Постанова від 12 липня 2026 р. у справі №209/2265/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/1409/26 Справа № 209/2265/25 Суддя у 1-й інстанції - Левицька Н. В. Суддя у 2-й інстанції - Свистунова О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 липня 2026 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого судді – Свистунової О.В.,

суддів: Пищиди М.М., Макарова М.О.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у місті Дніпрі

апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Дніпровського районного суду міста Кам`янського від 22 вересня 2025 року

у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа – ОСОБА_3 , про стягнення аліментів ,–

В С Т А Н О В И Л А:

У березні 2025 року позивач ОСОБА_2 звернулася до Дніпровського районного суду міста Кам`янського із позовом до ОСОБА_1 , третя особа – ОСОБА_3 , про стягнення аліментів.

Позов мотивований тим, що від спільного проживання у фактичних шлюбних відносинах позивач ОСОБА_2 та відповідач ОСОБА_1 мають спільного повнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Син сторін ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 досяг повноліття і продовжує навчання на денній формі навчання, бюджетна основа, не маючи можливості працювати та отримувати самостійних дохід, а відповідач будучи працездатною особою добровільно відмовляється продовжувати надавати синові матеріальну допомогу на період навчання.

У зв`язку з відсутністю матеріальної підтримки відповідача на час навчання сина, позивач самостійно несе тягар усіх фінансових витрат на його навчання, через що зазнає матеріальні труднощі та не в повній мірі може забезпечити дитині фінансування його навчання, а відповідач у свою чергу, маючи можливість не бажає добровільно надавати матеріальну своєму сину, який потребує фінансової допомоги.

Оскільки добровільно про сплату аліментів домовитися не вдалося, тому позивач змушена звертатися до суду з даним позовом, в якому просила суд стягувати аліменти з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_1 , в розмірі однієї чверті (1/4) частини його заробітку (доходу), але не менше п`ятдесяти відсотків прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку, щомісяця, на утримання повнолітнього сина – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , який продовжує навчання, щомісяця, починаючи з 20 березня 2025 року до закінчення сином навчання, але не більше ніж до досягнення ним 23-х років, та стягнути з відповідача витрати на правову допомогу адвоката в розмірі 4000 грн.

Рішенням Дніпровського районного суду міста Кам`янського від 22 вересня 2025 року позовну заяву задоволено частково.

Стягнуто аліменти з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 в розмірі однієї чверті (1/6) частини його заробітку (доходу), але не менше п`ятдесяти відсотків прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку, щомісяця, на утримання повнолітнього сина – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , який продовжує навчання, щомісяця, починаючи з 21 березня 2025 року до закінчення сином навчання, але не більше ніж до досягнення ним 23-х років.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять гривень) гривень 20 коп.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Кам`янського від 11 лютого 2026 року виправлено описку, допущену в першому абзаці резолютивної частини рішення Дніпровського районного суду міста Кам`янського від 22 вересня 2025 року у цивільній справі №209/2265/25 у частині словесного визначення розміру аліментів, а саме: замість слів «однієї чверті» зазначити слова «однієї шостої».

В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд неповно з`ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам.

Учасники справи не скористалися своїм правом подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу у цій справі станом на час її розгляду апеляційним судом, але в силу вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно з п.1 ч.1 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

Згідно з п. 1 ч.4 ст. 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах, що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя.

Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями встановленими цією главою.

Отже, враховуючи викладене апеляційна скарга підлягає розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без їх виклику.

Колегія суддів звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідкою про отримання документів в Електронному суді, а також оголошенням на веб-порталі Судової влади України.

Сторони у встановлений законом строк не звернулися до суду з заявою із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Судом встановлено, що у позивача та відповідача, відповідно до копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 23 березня 2023 року, виданого Дніпровським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Дніпродзержинського міського управління юстиції Дніпропетровської області народився син – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , батьками якого записані ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (а.с. 12).

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , з 12 вересня 2023 року є здобувачем освіти та навчається за кошти держави у Державному професійно-технічному навчальному закладі «Кам`янський центр підготовки і перепідготовки робітничих кадрів», термін закінчення навчання 28 червня 2026 року (а.с.11, 13).

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , перебуває на військовій службі, солдат (мобілізований) ВЧ НОМЕР_3 .

Згідно посвідчення серії НОМЕР_4 ОСОБА_1 має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.

Згідно зі статтею 200 СК України суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 цього Кодексу. При визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим з батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином.

Як роз`яснено в п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 15.05.2006 року Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів, відповідно до ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття, а у випадках, передбачених статтями 198, 199 цього Кодексу, і своїх повнолітніх дочку, сина.

У відповідності до роз`яснень, викладених у п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов`язкової сукупності таких юридичних фактів: досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв`язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу.

У своїй постанові від 29 січня 2018 року по справі №622/373/16-ц Верховний Суд роз`яснив, що, на відміну від правовідносин щодо участі батьків у додаткових витратах на дитину (стаття 185 СК України), правовідносини щодо обов`язку батьків утримувати повнолітніх дочку, сина на період навчання регулюються главою 16 СК України, яка, зокрема, передбачає обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, у спосіб сплати аліментів (ст.ст.199-201 СК України). При визначенні розміру аліментів мають бути враховані вартість навчання, вартість підручників, проїзду до навчального закладу, проживання за місцем його знаходження. Норми цієї глави не встановлюють самостійного, окремого від обов`язку сплати аліментів, обов`язку батьків брати участь у додаткових витратах на дочку, сина, що викликані особливими обставинами.

Відповідно до вищевказаних правових норм, виявлення бажання на отримання матеріальної допомоги у зв`язку з продовженням навчанням є правом повнолітньої дочки (сина) або одного з батьків, з якими вона (він) проживають, яке нерозривно пов`язано з обов`язковою умовою можливості відповідача надавати таку допомогу і така умова оцінюється судом у сукупності з іншими обставинами, що мають істотне значення для вирішення спору.

Статтею 201 СК України передбачено, що до відносин між батьками і дочкою, сином щодо надання їм утримання застосовуються норми статей 187, 189-192 і 194-197 цього Кодексу.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , з 12 вересня 2023 року є здобувачем освіти та навчається за кошти держави у Державному професійно-технічному навчальному закладі «Кам`янський центр підготовки і перепідготовки робітничих кадрів», термін закінчення навчання 28 червня 2026 року (а.с.11, 13).

Стягнення аліментів на утримання дитини, яка продовжує навчання є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності, оскільки на період навчання вона не має самостійного заробітку та потребує матеріальної допомоги з боку батьків, які зобов`язані утримувати своїх повнолітніх дітей, що продовжують навчатися, до досягнення ними двадцяти трьох років.

Згідно зі ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

При встановленні потреби в утриманні повнолітньої дитини суд повинен враховувати всі джерела, що утворюють її дохід, обов`язок обох батьків з надання відповідної матеріальної допомоги та спроможність останніх її надавати.

При цьому, подаючи до суду позовну заяву, особа має довести наявність вищевказаних фактів, які надають право стягувати аліменти на повнолітню дочку, сина, що продовжують навчання.

Частиною 3 статті 12 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до ч. 1, 2, 3 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відповідно ч. 1, 2 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно ч. 1, 2, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Верховний Суд, в ході касаційного перегляду судових рішень, неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує.

Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі N 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі N 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі N 902/761/18, від 04.12.2019 у справі N 917/2101/17.

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який у рішенні від 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" зазначив, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).

Суд першої інстанції, встановивши, що позивачка продовжує навчатися та у зв`язку з цим потребує матеріальної допомоги, а відповідач, будучи працездатним, має можливість надавати таку допомогу, дійшов правильного висновку про стягнення аліментів.

Однак, колегія суддів не погоджується із розміром аліментів, визначених судом першої інстанції, оскільки у матеріалах справи відсутні докази щодо можливості відповідача сплачувати аліменти саме у визначеному судом розмірі.

Крім того, позивачкою при зверненні з цим позовом не зазначено про конкретні потреби та витрати, які вона несе у зв`язку із навчанням, а також не обґрунтовано заявленої суми аліментів саме у такому розмірі.

Враховуючи вищевикладене, з урахуванням належних та достовірних доказів, наданих сторонами, враховуючи принципи справедливості і розумності, колегія суддів доходить висновку про наявність підстав для зменшення розміру аліментів, стягнутих із з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 з 1/6 до 1/8 частини його заробітку (доходу), але не менше п`ятдесяти відсотків прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку, щомісяця, на утримання повнолітнього сина – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , який продовжує навчання, щомісяця, починаючи з 21 березня 2025 року до закінчення сином навчання, але не більше ніж до досягнення ним 23-х років.

Такий розмір аліментів колегія суддів вважає обґрунтованим і достатнім, а також таким, що суттєво не вплине на майновий стан відповідача.

Колегія суддів не приймає до уваги доводи апелянта щодо стягнення з нього судового збору, зважаючи на наступне.

Апелянт зазначив, що звільнений від сплати судового збору на підставі ст.5 Закону України «Про судовий збір».

Дійсно, пунктом 13 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності, Герої України - у справах, пов`язаних з порушенням їхніх прав.

Суд констатує, що зазначена норма має відсильний характер і не містить вичерпного переліку справ, у яких учасники бойових дій та прирівняні до них особи звільняються від сплати судового збору.

Правовий статус ветеранів війни, забезпечення створення належних умов для їх життєзабезпечення та членів їх сімей, установлені Законом України від 22 жовтня 1993 року "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". У статті 22 цього ж Закону передбачено, що особи, на яких поширюється дія цього нормативного акта, отримують безоплатну правову допомогу щодо питань, пов`язаних з їх соціальним захистом, а також звільняються від судових витрат, пов`язаних з розглядом цих питань.

Перелік пільг учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них, визначені у статті 12 цього Закону.

Зокрема, у пункті 18 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" указано, що учасникам бойових дій надаються пільги зі сплати податків, зборів, мита та інших платежів до бюджету відповідно до податкового та митного законодавства.

Отже, вирішуючи питання про стягнення судового збору з особи, яка має статус учасника бойових дій (прирівняної до нього особи), для правильного застосування норм пункту 13 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір" суд має враховувати предмет та підстави позову; перевіряти чи стосується така справа захисту прав цих осіб з урахуванням положень статей 12, 22 Закону "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Подібну правову позицію щодо застосування та тлумачення пункту 13 частини першої статті 5 Закону "Про судовий збір" викладено, з-поміж інших, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року у справі №9901/311/19, від 12 лютого 2020 року у справі №545/1149/17.

Ураховуючи викладене, суд дійшов висновку, що хоча указана норма не містить вичерпного переліку порушених прав, однак порушені права нерозривно пов`язані саме із статусом учасника бойових дій, який, як і права такої особи, визначається спеціальним законом, а не усіх прав людини і громадянина, які в свою чергу встановлені Конституцією України та іншими законами.

Спірні правовідносини у цій цивільній справі не стосуються виконання ОСОБА_1 військового чи службового обов`язку, як і не стосуються його захисту як учасника бойових дій.

Таким чином, апелянт у цій справі не звільнений від сплати судового збору.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.

Отже, колегія дійшла висновку про необхідність часткового задоволення апеляційної скарги та зміни рішення Дніпровського районного суду міста Кам`янського від 22 вересня 2025 року, зменшивши розмір аліментів.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Хоча апеляційну скаргу задоволено частково та змінено рішення суду першої інстанції шляхом зменшення розміру аліментів, підстав для розподілу судових витрат зі сплати судового збору колегія суддів не вбачає.

Керуючись статтями 259,268,374,376,381-384 ЦПК України, колегія суддів, –

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задовольнити частково.

Рішення Дніпровського районного суду міста Кам`янського від 22 вересня 2025 року – змінити, зменшивши розмір аліментів, стягнутих із з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 з 1/6 до 1/8 частини його заробітку (доходу), але не менше п`ятдесяти відсотків прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку, щомісяця, на утримання повнолітнього сина – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , який продовжує навчання, щомісяця, починаючи з 21 березня 2025 року до закінчення сином навчання, але не більше ніж до досягнення ним 23-х років.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 13 липня 2026 року.

Головуючий О.В. Свистунова

Судді: М.М. Пищида

М.О. Макаров