Постанова від 01 липня 2026 р. у справі №947/12055/26 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/7223/26

Справа № 947/12055/26

Головуючий у першій інстанції Огренич І. В.

Доповідач Сєвєрова Є. С.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.07.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів:

Сєвєрової Є.С. (суддя – доповідач),

Вадовської Л.М., Таварткіладзе О.М.,

за участю секретаря Малюти Ю.С.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 ,

відповідач – ОСОБА_2 ,

третя особа - Служба у справах дітей Одеської міської ради,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Київського районного суду м.Одеси від 14 травня 2026 року у складі судді Огренич І.В.,

встановив:

2. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

В провадженні Київського районного суду м.Одеси знаходиться справа ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Одеської міської ради про визначення порядку участі батька у вихованні та спілкуванні з малолітньою дитиною, зобов`язання не чинити перешкод та врегулювання суміжних питань батьківських прав.

Короткий зміст ухвали про забезпечення позову

Ухвалою Київського районного суду м.Одеси від 23.04.2026 було задоволено заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову та вжиті заходи забезпечення позову.

Вжито заходи забезпечення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Одеської міської ради, про визначення порядку участі батька у вихованні та спілкуванні з малолітньою дитиною, зобов`язання не чинити перешкод та врегулювання суміжних питань батьківських прав.

До вступу в законну силу рішення суду по даній справі:

- зобов`язано відповідача ОСОБА_2 (ІПН: НОМЕР_1 ) щоденно у проміжку з 18:30 до 19:30 забезпечувати присутність малолітньої ОСОБА_3 біля засобу зв`язку та надавати можливість спілкування з батьком ОСОБА_1 (ІПН: НОМЕР_2 ) шляхом відеодзвінка через месенджер Telegram, Viber, WhatsApp, FaceTime або інший засіб відеозв`язку тривалістю не менше 30 (тридцяти) хвилин; у разі об`єктивної неможливості здійснення відеодзвінка - забезпечити телефонний зв`язок такої самої тривалості;

- зобов`язано відповідача ОСОБА_2 (ІПН: НОМЕР_1 ) у разі завчасного повідомлення (не пізніше ніж за 24 години) позивача про перебування в м. Одеса забезпечити особисте спілкування батька ОСОБА_1 (ІПН: НОМЕР_2 ) з малолітньою ОСОБА_3 щосуботи та/або щонеділі з 10:00 до 17:00 без обов`язкової присутності матері, за умови згоди дитини та дотримання режиму дня, з обов`язковим поверненням дитини до місця проживання;

- заборонено відповідачу ОСОБА_2 (ІПН: НОМЕР_1 ) вчиняти дії, що перешкоджають спілкуванню позивача ОСОБА_1 (ІПН: НОМЕР_2 ) з малолітньою ОСОБА_3 , зокрема: блокувати, відхиляти або систематично ігнорувати вхідні дзвінки та відеовиклики позивача, здійснені з метою спілкування з дитиною.

Короткий зміст заяви про скасування заходів забезпечення позову

06.05.2026 представником відповідачки до суду подана заява про скасування заходів забезпечення позову, посилаючись на тотожність позовних вимог та заходів забезпечення позову.

В подальшому відповідачкою було подано уточнення до заяви про скасування заходів забезпечення позову, відповідно до яких остання просила внести зміни в ухвалу суду про забезпечення позову від 23.04.2026, а саме:

- зобов`язати ОСОБА_2 , один робочий день на тиждень з 19:00 до 20.00 години (за вибором позивача погодженого з позивачкою за 24 години до розмови з дитиною) та у суботу з 11.00 до 12.00 години, в цей період часу тривалістю 20 хвилин, забезпечувати присутність малолітньої дитини біля засобу зв`язку та надавати можливість спілкування з батьком ОСОБА_1 за згодою дитини, шляхом відео дзвінка через месенджер Telegram, Viber, WhatsApp, Face Time або інший засіб відео зв`язку, у разі об`єктивної неможливості здійснення відео дзвінка - забезпечити телефонний зв`язок такої самої тривалості;

- зобов`язати відповідачку ОСОБА_2 у разі завчасного повідомлення (не пізніше ніж за 24 години) позивача про перебування в м. Одеса забезпечити особисте спілкування батька ОСОБА_1 з малолітньою дитиною ОСОБА_3 по суботам або за вибором позивача, в неділю з 14:00 до 16:00 години в місті Одеса з обов`язковою присутністю матері, за умови згоди дитини та дотримання режиму дня, з обов`язковим поверненням дитини до місця проживання,

- зобов`язати ОСОБА_2 , сприяти з організації такого спілкування, не перешкоджати спілкуванню позивача та надавати свої засоби електронного зв`язку для спілкування ОСОБА_1 з малолітньою дитиною ОСОБА_3 .

Крім того, просила врахувати судом та сторонами по справі, що така позиція позивачки про погодження нею в судовому засідання можливості добровільно надавати батькові спілкування на час розгляду цивільної справи №947/12055/26 (це тимчасовий захід до винесення рішення по суті), щоб в інтересах дитини спробувати налагодити нормальні відносини батька та матері, та позивач ОСОБА_1 має утриматись від непогоджених своїх дій з відповідачкою, які можуть нашкодити дитині та матері.

Короткий зміст ухвали за результатами розгляду заяви

Ухвалою Київського районного суду м.Одеси від 14 травня 2026 року заяву представника ОСОБА_2 - адвоката Панько М.М. – задоволено частково. Змінено вжиті заходи забезпечення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Одеської міської ради, про визначення порядку участі батька у вихованні та спілкуванні з малолітньою дитиною, зобов`язання не чинити перешкод та врегулювання суміжних питань батьківських прав.

До вступу в законну силу рішення суду по даній справі:

- зобов`язати відповідача ОСОБА_2 кожного вівторка, четверга з 19:00 до 19:20 та суботу з 11:00 до 11:20 забезпечувати присутність малолітньої ОСОБА_3 біля засобу зв`язку та надавати можливість спілкування з батьком ОСОБА_1 за згодою дитини, шляхом відеодзвінка через месенджер Telegram, Viber, WhatsApp, FaceTime або інший засіб відеозв`язку тривалістю 20 (двадцять) хвилин; у разі об`єктивної неможливості здійснення відеодзвінка - забезпечити телефонний зв`язок такої самої тривалості;

- зобов`язати відповідача ОСОБА_2 у разі завчасного повідомлення (не пізніше ніж за 24 години) позивача про перебування в м. Одеса забезпечити особисте спілкування батька ОСОБА_1 з малолітньою ОСОБА_3 щосуботи та/або щонеділі з 14:00 до 16:00 без обов`язкової присутності матері, за умови згоди дитини та дотримання режиму дня, з обов`язковим поверненням дитини до місця проживання;

- зобов`язати ОСОБА_2 сприяти з організації спілкування ОСОБА_1 з малолітньою ОСОБА_3 та не вчиняти дії, що перешкоджають зазначеному спілкуванню.

Ухвала суду мотивована тим, що за обставин справи та з огляду на те, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків, а також для усунення можливих конфліктів між батьками та можливості врегулювання спору, суд вважає доцільним змінити графік спілкування та зустрічей ОСОБА_1 з малолітньою ОСОБА_4 .

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погодившись з вищевказаною ухвалою суду, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, просить суд скасувати ухвалу Київського районного суду м.Одеси від 14 травня 2026 року та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції при винесені ухвали про забезпечення позову від 14.05.2026, якою змінив ухвалу про забезпечення позову від 23.04.2026, неповно з`ясував фактичні обставин справи; неповно дослідив та не надав правової оцінки наявним у справі доказам; висновок суду не відповідає обставинам справи; судом не надано оцінки співмірності виду забезпечення позову, який просив застосувати позивач; застосований судом вид забезпечення позову не відповідає інтересам дитини та матері та є тотожним задоволенню заявлених позовних вимог, що не допускається відповідно до положень ч. 10 ст. 150 ЦІК України.

Суд не звернув уваги на інтереси малолітньої дитини, оскільки діючі обмеження/заходи негативно впливають на її психоемоційний стан, звичний спосіб життя та право на дозвілля, не врахував шкідливість тривалого спілкування дитини віком 2 роки 8 місяців по відеозв?язку, а також застосування примусу до дитини, яка не бажає виконувати надмірні до неї вимоги суду.

Суд порушив вимоги ст. 158 ЦПК України, оскільки скасування заходів забезпечення позову є виправданим та обґрунтованим поданими відповідачкою доказами, яким суд не надав належної правової оцінки.

Доводи скарги також мотивовані тим, що заявлені позивачем у заяві про забезпечення позову вимоги (встановлення графіку спілкування) тотожні з заявленими позивачем позовними вимогами (встановлення графіку спілкування) та різняться лише днями тижня та годинами спілкування, а також формулюваннями, що не змінюють їх суть.Суд першої інстанції фактично вже вирішив спір по деяким позовним вимогам, не врахувавши позицію відповідачки та інтереси дитини. Разом з тим, не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

Також, як зазначає скаржниця, судом першої інстанції взагалі не досліджувалось питання співмірності при визначені заходів забезпечення позову. Позивач ніяким чином, не обґрунтував та не довів, яким чином не встановлення заходів забезпечення позову, може утруднити чи унеможливити виконання рішення суду у подальшому. Крім того, надані ним докази не свідчать про дії відповідачки по ухиленню від надання спілкування з дитиною, вона звернула увагу на деструктивні дії позивача, неодноразові, тривалі, настирні дзвінки в робочий час з метою контролю її дій та надання йому інформації, яку він використовував для дискредитації її, що привело до необхідності змінити дитячий садочок, виникли проблеми на роботі. Його звернення та вимоги, які на його думку вона має виконувати були в приказному, образливому тоні привели до значного погіршення відносин, але позивачка не робила спроб ухилитись від спілкування батька та дитини, вона в своїх пропозиціях ОСОБА_1 направила свої вимоги на які він не став звертати уваги та відповідати.

Скаржниця також звертає увагу на те, що вона має на утриманні дитину від першого шлюбу - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який навчається у 3 класі у Одеському ліцей №72. Сама відповідачка здійснює підприємницьку діяльність у сфері косметологічних послуг, має статус фізичної особи-підприємця. Графік роботи салону краси встановлений з 09.00 до 21.00 щоденно. Вона має працювати старанно та відповідальною для того, що забезпечити всі потреби однієї молодшої та іншої старшої дитини. Таким чином, встановлені судом заходи забезпечення (навіть після їх змін), окрім того, що порушують інтереси та зобов`язання матері, насамперед порушують інтереси та бажання малолітньої дитини. Адже дитина у час після відвідування садочку, має бажання гратися чи гуляти на вулиці, а не розмовляти, тривалий час, телефоном чи відео зв`язком з батьком.

Позиція позивача в апеляційній інстанції

ОСОБА_1 у відзиві на апеляційну скаргу просив залишити її без задоволення.

Відзив обґрунтовував тим, що апелянт оскаржує ухвалу яка була прийнята за його ж ініціативою і за його ж згодою. Оскарження власної процесуальної позиції є суперечливою поведінкою яка суперечить принципу добросовісності учасників процесу (ст. 44 ЦПК України) та принципу venire contra factum proprium — неприпустимості суперечливої поведінки. Позивач посилався на позицію ВС викладену в постанові від 03.07.2024 у справі № 940/448/23, в якій прямо підтверджено що встановлення тимчасового графіку спілкування дитини з батьком є співмірним та належним заходом забезпечення позову у справах про участь батьків у вихованні.

Крім того, зазначав, що між оскаржуваними заходами забезпечення позову і позовними вимогами відсутня тотожність. Та правова природа заходу забезпечення принципово відрізняється від позовних вимог. Твердження апелянта, що заходи забезпечення «негативно впливають на психоемоційний стан» дитини є голослівним і спростовується наявними доказами.

Явка учасників справи в апеляційній інстанції

В судовому засіданні ОСОБА_2 та її адвокат Панько М.М. підтримали доводи апеляційної скарги та просили її задовольнити.

ОСОБА_1 в судовому засіданні в режимі відеоконференції заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив в її задоволенні відмовити.

Представник третьої особи в судове засідання не з`явилися. Про дату, час і місце розгляду справи сповіщені належним чином.

Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її інших учасників.

3. Мотивувальна частина

Позиція апеляційного суду

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при постановленні судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції та мотиви відхилення аргументів, викладених в апеляційній скарзі, застосовані норми права

Відповідно до частин 1, 2, 6 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Згідно з вимогами статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції не в повній мірі відповідає вищевказаним вимогам законодавства, з огляду на наступне.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, тимчасових заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання можливого судового рішення, якщо його буде ухвалено на користь позивача, у тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Суд застосовує заходи забезпечення позову у разі, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в справі.

Забезпечення позову по суті є обмеженням суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Отже, умовою застосування забезпечення позову, як сукупності процесуальних дій, є обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог. Такі заходи гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини 1 статті 150 ЦПК України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; 6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; 7) передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам, які не мають інтересу в результаті вирішення спору; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1 – 9 цієї частини.

Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову, перелік яких визначений статтею 150 цього Кодексу, а також інші заходи, необхідні для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1 – 9 частини 1 статті 150 ЦПК України.

Забезпечення позову – це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог.

Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати або знецінити, якщо такі дії відповідача можуть призвести у майбутньому до того, що виконання рішення суду про присудження може бути утрудненим або взагалі неможливим.

Відповідно до частини 3 статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, з майновими наслідками заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Отже, застосовуючи заходи забезпечення позову, суди повинні перевірити відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Предметом позовної заяви по даній справі є – визначення порядку участі батька у вихованні та спілкуванні з малолітньою дитиною, зобов`язання не чинити перешкод та врегулювання суміжних питань батьківських прав.

Заява про забезпечення позову повинна містити: предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову; захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; ціну позову, про забезпечення якого просить заявник; інші відомості, потрібні для забезпечення позову (ч. 1 ст. 151 ЦПК України).

Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 3 ст. 150 ЦПК України, види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Відповідно до роз`яснень, які містяться в пунктах 1, 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 р. "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" зазначено, що єдиною підставою для забезпечення позову є відповідне клопотання у формі мотивованої заяви будь-якої з осіб, котрі беруть участь у справі; розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам; при встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець; вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку з застосуванням відповідних заходів. Наприклад, обмеження можливості господарюючого суб`єкта користуватися та розпоряджатися власним майном іноді призводить до незворотних наслідків.

Цивільний процесуальний закон не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог. Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може привести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.

Забезпечення позову у спорах щодо малолітніх дітей має на меті гарантувати дотримання інтересів дитини, створити передумови, які унеможливлять недобросовісну поведінку батьків, забезпечать фундамент для належного виконання судового рішення.

Згідно з пунктами 3, 10 частини першої статті 150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема, встановленням обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Як зазначав Європейський суд з прав людини, національні органи влади зобов`язані максимально сприяти спілкуванню дитини з тим з батьків, з яким дитина не проживає, при цьому мають бути враховані інтереси, а також права та свободи усіх зацікавлених осіб, із наданням першочергової важливості основним інтересам дитини та її правам. Зволікання у цьому, з урахуванням обставин справи, може мати непоправні наслідки для відносин дитини з тим із батьків, хто не проживає з нею (§ 79-80 рішення ЄСПЛ Mamchurv. Ukraine(заява № 10383/09) від 16 липня 2015 року).

У рішенні від 04 вересня 2018 року у справі Сristian Сatalin Ungureanu v. Romania, заява № 6221/14 ЄСПЛ зазначив, що тривалий судовий процес, пов`язаний, у тому числі, з встановленням графіка відвідування дитини, невиправдано позбавив батька можливості бачитися із сином протягом трьох років і п`яти місяців, що свідчить про порушення статті 8 Конвенції щодо права на повагу до його приватного iсiмейного життя, а тому допустимим є встановлення такого графіка до закінчення розгляду справи по суті (§33-34).

У § 127 рішення ЄСПЛ Eberhard and M. v. Slovenia від 01 грудня 2009 року, заяви № 8673/05, 9733/05, наголошено що стаття 8 Конвенції передбачає право батьків на вжиття заходів для возз`єднання їх зі своїми дітьми та зобов`язання національних органів влади сприяти такому возз`єднанню. Суд вважав, що неефективне та запізніле здійснення провадження щодо дитячої опіки може призвести до порушення статті 8 Конвенції.

Суд застосовує практику Європейського суду з прав людини як джерело права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», частина четверта статті 10 ЦПК України).

Згідно з частинами третьою, десятою статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18.

Тобто, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, тимчасових заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання можливого судового рішення, якщо його буде ухвалено на користь позивача, у тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Суд застосовує заходи забезпечення позову у разі, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам до ухвалення рішення у справі.

Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача та є сукупністю встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.

Держава не повинна допускати ситуації, коли один з батьків втрачає доступ до власної дитини протягом тривалого часу за наявності судового спору між батьками щодо визначення місця проживання малолітньої дитини.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що зустрічі та спілкування одного з батьків з дитиною є співмірним заходом забезпечення позову щодо фізичної опіки над дитиною, враховуючи, що спір виник із сімейних правовідносин (постанови Верховного Суду від 18 листопада 2020 року у справі № 127/31828/19, від 22 червня 2022 року у справі № 757/33742/19-ц, від 24 лютого 2022 року у справі № 361/8355/21, від 31 серпня 2022 року у справі № 545/3933/21, від 26 жовтня 2022 року у справі № 752/1253/22, від 15 листопада 2023 рок у справі № 467/403/22, від 05 грудня 2023 року у справі № 490/2077/23).

Підстави забезпечення позову є суб`єктивними та враховуються судом залежно від конкретного випадку, однак будь-який сімейний спір стосовно дитини має вирішуватися з урахуванням та забезпеченням якнайкращих інтересів дитини.

Батьківські повноваження належать обом батькам однаковою мірою. Дитина, як правило, однаково любить обох батьків та потребує турботи та підтримки кожного з них.

Колегія суддів звертає увагу, що звертаючись з апеляційною скаргою на ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 14.05.2026, якою по суті було частково задоволено заяву самої ОСОБА_2 щодо зміни вжитих заходів забезпечення позову, остання по суті не погоджується з ухвалою суду від 23.04.2026, якою було задоволено заяву позивача про забезпечення позову.

Таким чином, доводи апеляційної скарги є суперечливими та не узгоджуються з процесуальною поведінкою самої апелянтки.

Так, після постановлення ухвали про забезпечення позову відповідачка звернулася до суду не лише із заявою про скасування заходів забезпечення позову, а в подальшому подала уточнену заяву, в якій фактично просила суд визначити інший порядок спілкування батька з дитиною, тобто змінити встановлений судом графік побачень. За результатами розгляду цієї заяви судом було постановлено ухвалу, якою змінено порядок забезпечення позову шляхом встановлення іншого графіка спілкування.

Отже, звернувшись із відповідною заявою, відповідачка фактично не заперечувала проти необхідності забезпечення позову як такого, а лише висловлювала незгоду із визначеним судом порядком реалізації заходів забезпечення, пропонуючи альтернативний графік спілкування. Така процесуальна поведінка свідчить про визнання нею допустимості застосування заходів забезпечення позову та наявності необхідності тимчасового врегулювання порядку спілкування батька з дитиною до вирішення спору по суті.

За таких обставин вимоги апеляційної скарги про скасування ухвали щодо забезпечення позову та постановлення нового рішення про повну відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову суперечать попередній процесуальній позиції самої апелянтки, оскільки фактично спрямовані не на перевірку законності оскаржуваної ухвали про зміну графіка, а на перегляд первісного питання щодо наявності підстав для забезпечення позову, яке не було предметом її заперечень під час розгляду заяви судом першої інстанції.

Крім того, предметом апеляційного перегляду є законність та обґрунтованість ухвали суду, якою змінено порядок застосування заходів забезпечення позову відповідно до заявлених самою відповідачкою вимог. Натомість наведені в апеляційній скарзі доводи фактично спрямовані на оспорювання доцільності застосування заходів забезпечення позову в цілому, що не відповідає предмету перегляду та не спростовує висновків суду першої інстанції, покладених в основу оскаржуваної ухвали.

Посилання апелянтки на те, що предмет заяви про забезпечення позову є тотожним предмету позову, а застосовані заходи є неспівмірними із заявленими вимогами, є безпідставними.

Предметом позову у цій справі є остаточне визначення судом порядку участі батька у вихованні дитини та усунення перешкод у спілкуванні з нею за результатами розгляду справи по суті, тоді як застосовані заходи забезпечення позову мають виключно тимчасовий характер та діють лише до набрання законної сили рішенням суду.

Встановлення на час розгляду справи тимчасового графіка спілкування батька з дитиною не вирішує спір по суті, не визначає остаточно прав та обов`язків сторін і не позбавляє суд можливості після дослідження всіх доказів встановити інший порядок участі батька у вихованні дитини або відмовити у задоволенні позову повністю чи частково.

При цьому саме характер спірних правовідносин, пов`язаних із реалізацією права дитини на спілкування з обома батьками, обумовлює необхідність їх тимчасового врегулювання на час судового розгляду, оскільки тривалий розгляд справи за відсутності будь-якого визначеного порядку спілкування може призвести до фактичної втрати або істотного обмеження сімейних зв`язків між батьком та дитиною, що не відповідатиме найкращим інтересам дитини.

Отже, застосований судом захід забезпечення позову спрямований на збереження існуючих сімейних відносин та забезпечення ефективного виконання можливого рішення суду, є тимчасовим, співмірним із заявленими позовними вимогами та не свідчить про вирішення спору по суті.

Крім того, колегія суддів враховує, що обставини цієї справи свідчать, що з метою недопущення розриву психологічного зв`язку між батьком і дитиною з плином часу, забезпечення належного контакту доньки з кожним з батьків під час достатньо тривалого судового процесу, доцільно забезпечити проведення батьківського часу (спілкування) батька з дитиною, участі матері у її вихованні.

Разом із тим колегія суддів дійшла висновку про необхідність зміни визначеного судом першої інстанції порядку спілкування батька з дитиною.

Такий висновок обумовлений не відсутністю підстав для забезпечення позову, а необхідністю більш повного врахування найкращих інтересів дитини, її режиму дня, графіка відвідування закладу дошкільної освіти та режиму роботи матері.

Як встановлено матеріалами справи, у будні дні дитина більшу частину часу перебуває у закладі дошкільної освіти, а після його відвідування потребує відпочинку, проведення часу у звичному для неї середовищі та можливості займатися іграми й іншою діяльністю, властивою її віку. За таких обставин визначений судом першої інстанції порядок телефонного спілкування у будні дні не повною мірою відповідає інтересам дитини та може створювати додаткове навантаження на її повсякденний режим.

З огляду на викладене, апеляційний суд вважає за доцільне змінити графік спілкування, визначивши телефонне спілкування у суботу протягом установленого судом проміжку часу. Такий порядок забезпечує реальну можливість батька підтримувати регулярний контакт із дитиною, водночас не порушує її звичного режиму дня, враховує зайнятість матері та найбільшою мірою відповідає принципу забезпечення найкращих інтересів дитини.

Таким чином, зміна графіка спілкування є наслідком оцінки конкретних обставин справи та спрямована виключно на забезпечення балансу прав і законних інтересів усіх учасників спору, а не свідчить про відсутність підстав для застосування заходів забезпечення позову.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги, з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції

Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 є частково обґрунтованими, а тому вона підлягає частковому задоволенню.

Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374, п. п. 3, 4 ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги змінює судове рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення при невідповідності висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, з порушенням норм процесуального права або неправильному застосуванні норм матеріального права.

Згідно із ч. 4 ст. 376 ЦПК України, зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

Оскільки висновки суду першої інстанції не в повній мірі відповідають правовідносинам, які виникли між сторонами, колегія суддів вважає, що резолютивна частина рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині зобов`язання ОСОБА_2 забезпечувати присутність дитини біля засобу зв`язку, викласти у наступній редакції.

В решті ухвалу суду необхідно залишити без змін.

Порядок та строк касаційного оскарження

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 353, пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України ухвала суду першої інстанції про забезпечення позову, після її перегляду в апеляційному порядку, може бути оскаржена в касаційному порядку.

Підстави касаційного оскарження передбачені частиною 2 статті 389 ЦПК України.

Частиною першою статті 390 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції (ст. 391 ЦПК України).

Керуючись ст.ст. 374, 376, 382, 383, 384 ЦПК України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 14 травня 2026 року змінити в частині зобов`язання ОСОБА_2 забезпечувати присутність дитини біля засобу зв`язку, викласти у наступній редакції.

Зобов`язати відповідача ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) кожної суботи з 11:00 до 11:20 забезпечувати присутність малолітньої ОСОБА_3 біля засобу зв`язку та надавати можливість спілкування з батьком ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) за згодою дитини, шляхом відеодзвінка через месенджер Telegram, Viber, WhatsApp, FaceTime або інший засіб відеозв`язку тривалістю 20 (двадцять) хвилин; у разі об`єктивної неможливості здійснення відеодзвінка - забезпечити телефонний зв`язок такої самої тривалості.

В решті ухвалу суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складений 13.07.2026.

Головуючий Є.С. Сєвєрова

Судді: Л.М. Вадовська

О.М. Таварткіладзе