Рішення від 12 липня 2026 р. у справі №755/22567/25 — Дніпровський районний суд міста Києва

Справа №:755/22567/25

Провадження №: 2/755/8813/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" липня 2026 р. Дніпровський районний суд міста Києва в складі:

Головуючого судді - Хромової О.О.

при секретарі - Бовкун М.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін в приміщенні Дніпровського районного суду міста Києва цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,

В С Т А Н О В И В:

До Дніпровського районного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 10 серпня 2025 року о 15 годині 20 хвилин у місті Києві на Північному мосту по вулиці Романа Шухевича, 27 сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля Chevrolet Lacetti, державний номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням позивача та автомобіля Kia Rio, державний номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням відповідача.

Позивач посилається на те, що відповідач не обрав безпечної швидкості руху, не дотримався безпечної дистанції та допустив зіткнення з транспортним засобом позивача, який рухався попереду, внаслідок чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження.

На підтвердження вини відповідача позивач посилається на постанову Дніпровського районного суду міста Києва від 23 вересня 2025 року у справі № 755/15808/25, якою ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП.

Позивач зазначає, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди належний йому автомобіль отримав механічні пошкодження передньої та задньої частин кузова, у зв`язку з чим виникла необхідність проведення його відновлювального ремонту.

На обґрунтування розміру завданих збитків позивач посилається на акт надання послуг від

13 вересня 2025 року № 24, рахунок-фактуру від 15 вересня 2025 року № 0000001334 та калькуляцію вартості ремонту.

За твердженням позивача, вартість робіт та послуг з ремонту транспортного засобу становить 31 770,00 грн, вартість запасних частин - 66 094,49 грн, а загальна вартість відновлювального ремонту складає 97 864,49 грн.

Позивач зазначає, що цивільно-правова відповідальність відповідача на момент дорожньо-транспортної пригоди була застрахована в ТДВ «Страхова група «Оберіг», а тому він звернувся за отриманням страхового відшкодування. Страховиком було здійснено виплату страхового відшкодування у розмірі 48 348,00 грн, що підтверджується листом страховика та банківською випискою про зарахування коштів.

Посилаючись на положення статей 1166, 1192, 1194 ЦК України позивач вважає, що страхове відшкодування не покриває фактичного розміру завданої шкоди, у зв`язку із чим різниця між розміром збитків та сумою страхової виплати підлягає стягненню безпосередньо з винуватця дорожньо-транспортної пригоди.

Розмір майнової шкоди, що підлягає стягненню з відповідача, позивач визначив у сумі 48 516,43 грн.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача моральну шкоду у розмірі 10 000,00 грн, посилаючись на душевні переживання, пов`язані з дорожньо-транспортною пригодою, пошкодженням належного йому транспортного засобу, неможливістю його використання та необхідністю захисту своїх прав у судовому порядку.

Також позивач просить стягнути з відповідача понесені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 211,20 грн.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 18 грудня 2025 року відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи проводити у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Сторонам роз`яснено їх процесуальні права подати заяви по суті справи та встановлено відповідні строки.

22 грудня 2025 року (25 грудня 2025 року вх. 78370) відповідач ОСОБА_2 подав відзив на позовну заяву, у якому проти задоволення позову заперечував та просив відмовити у його задоволенні в повному обсязі.

На обґрунтування відзиву відповідач зазначив, що відповідно до законодавства про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів усі учасники дорожнього руху, крім особи, відповідальної за спричинення дорожньо-транспортної пригоди, мають право на страховий захист.

Відповідач вказав, що на момент настання дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу Kia Rio, державний номерний знак НОМЕР_2 , була застрахована у ТДВ «Страхова група «Оберіг» на підставі полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 14 листопада 2024 року

№ ЕР-224763490.

Також відповідач зазначив, що після настання дорожньо-транспортної пригоди позивач скористався передбаченим законом правом на отримання страхового відшкодування та звернувся із відповідною заявою про відшкодування завданої шкоди.

На думку відповідача, саме страховик у межах договору обов`язкового страхування здійснює відшкодування шкоди, завданої потерпілій особі внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а тому відсутні правові підстави для покладення на нього обов`язку зі сплати додаткових сум.

Відповідач фактично не заперечував обставин дорожньо-транспортної пригоди, наявності чинного договору страхування та здійснення страхової виплати, проте вважав, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами розмір заявленої до стягнення майнової шкоди, а тому підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

З огляду на викладене відповідач просив суд відмовити у задоволенні позову про стягнення майнової та моральної шкоди в повному обсязі.

29 січня 2026 року (вх. 4526) позивачем подано до суду відповідь на відзив в якому ОСОБА_1 не погодився з доводами відповідача та зазначив, що вони ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального права, які регулюють відносини щодо відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Позивач вказав, що цивільно-правова відповідальність відповідача дійсно була застрахована, а тому після настання страхового випадку він звернувся за отриманням страхового відшкодування та отримав від страховика виплату у розмірі 48 348,00 грн.

Разом із тим позивач наголосив, що отримане страхове відшкодування не покриває фактичного розміру завданої йому шкоди, оскільки загальна вартість відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу становить 97 864,49 грн.

Позивач зазначив, що різниця між фактичним розміром завданих збитків та сумою отриманого страхового відшкодування становить 48 516,43 грн та підлягає стягненню безпосередньо з відповідача як особи, винної у спричиненні дорожньо-транспортної пригоди.

На підтвердження своєї правової позиції позивач послався на положення статей 1166, 1192 та

1194 ЦК України, відповідно до яких шкода підлягає відшкодуванню в повному обсязі, а особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати для повного відшкодування завданої шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди та страховим відшкодуванням.

Крім того, позивач послався на правові висновки Верховного Суду, викладені, зокрема, у постанові від 22 вересня 2021 року у справі № 754/1108/15-ц, відповідно до яких у випадку недостатності страхового відшкодування для повного відновлення порушеного права потерпілого різниця між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою підлягає стягненню з особи, відповідальної за її заподіяння.

У зв`язку з наведеним позивач просив відхилити доводи відзиву, врахувати подані ним докази на підтвердження розміру завданої шкоди та задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Таким чином, між сторонами відсутній спір щодо факту дорожньо-транспортної пригоди, вини відповідача у її вчиненні, наявності чинного договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності та факту виплати позивачу страхового відшкодування. Спірним є питання щодо розміру майнової шкоди, наявності підстав для її стягнення понад суму виплаченого страхового відшкодування, а також наявності підстав для відшкодування моральної шкоди.

Враховуючи те, що розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, керуючись частиною другою статті 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані сторонами докази, суд приходить до таких висновків.

Завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).

Відповідно до частин першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого

2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня

2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Судом встановлено, що постановою Дніпровського районного суду міста Києва від 23 вересня

2025 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП.

Даною постановою встановлено, що ОСОБА_2 , 10 серпня 2025 року о 15 год. 20 хв., керуючи транспортним засобом марки «Kia Rio», державний номер НОМЕР_2 , у м. Києві по Північному мосту, по вул. Романа Шухевича 2Т, не вибрав безпечної швидкості руху, не дотримався безпечної дистанції та скоїв зіткнення з транспортним засобом марки «Chevrolet», державний номер НОМЕР_1 , який рухався попереду, внаслідок чого останній здійснив зіткнення з транспортним засобом марки «Hyundai», державний номер НОМЕР_3 , який був попереду. В результаті ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками. Своїми діями ОСОБА_2 порушив вимоги

п.п. 12.1, 13.1 Правил дорожнього руху України.

Відповідно до частини шостої статті 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Відповідно до акту надання послуг від 13 вересня 2025 року № 24, складеного фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 , вартість виконаних робіт з ремонту автомобіля Chevrolet Lacetti, державний номерний знак НОМЕР_1 , становить 31 770,00 грн, з яких вартість використаних запасних частин складає 16 920,00 грн, а вартість виконаних робіт - 14 850,00 грн.

Крім того, відповідно до рахунку-фактури від 15 вересня 2025 року № 334 та калькуляції ТОВ «Українська автомобільна корпорація», вартість запасних частин (матеріалів), необхідних для відновлення транспортного засобу Chevrolet Lacetti, становить 66 094,49 грн.

Згідно з випискою по картковому рахунку АТ КБ «ПриватБанк» за 12 вересня 2025 року на рахунок позивача зараховано страхове відшкодування у розмірі 48 348,00 грн із призначенням платежу: «Виплата по справі № 128300, згідно наказу № 3.2/27221 від 11.09.2025, т.з. НОМЕР_1 ».

З листа ТДВ «Страхова група «Оберіг» від 09 вересня 2025 року № 56989/К вбачається, що цивільно-правова відповідальність відповідача на момент дорожньо-транспортної пригоди була застрахована за полісом від 14 листопада 2024 року № ЕР-224763490. Страховиком визначено вартість відновлювального ремонту відповідно до Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів із застосуванням коефіцієнта фізичного зносу, у зв`язку з чим розмір страхового відшкодування визначено у сумі 48 348,00 грн, який фактично було виплачено позивачу.

Копією полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ЕР-224763490 підтверджується, що на момент дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність власника автомобіля Kia Rio, державний номерний знак НОМЕР_2 , була застрахована у ТДВ «Страхова група «Оберіг». Ліміт відповідальності страховика за шкоду, заподіяну майну потерпілих, становив 160 000,00 грн, франшиза - 0,00 грн.

Оцінюючи наведені докази у їх сукупності відповідно до статті 89 ЦПК України, суд приходить до висновку, що вони є належними, допустимими та достатніми для встановлення факту дорожньо-транспортної пригоди, вини відповідача, розміру завданої позивачу майнової шкоди, факту здійснення страхової виплати та наявності невідшкодованої частини шкоди.

Відповідно до статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними діями фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно із частиною другою статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується винною особою.

Відповідно до статті 18 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум та згідно з умовами, зазначеними у внутрішньому договорі страхування, зобов`язаний у встановленому цим Законом порядку здійснити страхову виплату у зв`язку із шкодою, заподіяною внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю та/або майну потерпілої особи, або прийняти обґрунтоване рішення про відмову в її здійсненні.

Статтею 26 зазначеного Закону передбачено, що у разі заподіяння внаслідок дорожньо-транспортної пригоди шкоди майну потерпілої особи такій особі відшкодовуються матеріальні збитки, пов`язані з пошкодженням чи знищенням транспортного засобу потерпілої особи.

Отже, страховик правомірно визначає розмір страхового відшкодування виходячи із вартості відновлювального ремонту з урахуванням фізичного зносу транспортного засобу, тоді як відповідальність особи, яка завдала шкоди, не обмежується таким розрахунком.

Згідно зі статтею 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц дійшла висновку, що після здійснення страховиком страхової виплати деліктне зобов`язання не припиняється, а особа, яка завдала шкоди, зобов`язана відшкодувати потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди та страховим відшкодуванням.

Аналогічні правові висновки викладені, зокрема, у постановах Верховного Суду від 22 квітня

2020 року у справі № 756/2632/17, від 21 лютого 2020 року у справі № 755/5374/18 та від 22 вересня

2021 року у справі № 754/1108/15-ц.

Застосовуючи наведені норми матеріального права до встановлених судом обставин справи, суд дійшов висновку, що загальна вартість відновлювального ремонту автомобіля позивача становить

97 864,49 грн, тоді як страховиком виплачено страхове відшкодування у розмірі 48 348,00 грн.

Таким чином, різниця між фактичним розміром завданої шкоди та сумою виплаченого страхового відшкодування становить 49 516,49 грн.

Разом із тим, позивач просить стягнути з відповідача майнову шкоду у розмірі 48 516,43 грн, а тому відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства суд вирішує спір у межах заявлених позовних вимог та приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача майнової шкоди саме у заявленому розмірі.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За змістом статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі статтями 77-80 ЦПК України докази повинні бути належними, допустимими, достовірними, а їх сукупність - достатньою для вирішення справи.

Оцінюючи подані сторонами докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позивачем доведено факт заподіяння йому майнової шкоди внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, фактичний розмір витрат, необхідних для відновлення пошкодженого транспортного засобу, факт отримання страхового відшкодування у розмірі 48 348,00 грн, а також наявність різниці між фактичним розміром шкоди та сумою страхового відшкодування.

Відповідачем не надано належних і допустимих доказів, які б спростовували наведені позивачем обставини або свідчили про неправильність визначення вартості відновлювального ремонту транспортного засобу. Також відповідачем не подано альтернативного розрахунку вартості відновлювального ремонту, висновку експерта чи оцінювача та не заявлено клопотання про призначення судової автотоварознавчої експертизи.

За таких обставин суд доходить висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача різниці між фактичним розміром завданої шкоди та сумою страхового відшкодування у заявленому позивачем розмірі 48 516,43 грн є обґрунтованими, підтверджуються належними та допустимими доказами та підлягають задоволенню.

Вирішуючи вимоги про відшкодування моральної шкоди, суд виходить із такого.

Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

За змістом статті 81 ЦПК України саме на позивача покладається обов`язок доведення тих обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог.

Обґрунтовуючи вимогу про відшкодування моральної шкоди, позивач посилається на душевні переживання, пов`язані з дорожньо-транспортною пригодою, пошкодженням належного йому транспортного засобу, неможливістю його використання та необхідністю захисту своїх прав у судовому порядку.

Разом із тим, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт заподіяння позивачу моральної шкоди, її характер, обсяг та тривалість моральних страждань, а також причинно-наслідковий зв`язок між діями відповідача та заявленими позивачем негативними переживаннями.

Загальне посилання у позовній заяві на душевні переживання не є достатнім доказом заподіяння моральної шкоди та не може бути безумовною правовою підставою для її відшкодування.

З огляду на викладене суд доходить висновку, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявність підстав для відшкодування моральної шкоди, у зв`язку з чим у задоволенні цієї позовної вимоги слід відмовити.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить із такого.

Відповідно до статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи.

Згідно із частинами першою, другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як убачається з матеріалів справи, при зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1 211,20 грн.

Враховуючи, що вимога про відшкодування майнової шкоди задоволена, а у задоволенні вимоги про відшкодування моральної шкоди відмовлено, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача понесених ним витрат зі сплати судового збору у розмірі 1 004,08 грн.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, підлягають частковому задоволенню шляхом стягнення з відповідача на користь позивача майнової шкоди у розмірі 48 516,43 грн та судового збору у розмірі 1 004,08 грн. У задоволенні вимоги про відшкодування моральної шкоди слід відмовити.

На підставі викладеного, керуючись статтями 11, 15, 16, 22, 23, 979, 1166, 1187, 1188, 1192, 1194 Цивільного кодексу України, статтями 12, 13, 76-82, 89, 133, 141, 247, 263-265, 274, 279 ЦПК України, Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди 48 516, 43 гривні (сорок вісім тисяч п`ятсот шістнадцять гривень 43 копійки).

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1 004,08 грн (одна тисяча чотири гривні 08 копійок).

У задоволенні позовних вимог про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральної шкоди - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Позивач - ОСОБА_1 , дата народження - не зазначено, реєстраційний номер облікової картки платника податків- НОМЕР_4 , місце проживання зареєстровано за адресою:

АДРЕСА_1 .

Відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_5 , місце проживання зареєстровано за адресою:

АДРЕСА_2 .

Повне рішення суду виготовлено 13 липня 2026 року.

Суддя О.О. Хромова