Рішення від 12 липня 2026 р. у справі №127/14694/26 — Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/14694/26

Провадження № 2/127/4215/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 липня 2026 рокум. Вінниця

Суддя Вінницького міського суду Вінницької області Романюк Л.Ф., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики. Позов мотивовано тим, що 25.05.2024 року між Позивачем та ОСОБА_2 було укладено договір позики. На підтвердження укладення цього договору та фактичного отримання коштів Відповідачем було власноруч складено та підписано боргову розписку від 25.05.2024 року. Згідно з умовами вказаної розписки, Позивач передав у власність Відповідачу грошові кошти в сумі 120 000,00 гривень. Сторони погодили строк повернення позики, а саме протягом 6 місяців з моменту підписання розписки. Таким чином, граничним терміном повернення грошових коштів було 25.11.2024 року. Незважаючи на наявність письмового зобов`язання, Відповідач у встановлений строк грошові кошти не повернув.

Станом на день подання цієї позовної заяви сума основного боргу у розмірі 120 000,00 грн. залишається непогашеною. Будь-які дії щодо добровільного врегулювання спору з боку Відповідача відсутні, що змушує Позивача звернутися за судовим захистом своїх прав. Посилаючись на те, що відповідач не виконав взятих на себе боргових зобов`язань позивач просив суд стягнути заборгованість у сумі 140987,99 грн, з яких: 120000,00 грн - сума основного боргу, 5109,04 грн - три відсотки річних, 15878,95 грн - інфляційні втрати, а також стягнути понесені позивачем судові витрати.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області 13.05.2026 року відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення (виклику) сторін з роз`ясненням процесуальних прав учасників справи, зокрема, щодо надання у визначені строки відповідачем відзиву на позов, а позивачем письмової відповіді на такий відзив.

Вказану ухвалу отримано представником відповідача Пономаренком Д.Ю., через підсистему ЄСІТС «Електронний суд», що підтверджується інформацією з АСДС (довідка про доставку електронного документу). Однак, ні відзиву на позов, ні клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін до суду не подано.

Враховуючи вищевикладене та положення ст. 178, 279 ЦПК України, суд розглядає справу за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених ними вимог.

Правилами ст. 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 5 ст. 81 ЦПК України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Судом встановлено, що 25.05.2024 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено боргову розписку. Згідно з умовами вказаної розписки, Позивач передав у власність Відповідачу грошові кошти в сумі 120 000,00 гривень. Строком на 6 місяців. Відповідач зобов`язувався повернути борг в повному обсязі до 25.11.2024 року.

На підтвердження укладення відповідачем усного договору була надана розписка, яка власноруч підписана Відповідачем.

Зі змісту вказаного документу-боргової розписки, вбачається наявність між сторонами боргових зобов`язань у вигляді усного договору позики та вбачається факт передачі відповідної суми коштів від позичальника до позикодавця.

Позичальник відповідач у добровільному порядку суму боргу у зазначений у розписці час не повернув.

Статтею 545 ЦК України визначено, що прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.

Отже, наявність оригіналу боргової розписки у позивача, кредитора, свідчить про те, що боргове зобов`язання не виконане.

Зазначений висновок узгоджується із висновками, викладеними Верховним Судом у постанові від 31 жовтня 2018 року № 707/2606/16-ц.

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками, ст.1046 ЦК України

Частина 2 ст. 1047 ЦК України передбачає, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Таким чином, між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 виникли відносини позики, як один із видів зобов`язальних відносин, що підтверджується відповідними розписками позичальника.

Отже, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених обставин робити відповідні правові висновки.

Крім того, за договором позики позичальник зобов`язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором ч. 1 ст. 1049 ЦК України.

На підтвердження свого права на пред`явлення вимоги про повернення грошових коштів, отриманих у позику, позивачем надано суду оригінал розписки.

Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів.

Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України у постанові від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15, розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Аналогічна позиція неодноразово висловлювалася і Верховним Судом у постановах від 10 грудня 2018 року у справі № 319/1669/16, від 08 липня 2019 року у справі № 524/4946/16, від 12 вересня 2019 року у справі № 604/1038/16.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до статей 526, 530, 610, частини першої статті 612 Цивільного кодексу України зобов`язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно із ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст .81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

На час розгляду справи судом відповідачем не надано заперечень проти позову, власного контррозрахунку заборгованості, доказів, що свідчать про погашення заборгованості чи про причини несвоєчасного погашення заборгованості у добровільному порядку, а також будь-яких належних та достовірних доказів на підтвердження існування істотних обставин у відповідача, які слугували б поважною причиною невиконання взятих на себе зобов`язань. Крім того, оскільки відповідач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що він не підписував боргову розписку, враховуючи вище викладене, а також те, що боргова розписка від 25.05.2024 року підтверджує факт укладення договору позики, а відтак і отримання коштів відповідачем та виникнення в нього обов`язку в їх поверненні, який ним в свою чергу не виконано, оскільки оригінал боргової розписки знаходився у позивача по справі, тому з сукупності вказаних підстав, суд приходить до висновку про необхідність стягнення з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача заборгованості за договором позики в сумі 120 000,00 грн.

Щодо нарахування індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, то боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 625 ЦК України).

Згідно статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення.

Норми цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Саме до такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 31.07.2024 у справі №161/11703/22

Крім того, Верховний Суд в постанові від 07.02.2018 у справі №910/11249/17 зробив висновок, що положення статті 625 ЦК України не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов`язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу. Чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання,

Наявність боргового зобов`язання - не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.

Таким чином, законом установлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов`язання.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Разом із тим, суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

У позовній заяві позивачем здійснено розрахунок, відповідно до якого розмір річних відсотків, зазначений в договорі позики, становить 5109,04 грн, а сума інфляційних втрат за період з грудня 2024 по березень 2026 року з врахуванням індексу інфляції становить 15878,95 грн.

Заявлені до стягнення позивачем за первісним позовом суми основного боргу у сумі 120000,00 за договором, а також нараховані відповідно до змісту договору та вимог ЦК України розміри 3 % річних – 5109,04 грн, інфляційних витрат – 15878,95 грн, які не спростовані відповідачем, на загальну суму 140987,99 грн, суд вважає обґрунтованими і доведеними в повному обсязі і такими, що підлягають до стягнення із боржника.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Положеннями статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до положень ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 1127,90 грн.

Керуючись ст. ст. 141,258-259,263-265,268 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором в загальній сумі 140987,99 грн (сто сорок тисяч дев`ятсот вісімдесят сім гривень 99 коп.); а також 1127,90 грн судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено 13.07.2026 року.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований: АДРЕСА_1 ;

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрований: АДРЕСА_2 .

Суддя: