Постанова від 12 липня 2026 р. у справі №380/7990/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 липня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/7990/25 пров. № А/857/12940/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Гудима Л.Я.,

суддів: Качмара В.Я., Онишкевича Т.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львів апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2025 року, головуючий суддя – Мричко Н.І., ухвалене у м. Львів, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач – ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ГУ ДПС у Львівській області, в якому просила визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення від 19.08.2024 року №2256635-2412-1313-UА 46120010000054878.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням визначено суму податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, який сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості за 2023 рік. Зазначає, що нежитлове приміщення, яке було корівником, було знищене невідомими особами ще в 2022 в перші місяці збройного вторгнення російської федерації. Зазначає, що 01.03.2025 року до Державного реєстру речових право на нерухоме майно внесено запис про припинення права власності ОСОБА_1 на вищевказане майно у зв`язку з його знищенням.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2025 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку, який, покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, не надано належної правової оцінки наявним доказам, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов задовольнити.

Свою апеляційну скаргу обґрунтовує тими ж доводами, що зазначались ним у поданому адміністративному позові, однак безпідставно не взяті до уваги судом попередньої інстанції.

На підставі пункту 1 частини 1 статті 311 КАС України розгляд справи проводиться в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла переконання, що подана апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, податковим повідомленням-рішенням від 19.08.2024 року №2256635-2412-1313UА 46120010000054878 ГУ ДПС у Львівській області ОСОБА_1 нараховано податкове зобов`язання за платежем «податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачуваний фізичними собами, які є власниками об`єктів житлової нерухомості» в сумі 141437 гривень за податковий період 2023 по об`єкту нежитлової нерухомості нежитловому приміщенні по АДРЕСА_1 .

Вважаючи зазначене вище податкове повідомлення-рішення протиправним, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що тобто станом на 2023 рік майно згідно Державного реєстру не вважалось знищеним, а запис щодо нього не був закритий. Позивач не надав ні контролюючому органу, ні суду доказів того, що реєстраційний номер об`єкта оподаткування скасований у період, за який нараховано оспорюване податкове повідомлення-рішення. Тобто, належний позивачу об`єкт нерухомості у період з 01.01.2023 року по 31.12.2023 року, за який і нараховано податковий борг, є об`єктом оподаткування в силу імперативних приписів закону, відтак на такий повинен нараховуватись податок на нерухоме майно.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи з огляду на наступне.

Податковий кодекс України (далі - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно з підпунктом 265.1.1 пункту 265.1 статті 265 ПК України податок на майно складається, зокрема, з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Відповідно до п.п. 266.1.1 п. 266.1 ст. 266 Податкового кодексу України, платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Визначення платників податку в разі перебування об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості у спільній частковій або спільній сумісній власності кількох осіб: а) якщо об`єкт житлової та/або нежитлової нерухомості перебуває у спільній частковій власності кількох осіб, платником податку є кожна з цих осіб за належну їй частку; б) якщо об`єкт житлової та/або нежитлової нерухомості перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділений в натурі, платником податку є одна з таких осіб-власників, визначена за їх згодою, якщо інше не встановлено судом; в) якщо об`єкт житлової та/або нежитлової нерухомості перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб і поділений між ними в натурі, платником податку є кожна з цих осіб за належну їй частку.

Відповідно до підпункту 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Відповідно до п.п. 266.3.1, 266.3.2 п. 266.3 ст. 266 Податкового кодексу України, базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Відповідно до п.п. 266.5.1 п. 266.5 ст. 266 Податкового кодексу України, ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної або міської ради в залежності від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 2 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування.

Згідно п.п. 266.6.1 п. 266.6 ст. 266 Податкового кодексу України, базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Відповідно до п.п. 266.7.1 п. 266.7 ст. 266 Податкового кодексу України, обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об`єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку.

Матеріалами справи підтверджено, що податковим повідомленням-рішенням від 19.08.2024 року №2256635-2412-1313UА 46120010000054878 ГУ ДПС у Львівській області ОСОБА_1 нараховано податкове зобов`язання за платежем «податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачуваний фізичними особами, які є власниками об`єктів житлової нерухомості» в сумі 141437 гривень за податковий період 2023 по об`єкту нежитлової нерухомості нежитловому приміщенні по АДРЕСА_1 .

За змістом пункту 8.1 статті 8 ПК України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.

Пунктом 8.3 статті 8 ПК України визначено, що до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних, міських рад та рад об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, у межах їх повноважень і є обов`язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Відповідно до підпункту 10.1 статті 10 ПК України до місцевих податків належать податок на майно.

Пунктом 10.3 статті 10 ПК України визначено, що місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору та земельного податку за лісові землі.

Згідно з пп. 12.3.4-12.3.5 п. 12-3 ст. 12 ПК України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

У разі якщо сільська, селищна, міська рада або рада об`єднаних територіальних громад, що створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів, що є обов`язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю.

Відповідно до пп. 12.3.4-12.3.5 п. 12-3 ст. 12 ПК України (у чинній редакції) рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 25 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та/або зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

У разі якщо до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування місцевих податків та/або зборів, сільська, селищна, міська рада не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків та/або зборів, що є обов`язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки та/або збори справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування таких місцевих податків та/або зборів.

Відповідно до п. 12.5 ст. 12 ПК України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та/або зборів, а також зміну розміру їх ставок, об`єкта оподаткування, порядку справляння чи надання податкових пільг або про внесення змін до таких рішень є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 цієї статті.

Отже, прийняті на пленарних засіданнях органу місцевого самоврядування (сільської, селищної, міської ради) рішення про встановлення місцевих податків та зборів набувають статусу нормативно-правового акта (набирають чинності) після їх офіційного оприлюднення в установленому законом порядку з дня офіційного оприлюднення, якщо таке мало місце до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період), і якщо орган місцевого самоврядування, який прийняв таке рішення, не встановив пізнішу, ніж дата офіційного оприлюднення, дату набрання чинності рішенням. Якщо рішення про встановлення місцевих податків та зборів було офіційно оприлюднено після 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період), то його норми застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Якщо рішення про встановлення податків та зборів не було офіційно оприлюднено в установленому законом порядку, то воно не набрало чинності (є нечинним) відповідно до норми частини третьої статті 57 Конституції України і не підлягає застосуванню, зокрема судом при вирішенні адміністративної справи. Враховуючи установлення конституційною нормою, як нормою прямої дій, нечинності нормативно-правового акта, яким встановлені права та обов`язки громадян (рішення про встановлення місцевих податків та зборів є таким нормативно-правовим актом), в разі коли він не був оприлюднений в установленому законом порядку, визнання такого акта нечинним судом не потребується.

Щодо доводів апелянта про те, що всупереч положенням Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» рішення про встановлення податків та зборів не було оприлюднено у встановленому законом порядку, а недотримання таких вимог закону є однією з підстав для скасування податкового рішення, то колегія суддів не приймає такі доводи і зазначає наступне.

Як слідує з матеріалів справи, Белзька міська рада прийняла рішення від 14.07.2022 року №620 про продовження на 2023 рік терміну дії рішень Белзької міської ради, зокрема, продовжено на території Белзької міської ради Львівської області (Белзбкої територіальної громади) у 2023 році дію рішення від 14.07.2021 року №233 «Про встановлення ставок та пільг із сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на 2022 рік». Рішення набуло чинності з 01.01.2023 року.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що як у ПК України, так і в Законі України «Про місцеве самоврядування в Україні», або будь-якому іншому акті законодавства відсутні норми, якими б був визначений спосіб оприлюднення рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків та зборів, а також не встановлено обов`язок опубліковувати ці рішення у офіційних друкованих виданнях та/або у друкованих засобах масової інформації відповідних рад, у місцевих друкованих засобах масової інформації.

Аналогічна позиція Верховного суду викладена у постанові від 10.12.2021 року у справі №0940/2301/18

Крім того, у вказаній постанові Верховний суд зробив висновок, що рішення органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, яке приймається на підставі, за правилами й на виконання відповідних приписів ПК України та оприлюднюється у встановленому цим Кодексом порядку. Вказані рішення не належать до регуляторних актів у розумінні Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», у зв`язку з чим дія цього Закону не поширюється на такі рішення.

Крім того, відсутність у позивача інформації щодо оприлюднення рішення не свідчить про відсутність такого оприлюднення.

Щодо доводів апелянта про те, що він не отримував вказаного рішення, то суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до п.58.1 ст. 58 Податкового кодексу України, контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податків податкове повідомлення-рішення, якщо сума грошового зобов`язання платника податків, передбаченого податковим або іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, розраховується контролюючим органом відповідно до статті 54 цього Кодексу (крім декларування товарів, передбаченого для громадян).

Згідно п. 58.2 ст.58 Податкового кодексу України, податкове повідомлення-рішення надсилається (вручається) за кожним окремим податком, збором та/або разом із штрафними санкціями, передбаченими цим Кодексом, а також за кожною штрафною (фінансовою) санкцією за порушення норм іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на такий контролюючий орган, та/або пенею за порушення строків розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Згідно із п. 58.3 ст. 58 Податкового кодексу України податкове повідомлення-рішення вважається належним чином врученим платнику податків (крім фізичних осіб), якщо його надіслано у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу.

Податкове повідомлення-рішення вважається надісланим (врученим) фізичній особі, якщо його вручено їй особисто чи її представникові, надіслано на адресу за місцем проживання або останнього відомого місцезнаходження фізичної особи з повідомленням про вручення або у порядку, визначеному пунктом 42.4 статті 42 цього Кодексу. У такому самому порядку надсилаються податкові вимоги та рішення про результати розгляду скарг.

У разі коли пошта не може вручити платнику податків податкове повідомлення-рішення або податкові вимоги, або рішення про результати розгляду скарги через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб, їх відмову прийняти податкове повідомлення-рішення або податкову вимогу, або рішення про результати розгляду скарги, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога, або рішення про результати розгляду скарги вважаються врученими платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення.

У разі якщо вручити податкове повідомлення-рішення неможливо через помилку, допущену контролюючим органом, податкове повідомлення-рішення вважається таким, що не вручено платнику податків.

Матеріалами справи підтверджено, що згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення (№ 0600976227481), податкове повідомлення-рішення від 19.08.2024 року №2256635-2412-1313-UА 46120010000054878 вручене ОСОБА_1 26.10.2024 року.

Згідно з пп. 266.10.2 п. 266.10 ст. 266 ПК України у разі якщо контролюючий орган не надіслав (не вручив) податкове/податкові повідомлення-рішення у строки, встановлені підпунктом 266.7.2 пункту 266.7 цієї статті, фізичні особи звільняються від відповідальності, передбаченої цим Кодексом за несвоєчасну сплату податкового зобов`язання.

Відтак, у випадку несвоєчасного направлення платнику податку податкового-повідомлення рішення, такий звільняється від відповідальності за несвоєчасну сплати такого податкового зобов`язання.

Отже, колегія суддів не знаходить підстав для висновку про допущення відповідачем порушень правил та процедур, які б впливали на юридичну силу оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Щодо доводів позивача про те, що в оскаржуваному податковому повідомленні-рішенні не відображено відомостей стосовно ставок та наданих фізичним особам пільг зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, які належним чином встановлені відповідним уповноваженим органом місцевого самоврядування, а також тверджень про довільне визначення вказаної ставки за відсутності її обґрунтування нормативним актом органу місцевого самоврядування, суд зазначає таке.

Суд апеляційної інстанції зазначає, саме по собі порушення встановленої процедури прийняття акта не може слугувати безумовною підставою для визнання такого протиправним, за винятком випадків, прямо передбачених чинним законодавством.

Щодо доводів апелянта про те, що нежиле приміщення - корівник, на яке нарахований податок знищене ще в 2022 році, а тому право власності на нього припинено, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Порядок проведення державної реєстрації припинення прав власності на об`єкт нерухомого майна у зв`язку з його знищенням визначено постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року №1127 «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»(далі Постанова №1127).

Так, у пункті 75 Постанови №1127 зазначено, що державна реєстрація права власності на закінчений будівництвом об`єкт чи об`єкт незавершеного будівництва, у зв`язку з його знищенням, проводиться за наявності відомостей про факт знищення, отриманих державним реєстратором з Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва.

Положеннями статті 349 Цивільного кодексу України від 6 січня 2003 року №435-ІVвизначено, що за заявою власника нерухомого майна, права на яке підлягало державній реєстрації, припиняється право власності на знищене нерухоме майно з моменту внесення змін до Державного реєстру.

Також, відповідно до частини другої статті 14 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01 липня 2004 року № 1952-IV, передбачено, що у разі знищення, зокрема об`єкта нерухомого майна, відповідний розділ Державного реєстру прав та реєстраційна справа закриваються, а реєстраційний номер цього об`єкта скасовується.

Колегія суддів звертає увагу, що спірне податкове повідомлення-рішення стосується періоду 01.01.2023 року по 31.12.2023 року. В той же час запис щодо об`єкта нежитлової нерухомості «нежитлова будівля» площею 2111 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 датований 01.03.2025 року.

Тобто станом на 2023 рік майно згідно Державного реєстру не вважалось знищеним, а запис щодо нього не був закритий. Позивач не надав ні контролюючому органу, ні суду доказів того, що реєстраційний номер об`єкта оподаткування скасований у період, за який нараховано оспорюване податкове повідомлення-рішення.

Тобто, належний позивачу об`єкт нерухомості у період з 01.01.2023 року по 31.12.2023 року, за який і нараховано податковий борг, є об`єктом оподаткування в силу імперативних приписів закону, відтак на такий повинен нараховуватись податок на нерухоме майно.

З огляду на викладене, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції, що податкове повідомлення-рішення від 19.08.2024 року №2256635-2412-1313-UА 46120010000054878 прийняте контролюючим органом правомірно, з урахуванням податкової інформації, яка стала відома у процесі провадження поточної діяльності під час виконання покладених на контролюючі органи завдань та функцій та не підлягає скасуванню.

Аналізуючи вищенаведене, колегія суддів вважає правильним висновок суду попередньої інстанції про те, що позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими, відтак задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В частині решти доводів апеляційної скарги колегія суддів враховує, що, оцінюючи наведені сторонами доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи, наведені сторонами, були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку.

Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді.

З огляду на наведене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому підстав для скасування рішення колегія суддів не знаходить і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2025 року у справі №380/7990/25 – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, виключно у випадках передбачених частиною 4 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Постанову разом із паперовими матеріалами апеляційної скарги надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи.

Головуючий суддя Л. Я. Гудим

судді В. Я. Качмар

Т. В. Онишкевич