Постанова від 07 липня 2026 р. у справі №748/3723/25 — Чернігівський апеляційний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

08 липня 2026 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 748/3723/25

Головуючий у першій інстанції – Кухта В. О.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1420/26

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого-судді Висоцької Н.В.,

суддів Луговця О. А., Шитченко Н. В.,

із секретарем Шкарупа Ю.В.,

учасники справи:

позивач Чернігівська окружна прокуратура в інтересах держави в особі Михайло-Коцюбинської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області,

відповідач ОСОБА_1 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 25 березня 2026 року у справі за позовом заступника керівника Чернігівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Михайло-Коцюбинської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області до ОСОБА_1 про витребування земельної ділянки,-

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2025 року заступника керівника Чернігівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Михайло-Коцюбинської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просив витребувати з незаконного володіння відповідача на користь держави в особі Михайло-Коцюбинської селищної ради Чернігівської області земельну ділянку з кадастровим номером 7425584900:06:000:6056, площею 1,2838 га та стягнути з відповідача на користь Чернігівської обласної прокуратури понесені витрати на сплату судового збору.

Позовні вимоги прокуратура обґрунтовувала тим, що наказом Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 02.06.2020 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_1 та передано у її власність земельну ділянку з кадастровим номером 7425584900:06:000:6056, площею 1,2838 га.

Позивач зазначав, що на підставі наказу внесено відомості про дану земельну ділянку до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Проте зазначений наказ виданий з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки спірна земельна ділянка входить до 100-метрової прибережної захисної смуги р. Річище, яка є протокою (рукавом) р. Дніпро.

Рішенням Чернігівського районного суду Чернігівської області від 25.03.2026 позов заступника керівника Чернігівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі органу уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах: Михайло-Коцюбинська селищна рада Чернігівського району Чернігівської області до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користування земельною ділянкою задоволено в повному обсязі.

Витребувано з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі Михайло-Коцюбинської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області земельну ділянку з кадастровим номером 7425584900:06:000:6056, площею 1,2838 га.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Чернігівської обласної прокуратури понесені витрати на сплату судового збору в сумі 3028,00 грн.

В обґрунтування рішення суд першої інстанції зазначив, що земельна ділянка знаходяться у межах прибережної захисної смуги, тобто спірна земельна ділянка згідно з положеннями Водного кодексу України відноситься до земель водного фонду і відповідно надання її у приватну власність заборонено, отже витребування на користь держави земельної ділянки, незаконно відчуженої фізичній особі органом місцевого самоврядування, своєю чергою, переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоб таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом земельної ділянки - належністю її до земель водного фонду.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 25.03.2026 скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову заступника керівника Чернігівської окружної прокуратури, поданого в інтересах держави в особі Михайло-Коцюбинської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою – відмовити в повному обсязі.

Посилається на незаконність та необґрунтованість рішення, в якому неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи; недоведені обставини, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими.

За доводами апеляційної скарги, суд у оскаржуваному рішенні дійшов помилкового висновку, що лист ПП «Елітзем» від 24.10.2025 №127 є належним і допустимим доказом у справі і підтверджує розташування спірної земельної ділянки в межах прибережної захисної смуги річки Річище, а допомога та консультації спеціаліста не замінюють висновок експерта.

Звернувшись до ПП «Елітзем», прокурор мав намір отримати інформацію, для подальшого використання при зверненні до суду. Натомість, ПП «Елітзем» не маючи достатніх вихідних даних на спірну земельну ділянку та іншої інформації, не маючи статусу експертної установи, самостійно на власний розсуд здійснила припущення щодо фактичного розташування земельної ділянки відповідача у межах прибережної захисної смуги річки «Річище».

Зазначає, що до матеріалів справи долучено лише графічну схему, складену інженером землевпорядником ОСОБА_2 без посилань на вихідні дані, якими користувався автор листа, дату проведеного дослідження, вид проведених робіт.

Прокурором не надано і копії договору, згідно якого Чернігівська окружна прокуратура замовляла у ПП «Елітзем» проведення відповідних досліджень для визначення місця розташування земельних ділянок і складення план-схем розміщення земельних ділянок.

Саме по собі розміщення спірної земельної ділянки неподалік водного об`єкту відповідачем не заперечується, однак спірним є визначення питання ширини умовної прибережної захисної смуги (з урахування виду водного об`єкту), яка повинна обраховуватися від урізу води саме в меженний період у 2020 році відповідно до вимог статей 60 ЗК України та 88 ВК України

Зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази того, чи дійсно річка «Річище» мала статус рукава річки Дніпро у 2020 році, тобто на момент передачі земельної ділянки у власність ОСОБА_1 .

Наголошує на тому, що межі водоохоронної зони річки Річище не визначались за проектом землеустрою, відтак, не можна стверджувати про зміну категорії земель із земель водного фонду на землі сільськогосподарського призначення, тому відсутні порушення в діях Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області.

Вказує на те, що до моменту прийняття наказу ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області від 02.06.2020 №25-9677/14-20-сг позивач розглянув проект землеустрою; претензій щодо його змісту не встановлено. Також позивач не заперечував та погодив передачу у власність відповідачу земельної ділянки з кадастровим номером 7425584900:06:000:6056, не зважаючи на близькість спірної земельної ділянки до об`єкту водного фонду, а через 6 років ініціював звернення до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні власністю, як такої, що вибула з незаконних підстав.

Стверджує, що повернення спірної земельної ділянки за вказаних умов у власність територіальної громади через 6 років після набуття ОСОБА_1 права власності на неї, ставить під сумнів легітимність мети втручання держави у право відповідача на мирне володіння майном та пропорційність по відношенню до переслідуваної мети, а відтак і справедливий баланс між вимогами загальних інтересів суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи.

На виконання вимог ст. 361 ЦПК України учасникам справи було надіслано копії апеляційної скарги та додані до неї матеріали справи.

У відзиві Чернігівська окружна прокуратура просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 25.03.2026 – без змін.

Посилається на те, що рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 25.03.2026 у даній справі, у відповідності до вимог ст. 263 ЦПК України, є законним і обґрунтованим, ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги, не спростовують обставин та доказів встановлених та врахованих при розгляді справи судом, у зв`язку з чим вона має бути залишена без задоволення.

В обґрунтування відзиву прокуратура зазначає, що відповідно до інформації ПП «Елітзем» від 24.10.2025 № 127 та графічних відомостей, розроблених інженером-землевпорядником ОСОБА_2 земельна ділянка з кадастровим номером 7425584900:06:000:6056 входить до 100-метрової прибережної захисної смуги р. Річище, яка є протокою (рукавом) р. Дніпро.

Стверджує, що інженер-землевпорядник мав достатньо вихідних даних для проведення дослідження щодо розташування спірної земельної ділянки у межах прибережної захисної смуги водного об`єкта.

Факт розташування вказаної земельної ділянки в межах 100-метрової прибережної захисної смуги р. Річище, яка є рукавом р. Дніпро підтверджується схемою розташування земельної ділянки, розробленої інженером землевпорядником ОСОБА_3 до проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 , де зображена відстань від водного об`єкта до спірної земельної ділянки, яка складає 54 м.

Вказує на те, що усунення перешкод держави у здійсненні нею права користування та розпоряджання земельними ділянками водного фонду переслідує легітимну мету контролю за використанням відповідного майна згідно із загальними інтересами, щоб таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим режимом земельної ділянки (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц (пункт 108), від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 115)).

Вислухавши суддю-доповідача, учасників судового розгляду, обговоривши доводи апеляційної скарги, відзиву та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку про залишення без задоволення апеляційної скарги, враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом встановлено, що 02.06.2020 наказом Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області №25-9677/14-20-сг затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_1 та надано у власність їй земельну ділянку з кадастровим номером 7425584900:06:000:6056, площею 1,2838 га (а.с. 29).

Згідно з Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 449491427 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно міститься запис про реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку за ОСОБА_1 від 11.06.2020 на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області №25-9677/14-20-сг від 02.06.2020 (а.с. 27).

Згідно з листом Державного агентства водних ресурсів України №4635/5/5/11-25 від 21.08.2025 (а.с. 30) водний об`єкт з назвою Річище є рукавом (частиною) річки Дніпро, яка належить до великих річок і прибережна захисна смуга встановлюється по берегах великих річок уздовж урізу води (у меженний період) шириною 100 метрів.

За відповіддю ПП «Елітзем» на запит прокурора земельна ділянка з кадастровим номером 7425584900:06:000:6056, площею 1,2838 га, входить до 100-метрової прибережно-захисної смуги річки Річище, яка є протокою (рукавом) річки Дніпро. До відповіді додана схема, на якій зеленим кольором зображено спірну земельну ділянку, а червоним кольором - межу прибережної захисної смуги 100 м (а.с. 34).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що земельна ділянка знаходяться у межах прибережної захисної смуги, тобто спірна земельна ділянка згідно з положеннями Водного кодексу України відноситься до земель водного фонду і відповідно надання її у приватну власність заборонено, отже витребування на користь держави земельної ділянки, незаконно відчуженої фізичній особі органом місцевого самоврядування, своєю чергою, переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоб таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом земельної ділянки - належністю її до земель водного фонду.

З таким висновком суду першої інстанції погоджується і апеляційний суд, оскільки судом першої інстанції обставини справи з`ясовані в обсязі, необхідному для правильного вирішення спору, відповідно до встановлених обставин, правильно визначено суть і характер правовідносин сторін та норми матеріального права, що їх регулюють, враховує наступне.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (стаття 14 Конституції України).

Статтею 2 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) передбачено, що земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об`єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про охорону земель» об`єктом особливої охорони держави є всі землі в межах території України.

Статтею 19 ЗК України передбачено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії, зокрема на землі історико-культурного призначення, землі водного фонду.

Згідно з ч. 1 ст. 58 ЗК України, ст. 4 ВК України до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами; землі зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

Таким чином, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча й не розташовані об`єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню й належній експлуатації водного фонду, виконують певні захисні функції.

Чинним законодавством установлено особливий правовий режим використання земель водного фонду.

Відтак положеннями ст. 59 ЗК України передбачено обмеження щодо набуття таких земель у приватну власність та встановлено можливість використання таких земель для визначених цілей на умовах оренди.

Відповідно до ч. 4 ст. 84 ЗК України землі водного фонду не можуть передаватись у приватну власність, крім випадків, передбачених законодавством.

Випадки передачі земель водного фонду до приватної власності, зокрема громадян, передбачені змістом ч. 2 ст. 59 ЗК України.

Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб (у тому числі рибництва (аквакультури), культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, догляду, розміщення та обслуговування об`єктів портової інфраструктури і гідротехнічних споруд тощо, а також штучно створені земельні ділянки для будівництва та експлуатації об`єктів портової інфраструктури та інших об`єктів водного транспорту (ч. 4 ст. 59 ЗК України).

За змістом наведених норм права землі під водними об`єктами загальнодержавного значення, зокрема зайняті поверхневими водами: водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки) і каналами; іншими водними об`єктами; підземними водами та джерелами; внутрішніми морськими водами та територіальним морем, як землі, зайняті водним фондом України, а також прибережні захисні смуги вздовж річок (у тому числі струмків та потічків), морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм не можуть передаватись у власність громадян, оскільки є землями водного фонду України.

Крім того, за положеннями ст. 60 ЗК України, ст. 88 ВК України вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності встановлюються прибережні захисні смуги. Правовий режим прибережних смуг визначається ст. 60-62 ЗК України, ст. 1, 88-90 ВК України.

Відповідно до ст. 60 ЗК України, ст. 88 ВК України прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари 25 метрів; для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари 50 метрів; для великих річок, водосховищ на них та озер 100 метрів.

Прибережна захисна смуга частина водоохоронної зони відповідної ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій установлено більш суворий режим господарської діяльності, ніж на решті території водоохоронної зони.

Згідно зі ст. 61 ЗК України, ст. 89 ВК України прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. Зокрема у прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється: розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво; зберігання та застосування пестицидів і добрив; влаштування літніх таборів для худоби; будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів тощо. Об`єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватись, якщо при цьому не порушується її режим. Не придатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають встановленим режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08 травня 1996 року № 486 затверджено Порядок визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них (далі Порядок № 486).

Відповідно до п. 1 Порядку № 486, цей Порядок встановлює єдиний правовий механізм визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них.

Пунктами 4, 5 Порядку № 486 визначено, що у межах водоохоронних зон виділяються землі прибережних захисних смуг та смуги відведення з особливим режимом їх використання відповідно до статей 88-91 ВК України. Розміри і межі водоохоронних зон визначаються проектом на основі нормативно-технічної документації. Проекти цих зон розробляються на замовлення фізичних та юридичних осіб, узгоджуються з власниками землі, землекористувачами, Мінприроди, Держводагентством та територіальними органами Держземагентства, а на території Автономної Республіки Крим з органами виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань екології та природних ресурсів, водного господарства та земельних ресурсів і затверджуються відповідними місцевими органами виконавчої влади або виконавчими комітетами рад.

Водночас відповідно до правового висновку, викладеного у постановах Верховного Суду України від 01 липня 2015 року у справі № 6-184цс15, Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 810/726/18, від 24 квітня 2019 року у справі № 826/13358/17, при наданні земельної ділянки за відсутності проєкту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги, необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон.

Вищезазначений висновок узгоджується також зі змістом постанов Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 469/1393/16-ц, від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14.

Верховний Суд у постанові від 08 листопада 2023 року у справі № 372/4149/18, застосовуючи зазначені норми права, виходив з того, що суди повинні встановити фактичні обставини справи на момент виникнення спірних правовідносин відповідно до диспозиції зазначених норм та на підставі наданих сторонами доказів, надати оцінку юридичним фактам, що мають значення для справи, зокрема встановити категорію землі, факт її зміни та підстави цієї зміни.

Велика Палата Верховного Суду вже неодноразово зазначала про те, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду (перехід до них володіння цими землями) всупереч вимогам ЗК України є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього кодексу (висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постановах від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц; від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 70); від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (пункт 80); від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 96); від 7 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (пункт 45)).

Установлюючи фактичні обставини справи, суд має застосовувати всі можливі джерела та засоби доказування, передбачені нормами матеріального та процесуального права, відповідно до положень процесуального закону.

Згідно з ч. 3, 4 ст. 12, ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу для своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, при з`ясуванні того, якими доказами кожна сторона буде обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо невизнаних обставин, суд повинен виходити з принципу змагальності цивільного процесу, за яким кожна сторона несе обов`язки щодо збирання доказів і доказування тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, якщо інше не встановлено процесуальним законом.

Звернувшись з цим позовом, прокурор посилався на те, що належна ОСОБА_1 на праві приватної власності земельна ділянка площею 1,2838 га з кадастровим номером 7425584900:06:000:6056, входить до 100-метрової прибережної захисної смуги р. Річище, яка є протокою (рукавом) р. Дніпро.

На підтвердження цих доводів прокурором надано лист ПП «Елітзем» № 127 від 24.10.2025 та Держводагенства № 4635/5/5/11-25 від 21.08.2025.

Апеляційний суд відхиляє доводи заявника про те, що лист ПП «Елітзем» від 24.10.2025 №127 не є належним і допустимим доказом у справі, оскільки ПП «Елітзем» здійснює діяльність у сфері інжинірингу, геології та геодезії, надання послуг технічного консультування в цих сферах (КВЕД) – 71.12, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Отже, відповідь на запитувану інформацію надавав ОСОБА_2 , який є сертифікованим інженером-землевпорядником, сертифікат № 001323 від 03.01.2013, що підтверджується витягом з Державного реєстру сертифікованих інженерів землевпорядників.

ОСОБА_2 у ході робіт встановлено, що земельні ділянки, зокрема з кадастровим номером 7425584900:06:000:6056 площею 1,2838 га входить до 100-метрової прибережно-захисної смуги річки Річище, яка є протокою (рукавом) річки Дніпро (а.с. 34).

Крім того, до вказаного листа додана схема, на якій зеленим кольором зображено спірна земельна ділянка, а червоним кольором - межу прибережної захисної смуги 100 м (а.с. 35).

Статтею 5-1 Закону України «Про топографо-геодезичну і картографічну діяльність» передбачено, що сертифіковані інженери-геодезисти несуть відповідальність за якість результатів топографо-геодезичних і картографічних робіт (крім топографо-геодезичних та картографічних робіт при здійсненні землеустрою). Сертифікованим інженером-геодезистом може бути особа, яка має стаж роботи за спеціальністю не менше одного року, склала кваліфікаційний іспит та одержала кваліфікаційний сертифікат за відповідним напрямом робіт. Відомості про сертифікованих інженерів-геодезистів вносяться до Державного реєстру сертифікованих інженерів-геодезистів відповідно до вимог цього Закону.

Схема у вигляді графічних відомостей щодо розташування земельної ділянки з кадастровим номером 7425584900:06:000:6056 по відношенню до водного об`єкта рукава річки Дніпро - Річище, із позначенням її меж та конфігурації, в повному обсязі відповідає зазначеним вимогам, оскільки викопіювання складено суб`єктом картографічної діяльності, який володіє необхідним технічним та технологічним забезпеченням; має кваліфікований сертифікат, сертифікати калібрування вимірювальної техніки, свідоцтва про повірку та є достатнім та достовірним доказом на підтвердження заявлених позовних вимог.

Крім того, обґрунтованими є доводи відзиву, що факт розташування вказаної земельної ділянки в межах 100-метрової прибережної захисної смуги р. Річище, яка є рукавом р. Дніпро підтверджується схемою розташування земельної ділянки, розробленої інженером землевпорядником ОСОБА_3 до проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 , де зображена відстань від водного об`єкта до спірної земельної ділянки, яка складає 54 м (а.с. 155 зворот).

ОСОБА_1 заперечуючи належність всіх наданих прокурором доказів, відповідних доказів на спростування наведеної в них інформації суду не надала.

Таким доказом міг би бути експертний висновок, який би підтвердив, що спірна земельна ділянка не входить до прибережної захисної смуги і відповідно не відноситься до земель водного фонду, проте відповідач з клопотанням про призначення експертизи ні до суду першої, ні до суду апеляційної інстанцій не зверталась.

За змістом статей 12, 81 ЦПК України суд розглядає справи в межах вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК України випадках. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Факт знаходження спірних земельних ділянок у межах 100-метрової прибережної захисної смуги річки Річище, яка є протокою річки Дніпро, що відповідно до вимог ЗК України та ВК України відноситься до земель водного фонду, встановлено судом першої інстанцій на підставі наданих стороною позивача належних та допустимих доказах, яким судами надана належна оцінка.

Слід також зазначити, що обставина того, що об`єкт під назвою р. Річище є рукавом (частиною) річки Дніпро і саме ці особливості об`єкта під назвою Річище, як рукава річки Дніпро, визначають і правовий статус та розмір прибережної захисної смуги, яка для великих річок становить не менше 100 метрів і відноситься до водного фонду, встановлено у постановах Верховного Суду від 19.10.2023 року у справі № 748/2226/22, від 01.11.2023 року у справі № 748/2090/22, від 10.06.2026 № 748/3425/23.

З врахуванням викладеного, доводи апеляційної скарги, що надані позивачем лист ПП «Елітзем» № 127 від 24.10.2025 та Держвожагенства № 4635/5/5/11-25 від 21.08.2025, не є належними доказами, які б підтверджували місцезнаходження спірної земельної ділянки в межах земель водного фонду, зводяться до необхідності здійснення переоцінки зібраних у справі доказів, які були предметом дослідження суду першої інстанції, оцінка яких здійснена у відповідності до вимог ст. 89 ЦПК України.

Апеляційний суд погоджується з правильним висновком суду першої інстанції, що можливість витребування на користь держави земельної ділянки особою, яка незаконно або свавільно заволоділа нею, має нормативну основу в національному законодавстві, а також має легітимну мету, яка полягає в забезпеченні права інших осіб мирно володіти своїм майном. Така мета відповідає загальним інтересам суспільства.

При вирішенні вказаних позовних вимог обов`язковим є ретельне з`ясування питання щодо правомірності та пропорційності втручання держави у право власності відповідачів на мирне володіння майном (земельними ділянками).

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) у другому реченні того ж абзацу охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) у другому абзаці - визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:

- втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу в національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними;

- якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, легітимна мета такого втручання може полягати в контролі за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або в забезпеченні сплати податків, інших зборів або штрафів;

- втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними із цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07).

Відповідно до Закону № 4292-ІХ, який було ухвалено 12 березня 2025 року було посилено захист прав добросовісного набувача шляхом реалізації наведених вище конвенційних положень та актуальної практики ЄСПЛ у справах за заявами проти України щодо необхідності справедливої компенсації добросовісному набувачеві у разі позбавлення його майна на користь держави.

Відповідно до пояснювальної записки до проєкту Закону № 4292-ІХ метою його ухвалення було, зокрема, унеможливлення застосування правил негаторного позову до випадків, якщо органом державної влади або місцевого самоврядування, незалежно від того, чи мав такий орган відповідні повноваження, вчинялись будь-які дії, спрямовані на відчуження майна, в результаті яких набувачем такого майна стала фізична особа та/або юридична особа, що діє на основі приватної власності, а саме в частині застосування позовної давності та стягнення справедливої компенсації на користь добросовісного набувача без необхідності додаткового звернення добросовісного набувача з позовами щодо відшкодування шкоди, завданої йому внаслідок позбавлення його майна.

Вказаний Закон набув чинності 09 квітня 2025 року.

Законом № 4292-ІХ статтю 390 ЦК України доповнено частиною п`ятою такого змісту: «5. Суд одночасно із задоволенням позову органу державної влади, органу місцевого самоврядування або прокурора про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади вирішує питання про здійснення органом державної влади або органом місцевого самоврядування компенсації вартості такого майна добросовісному набувачеві. Суд постановляє рішення про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади, за умови попереднього внесення органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором вартості такого майна на депозитний рахунок суду. Перерахування грошових коштів як компенсації вартості нерухомого майна з депозитного рахунку суду здійснюється без пред`явлення добросовісним набувачем окремого позову до держави чи територіальної громади. Держава чи територіальна громада, яка на підставі рішення суду компенсувала добросовісному набувачеві вартість майна, набуває право вимоги про стягнення виплачених грошових коштів як компенсації вартості майна до особи, з вини якої таке майно незаконно вибуло з володіння власника. Порядок компенсації, передбачений цією частиною, не застосовується щодо об`єктів приватизації, визначених Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду». Для цілей цієї статті під вартістю майна розуміється вартість майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви».

Також Законом № 4292-ІХ статтю 391 ЦК України доповнено частиною другою такого змісту: «Якщо органом державної влади або органом місцевого самоврядування, незалежно від того, чи мав такий орган відповідні повноваження, вчинялися будь-які дії, спрямовані на відчуження майна, в результаті яких набувачем такого майна став суб`єкт права приватної власності, спори щодо володіння та/або розпоряджання, та/або користування таким майном відповідним органом державної влади або органом місцевого самоврядування вирішуються на підставі статей 387 і 388 цього Кодексу».

Із системного аналізу вказаних норм випливає, що за наслідками розгляду справи про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади суд ухвалює рішення про витребування майна виключно за умови попереднього внесення органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором вартості такого майна на депозитний рахунок суду. При цьому, ухвалюючи рішення про витребування майна, суд вирішує питання про здійснення органом державної влади або органом місцевого самоврядування компенсації вартості такого майна добросовісному набувачеві. Перерахування грошових коштів здійснюється без пред`явлення добросовісним набувачем окремого позову до держави чи територіальної громади (постанова Верховного Суду від 28 січня 2026 року у cправі № 922/2555/21).

Колегія суддів ураховує, що позов прокурора у справі, яка є предметом апеляційного перегляду, спрямований на захист суспільного інтересу та на відновлення становища, яке існувало до порушення права держави на землі водного фонду, які входять до прибережної захисної смуги р. Річище, яка є протокою (рукавом) річки Дніпра.

Встановивши, що спірна земельна ділянка знаходяться у межах прибережної захисної смуги р. Річище, яка є протокою (рукавом) річки Дніпра, тобто відноситься до земель водного фонду і не могла бути передана у приватну власність відповідно до вимог законодавства України, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог прокурора про витребування земельної ділянки на користь держави в особі міської ради.

Повернення державі земельної ділянки, незаконно відчуженої фізичній особі органом місцевого самоврядування, своєю чергою, переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоб таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом земельної ділянки належністю її до земель водного фонду.

Право держави витребувати земельну ділянку з огляду на доведену незаконність і безпідставність її відчуження на користь фізичної особи визначено законодавством України. Відповідні приписи стосовно охорони земель і регламентування підстав для витребування майна з чужого незаконного володіння є доступними, чіткими та передбачуваними.

З врахуванням викладеного доводи апеляційної скарги, що повернення спірної земельної ділянки за вказаних умов у власність територіальної громади через 6 років після набуття ОСОБА_1 права власності на неї, ставить під сумнів легітимність мети втручання держави у право відповідача на мирне володіння майном та пропорційність по відношенню до переслідуваної мети, а відтак і справедливий баланс між вимогами загальних інтересів суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи, є необґрунтованими.

Під час розгляду справи як у суді першої інстанції, так і суді апеляційної інстанції відповідач ОСОБА_1 , пояснила, що з 2020 року, надана земельна ділянка з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства і за проектом землеустрою віднесена до пасовища, нею взагалі не використовувалась.

Суд першої інстанції надав оцінку питанню втручання держави у право власності ОСОБА_1 , констатувавши, що таке є виправданим, оскільки недотримання законодавчої заборони надання у приватну власність визначеної категорії земельних ділянок порушує суспільний інтерес на законний обіг землі, як національного багатства та положення законодавства України про зобов`язання органів влади діяти в межах своїх повноважень та у порядку передбаченому законом.

Недотримання такого порядку тягне за собою свавілля державних органів та знищення правового порядку у державі. "Суспільним", "публічним" інтересом у вимогах прокурора можна вважати також забезпечення охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення, засмічення, та інших дій, які можуть погіршити його природний стан, завдавати шкоди здоров`ю людей, спричинити зменшення рибних запасів та інших об`єктів водного промислу, завдати інших екологічних проблем.

Витребування спірної земельної ділянки у ОСОБА_1 є законним, пропорційним та виправданим заходом, який переслідує легітимну мету та необхідний у демократичному суспільстві, не суперечить принципу «належного урядування» та не порушує статтю 1 Першого протоколу до Конвенції.

У постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц провадження № 14-2цс21 Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що у спорах стосовно земель лісогосподарського призначення, прибережних захисних смуг, інших земель, що перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси, зокрема, у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, частина перша статті 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт "а" частини першої статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України), та через інші законодавчі обмеження. Заволодіння приватними особами такими ділянками всупереч чинному законодавству, зокрема без належного дозволу уповноваженого на те органу, може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля.

Оскільки ОСОБА_1 отримала спірну земельну ділянку в приватну власність безоплатно, у разі її витребування без попередньої компенсації її вартості вона не понесе непропорційний тягар відповідальності за порушення порядку виділення земельної ділянки у власність. Відповідач може клопотати перед органами місцевого самоврядування про надання їй іншої земельної ділянки у порядку, встановленому законом.

Крім цього, відповідно до схеми (а.с. 35) наданої сертифікованим інженером-землевпорядником - ОСОБА_2 та схеми розташування земельної ділянки, яка міститься в проекті землеустрою розробленої інженером землевпорядником ОСОБА_3 (а.с. 155), спірна земельна ділянка розташована в межах прибережної захисної смуги, у безпосередній близькості до водного об`єкту. В проекті землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 , розробленого інженером землевпорядником ОСОБА_3 , на схемі розташування земельної ділянки міститься позначка про відстань земельної ділянки до об`єкта водного фонду складає 54 м.

Відтак ОСОБА_1 в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих, характерних для земель водного фонду природних ознак (наявність водойми) знала або, проявивши розумну обачність, могла і зобов`язана була знати про те, що земельна ділянка водного фонду вибула з володіння держави з порушенням вимог закону.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 грудня 2025 року у справі № 908/2388/21 (провадження № 12-73гс24) суд зазначив про необхідність оцінки добросовісності кінцевого набувача, пропорційності застосовуваних до нього засобів та можливості відшкодування кінцевому набувачеві збитків за негаторним позовом.

Добросовісність та недобросовісність характеризують насамперед ступінь обізнаності набувача про правомірність набуття майна в особи, яка немає права на його відчуження. Водночас такі категорії, як добросовісність, яка належить до фундаментальних засад цивільного права (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України), а також недобросовісність не можуть тлумачитися або застосовуватися формально, ґрунтуватися на припущеннях.

Добросовісність набувача презюмується, тобто набувач вважається добросовісним доки не буде доведено протилежне. Добросовісність дій набувача визначається судом у кожному конкретному випадку.

Основними критеріями, які визначають добросовісність / недобросовісність набувача майна, є такі категорії, як «знав / не знав», «міг знати / не міг знати».

За загальним правилом, під поняттям «знав» необхідно розуміти не лише безпосередню обізнаність особи в тому, що вона набуває майно в суб`єкта, який не наділений правом на його відчуження, а й водночас усвідомлення факту порушення своїми діями прав іншої особи. Що ж до поняття «міг знати», то воно характеризує недобросовісність того володільця (набувача), який хоч і не був безпосередньо інформований про відсутність у відчужувача права на відчуження майна, але, проявивши принаймні розумну обачність, міг знати про це (постанова Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 18 вересня 2025 року у справі № 922/82/20).

Водночас саме об`єктивні характеристики майна можуть враховуватися під час оцінки добросовісності / недобросовісності набувача, зокрема, якщо ознака випливає з самого певного місцезнаходження земельної ділянки водного фонду.

Наявність у відповідача свідомого розуміння неправомірності своїх дій щодо набуття земельної ділянки водного фонду саме у 2020 році свідчить те, що об`єкт під назвою «р. Річище» є рукавом (частиною) річки Дніпро, що також підтверджується даними схеми розташування земельної ділянки, яка знаходиться в матеріалах проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 . Саме ця особливість об`єкта визначає його правовий статус, а також розмір прибережної захисної смуги, яка для великих річок становить не менше 100 метрів і належить до земель водного фонду.

Таким чином, не спростовують правильних висновків суду першої інстанції і доводи, що до моменту прийняття наказу ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області від 02.06.2020 №25-9677/14-20-сг позивач розглянув проект землеустрою; претензій щодо його змісту не встановлено, як і посилання на відсутність заперечень та в подальшому погодження передачу у власність відповідачу земельної ділянки з кадастровим номером 7425584900:06:000:6056, не зважаючи на близькість спірної земельної ділянки до об`єкту водного фонду.

Враховуючи наведене вище у сукупності, апеляційний суд доходить висновку, що суд першої інстанції правильно визначив наявність правових підстав для задоволення позовних вимог, враховуючи, що спірна земельна ділянка знаходиться в межах прибережної захисної смуги р. Річище, яка є рукавом річки Дніпра, що відповідно до вимог ЗК України та ВК України належить до земель водного фонду та повністю накладається на землі водного фонду, а саме на 100-метрову прибережну захисну смугу р. Річище (лівий рукав річки Дніпра);

об`єкт під назвою р. Річище є рукавом (частиною) річки Дніпра і саме ці особливості об`єкта визначають і правовий статус та розмір прибережної захисної смуги, яка для великих річок становить не менше 100 метрів і належить до водного фонду (а не є малою річкою, розмір прибережної захисної смуги якої становить 25 м), що підтверджується належними і достатніми доказами, а також є встановленою обставиною у інших подібних справах;

встановив наявність підстав для усунення перешкод у користуванні та розпорядженні спірною земельною ділянкою шляхом повернення її на користь держави в особі Михайло-Коцюбинської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області; суд першої інстанції надав оцінку питанню втручання держави у право власності ОСОБА_1 , констатувавши, що таке є виправданим, оскільки недотримання законодавчої заборони надання у приватну власність визначеної категорії земельних ділянок порушує суспільний інтерес на законний обіг землі як національного багатства та положення законодавства України;

в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що ділянки належать до водного фонду, набуття приватної власності на них є неможливим, отже відсутні підстави вважати відповідача добросовісним набувачем. За таких обставин, правильним є висновок суду першої інстанції, що витребування на користь держави земельної ділянки за обставин цієї справи не є порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Доводи апеляційної скарги цих висновків суду не спростовують і не дають підстав для скасування правильного по суті судового рішення, яке постановлено з дотриманням вимог закону.

Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у сукупності колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість постановленого по даній справі рішення та відсутність підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі.

Суд правильно встановив характер правовідносин сторін у справі та застосував норми матеріального права, які регулюють ці правовідносини, вирішив спір з урахуванням меж заявлених позовних вимог та конкретних обставин справи на підставі наданих сторонами доказів з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не містять передбачених законом підстав для скасування судового рішення.

За таких обставин, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 25 березня 2026 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 13.07.2026.

Головуючий Судді