Постанова від 12 липня 2026 р. у справі №300/2951/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 липня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 300/2951/25 пров. № А/857/26364/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Онишкевича Т.В.,

суддів Гудима Л.Я., Качмара В.Я.,

розглянувши у порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Міністерства освіти і науки України на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства освіти і науки України про визнання протиправними дій,

суддя у І інстанції Бобров Ю.О.,

час ухвалення рішення не зазначено,

місце ухвалення рішення м. Івано-Франківськ,

дата складення повного тексту рішення 08 квітня 2026 року,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Міністерства освіти і науки України (далі - МОН), в якому просив:

– визнати протиправною бездіяльність МОН, яка полягає у невжитті заходів по виправленню відомостей, що містяться в Єдиній державній електронній базі з питань освіти (далі – ЄДЕБО), про порушення позивачем послідовності здобуття освіти, визначеної частиною 2 статті 10 Закону України "Про освіту", у зв`язку із навчанням на денній формі, за освітнім рівнем – бакалавр, спеціальність 026 – Сценічне мовлення, у Прикарпатському національному університеті імені Василя Стефаника;

– зобов`язати МОН вжити заходів щодо внесення до ЄДЕБО відомостей про відсутність порушення позивачем послідовності здобуття освіти, визначеної частиною 2 статті 10 Закону України "Про освіту", у зв`язку із навчанням на денній формі, за освітнім рівнем – бакалавр, спеціальність 026 – Сценічне мовлення, у Прикарпатському національному університеті імені Василя Стефаника.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 08.04.2026 у справі №300/2951/25 вказаний позов було задоволено. Окрім того, стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача сплачений судовий збір у розмірі 1211 грн та частину витрат на правничу (правову) допомогу у розмірі 12500 грн.

При цьому суду першої виходив із того, що особа вважається такою, що здобула певний рівень освіти та набула знань і навичок, які відповідають такому рівню у разі завершення нею навчання за відповідною освітньо-кваліфікаційною програмою, виконання відповідної освітньої програми та проходження атестації. Здобуття рівня освіти має підтверджуватись відповідним документом про вищу освіту.

Відтак, освітній ступінь бакалавра присуджується лише у результаті успішного виконання здобувачем фахової передвищої освіти освітньо-професійної програми, за наслідком чого здобувачу такої освіти видається відповідний документ, який підтверджує здобуття такого рівня освіти.

Таким чином, основним критерієм є завершеність попереднього етапу навчання та здобуття певного рівня освіти, що, своєю чергою, має підтверджуватись відповідним документом про освіту.

01.09.2017 позивача зараховано на перший курс заочної форми навчання до Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника за спеціальністю 052 «Політологія» на освітньо-професійний ступінь "бакалавр", з якого він відрахований 31.01.2018.

01.09.2023 позивач зарахований до Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника на освітньо-професійний ступінь "бакалавр" за спеціальністю 026 "Сценічне мистецтво", де проходить навчання на денній формі навчання до 30.06.2027.

Із встановлених фактичних обставин випливає, що позивач не здобувши освітній ступінь бакалавра за спеціальністю 052 «Політологія», 31.01.2018 був відрахований з Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника.

Таким чином, зазначення у довідці від 05.06.2024 №10864 про здобувача освіти за даними ЄДЕБО щодо ОСОБА_1 , що поточне здобуття освіти порушує послідовність, визначену частиною 2 статті 10 Закону України «Про освіту», не відповідає фактичним обставинам і дії МОН щодо внесення до ЄДЕБО відомостей про порушення позивачем послідовності здобуття освіти, визначеної частиною 2 статті 10 Закону України “Про вищу освіту”, є протиправними.

З метою повного та ефективного захисту прав позивача слід зобов`язати відповідача усунути порушення шляхом внесення виправлень у запис в ЄДЕБО у частині відомостей про порушення ОСОБА_1 послідовності здобуття освіти.

У апеляційному порядку рішення суду першої інстанції оскаржено МОН, яке просило таке скасувати та відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 у повному обсязі.

На обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що у діях МОН відсутнє порушення вимог чинного законодавства. Судом не встановлено факту внесення МОН змін стосовно позивача в ЄДЕБО.

Питання внесення інформації про здобувача освіти до ЄДЕБО належить до компетенції суб`єктів освітньої діяльності та їх територіальних відокремлених структурних підрозділів. На МОН покладено організаційні та контролюючі функції ведення ЄДЕБО, а на Державне підприємство “Інфоресурс” – технічні функції. Тому вони у спірних правовідносинах не виконували та не можуть виконувати жодних владних управлінських функцій щодо позивача.

Щодо витрат на професійну правову допомогу вважає, що визначений судом першої інстанції розмір таких у 12500,00 грн, що підлягають стягненню з МОН, є неспівмірним із витраченим часом представника позивача на надання правничої допомоги та складністю справи №300/2951/25, оскільки послуги щодо надання усних консультацій разом з аналізом документів щодо оскаржуваного рішення охоплюється загальною діяльністю адвоката та мають на меті складання позовної заяви і подання її до суду.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України справа розглядається у порядку письмового провадження.

Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення вимог скаржника, виходячи із такого.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 01.09.2017 ОСОБА_1 зарахований до Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника на освітньо-професійний ступінь "бакалавр" на заочну форму навчання за спеціальністю 052 «Політологія», з якого позивач був відрахований 31.01.2018.

01.09.2023 ОСОБА_1 було зараховано до Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника на освітньо-професійний ступінь "бакалавр" за спеціальністю 026 "Сценічне мистецтво" на денну форму навчання, що підтверджується довідкою про здобувача освіти за даними Єдиної державної електронної бази з питань освіти № 10864 від 05.06.2024 та довідкою, виданою Прикарпатським національним університетом імені Василя Стефаника № 06-04/09-13/181 від 20.09.2024.

05.06.2024 позивач отримав довідку про здобувача освіти за даними ЄДЕБО № 10864, у якій у графі на підставі даних, що містяться в ЄДЕБО, поточне здобуття освіти не порушує послідовності, визначеної частиною другою статті 10 Закону України "Про освіту" зазначено "Ні, порушує".

У довідці про здобувача освіти за даними ЄДЕБО № 10864 від 05.06.2024 в таблиці "Інформація про документи про освіту" зазначено про наявність свідоцтва про базову загальну середню освіту серії НОМЕР_1 , отриманого 10.06.2015 у Яремчанській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів № 1 Яремчанської міської ради Івано-Франківської області та атестату про повну загальну середню освіту серії НОМЕР_2 , отриманого 24.06.2017 у Яремчанській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів № 1 Яремчанської міської ради Івано-Франківської області.

11.03.2025 представником позивача було подано до відповідача адвокатський запит про надання інформації щодо послідовності здобуття ОСОБА_1 вищої освіти та причин відображення в довідці про здобувача освіти інформації про порушення позивачем порядку здобуття вищої освіти.

МОН у відповідь на вказаний запит направило представнику позивача лист № 3/2273-25 від 13.03.2025, у якому зазначило, що позивачем здобувалася вища освіта за освітнім ступенем бакалавра, а тому, оскільки позивач повторно вступив до закладу вищої освіти для здобуття того самого ступеня освіти, на якому він здобував освіту раніше, то відповідно ОСОБА_1 порушує порядок здобуття вищої освіти.

17.03.2025 позивач звернувся до відповідача із заявою щодо внесення змін до ЄДЕБО про відсутність порушення послідовності здобуття освіти позивачем. Аналогічна за змістом заява була подана до Державного підприємства "Інфоресурс".

Однак відповіді на дані запити від відповідача та Державного підприємства "Інфоресурс" позивачу не надійшли.

ОСОБА_1 не погодився із внесенням у ЄДЕБО відомостей про порушення ним послідовності здобуття освіти, визначеної частиною 2 статті 10 Закону України “Про освіту”, та звернувся до адміністративного суду з позовом, що розглядається.

При наданні правової оцінки правильності вирішення судом першої інстанції цього публічно-правового спору оскаржуваним рішенням та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.

Частиною 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно із приписами частини 3 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Приписами частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частин 1-3 статті 53 Конституції України кожен має право на освіту. Повна загальна середня освіта є обов`язковою. Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам.

Частиною 1 статті 17 Конституції України визначено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

За змістом статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів встановлює та визначає Закон України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” (далі – Закон № 3543-XII).

Статтею 23 Закону № 3543-XII передбачено відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, відповідно до пункту 1 частини третьої цієї статті призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не підлягають також здобувачі професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти і здобувають рівень освіти, що є вищим за раніше здобутий рівень освіти у послідовності, визначеній частиною другою статті 10 Закону України “Про освіту”, а також докторанти та особи, зараховані на навчання до інтернатури.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560 було затверджено Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період (далі – Порядок № 560).

Додатком 5 до Порядку № 560 затверджено перелік документів, що подаються військовозобов`язаним для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до підстав, зазначених у статті 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”.

Вказаним переліком передбачено, що документами, що підтверджують право на відстрочку для здобувачів професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти і здобувають рівень освіти, що є вищим за раніше здобутий рівень освіти, у послідовності, визначеній частиною 2 статті 10 Закону України “Про освіту”, а також докторантів та осіб, зарахованих на навчання до інтернатури, є довідка про здобувача освіти, сформована в ЄДЕБО, або довідка закладу освіти про зарахування на навчання до інтернатури та довідка закладу охорони здоров`я про місце роботи на посаді лікаря-інтерна.

Додатком 9 до Порядку № 560 затверджено форму довідки про здобувача освіти за даними ЄДЕБО.

З урахуванням наведеного право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації мають також здобувачі професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти і здобувають рівень освіти, що є вищим за раніше здобутий рівень освіти у послідовності, визначеній частиною 2 статті 10 Закону України “Про освіту”.

При цьому документом, що підтверджує право на відстрочку для здобувачів професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти і здобувають рівень освіти, що є вищим за раніше здобутий рівень освіти, у послідовності, визначеній частиною 2 статті 10 Закону України “Про освіту”, є довідка про здобувача освіти, сформована в ЄДЕБО.

Як свідчать матеріали справи, на ім`я позивача сформовано довідку про здобувача освіти за даними ЄДЕБО №10864 від 05.06.2024, у графі якої “На підставі даних, що містяться в Єдиній державній електронній базі з питань освіти, поточне здобуття освіти не порушує послідовності, визначеної частиною 2 статті 10 Закону України “Про освіту” зазначено “Ні, порушує”.

Отже, спірним у цій справі є питання послідовності здобуття позивачем освіти, визначеної частиною 2 статті 10 Закону України “Про освіту”, у контексті застосування пункту 1 частини 3 статті 23 Закону № 3543-XII, а відтак правомірність формування довідки про здобувача освіти за даними ЄДЕБО.

Суспільні відносини, що виникають у процесі реалізації конституційного права людини на освіту, прав та обов`язків фізичних і юридичних осіб, які беруть участь у реалізації цього права, а також компетенцію державних органів та органів місцевого самоврядування у сфері освіти регламентовані приписами Закону України “Про освіту” (далі – Закон № 2145-VIII).

Частиною 2 статті 10 Закону № 2145-VIII передбачено такі рівні освіти: дошкільна освіта; початкова освіта; базова середня освіта; профільна середня освіта; перший (початковий) рівень професійної (професійно-технічної) освіти; другий (базовий) рівень професійної (професійно-технічної) освіти; третій (вищий) рівень професійної (професійно-технічної) освіти; фахова передвища освіта; початковий рівень (короткий цикл) вищої освіти; перший (бакалаврський) рівень вищої освіти; другий (магістерський) рівень вищої освіти; третій (освітньо-науковий/освітньо-творчий) рівень вищої освіти.

Відповідно до частини 2 статті 16 Закону № 2145-VIII фахова передвища освіта здобувається на основі повної або базової середньої освіти. Здобуття фахової передвищої освіти на основі базової середньої освіти здійснюється з одночасним здобуттям повної загальної середньої освіти та отриманням відповідного документа про повну загальну середню освіту.

Згідно із частиною 2 статті 17 Закону № 2145-VIII вища освіта здобувається на основі повної загальної середньої освіти. Рівні, ступені вищої освіти, порядок, умови, форми та особливості її здобуття визначаються спеціальним законом.

За приписами статті 40 Закону № 2145-VIII після успішного завершення навчання за освітньою програмою здобувачі освіти (крім вихованців дошкільних закладів освіти) отримують відповідний документ про освіту.

Документи про освіту видаються закладами освіти та іншими суб`єктами освітньої діяльності.

Інформація про видані документи про середню, професійну (професійно-технічну), фахову передвищу та вищу освіту вноситься до Єдиного державного реєстру документів про освіту в порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки.

Пунктом 23 частини 1 статті 1 Закону № 2145-VIII визначено, що рівень освіти – завершений етап освіти, що характеризується рівнем складності освітньої програми, сукупністю компетентностей, які визначені, як правило, стандартом освіти та відповідають певному рівню Національної рамки кваліфікацій.

Основні правові, організаційні, фінансові засади функціонування системи вищої освіти, умови для посилення співпраці державних органів і бізнесу з закладами вищої освіти на принципах автономії закладів вищої освіти, поєднання освіти з наукою та виробництвом з метою підготовки конкурентоспроможного людського капіталу для високотехнологічного та інноваційного розвитку країни, самореалізації особистості, забезпечення потреб суспільства, ринку праці та держави у кваліфікованих фахівцях встановлює та створює Закон України “Про вищу освіту” (далі – Закон № 1556-VII).

Згідно із частинами 1, 2, 5 статті 5 Закону № 1556-VII підготовка фахівців з вищою освітою здійснюється за відповідними освітніми програмами на таких рівнях вищої освіти: початковий рівень (короткий цикл) вищої освіти; перший (бакалаврський) рівень; другий (магістерський) рівень; третій (освітньо-науковий/освітньо-творчий) рівень.

Перший (бакалаврський) рівень вищої освіти передбачає набуття здобувачами вищої освіти здатності до розв`язування складних спеціалізованих задач у певній галузі професійної діяльності.

Другий (магістерський) рівень вищої освіти передбачає набуття здобувачами вищої освіти здатності до розв`язування задач дослідницького та/або інноваційного характеру у певній галузі професійної діяльності.

Здобуття вищої освіти на кожному рівні вищої освіти передбачає успішне виконання особою освітньої програми, що є підставою для присудження відповідного ступеня вищої освіти: 1) молодший бакалавр; 2) бакалавр; 3) магістр; 4) доктор філософії/доктор мистецтва.

Бакалавр - це освітній ступінь, що здобувається на першому рівні вищої освіти та присуджується закладом вищої освіти у результаті успішного виконання здобувачем вищої освіти освітньо-професійної програми, обсяг якої становить 180-240 кредитів ЄКТС. Для здобуття освітнього ступеня бакалавра на основі освітнього ступеня молодшого бакалавра або на основі фахової передвищої освіти заклад вищої освіти має право визнати та перезарахувати кредити ЄКТС, максимальний обсяг яких визначається стандартом вищої освіти.

Магістр - це освітній ступінь, що здобувається на другому рівні вищої освіти та присуджується закладом вищої освіти (науковою установою) у результаті успішного виконання здобувачем вищої освіти відповідної освітньої програми. Ступінь магістра здобувається за освітньо-професійною або за освітньо-науковою програмою. Обсяг освітньо-професійної програми підготовки магістра становить 90-120 кредитів ЄКТС, обсяг освітньо-наукової програми - 120 кредитів ЄКТС. Освітньо-наукова програма магістра обов`язково включає дослідницьку (наукову) компоненту обсягом не менше 30 відсотків.

Особа має право здобувати ступінь магістра за умови наявності в неї ступеня бакалавра.

Ступінь магістра медичного, фармацевтичного або ветеринарного спрямування здобувається на основі повної загальної середньої освіти або освітнього ступеня молодшого бакалавра, фахового молодшого бакалавра, освітньо-кваліфікаційного рівня молодшого спеціаліста за відповідною спеціальністю і присуджується закладом вищої освіти у результаті успішного виконання здобувачем вищої освіти відповідної освітньої програми, обсяг якої у випадку, якщо ступінь магістра медичного, фармацевтичного або ветеринарного спрямування здобувається на основі повної загальної середньої освіти, становить 300-360 кредитів ЄКТС. Для здобуття освітнього ступеня магістра медичного, фармацевтичного або ветеринарного спрямування на основі освітнього ступеня молодшого бакалавра або на основі фахової передвищої освіти заклад вищої освіти має право визнати та перезарахувати кредити ЄКТС, максимальний обсяг яких визначається стандартом вищої освіти.

Відповідно до положень частини першої, другої статті 6 Закону № 1556-VII атестація - це встановлення відповідності результатів навчання (наукової або творчої роботи) здобувачів вищої освіти вимогам освітньої програми та/або вимогам програми єдиного державного кваліфікаційного іспиту.

Атестація осіб, які здобувають ступінь молодшого бакалавра, бакалавра чи магістра, здійснюється екзаменаційною комісією, до складу якої можуть включатися представники роботодавців та їх об`єднань, відповідно до положення про екзаменаційну комісію, затвердженого вченою радою закладу вищої освіти (наукової установи).

Заклад вищої освіти на підставі рішення екзаменаційної комісії присуджує особі, яка успішно виконала освітню програму на певному рівні вищої освіти, відповідний ступінь вищої освіти та присвоює відповідну кваліфікацію.

Атестація осіб на першому (бакалаврському) та/або другому (магістерському) рівнях вищої освіти може включати єдиний державний кваліфікаційний іспит, що проводиться за спеціальностями та в порядку, визначеними Кабінетом Міністрів України.

За приписами статті 7 Закону № 1556-VII документ про вищу освіту видається особі, яка успішно виконала відповідну освітню програму та пройшла атестацію.

Встановлюються такі види документів про вищу освіту за відповідними ступенями: диплом молодшого бакалавра; диплом бакалавра; диплом магістра; диплом доктора філософії/доктора мистецтва.

Невід`ємною частиною диплома молодшого бакалавра, бакалавра, магістра, доктора філософії/доктора мистецтва є додаток до диплома європейського зразка, що містить структуровану інформацію про завершене навчання. У додатку до диплома наводиться інформація про результати навчання особи, освітні компоненти, отримані оцінки і здобуту кількість кредитів ЄКТС, а також відомості про національну систему вищої освіти України.

Інформація про видані дипломи вноситься закладами вищої освіти, крім вищих військових навчальних закладів, до Єдиної державної електронної бази з питань освіти.

На підставі аналізу наведених правових норм апеляційний суд дійшов висновку, що фізична особа вважається такою, що здобула певний рівень освіти та набула знань і навичок, які відповідають такому рівню, у разі завершення нею навчання за відповідною освітньо-кваліфікаційною програмою, виконання відповідної освітньої програми необхідного обсягу та проходження атестації.

Відтак, основним критерієм є завершеність попереднього етапу навчання та здобуття певного рівня освіти, що має підтверджуватись відповідним документом про освіту.

Отже, слід погодитися із судом першої інстанції у тому, що належним доказом здобуття рівня вищої освіти є диплом, однак позивач має лише свідоцтво про базову загальну середню освіту та атестат про повну загальну середню освіту, здобуваючи на час виникнення спірних правовідносин рівень освіти “бакалавр”, що не суперечить послідовності, визначеній частиною 2 статті 10 Закону № 2145-VIII.

На підставі наведеного, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що оскільки позивач не завершив навчання за освітньо-професійним рівнем бакалавра, його повторне зарахування на навчання до Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника за цим же освітньо-кваліфікаційним рівнем не може вважатися порушенням послідовності здобуття освіти, визначеної частиною 2 статті 10 Закону № 2145-VIII.

Водночас апеляційний суд звертає увагу на конструкцію норми пункту 1 частини 3 статті 23 Закону № 3543-XII, а саме “здобувають рівень освіти, що є вищим за раніше здобутий рівень освіти”. Словосполучення “здобутий рівень освіти” безумовно вказує на факт завершеності процесу здобуття освіти, що вказує на те, що законодавець використовує термін “здобутий” для позначення завершеного і офіційно підтвердженого рівня освіти, чого у спірних правовідносинах не було.

Щодо доводів скаржника про те, що питання внесення інформації про здобувача освіти до ЄДЕБО належить до компетенції суб`єктів освітньої діяльності, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до статті 8 Закону № 1556-VII засади функціонування Єдиної державної електронної бази з питань освіти визначаються законодавством.

Інформація про здобувачів освіти та працівників закладів вищої освіти, що міститься у Єдиній державній електронній базі з питань освіти, надається безоплатно центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, для використання у статистичних цілях.

Статтею 74 Закону № 2145-VIII встановлено, що у системі освіти функціонує інтегрована інформаційна система - Єдина державна електронна база з питань освіти (далі - Електронна база).

Електронна база містить такі складові: Реєстр суб`єктів освітньої діяльності, Реєстр здобувачів освіти, Реєстр документів про освіту, Реєстр сертифікатів зовнішнього незалежного оцінювання, Реєстр студентських (учнівських) квитків, Реєстр педагогічних, науково-педагогічних працівників, Реєстр сертифікатів педагогічних працівників (далі - публічні електронні реєстри у сфері освіти).

Положення про Єдину державну електронну базу з питань освіти та порядок її ведення затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Держателем Електронної бази та публічних електронних реєстрів у сфері освіти (далі - держатель Електронної бази) є центральний орган виконавчої влади у сфері освіти і науки, що здійснює організаційні заходи, пов`язані із забезпеченням функціонування Електронної бази та її складових.

Власником Електронної бази є держава в особі центрального органу виконавчої влади у сфері освіти і науки.

Адміністратором Електронної бази та публічних електронних реєстрів у сфері освіти (далі - адміністратор Електронної бази) є визначена Кабінетом Міністрів України юридична особа, що належить до сфери управління центрального органу виконавчої влади у сфері освіти і науки.

Адміністратор Електронної бази:

здійснює заходи із створення та супроводження програмного забезпечення Електронної бази;

відповідає за технічне і технологічне забезпечення Електронної бази, збереження та захист інформації (даних), що містяться в Електронній базі;

забезпечує надання та анулювання доступу до Електронної бази;

проводить навчання для роботи з Електронною базою;

здійснює інші заходи, передбачені законом.

Створення, ведення та адміністрування Електронної бази та публічних електронних реєстрів у сфері освіти здійснюються відповідно до цього Закону та законів України “Про захист інформації в інформаційно-комунікаційних системах”, “Про захист персональних даних”, “Про авторське право і суміжні права” та “Про публічні електронні реєстри”.

Суб`єктами ведення Електронної бази є, зокрема, держатель та адміністратор Електронної бази.

Адміністратором Електронної бази та публічних електронних реєстрів у сфері освіти (далі - адміністратор Електронної бази) є визначена Кабінетом Міністрів України юридична особа, що належить до сфери управління центрального органу виконавчої влади у сфері освіти і науки. Адміністратор Електронної бази: здійснює заходи із створення та супроводження програмного забезпечення Електронної бази; відповідає за технічне і технологічне забезпечення Електронної бази, збереження та захист інформації (даних), що містяться в Електронній базі; забезпечує надання та анулювання доступу до Електронної бази; проводить навчання для роботи з Електронною базою; здійснює інші заходи, передбачені законом.

Відповідно до пункту 1 розділу І Положення про Єдину державну електронну базу з питань освіти, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України від 08 червня 2018 року № 620 (далі – Положення № 620) це Положення розроблено відповідно до статті 74 Закону України “Про освіту” (далі - Закон) з метою визначення порядку функціонування Єдиної державної електронної бази з питань освіти (далі - ЄДЕБО) в галузі освіти як автоматизованої системи збирання, оброблення, зберігання та захисту інформації щодо здобувачів освіти, суб`єктів освітньої діяльності, що формується (створюється) та використовується для забезпечення потреб фізичних та юридичних осіб.

Пунктом 5 розділу І Положення № 620 передбачено, що власником ЄДЕБО та виключних майнових прав на її програмне забезпечення є держава. Розпорядником ЄДЕБО є Міністерство освіти і науки України, технічним адміністратором - державне підприємство “Інфоресурс”, що належить до сфери управління розпорядника ЄДЕБО.

Основні функції уповноважених суб`єктів у ЄДЕБО визначені розділом ІV Положення № 620. Так, розпорядник ЄДЕБО, зокрема, вживає організаційних заходів, пов`язаних із забезпеченням функціонування ЄДЕБО; використовує інформацію, що міститься в ЄДЕБО, у тому числі персональні дані, з метою прийняття управлінських рішень та виконання повноважень, визначених законодавством; вносить до ЄДЕБО іншу інформацію, визначену законодавством; забезпечує верифікацію в ЄДЕБО інформації, визначеної підпунктами 1, 2 пункту 8, абзацами п`ятим - сьомим підпункту 1 та підпунктом 4 пункту 9 розділу III цього Положення, що підтверджується накладенням кваліфікованого електронного підпису.

Технічний адміністратор ЄДЕБО забезпечує: функціонування ЄДЕБО у порядку, визначеному розпорядником ЄДЕБО; здійснення заходів із технічного і технологічного забезпечення ЄДЕБО, створення, модернізації і супроводження її програмного забезпечення та веб-сайту з інформаційно-пошуковою системою доступу до відкритих даних, що містяться в ЄДЕБО; структурну систематизацію даних, що містяться в ЄДЕБО, відповідно до державних та/або галузевих класифікаторів; взаємодію ЄДЕБО з іншими автоматизованими системами, інформаційними ресурсами та державними реєстрами у випадках та у порядку, визначених законодавством; оброблення, ведення обліку та зберігання в ЄДЕБО замовлень, поданих суб`єктами освітньої діяльності в електронній формі, на формування інформації, що відтворюється в документах про освіту, студентських (учнівських) квитках державного зразка, в порядку, визначеному розпорядником ЄДЕБО; оброблення в ЄДЕБО інформації про прийом, відрахування, переривання навчання, поновлення і переведення здобувачів професійної (професійно-технічної), фахової передвищої, вищої та освіти дорослих, в тому числі післядипломної освіти; внесення та верифікацію в ЄДЕБО інформації, визначена відповідно до законодавства розпорядником ЄДЕБО; виконання інших заходів із забезпечення функціонування ЄДЕБО у порядку та обсягах, передбачених відповідно до законодавства розпорядником ЄДЕБО.

На підставі наведеного апеляційний суд вважає, що саме МОН та технічний адміністратор Державне Підприємство “Інфоресурс” мають повноваження щодо внесення змін до ЄДЕБО про наявність чи відсутність порушення послідовності здобуття освіти, визначеної частиною 2 статті 10 Закону № 2145-VIII. Натомість навчальний заклад позивача виконує лише технічну функцію, оскільки довідка формується автоматично на підставі даних ЄДЕБО.

Враховуючи наведене, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що з метою повного та ефективного захисту порушеного права позивача, слід зобов`язати МОН внести до ЄДЕБО відомості про відсутність порушення послідовності здобуття освіти, визначеної частиною 2 статті 10 Закону № 2145-VIII, ОСОБА_1 у зв`язку із вступом до Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника на освітньо-професійний ступінь "бакалавр" за спеціальністю 026 "Сценічне мистецтво" на денну форму навчання.

Водночас судом апеляційної інстанції також враховано, що адміністративний суд керуючись принципом верховенства права, має розглядати право не як закон чи систему нормативних актів, а як втілення справедливості. Суд має спрямовувати своє провадження на досягнення справедливості, що і є правосуддям.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Частиною 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії», № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Одночасно апеляційний суд вважає за можливе врахувати позицію Європейського суду з прав людини, яку він висловив у справі «Федорченко та Лозенко проти України» (заява № 387/03, 20 вересня 2012 року, п.53), відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумними сумнівом», тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

У пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (Заява № 4909/04) від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

При цьому апеляційний суд вважає за можливе врахувати положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Щодо правильності визначення судом першої інстанції розміру витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до положень частини 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Приписами частини 6 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Разом із тим, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості, як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу (документів), витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

При цьому апеляційний суд на підставі приписів частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України та частини 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» звернув увагу на правову позицію Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, висловлену у постанові від 20.06.2019 у справі № 821/440/17, відповідно до якої на підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу позивач надав такі документи: договір про надання правової допомоги № 8 від 17.03.2025, додаткову угоду від 17.03.2025 до договору про надання правової допомоги № 8 від 17.03.2025, рахунок №2025030021 від 21.03.2025, акт здачі-приймання до договору про надання правової допомоги № 8 від 17.03.2025 та квитанцію до платіжної інструкції № 1.109281179.1 від 24.03.2025.

Згідно із договором про надання правової допомоги № 8 від 17.03.2025 ОСОБА_1 та адвокатське бюро "Крупей та партнери" уклали цей договір про надання правової допомоги щодо з`ясування обставин щодо некоректних даних в Довідці здобувача освіти за даними Єдиної державної електронної бази з питань освіти та оскарження дій Міністерства освіти і науки України в разі відмови внести зміни до відповідної довідки. За змістом пункту 3.1 договору розмір гонорару, який клієнт сплачує бюро за надану в межах договору правову допомогу, визначається сторонами окремою додатковою угодою, яка є невід`ємною частиною договору. Така додаткова угода може бути викладена у формі додатку до договору, який набуває чинності з дня його підписання уповноваженими представниками сторін.

За змістом пункту 2 додаткової угоди до договору про надання правничої допомоги № 8 від 17.03.2025, сторони уклали додаткову угоду про те, що розмір гонорару становить 25000 грн, з яких 10000 грн – підготовка до розгляду справи, 5000 грн – 2 адвокатські запити, 10000 грн – підготовка позовної заяви та відповіді на відзив.

Відповідно до пункту 8.1 додаткової угоди правова допомога вважається наданою після підписання акту приймання-передачі наданої правової допомоги, який підписується сторонами.

Пунктом 3.1 додаткової угоди визначено, що оплата послуг за додатковою угодою здійснюється в порядку оплати 100% вартості гонорару.

Відповідно до акту приймання-передачі до договору про надання правничої допомоги №8 від 17.03.2025 позивачу були надані такі послуги:

підготовка до розгляду справи, кількість 1 шт, вартість 10000,00 грн;

адвокатські запити, кількість 1 шт, вартість 5000,00 грн;

підготовка позовної заяви та відповіді на відзив, кількість 1 шт, вартість 10000,00 грн.

Загальна вартість наданих послуг становить 25000 грн.

Окрім того, на підтвердження понесених витрат на правову допомогу позивачем додано квитанцію до платіжної інструкції № 1.109281179.1 від 24.03.2025 про проведення на банківський рахунок адвокатського бюро "Крупей та партнери" оплати в сумі 25000,00 грн. Призначення платежу – 2025030021 оплата за договором № 8 від 17.03.2025.

Водночас, положеннями додаткової угоди до договору про надання правничої допомоги № 8 від 17.03.2025 та акту приймання-передачі до вказаного договору правничої допомоги передбачено надання адвокатом позивачу послуг щодо підготовки до розгляду справи на загальну вартість 10000,00 грн. Разом із тим, жодним з наданих документів не конкретизовано які саме дії здійснив адвокат у межах підготовки справи до розгляду.

Положеннями пункту 2 додаткової угоди до договору про надання правничої допомоги № 8 від 17.03.2025 передбачено подання адвокатом в інтересах клієнта двох адвокатських запитів загальною вартістю 5000,00 грн, однак матеріалами справи підтверджено лише подання адвокатом в інтересах позивача адвокатського запиту №154 від 11.03.2025.

Разом із тим, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що вказана справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, а отже без проведення судових засідань та судових дебатів. Справа, що розглядається, віднесена до справ незначної складності, є певною мірою типовою, містить один епізод спірних правовідносин, а відтак не потребує вивчення великого обсягу фактичних обставин.

Водночас, не применшуючи значення і роль професійності фахівця у галузі права, кваліфікованості адвоката та його право на самостійне визначення і оцінку вартості власних послуг, здобутого досвіду і авторитету, як представника у справі, надання в інтересах позивача правничої консультації, вивчення та правовий аналіз матеріалів справи і судової практики щодо регулювання спірних відносин, апеляційний суд вважає, що сума витрат на правничу допомогу у 12500 грн не відповідає реальності та необхідності таких витрат, розумності їх розміру, а стягнення з МОН таких витрат у вказаному розмірі становитиме надмірний тягар для відповідача та суперечитиме принципу їх розподілу.

Відтак, на переконання апеляційного суду, розмір відшкодування ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу адвоката у сумі 3000 грн у повній мірі буде відповідати принципам реальності, співмірності та обґрунтованості.

Підсумовуючи викладене, апеляційний суд дійшов висновку про наявність фактичних та правових підстави для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, що підлягають відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача у справі.

Відповідно до приписів частини 1 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:

1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

З урахуванням наведеного, апеляційний суд погоджується із доводами апелянта про те, що сума у розмірі 12500 грн, присуджена до відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, є надмірною та неспівмірною з фактичним обсягом наданих адвокатом послуг, а тому підлягає зменшенню до 3000 грн.

Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ :

апеляційну скаргу Міністерства освіти і науки України задовольнити частково.

Скасувати рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2026 року у справі № 300/2951/25 у частині стягнення на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства освіти і науки України витрат на професійну правничу допомогу та заявлені вимоги задовольнити частково.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Міністерства освіти і науки України (код ЄДРПОУ 38621185) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) понесені судові витрати у вигляді витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 (три тисячі) гривень.

У решті рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції лише у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Т. В. Онишкевич

судді Л. Я. Гудим

В. Я. Качмар