Постанова від 24 червня 2026 р. у справі №296/2867/25 — Житомирський апеляційний суд

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №296/2867/25 Головуючий у 1-й інст. Чішман Л. М.

Категорія 58 Доповідач Талько О. Б.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючої судді: Талько О.Б.,

суддів: Коломієць О.С., Шалоти К.В.,

за участю секретаря Антоневської В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу № 296/2867/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності, ділової репутації, відшкодування моральної шкоди, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 – адвоката Ясинецької-Писаревської Надії Михайлівни, на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 3 грудня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Чішман Л.М.,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому зазначив, що 11 березня 2025 року, після закінчення судового засідання, у приміщенні Житомирського районного суду він звернувся до ОСОБА_2 із запитанням щодо виконання останнім рішення суду про спростування недостовірної інформації стосовно нього, поширеної ОСОБА_2 у соціальних мережах.

Позивач вказує, що у відповідь ОСОБА_2 повторно публічно образив його, заявивши, що всі його відеозаписи, журналістські розслідування та матеріали є замовними та що йому за це платять гроші треті особи, що підтверджується доказами.

ОСОБА_1 вважає, що такі висловлювання не відповідають дійсності та порочать його честь, гідність та ділову репутацію, формують у суспільства негативне уявлення про його діяльність. Вказана інформація була поширена відповідачем у присутності адвокатів, журналістів, прокурорів та інших відвідувачів суду.

Факт поширення такої інформації підтверджується відеозаписом, який долучений до позовної заяви.

На переконання позивача, висловлювання ОСОБА_2 були спрямовані на підрив його репутації та спричинили моральну шкоду й негативний психологічний вплив.

Враховуючи вищезазначене, ОСОБА_1 просив визнати такою, що не відповідає дійсності та порочить його честь, гідність та ділову репутацію інформацію, поширену ОСОБА_2 про те, що його журналістські розслідування та відеоматеріали є замовними.

Також просив зобов`язати відповідача спростувати недостовірну інформацію шляхом розміщення на дошці оголошень Оліївської сільської ради письмового вибачення у вигляді офіційного документа ( формат А4), завіреного нотаріусом, у термін 10 днів з моменту набрання рішенням суду законної сили.

Також у позовній заяві зазначено, що цей документ має бути оприлюднений не менше 30 календарних днів. Текст вибачення повинен бути надрукований чітко, великим шрифтом, який легко доступний для ознайомлення мешканцями громади.

У разі умисного зняття оголошення – текст має бути розміщений повторно за рахунок відповідача.

Окрім того, просив оприлюднити текст вибачення у вигляді рекламного ролика на радіостанціях: « Хіт-FM» та « Люкс-FM» у денний час ( з 8-00 до 19-00 год.), в рекламних блоках, що транслюються у м. Житомирі. Тривалість ролика – не менше 15 секунд, частота трансляцій – не менше 10 разів на день, впродовж 7 днів, час трансляцій - з 8-00 год. до 19-00 год.

Текст ролика: « Я, ОСОБА_2 , визнаю, що поширював неправдиву інформацію про ОСОБА_1 . Усі мої звинувачення щодо ОСОБА_1 – брехня. Офіційно спростовую свої слова та прошу вибачення перед ОСОБА_3 . Цю заяву оприлюднено за рішенням суду».

Оплата трансляції здійснюється за рахунок відповідача.

У разі невиконання відповідачем зазначених вимог у добровільному порядку протягом 20 календарних днів з моменту набрання рішенням суду законної сили виконавча служба має право примусово стягнути з відповідача кошти на оплату рекламних трансляцій.

Протягом 30 днів, не менше 10 разів впродовж кожного дня, у проміжок часу з 8-00 до 19-00 год., у рекламних блоках, які транслюються у м. Житомирі, в ефірі радіостанцій « Хіт-FM» та « Люкс-FM», транслювати запис : « За рішенням суду та виконавчої служби повідомляємо, що ОСОБА_2 поширював неправдиву інформацію про ОСОБА_1 . ОСОБА_2 відмовився спростувати наклеп про ОСОБА_1 . Це підтверджено офіційними документами. ОСОБА_4 – чесна людина».

Оплату рекламної кампанії здійснювати за рахунок відповідача.

Окрім того, ОСОБА_1 просив стягнути з відповідача 100000 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Також просив зобов`язати ОСОБА_2 утримуватися від подальшого поширення подібних неправдивих висловлювань стосовно нього.

Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 3 грудня 2025 року позовні вимоги задоволено частково.

Визнано недостовірною і такою, що порочить честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 , інформацію, поширену ОСОБА_2 11 березня 2025 року у Житомирському районному суді Житомирської області про те, що журналістські розслідування та відеоматеріали ОСОБА_1 є замовними.

Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 2000 грн. на відшкодування моральної шкоди.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі представник відповідача – адвокат Ясинецька-Писаревська Н.М., посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

На обгрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що відповідач не озвучував інформацію, яку суд поклав в основу рішення. На копії відеозапису, долученого до матеріалів справи, відсутні такі слова та формулювання, як : «журналістські розслідування»; « відеоматеріали»; твердження про отримання позивачем грошової винагороди саме за журналістські розслідування та відеоматеріали. Фактично на відеозаписі прозвучали лише такі фрази: « всі ці відеоролики… ви обманюєте… тому немає ніякого абсолютно бажання на щось відповідати… я говорю правду, маніпулюєте ви… це ваша робота, це ваша робота робити на замовлення… ви заробляєте гроші, виконуючи замовлення інших людей».

Вважає, що всі ці висловлювання/фрази були озвучені в процесі діалогу, який постійно переривався позивачем, та є незавершеними, неконкретизованими й не містять відомостей про конкретні замовлення, конкретні гроші або конкретні дії.

Таким чином, словосполучення « журналістські розслідування та відеоматеріали» фактично відсутнє у змісті відеозапису, не звучало під час його відтворення та не підтверджено жодним доказом. Зазначена фраза є результатом самостійного конструювання судом першої інстанції, а не відтворенням встановлених в судовому засіданні обставин.

Водночас суд не наділений повноваженнями встановлювати факти поза межами доказової бази, оскільки судове рішення має грунтуватися виключно на належних та достовірних доказах, досліджених у судовому засіданні, а не на припущеннях чи суб`єктивному сприйнятті судом певної інформації.

Вважає, що висновки суду сформовані на припущеннях, здогадках та власній інтерпретації почутого, що суперечить засадам доказування та вимогам вмотивованості судового рішення.

Також наголошує на тому, що фраза: « ви заробляєте гроші, виконуючи замовлення інших людей», - відображає суб`єктивне сприйняття, переживання та емоції автора; не містить конкретних фактів, оскільки не було конкретизовано про які замовлення йде мова; не може бути перевірена на істинність або хибність.

Отже, такі висловлювання є оціночним судженням, а не повідомленням про факти, та не можуть розцінюватися як приниження честі, гідності та ділової репутації позивача.

Суд першої інстанції безпідставно додумав зміст висловлювань і визнав недостовірною інформацію, яка фактично відповідачем не поширювалася.

При вирішенні спору суд першої інстанції не врахував висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 8 квітня 2021 року у справі №551/881/16-ц, про те, що будь-яке судження, яке має оціночний характер, будь-яка критика та оцінка вчинків, вираження власних думок щодо якості виконуваних публічних функцій, отриманих результатів тощо, не є підставою для захисту права на повагу честі, гідності та ділової репутації та, відповідно, не є предметом судового захисту.

Окрім того, поза увагою суду залишилися правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2019 року у справі №904/4494/18 від 12 листопада 2019 року про те, що особа, яка висловлює не факти, а власні погляди, критичні висловлювання, зауваження, припущення, не може бути зобов`язана доводити їх неправдивість, оскільки це є порушенням свободи на власну точку зору, що визнається фундаментальною частиною права, захист якого передбачений статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 18 лютого 2025 року у справі №344/14321/23.

Окрім того, суд не врахував практику ЄСПЛ стосовно того, що вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку, що є базовою частиною права, гарантованого статтею 19 Конвенції.

Також вказує, що у постанові Верховного суду від 14 липня 2021 року у справі №203/360/20 зазначено, що публічна особа, державний службовець повинен бути готовим до підвищеного рівня критики, у тому числі у грубій формі, прискіпливої уваги суспільства і підвищеної зацікавленості суспільства його діяльністю та/або особистим життям тощо, адже вони, обираючи кар`єру публічної особи, погодилися на таку увагу.

Звертає увагу на те, що у публічному просторі соціальних мереж, у численних публікаціях на веб-сайтах позивача охарактеризовано як волонтера, ветерана АТО та громадського активіста.

Таким чином, позивача можна вважати публічною особою, а відтак він повинен бути готовим до підвищеного рівня критики, у тому числі у грубій формі, та прискіпливої уваги суспільства до себе.

Адвокат Ясинецька-Писаревська Н.М. також наголошує на тому, що долучений до матеріалів справи електронний доказ – флешкарта, не відповідає вимогам допустимості, адже в судовому засіданні позивач підтвердив ту обставину, що оригінал відеозапису відсутній та знищений.

Оскільки наданий позивачем відеозапис на флешкарті підпадає під визначення електронного доказу, яке міститься у статті 100 ЦПК України, отже копія цього доказу має бути засвідчена електронним цифровим підписом або має бути надана суду в оригіналі.

Водночас, на долученій позивачем копії відеозапису відсутній цифровий підпис як автора цього запису, так й особи, уповноваженої на виготовлення даної копії.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 не надав жодного належного та допустимого доказу на підтвердження наявності реальних негативних наслідків для його ділової репутації або особистих немайнових прав, а також не довів причинно-наслідкового зв`язку між висловлюваннями відповідача та будь-якою шкодою.

В судовому засіданні представник відповідача - адвокат Ясинецька-Писаревська Н.М., підтримала апеляційну скаргу.

Позивач в судовому засіданні не визнав доводи, викладені в апеляційній скарзі.

Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення осіб, які з`явились в судове засідання, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, виходячи з наступного.

В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 має статус ветерана війни, займається волонтерською діяльністю, є громадським діячем.

Обгрунтовуючи вимоги, позивач надав USB-флешнакопичувач, на якому збережено файл з відео розмови, яка відбулася між сторонами 11 березня 2025 року у приміщенні Житомирського районного суду Житомирської області. Зокрема, відповідач, звертаючись до ОСОБА_1 , зазначив : « Всі ці відеоролики… ви обманюєте, тому не маю бажання вам щось відповідати. Маніпулюєте ви. Це ваша робота – робити на замовлення. Ви заробляєте гроші, виконуючи замовлення. Зробіть репортаж, щоб люди знали, хто ви! Люди і так це знають!».

При вирішенні спору суд першої інстанції виходив з того, що позивач довів факт поширення відносно нього недостовірної та негативної інформації, яка принижує його честь, гідність та ділову репутацію й така інформація не є оціночним судженням.

Колегія суддів погоджується з таким висновком.

Частиною першою статті 201 ЦК України визначено, що особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є: здоров`я, життя; честь, гідність і ділова репутація; ім`я (найменування); авторство; свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством.

Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації (частина перша статті 277 ЦК України).

Кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві (стаття 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Слід уважно розрізняти факти та оціночні судження. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна (LINGENS v. AUSTRIA, № 9815/82, § 46, ЄСПЛ, 08 липня 1986 року).

Тлумачення статті 277 ЦК України свідчить, що позов про спростування недостовірної інформації підлягає задоволенню за такої сукупності умов: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права; врахування положень статті 10 Конвенції про захист прав і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини щодо її застосування ( постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 9 червня 2023 року у справі № 761/14615/21 (провадження № 61-4435св23)).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 травня 2023 року у справі № 536/911/21 (провадження № 61-4812св23) зазначено, що «недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). Відповідно до частини першої статті 30 Закону України « Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Негативною потрібно вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації. Частиною другою вказаної статті Закону визначено, що оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Отже, не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростування, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод».

Для того, щоб розрізняти фактичне твердження і оціночне судження, необхідно брати до уваги обставини справи і загальний тон зауважень. Судження - це те ж саме, що й думка, висловлення. Воно являє собою розумовий акт, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, пов`язаними із такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо.

Ознаками оціночного судження є відсутність у його складі посилань на фактичні обставини та відсутність можливості здійснити перевірку такого судження на предмет його відповідності дійсності.

Фактичне твердження - це логічна побудова та викладення певного факту чи групи фактів. Факт - це явище об`єктивної дійсності, конкретні життєві обставини, які склалися у певному місці та часі за певних умов. Ураховуючи те, що факт, сам по собі, є категорією об`єктивною, незалежною від думок і поглядів сторонніх осіб, то його відповідність дійсності може бути перевірена та встановлена судом.

Повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку, що є базовою частиною права, гарантованого статтею 19 (Lingens, cited above, p. 28, пункт 46).

Суд враховує при цьому правову позицію ЄСПЛ щодо різниці між поняттями «оціночне судження» та «фактів». Так, у пункті 39 рішення Європейського суду з прав людини від 28 березня 2013 року у справі «Нова Газета і Бородянський проти Росії» вказано, що правдивість оціночних суджень не піддається доведенню і їх потрібно відрізняти від фактів, існування яких може бути доведено. У пункті 75 рішення ЄСПЛ від 12 липня 2001 року у справі «Фельдек проти Словаччини» суд зазначав, що на відміну від оціночних суджень, реальність фактів можна довести.

Отже, при оцінці твердження про поведінку третьої особи, інколи може бути важко, як і в цій справі, віднайти різницю між оцінкою фактів та оціночними судженнями. Проте навіть оціночне судження може бути надмірним, якщо воно не має під собою фактичних підстав (справа Jerusalem v. Austria, no. 26958/95, n. 43, ECHR 2001-11).

Аналізуючи зміст поширеної відповідачем інформації, варто зазначити, що вислів : « ви обманюєте… маніпулюєте ви…» - є оціночним судженням, власним поглядом відповідача , його критичним висловлюванням, припущенням.

Також оціночним судженням є й вислів : « Це ваша робота – робити на замовлення». Однак таке оціночне судження є надмірним, оскільки не має під собою фактичних підстав.

Що стосується фрази: « Ви заробляєте гроші, виконуючи замовлення»,- варто зазначити, що таке висловлювання є фактичним твердженням, адже факт сплати коштів за волонтерську та громадську діяльність може бути перевірений. Оскільки матеріали справи не містять доказів того, що будь-які особи сплачували кошти позивачеві за його діяльність як волонтера та громадського діяча, така інформація є недостовірною.

Інформація про те, що волонтер та громадський діяч працює « на замовлення», « за гроші», підлягає спростуванню, оскільки принижує честь, гідність і ділову репутацію особи, дискредитуючи її суспільно корисну діяльність.

Колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що межа допустимої критики волонтера та громадського діяча є значно ширшою, ніж для пересічного громадянина, оскільки громадські діячі та волонтери беруть на себе публічні функції, акумулюють суспільні кошти ( донати) та впливають на процеси у державі, а їхня діяльність становить високий суспільний інтерес. Такі особи свідомо відкривають себе для прискіпливого контролю й мають бути готовими до гострої та навіть упередженої критики.

Проте така «ширша межа» не означає вседозволеність. Існують чіткі юридичні кордони між легітимною критикою та поширенням недостовірної інформації. Навіть щодо публічної особи, волонтера, громадського діяча заборонено поширювати завідомо неправдиві фактичні твердження.

Оскільки матеріали справи не містять жодних фінансових документів (банківських виписок, чеків, розписок тощо), які б підтверджували факт сплати позивачеві коштів за його діяльність, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що поширена відповідачем інформація стосовно того, що позивач працює за гроші, виконуючи замовлення, є недостовірною та такою, що принижує честь , гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 .

Однак, враховуючи ту обставину, що поширена відповідачем інформація не містила висловлювання « журналістські розслідування», рішення слід змінити, виключивши з абзацу другого резолютивної частини словосполучення : « журналістські розслідування та…».

При вирішенні даного спору суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що позивачем доведений факт поширення ОСОБА_2 вказаної інформації.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд ухвалив рішення на підставі недопустимого доказу, колегія суддів відхиляє з огляну на наступне.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (частини перша та друга статті 76 ЦПК України).

Статтею 100 ЦПК України передбачено, що електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).

Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, на яку накладено кваліфікований електронний підпис відповідно до вимог законів України « Про електронні документи та електронний документообіг» та « Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги». Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу. Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.

Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу.

Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідно особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії ( паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Частиною першою статті 78 ЦПК України визначено, що суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. (частина перша статті 81 ЦПК України).

Частиною першою статті 82 ЦПК України передбачено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обгрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

При вирішенні даного спору суд першої інстанції виходив з того, що у відзиві на позовну заяву відповідач не заперечував факту та обставин події, під час якої було озвучено вказану вище інформацію.

Також судом зазначено, що відповідно до положень статті 7 Закону України « Про електронні документи та електронний документообіг» кожний з електронних примірників вважається оригіналом електронного документа. Так, якщо автором створюються ідентичні за документарною інформацією та реквізитами електронний документ та документ на папері, кожен з документів є оригіналом і має однакову юридичну силу. Таким чином, копії документа, що містяться на різних носіях інформації, фактично є його оригіналом.

Так, відповідно до статті 7 цього Закону оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України « Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги».

У разі надсилання електронного документа кільком адресатам або його зберігання на кількох електронних носіях інформації кожний з електронних примірників вважається оригіналом електронного документа.

Якщо автором створюються ідентичні за документарною інформацією та реквізитами електронний документ та документ на папері, кожен з документів є оригіналом і має однакову юридичну силу.

Оригінал електронного документа повинен давати змогу довести його цілісність та справжність у порядку, визначеному законодавством; у визначених законодавством випадках може бути пред`явлений у візуальній формі відображення, в тому числі у паперовій копії.

Електронна копія електронного документа засвідчується у порядку, встановленому законом.

Копією документа на папері для електронного документа є візуальне подання електронного документа на папері, яке засвідчене в порядку, встановленому законодавством.

Однак, на переконання колегії судів, у цьому випадку відсутні підстави для застосування положень статті 7 Закону України « Про електронні документи та електронний документообіг», оскільки наявний в матеріалах справи електронний носій інформації - USB-флешнакопичувач, на якому зберігається файл із відеозаписом діалогу сторін, не можна вважати одним із оригінальних примірників електронного доказу, оскільки цей відеозапис не є електронним документом, адже не містить обов`язкових реквізитів (електронного підпису автора або підпису, прирівняного до власноручного підпису відповідно до Закону України « Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги»).

У постанові Верховного Суду у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 15 липня 2022 року у справі № 914/1003/21 зазначено, що поняття електронного доказу є ширшим за поняття електронного документа. Електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа, в тому числі електронний підпис. Натомість, електронний доказ - це будь-яка інформація в цифровій формі, що має значення для справи. Повідомлення (з додатками), відправлені електронною поштою чи через застосунки-месенджери, є електронним доказом, який розглядається та оцінюється судом у сукупності з іншими наявними у матеріалах справи доказами.

Побутовий відеозапис певної події є первинною цифровою інформацією, зафіксованою сенсором камери смартфона, й неможливо створити декілька його примірників, які вважатимуться оригіналами.

У спірних правовідносинах оригіналом електронного доказу є файл, створений операційною системою смартфона у його внутрішній пам`яті. USB-флешнакопичувач, на який у подальшому перенесено зазначений файл, є електронним носієм, що містить копію електронного доказу.

Отже, колегія суддів погоджується з доводами адвоката Ясинецької-Писаревської Н.М. про те, що долучений до позовної заяви відеозапис є копією електронного доказу.

Однак, варто зауважити, що під час розгляду справи судом першої інстанції відповідач не заперечував факт зафіксованої на відео розмови із позивачем.

Зміст апеляційної скарги також свідчить про те, що ОСОБА_2 підтверджує факт розмови із позивачем, яка відбулася 11 березня 2025 року у приміщенні Житомирського районного суду Житомирської області, й не заперечує свою участь у цій розмові, проте вважає, що поширена ним інформація є виключно оціночним судженням та має кардинально інший контекст, ніж зазначено ОСОБА_1 у позовній заяві.

Таким чином, недотримання формальної процедури засвідчення копії електронного доказу, за умови визнання відповідачем факту поширення ним такої інформації, не є підставою для відмови у задоволенні позову.

Керуючись ст. ст. 259,268,367,374,376,381-384 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 – адвоката Ясинецької-Писаревської Надії Михайлівни, задовольнити частково.

Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 3 грудня 2025 року змінити, виключивши з абзацу другого резолютивної частини словосполучення «журналістські розслідування та».

В решті рішення залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 10 липня 2026 року.

Головуюча Судді: