порушення, виражена у вигляді відповідного запиту; 20) об`єктивну неможливість усунення порушення; 21) можливість легкого виправлення порушення силами кредитора або залучених ним осіб.

У даному випадку відповідачка порушила істотні умови договору, а саме отримавши передоплату не виконала своїх обов`язків, відтак такий договір купівлі-продажу підлягає розірванню, а виходячи із положення ч.2 ст.693 ЦК України, відповідно до якого якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати, із відповідачки на користь позивачки підлягають також стягненню, сплачені нею кошти в якості попередньої оплати за договором купівлі-продажу косметичних засобів від 14.02.2026 в сумі 1 040,00 грн.

При задоволенні вимог споживача суд одночасно вирішує питання щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди ч.2 ст.22 Закону України «Про захист прав споживачів».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.09.2020 року у справі № 216/3521/16-ц зроблено висновок про те, що вирішуючи спір щодо відшкодування моральної шкоди за порушення споживчого договору, суди мають враховувати, що моральна шкода за порушення цивільно-правового договору як спосіб захисту суб`єктивного цивільного права може бути компенсована і в тому разі, якщо це прямо не передбачено законом або тим чи іншим договором, і підлягає стягненню на підставі статей 16 та 23 ЦК України і статей 4 та 22 Закону «Про захист прав споживачів» навіть у тих випадках, коли умовами договору право на компенсацію моральної шкоди не передбачено.

Статтею 23 ЦК України передбачено відшкодування моральної шкоди.

Так, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини першої статі 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

В обґрунтування обставин завдання моральної шкоди у розмірі 2 000,00 гривень позивачка зазначає, що внаслідок довготривалого невиконання відповідачкою зобов`язань за договором, зазнала душевних страждань, оскільки відчувала розчарування та втратила довіру до людей, хвилюючись за повернення коштів в той же час втратила можливість добровільно врегулювати спір та повернути їх, так як позивачка перестала виходити на зв`язок, а надалі взагалі заблокувала її, чим спричинила додаткові хвилювання та труднощі щодо звернення по правничу допомогу та із позовом до суду.

Враховуючи викладені обставини, суд дійшов висновку, що позивач, в результаті порушення її прав відповідачем щодо невиконання договору, має право на відшкодування моральної шкоди через завдані їй внаслідок невиконання відповідачкою взятих на себе зобов`язань душевних страждань у розмірі 2 000,00 гривень, оскільки за встановлених під час судового розгляду обставин така сума на переконання суду є достатньою та співмірною із понесеними позивачкою моральними стражданнями.

Поруч з цим, щодо вимог позивачки про нараховування трьох відсотків річних, інфляційних втрат та пені у порядку, передбаченому положеннями ч. 10 та 11 ст. 265 ЦПК України, до моменту виконання рішення в частині задоволеної суми заборгованості суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 10 ст. 265 ЦПК України суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.

Інфляційні втрати не відносяться до відсотків чи пені в розумінні ч. 10 ст. 265 ЦПК України.

Окрім цього, зазначена вище стаття є нормою процесуального права, яка не містить імперативного характеру, тобто у суду не має обов`язку задовольняти вимогу щодо автоматичного нарахування відсотків або пені до моменту виконання судового рішення, така вимога може бути задоволена судом, тільки коли суд за результатами розгляду справи вважатиме за доцільне застосування такої норми права у конкретному випадку, тобто вирішується судом на власний розсуд з урахуванням обставин, що мають істотне значення, на основі принципів розумності, справедливості та пропорційності.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 червня 2024 року у справі № 910/14524/22 дійшла висновку, що норми процесуального права дають суду певний розсуд у вирішенні питання щодо задоволення або ж відмови в задоволенні відповідного клопотання позивача про продовження нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення, оскільки визначають не обов`язок суду зазначити в рішенні про таке нарахування, а можливість. Відповідно суд на власний розсуд з урахуванням обставин, що мають істотне значення, як-от: майнового стану відповідача, на основі принципів розумності, справедливості та пропорційності, вирішує питання про можливість у конкретній справі застосовувати приписи частини десятої статті 238 ГПК України (частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України).

Крім того, у вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду виснувала, що можливість нарахування пені або відсотків до моменту виконання рішення суду нерозривно пов`язана із безпосереднім їх застосуванням у рішенні суду (розглядом та задоволенням таких вимог). Тобто якщо суд в рішенні по суті спору не стягував пеню або ж відсотки, то не може бути зазначено й про нарахування відсотків або пені до моменту виконання цього рішення суду. Нарахування пені або відсотків у порядку частини десятої статті 238 ГПК України, частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України ґрунтується на підставі тих самих норм матеріального права, які є й підставою для задоволення позову про стягнення відсотків або пені за порушення виконання грошового зобов`язання. Тобто це ті самі відсотки чи пеня, але продовжені на наступний період часу, протягом якого зобов`язання не виконується. Зазначені правові норми не визначають якоїсь іншої особливої правової природи відсотків чи пені, які нараховуються до моменту виконання судового рішення.

Тож правила наведених норм процесуального права можна застосовувати для продовження на майбутнє нарахування будь-яких відсотків (як за правомірне користування чужими грошовими коштами, так і за неправомірне користування ними) або пені, які розраховуються за методикою, що враховує фактор часу, що передбачені законодавством або договором і які суд вирішив стягнути з боржника на користь кредитора за невиконання певного зобов`язання. Відтак передбачені частиною другою статті 625 ЦК України 3% річних охоплюються приписами частини десятої статті 238 ГПК України (частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України), якщо позивач заявив позовну вимогу про стягнення

3 % річних за порушення виконання грошового зобов`язання, а суд задовольнив цю вимогу.

Правова мета приписів частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України передусім полягає у наданні суду повноважень поширити дію постановленого ним рішення і продовжити нарахування пені або відсотків на майбутнє поза часовими межами, в яких суд розглянув і вирішив спір по суті заявлених позовних вимог про стягнення відповідних пені або відсотків, що має на меті позбавити кредитора потреби звертатися до суду з позовом про стягнення пені або відсотків за наступні періоди невиконання зобов`язання після того, як було ухвалено судове рішення. Така мета зазначених процесуальних норм національного законодавства, як стимулювання боржника, до своєчасного виконання судового рішення, є другорядною.

Враховуючи, що у даному випадку позивачем не представлено розрахунків заборгованості 3 % річних, інфляційних втрат та пені із зазначенням обґрунтування конкретних сум відсотків, інфляційних та пені, які підлягають стягненню та відповідно суд не задовольняв таких вимог, у суду відсутні і підстави для застосування положень ч. 10 ст. 265 ЦПК України щодо їх стягнення і за наступні періоди невиконання зобов`язання.

Відтак, із врахуванням також, що згадані вище норми процесуального права дають суду право на власний розсуд з урахуванням обставин, що мають істотне значення, вирішувати питання щодо задоволення або ж відмови в задоволенні клопотання позивача про продовження нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення, суд приходить до висновку, що позовні вимоги у цій частині задоволенню не підлягають.

Згідно зі ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України).

Відповідно до статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно ч. 1 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Водночас зі змісту частини 4 статті 137ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України).

Зокрема відповідно до частини 3 статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Частиною 8 статті 141 ЦПК України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Позивачка на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу надала ордер на надання правничої допомоги ОСОБА_1 адвокатом Горбаєнко А.С., свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії РН № 1907 від 25.09.2020, акт наданих послуг № 121.01. від 05.03.2026 та рахунок № 121.01 від 05.03.2026, відповідно до яких встановлено факт надання позивачу послуг правової допомоги на загальну суму у розмірі 15 000 грн.

Розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Аналогічні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 02 вересня 2020 року у справі № 329/766/18 (провадження № 61-6627св20) та від 16 червня 2021 року у справі № 640/4126/19 (провадження № 61-14735св20).

Верховний Суд у постанові від 06.03.2019 року у справі № 910/15357/17, додатковій постанові від 05.09.2019 року у справі №826/841/17 зазначив, що суд може зменшити суму судових витрат не тільки за клопотанням іншої сторони судового провадження, а і самостійно з посиланням на приписи процесуального законодавства та практику Європейського суду з прав людини.

У постанові № 908/2702/21 від 12.01.2023 року Верховний Суд також зазначає, що під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, суд: 1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката за клопотанням іншої сторони; 2) з власної ініціативи, не розподіляти такі витрати повністю або частково та покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору не повинен бути не пропорційним до предмета спору. Суд із врахуванням конкретних обставин, зокрема і ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного у його постанові від 02 червня 2022 року у справі № 873/108/20 (подібний у постанові від 24 січня 2022 року у справі № 911/2737/17), відшкодування витрат на правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу. Тобто, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, пункт 5.40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, пункт 107 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21, пункт 7.9 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21).

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268). Крім того, у рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Згідно із Акта наданих послуг № 121.01 від 05.03.2026 ОСОБА_3 адвокатом Горбаєнко А. надано послуги досліджен6ня правової позиції, консультування замовника, підготовка позовної заяви, здійснення дій для подання позову до суду, представництво інтересів позивача у провадженні за цим позовом на суму 15000,00 грн.

Для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом при вирішенні питання про розподіл судових витрат. Суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, враховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (пункт 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).

Такі ж висновки викладені у постанові Верховного Суду від 15 січня 2026 року у справі

№ 681/947/24 (провадження № 61-15810св25) та інших постановах.

Так, суд враховує, що справа є малозначною, обсяг досліджених доказів є невеликим, розгляд справи здійснювався у спрощеному позовному провадженні без виклику сторін, відтак представник позивача не здійснювала представництва позивачки у судових засіданнях, позовні вимоги задоволено судом частково, таким чином, з урахуванням задекларованих в п. 6 ч. 3 ст. 2 ЦПК України і усталеній практиці у рішеннях ЄСПЛ принципи пропорційності, розумності і співмірності, складності справи, обсягу виконаної адвокатом роботи та її необхідності, суд приходить до висновку за необхідне зменшити розмір заявлених представником позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000 грн до5 000 грн витрат на професійну правничу допомогу, оскільки, на думку суду, саме такий розмір витрат правової допомоги є необхідним і неминучим для позивача.

Відповідно до частини 1 та 2 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При поданні позовної заяви позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1331,20 грн, відтак з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений позивачем у вказаному розмірі судовий збір.

Керуючись ст.10, 18, 81, 141, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист прав споживачів, розірвання договору купівлі-продажу, відшкодування збитків та стягнення моральної шкоди - задовольнити частково.

Розірвати договір купівлі-продажу, укладений 14.02.2026 за допомогою засобів дистанційного зв`язку між ОСОБА_1 та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 .

Стягнути із Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти, сплачені за товар, у розмірі 1 040 (одна тисяча сорок) гривень, що були сплачені у зв`язку з придбання товару.

Стягнути із Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 відшкодування заподіяної моральної шкоди у розмірі 2 000 (дві тисячі) гривень.

Стягнути із Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000 (п`ять тисяч гривень) та судовий збір у розмірі 1 331 (одна тисяча триста тридцять одну) гривню 20 копійок.

В іншій частині заявлених вимог відмовити.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 .

Відповідач: Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 .

Повне рішення суду складено 13.07.2026.

Суддя: (підпис) Б.М. Гедз

З ориргіналом згідно. Оригінал рішення у справі № 462/2014/26

Суддя: Б.М.Гедз