Постанова від 13 липня 2026 р. у справі №720/2173/25 — Чернівецький апеляційний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 липня 2026 року

м. Чернівці

справа № 720/2173/25

провадження № 22-ц/822/834/26

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Одинака О. О.

суддів: Височанської Н. К., Перепелюк І. Б.

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНПРОМ МАРКЕТ»

відповідач - ОСОБА_1

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Новоселицького районного суду Чернівецької області від 16 березня 2026 року

головуючий в суді першої інстанції суддя Павлінчук С. С.

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНПРОМ МАРКЕТ» (далі – ТзОВ «ФІНПРОМ МАРКЕТ») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 .

Просило суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ТзОВ «ФІНПРОМ МАРКЕТ» заборгованість за договором позики від 20 липня 2021 року № 75696278 у сумі 13 552 гривні, з яких: 4 000 гривень – заборгованість за основною сумою боргу, 9 552 гривні – заборгованість за процентами.

Позов обґрунтований тим, що 20 липня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та ОСОБА_1 за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи було укладено договір позики № 75696278.

За умовами договору позикодавець зобов`язався передати позичальнику грошові кошти в розмірі 2 000 гривень строком на 30 днів, а позичальник – повернути позику та сплатити проценти за користування нею за фіксованою процентною ставкою в розмірі 1,99 % за кожний день користування коштами.

Того ж дня між ТзОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду до договору позики № 75696278, відповідно до якої суму наданої ОСОБА_1 позики збільшено на 2 000 гривень, у зв`язку із чим загальний розмір позики становив 4 000 гривень.

Договір позики та додаткова угода були підписані ОСОБА_1 електронними підписами одноразовими ідентифікаторами.

На виконання умов договору первісний кредитор за посередництвом платіжної установи ТзОВ «ФК «ФІНЕКСПРЕС» перерахував на банківську картку ОСОБА_1 кредитні кошти двома платежами по 2 000 гривень.

Відповідно до пункту 6.5 Правил надання грошових коштів у позику в разі неповернення позики в повному розмірі або несвоєчасного повернення позики та процентів позикодавець має право нараховувати проценти в розмірі, визначеному договором, за кожний день понадстрокового користування позикою до дня її повернення, але не більше ніж за 90 календарних днів.

Вказував, що хоча договором позики встановлено строк позики тривалістю 30 днів, його умовами та Правилами передбачено можливість пролонгації або автоматичної пролонгації строку користування позикою, тривалість якої обмежена 90 календарними днями. Тому первісний кредитор та ОСОБА_1 погодили порядок нарахування і сплати процентів за користування позикою також після закінчення первісного строку кредитування.

У зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 взятих на себе зобов`язань за договором позики утворилася заборгованість у загальній сумі 13 552 гривні, з яких: 4 000 гривень – заборгованість за основною сумою боргу, 9 552 гривні – заборгованість за процентами.

21 грудня 2021 року між ТзОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ» було укладено договір факторингу № 2112, відповідно до умов якого до ТзОВ «ФК УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ» перейшло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за договором позики від 20 липня 2021 року № 75696278.

31 березня 2023 року між ТзОВ «ФК УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ» та ТзОВ «ФІНПРОМ МАРКЕТ» було укладено договір факторингу № 310323-ФМ, відповідно до умов якого позивач набув право грошової вимоги до ОСОБА_1 за вказаним договором позики в сумі 13 552 гривні, з яких: 4 000 гривень – заборгованість за основною сумою боргу, 9 552 гривні – заборгованість за процентами.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Новоселицького районного суду Чернівецької області від 16 березня 2026 року позов ТзОВ «ФІНПРОМ МАРКЕТ» до ОСОБА_1 задоволено.

Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ТзОВ «ФІНПРОМ МАРКЕТ» заборгованість за договором позики від 20 липня 2021 року № 75696278 у сумі 13 552 гривні, з яких: 4 000 гривень – заборгованість за основною сумою боргу, 9 552 гривні – заборгованість за процентами.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що 20 липня 2021 року між ТзОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та ОСОБА_1 в електронній формі було укладено договір позики № 75696278, за умовами якого відповідачу надано позику в розмірі 2 000 гривень строком на 30 днів зі сплатою процентів за ставкою 1,99 % за кожний день користування коштами.

Того ж дня між ТзОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду до договору позики № 75696278, відповідно до якої суму наданої ОСОБА_1 позики збільшено на 2 000 гривень, у зв`язку із чим загальний розмір позики становив 4 000 гривень.

Договір позики та додаткову угоду ОСОБА_1 підписав електронними підписами одноразовими ідентифікаторами, а факт перерахування йому кредитних коштів двома платежами по 2 000 гривень підтверджується довідками ТзОВ «ФК «ФІНЕКСПРЕС» та платіжними інструкціями від 20 липня 2021 року.

Оскільки ОСОБА_1 отримані кошти у визначений договором строк не повернув та проценти за користування ними не сплатив, у нього утворилася заборгованість у загальній сумі 13 552 гривні.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що наданий позивачем розрахунок заборгованості відповідає умовам договору та є правильним, а проценти в розмірі 9 552 гривні правомірно нараховані за 120 днів користування коштами, а саме: за 30 днів основного строку кредитування та за 90 днів понадстрокового користування позикою відповідно до пункту 6.5 Правил надання грошових коштів у позику.

Також суд виходив із того, що ТзОВ «ФІНПРОМ МАРКЕТ» належними доказами підтвердило набуття права грошової вимоги до ОСОБА_1 за договором позики від 20 липня 2021 року № 75696278 на підставі договору факторингу від 21 грудня 2021 року № 2112, укладеного між ТзОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та ТзОВ «ФК УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ», та договору факторингу від 31 березня 2023 року № 310323-ФМ, укладеного між ТзОВ «ФК УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ» та ТзОВ «ФІНПРОМ МАРКЕТ».

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення Новоселицького районного суду Чернівецької області від 16 березня 2026 року змінити в частині визначення розміру заборгованості за процентами, зменшивши їх розмір із 9 552 гривень до 2 388 гривень, а загальний розмір заборгованості за договором позики - із 13 552 гривень до 6 388 гривень.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апелянт посилається на те, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права та помилково визначив розмір заборгованості за процентами.

ОСОБА_1 не заперечує, що 20 липня 2021 року між ним та ТзОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» було укладено договір позики № 75696278, за умовами якого він отримав грошові кошти в розмірі 4 000 гривень строком на 30 днів зі сплатою процентів за ставкою 1,99 % за кожний день користування позикою.

Водночас не погоджується з висновком суду першої інстанції про правомірність нарахування процентів за 120 днів, а саме за 30 днів основного строку кредитування та 90 днів понадстрокового користування позикою відповідно до пункту 6.5 Правил надання грошових коштів у позику.

Зазначає, що договором позики встановлено чіткий строк кредитування тривалістю 30 днів, тоді як окремої угоди щодо продовження цього строку між первісним кредитором та ОСОБА_1 не укладалося.

Посилається на те, що нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами відповідно до частини восьмої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» повинні тлумачитися на користь споживача.

Вважає, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом припинилося після закінчення визначеного договором тридцятиденного строку кредитування. Після настання прострочення права та інтереси кредитодавця підлягають захисту відповідно до статті 625 ЦК України.

При цьому позивач вимог про стягнення процентів на підставі статті 625 ЦК України за період після закінчення строку кредитування не заявляв.

Умови договору необхідно тлумачити з урахуванням принципів справедливості, добросовісності та розумності, а в разі сумніву щодо змісту сформульованих кредитодавцем умов застосовувати принцип contra proferentem, відповідно до якого слова договору тлумачаться проти того, хто їх сформулював.

Отже, суд першої інстанції мав визначити розмір процентів лише в межах погодженого договором тридцятиденного строку кредитування, що становить 2 388 гривень, а загальний розмір заборгованості за договором - 6 388 гривень, з яких: 4 000 гривень - заборгованість за основною сумою боргу та 2 388 гривень - заборгованість за процентами.

Мотивувальна частина

Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

20 липня 2021 року між ТзОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та ОСОБА_1 укладено кредитивний договір № 75696278 в електронній формі, який підписано відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором «Lt08NFVK7P» (а. с. 14).

Згідно з пунктом 1 договору позикодавець зобов`язався передати позичальнику у власність грошові кошти на погоджений умовами договору строк шляхом їх перерахування на банківський рахунок позичальника з використанням реквізитів його електронного платіжного засобу, а позичальник зобов`язався повернути позикодавцеві таку саму суму грошових коштів у день закінчення строку позики або достроково та сплатити проценти за користування позикою.

Пунктом 2 договору передбачено, що сума позики становить 2 000 гривень, строк позики – 30 днів, базова процентна ставка – 1,99% за кожний день користування кредитом.

Того ж дня між ТзОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду до кредитного договору № 75696278, відповідно до умов якої суму кредиту збільшено на 2 000 гривень, у зв`язку із чим загальний розмір кредиту становив 4 000 гривень (а. с. 14 з.).

Додаткову угоду підписано відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором «73NUiOs7DG».

Відповідно до пункту 5.2 договору позичальник до моменту його підписання ознайомився з договором та Правилами надання грошових коштів у позику, які розміщені на вебсайті позикодавця, їх змістом, суттю, обсягом зобов`язань сторін та наслідками укладення договору, а також із передбаченими Правилами порядком користування позикою, її пролонгації або застосування автопролонгації.

Пунктом 6.5 Правил надання грошових коштів у позику в редакції, чинній на час укладення договору, передбачено, що у разі неповернення позики в повному розмірі або несвоєчасного повернення позики та процентів товариство має право нараховувати проценти в розмірі, визначеному договором позики, за кожний день понадстрокового користування позикою до дня її повернення, але не більше ніж за 90 календарних днів.

На виконання умов договору позикодавець за посередництвом платіжної установи ТзОВ «ФК «ФІНЕКСПРЕС» перерахував на банківську картку ОСОБА_1 кредитні кошти двома платежами по 2 000 гривень.

Факт перерахування відповідачу коштів підтверджується електронними платіжними інструкціями від 20 липня 2021 року, а також довідками ТзОВ «ФК «ФІНЕКСПРЕС» від 15 липня 2025 року № КД-000038301/ТНПП та № КД-000038299/ТНПП (а. с. 12, 21 з.).

З розрахунку заборгованості ТзОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» за кредитним договором № 75696278 від 20 липня 2021 року вбачається, що станом на 03 серпня 2025 року заборгованість ОСОБА_1 становить 13 552 гривні, з яких: 4 000 гривень – заборгованість за основною сумою боргу, 9 552 гривні – заборгованість за процентами, нарахованими за період із 21 липня до 17 листопада 2021 року, тобто за 120 днів (а. с. 5-7).

21 грудня 2021 року між ТзОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та ТзОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ» укладено договір факторингу № 2112, відповідно до умов якого до ТзОВ «ФК УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ» перейшло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за договором позики від 20 липня 2021 року № 75696278 (а. с. 22-27).

31 березня 2023 року між ТзОВ «ФК УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ» та ТзОВ «ФІНПРОМ МАРКЕТ» укладено договір факторингу № 310323-ФМ, відповідно до умов якого позивач набув право грошової вимоги до відповідача за договором позики № 75696278 (а. с. 28-32).

Відповідно до реєстру прав вимог від 31 березня 2023 року ТзОВ «ФІНПРОМ МАРКЕТ» набуло право вимоги до ОСОБА_1 у сумі 13 552 гривні, з яких: 4 000 гривень – заборгованість за основною сумою боргу, 9 552 гривні – заборгованість за процентами.

Межі апеляційного перегляду

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з частиною другою статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що ОСОБА_1 не заперечує факту укладення кредитного договору від 20 липня 2021 року № 75696278, отримання кредитних коштів у розмірі 4 000 гривень, наявності обов`язку щодо повернення тіла кредиту, а також правомірності нарахування процентів у межах визначеного договором тридцятиденного строку.

Апеляційна скарга не містить доводів щодо правомірності переходу до ТзОВ «ФІНПРОМ МАРКЕТ» права грошової вимоги за договором позики, розміру заборгованості за основною сумою боргу та стягнення процентів, нарахованих протягом перших 30 днів користування позикою.

Доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди відповідача зі стягненням 7 164 гривень процентів, нарахованих за 90 днів після закінчення визначеного договором строку кредитування.

Отже, з урахуванням вимог статті 367 ЦПК України рішення суду першої інстанції підлягає апеляційному перегляду в частині стягнення процентів, нарахованих після закінчення тридцятиденного строку кредитування. В іншій частині вирішення позовних вимог по суті рішення суду першої інстанції учасниками справи не оскаржується, а тому апеляційним судом не переглядається.

Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині не відповідає зазначеним вище вимогам з огляду на наступне.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (статті 626, 628 ЦК України).

За змістом статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Верховний Суд у постанові від 12 червня 2019 року у справі № 2-6315/11 (провадження № 61-23326св18) звернув увагу на те, що невід`ємною складовою правильної правової кваліфікації судами спірних договірних відносин є визначення правової природи договору, який є основою їх виникнення.

Виходячи зі змісту статті 640 ЦК України, залежно від моменту виникнення цивільних прав і обов`язків у сторін договору, законодавець розрізняє договори консенсуальні і реальні.

Консенсуальний договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Щодо реальних договорів, для укладення яких, крім згоди сторін, вимагається передання майна або вчинення іншої дії, частина друга статті 640 ЦК України передбачає правило, за яким договір вважається укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

До такого виду договорів відноситься і договір позики, який відповідно до положень абзацу 2 частини першої статті 1046 ЦК України є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України кредитний договір – це договір, за яким банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Кредитний договір за своєю юридичною природою є консенсуальним.

Він вважається укладеним з моменту досягнення згоди між сторонами щодо всіх істотних умов договору.

Істотними умовами кредитного договору, які визначені законом, є предмет, сума, строк повернення, розмір процентів за користування кредитними коштами.

З аналізу змісту договору позики від 20 липня 2021 року № 75696278 та порядку його виконання колегія суддів доходить висновку, що між ТзОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та ОСОБА_1 укладено саме кредитний договір, оскільки його умовами передбачено зобов`язання кредитодавця надати позичальнику грошові кошти в розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальника - повернути кредит і сплатити проценти за користування ним.

Згідно статей 526, 527, 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог Закону.

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша статті 1049 ЦК України).

Відповідно до пункту 1 кредитного договору № 75696278 від 20 липня 2021 року позикодавець зобов`язується передати позичальнику у власність грошові кошти на погоджений умовами договору строк шляхом їх перерахування на банківський картковий рахунок позичальника, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку саму суму грошових коштів у день закінчення строку позики або достроково та сплатити проценти за користування позикою.

Відповідно до положень указаного кредитного договору первісний кредитор та ОСОБА_1 узгодили такі умови кредитування: сума позики становить 2 000 гривень, строк позики - 30 днів, базова процентна ставка - 1,99% за кожний день користування позикою.

20 липня 2021 року між ТзОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду до кредитного договору № 75696278, відповідно до умов якої суму кредиту збільшено на 2 000 гривень. Отже, загальний розмір наданого ОСОБА_1 кредиту становив 4 000 гривень.

Відповідно до пункту 5.2 договору позичальник до моменту його підписання ознайомився з договором та Правилами надання грошових коштів у позику, розміщеними на вебсайті позикодавця, їх змістом, суттю, обсягом зобов`язань сторін і наслідками укладення договору, а також із передбаченими Правилами процедурою та наслідками продовження строку користування позикою шляхом пролонгації або застосування автопролонгації.

Згідно з пунктом 6.5 Правил надання грошових коштів у позику в редакції, чинній на час укладення договору, у разі неповернення позики в повному розмірі або несвоєчасного повернення позики та процентів товариство має право нараховувати проценти в розмірі, визначеному договором позики, за кожний день понадстрокового користування позикою до дня її повернення, але не більше ніж за 90 календарних днів.

Отже, кредитним договором встановлено строк кредитування становить 30 днів, тоді як можливість нарахування процентів протягом наступних 90 календарних днів пов`язана з неповерненням кредиту та процентів після закінчення погодженого умовами договору строку кредитування.

Із системного аналізу наведених положень кредитного договору та Правил надання грошових коштів у позику вбачається, що умовами договору визначено строк правомірного користування кредитом тривалістю 30 днів. Водночас нарахування процентів протягом наступних 90 календарних днів пов`язане з неповерненням позичальником кредиту та процентів після закінчення визначеного договором строку, тобто з порушенням ним грошового зобов`язання.

Згідно з розрахунком заборгованості за кредитним договором № 75696278 від 20 липня 2021 року станом на 03 серпня 2025 року заборгованість ОСОБА_1 становить 13 552 гривні, з яких: 4 000 гривень - заборгованість за тілом кредиту, 9 552 гривні - прострочені проценти за користування кредитом, нараховані за період із 21 липня до 17 листопада 2021 року, тобто за 120 днів користування коштами.

Згідно з вимогами частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, визначаючи строк кредитування, у межах якого кредитодавець мав право нараховувати проценти за користування кредитом, не врахував висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16, та Верховного Суду, викладених у постанові від 15 червня 2023 року у справі № 908/2187/21.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-16гс22) дійшла наступних висновків.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).

Тобто позичальник (1) отримує від банку грошові кошти, власником яких він не був, та (2) отримує можливість певний час правомірно не повертати надані грошові кошти. Натомість у позичальника виникає зобов`язання (1) повернути грошові кошти у встановлений строк та (2) сплатити визначені договором проценти за користування кредитом.

Отже, позичальник отримує «чужі» грошові кошти в борг, який зобов`язується повернути в майбутньому.

Поняття «користування кредитом» є окремим випадком «користування чужими коштами». Термін «користування чужими коштами» Велика Палата Верховного Суду розтлумачила в постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 (пункти 34, 35, 37 відповідно).

Термін «користування чужими коштами» може використовуватися у двох значеннях. Перше – це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення – прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані законодавством. Зокрема, відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів установлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Такі ж правила щодо сплати процентів застосовуються до кредитних відносин у силу частини другої статті 1054 ЦК України та до відносин із комерційного кредиту – в силу частини другої статті 1057 цього Кодексу.

Наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Велика Палата Верховного Суду наголосила, що проценти відповідно до статті 1048 ЦК України сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за «користування кредитом» (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу).

Надання кредиту наділяє позичальника благом, яке полягає в тому, що позичальник, одержавши від кредитора грошові кошти, не повинен повертати їх негайно, а отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (строку кредитування, у межах якого сторони можуть встановити періоди повернення частини суми кредиту), а кредитор, відповідно, за загальним правилом не вправі вимагати повернення боргу протягом відповідного строку (право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми кредиту передбачає частина друга статті 1050 ЦК України). Саме за це благо – можливість правомірно не повертати кредитору борг протягом певного часу – позичальник сплачує кредитору плату, якою є проценти за договором кредиту відповідно до статті 1048 ЦК України.

Уклавши кредитний договір, сторони мають легітимні очікування щодо належного його виконання. Зокрема, позичальник розраховує, що протягом певного часу він може правомірно «користуватися кредитом», натомість кредитор розраховує, що він отримає плату (проценти за «користування кредитом») за надану позичальнику можливість не повертати всю суму кредиту одразу.

Разом з цим зі спливом строку кредитування чи пред`явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред`явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до статті 1048 ЦК України.

Отже, припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.

Вказаних вище висновків Велика Палата Верховного Суду також дійшла у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (пункти 53, 54) та від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (пункт 6.19). Велика Палата Верховного Суду вважає, що підстав для відступу від таких висновків немає.

Отже, якщо позичальник прострочив виконання зобов`язання з повернення кредиту та сплати процентів за «користування кредитом», сплив строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту не може бути підставою для невиконання такого зобов`язання. Зазначене також є підставою для відповідальності позичальника за порушення грошового зобов`язання.

Щодо нарахування процентів на підставі статті 625 ЦК України Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 дійшла наступних висновків.

Регулятивні відносини між сторонами кредитного договору обмежені, зокрема, часовими межами, в яких позичальник отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг (строком кредитування та визначеними у його межах періодичними платежами). Однак якщо позичальник порушує зобов`язання з повернення кредиту, в цій частині між ним та кредитодавцем регулятивні відносини трансформуються в охоронні.

Інакше кажучи, оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (пункт 6.28)).

На період після прострочення виконання зобов`язання з повернення кредиту кредит боржнику не надається, боржник не може правомірно не повертати кредит, а тому кредитор вправі вимагати повернення боргу разом з процентами, нарахованими на час спливу строку кредитування. Тобто боржник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення кредитування, а тому й не повинен сплачувати за нього проценти відповідно до статті 1048 ЦК України; натомість настає відповідальність боржника – обов`язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Такі висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц, від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (пункт 8.35).

Також Велика Палата Верховного Суду зауважила, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (пункт 8.22)).

При цьому компенсаторний характер процентів, передбачених статтею 625 ЦК України, не свідчить про те, що вони є платою боржника за «користування кредитом» (тобто можливістю правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу). Такі проценти слід розглядати саме як міру відповідальності. На відміну від процентів за «користування кредитом», до процентів річних, передбачених зазначеною статтею, застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.

Отже, в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Вказаний висновок сформульований в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (пункт 54) та від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (пункт 6.19).

Водночас, Велика Палата Верховного Суду акцентувала увагу на сталості підходу до вирішення питання щодо нарахування процентів за «користування кредитом», сформульованого у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 та підтвердженого у постанові від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду у справі № 910/4518/16 зауважила, що особи мають право вибору: використати існуючі диспозитивні норми законодавства для регламентації своїх відносин або встановити для себе правила поведінки на власний розсуд. Цивільний договір як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, виявляє автономію волі учасників щодо врегулювання їхніх відносин згідно з розсудом і у межах, встановлених законом, тобто є актом встановлення обов`язкових правил для сторін, індивідуальним регулятором їхньої поведінки.

Приписи частин другої та третьої статті 6 і статті 627 ЦК України визначають співвідношення між актами цивільного законодавства та договором, зокрема ситуації, коли сторони у договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд і коли вони не вправі цього робити.

Указані висновки викладені в пунктах 22, 23 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17.

У частині третій статті 6 ЦК України зазначено, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд; сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Тобто частина третя статті 6 ЦК України не допускає встановлення договором умов, які не відповідають закону.

У статті 627 ЦК України зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Отже, ця стаття також не допускає свободу договору в частині порушення, зокрема, вимог ЦК України та інших актів цивільного законодавства.

Тому сторони не можуть з посиланням на принцип свободи договору домовитись про те, що їхні відносини будуть регулюватися певною нормою закону за їхнім вибором, а не тією нормою, яка регулює їхні відносини виходячи з правової природи останніх.

Зазначене не означає, що сторони не можуть домовитися про те, що в разі прострочення повернення кредиту позичальник сплачує кредитору проценти саме як міру відповідальності, зокрема в тому ж розмірі, в якому він сплачував проценти як плату за наданий кредит, або в іншому розмірі. Водночас така домовленість за правовою природою є домовленістю про сплату процентів річних у визначеному договором розмірі на підставі статті 625 ЦК України, і цей розмір може зменшити суд (пункт 107 цієї постанови).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 звернула увагу, що для вирішення подібних спорів важливим є тлумачення умов договорів, на яких ґрунтуються вимоги кредиторів, для з`ясування того, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування. Для цього можуть братися до уваги формулювання умов про сплату процентів, їх розміщення в структурі договору (в розділах, які регулюють правомірну чи неправомірну поведінку сторін), співвідношення з іншими положеннями про відповідальність позичальника тощо. У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).

Відповідно до умов кредитного договору від 20 липня 2021 року № 75696278, укладеного між ТзОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та ОСОБА_1 , сума кредиту становила 2 000 гривень, строк позики - 30 днів, базова процентна ставка - 1,99 % за кожний день користування кредитом.

Того ж дня первісний кредитор та ОСОБА_1 уклали додаткову угоду, відповідно до якої суму кредиту збільшено на 2 000 гривень, у зв`язку із чим загальний розмір наданого відповідачу кредиту становив 4 000 гривень.

Відповідно до пункту 5.2 договору позичальник до моменту його підписання ознайомився з договором та Правилами надання грошових коштів у позику, у тому числі з передбаченими ними порядком продовження строку користування позикою шляхом пролонгації або застосування автопролонгації.

Водночас матеріали справи не містять доказів звернення ОСОБА_1 із заявою про продовження строку користування кредитом, укладення між первісним кредитором та відповідачем відповідної додаткової угоди чи вчинення відповідачем іншого окремого волевиявлення, спрямованого на пролонгацію договору після закінчення погодженого тридцятиденного строку позики.

Разом із тим пунктом 6.5 Правил надання грошових коштів у позику передбачено, що в разі неповернення позики в повному розмірі або несвоєчасного повернення позики та процентів товариство має право нараховувати проценти в розмірі, визначеному договором, за кожний день понадстрокового користування позикою до дня її повернення, але не більше ніж за 90 календарних днів.

Відповідно до частини першої статті 212 ЦК України особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов`язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина). Зазначена норма розміщена законодавцем в Главі 16 «Правочини» Розділі 1 «Загальні положення про правочини».

З наведених вище умов кредитного договору та Правил надання грошових коштів у позику вбачається, що пункт 6.5 Правил одночасно містить конструкцію, характерну для положень статті 212 ЦК України, якою врегульовано умовні правочини, у цьому випадку - правочин під відкладальною умовою. Такою умовою є порушення позичальником кредитного зобов`язання, а саме неповернення кредиту та процентів після закінчення погодженого умовами договору тридцятиденного строку кредитування, що визначено підставою для продовження нарахування процентів за користування кредитом, але не більше ніж протягом 90 календарних днів.

Однак за наведеними вище висновками Великої Палати Верховного Суду сплата процентів, передбачених договором, за користування кредитними коштами може випливати лише з правомірного їх користування, а відповідальність за неправомірне користування кредитними коштами знаходиться у сфері охоронних відносин, зокрема, статті 625 ЦК України.

Пов`язавши продовження строку кредитування та нарахування процентів за користування кредитом із порушенням позичальником кредитного зобов`язання, первісний кредитор і позичальник фактично визначили договірні проценти як плату за неправомірне користування кредитними коштами, що не відповідає наведеним висновкам Великої Палати Верховного Суду.

У цій частині колегія суддів доходить висновку, що невиконання позичальником умов щодо повернення кредиту та сплати процентів у передбачений договором тридцятиденний строк, тобто до 19 серпня 2021 року, не може бути одночасно правомірним та неправомірним та мати наслідком продовження строку кредитування, оскільки в даному випадку строк виконання зобов`язання вже настав.

Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 15 червня 2023 року у справі № 908/2187/21.

З урахуванням викладеного розмір заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором від 20 липня 2021 року № 75696278, який підлягає стягненню на користь ТзОВ «ФІНПРОМ МАРКЕТ», становить 6 388 гривень, з яких: 4 000 гривень - заборгованість за тілом кредиту, 2 388 гривень - заборгованість за процентами, нарахованими в межах визначеного договором тридцятиденного строку кредитування за період із 21 липня до 19 серпня 2021 року.

Суд першої інстанції наведеного не врахував та дійшов помилкового висновку про наявність підстав для стягнення процентів, нарахованих після закінчення погодженого договором тридцятиденного строку кредитування, у зв`язку із чим рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині підлягає зміні.

Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 376 ЦПК України підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною другою статті 376 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону, застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

За змістом частини четвертої статті 376 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

Враховуючи наведене вище, рішення Новоселицького районного суду Чернівецької області від 16 березня 2026 року в оскаржуваній частині ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права, а тому його мотивувальну частину слід змінити, виклавши її відповідно до змісту цієї постанови.

Також слід змінити резолютивну частину рішення, виклавши її в такій редакції:

«Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНПРОМ МАРКЕТ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНПРОМ МАРКЕТ» заборгованість за кредитним договором від 20 липня 2021 року № 75696278 у сумі 6 388 гривень, з яких: 4 000 гривень - заборгованість за тілом кредиту, 2 388 гривень - заборгованість за процентами».

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з пунктом третім частини другої статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

До витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт перший частини третьої статті 133 ЦПК України).

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З матеріалів справи вбачається, що за подання позовної заяви ТзОВ «ФІНПРОМ МАРКЕТ» сплатило судовий збір у розмірі 2 422 гривні 40 копійок, що підтверджено платіжною інструкцією № 579938424.1 від 15 серпня 2025 року.

Також суд першої інстанції визначив розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу, який підлягав відшкодуванню за рахунок відповідача, у сумі 2 500 гривень.

За наслідками апеляційного перегляду позовні вимоги ТзОВ «ФІНПРОМ МАРКЕТ» підлягають задоволенню в сумі 6 388 гривень із заявлених 13 552 гривень, тобто на 47,14%.

Отже, пропорційно до задоволеної частини позовних вимог із ОСОБА_1 на користь ТзОВ «ФІНПРОМ МАРКЕТ» підлягають стягненню судові витрати, понесені під час розгляду справи судом першої інстанції, у загальному розмірі 2 320 гривень 42 копійки, з яких:

– 1 141 гривня 92 копійки - судовий збір за подання позовної заяви (2 422,40 х 47,14%);

– 1 178 гривень 50 копійок - витрати на професійну правничу допомогу (2 500 х 47,14%).

За подання апеляційної скарги на рішення Новоселицького районного суду Чернівецької області від 16 березня 2026 року ОСОБА_1 сплатив судовий збір у розмірі 4 542 гривні, що підтверджено платіжною інструкцією № 8413-8342-4617-0101 від 01 травня 2026 року.

Оскільки за наслідками апеляційного перегляду позовні вимоги підлягають задоволенню на 47,14%, а в іншій частині - 52,86% - у їх задоволенні відмовлено, пропорційно до частини позовних вимог, у задоволенні яких відмовлено, з ТзОВ «ФІНПРОМ МАРКЕТ» на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 2 400 гривень 90 копійок (4 542 х 52,86%).

Відповідно до частини десятої статті 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

За результатами зустрічного зарахування судових витрат із ТзОВ «ФІНПРОМ МАРКЕТ» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню 80 гривень 48 копійок (2 400,90 – 2 320,42).

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, Чернівецький апеляційний суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Змінити мотивувальну частину рішення Новоселицького районного суду Чернівецької області від 16 березня 2026 року відповідно до змісту цієї постанови.

Змінити резолютивну частину рішення Новоселицького районного суду Чернівецької області від 16 березня 2026 року, виклавши її в наступній редакції:

«Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНПРОМ МАРКЕТ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНПРОМ МАРКЕТ» заборгованість за кредитним договором від 20 липня 2021 року № 75696278 у сумі 6 388 гривень, з яких: 4 000 гривень - заборгованість за тілом кредиту, 2 388 гривень – заборгованість за процентами».

Змінити розподіл судових витрат.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНПРОМ МАРКЕТ» на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 80 гривень 48 копійок.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення.

Постанова не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом другим частини третьої статті 389 ЦПК України.

Повна постанова складена 14 липня 2026 року.

Суддя-доповідач Олександр ОДИНАК

Судді: Наталія ВИСОЧАНСЬКА

Ірина ПЕРЕПЕЛЮК