Постанова від 24 червня 2026 р. у справі №522/15376/16-ц — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/6513/26

Справа № 522/15376/16-ц

Головуючий у першій інстанції Донцов Д. Ю.

Доповідач Сєвєрова Є. С.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.06.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів:

Сєвєрової Є.С. (суддя – доповідач),

Вадовської Л.М., Таварткіладзе О.М.,

за участю секретаря Малюти Ю.С.,

учасники справи:

заявник (боржник) – ОСОБА_1 ,

стягувач – Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні Ініціативи»,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Приморського районного суду м.Одеси від 13 квітня 2026 року у складі судді Донцова Д.Ю.,

встановив:

2. Описова частина

Короткий зміст заяви

У березні 2026 року, ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою про скасування суми боргу, визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, та скасування арешту з майна, в якій просила суд:

- визнати виконавчий лист, який виданий 29.03.2017 року Приморським районним судом м.Одеси на виконання рішення Приморського районного суду м. Одеси від 25 січня 2017 року по справі №522/15376/16-ц таким, що не підлягає виконанню;

- скасувати суму боргу у розмірі 108 109,33 грн. та всі додаткові нарахування;

- скасувати постанову державного виконавця про арешт коштів від 08.07.2025 р.;

- закрити виконавче провадження №59055014 у зв`язку із відсутністю майна та доходів боржника та зобов`язати виконавця зняти арешт з усіх рахунків.

В обґрунтуванні заяви заявниця посилається на положення статті 432 ЦПК України як на підставу для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню. Обґрунтовуючи свої вимоги, заявниця вказує, що з січня 2018 року не проживає на території України, у зв`язку з чим не отримувала судових та виконавчих документів, не має відкритих банківських рахунків, грошових коштів, а також нерухомого чи рухомого майна на території України. Крім того, заявниця зазначає, що протягом тривалого часу жодних виконавчих дій у межах відповідного виконавчого провадження не вчинялося.

Короткий зміст ухвали суду та мотивування його висновків

Ухвалою Приморського районного суду м.Одеси від 13 квітня 2026 року заяву ОСОБА_1 в частині про визнання виконавчого листа, виданого 29.03.2017 Приморським районним судом м. Одеси на виконання рішення Приморського районного суду м. Одеси від 25 січня 2017 по справі №522/15376/16-ц таким, що не підлягає виконанню залишено без задоволення.

Ухвала суду мотивована тим, що сам по собі факт не проживання на території України, відсутність майна чи коштів, а також невчинення виконавчих дій протягом певного часу не свідчать про неможливість виконання рішення суду в розумінні статті 432 ЦПК України та не є безумовною підставою для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погодившись з вищевказаною ухвалою суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, просить суд скасувати ухвалу Приморського районного суду м.Одеси від 13 квітня 2026 року та прийняти нове рішення, яким задовольнити заяву, визнати виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом було порушено право на справедливий суд. Зокрема, вона не була належним чином повідомлена про розгляд справи у 2017 році. На момент розгляду справи, вона була зареєстрована за адресою, за якою фактично не проживала, що унеможливлювало отримання кореспонденції. Таким чином, вона була позбавлена можливості захистити свої права. Суд також формально застосував ст. 432 ЦПК України, не дослідивши факт порушення права на захист.

Явка учасників справи в апеляційній інстанції

Учасники справи у судове засідання не з`явилися. Про дату, час і місце розгляду справи сповіщені належним чином.

Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі № 348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.

Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, багаторазове призначення справи до розгляду, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, відсутність клопотань про відкладення розгляду справи, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її учасників.

3. Мотивувальна частина

Позиція апеляційного суду

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій та неоспорені обставини по справі. Визначення відповідно до встановлених обставин правовідносин

Заочним Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 25.01.2017 позов ТОВ «Кредитні Ініціативи» до ОСОБА_1 задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кредитні Ініціативи» заборгованість за кредитним договором №500496150 від 25.06.2014 у розмірі 106511,65 грн. та суму судового збору у розмірі 1597,68 грн.

29.03.2017 Приморським районним судом м. Одеси було видано виконавчий лист у даній справі.

10.05.2019 державним виконавцем Другого Приморського відділу державної виконавчої служби у м. Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області відкрито виконавче провадження ВП №59055014 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кредитні Ініціативи» заборгованість у розмірі 108 109,33 грн.

Наразі виконавче провадження не завершено.

Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, та застосовані норми права

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів.

Частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (факті), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).

У частині першій ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вищезазначеним вимогам законодавства.

Встановивши обставини справи, дослідивши та оцінивши усі надані сторонами письмові докази й наведені доводи за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, колегія суддів погоджується з вищевказаними висновками суду першої інстанції.

Мотиви відхилення аргументів, викладених в апеляційній скарзі

Відповідно до положень статті 432 ЦПК України суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню. При цьому метою визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню є унеможливлення подальшого проведення виконавчих дій за цим виконавчим документом та закінчення виконавчого провадження (пункт 5 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження»).

Суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.

Наслідком визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, відповідно до пункту 5 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» є закінчення виконавчого провадження.

Підстави для визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, можна поділити на дві групи: матеріально-правові та процесуально-правові.

Процесуально-правовими підставами для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, є обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа, зокрема: видача виконавчого листа за рішенням, яке не набрало законної сили (крім тих, що підлягають негайному виконанню); коли виконавчий лист виданий помилково за рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню; видача виконавчого листа на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка не передбачала вжиття будь-яких примусових заходів або можливості її примусового виконання і, як наслідок, видачі виконавчого листа; помилкової видачі виконавчого листа, якщо вже після видачі виконавчого листа у справі рішення суду було скасоване; видачі виконавчого листа двічі з одного й того ж питання у разі віднайдення оригіналу виконавчого листа вже після видачі його дубліката; пред`явлення виконавчого листа до виконання вже після закінчення строку на пред`явлення цього листа до виконання.

До матеріально-правових підстав для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, можна віднести ті обставини, що свідчать про припинення обов`язку боржника з передбачених законом підстав.

Загальні підстави припинення цивільно-правових зобов`язань містяться у главі 50 розділу І книги п`ятої ЦК України. Так, зобов`язання можуть припинятися внаслідок добровільного виконання обов`язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов`язань переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, неможливістю виконання.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 19 січня 2023 року у справі № 824/2/22 (провадження № 61-9190ав22).

Сутність процедури визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню полягає, насамперед, у встановленні обставин та фактів, що свідчать про відсутність матеріального обов`язку боржника, які виникли після ухвалення судового рішення, або наявність процесуальних підстав, які свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа.

До подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 24 червня 2020 року у справі № 520/1466/14-ц, провадження № 61-43447св18, від 09 вересня 2021 року у справі № 824/67/20, провадження № 61-10482ав21, від 09 червня 2022 року у справі № 2-118/2001, провадження № 61-1762ав22.

Як встановлено матеріалами справи, заочним рішенням було стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кредитні Ініціативи» заборгованість за кредитним договором №500496150 від 25.06.2014 у розмірі 106511,65 грн. та суму судового збору у розмірі 1597,68 грн.

Вказане судове рішення набрало законної сили та оскаржено заявницею не було.

Відповідно до ст. 228 ЦПК України (в редакції на час ухвалення заочного рішення), заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Згідно з ст. 232 ЦПК України (в редакції на час ухвалення заочного рішення) заочне рішення підлягає скасуванню, якщо судом буде встановлено, що відповідач не з`явився в судове засідання та не повідомив про причини неявки з поважних причин і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.

Згідно з ст. 233 ЦПК України (в редакції на час ухвалення заочного рішення) заочне рішення набирає законної сили відповідно до загального порядку, встановленого цим Кодексом.

Відповідно до ст. 223 ЦПК України (в редакції на час ухвалення заочного рішення), рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Доводи апеляційної скарги про неналежне повідомлення заявниці під час розгляду справи по суті, а також про відсутність у неї майна чи коштів, на які може бути звернено стягнення, не спростовують правильності висновків суду першої інстанції та не свідчать про наявність передбачених законом підстав для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню.

Зазначені апелянтом обставини не стосуються підстав, визначених статтею 432 ЦПК України, за наявності яких виконавчий документ може бути визнаний таким, що не підлягає виконанню. Посилання на порушення права на участь у розгляді справи фактично зводяться до незгоди із судовим рішенням, на підставі якого видано виконавчий лист, та могли бути предметом перевірки під час його перегляду за заявою відповідача про перегляд заочного рішення, та у разі залишення вказаної заяви без задоволення в апеляційному чи касаційному порядку або за іншими передбаченими законом процедурами, однак не під час вирішення питання, передбаченого статтею 432 ЦПК України.

Сам по собі факт відсутності у боржника майна, доходів чи інших активів, за рахунок яких може бути виконано судове рішення, не припиняє обов`язку, встановленого судовим рішенням, та не свідчить про помилкову видачу виконавчого листа чи припинення обов`язку боржника. Такі обставини можуть впливати лише на порядок та фактичну можливість виконання рішення, однак не є підставою для визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не містять посилань на жодну із передбачених статтею 432 ЦПК України матеріально-правових чи процесуально-правових підстав для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, а тому не спростовують законності та обґрунтованості оскаржуваної ухвали суду першої інстанції.

Фактично апеляційна скарга спрямована не на доведення наявності підстав для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, а на повторне оспорювання судового рішення, яке набрало законної сили. Водночас інститут, передбачений статтею 432 ЦПК України, не може використовуватися як альтернативний спосіб перегляду судового рішення чи усунення наслідків його виконання за відсутності визначених законом підстав. Це узгоджується з правовою природою процедури, передбаченої зазначеною нормою, яка спрямована виключно на перевірку наявності підстав для виконання виконавчого документа, а не на повторне вирішення спору між сторонами.

Таким чином, апеляційна скарга є безпідставною, а тому її треба залишити без задоволення.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги, з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції

Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 є безпідставними, а тому її треба залишити без задоволення.

Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374, статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги залишає судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержання норм матеріального і процесуального права.

За вищевикладених обставин колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції є справедливою, законною та обґрунтованою. Судом повно та всебічно досліджені наявні в матеріалах справи докази, їм надана правильна оцінка, порушень норм матеріального та процесуального права не допущено. Підстави для скасування, зміни ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 відсутні.

Порядок та строк касаційного оскарження

Відповідно до п. 25 ч. 1 ст. 353, п. 2 ч. 1 ст. 389 ЦПК України ухвала суду першої інстанції про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, після її перегляду в апеляційному порядку не підлягає оскарженню в касаційному порядку.

4. Резолютивна частина

Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 383, 384 ЦПК України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Приморського районного суду м.Одеси від 13 квітня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повний текст складений 13.07.2026.

Головуючий Є.С. Сєвєрова

Судді: Л.М. Вадовська

О.М. Таварткіладзе