Постанова від 10 червня 2026 р. у справі №521/17898/24 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/2228/26

Справа № 521/17898/24

Головуючий у першій інстанції Мазун І. А.

Доповідач Сєвєрова Є. С.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.06.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів:

Сєвєрової Є.С. (суддя – доповідач),

Вадовської Л.М., Таварткіладзе О.М.,

за участю секретаря Малюти Ю.С.,

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС»,

відповідач -ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» на рішення Хаджибейського районного суду м. Одеси від 25 вересня 2025 року у складі судді Мазун І.А.,

встановив:

2. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2024 року, Товариство з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості нарахованої на підставі ст. 625 ЦК України за період з 23.02.2020 по 23.02.2021 в сумі 10 555,05 дол. США, що відповідно до курсу НБУ на дату підписання позову у гривневому еквіваленті складає 434 868,06 гривень.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що 26 березня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством комерційним банком «Надра» та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір №05/03/2008/840-К/382 від 26 березня 2008 року, відповідно до умов якого ВАТ «КБ «Надра» надало ОСОБА_1 кредит у розмірі 193420,00 доларів США, зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 12,89 % річних, терміном користування до 24 березня 2028 року.

26 березня 2008 року в якості забезпечення виконання ОСОБА_1 зобов`язань за Кредитним договором № 05/03/2008/840-К/382 від 26 березня 2008 року, між ВАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки від 26 березня 2008 року, за умовами якого вона разом з ОСОБА_1 несуть солідарну відповідальність перед банком за виконання зобов`язань за кредитним договором № 05/03/2008/840-К/382 від 26 березня 2008 року.

Заочним рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 30 вересня 2014 року були задоволені позовні вимоги ПАТ «КБ «Надра» та стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ «КБ «Надра» заборгованість за кредитним договором № 05/03/2008/840-К/382 від 26 березня 2008 року у розмірі 350735,05 доларів США та в рівних частках судовий збір в розмірі 3654,00 грн.

Позивач зазначає, що 08 квітня 2020 року між ПАТ «КБ «Надра» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» було укладено договір №GL3N016222 про відступлення прав вимоги, за умовами якого право грошової вимоги за кредитним договором №05/03/2008/840-К/382 від 26 березня 2008 року, укладеними між ПАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_1 , перейшло до ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія».

Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 25 січня 2021 року у справі №521/5150/14-ц за позовом ПАТ «КБ «Надра» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за Кредитним договором № 05/03/2008/840-К/382 від 26 березня 2008 року, було замінено стягувача ПАТ «КБ «Надра» на його правонаступника ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія».

Вказує, що на підставі протоколу №1706 загальних зборів учасників ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» від 25 липня 2024 року та наказу №55-к від 25 липня 2024 року назва ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» була змінена на ТОВ «Він Фінанс».

Отже, ТОВ «Він Фінанс» є новим кредитором ОСОБА_1 за кредитним договором № 05/03/2008/840-К/382 від 26 березня 2008 року.

Стверджує, що наявність судового рішення про стягнення з боржника на користь кредитора заборгованості за кредитним договором не є підставою для припинення грошового зобов`язання боржника.

Вважає, що у зв`язку з невиконанням боржниками рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 30 вересня 2014 року у справі №521/5150/14-ц у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України, за увесь час прострочення, тому відповідачі за період з 23.02.2020 по 23.02.2021 зобов`язані сплатити на користь ТОВ «ВІН ФІНАНС» суму заборгованості у розмірі 10 555,05 дол. США, що відповідно до курсу НБУ на дату підписання позову у гривневому еквіваленті складає 434 868,06 гривень.(а.с. 1 – 5)

Позиція відповідачів в суді першої інстанції

ОСОБА_2 у відзиві на позовну заяву просила в його задоволенні відмовити в повному обсязі. Відзив обґрунтований тим, що позивачем було пропущено строки позовної давності. Зазначала, що виконавчі листи за рішенням суду про стягнення заборгованості до ОСОБА_3 до виконання не пред`являлись та сплило майже 10 років з дня набрання рішенням законної сили, вимоги позивача про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, які виникли на підставі рішення суду, не можуть бути захищені у судовому порядку, оскільки між сторонами виникло натуральне зобов`язання, до якого не може бути застосовано положення ст. 625 ЦПК України. Крім того, остання зазначала, що позивач в межах трирічного строку з моменту набрання рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 30.09.2014 у справі №521/5150/14-ц, не звернувся з будь-якою вимогою до ОСОБА_4 , отже фактично фінансова порука припинилась автоматично (а.с. 67 – 72).

Крім того, ОСОБА_2 було подано заяву про застосування строків позовної давності (а.с. 97 – 101).

ОСОБА_1 правом на подачу відзиву до суду першої інстанції не скористався, відзив на позовну заяву не надходив.

Короткий зміст рішення суду та мотивування його висновків

Рішенням Хаджибейського районного суду м. Одеси від 25 вересня 2025 року у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» відмовлено у повному обсязі.

Рішення суду мотивовано тим, що позивач не був позбавлений права на заявлення вимог до відповідачів про стягнення 3% річних відповідно до ст. 625 ЦК України з 10 лютого 2021 року.

Натомість, вже в жовтні 2025 року, тобто через 4 роки 7 місяців з моменту виникнення права на стягнення 3% річних відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України з відповідачів позивач, як правонаступник ВАТ «КБ «Надра» за вказаним кредитним договором, звернувся до суду з цим позовом про стягнення 3% річних за період з 23.02.2020 по 23.02.2021.

Відтак, первісний кредитор ВАТ «КБ «Надра» не скористався своїм правом на звернення до Відповідачів з відповідними позовними вимогами на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України з моменту виникнення зобов`язання (з 24 січня 2015 року) так і за ввесь період, який охоплюється позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» по даній справі.

Крім того, Товариство з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс», звертаючись до суду з цією позовною заявою та будучи правонаступником первісного кредитора у зобов`язанні, прийняло на себе всі ризики можливості невиконання вищезазначеного рішення суду у примусовому порядку, а також ризики пропуску строків пред`явлення відповідних вимог за ч. 2 ст. 625 ЦК України за періоди, які пропущені первісним кредитором – ВАТ «КБ «Надра».

Таким чином, враховуючи постанову Великої Палати Верховного Суду

від 08.11.2019 року у справі № 127/15672/16-ц, в якій вказано, що невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову та заяву ОСОБА_4 про застосування до позовних вимог строків позовної давності, суд вважав, що до заявлених Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» позовних вимог про стягнення з відповідачів солідарно 3% річних, нарахованих на підставі ст. 625 ЦК України за період з 23.02.2020 по 23.02.2021 у розмірі 10555,05 дол. США слід застосувати строки позовної давності та відмовити у їх задоволенні зв`язку із пропуском строків позовної давності.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погодившись з вищевказаним рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС»подало апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, просить суд скасувати рішення Хаджибейського районного суду м. Одеси від 25 вересня 2025 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що доводи викладені в оскаржуваному рішенні щодо застосування судом правових висновків, викладених у постанові Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 23.11.2022 у справі №185/3536/10 стосовно позовних вимог, заявлених на підставі ст. 625 ЦК України є недоцільними. У даній справі, рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 30 вересня 2014 року були задоволені позовні вимоги ПАТ «КБ «Надра» та стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ «КБ «Надра» заборгованість за кредитним договором № 05/03/2008/840-К/382 від 26 березня 2008 року у розмірі 350735,05 доларів США та в рівних частках судовий збір в розмірі 3654,00 грн. Отже якщо кредитор вже скористався судовим захистом та рішенням суду з боржника стягнуто суму основного боргу, то таке зобов`язання вже не є натуральним, а кредитор має право на отримання сум передбачених ст. 625 ЦПК України, у тому числі за останні три роки до моменту пред`явлення позову. Аналогічний висновок сформульовано у постанові Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 29.09.2021 у справі №548/223/19.

Враховуючи зупинення строків позовної давності та заборону нарахування штрафних санкцій відповідно до ст.625 ЦК України на період воєнного стану у позивача наявне право на стягнення з відповідачів солідарно 3% річних, нарахованих на підставі ст. 625 ЦК України за період з 23.02.2020 по 23.02.2021 без обмеження останніми трьома роками, що передували подачі позову.

Позиція відповідачів в апеляційній інстанції

Представник ОСОБА_2 – адвокат Янковська І.В. у відзиві на апеляційну скаргу просила в її задоволенні відмовити в повному обсязі.

Представник відповідача у доводах відзиву наголошувала на тому, що виконавчі листи про стягнення заборгованості за рішенням суду до виконання не пред`являлись. Звертала увагу, на правову позицію Верховного Суду у постанові від 18.09.2024 року у справі № 761/26741/22 в якому суд зазначив, що можливість примусового стягнення кредитором заборгованості, про стягнення якої ухвалено рішення суду, вичерпується після закінчення строку пред`явлення до виконання виконавчого документа на виконання вказаного рішення, якщо такий строк не було поновлено в установленому законом порядку.

Також доводи відзиву обґрунтовані тим, що оскільки Договором поруки від 26.03.2008 не визначено строку дії договору та, у зв`язку із тим, що рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 30.09.2014 №521/5150/14-ц було стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_1 та ОСОБА_5 на користь ПАТ КБ «НАДРА БАНК» заборгованість за кредитним договором від 26.03.2008 № 05/03/2008/840-К/382, то подальший кредитор (ТОВ «ВІН ФІНАНС») втратив право вимоги на стягнення з ОСОБА_3 заборгованості за ст. 625 ЦК України, за період з 23.02.2019 по 23.02.2020, після спливу преклюзивного строку, визначеного ст. 559 ЦК України.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до суду з даним позовом 31 жовтня 2024 року, тобто після сливу загального строку позовної давності, та припиненням чинності поруки, а отже, судом першої інстанції вірно встановлено, що підстави для задоволення позову у даному випадку відсутні.

Явка учасників справи в апеляційній інстанції

В судовому засіданні 11.06.2026 ОСОБА_4 та її адвокат Янковська І.В. заперечували проти задоволення апеляційної скарги, просили відмовити в її задоволенні.

Представник ТОВ «Він Фінанс» в судове засідання в режимі відеоконференції за їх клопотанням не вийшов на зв`язок.

ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився.

Про дату, час і місце розгляду справи учасники сповіщені належним чином. Причини неявки до судового засідання не повідомили.

Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі № 348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.

Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляд, відсутність клопотань про відкладення розгляду справи, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її інших учасників.

3. Мотивувальна частина

Позиція апеляційного суду

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при постановленні судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій та неоспорені обставини по справі. Визначення відповідно до встановлених обставин правовідносин

26 березня 2008 року між ВАТ КБ «Надра» було укладено Кредитний договір № 05/03/2008/840-К/382 від 26 березня 2008 року, відповідно до умов якого ВАТ «КБ «Надра» надало ОСОБА_1 кредит у розмірів 193420,00 доларів США, зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 12,89 % річних, терміном користування до 24 березня 2028 року.

26 березня 2008 року в якості забезпечення виконання ОСОБА_1 зобов`язань за Кредитним договором № 05/03/2008/840-К/382 від 26 березня 2008 року, між ВАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки від 26 березня 2008року, за умовами якого вона разом з ОСОБА_1 несуть солідарну відповідальність перед банком за виконання зобов`язань за Кредитним договором № 05/03/2008/840-К/382 від 26 березня 2008 року (а.с.19-20).

26 березня 2008 року в якості забезпечення виконання ОСОБА_1 зобов`язань за Кредитним договором № 05/03/2008/840-К/382 від 26 березня 2008 року, між ВАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки, за умовами якого останній передав в іпотеку 2 (дві) земельні ділянки загальною площею 0,10 га і 0,10 га, що знаходяться за адресою: Одеська область, Комінтернівський район, територія Новодофінівської сільської ради, кадастрові номери земельних ділянок: 5122783900:01:005:0057 та 5122783900:01:005:0058.

Заочним рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 30 вересня 2014 року по справі №521/5150/14-ц були задоволені позовні вимоги ПАТ «КБ «Надра» та стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_1 , ОСОБА_5 на користь ПАТ «КБ «Надра» заборгованість за кредитним договором № 05/03/2008/840-К/382 від 26 березня 2008 року у розмірі 350735,05 доларів США та в рівних частках судовий збір в розмірі 3654,00 грн.. (а.с. 6-7)

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

08 квітня 2020 року між ПАТ «КБ «Надра» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» (далі- ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія») було укладено договір №GL3N016222 про відступлення прав вимоги, за умовами якого право грошової вимоги за кредитним договором № 05/03/2008/840-К/382 від 26 березня 2008 року, укладеними між ПАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_1 , перейшло до ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія». (а.с. 13 зворот-15)

25.01.2021 року Малиновським районним судом м. Одеси було винесено ухвалу по справі № 521/5150/14-ц про заміну сторони стягувача з ПАТ КБ «Надра» на ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» (нова назва ТОВ «Він Фінанс»). (а.с. 8-9)

Встановлено, що на підставі протоколу №1706 загальних зборів учасників ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» від 25 липня 2024 року та наказу №55-к від 25 липня 2024 року назва ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» була змінена на ТОВ «Він Фінанс». (а.с. 25)

Представником позивача в позовній заяві зроблено розрахунок 3% річних за період невиконання рішення суду, тобто з 23.02.2020 року по 23.02.2021 року, відповідно до якого 3 % річних з 23.02.2020 року по 31.12.2020 року (313 днів) складають 8 998,37 дол. США, а за період з 01.01.2021 року по 23.02.2021 року (54 дні)- 1556,69 дол. США. (а.с. 3-4)

Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, та застосовані норми права

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів.

Частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 58 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Частина 1 статті 60 ЦПК України вказує, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (факті), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).

У частині першій ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Встановивши обставини справи, дослідивши та оцінивши усі надані сторонами письмові докази й наведені доводи за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції в частині їх мотивування.

Мотиви частково прийняття аргументів, викладених в апеляційній скарзі та часткового прийняття аргументів відзиву на апеляційну скаргу

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За змістом положень статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (стаття 530 ЦК України).

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст.599 ЦК України).

Згідно зі ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (п. 2 ч. 1 ст. 1046 ЦК України).

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 1049 ЦК України).

Статтею 1050 ЦК України передбачено, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримуватись визначених у договорі строків, зокрема щодо сплати коштів, визначених кредитним договором, а тому прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.

Положеннями статті 611 цього Кодексу передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Зокрема, статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов`язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Формулювання статті 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень статті 549 цього Кодексу.

Отже, за змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14?10цс18), від 4 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), якщо банк використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, то такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом. Кредитодавець втрачає право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку у разі пред`явлення вимоги до позичальника про дострокове погашення боргу на підставі статті 1050 ЦК України. Разом з тим права та інтереси кредитодавця в таких правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 4 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18).

Велика Палата Верховного Суду погодилась з висновками Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеними у постановах від 10 та 27 квітня 2018 року у справах № 910/16945/14 та № 908/1394/17, від 16 листопада 2018 року у справі № 918/117/18, від 30 січня 2019 року у справах № 905/2324/17 та № 922/175/18, від 13 лютого 2019 року у справі № 924/312/18, про те, що невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

Як встановлено матеріалами справи, заочним рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 30 вересня 2014 року по справі №521/5150/14-ц були задоволені позовні вимоги ПАТ «КБ «Надра» та стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_1 , ОСОБА_5 на користь ПАТ «КБ «Надра» заборгованість за кредитним договором № 05/03/2008/840-К/382 від 26 березня 2008 року у розмірі 350735,05 доларів США та в рівних частках судовий збір в розмірі 3654,00 грн.. (а.с. 6-7)

Відповідно до ЄДРСР відповідачем було подано заяву про перегляд заочного рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 30 вересня 2014 року. Та ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 06 липня 2015 року у задоволенні вказаної заяви було відмовлено.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

За змістом ст. 625 ЦК України нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 06 березня 2019 року у справі № 757/44680/15-ц (провадження № 61-32171сво18) дійшла висновку, що системне тлумачення частини першої статті 509, частини першої статті 267, статті 625 ЦК України у їх взаємозв`язку дає підстави для висновку, що натуральним є зобов`язання, вимога в якому хоча і існує, проте не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набутим майном. Положення статті 625 ЦК України щодо нарахування 3% річних та інфляційних втрат як спеціальної міри відповідальності за порушення грошового зобов`язання може бути застосовано до такого грошового зобов`язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, отже кредитор в натуральному зобов`язанні не має права на захист в судовому (примусовому) порядку вимоги про нарахування 3% річних та інфляційних втрат. (аналогічна позиція була викладена у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 22.01.2025 у справі №602/140/26).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 червня 2019 року № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18) зазначено, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання; наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу.

Колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги, що в даному випадку відсутні підстави вважати зобов`язання відповідачів за кредитним договором натуральним зобов`язанням, оскільки у даному випадку заочним рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 30 вересня 2014 року по справі №521/5150/14-ц були задоволені позовні вимоги ПАТ «КБ «Надра» та стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_1 , ОСОБА_5 на користь ПАТ «КБ «Надра» заборгованість за кредитним договором № 05/03/2008/840-К/382 від 26 березня 2008 року у розмірі 350735,05 доларів США та в рівних частках судовий збір в розмірі 3654,00 грн., тобто вимога ПАТ «КБ «Надра» (правонаступником якого є ТОВ «Він Фінанс») про стягнення заборгованості за кредитом вже захищена у судовому (примусовому) порядку.

Крім того, колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції про застосування в даному випадку строків позовної давності з огляду на наступне.

ОСОБА_2 у суді першої інстанції просила застосувати позовну давність до вимог позивача (а. с. 97 – 101).

Позовна давність є строком, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Вона обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 ЦК України та застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (стаття 256, частина перша статті 260, частина третя статті 267 ЦК України).

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

До правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених статті 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю в три роки.

Порядок відліку позовної давності наведено в статті 261 ЦК України. Зокрема, відповідно до частини першої цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

Такі висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року в справі № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19).

У цьому контексті необхідно зауважити, що питання можливості стягнення інфляційних втрат і 3% річних було предметом дослідження Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 02 липня 2025 року у справі № 903/602/24. У цій постанові Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.

Законодавство може визначати певні обставини, які впливають на перебіг позовної давності і змінюють порядок її обчислення. До таких обставин відноситься зупинення перебігу позовної давності та її переривання, що передбачено статтями 263 та 264 ЦК України.

Водночас під час дії карантину та воєнного стану законодавець застосував нову конструкцію, якою тимчасово доповнив перелік обставин, які впливають на перебіг позовної давності, а саме продовження позовної давності.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12 березня 2020 року на всій території України було встановлено карантин.

Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» (далі - Закон № 540-IX) розділ «Прикінцеві та Перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Цей Закон набрав чинності 02 квітня 2020 року.

Відтак початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов`язувати саме з моментом набрання чинності 02 квітня 2020 року Законом № 540-IX. Строк дії карантину неодноразово продовжувався, а відмінений він був з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».

Отже, під час дії карантину позовна давність була продовжена з 02 квітня 2020 року до 30 червня 2023 року.

Водночас Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» було введено воєнний стан в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України. Надалі строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався указами Президента України, цей стан триває до теперішнього часу.

Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» (далі - Закон № 2120-ІХ) розділ «Прикінцеві та Перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Закон № 2102-IX набрав чинності 17 березня 2022 року.

Надалі Законом України від 08 листопада 2023 року № 3450-ІХ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» (далі - Закон № 3450-ІХ) пункт 19 розділу «Прикінцеві та Перехідні положення» Цивільного кодексу України викладено в новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Закон № 3450-ІХ набрав чинності 30 січня 2024 року.

Таким чином, в умовах дії воєнного стану строк звернення до суду (позовна давність) було продовжено від початку воєнного стану до 29 січня 2024 року, а після 30 січня 2024 року перебіг такого строку зупинився і такий стан триває дотепер.

Підсумовуючи, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що в разі якщо позовна давність не спливла станом на 02 квітня 2020 року, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжено (до 30 червня 2023 року - на строк дії карантину, а надалі до 29 січня 2024 року - на строк дії воєнного стану), а з 30 січня 2024 року перебіг строку звернення до суду зупинився на строк дії воєнного стану.

Отже, оскільки в справі № 903/602/24 станом на 02 квітня 2020 року позовна давність щодо визнаних судами обґрунтованими позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних не спливла, то Велика Палата Верховного Суду визнала перебіг цього строку зупиненим унаслідок продовження на строк дії карантину та воєнного стану й подальшого зупинення його перебігу на строк дії воєнного стану. За таких обставин Велика Палата Верховного Суду вважала звернення до суду з позовними вимогами про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних, нарахованих за період з 02 квітня 2017 року по 01 квітня 2024 року, тобто без обмеження останніми трьома роками, що передували подачі позову, обґрунтованим.

У вказаній справі заочне рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 30 вересня 2014 року в справі №521/5150/14-ц солідарними боржниками не виконане, таке прострочення є триваючим правопорушенням, тому в позивача право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникло за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Запровадження на всій території карантину є безумовною правовою підставою для продовження строків, визначених статтею 257 ЦК України. Вирішувати питання поважності пропуску такого строку не потрібно.

Такі висновки викладені в постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 947/8885/21 (провадження № 61-7480сво22), у постанові Верховного Суду від 10 липня 2024 року в справі № 206/3045/23 (провадження № 61-3852св24).

Таким чином помилковими є висновки суду про застосування строків позовної давності в даному випадку.

Однак суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позову. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушено право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду.

Особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства (частина четверта статті 14 ЦК України).

Проте, під час апеляційного перегляду вказаної справи ухвалою апеляційного суду було витребувано з Хаджибейського районного суду м. Одеси цивільну справу №521/17897/24, за позовом ТОВ «Він Фінанс» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості. У вказаній справі предметом розгляду було стягнення заборгованості за Кредитним договором № 05/03/2008/840-К/382 від 26 березня 2008 року передбаченої ст. 625 ЦК України у зв`язку з невиконанням боржниками рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 30 вересня 2014 року у справі № 521/5150/14-ц за період з 23 лютого 2019 року по 23 лютого 2020 року у розмірі 10546,63 долара США.

Під час дослідження вказаних матеріалів цивільної справи №521/17897/24 апеляційним судом було встановлено, що 26 березня 2008 року в якості забезпечення виконання ОСОБА_1 зобов`язань за Кредитним договором № 05/03/2008/840-К/382 від 26 березня 2008 року, між ВАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_1 також було укладено договір іпотеки, за умовами якого останній передав в іпотеку 2 (дві) земельні ділянки загальною площею 0,10 га і 0,10 га, що знаходяться за адресою: Одеська область, Комінтернівський район, територія Новодофінівської сільської ради, кадастрові номери земельних ділянок: 5122783900:01:005:0057 та 5122783900:01:005:0058.

Постановою приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Парфьоновим Г.В. від 25 вересня 2018 року було відкрито виконавче провадження ВП № 57294540 за виконавчим написом № 1328 від 09 жовтня 2013 року.

Постановою приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Парфьоновим Г.В. від 25 вересня 2018 року було стягнуто з ОСОБА_1 основну винагороду у розмірі 280512,53 грн.. Постановою приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Парфьоновим Г.В. від 25 вересня 2018 року було звернено стягнення на нерухоме майно, що належить боржнику, а саме на земельну ділянку площею 0.10 га кадастровий номер 5122783900:01:005:0057, та на земельну ділянку площею 0.10 га кадастровий номер 5122783900:01:005:0058, що розташовані на території Новодофінівської сільської ради, Комінтернівського району, Одеської області.

Постановою приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Парфьоновим Г.В. від 25 вересня 2018 року було накладено арешт на нерухоме майно, що належить боржнику, а саме на земельну ділянку площею 0.10 га кадастровий номер 5122783900:01:005:0057, та на земельну ділянку площею 0.10 га кадастровий номер 5122783900:01:005:0058, що розташовані на території Новодофінівської сільської ради, Комінтернівського району, Одеської області.

Постановами приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Парфьоновим Г.В. від 17 жовтня 2018 року було описано та накладено арешт на майно, а саме на земельну ділянку площею 0.10 га кадастровий номер 5122783900:01:005:0057, та на земельну ділянку площею 0.10 га кадастровий номер 5122783900:01:005:0058, що розташовані на території Новодофінівської сільської ради, Комінтернівського району, Одеської області.

Постановою приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Парфьоновим Г.В. від 12 листопада 2018 року було призначено суб`єкта оціночної діяльності.

Згідно з звіту про експертну грошову оцінку земельної ділянки загальною площею 0,10 га кадастровий номер 5122783900:01:005:0058, що розташовані на території Новодофінівської сільської ради, Комінтернівського району, Одеської області від 13 листопада 2018 року, ринкова вартість вказаної земельної ділянки складає 101530,00 грн.

Згідно з звіту про експертну грошову оцінку земельної ділянки загальною площею 0,10 га кадастровий номер 5122783900:01:005:0057, що розташовані на території Новодофінівської сільської ради, Комінтернівського району, Одеської області, ринкова вартість вказаної земельної ділянки складає 101530,00 грн.

25 березня 2019 року ПАТ «КБ «Надра» подав приватному виконавцю виконавчого округу Одеської області Парфьонову Г.В. заяви про придбання предмету іпотеки шляхом заліку своїх забезпечених вимог в рахунок ціни майна.

15 квітня 2019 року приватним виконавцем виконавчого округу Одеської області Парфьоновим Г.В. було складено акти про реалізацію предмета іпотеки, а саме земельну ділянку площею 0.10 га кадастровий номер 5122783900:01:005:0057, та земельну ділянку площею 0.10 га кадастровий номер

5122783900:01:005:0058, що розташовані на території Новодофінівської сільської ради, Комінтернівського району, Одеської області.

Постановою приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Парфьоновим Г.В. від 13 квітня 2021 року виконавче провадження з примусового виконання виконавчого напису № 1328 від 09 жовтня 2013 року було закінчено, оскільки предмети іпотеки, а саме земельна ділянка площею 0.10 га кадастровий номер 5122783900:01:005:0057, та земельна ділянка площею 0.10 га кадастровий

номер 5122783900:01:005:0058, що розташовані на території Новодофінівської сільської ради, Комінтернівського району, Одеської області були придбані стягувачем за початковою ціною третіх прилюдних торгів шляхом заліку своїх забезпечених вимог в рахунок ціни майна.

Отже, ПАТ «КБ «Надра» задовольнило свої вимоги за рахунок предмету іпотеки, а саме за рахунок земельної ділянки площею 0.10 га кадастровий номер 5122783900:01:005:0057, та земельної ділянки площею 0.10 га кадастровий номер 5122783900:01:005:0058, що розташовані на території Новодофінівської сільської ради, Комінтернівського району, Одеської області, переданих боржником ОСОБА_1 в іпотеку банку, шляхом придбання стягувачем (іпотекодержателем) за початковою ціною третіх прилюдних торгів заліку своїх забезпечених вимог в рахунок ціни майна, що підтверджується листом приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Парфьоновим Г.В. від 15 квітня 2025 року.

Відповідно до ч.1 ст.6 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги.

Згідно із ч.1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Відповідно до ст. 7, п. 1 ст. 12 Закону України «Про іпотеку», за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.

У разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідно до ч.1 ст. 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду на підставі застереження в іпотечному договорі або в окремому договорі, укладеному сторонами в порядку досудового врегулювання.

Частиною третьою статті 36 Закону України «Про іпотеку» визначено, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку».

Велика Палата Верховного Суду у п. 8.14, 8.15 постанові від 22 лютого 2022 року у справі № 761/36873/18 вказала, що допускаючи можливість задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, законодавець тим встановлює правило про те, що після завершення позасудового врегулювання, зокрема стягнення на предмет іпотеки, переданий боржником, будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання є недійсними. Позасудове звернення стягнення на предмет іпотеки вважається таким, що погашає всі вимоги кредитора до боржника, незалежно від того, чи перевищує вартість предмета іпотеки розмір вимог кредитора.

Отже, апеляційним судом встановлено, що постановою приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Парфьоновим Г.В. від 13 квітня 2021 року виконавче провадження з примусового виконання виконавчого напису №1328 від 09 жовтня 2013 року було закінчено, оскільки предмети іпотеки, а саме земельна ділянка площею 0.10 га кадастровий номер 5122783900:01:005:0057, та земельна ділянка площею 0.10 га кадастровий номер 5122783900:01:005:0058, що розташовані на території Новодофінівської сільської ради, Комінтернівського району, Одеської області були придбані стягувачем за початковою ціною третіх прилюдних торгів шляхом заліку своїх забезпечених вимог в рахунок ціни майна.

За таких обставин, іпотечне майно було реалізоване, а тому обсяг боргових зобов`язань за рішенням суду був зменшений і вже не відповідав сумі, яка визначена рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 30 вересня 2014 року у справі №521/5150/14-ц, та на яку позивачем нараховуються зобов`язання за невиконання судового рішення передбачені ст. 625 ЦК України.

Таким чином, сума боргу є однією з основним складових для вирахування сум, які передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Згідно з частинами першою третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, позивачем визначене як базова сума боргу для нарахування трьох відсотків річних 350 735,05 дол. США, яка була визначена рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 30 вересня 2014 року. Однак позивачем не враховано реалізацію спірного майна, що також впливає на розмір заборгованості, встановлений судовим рішенням.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що позивачем не було доведено розмір заборгованості з урахуванням реалізації іпотечного майна, та яке впливає на вирахування сум, які передбачені ст. 625 ЦК України, за таких обставин у задоволенні позовних вимог слід відмовити у зв`язку з необґрунтованістю та недоведеністю позовних вимог.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги, з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції

Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги ТОВ «Він Фінанс» є частково обґрунтованими, а тому вона підлягає частковому задоволенню.

Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374, п. п. 3, 4 ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги змінює судове рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення при невідповідності висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, з порушенням норм процесуального права або неправильному застосуванні норм матеріального права.

Згідно із ч. 4 ст. 376 ЦПК України, зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

Оскільки висновки суду першої інстанції не в повній мірі відповідають правовідносинам, які виникли між сторонами, колегія суддів вважає, що мотивувальна частина рішення суду першої інстанції підлягає зміні шляхом викладення мотивувальної частини рішення суду першої інстанції в редакції мотивувальної частини даної постанови .

В решті рішення суду необхідно залишити без змін.

Порядок та строк касаційного оскарження

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Підстави касаційного оскарження передбачені частиною 2 статті 389 ЦПК України.

Частиною першою статті 390 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції (ст. 391 ЦПК України).

4. Резолютивна частина

Керуючись ст.ст. 374, 376, 382, 383, 384 ЦПК України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» задовольнити частково.

Рішення Хаджибейського районного суду м. Одеси від 25 вересня 2025 року змінити, шляхом викладення мотивувальної частини в редакції цієї постанови, в решті залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст складений 13.07.2026.

Головуючий Є.С. Сєвєрова

Судді: Л.М. Вадовська

О.М. Таварткіладзе