Постанова від 01 липня 2026 р. у справі №243/1846/26 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 33/803/1810/26 Справа № 243/1846/26 Суддя у 1-й інстанції - Гончарова А. О. Суддя у 2-й інстанції - Свіягіна І. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2026 року м. Кривий Ріг

Суддя судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду Свіягіна І.М.,

при секретарі судового засідання Примак Н.М.,

за участю захисника адвоката Ігнатова Є.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу захисника адвоката Ігнатова Є.Є., який діє в інтересах особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , на постанову Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 13 травня 2026 року, якою

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, військовослужбовця ВЧ НОМЕР_1 , мешкаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,

визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000,00 гривень (сімнадцять тисяч гривень 00 копійок), з позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік, стягнуто судовий збір,

в с т а н о в и л а :

постановою Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 13 травня 2026 року ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 23 лютого 2026 року о 11 годині 50 хвилин у с. Майдан Краматорського району Донецької області, по вул. Центральній, 101, керував транспортним засобом Volkswagen Т4, номерний знак НОМЕР_2 , з явними ознаками алкогольного сп`яніння: запах алкоголю з порожнини рота, почервоніння очей, тремтіння пальців рук. Від проходження огляду для визначення стану сп`яніння на місці зупинки за допомогою алкотестера Драгер та у медичному закладі водій відмовився, чим порушив вимоги п. 2.5 ПДР України, за що передбачена адміністративна відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП.

На зазначену постанову захисник адвокат Ігнатов Є.Є., який діє в інтересах особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 , подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду скасувати, провадження у справі закрити за відсутністю в діях особи складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.

На обґрунтування своїх вимог вказує, що включення портативного відеореєстратора відбувається з моменту початку виконання службових обов`язків та/або спеціальної поліцейської операції, а відеозйомка ведеться безперервно до її завершення. У процесі включення портативного відеореєстратора поліцейський переконується в точності встановлених на пристрої дати та часу.

Звертає увагу, що в протоколі час керування зазначено 23 лютого 2026 року о 11 годині 50 хвилин, проте відеозапис, долучений до матеріалів справи, починається 23 лютого 2026 року о 11 годині 48 хвилин, та 23 лютого 2026 року о 11 годині 50 хвилин ОСОБА_1 перебуває поряд із припаркованим на узбіччі автомобілем та поряд із поліцейським, що відображено на відеозаписі, що свідчить про те, що ОСОБА_1 фізично не міг керувати 23 лютого 2026 року о 11 годині 50 хвилин транспортним засобом. Отже, матеріали справи не містять доказів, щоб поза розумним сумнівом стверджувати, що ОСОБА_1 в інкримінований час керував транспортним засобом, що є обов`язковою ознакою адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 130 КУпАП.

Наголошує, що з відеозапису вбачається, що момент пропозиції пройти огляд та негайної відмови ОСОБА_1 відбувається швидко, без з`ясування суті, без уточнюючих питань, що саме по собі є нетиповою поведінкою для особи, яка щойно дізнається про можливе притягнення до відповідальності. Ця швидкість реакції, відсутність будь-яких вагань, аргументів чи емоцій з боку ОСОБА_1 викликає обґрунтовані сумніви в добровільності його рішення. Крім того, зі змісту відеозапису можна зробити висновок, що спілкування між працівниками поліції та ОСОБА_1 відбувалося ще до початку офіційної відеофіксації. При цьому роз`яснення водієві його процесуальних прав, процедури проходження огляду та наслідків відмови від проходження огляду не відбувалось. Таким чином, відмова від огляду не є результатом свідомого, обдуманого волевиявлення, а наслідком попереднього поза камерою спілкування з елементами психологічного тиску.

Зауважує, що письмове направлення на огляд водія не відповідає встановленій формі. Так, 04 липня 2025 року набрав чинності наказ Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства охорони здоров`я України від 16 травня 2025 року № 338/825, відповідно до нової редакції в направленні відсутній рядок, у якому вказується серія та номер протоколу про адміністративне правопорушення.

Стверджує, що ОСОБА_1 перебуває на військовій службі у ЗСУ, що підтверджується військовим квитком серії НОМЕР_3 , посвідченням серії НОМЕР_4 та довідкою в/ч НОМЕР_1 від 17 березня 2026 року № 268, отже огляд військовослужбовців Збройних Сил України на стан сп`яніння відбувається відповідно до вимог ст. 266-1 КУпАП, а огляд, проведений з порушенням вимог цієї статті, вважається недійсним.

ОСОБА_1 у судове засідання апеляційної інстанції не прибув, при цьому належним чином повідомлений про день, час і місце апеляційного розгляду даної справи.

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 294 КУпАП України апеляційний перегляд здійснюється суддею апеляційного суду протягом двадцяти днів з дня надходження справи до суду.

До цього ж, відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд її справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення від 07.07.1989 року ЄСПЛ у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії»). Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється залежно від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 зазначеної Конвенції (§§ 66–69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнова проти України»).

Частиною 6 ст. 294 КУпАП встановлено, що неявка в судове засідання особи, яка подала скаргу, інших осіб, які беруть участь у провадженні у справі про адміністративне правопорушення, не перешкоджає розгляду справи.

За таких обставин, керуючись ст. 268 КУпАП України, суд апеляційної інстанції вважає можливим розглянути цю справу за відсутності ОСОБА_1 на підставі доказів, що містяться в матеріалах справи, та за участю його захисника адвоката Ігнатова Є.Є.

Заслухавши захисника адвоката Ігнатова Є.Є., який підтримав доводи своєї апеляційної скарги, просив постанову суду скасувати, провадження у справі закрити за відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП; вивчивши, перевіривши та оцінивши матеріали адміністративної справи, обміркувавши наведені доводи захисту, викладені ним в апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

За змістом ст. ст. 245, 251, 252, 280 КУпАП, завданням провадження у справах про адміністративні правопорушення є, зокрема, своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом.

Доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку встановлюється наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інших обставин справи, що мають значення для її правильного вирішення.

Ці фактичні дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, речовими доказами, а також іншими документами.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю.

При розгляді справи про адміністративне правопорушення необхідно з`ясовувати питання: чи було вчинено таке правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Також при розгляді справ про адміністративні правопорушення необхідно з`ясовувати всі обставини, перелічені у статтях 247, 280 КУпАП, а зміст постанови судді має відповідати вимогам, передбаченим статтями 283 і 284 цього Кодексу. У ній, зокрема, потрібно наводити докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначати мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.

Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2 ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження у справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Згідно з приписами ст. 8 КУпАП особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, підлягає відповідальності на підставі закону.

Згідно з положеннями ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV рішення ЄСПЛ є джерелом права в Україні.

Відповідно до положення п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та правових позицій, викладених у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Бендерський проти України» (заява № 22150/02, параграф 2), у якому відображений принцип здійснення правосуддя, судові рішення мають достатньою мірою висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи. Право може вважатися ефективним тільки тоді, коли зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом.

Ці вимоги закону при розгляді суддею місцевого суду адміністративної справи щодо ОСОБА_1 належно виконані.

Як вбачається з матеріалів справи про адміністративне правопорушення, ОСОБА_1 визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, а саме за керування транспортним засобом з ознаками алкогольного сп`яніння та відмову від проходження відповідного огляду.

Відповідно до п. 2.5 ПДР України водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Відповідно до ч. 1 ст. 130 КУпАП адміністративна відповідальність передбачена за керування транспортними засобами особами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їхню увагу та швидкість реакції, а також передачу керування транспортним засобом особі, яка перебуває у стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Отже, доказуванню в даному випадку підлягає факт керування транспортним засобом, виявлення ознак сп`яніння та факт відмови водія від проходження огляду на вимогу поліцейського.

Судом першої інстанції встановлено, що факт вчинення адміністративного правопорушення та винність ОСОБА_1 у його вчиненні підтверджуються:

- протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 598866 від 23.02.2026;

- актом огляду та направленням на огляд ОСОБА_1 як водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, від 23.02.2026 о 12 годині 00 хвилин до «Наркологічного центру м. Слов`янська» у зв`язку з виявленими ознаками сп`яніння: запах алкоголю з порожнини рота, різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя, в якому міститься відмітка про відмову водія від проходження огляду;

- актом приймання-передачі транспортного засобу Volkswagen Т4, номерний знак НОМЕР_2 , від 23.02.2026;

- довідкою, відповідно до якої ОСОБА_1 отримував посвідчення водія НОМЕР_5 від 29.01.2021 категорії «В»;

- файлами відеозапису на оптичному диску, долученому до протоколу, «Довганюк 130 КУпАП.MP4», з яких вбачається, що о 11 годині 50 хвилин ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом Volkswagen Т4, номерний знак НОМЕР_2 , був зупинений працівниками поліції за порушення ПДР, а саме був не пристебнутий паском безпеки (00:00–00:12). Під час спілкування працівником поліції повідомлено ОСОБА_1 , що у нього вбачаються ознаки алкогольного сп`яніння, після озвучення таких: тремтіння пальців рук, почервоніння очей, запах алкоголю з порожнини рота (00:51–01:00), йому запропоновано пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння на місці зупинки за допомогою алкотестера Drager (01:04) або у медичному закладі (01:14), від проходження якого ОСОБА_1 відмовився, зазначивши, що поспішає (01:09, 01:16). Після повідомлення працівником поліції, що за таке правопорушення передбачена відповідальність за ст. 130 КУпАП, ОСОБА_1 були роз`яснені права особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, передбачені ст. 268 КУпАП, та положення ст. 63 Конституції України (01:27–01:53), складено протокол за ст. 130 КУпАП, який підписаний ОСОБА_1 без зауважень.

Крім того, судом першої інстанції за клопотанням сторони захисту допитано свідка ОСОБА_2 , який склав протокол про адміністративне правопорушення та навів обставини, аналогічні обставинам, викладеним у протоколі та зафіксованим технічним записом поліцейських.

Вказані докази досліджені судом апеляційної інстанції, є належними і допустимими, якими беззаперечно підтверджено наявність обов`язкових ознак інкримінованого ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, зокрема факт керування транспортним засобом, що не заперечується стороною захисту, та відмову від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння.

Апеляційний суд вважає відеозапис поліцейських належним та допустимим доказом, який беззаперечно підтверджує події, викладені в протоколі про адміністративне правопорушення. На відеозаписі логічно та послідовно зафіксовано весь перебіг подій, який стосується саме адміністративного правопорушення, підстав для сумніву щодо його достовірності в апеляційного суду не виникає.

Відповідно до відеозапису поліцейських саме о 11 годині 50 хвилин у водія ОСОБА_1 встановлено ознаки сп`яніння, тому з моменту початку процедури проведення огляду, тобто виявлення правопорушення, наявні підстави для складання протоколу про адміністративне правопорушення. Отже, зазначений у протоколі час керування транспортним засобом — 11 година 50 хвилин — не є підставою для визнання доказу недопустимим.

Апеляційний суд не вбачає у даному випадку порушень норм закону щодо фіксування технічними засобами під час здійснення огляду на стан сп`яніння. Разом з цим, зазначаючи на відсутність проміжку часу на відеозаписі, захисник не вказує, які саме обставини або ключові моменти, що мають суттєве значення та спростовують наведені обставини, не зафіксовані на відеозаписі, а тому вказані доводи мають формальний характер.

Також апеляційним судом не встановлено ознак тиску та спонукання водія ОСОБА_1 до відмови від проходження огляду. Так, відповідь водія ОСОБА_1 щодо небажання проходити огляд на місці зупинки транспортного засобу за допомогою газоаналізатора Драгер є твердою та виваженою, так само як і його рішення про відмову від проходження огляду у закладі охорони здоров`я. Тобто в обох випадках ОСОБА_1 не погодився проходити огляд на стан сп`яніння, при цьому відеозапис не переривався, а поведінка ОСОБА_1 не містить будь-яких сумнівів.

Посилання захисника на те, що мала місце розмова з поліцейськими до початку фіксування технічними засобами, спростовується відеозаписом, на якому вбачається рух автомобіля Volkswagen Т4, номерний знак НОМЕР_2 , його зупинка працівниками поліції, після чого з автомобіля вийшов ОСОБА_1 , а під час спілкування в останнього виявлено ознаки алкогольного сп`яніння, про що працівником поліції повідомлено водієві. Вказані обставини також зафіксовані без переривань, а тому факт можливого попереднього спілкування працівників поліції з ОСОБА_1 , як і сумніви останнього щодо волевиявлення при відмові від проходження огляду, не знайшли свого підтвердження та спростовуються матеріалами справи.

Швидкість відповіді в даному випадку, навпаки, вказує на впевненість водія ОСОБА_1 у своєму рішенні та небажанні проходити огляд на стан сп`яніння. Крім того, за час складання працівниками поліції матеріалів про адміністративне правопорушення та ознайомлення останнього з протоколом водій не висловлював жодних заперечень та не змінив свого рішення. У протоколі про адміністративне правопорушення він проставив свій особистий підпис без жодних зауважень.

Твердження захисника про те, що бланк направлення не відповідає встановленому зразку через наявність відповідних змін, на думку апеляційного суду, не впливає на доведеність вини ОСОБА_1 та є формальним. З поведінки водія вбачається, що останній не мав бажання проходити огляд на місці зупинки транспортного засобу та їхати до медичного закладу для проведення огляду, його рішення було виваженим та безсумнівним, а тому вручення йому направлення належного зразка не могло вплинути на його волевиявлення чи змінити його. Крім того, огляд у закладі охорони здоров`я та складення висновку за результатами огляду проводяться в присутності поліцейського, яким водій доставляється до закладу охорони здоров`я, а тому вручення бланка направлення в даному випадку не свідчить про порушення порядку проведення огляду та не виключає факту небажання ОСОБА_1 проходити відповідний огляд.

Неналежний бланк направлення в даному випадку міг вплинути на рішення лікаря проводити огляд, тобто після прибуття до закладу охорони здоров`я та вручення такого направлення лікарю для його виконання. У даній ситуації ОСОБА_1 відмовився від проходження огляду на стан сп`яніння в цілому, а тому бланк направлення, який не відповідав змінам за своєю повнотою, не впливає на доведеність вини останнього.

Сторона захисту посилається на порушення порядку проведення огляду, оскільки ОСОБА_1 є військовослужбовцем, тобто спеціальним суб`єктом, а його огляд на стан сп`яніння повинен проводитися у спеціальному порядку, однак вказані доводи не ґрунтуються на вимогах закону.

Так, відповідно до ст. 266 КУпАП особи, які керують транспортними засобами, морськими, річковими, малими, спортивними суднами або водними мотоциклами і щодо яких є підстави вважати, що вони перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їхню увагу та швидкість реакції, підлягають відстороненню від керування цими транспортними засобами, морськими, річковими, малими, спортивними суднами або водними мотоциклами та огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їхню увагу та швидкість реакції.

Відповідно до ч. 3 ст. 266-1 КУпАП огляд на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння військовозобов`язаних та резервістів під час проходження зборів, а також військовослужбовців Збройних Сил України, щодо яких є підстави вважати, що вони у стані сп`яніння перебувають на вулицях, у закритих спортивних спорудах, у скверах, парках, у всіх видах громадського транспорту (включаючи транспорт міжнародного сполучення) та в заборонених законом інших місцях, проводиться посадовою особою, уповноваженою на те начальником органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, з використанням спеціальних технічних засобів та тестів.

Статтею 172-20 КУпАП передбачена відповідальність за розпивання алкогольних, слабоалкогольних напоїв або вживання наркотичних засобів, психотропних речовин чи їх аналогів військовослужбовцями, військовозобов`язаними та резервістами під час проходження зборів на території військових частин, військових об`єктів або появу таких осіб на території військової частини в нетверезому стані, у стані наркотичного чи іншого сп`яніння, або виконання ними обов`язків військової служби в нетверезому стані, у стані наркотичного чи іншого сп`яніння, а також відмову таких осіб від проходження огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння.

Виходячи з аналізу вказаних норм, огляд на стан сп`яніння в порядку, передбаченому ст. 266-1 КУпАП, проводиться щодо тих військовослужбовців, щодо яких є підстави вважати, що вони перебувають у заборонених місцях у стані алкогольного сп`яніння.

При цьому огляд саме водія, який керував транспортним засобом з явними ознаками алкогольного сп`яніння, проводиться на підставі ст. 266 КУпАП незалежно від його статусу та місця роботи, оскільки суб`єктом правопорушення, передбаченого ст. 130 КУпАП, є саме водій.

Факт перебування ОСОБА_1 як військовослужбовця не впливає на кваліфікацію правопорушення та необхідність проведення огляду в особливому порядку.

Отже, у даному випадку ОСОБА_1 як суб`єкт правопорушення є саме водієм, а тому огляд на стан сп`яніння обґрунтовано проведений відповідно до вимог ст. 266 КУпАП та, відповідно, протокол складено саме за ст. 130 КУпАП як щодо водія, який керував транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння.

Протокол про адміністративне правопорушення відповідає вимогам ст. 256 КУпАП, а оформлення матеріалів справи про адміністративне правопорушення не містить порушень, які б давали суду підстави для визнання доказів недопустимими або неналежними.

Апеляційний суд також враховує те, що у своєму рішенні від 29 червня 2007 року у справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» (O'Halloran and Francis v. the United Kingdom, заяви № 15809/02 і № 25624/02) ЄСПЛ наголосив, що «будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі».

У процесі доказування вини доцільно керуватися принципом «поза розумним сумнівом», зміст якого сформульований у п. 43 рішення Європейського суду з прав людини від 14.02.2008 року у справі «Кобець проти України» (з відсиланням на первісне визначення цього принципу у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey), п. 282). Стандарт доведення вини «поза розумним сумнівом» означає, що при доведенні винуватості особи не повинно залишатися жодного «розумного сумніву» в цьому, тоді як наявність такого «розумного сумніву» у винуватості особи є підставою для її виправдання.

Отже, на підставі сукупності доказів поза розумним сумнівом встановлено, що ОСОБА_1 керував транспортним засобом з ознаками алкогольного сп`яніння та відмовився від проходження відповідного огляду на вимогу поліцейського, що є обов`язковими складовими інкримінованого йому адміністративного правопорушення.

На підставі викладеного апеляційним судом не встановлено порушень порядку проходження огляду на стан сп`яніння ОСОБА_1 відповідно до ст. 266 КУпАП та Інструкції «Про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції» від 11 листопада 2015 року.

Отже, переконливих доводів, які б вказували на істотні порушення, що могли вплинути на правильність і обґрунтованість постановленого у справі судового рішення, які є безумовною підставою для його скасування та які б спростовували висновки суду про наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 130 КУпАП, апеляційний суд не вбачає.

Вивчивши доводи апеляційної скарги щодо застосування адміністративного стягнення, яке є більш м`яким, ніж передбачено санкцією статті, апеляційний суд зазначає, що санкцією ч. 1 ст. 130 КУпАП передбачено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік.

При цьому чинними нормами КУпАП не передбачено можливості накладення адміністративного стягнення нижче від найнижчої межі, визначеної санкцією статті, або незастосування одного з видів стягнень, передбаченого санкцією відповідної статті як обов`язкового.

Можливість застосування ст. 69 КК України за аналогією закону суперечить положенням ч. 4 ст. 3 КК України, відповідно до яких законодавцем чітко передбачено, що застосування закону про кримінальну відповідальність за аналогією заборонено.

Наведені апелянтом позитивні відомості, що характеризують особу ОСОБА_1 , який є військовослужбовцем Збройних Сил України, не є беззаперечною підставою для задоволення апеляційних вимог за відсутності такої правової можливості.

Апеляційний суд зауважує, що вчинене ОСОБА_1 адміністративне правопорушення віднесено до категорії правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху із використанням засобів підвищеної небезпеки.

Більш того, накладене на ОСОБА_1 адміністративне стягнення за ч. 1 ст. 130 КУпАП як за своїм видом, так і за розміром є безальтернативним відповідно до санкції вказаної вище частини статті КУпАП.

Відтак суд апеляційної інстанції не має правових підстав для пом`якшення накладеного на ОСОБА_1 адміністративного стягнення (у частині незастосування до останнього такого виду стягнення, як позбавлення права керування транспортними засобами) з урахуванням підстав, на які посилається захисник.

Таким чином, перевіривши доводи апеляційної скарги захисника адвоката Ігнатова Є.Є., апеляційний суд доходить висновку, що судом першої інстанції постанову винесено з дотриманням вимог ст. ст. 245, 251, 252, 280, 283 КУпАП, а тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

На підставі викладеного та керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд

п о с т а н о в и в :

апеляційну скаргу захисника адвоката Ігнатова Є.Є., який діє в інтересах особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , залишити без задоволення.

Постанову Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 13 травня 2026 року, якою ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя Дніпровського

апеляційного суду Ірина СВІЯГІНА