Постанова від 12 липня 2026 р. у справі №295/16291/25 — Житомирський апеляційний суд

Справа № 295/16291/25 Головуючий у 1-й інст. Зосименко О. М.

Категорія 38 Доповідач Бондар О.О.

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 липня 2026 рокум. Житомир

Житомирський апеляційний суд у складі колегії суддів: Бондар О. О. (суддя-доповідач), Шевчук А. М., Павицька Т. М.,

за участі секретаря судового засідання Могилевець В.С.

позивача – ОСОБА_1

представника позивача – адвоката Кравчука А. В.

представника відповідача – адвоката Антонюк О. М.

розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Житомирі

апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник – адвокат Кравчук Андрій Васильович, на рішення Богунського районного суду міста Житомира від 16 квітня 2026 року, ухвалене у складі головуючого судді Зосименка О. М. у місті Житомирі,

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

1. 19 листопада 2025 року ОСОБА_1 (далі – позивач) звернувся до Богунського районного суду міста Житомира з позовом до ОСОБА_2 (далі – відповідач) про стягнення боргу за розпискою.

2. Позивач просив стягнути з відповідача на свою користь основну суму боргу за розпискою у розмірі 1 147 603,00 грн та судові витрати.

Короткий зміст оскарженого рішення суду першої інстанції

3. 16 квітня 2026 року Богунський районний суд міста Житомира ухвалив рішення про відмову у задоволенні позову.

4. Рішення мотивовано тим, що зміст розписки від 02 червня 2025 року не свідчить про виникнення між сторонами зобов`язальних правовідносин позики, оскільки вона не містить підтвердження отримання відповідачем грошових коштів у борг та прийняття на себе обов`язку щодо їх повернення. За таких обставин суд дійшов висновку про недоведеність позивачем належними та допустимими доказами факту укладення договору позики та виникнення у відповідача зобов`язання з повернення спірних грошових коштів.

Короткий зміст та узагальнені доводи апеляційної скарги

5. Позивач не погодився з рішенням суду першої інстанції та 06 травня 2026 року через Богунський районний суд міста Житомира подав апеляційну скаргу до Житомирського апеляційного суду.

6. В апеляційній скарзі позивач просить скасувати рішення Богунського районного суду міста Житомира від 16 квітня 2026 року та ухвалити нове рішення про задоволення позову. Крім того, просить стягнути з відповідача понесені ним судові витрати, пов`язані з розглядом справи в судах першої та апеляційної інстанцій.

7. Апеляційна скарга обґрунтована посилання на те, що рішення суду прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки суду, на думку позивача, є безпідставними, не відповідають реальним обставинам справи та нормам чинного законодавства.

8. Позивач зазначає, що суд неправомірно відхилив показання свідків зі сторони позивача, не надав належної правової оцінки розписці, яка засвідчує факт отримання коштів відповідачем та підтверджує факт укладення договору позики між сторонами, а висновок суду про неотриманням коштів відповідачем ґрунтується на показаннях свідків зі сторони відповідача, що суперечить нормам чинного законодавства та практиці Верховного Суду.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

9. 29 травня 2026 року відповідач, в інтересах якого діє адвокат Антонюк О. М., надіслав до Житомирського апеляційного суду через електронний кабінет підсистеми ЄСІКС «Електронний суду» відзив на апеляційну скаргу.

10. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити без змін рішення Богунського районного суду міста Житомира від 16 квітня 2026 року.

11. Посилається на те, що доводи апеляційної скарги є безпідставними, не підтвердженні належними та допустимими доказами і не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, який ухвалив законне та обґрунтоване рішення про відмову у задоволенні позову.

Рух справи в суді апеляційної інстанції

12. 14 травня 2026 року апеляційна скарга разом з матеріалами справи надійшла до Житомирського апеляційного суду.

13. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.05.2026 визначено склад суду для розгляду справи № 295/16291/25: Бондар О. О. (суддя-доповідач), Талько О. Б., Павицька Т. М.

14. Ухвалою від 15 травня 2026 року Житомирський апеляційний суд відкрив апеляційне провадження у справі.

15. Після проведення підготовчих дій Житомирський апеляційний суд ухвалою від 03 червня 2026 року призначив справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомлення учасників справи на 13 липня 2026 року об 11.00.

16. Протоколом повторногоавтоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.07.2026 визначено новий склад суду для розгляду справи № 295/16291/25: Бондар О. О. (суддя-доповідач), Шевчук А. М., Павицька Т. М. Суддя Талько О. Б. замінено на суддю Шевчук А. М. у зв`язку з перебуванням у відпустці.

Мотивувальна частина

Позиції учасників справи в апеляційному суді

17. В судовому засіданні позивач та його представник просили задовольнити апеляційну скаргу, скасувати оскаржене рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову з підстав, що вказані в апеляційній скарзі.

18. Представник відповідача просила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Обставини, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

19. Позовні вимоги в цій справі обґрунтовані тим, що між сторонами був укладений договір позики, що підтверджується розпискою від 02 червня 2025 року згідно якої відповідач взяв суму 1147603 грн та не має претензій до позивача. Оригінал розписки від 02.06.2025 складеної від імені ОСОБА_2 наявний.

20. 07.11.2025 позивач надіслав відповідачу за адресою його зареєстрованого місця проживання ( АДРЕСА_1 ) вимогу про повернення коштів за розпискою у розмірі 1147603 грн, яку останній не виконав.

21. Судом першої інстанції установлено, що заявлена до стягнення сума грошових коштів у розмірі 1 147 603 грн не була передана відповідачу одноразово 02 червня 2025 року. За твердженнями позивача, зазначена сума складається з кількох частин: коштів, сплачених позивачем на погашення боргових зобов`язань відповідача, на підтвердження чого надано відповідні квитанції, а також готівкових коштів, факт передачі яких позивач обґрунтовує розпискою.

22. Водночас надані позивачем пояснення щодо розподілу заявленої до стягнення суми не були послідовними, оскільки він по-різному визначав розмір коштів, сплачених на погашення боргових зобов`язань відповідача, та розмір коштів, які, за його твердженням, були передані відповідачу готівкою.

23. Допитані у судовому засіданні свідки зі сторони позивача пояснили, що були очевидцями передачі позивачем відповідачу грошових коштів у розмірі 1 100 000 грн. Водночас їм не було відомо про підстави та мету такої передачі коштів.

24. В письмових поясненнях відповідач вказав, що між сторонами був укладений договір дарування квартири АДРЕСА_2 , який фактично був прихованим договором купівлі-продажу вчиненим під впливом тяжкої обставини.

25. Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру права власності на нерухоме майно, 5/6 квартири за адресою: АДРЕСА_1 належать на праві власності ОСОБА_1 згідно договору дарування, серія та номер 1443 від 09.06.2025.

Позиція апеляційного суду

26. Відповідно до частин 1 та 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

27. Апеляційний суд заслухав суддю-доповідача, вивчив матеріали справи, перевірив законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та вважає, що апеляційну скаргу потрібно залишити без задоволення з огляду на таке.

Оцінка висновків суду першої інстанцій

28. Рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. ( частини 1 – 5 статті 263 ЦПК України).

29. Апеляційний суд уважає, що рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам відповідає, та робить такі висновки.

30. Позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав кредитора за договором позики, посилаючись на розписку як на документ, що підтверджує факт укладення такого договору та виникнення у відповідача обов`язку повернути отримані грошові кошти.

31. Відповідно до частини 1 статті 15, частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

32. Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

33. За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1046 ЦК України).

34. Статтею 1047 ЦК України встановлено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

35. Відповідно до частини 1 статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлений договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

36. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду 06 квітня 2026 року у справі № 368/1257/21).

37. В цій же постанові Верховний Суд зазначив, що розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів. З метою забезпечення правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умови.

38. Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що розписка, на яку посилається позивач як на підставу своїх вимог, не підтверджує виникнення між сторонами правовідносин позики. Зі змісту цього документа не вбачається, що відповідач отримав від позивача грошові кошти саме в борг, а також відсутні будь-які відомості про прийняття відповідачем на себе зобов`язання повернути такі кошти у майбутньому.

39. Сам по собі факт згадування у розписці певної суми коштів не є достатнім для висновку про укладення договору позики, оскільки визначальною ознакою таких правовідносин є не лише передання коштів, а й виникнення у особи, яка їх отримала, обов`язку їх повернути. Водночас зміст розписки не містить ані вказівки на отримання коштів у борг, ані умов чи обов`язку їх повернення, а тому не дає підстав для висновку про виникнення між сторонами позикового зобов`язання.

40. Натомість зі змісту документа вбачається лише підтвердження відсутності претензій до позивача, що за своїм змістом не є тотожним підтвердженню факту отримання коштів у позику та виникнення боргового зобов`язання. За таких обставин зазначена розписка не може бути визнана належним та достовірним доказом укладення між сторонами саме договору позики.

41. Крім того, згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, вже через сім днів після складання такої розписки між сторонами було укладено договір дарування частини квартири. Така близькість у часі зазначених подій дає підстави вважати, що розписка могла стосуватися інших правовідносин між сторонами, пов`язаних із переходом права власності на нерухоме майно. Тому сама лише наявність розписки не дає підстав для достовірного висновку про існування між сторонами саме позикових правовідносин, оскільки її зміст може бути пов`язаний і з іншими домовленостями сторін.

42. З огляду на те, що договір позики в цій справі підлягав укладенню у письмовій формі, суд першої інстанції обґрунтовано не врахував показання свідків як доказ його укладення та врахував їх лише для з`ясування дійсного змісту правовідносин сторін. Водночас свідки підтвердили лише факт передачі коштів у меншому розмірі ніж вказаний в розписці, зазначивши, що їм невідомі мета та підстави їх передачі.

43. Статтею 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Змагальність сторін є одним із основних принципів цивільного судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, зобов`язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права (статті 12 ЦПК України).

44. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування ( частина 2 статті 78 ЦПК України).

45. Для підтвердження заявлених вимог позивач мав надати належні, допустимі та достовірні докази виникнення між сторонами позикових правовідносин, зокрема розписку або інший письмовий документ, що містить чіткі відомості про отримання відповідачем грошових коштів саме в борг та зобов`язання їх повернути. Водночас надана позивачем розписка таких умов не містить.

46. Тому, вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції, з висновками якого апеляційний суд погоджується, правильно визначився з характером спірних правовідносин, встановив у повному обсязі фактичні обставини справи, що мають суттєве значення для її вирішення, та з урахуванням наданих сторонами доказів у їх сукупності дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Оцінка аргументів, викладених у апеляційній скарзі

47. В обґрунтування апеляційної скарги представник позивача посилається на положення статей 1047, 1049, 1056 ЦК України та правові висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у спорах, що виникають із договорів позики. Суд апеляційної інстанції погоджується з наведеними доводами та вважає правильними висновки про те, що розписка може бути належним доказом укладення договору позики.

48. Разом із тим доводи апеляційної скарги зосереджені виключно на підтвердженні розпискою факту отримання відповідачем грошових коштів. Однак представник позивача залишає поза увагою, що для підтвердження існування між сторонами договору позики розписка повинна містити не лише відомості про отримання коштів, а й давати можливість встановити, що такі кошти передані саме в борг та що особа, яка їх отримала, взяла на себе зобов`язання їх повернути. Оскільки спірна розписка таких відомостей не містить, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність виникнення між сторонами позикових правовідносин.

49. Суд апеляційної інстанції погоджується з доводами представника позивача про те, що відсутність у розписці визначеного сторонами строку повернення коштів сама по собі не виключає існування договору позики, оскільки відповідно до статті 1049 ЦК України позика може підлягати поверненню на вимогу позикодавця. Водночас представник позивача помилково ототожнює умову про строк повернення позики з умовами, які характеризують правову природу отриманих коштів як позики. Для підтвердження укладення договору позики зміст розписки має давати підстави для висновку, що кошти передані саме в борг та підлягають поверненню позикодавцю. Оскільки спірна розписка таких умов не містить, вона не підтверджує виникнення між сторонами позикових правовідносин.

50. Натомість спірна розписка містить твердження про відсутність у відповідача претензій до позивача, тоді як для позикових правовідносин характерним є виникнення у позикодавця права вимоги до позичальника. Таке формулювання за своїм змістом може свідчити про підтвердження врегулювання певних взаємних розрахунків чи виконання зобов`язання, але не про отримання коштів у борг із прийняттям обов`язку їх повернення.

51. Доводи апеляційної скарги щодо неврахування судом першої інстанції показань свідків зі сторони позивача апеляційний суд відхиляє, оскільки відповідно до частини 2 статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути подана розписка позичальника або інший письмовий документ. Отже, показання свідків не є належним доказом укладення договору позики.

52. Також безпідставними є доводи представника позивача про те, що суд першої інстанції, всупереч нормам матеріального права, обґрунтував висновок про неотримання відповідачем коштів показаннями свідків. У рішенні суду показання свідків як зі сторони позивача, так і зі сторони відповідача наведені як виклад повідомлених ними обставин та враховані для з`ясування дійсного характеру правовідносин сторін, а не як доказ укладення чи неукладення договору позики або отримання чи неотримання відповідачем грошових коштів.

Оцінка аргументів, викладених у відзиві на апеляційну скаргу

53. Аргументи, наведені у відзиві на апеляційну скаргу, апеляційний суд бере до уваги та враховує під час ухвалення рішення. Водночас такі аргументи не потребують окремого аналізу, оскільки вони охоплюються наведеними вище мотивами цієї постанови.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

54. Статтею 374 ЦПК України визначені повноваження апеляційного суд за результатами розгляду апеляційної скарги.

55. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

56. Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, які є наслідком повного та всебічного встановлення обставин справи, правильного тлумачення та застосування норм матеріального права із дотримання норм процесуального права, апеляційний суд уважає, що апеляційну скаргу потрібно залишити без задоволення, а оскаржене судове рішення – без змін.

Висновки щодо розподілу судових витрат

57. Згідно з частиною 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

58. Оскільки за результатами апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції залишається без змін, а апеляційна скарга – без задоволення, розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється.

59. Керуючись статтями 141, 259, 268, 367, 368, 369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Житомирський апеляційний суд

УХВАЛИВ:

1.Відмовити у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 в інтересах якого діє представник – адвокат Кравчук Андрій Васильович.

2.Рішення Богунського районного суду міста Житомира від 16 квітня 2026 року у справі № 295/16291/25 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова апеляційного суду може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Підстави, строк, порядок касаційного оскарження, а також вимоги до форми і змісту касаційної скарги визначенні статтями 389 – 392 ЦПК України.

Судді

О. О. Бондар (суддя-доповідач)

А. М. Шевчук

Т. М. Павицька

Повний текст судового рішення складено 13 липня 2026 року.