Постанова від 07 липня 2026 р. у справі №127/19893/26 — Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/19893/26

Провадження № 3/127/4003/26

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 липня 2026 рокум. Вінниця

Суддя Вінницького міського суду Вінницької області Тишківський С.Л., розглянувши адміністративний матеріал про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , за частиною 1 статті 139 Кодексу України про адміністративні правопорушення,-

ВСТАНОВИВ:

Згідно з протоколом про адміністративне правопорушення від 04.06.2026 року серія ЕПР1 № 683689: «04.06.2026 року о 12:50 год у м. Вінниця, по вулиці Грушевського, 28, громадянин ОСОБА_1 здійснив самовільне встановлення паркувального бар`єра в кількості 2 шт. на проїзній частині, чим створив перешкоду іншим учасникам дорожнього руху, чим порушив п. 15.15 ПДР».

ОСОБА_1 у судове засідання з`явився, вину у вчиненні адміністративного правопорушення не визнав, суду пояснив, що дійсно встановив паркувальні бар`єри («лапи» для паркування) в кількості 2 шт., однак, зробив це у дворі, поруч з офісом у якому працює, на прибудинковій території, а не на проїзній частині, як це зазначено у протоколі про адміністративне правопорушення. Означені паркувальні бар`єри не перешкоджають в`їзду та виїзду у двір.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що провадження у справі підлягає закриттю на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, зважаючи на наступне.

Відповідно до статті 245 КУпАП: завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Відповідно до статті 9 КУпАП: адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Диспозиція частини 1 статті 139 КУпАП передбачає відповідальність за пошкодження автомобільних доріг, вулиць, дорожніх споруд, залізничних переїздів, трамвайних колій, технічних засобів регулювання дорожнього руху, самовільне знімання, закриття чи встановлення технічних засобів регулювання дорожнього руху, створення перешкод для дорожнього руху, в тому числі забруднення дорожнього покриття, або невжиття необхідних заходів щодо їх усунення та попередження інших учасників руху про небезпеку, що виникла, або невжиття посадовими особами, відповідальними за технічний стан, обладнання, експлуатацію транспортних засобів, утримання автомобільних доріг та вулиць, громадянами - суб`єктами господарської діяльності заходів щодо заборони руху підвідомчих технологічних транспортних засобів, сільськогосподарської техніки і машин на гусеничному ходу автомобільними дорогами і вулицями, покриття яких може бути пошкоджене.

В протоколі про адміністративне правопорушення зазначено, що ОСОБА_1 створив перешкоду іншим учасникам дорожнього руху, з посиланням на пункт 15.15 Правил дорожнього руху.

Відповідно до пункту 15.15 ПДР: «На проїзній частині забороняється встановлення предметів, що перешкоджають проїзду чи паркуванню транспортних засобів, за винятком випадків: оформлення дорожньо-транспортної пригоди; виконання дорожніх робіт або робіт, пов`язаних із зайняттям проїзної частини; обмеження або заборони руху транспортних засобів та пішоходів у випадках, передбачених законодавством».

Положеннями статті 251 КУпАП визначено поняття доказів. Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Згідно з п. 1.10 Правил дорожнього руху, проїзна частина — це основний елемент дороги, який призначений для руху нерейкових транспортних засобів.

Відповідно до визначення ст. 1 Закону України «Про автомобільні дороги», проїзна частина - частина автомобільної дороги, безпосередньо призначена для руху транспортних засобів.

Згідно з визначенням ст. 1 Закону України «Про автомобільні дороги», автомобільна дорога - лінійний комплекс інженерних споруд, призначений для безперервного, безпечного та зручного руху транспортних засобів.

Відповідно до п. "d)" статті 1 ("Визначення") Конвенції про дорожній рух від 8 листопада 1968 року (ратифікована Україною 25.04.1974 року), термін "дорога" означає усю смугу відведення будь-якої дороги чи вулиці, відкритої для руху.

Як вбачається зі місту п.1.10 Правил дорожнього руху, п. "d)" ст.1 Конвенції про дорожній рух та ст. 1 ЗУ «Про автомобільні дороги», двір не є проїзною частиною чи будь-яким іншим елементом дороги.

З дослідженого у судовому засіданні акта обстеження ділянки вулично-шляхової мережі від 04.06.2026 вбачається що об`єктом обстеження був двір будинку за адресою: АДРЕСА_2 .

З дослідженої у судовому засіданні схеми до акту обстеження ділянки вулично-шляхової мережі вбачається, що паркувальні бар`єри в кількості 2 шт. встановленні у дворі по вулиці Миколи Оводова між будинками № 16 та 18.

Із дослідженого у судовому засіданні фотознімку вбачається встановлення паркувальних бар`єрів в кількості 2 шт. на території двору, де також припарковані і інші транспортні засоби.

Відтак, самовільне встановлення паркувального бар`єра ОСОБА_1 двох паркувальних бар`єрів у дворі будинку за адресою: АДРЕСА_2 , який не є проїзною частиною, не утворює порушення пункту 15.15 Правил дорожнього руху, оскільки п. 15.15 ПДР забороняє встановлення предметів саме на проїзній частині.

З досліджених судом матеріалів справи, зокрема: акту обстеження двору будинку від 04.06.2026, доданої до нього схеми, фотознімку двору, а також пояснень ОСОБА_1 , наданих суду, вбачається, що самовільно встановлені ОСОБА_1 у подвір`ї будинку за адресою: АДРЕСА_2 два паркувальних бар`єри не створили перешкоди для дорожнього руху іншим його учасникам (не перекрили в`їзд/виїзд чи проїзд по двору будинку). Означене викликає в суду обґрунтовані сумніви у винуватості ОСОБА_1 .

Суд враховує рішення Конституційного Суду України від 22.12.2010, відповідно до якого адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтуються на конституційних принципах і правових презумпція, в тому числі й закріпленою в статті 62 Конституції України.

Європейський суд з прав людини, у своєму рішенні від 10.02.1995 р. у справі «Аллене де Рібермон проти Франції» підкреслив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов`язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави.

Згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість висунутого проти нього обвинувачення.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях притримується позиції того, що суд вправі обґрунтовувати свої висновки лише доказами, що випливають зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумцій факту (рішення Європейського суду з прав людини, справа «Коробов проти України» № 39598/03 від 21.07.2011 р.), тобто таких, що не залишать місце сумнівам, оскільки наявність останніх не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom), п. 161, Series A заява № 25).

Положення статті 62 Конституції України встановлюють, що обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачиться на її користь.

У рішенні ЄСПЛ від 21 липня 2011 року по справі «Коробов проти України» (Заява № 39598/03) Європейський суд з прав людини вказав, що при оцінці доказів Суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом». Проте, така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпції факту.

Згідно із ст. 7 КУпАП, провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності, і ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

Таким чином, в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б доводили, що в діях ОСОБА_1 містився б склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.139 КУпАП, а наявні докази викликають в суду обґрунтовані сумніви у винуватості ОСОБА_1 .

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочате, а розпочате підлягає закриттю у зв`язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

Враховуючи викладене та керуючись ч. 1 ст. 139, ст. ст. 7, 9, 221, 245, 247, 251, 252, 276, 279, 280, 283, 284, 294 КУпАП,-

ПОСТАНОВИВ:

Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності – закрити у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 139 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Постанова може бути оскаржена до Вінницького апеляційного суду протягом десяти днів з дня її винесення. Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Суддя: