Постанова від 01 липня 2026 р. у справі №260/92/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 260/92/26 пров. № А/857/24830/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Сала П.І.,

суддів Димарчук Т.М., Москаля Р.М.,

за участю:

секретаря судового засідання Бугрінової Е.В.,

прокурора Пиць Н.В.,

представника відповідача Ільтьо І.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Мукачівської окружної прокуратури

до Мукачівської міської ради

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

за апеляційною скаргою Мукачівської окружної прокуратури на ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2026 року (головуючий суддя Плеханова З.Б., дата складення повного рішення - 14 квітня 2026 року),

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст вимог прокурора та їх обґрунтування

09.01.2026 Мукачівська окружна прокуратура звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Мукачівської міської ради, у якому просила:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо приведення штатної чисельності працівників та структури Служби у справах дітей Мукачівської міської ради у відповідність до вимог ст. 4 Закону України "Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей" та ст. 12 Закону України "Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування";

- зобов`язати відповідача привести штатну чисельність працівників та структуру Служби у справах дітей Мукачівської міської ради у відповідність до вимог ст. 4 Закону України "Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей" та ст. 12 Закону України "Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування".

На підтримку заявлених позовних вимог прокуратура зазначила, що вивченням, у межах наданих їй повноважень, інформації Служби у справах дітей Мукачівської міської ради щодо додержання вимог законодавства у сфері охорони дитинства щодо захисту прав дітей встановлено порушення інтересів держави на території Мукачівської об`єднаної територіальної громади, яке полягає у триваючій неправомірній бездіяльності Мукачівської міської ради щодо приведення штатної чисельності та структури служби у справах дітей відповідно до передбачених законом нормативів, що, у свою чергу, унеможливлює виконання повноважень, покладених на органи місцевого самоврядування у сфері охорони дитинства, забезпечення соціальних та економічних прав дітей, в тому числі дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, а також дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах.

Прокуратура вказула на те, що згідно з інформації Служби у справах дітей Мукачівської міської ради, на території Мукачівської об`єднаної територіальної громади станом на 23.12.2025 проживали 23001 дитина, з них мешканцями сільської місцевості є 4556 дітей, у місті Мукачево проживає 18445 дітей. Водночас на обліку Служби у справах дітей Мукачівської міської ради перебуває: 49 дітей-сиріт; 103 дитини, які позбавлені батьківського піклування; 105 дітей, які опинились у складних життєвих обставинах. Отже, відповідно до закону штатна чисельність працівників служби у справах дітей має становити не менше 13 осіб: з розрахунку не менше 4-х працівників на кожну тисячу дітей, які проживаються в районі та не менше 9-х працівників з розрахунку на кожні дві тисячі дітей, які проживають у місті.

Отже, як ствердила прокуратура, штатна чисельність спеціалістів Служби у справах дітей Мукачівської міської ради не відповідає вимогам ст. 4 Закону України "Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей" та її структура - вимогам ст. 12 Закону України "Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування".

Враховуючи наведене, орган місцевого самоврядування в особі Мукачівської міської ради зобов`язаний відповідно до вимог зазначених нормативно-правових актів здійснювати повноваження з питань захисту прав дітей, які є мешканцями громади та збільшити для цього штатну чисельність спеціалістів служби у справах дітей.

Прокуратура вважає, що оспорювана бездіяльність відповідача унеможливлює реалізацію державної політики щодо захисту прав дітей. Відтак інтерес держави у цьому випадку полягає в захисті прав та інтересів дітей, які мешкають на території відповідної територіальної громади, зокрема дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, дітей, які постраждали в наслідок воєнних і збройних конфліктів.

При цьому прокуратура зазначила, що у цій справі відсутній орган, який уповноважений державою представляти відповідні інтереси в суді. З цих підстав прокурор набуває статус позивача та самостійно звертається до суду з позовом до відповідального органу місцевого самоврядування, яким є Мукачівська міська рада, з метою захисту інтересів держави.

Рух справи у суді першої інстанції

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 12.01.2026 відкрито провадження у справі за позовом Мукачівської окружної прокуратури. Розгляд справи вирішено здійснювати в порядку загального позовного провадження.

30.01.2026 надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач вимоги прокурора заперечив та просив у їх задоволенні відмовити.

12.02.2026 прокуратурою подано відповідь на відзив з проханням відхилити доводи та аргументи відповідача.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 03.03.2026 закрито підготовче провадження у справі з призначенням справи до розгляду по суті.

Короткий зміст оскаржуваного судового рішення

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 09.04.2026 позовну заяву Мукачівської окружної прокуратури залишено без розгляду на підставі п. 1 ч. 1 ст. 240 КАС України.

Постановляючи це рішення, суд виходив із того, що в Україні створена та діє Національна соціальна сервісна служба України (Нацсоцслужба), яка є центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері соціального захисту населення, здійснює державний нагляд (контроль) за дотриманням вимог законодавства під час надання соціальних послуг і соціальної підтримки та за дотриманням прав дітей, забезпечує в установленому порядку самопредставництво Нацсоцслужби в судах через осіб, уповноважених діяти від її імені, а також представництво інтересів Нацсоцслужби в судах та інших державних органах. Крім того, Нацсоцслужба проводить перевірки дотримання об`єктами державного контролю/моніторингу, визначеними у Порядку здійснення державного контролю/моніторингу за дотриманням вимог законодавства під час надання соціальної підтримки, соціальних послуг та за дотриманням прав дітей, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 06 жовтня 2021 року № 1035, а також з метою організації своєї діяльності організовує координує та контролює діяльність своїх територіальних органів, підприємств та суб`єктів владних повноважень. Таким чином, органом, уповноваженим на здійснення функцій держави у спірних правовідносинах є саме Національна соціальна сервісна служба України. Відтак у даному випадку відсутні підстави для здійснення представництва прокурором, а тому позовна заява підлягає залишенню без розгляду як така, що пред`явлена до суду особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності.

Короткий зміст та обґрунтування вимог апеляційної скарги

Мукачівська окружна прокуратура із зазначеною ухвалою не погодилася та подала апеляційну скаргу, в якій просить оскаржуване судове рішення скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Вважає, що судом неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, що призвело до помилкового вирішення питання.

Наголошує, що за змістом ст. 53 КАС України у разі відсутності органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, або у разі відсутності у нього повноважень щодо звернення до адміністративного суду, прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Зазначає, що під час здійснення державного нагляду (контролю) за дотриманням вимог законодавства щодо реалізації права на соціальні послуги, забезпечення якості їх надання, соціальної підтримки (різні види державної допомоги, пільги, житлові субсидії та інші виплати, що здійснюються за рахунок коштів державного бюджету) та за дотриманням прав дітей, та здійснення координації діяльності структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад з питань соціального захисту населення щодо організації роботи з надання соціальної підтримки, у Нацсоцслужби відсутні повноваження щодо здійснення контролю за штатною чисельністю працівників служб у справах дітей, про що зазначено в адміністративному позові.

Крім того, Мукачівська міська рада, як представницький орган місцевого самоврядування, взагалі не є об`єктом державного контролю Нацсоцслужби, адже така служба уповноважена проводити заходи державного контролю лише у її виконавчих органах, зокрема безпосередньо у Службі у справах дітей Мукачівської міської ради.

Отже, з метою захисту інтересів держави у сфері охорони дитинства щодо захисту прав дітей, Мукачівська окружна прокуратура обґрунтовано та за наявності підстав для яцього звернулася до суду з позовом про визнання неправомірною бездіяльність Мукачівської міської ради та зобов`язання її вчинити певні дії, спрямовані на усунення порушення вимог чинного законодавства, які завдають шкоди інтересам держави.

Позиція інших учасників справи

18.05.2026 надійшов відзив на апеляційну скаргу.

Відповідач вважає, що ухвала Закарпатського окружного адміністративного суду від 09.04.2026 є законною та обґрунтованою, а тому апеляційна скарга не може бути задоволена.

Твердить, що при зверненні до суду з адміністративним позовом прокурором: 1) не зазначено та не обґрунтовано підстав і мети позову та не доведено поважних причин, необхідних і достатніх для забезпечення представництва інтересів держави в суді; 2) наводяться суперечливі та взаємовиключні висновки в частині уповноважених органів; 3) не враховано імперативних приписів ч. 3 ст. 5, ч. 3, 4, 5 ст. 53 КАС України, п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України та абз. 1 ч. 2 ст. 4, ст. 16 Закону України "Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей".

Звертає увагу, що відповідно до п. 9 Положення про Національну соціальну сервісну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 серпня 2020 року № 783, Нацсоцслужба забезпечує в установленому порядку самопредставництво Нацсоцслужби в судах через осіб, уповноважених діяти від її імені, а також представництво інтересів Нацсоцслужби в судах та інших державних органах.

Таким чином, на думку відповідача, саме Нацсоцслужба є тим органом, який відповідно до закону уповноважений звертатися до суду з відповідними позовними вимогами, а тому суд правильно залишив без розгляду позовну заяву прокурора.

Рух справи в суді апеляційної інстанції

Апеляційне провадження за апеляційною скаргою Мукачівської окружної прокуратури відкрито ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05.05.2026. Справу № 260/92/26 витребувано із Закарпатського окружного адміністративного суду.

Після отримання матеріалів справи та вчинення необхідних підготовчих дій, ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23.06.2026 справу призначено до апеляційного розгляду на 02.07.2026 з повідомленням сторін.

В судовому засіданні апелянт (прокурор) повністю підтримав вимоги за апеляційною скаргою та надав пояснення відповідно до її змісту. Просить апеляційну скаргу задовольнити повністю.

Представник відповідача у судовому засіданні апеляційну скаргу заперечив з підстав, наведених у відзиві на апеляційну скаргу. Просить залишити апеляційну скаргу без задоволення.

Позиція суду апеляційної інстанції

(а) щодо підстав для представництва прокурором інтересів держави

Надаючи оцінку обставинам справи та доводам апеляційної скарги з урахуванням меж апеляційного перегляду, визначених ст. 308 КАС України, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Тобто імператив наведеного конституційного положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу. Як підкреслив Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 01 квітня 2008 року № 4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.

Частиною третьою статті 5 КАС України передбачено, що до суду можуть звертатися в інтересах інших осіб органи та особи, яким законом надано таке право.

Згідно із статтею 131-1 Конституції України прокуратура здійснює: 1) підтримання публічного обвинувачення в суді; 2) організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку; 3) представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Особливості звернення до адміністративного суду прокурора визначено статтею 53 КАС України.

Так, в силу положень частини третьої, четвертої та п`ятої цієї статті у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 цього Кодексу.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII "Про прокуратуру" (далі - Закон № 1697-VII) прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

За положеннями частин першої, третьої цієї статті прокурор вправі представляти інтереси громадянина або держави в суді, представництво яких полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких повноважень обґрунтовуються прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Із наведених нормативних положень вбачається, що прокурор як посадова особа державного правоохоронного органу з метою реалізації встановлених для цього органу конституційних функцій вправі звертатися до адміністративного суду із позовною заявою про захист прав, свобод та інтересів громадянина чи держави, але не на загальних підставах, право на звернення за судовим захистом яких гарантовано кожному (стаття 55 Конституції України), а тільки тоді, коли для цього були виняткові умови, і на підставі визначеного законом порядку такого звернення.

Основний Закон та ординарні закони не дають переліку випадків, за яких прокурор здійснює представництво в суді, однак встановлюють оцінні критерії, орієнтири й умови, коли таке представництво є можливим. Здійснювати захист інтересів держави в адміністративному суді прокурор може винятково за умови, коли захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Водночас адміністративному процесі прокурор набуває статусу позивача в разі, якщо певними діями, рішеннями чи бездіяльністю порушено інтерес держави у публічних правовідносинах, а орган, який уповноважений реалізовувати або захищати такий інтерес, відсутній або в силу закону не наділений повноваженнями самостійно звертатися до суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 лютого 2019 року у справі № 826/13768/16 послалася на висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 25 квітня 2018 року у справі № 806/1000/17, згідно з яким Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду зокрема зазначив, що за змістом частини третьої статті 23 Закону № 1697-VІІ прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у випадках:

1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

2) у разі відсутності такого органу.

Верховний Суд звернув увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному випадку прокурор повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

З огляду на вищенаведені правові висновки Верховного Суду та нормативне регулювання питання здійснення прокурором процесуального представництва держави, таке представництво:

по-перше, може бути реалізовано у виключних випадках, зокрема у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу;

по-друге, прокурор у позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовує необхідність їх захисту, зазначає орган, уповноважений державною здійснити відповідні функції у спірних правовідносинах;

по-третє, прокурор повинен пересвідчитися, що відповідний державний орган не здійснює захисту інтересів держави (тобто, він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається), навівши відповідне обґрунтування цього.

Отже, прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави. Разом з тим, якщо такий суб`єкт владних повноважень відсутній або у нього відсутні повноваження на звернення до суду, в такому разі захист інтересів держави може здійснювати прокурор, який, звертаючись до суду з позовом, набуває статусу позивача.

Важливо також зазначити, що виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді згідно із ст. 131-1 Конституції України, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Тобто ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття "інтерес держави".

У рішенні від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття "інтереси держави" навів мотиви, згідно з якими інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини).

Ці висновки Конституційний Суд України зробив у контексті офіційного тлумачення Арбітражного процесуального кодексу України, який уже втратив чинність. Однак висловлене цим Судом розуміння поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, застосованого у статті 23 Закону № 1697-VII.

Отже, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

При цьому громада володіє деякими ознаками суб`єкта публічно-правових відносин, може мати власні (публічні) інтереси, що є відмінними від інтересів конкретної (приватної) особи.

Основним Законом України (статті 13, 23, 41, 43, 89 та 95) передбачено, що суспільні (публічні) інтереси підлягають самостійному захисту, а також обов`язковому врахуванню при прийнятті найважливіших рішень на рівні держави або відповідної територіальної громади.

Хоча у Конституції України не йдеться про захист прокурором інтересів суспільства, але інтерес держави є насамперед інтересом більшості членів суспільства, якому вона служить.

Таким чином, інтерес держави охоплює суспільні (публічні) інтереси. Тому прокурор може захищати і суспільні інтереси, зокрема, громад з тих самих підстав, що й інтереси держави. З наведеного констатується, що звернення прокурора з позовом в інтересах держави охоплює, у тому числі, й захист інтересів громади.

Наведені висновки містяться у постанові Верховного Суду від 29 листопада 2022 року у справі № 240/401/19.

Відтак у разі, якщо державний орган або орган місцевого самоврядування діє (бездіє) або приймає рішення всупереч закону та інтересам Українського народу, саме прокурор має право діяти на захист порушених інтересів держави шляхом подання відповідного позову до суду. У цьому випадку органи, які прийняли рішення чи вчинили дії (бездіяльність), що, на думку прокурора, порушують інтереси держави, набувають статусу відповідача.

Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 липня 2022 року у справа № 910/5201/19.

Так, Мукачівська окружна прокуратура в обґрунтування підстав звернення до суду з цим позовом до Мукачівської міської ради вказує про те, що невиконання відповідачем діючих вимог законодавства призводить до порушення інтересів держави в частині гарантування забезпечення належного захисту прав дітей.

Водночас зауважує, що звертається до суду з цим позовом на захист інтересів держави, яка відповідно до міжнародних норм, вимог статей 46, 52 Конституції України та прийнятих на її основі інших нормативно-правових актів, гарантує, забезпечує та охороняє права і свободи дітей, у тому числі соціально вразливих категорій, а саме: дітей-сиріт, дітей позбавлених батьківського піклування, дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах.

Також прокурор зазначає про відсутність органу, до повноважень якого входить захист інтересів держави у судовому порядку при допущенні бездіяльності органами місцевого самоврядування щодо забезпечення реалізації прав дітей на належний державний соціальний захист.

За подібних правовідносин Верховний Суд у постанові від 29 березня 2023 року у справі № 460/2459/22 дійшов таких висновків:

"37. У Преамбулі Конвенції про права дитини від 20.11.1989 (у редакції зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21.12.1995), яку ратифіковано Постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 № 789-XII, зазначено, що дитина, внаслідок її фізичної і розумової незрілості, потребує спеціальної охорони і піклування, включаючи належний правовий захист як до, так і після народження. Статтею 3 Конвенції визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

38. Верховний Суд неодноразово наголошував на пріоритетності положень зазначеного Міжнародного договору, зокрема, у постановах від 20 березня 2018 року у справі № 337/3087/17 (2-а/337/236/2017), від 25 квітня 2019 року у справі № 226/1056/17, від 24 жовтня 2019 року у справі № 815/1729/16, від 25 березня 2020 року у справі № 387/168/17 та від 26 травня 2020 року у справі № 303/5848/16-а.

39. Відповідно до статті 1 Закону України від 26 квітня 2001 року № 2402-III "Про охорону дитинства" (далі - №2 402-III) забезпечення найкращих інтересів дитини - дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити. Охорона дитинства - система державних та громадських заходів, спрямованих на забезпечення повноцінного життя, всебічного виховання і розвитку дитини та захисту її прав.

40. Відтак, обов`язок органів державної влади та місцевого самоврядування полягає у створенні, у межах визначених законом повноважень, умов для комфортного та безпечного життя дитини, отримання освіти, соціального захисту, всебічного розвитку тощо, у тому числі шляхом створення у своїй структурі відповідних органів, які безпосередньо здійснюють вказані повноваження.

41. За приписами статті 2 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР "Про місцеве самоврядування" (далі - Закон № 280/97-ВР) місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

42. З огляду на вищезазначене, колегія суддів вважає, що у цій справі подання прокурором позову мало на меті захист "інтересів держави"".

Аналогічна правова позиція також викладена у постановах КАС ВС від 19 вересня 2024 року у справі № 260/642/22 та від 23 жовтня 2024 року у справі № 340/3988/22.

Водночас, розглядаючи цю справу у апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для відступу від наведених вище висновків щодо застосування норм права, раніше висловлених Верховним Судом.

(б) щодо висновку суду першої інстанції про те, що у спірних правовідносинах органом, уповноваженим на здійснення функцій держави є Національна соціальна сервісна служба України (Нацсоцслужба)

З огляду на мету, закріплену у частині першій статті 2 КАС України, адміністративне судочинство покликано, насамперед, захистити фізичних та юридичних осіб від порушень суб`єктів владних повноважень.

Так, згідно із частиною першою статті 46 КАС України сторонами в адміністративному процесі є позивач та відповідач.

При цьому положення частини другої статті 46 КАС України визначають, що позивачем в адміністративній справі можуть бути окрім громадян України, іноземці чи особи без громадянства, підприємства, установи, організації (юридичні особи), також і суб`єкти владних повноважень.

Водночас, за загальним правилом, визначеним у частині четвертій статті 46 КАС України, суб`єкт владних повноважень виступає відповідачем в адміністративній справі, якщо інше не встановлено цим Кодексом, оскільки, як було зазначено вище, метою вирішення спору у сфері публічно-правових відносин є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У свою чергу, за приписами частини п`ятої статті 46 КАС України громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, громадські об`єднання, юридичні особи, які не є суб`єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб`єкта владних повноважень:

1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності громадського об`єднання;

2) про примусовий розпуск (ліквідацію) громадського об`єднання;

3) про затримання іноземця або особи без громадянства;

4) про встановлення обмежень щодо реалізації права на свободу мирних зібрань (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо);

5) в інших випадках, коли право звернення до суду надано суб`єкту владних повноважень законом.

Частиною першою статті 19 КАС України визначено справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів визначені, змістом якої встановлено ті виключні випадки за яких суб`єкту владних повноважень надається право на звернення із позовом до адміністративного суду:

- у випадку спору між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень (пункт 3 частини першої статті 19 КАС України);

- спори, що виникають з приводу укладення, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів (пункт 4 частини першої статті 19 КАС України);

- у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб`єкту законом (пункт 5 частини першої статті 19 КАС України).

Зі змісту наведених законодавчих норм видно, що суб`єктом владних повноважень може бути подано позов лише у випадку спору між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; спору, що виник з приводу укладення, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів, а також коли право звернення до суду надано такому суб`єкту законом.

При цьому спори за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб`єкту законом умовно можна поділити на ті, що прямо передбачені положеннями КАС України (частина п`ята статті 46) та прямо передбачені спеціальним законодавством, яким визначаються повноваження (компетенції) такого суб`єкта владних повноважень при здійсненні ним управлінських функцій.

Отже, для звернення до адміністративного суду суб`єкт владних повноважень як позивач повинен відповідати основним умовам, а саме: такий суб`єкт має бути наділений повноваженнями для звернення до суду. Тобто можливість звернення суб`єкта владних повноважень до суду адміністративної юрисдикції має бути пов`язана з виконанням ним владних управлінських функцій у межах повноважень та за умови, що право на таке звернення прямо передбачене законом: 1) прямо передбачено КАС України (частина п`ята статті 46); 2) прямо передбачено спеціальним законом.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 26.08.2020 № 783 утворено Національну соціальну сервісну службу України як центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики і який реалізує державну політику у сфері соціального захисту населення, здійснення державного нагляду (контролю) за дотриманням вимог законодавства під час надання соціальних послуг і соціальної підтримки та за дотриманням прав дітей, а також затверджено Положення про Національну соціальну сервісну службу України (далі - Положення).

Основними завданнями Нацсоцслужби є (п. 3 Положення):

1) здійснення державного нагляду (контролю) за дотриманням вимог законодавства щодо реалізації права на соціальні послуги, забезпечення якості їх надання, соціальної підтримки (різні види державної допомоги, пільги, житлові субсидії та інші виплати, що здійснюються за рахунок коштів державного бюджету) та за дотриманням прав дітей;

2) здійснення координації діяльності держадміністрацій, виконавчих органів структурних підрозділів місцевих сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад з питань соціального захисту населення щодо організації роботи з надання соціальної підтримки;

3) методичний супровід діяльності структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад з питань соціального захисту населення щодо правильності надання соціальної підтримки;

4) координація діяльності надавачів соціальних послуг;

5) планування, організація та координація діяльності територіальних органів Нацсоцслужби;

6) реалізація державної політики з питань: проведення соціальної роботи та надання соціальних послуг особам у складних життєвих обставинах, а також особам, стосовно яких установлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок військової агресії проти України, ветеранам війни, військовослужбовцям та членам їх сімей; соціального захисту осіб, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, осіб з інвалідністю, внутрішньо переміщених осіб; запобігання та протидії домашньому насильству, насильству за ознакою статі, торгівлі людьми; забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків; соціального захисту бездомних осіб, соціальної адаптації осіб, які відбули покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк, а також осіб, звільнених від подальшого відбування зазначених видів покарань (далі - звільнені особи); волонтерської діяльності; активного та здорового довголіття, подолання негативних наслідків старіння; гуманітарної допомоги.

Нацсоцслужба для виконання визначених для неї завдань (пп. 2, 3 п. 4 Положення):

- з питань здійснення державного нагляду (контролю) за дотриманням вимог законодавства щодо реалізації права на соціальні послуги, забезпечення якості їх надання, соціальної підтримки (різні види державної допомоги, пільги, житлові субсидії та інші виплати, що здійснюються за рахунок коштів державного бюджету) та за дотриманням прав дітей:

проводить перевірки дотримання об`єктами державного контролю/моніторингу, визначеними у Порядку здійснення державного контролю/моніторингу за дотриманням вимог законодавства під час надання соціальної підтримки, соціальних послуг та за дотриманням прав дітей, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 6 жовтня 2021 р. № 1035, вимог законодавства та забезпечення однакового його застосування;

розробляє за погодженням з Мінсоцполітики методичні рекомендації щодо здійснення державного нагляду (контролю) під час надання соціальної підтримки, соціальних послуг та щодо дотримання прав дітей;

здійснює державний контроль за використанням коштів державного бюджету, виділених для надання соціальної підтримки, зокрема під час проведення перерахунку її розмірів у разі встановлення фактів надмірної виплати коштів або надання її з порушенням вимог законодавства;

здійснює державний контроль за цільовим використанням отримувачами (зокрема фізичними особами) призначеної державної допомоги;

оприлюднює на своєму офіційному веб-сайті відомості щодо здійснення державного контролю за дотриманням вимог законодавства з питань надання соціальної підтримки, соціальних послуг та за дотриманням прав дітей;

здійснює державний контроль, координацію та методичне забезпечення з питань захисту прав та інтересів осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок військової агресії проти України, ветеранів військової служби, військовослужбовців та членів їх сімей у частині надання таким особам соціальних послуг;

вживає відповідно до компетенції заходів реагування з метою усунення порушень вимог законодавства з питань надання соціальної підтримки, соціальних послуг та дотримання прав дітей;

проводить аналіз порушень вимог законодавства з питань соціальної підтримки, соціальних послуг та дотримання прав дітей;

використовує результати верифікації щодо достовірності інформації, поданої фізичними особами для надання соціальної підтримки, перевіряє достовірність інформації про отримувачів соціальної підтримки та правильність нарахування їм допомоги з урахуванням ступеня ризику наявності порушень;

співпрацює з Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини з питань здійснення державного нагляду (контролю) за місцями, визначеними пунктом 8 статті 13 Закону України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини";

готує аналітичні звіти за результатами проведених перевірок та оприлюднює їх на офіційному веб-сайті Нацсоцслужби;

здійснює інші повноваження щодо забезпечення здійснення державного нагляду (контролю), визначені Порядком здійснення державного контролю/моніторингу за дотриманням вимог законодавства під час надання соціальної підтримки, соціальних послуг та за дотриманням прав дітей, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 06.10.2021 № 1035 (далі - Порядок № 1035);

- з питань координації діяльності структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад з питань соціального захисту населення щодо дотримання вимог законодавства під час надання соціальної підтримки, у тому числі соціальних послуг:

визначає пріоритети та напрями діяльності з питань дотримання законодавства під час надання соціальної підтримки, у тому числі соціальних послуг;

забезпечує взаємодію із суб`єктами надання соціальної підтримки, у тому числі соціальних послуг, у частині забезпечення єдиного підходу до їх надання;

аналізує результати діяльності структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад з питань соціального захисту населення щодо надання соціальної підтримки, у тому числі соціальних послуг.

Отже, аналіз наведених нормативних положень дає підстави для висновку про відсутність у Національної соціальної сервісної служби України повноважень із здійснення контролю за штатною чисельністю працівників та структури служб у справах дітей та перевірки дотримання вимогам чинного законодавства в цій частині.

Крім того, колегія суддів враховує, що процедура здійснення Нацсоцслужбою та її територіальними органами заходів контролю, спрямованих на дотримання вимог законодавства під час надання соціальної підтримки, соціальних послуг та на дотримання прав дітей визначається вже загаданим вище Порядком № 1035, відповідно до якого заходи контролю забезпечуються шляхом проведення державного контролю за дотриманням вимог законодавства під час надання соціальної підтримки та за дотриманням прав дітей, а також моніторингу за дотриманням вимог законодавства під час надання соціальних послуг.

При цьому пунктом 2 цього Порядку визначено, що державний контроль здійснюється з метою забезпечення дотримання структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у мм. Києві та Севастополі держадміністрацій (військових адміністрацій), виконавчими органами сільських, селищних, міських рад, органами Пенсійного фонду України (в частині надання житлових субсидій та пільг на оплату житлово-комунальних послуг, придбання твердого та рідкого пічного побутового палива і скрапленого газу), Державною службою у справах дітей (в частині виплати законному представнику дитини, яка депортована або примусово переміщена, або перебувала під ризиком депортації та/або примусового переміщення внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, або уповноваженій ним особі, або особі з числа дітей, які депортовані або примусово переміщені, або перебували під ризиком депортації та/або примусового переміщення внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, підйомної допомоги, пов`язаної із забезпеченням здійснення заходів з повернення такої дитини або особи з числа дітей), а також закладами різних типів, форм власності та підпорядкування, в яких передбачено цілодобове перебування дітей (далі - об`єкт державного контролю), вимог законодавства під час надання соціальної підтримки та стосовно дотримання прав дітей.

Відтак суд апеляційної інстанції погоджується з доводами прокурора в тому, що відповідач у цій справі, а саме Мукачівська міська рада, будучи органом місцевого самоврядування, взагалі не вважається об`єктом державного контролю Нацсоцслужби, яка уповноважена проводити заходи державного контролю лише у виконавчих органах рад, що в принципі виключає відповідача зі сфери дії впливу публічно-владних управлінських функцій Нацсоцслужби.

Крім того, відповідно до п. 25 Порядку № 1035 результати проведення планової/ позапланової перевірки об`єкта державного контролю/моніторингу оформляються актом проведення перевірки, який складається у двох примірниках за формою згідно з додатком, підписується керівником об`єкта державного контролю/моніторингу або визначеною ним особою, уповноваженою особою та іншими представниками (у разі їх залучення до проведення планової/позапланової перевірки).

Акт проведення перевірки повинен містити чіткі та стислі формулювання, які характеризують діяльність об`єкта державного контролю/моніторингу, у разі виявлення порушень вимог законодавства під час надання соціальної підтримки, соціальних послуг та стосовно дотримання прав дітей - факти з посиланням на відповідні норми законодавчих актів, які порушено, та рекомендації щодо усунення порушень.

За результатами здійснення державного контролю/моніторингу уповноваженою особою можуть визначатися вимоги щодо усунення порушень законодавства під час надання соціальної підтримки, соціальних послуг та стосовно дотримання прав дітей, а також надаватися рекомендації щодо підвищення якості надання соціальних послуг та покращення роботи з їх надання.

Вимоги щодо усунення порушень законодавства під час надання соціальної підтримки, соціальних послуг та стосовно дотримання прав дітей, встановлені за результатами здійснення заходів державного контролю/моніторингу, є обов`язковими для виконання.

Згідно з п. 30 Порядку № 1035 у разі неотримання суб`єктом державного контролю/моніторингу у визначені в акті перевірки строки від об`єкта державного контролю/моніторингу інформації про результати розгляду вимог/рекомендацій та вжиті заходи або отримання зазначеної інформації в неповному обсязі суб`єкт державного контролю/моніторингу може:

прийняти рішення про проведення позапланової перевірки;

звернутися до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, правоохоронних органів щодо притягнення до відповідальності фізичних та юридичних осіб, які допустили порушення вимог законодавства під час надання соціальної підтримки, соціальних послуг та стосовно дотримання прав дітей, відповідно до законодавства.

Отже, заходи впливу Нацсоцслужби на ігнорування її вимог є чітко визначеними та обмежуються двома альтернативами: або призначити позапланову перевірку, або звернутися до інших органів (зокрема правоохоронних) для притягнення винних до відповідальності.

Водночас положеннями Порядку № 1035 № 1035 чи інших нормативно-правових актів з питань діяльності Нацсоцслужби не передбачено її повноважень чи повноважень її територіальних органів пред`являти адміністративний позов. як спосіб реагування на виявлені порушення об`єкту державного контролю.

Тим паче, відсутні такі повноваження у Нацсоцслужби (її територіальних органів) щодо звернення до суду з позовом до органу місцевого самоврядування (наприклад, міської ради) про визнання протиправною бездіяльність щодо приведення штатної чисельності працівників та структури служби у справах дітей у відповідність до вимог ст. 4 Закону України "Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей" та ст. 12 Закону України "Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування" та про зобов`язання вчинити дії на усунення відповідного порушення.

(в) щодо права Нацсоцслужби з метою організації своєї діяльності забезпечувати в установленому порядку самопредставництво Нацсоцслужби в судах через осіб, уповноважених діяти від її імені, а також представництво інтересів Нацсоцслужби в судах та інших державних органах

Суд першої інстанції, так само як і відповідач, особливо наголошують на зазначених повноваженнях, які містяться у пп. 9 п. 5 Положення (в редакції Постанови Кабінету Міністрів України № 898 від 09.08.2024), вважаючи це свідчить про можливість Нацсоцслужби самостійно звертатися до суду з відповідним позовом.

Проте колегія суддів з цим не погоджується та зазначає, що наведене формулювання лише визначає процесуальний механізм (як саме служба бере участь у судах), але не створює для неї матеріального права (підстави) на ініціювання судового спору. Тобто це лише організаційна норма, яка вказує на те, хто саме може підписати (подати) процесуальний документ та брати участь в судовому розгляді справи (керівник або інші уповноважені працівники Нацсоцслужби).

Поряд з цим, як вже аналізувалося вище, Нацсоцслужба має право подати адміністративний позов проти іншого органу чи юридичної особи тільки тоді, коли виконуються дві умови одночасно: 1) наявність спеціальної норми, наприклад, у Положенні про Нацсоцслужбу, Порядку № 1035 або в інших законадавчих актах, в яких чітко прописано право на судовий позов для захисту конкретних інтересів держави; 2) реалізація контрольних функцій: позов є необхідним інструментом для виконання її прямих завдань, наприклад, оскарження протиправних дій місцевих органів у сфері соцзахисту, якщо вони порушують права громадян чи держави, а інші засобу впливу вичерпано.

Наявності жодної із цих обов`язкових умов судом апеляційної інстанції не встановлено.

Таким чином, норма підпункту 9 пункту 5 Положення є суто процесуальною, а не матеріально-правовою нормою, яка б наділяла Нацсоцслужбу правом звернення до суду з відповідним адміністративним позовом.

З огляду на це, посилання суду першої інстанції на зазначене положення як на підставу для залишення позовної заяви прокурора без розгляду є помилковим.

(г) щодо рішенням Конституційного Суду України № 6-р(II)/2025 від 03.12.2025 (справа № 3-28/2024 (59/24) у справі за конституційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Рейнір Бізнес Груп" щодо відповідності Конституції України (конституційності) приписів абзацу першого частини третьої, абзаців першого, другого, третього частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 № 1697-VII (щодо представництва прокурором інтересів держави в суді)

В оскаржуваній ухвалі суду першої інстанції міститься посилання на вказане рішення, у зв`язку з чим колегія суддів зазначає таке.

Дійсно, цим рішенням Конституційний Суд України визнав неконституційними окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 № 1697-VII (зі змінами) в тім, що вони надають прокуророві можливість здійснювати представництво інтересів держави в суді у зв`язку з нездійсненням або неналежним здійсненням захисту цих інтересів органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження.

При цьому Конституційний Суд України обумовив, що окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 № 1697-VII зі змінами, визнані неконституційними, втрачають чинність із 01.01.2027 і що це рішення Конституційного Суду України не поширюється на правовідносини щодо представництва прокурором інтересів держави в суді, які виникли під час чинності окремих приписів абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 № 1697-VII зі змінами, визнаних неконституційними, та продовжують існувати після втрати ними чинності.

Отже, на час звернення Мукачівської окружної прокуратури до суду з позовом правове регулювання спірних правовідносин, у зв`язку з ухваленням Конституційним Судом України рішення № 6-р(II)/2025 від 03.12.2025, не змінилося.

Крім того, суд першої інстанції, посилаючись на вказане рішення Конституційного Суду України не врахував, що неконституційними визнані ті положення статті 23 Закону України "Про прокуратуру", які допускають (за відсутності чіткості закону у цих питаннях) можливість здійснювати представництво інтересів держави в суді у зв`язку з нездійсненням або неналежним здійсненням захисту цих інтересів органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження.

Натомість у цій справі підставою звернення до суду прокурор якраз визначив відсутність органу, який би був уповноважений відповідно до закону представляти (захищати) відповідні інтереси держави в суді.

Ба більше, колегія суддів звертає увагу на висновки, зроблені у абзац 2, 3 пункту 4.3 рішення № 6-р(II)/2025 від 03.12.2025, в яких Конституційний Суд України, аналізуючи конституційний припис "у виключних випадках і в порядку, що визначені законом" у тілі пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України, зауважив, що визначення таких випадків є дискрецією законодавця, однак, на думку Конституційного Суду України, ними можуть бути, зокрема, невизначеність (відсутність) у законодавстві України суб`єкта владних повноважень, уповноваженого на захист відповідних інтересів держави та колізії повноважень кількох органів публічної влади, якщо це унеможливлює захист ними інтересів держави в межах спірної компетенції.

Отже, тим самим Конституційний Суд України фактично допустив, що відсутність уповноваженого органу або ж невизначеність у повноваженнях органів можуть вважатися правомірними "виключними випадками", які дають підстави для здійснення прокурором представництва інтересів держави в суді.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

На думку колегії суддів, реалізуючи свої представницькі повноваження, Мукачівська окружна прокуратура належним чином обґрунтувала в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, а також передбачені законом підстави для звернення до суду з цією позовною заявою. Також колегія суддів погоджується з доводами прокурора на підтримку набуття ним статусу позивача за адміністративним позовом, беручи до уваги відсутність органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах/відсутність у нього повноважень щодо звернення до суду.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

За правилами ч. 1 ст. 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є, зокрема: 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Враховуючи висновки, викладені в мотивувальній частині цієї постанови, ухвала Закарпатського окружного адміністративного суду від 09.04.2026 підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Ураховуючи предмет апеляційного оскарження (процесуальна ухвала) та результат апеляційного розгляду (продовження розгляду справи в суді першої інстанції), розподіл судових витрат на цій стадії апеляційного провадження не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 308, 312, 320, 321, 322, 325, 328 КАС України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Мукачівської окружної прокуратури задовольнити.

Ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2026 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції (з урахуванням висновків, наведених Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 10 вересня 2025 року у справі № 367/252/24).

Постанова у повному обсязі складена 13.07.2026.

Головуючий суддя П. І. Сало

судді Т. М. Димарчук

Р. М. Москаль