Постанова від 12 липня 2026 р. у справі №460/3603/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 липня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 460/3603/26 пров. № А/857/23775/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Гудима Л.Я.,

суддів: Мандзія О.П., Онишкевича Т.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 24 березня 2026 року, головуючий суддя – Щербаков В.В., ухвалене у м. Рівне, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області Головного управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач – ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ГУПФУ в Рівненській області, ГУПФУ в Вінницькій області в якому просила визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 17.12.2025 року №172350007346 щодо відмови ОСОБА_1 в призначені та виплаті пенсії за вислугу відповідно до Закону України від 05.11.1991 року №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» із зарахуванням до стажу на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років періоду роботи з 11.10.2017 року по 31.08.2025 року, починаючи з 10.12.2025 року; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Рівненській області здійснити призначення та виплату ОСОБА_1 пенсії за вислугу років відповідно до Закону України від 05.11.1991 року №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» із зарахуванням до стажу на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років періоду роботи з 11.10.2017 року по 31.08.2025 року, починаючи з 10.12.2025 року.

В обґрунтування своїх позовних вимог посилалася на те, що відповідач протиправно відмовив у призначенні пенсії за вислугу років з підстав відсутності необхідного спеціального стажу, оскільки до спеціального страхового стажу підлягає врахуванню весь період роботи позивача в закладах охорони здоров`я, який відповідачем не був зарахований повністю. Позивач вважає вказане рішення незаконним та необґрунтованим, прийнятим усупереч положенням чинного законодавства, а тому його права підлягають захисту в судовому порядку, просив суд задовольнити позовні вимоги повністю.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 24 березня 2026 року адміністративний позов задоволено частково; визнано протиправним рішення у Вінницькій області від 17.12.2025 року №172350007346 щодо відмови ОСОБА_1 в призначені та виплаті пенсії за вислугу відповідно до Закону України від 05.11.1991 року №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» із зарахуванням до стажу на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років періоду роботи з 11.10.2017 року по 31.08.2025 року, починаючи з 10.12.2025 року; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 10.12.2025 року про призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. "е" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" та зарахувати до стажу на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років періоду роботи з 11.10.2017 року по 28.08.2025 року; в задоволенні решти позову – відмовлено.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, ГУПФУ у Вінницькій області оскаржило його в апеляційному порядку, яке, покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, не надано належної правової оцінки наявним доказам, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити.

Свою апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що підстав для призначення позивачу пенсії за вислугу років немає, оскільки первинними документами не підтверджено, що позивач має необхідний страховий стаж.

На підставі пункту 1 частини 1 статті 311 КАС України розгляд справи проводиться в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла переконання, що подана апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 10.12.2025 року позивач звернулась із заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону України від 05.11.1991 року № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення».

Вказана заява розглянута за принципом екстериторіальності розподілу єдиної черги завдань ГУ ПФУ у Вінницькій, за наслідками чого 17.12.2025 року прийнято рішення №172350007346 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії. В оскаржуваному рішенні зазначено, зокрема, що страховий стаж становить 32 роки 11 місяців 9 днів. Результати розгляду документів, доданих до заяви: до страхового стажу зараховано усі періоди трудової діяльності. Стаж за вислугу років станом на 11.10.2017 року становить 21 рік 7 місяців 5 днів. Враховуючи вищезазначене, відмовлено в призначенні пенсії за вислугу років відповідно до п.21 розділу XV Прикінцеві положення Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та ст. 55 п. "е" Закону України "Про пенсійне забезпечення", в зв`язку з відсутністю необхідного стажу за вислугу років.

Не погоджуюсь з правомірністю такої відмови, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи частково адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не враховано при вирішення питання щодо наявності у позивача права на пенсію за вислугу років норми пункту “е” статті 55 Закону №1788-ХІІ у редакції до внесення змін Законом №213-VIII та Законом №911-VIII відповідно до пункту 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 04.06.2019 року №2-р/2019, а відтак періоди роботи позивача на займаних посадах згідно записів трудової книжки мають бути зараховані до спеціального трудового стажу.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи з огляду на наступне.

У відповідності до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно приписів статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом №1788-ХІ та Законом «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон №1058-IV), іншими законами і нормативно-правовими актами та міжнародними договорами (угодами), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.

Статтею 2 Закону №1788-ХІ встановлено, що за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.

Відповідно до статті 51 Закону №1788-ХІ пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

Згідно з статтею 52 Закону №1788-ХІ право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, працівники освіти відповідно до пункту «е» статті 55 цього Закону.

Згідно з пунктом 2-1 «Прикінцевих положень» Закону №1058-IV, особам, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону №1788, пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом №1788.

Відповідно до пункту «e» статті 55 Закону №1788-ХІ (у редакції до 01.04.2015 року), працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

У подальшому Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» (далі Закон №213-VIII), який набрав чинності 01.04.2015 року, пункт «е» статті 55 Закону №213-VIII викладено у наступній редакції: «працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення незалежно від віку за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років».

При цьому, рішенням Конституційного Суду України від 04 червня 2019 року №2-р/2019 положення, зокрема, статті 55 Закону №1788-XII зі змінами, внесеними Законами №213-VIII, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі Закон №911-VIII) визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).

Конституційний Суд України в даному рішенні, серед іншого, зазначив, що на його думку, внесення змін Законом №213-VIII до оспорюваних положень Закону №1788-XII щодо підвищення на п`ять років пенсійного віку для жінок, збільшення на п`ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років, здійснювалося без урахування юридичної природи призначення пенсії за вислугу років, визначеної статтею 51 Закону №1788-XII, а саме того, що вказана пенсія встановлюється окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Дія статті 51 Закону №1788-XII поширюється на громадян, зайнятих на всіх без винятку роботах, вказаних у статтях 54, 55 Закону №1788-XII. Таким чином, зі змісту оспорюваних положень Закону №1788-XII випливає, що стан здоров`я усіх працівників, зайнятих на роботах, визначених пунктом «а» статті 54, пунктами «а», «б», «в», «г», «д», «е», «є», «ж» статті 55 Закону №1788, через певний проміжок часу погіршується, у зв`язку з чим вони втрачають свою професійну працездатність або придатність до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону №1788-XII зі змінами, внесеними Законом №213-VIII щодо підвищення на п`ять років віку виходу на пенсію для жінок, а також збільшення на п`ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років для окремих категорій працівників, є такими, що позбавляють вказаних осіб права на соціальний захист і не відповідають конституційним принципам прав і свобод людини, соціальної держави. З огляду на наведене оспорювані положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону №1788-XII зі змінами, внесеними Законом №213-VIII, суперечать положенням статей 1, 3, 46 Основного Закону України.

Також, Конституційний Суд України зазначив, що мета призначення пенсії за вислугу років - забезпечити потрібні умови життя особам, робота яких пов`язана зі швидкою втратою професійних навичок (працездатності), що може настати до досягнення цими особами віку, потрібного для набуття права на пенсію за віком. Призначення пенсії за вислугу років є додатковою соціальною гарантією для осіб, які в особливих умовах виконували певні професійні функції. Втрата професійної працездатності або придатності не пов`язана з досягненням працівником певного віку, тому не може бути умовою для призначення пенсії за вислугу років.

Отже, з 04.06.2019 положення пункту «е» статті 55 Закону №1788-XII слід застосовувати у редакції, що діяла до 01.04.2015 року.

Колегія суддів зазначає, що на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №2-р/2019 з одного боку, та Законом № 1058-ІV з іншого в частині обмеження права на пільговий стаж, здобутий після 11.10.2017 року.

При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (частина третя статті 22 Конституції України).

Одним із елементів конституційного принципу верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями; обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної" (абзац шостий підпункту 4.3 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 27 лютого 2018 року № 1-р/2018).

Принцип юридичної визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності норм права, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності (абзац шостий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2017 року № 2-р/2017).

Відтак, обмеження пунктом 2-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV врахування спеціального стажу, здобутого після 11.10.2017 року для набуття права на призначення пенсії за вислугою років, є порушенням принципу юридичної визначеності та верховенства права.

Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №2-р/2019, а не Закону №1058-ІV.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного суду від 06.11.2023 року у справі №240/24/21.

Таким чином, право на пенсію за вислугу років згідно з пунктом «е» статті 55 Закону №1788-XII, мають особи, які станом на момент звернення до пенсійного органу мають спеціальний стаж роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

Матеріалами справи підтверджується, що згідно наявної в матеріалах справи трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 встановлено, що в спірні періоди, а саме:

з 11.10.2017 року по 28.08.2025 року позивач працювала на посаді медичної сестри.

Суд зауважує, що трудова книжка позивача містить чіткі записи про періоди працевлаштування позивача, з відповідними відтисками печаток установ, в яких працював позивач.

Доказів визнання недостовірними записів у трудових книжках щодо даних періодів роботи відповідачами суду не надано, а тому вони повинні бути враховані. \

Постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 року №909 затверджено Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років (далі - Перелік №909).

Так, відповідно до розділу 2 Охорона здоров`я, до професій, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, зокрема, належать:

- лікарняні заклади, лікувально- профілактичні заклади особливого типу, лікувально-трудові профілакторії, амбулаторно-поліклінічні заклади, заклади швидкої та невідкладної медичної допомоги, заклади переливання крові, заклади охорони материнства і дитинства, санаторно-курортні заклади, установи з проведення лабораторних та інструментальних досліджень і випробувань Держсанепідслужби, Держпраці, Держпродспоживслужби та територіальні органи Держсанепідслужби, Держпраці, Держпродспоживслужби (щодо працівників, які не є державними службовцями), санітарно-епідеміологічні заклади, діагностичні центри; Аптеки, аптечні кіоски, аптечні магазини, контрольно-аналітичні лабораторії; Медико-соціальні експертні комісії, бюро судово-медичної експертизи,

- лікарі та середній медичний персонал (незалежно від найменування посад); фармацевти, асистенти фармацевтів (незалежно від найменування посад), лаборанти лікарі та середній медичний персонал (незалежно від найменування посад).

При цьому, у період з 23 жовтня 1991 року по 22 листопада 2007 року діяв наказ Міністерства охорони здоров`я України №146 “Про атестацію середніх медичних працівників”, додатком 2 до якого було визначено номенклатуру середніх медичних працівників, серед яких передбачено: медична сестра стаціонару, медична сестра поліклініки, медична сестра дитячого стаціонару, медична сестра дитячої поліклініки, медична сестра з фізіотерапії, медична сестра з масажу, медична сестра (інструктор) з лікувальної фізкультури, медична сестра з функціональної діагностики, медична сестра з дієтичного харчування, медична сестра з стоматології.

З 23 листопада 2007 року Міністерство охорони здоров`я України скасувало вищевказаний наказ та прийняло наказ №742 “Про атестацію молодших спеціалістів з медичною освітою”, додатком 1 до якого було визначено номенклатуру спеціальностей молодших спеціалістів з медичною освітою, серед яких: сестринська справа та сестринська справа (операційна).

Згідно з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 30.01.2019 у справі №876/5312/17, до пільгового стажу осіб у розумінні пункту “е” статті 55 Закону №1788-ХІІ при розгляді територіальними органами Пенсійного фонду України відповідних заяв про призначення пенсії має зараховуватись стаж роботи навіть попри те, що зазначена посада прямо не передбачена затвердженим Переліком №909.

Віжтак, позивач з 11.10.2017 року по 28.08.2025 року працювала на посадах, які дають право на призначення пенсії за вислугою років.

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відповідач протиправно відмовив позивачу у призначенні пенсії за вислугу років, оскільки з 04.06.2019 року при вирішенні питання про призначення позивачці пенсії за вислугою років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону № 1788-XII необхідно керуватися вказаною нормою у редакції до внесення змін Законом № 213-VIII та Законом № 911-VIII.

Аналізуючи вищенаведене, колегія суддів вважає вірним висновок суду попередньої інстанції про те, що позовні вимоги в цій частині є підставними та обґрунтованими, відтак підлягають задоволенню.

В іншій частині рішення сторонами не оскаржується.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В частині решти доводів апеляційної скарги колегія суддів враховує, що, оцінюючи наведені сторонами доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи, наведені сторонами, були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку.

Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді.

З огляду на наведене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому підстав для скасування рішення колегія суддів не знаходить і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 24 березня 2026 року у справі №460/3603/26– без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Постанову разом із паперовими матеріалами апеляційної скарги надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи.

Головуючий суддя Л. Я. Гудим

судді О. П. Мандзій

Т. В. Онишкевич