Рішення від 12 липня 2026 р. у справі №717/1136/26 — Кельменецький районний суд Чернівецької області

Справа № 717/1136/26

Номер провадження2-а/717/49/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.07.2026 року селище Кельменці

Кельменецький районний суд Чернівецької області в складі:

головуючого судді Кудиби З. І.,

секретаря судового засідання Житарюк А. С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 ) про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до Кельменецького районного суду Чернівецької області із позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, у якому просить:

-скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення № R540489 від 18 травня 2026 року, прийняту ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 , якою позивача було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17 000,00 грн;

-закрити адміністративну справу за відсутністю у його діях події та складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.

01 липня 2026 року ухвалою суду провадження у справі було відкрито, призначено розгляд за правилами спрощеного позовного провадження та витребувано від відповідача копії всіх матеріалів справи для належного ознайомлення з обставинами, що мають юридичне значення для прийняття рішення.

10 липня 2026 року до суду надійшов відзив ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому відповідач просив відмовити у задоволенні адміністративного позову, посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваної постанови, а також на те, що її прийнято уповноваженою посадовою особою в межах наданих законом повноважень. До відзиву відповідачем долучено копії документів, які, на його думку, підтверджують правомірність притягнення позивача до адміністративної відповідальності.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши письмові докази та оцінивши доводи сторін у їх сукупності, суд встановив наступне.

Позивач зазначає, що перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Позивач вказує, що 18 травня 2026 року тимчасово виконуючим обов`язки начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 винесено постанову № R540489, якою його притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210-1 КУпАП із накладенням адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 17 000,00 грн.

Як зазначає позивач, про існування вказаної постанови він дізнався лише 21 травня 2026 року після отримання поштового відправлення від ІНФОРМАЦІЯ_1 , яким йому було надіслано повідомлення про необхідність сплати штрафу та копію зазначеної постанови.

Позивач вважає, що оскаржувану постанову винесено з істотним порушенням вимог Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Зокрема, позивач зазначає, що підставою для притягнення його до адміністративної відповідальності стало твердження відповідача про те, що він не пройшов (відмовився від проходження) військово-лікарської комісії, чим порушив законодавство про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію. Водночас позивач стверджує, що жодної повістки на проходження військово-лікарської комісії йому не вручалося, повідомлень про дату, час та місце проходження військово-лікарської комісії він не отримував, від її проходження не відмовлявся та будь-яких документів про таку відмову не підписував.

Крім того, позивач зазначає, що 09 травня 2026 року за телефонним повідомленням працівника поліції прибув до ІНФОРМАЦІЯ_1 , де у нього були прийняті документи, після чого він залишив приміщення територіального центру комплектування та соціальної підтримки. Після цього дорогою додому йому стало зле, він втратив свідомість, у зв`язку з чим був госпіталізований та перебував на стаціонарному лікуванні до 15 травня 2026 року, що, за його твердженням, підтверджується медичними документами.

Також позивач зазначає, що в оскаржуваній постанові міститься посилання на нібито подану ним 11 травня 2026 року заяву, в якій він не оспорює допущене порушення та погоджується на притягнення до адміністративної відповідальності за його відсутності. Разом із тим позивач категорично заперечує факт подання такої заяви, зазначаючи, що жодних документів відповідного змісту не підписував та не подавав.

Крім того, позивач стверджує, що не був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи про адміністративне правопорушення, у зв`язку з чим був позбавлений можливості реалізувати права, передбачені статтею 268 КУпАП, зокрема ознайомитися з матеріалами справи, надати пояснення, подати докази, заявити клопотання та скористатися правничою допомогою.

На переконання позивача, відповідачем не доведено належними та допустимими доказами факту вручення йому повістки на проходження військово-лікарської комісії, належного повідомлення про необхідність її проходження, факту відмови від проходження військово-лікарської комісії, а також подання ним заяви про визнання вини та згоду на розгляд справи за його відсутності. При цьому сама постанова не містить конкретних відомостей щодо часу, місця та обставин вчинення інкримінованого правопорушення, а також посилань на докази, якими підтверджуються викладені у ній висновки.

З огляду на викладене, позивач вважає, що постанова № R540489 від 18 травня 2026 року є протиправною та підлягає скасуванню, а провадження у справі про адміністративне правопорушення — закриттю у зв`язку з відсутністю належних доказів вчинення ним адміністративного правопорушення та істотним порушенням порядку притягнення його до адміністративної відповідальності.

У відзиві на позовну заяву ІНФОРМАЦІЯ_4 позов не визнав та просив відмовити у його задоволенні в повному обсязі.

Відповідач зазначає, що постанова тимчасово виконуючого обов`язки начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 № R540489 від 18 травня 2026 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення є законною, обґрунтованою та прийнятою в межах наданих законом повноважень.

На обґрунтування своєї правової позиції відповідач посилається на положення частини другої статті 19 Конституції України, відповідно до яких органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України, та зазначає, що при притягненні позивача до адміністративної відповідальності зазначених вимог було дотримано.

Відповідач також звертає увагу, що на території України діє правовий режим воєнного стану та триває загальна мобілізація, у зв`язку з чим в державі продовжується особливий період.

Посилаючись на положення Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», відповідач зазначає, що громадяни, які до набрання чинності Законом України від 21 березня 2024 року №3621-ІХ були визнані обмежено придатними до військової служби, були зобов`язані до 05 червня 2025 року самостійно звернутися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки або через електронний кабінет військовозобов`язаного з метою отримання направлення на військово-лікарську комісію та пройти повторний медичний огляд.

Відповідач вказує, що ОСОБА_1 перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_3 та відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів до набрання чинності зазначеним Законом був визнаний непридатним до військової служби у мирний час та обмежено придатним у воєнний час.

За твердженням відповідача, позивач у встановлений законом строк самостійно не звернувся до територіального центру комплектування та соціальної підтримки або через електронний кабінет військовозобов`язаного з метою отримання направлення на військово-лікарську комісію та не пройшов повторний медичний огляд для визначення придатності до військової служби, у зв`язку із чим порушив вимоги пункту 2 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 21 березня 2024 року №3621-ІХ.

Крім того, відповідач зазначає, що під час складання протоколу про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 було роз`яснено права, передбачені статтею 268 КУпАП, та повідомлено про дату, час і місце розгляду справи про адміністративне правопорушення, який був призначений на 18 травня 2026 року, однак на його розгляд позивач не з`явився та причин своєї неявки не повідомив.

Також відповідач зазначає, що разом із позовною заявою позивач не надав жодних доказів виконання обов`язку щодо самостійного звернення до територіального центру комплектування та соціальної підтримки або через електронний кабінет військовозобов`язаного для отримання направлення на військово-лікарську комісію та проходження повторного медичного огляду у встановлений законом строк.

З огляду на викладене відповідач вважає, що постанова № R540489 від 18 травня 2026 року є законною та обґрунтованою, а тому просить відмовити у задоволенні адміністративного позову в повному обсязі.

Відповідно до частин першої та десятої статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України, а громадяни, які перебувають на військовому обліку, зобов`язані виконувати обов`язки, встановлені законодавством про військовий обов`язок і військову службу.

Відповідно до абзацу четвертого частини першої статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» громадяни зобов`язані проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням військово-лікарської комісії чи відповідного територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Крім того, пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 21 березня 2024 року №3621-ІХ передбачено, що громадяни України віком від 25 до 60 років, які до набрання чинності цим Законом були визнані обмежено придатними до військової служби, зобов`язані до 05 червня 2025 року самостійно звернутися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки або через електронний кабінет військовозобов`язаного з метою отримання направлення на військово-лікарську комісію та пройти повторний медичний огляд.

Відповідно до статей 72, 77 Кодексу адміністративного судочинства України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, а в адміністративних справах щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень саме на відповідача покладається обов`язок доведення правомірності прийнятого ним рішення.

Згідно зі статтею 90 КАС України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до статей 245, 251 та 280 КУпАП орган (посадова особа), який розглядає справу про адміністративне правопорушення, зобов`язаний своєчасно, всебічно, повно й об`єктивно з`ясувати всі обставини справи, а висновок про винуватість особи повинен ґрунтуватися виключно на належних, допустимих та достатніх доказах.

Судом встановлено, що постановою тимчасово виконуючого обов`язки начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 № R540489 від 18 травня 2026 року ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210-1 КУпАП із накладенням адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 17 000,00 грн.

Як убачається зі змісту оскаржуваної постанови, підставою для притягнення позивача до адміністративної відповідальності визначено те, що він не пройшов (відмовився від проходження) військово-лікарської комісії, чим допустив порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.

Водночас у поданому до суду відзиві відповідач обґрунтовує правомірність оскаржуваної постанови тим, що позивач, будучи особою, яка до набрання чинності Законом України №3621-ІХ була визнана обмежено придатною до військової служби, не виконав обов`язок щодо самостійного звернення до територіального центру комплектування та соціальної підтримки або через електронний кабінет військовозобов`язаного до 05 червня 2025 року для отримання направлення на військово-лікарську комісію та проходження повторного медичного огляду.

Таким чином, доводи відповідача, наведені у відзиві, фактично ґрунтуються на інших обставинах, ніж ті, які покладено в основу оскаржуваної постанови, що виключає можливість оцінки її правомірності з підстав, які не були зазначені суб`єктом владних повноважень під час прийняття відповідного рішення.

Крім того, оскаржувана постанова містить посилання на те, що 11 травня 2026 року позивач нібито подав заяву, в якій не оспорював допущене порушення та погодився на притягнення до адміністративної відповідальності за його відсутності.

Разом із тим позивач заперечує факт подання такої заяви, а відповідачем до матеріалів справи не надано жодних належних та допустимих доказів її існування, написання чи підписання позивачем.

За таких обставин суд доходить висновку, що відповідачем не доведено належними та допустимими доказами обставини, покладені в основу оскаржуваної постанови, а саме факт відмови позивача від проходження військово-лікарської комісії, а також факт подання ним заяви про визнання вини та згоду на розгляд справи за його відсутності.

Разом із цим судом встановлено істотні порушення процедури розгляду справи про адміністративне правопорушення, які призвели до обмеження процесуальних прав позивача.

Відповідно до частини першої статті 268 КУпАП особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання, користуватися правовою допомогою, а також брати участь у розгляді справи.

Зазначені гарантії є складовою права особи на захист та підлягають безумовному забезпеченню під час провадження у справах про адміністративні правопорушення.

За змістом статті 268 КУпАП справа про адміністративне правопорушення розглядається за участю особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, а за її відсутності — лише за умови наявності достовірних даних про своєчасне повідомлення такої особи про дату, час і місце розгляду справи та відсутності клопотання про відкладення її розгляду.

Відповідно до статті 277-2 КУпАП повідомлення особи про дату і місце розгляду справи повинно бути здійснено не пізніш як за три доби до її розгляду, а згідно зі статтею 278 КУпАП під час підготовки до розгляду справи посадова особа зобов`язана перевірити, чи належним чином повідомлено осіб, які беруть участь у справі.

Як убачається з матеріалів справи, оскаржувану постанову було винесено за відсутності позивача, під час його перебування на стаціонарному лікуванні.

Вказана обставина підтверджується випискою з історії хвороби, згідно якої з 9 по 17 травня позивач проходив лікування в КНП «Сокирянська лікарня» Сокирянської міської ради.

При цьому відповідач у відзиві посилається на те, що під час складання протоколу про адміністративне правопорушення позивачу було роз`яснено права, передбачені статтею 268 КУпАП, та повідомлено про дату, час і місце розгляду справи про адміністративне правопорушення, призначеного на 18 травня 2026 року.

Разом із тим такі твердження самі по собі не свідчать про дотримання відповідачем вимог процесуального закону.

Крім того, як уже зазначалося судом, оскаржувана постанова містить відомості про те, що 11 травня 2026 року позивач нібито подав заяву, у якій не оспорював допущене порушення та погодився на притягнення до адміністративної відповідальності за його відсутності.

Водночас позивач категорично заперечує факт подання такої заяви, а відповідачем не надано суду жодного належного та допустимого доказу її існування, написання чи підписання позивачем.

За таких обставин матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що позивача було належним чином повідомлено про дату, час і місце розгляду справи про адміністративне правопорушення або що він добровільно відмовився від участі у її розгляді шляхом подання відповідної заяви.

Посилання відповідача, викладені у відзиві, не підтверджуються належними та допустимими доказами, а тому не можуть свідчити про дотримання гарантій, передбачених статтею 268 КУпАП.

Таким чином, відповідач не довів, що до винесення оскаржуваної постанови позивачу було забезпечено реальну можливість реалізувати процесуальні права, передбачені статтею 268 КУпАП, зокрема право бути присутнім під час розгляду справи, надавати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання та користуватися правничою допомогою.

За таких обставин суд дійшов висновку, що під час притягнення позивача до адміністративної відповідальності відповідачем було допущено істотні порушення процедури розгляду справи про адміністративне правопорушення, які самі по собі свідчать про недотримання гарантій права на захист та є підставою для визнання оскаржуваної постанови протиправною.

Суд звертає увагу, що право особи на участь у розгляді справи про адміністративне правопорушення є однією з основних процесуальних гарантій права на справедливий розгляд справи та реалізацію права на захист.

Недотримання гарантій, передбачених статтею 268 КУпАП, позбавляє особу можливості надати пояснення, подати докази, заявити клопотання, користуватися правничою допомогою та впливати на встановлення фактичних обставин справи, а тому є істотним порушенням процедури притягнення до адміністративної відповідальності.

Правова позиція щодо наслідків недотримання права особи на участь у розгляді справи неодноразово висловлювалася Верховним Судом, зокрема у постановах від 06 березня 2018 року у справі №522/20755/16-а, від 30 вересня 2019 року у справі №591/2794/17, від 06 лютого 2020 року у справі №205/7145/16-а та від 21 травня 2020 року у справі №286/4145/15-а, у яких зазначено, що неповідомлення або неналежне повідомлення особи про дату, час і місце розгляду справи є істотним порушенням процедури розгляду справи про адміністративне правопорушення та є самостійною підставою для скасування постанови про накладення адміністративного стягнення.

Отже, суд дійшов висновку, що відповідачем при розгляді справи про адміністративне правопорушення не було забезпечено дотримання вимог статей 268, 277-2 та 278 КУпАП, що є істотним порушенням процедури притягнення позивача до адміністративної відповідальності.

Крім наведеного, суд звертає увагу, що відповідно до статті 280 КУпАП посадова особа при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язана з`ясувати, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна у його вчиненні відповідна особа, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Разом із тим зі змісту оскаржуваної постанови не вбачається, що під час розгляду справи посадовою особою були перевірені всі обставини, які відповідно до статті 280 КУпАП підлягали обов`язковому з`ясуванню.

Зокрема, матеріали справи не містять доказів того, що позивачу вручалося направлення чи інший документ, яким визначалися дата, час та місце проходження військово-лікарської комісії, а також доказів того, що позивач був належним чином повідомлений про необхідність проходження такого медичного огляду або відмовився від його проходження.

Крім того, посадовою особою не було перевірено обставини щодо існування заяви позивача про визнання вини та згоду на розгляд справи за його відсутності, на яку міститься посилання в оскаржуваній постанові, хоча саме ця обставина стала підставою для розгляду справи без участі особи, яка притягувалася до адміністративної відповідальності.

Зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що висновок про наявність у діях позивача складу адміністративного правопорушення зроблено без належної перевірки всіх юридично значимих обставин справи, які відповідно до статті 280 КУпАП підлягали обов`язковому з`ясуванню.

Більше того, під час судового розгляду відповідач фактично обґрунтовував правомірність оскаржуваної постанови іншими обставинами, а саме невиконанням позивачем обов`язку до 05 червня 2025 року самостійно звернутися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки для отримання направлення на військово-лікарську комісію, тоді як в оскаржуваній постанові підставою притягнення до адміністративної відповідальності зазначено непроходження (відмову від проходження) військово-лікарської комісії.

За таких обставин суд доходить висновку, що відповідачем не забезпечено всебічного, повного та об`єктивного з`ясування всіх обставин справи, як цього вимагають статті 245 та 280 КУпАП.

Оцінюючи наявні у справі докази в їх сукупності, суд доходить висновку, що матеріали справи не містять належних, допустимих та достатніх доказів, які б беззаперечно підтверджували наявність у діях ОСОБА_1 всіх обов`язкових елементів складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 210-1 КУпАП.

Відповідачем не доведено належними та допустимими доказами факту відмови позивача від проходження військово-лікарської комісії, не надано доказів належного повідомлення позивача про необхідність її проходження, а також не підтверджено подання ним заяви про визнання вини та згоду на розгляд справи за його відсутності.

Крім того, відповідач не довів дотримання процедури повідомлення позивача про розгляд справи про адміністративне правопорушення та забезпечення йому можливості реалізувати права, передбачені статтею 268 КУпАП.

За відсутності належних доказів зазначених обставин неможливо дійти обґрунтованого висновку про доведеність вини позивача у вчиненні адміністративного правопорушення.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України саме на відповідача покладено обов`язок доведення правомірності оскаржуваного рішення.

Однак належних та достатніх доказів, які б підтверджували правомірність постанови № R540489 від 18 травня 2026 року, відповідачем суду не надано.

З огляду на наведене суд доходить висновку, що постанова тимчасово виконуючого обов`язки начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 № R540489 від 18 травня 2026 року є протиправною та підлягає скасуванню, а провадження у справі про адміністративне правопорушення — закриттю на підставі пункту 1 частини першої статті 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю у діях позивача складу адміністративного правопорушення.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить із такого.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, усі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.

Як убачається з матеріалів справи, при зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 605 грн 60 коп., що підтверджується наявною у матеріалах справи квитанцією.

З огляду на задоволення позовних вимог суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь позивача сплаченого ним судового збору в зазначеному розмірі.

Керуючись статтями 2, 5, 9, 72–77, 90, 139, 241–246, 250, 255, 286 Кодексу адміністративного судочинства України, статтями 245, 247, 251, 268, 277-2, 278, 280 Кодексу України про адміністративні правопорушення, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності — задовольнити.

Скасувати постанову у справі про адміністративне правопорушення № R540489 від 18 травня 2026 року, винесену тимчасово виконуючим обов`язки начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 , якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу.

Закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 на підставі пункту 1 частини першої статті 247 Кодексу України про адміністративні правопорушення у зв`язку з відсутністю у його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 665 (шістсот шістдесят п`ять) гривень 60 копійок.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано апеляційним судом, набирає законної сили після: повернення апеляційної скарги; відмови у відкритті або закриття апеляційного провадження; прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні під час проголошення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.

Повний текст судового рішення складено 13 липня 2026 року.

Реквізити сторін:

Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_4 , адреса: АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код юридичної особи відсутній.

Суддя Кудиба З. І.