Постанова від 12 липня 2026 р. у справі №936/1696/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 липня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 936/1696/25 пров. № А/857/17422/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Гудима Л.Я.,

суддів: Качмара В.Я., Онишкевича Т.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2026 року, головуючий суддя – Гаврилко С.Є., ухвалене у м. Ужгород, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач – ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до ГУПФУ в Житомирській області, в якому просила визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у призначенні пенсії за віком від 13.10.2025 року № 07195000646 щодо незарахування періоду роботи з 01.03.2000 року по 14.03.2003 року; зобов`язати Пенсійний фонд України зарахувати до страхового стажу позивача ОСОБА_1 період роботи з 01.03.2000 року по 14.03.2003 року у СФГ «Пролісок».

В обґрунтування своїх позовних вимог посилалась на те, що рішенням відповідача позивачу було відмовлено в призначенні пенсії за віком, у зв`язку з відсутності необхідного стажу роботи. Таку відмову позивач вважає необґрунтованою, в зв`язку з чим звернувся до суду із даним позовом. Позивач вказує, що спірні періоди трудової діяльності позивача, повністю підтверджуються записами трудової книжки.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2026 року адміністративний позов задоволено частково; визнано протиправним та скасовано Рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області № 07195000646 від 13 жовтня 2025 року; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 06 жовтня 2025 року та зарахувати ОСОБА_1 до стажу роботи період роботи з 01 січня 1996 року по 28 лютого 2000 року та з 01 березня 2000 року по 14 березня 2003 року; в задоволенні решти позову – відмовлено.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, ГУПФУ в Житомирській області оскаржило його в апеляційному порядку, яке, покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, не надано належної правової оцінки наявним доказам, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити.

Свою апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що загальний страховий стаж позивача складає 12 років 1 місяці 29 днів. До страхового стажу позивача не зараховано періоди роботи відповідно до трудової книжки колгоспника НОМЕР_1 від 01 березня 1993 року, а саме: з 01 січня 1996 року по 28 лютого 2000 року, оскільки відсутні відомості щодо встановленого та відпрацьованого мінімуму трудової участі в громадському господарстві; з 01 березня 2000 року по 14 березня 2003 року, оскільки відсутня довідка про сплату соціальних внесків безпосередньо на ОСОБА_1 за період роботи у фермерському господарстві.

На підставі пункту 1 частини 1 статті 311 КАС України розгляд справи проводиться в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла переконання, що подана апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що 06 жовтня 2025 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області із заявою про призначення пенсії за віком, на підставі статті 115 частини 1 пункту 3 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Відповідно до постанови правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 року №25-1 "Про затвердження змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України", з 01.04.2021 органами Пенсійного фонду застосовується принцип екстериторіальності при опрацюванні заяв про призначення (перерахунки) пенсій. Нова технологія передбачає опрацювання заяв про призначення (перерахунки) пенсій бек-офісами територіальних органів Пенсійного фонду України в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від того, де було прийнято заяву та де проживає пенсіонер.

Розглянувши документи, подані для призначення пенсії, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області (територіальним органом Пенсійного фонду України, що розглядав заяву позивача за принципом екстериторіальності) було прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії № 07195000646 від 13 жовтня 2025 року, оскільки страховий стаж роботи позивачки становить 12 років 01 місяць 29 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком.

До страхового стажу позивача не зараховано періоди роботи відповідно до трудової книжки колгоспника НОМЕР_1 від 01 березня 1993 року, а саме: з 01 січня 1996 року по 28 лютого 2000 року, оскільки відсутні відомості щодо встановленого та відпрацьованого мінімуму трудової участі в громадському господарстві; з 01 березня 2000 року по 14 березня 2003 року, оскільки відсутня довідка про сплату соціальних внесків безпосередньо на ОСОБА_1 за період роботи у фермерському господарстві.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, позивач звернулася із даним позовом до суду.

Задовольняючи частково адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач протиправно не зарахував до страхового стажу позивача періоди 01 січня 1996 року по 28 лютого 2000 року та з 01 березня 2000 року по 14 березня 2003 року, а тому оскаржуване рішення в частині відмови в зарахуванні до страхового стажу позивачу спірних періодів роботи є протиправним та підлягає скасуванню.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи з огляду на наступне.

У відповідності до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно приписів статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09.07.2003 року (далі – Закон №1058-IV).

Згідно із статтею 115 частиною 1 пунктом 3 Закону №1058-IV - жінки, які народили п`ятьох або більше дітей та виховали їх до шестирічного віку, матері осіб з інвалідністю з дитинства та тяжко хворих дітей, яким не встановлено інвалідність, які виховали їх до досягнення зазначеного віку, пенсія призначається після досягнення віку 50 років та за наявності не менше 15 років страхового стажу.

За змістом вимог частини 1 статті 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" №1788-ХІІ від 05.11.1991 року до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

За приписами ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 року №1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пунктів 1, 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок № 637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до п.3 Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи.

Пунктом 20 Порядку №637 встановлено, що у випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств або організацій. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.

Додатково в довідці наводяться такі відомості стосовно трактористів-машиністів підприємств сільського господарства (в тому числі колгоспів) - про безпосередню зайнятість у виробництві сільськогосподарської продукції.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

Вимоги до ведення та заповнення трудових книжок працівників у період до 1992 року включно визначала Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 року №162 (у редакції постанови Держкомпраці СРСР від 02.08.1985 року №252; зі змінами, що внесені постановою Держкомпраці СРСР від 19.10.1990 року №412; далі - Інструкція №162).

Разом з тим, наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року №58, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 року за №110, затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (далі Інструкція №58) та визначено, що з прийняттям цього наказу Інструкція №162 не застосовується.

Разом з тим, що положення Інструкції №162 та Інструкції №58 узгоджуються за своєю структурою й змістом, а відтак не потребують повторення.

Згідно з пунктом 1.1 Інструкції №58, встановлено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

З матеріалів справи слідує, що згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 від 01 березня 1993 року у позивача є, зокрема, записи у період з 01 березня 1993 року прийнята на роботу швачкою в колгосп ім. 31 річниці Жовтня, 01 березня 2000 року переведена в СФГ «Пролісок», 14 березня 2003 року звільнена з СФГ «Пролісок».

Згідно позиції Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 21.02.2018 року у справі №687/975/17, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що наявність сумнівів у відповідача щодо достовірності трудового стажу позивача, може бути підставою для перевірки, в ході якої має бути встановлено обставини, які перешкоджають зарахуванню періоду роботи до стажу, однак не можуть нівелювати відомості трудової книжки та позбавляти особу права на належне пенсійне забезпечення з урахуванням набутого нею трудового стажу.

У той же час слід враховувати, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, а право на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов`язків працівником, відповідальним за порядок заповнення документів.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що дані трудової книжки позивача не містять неправдиві або недостовірні відомості, а тому зазначені відповідачем недоліки не можуть бути самостійною підставою для відмови у зарахуванні означених періодів до страхового стажу позивача, що враховується при призначенні пенсії.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що починаючи з 01.01.2004 року, замість трудового стажу для обчислення розміру пенсій визначається страховий стаж людини період, протягом якого вона підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється в місяцях, і той місяць (чи місяці), за який внески до Пенсійного фонду не сплачені, не включається до страхового стажу. Особа, яка не працює, відповідно не сплачує внески і не набуває страхового стажу. За ці періоди життя в її персональній обліковій картці в системі персоніфікованого обліку дані для обчислення пенсії будуть відсутні.

Отже, до 01.01.2004 року підлягає зарахуванню трудовий стаж на підставі записів у трудовій книжці.

Як правильно зазначив суд першої інстанції, відповідач безпідставно відмовив у зарахуванні до страхового стажу позивача окремих періодів трудової діяльності, оскільки відсутність у відомостях про застраховану особу інформації щодо сплати страхових внесків страхувальником у періоди роботи позивача не є підставою для не зарахування до страхового стажу при призначенні пенсії, оскільки працівник не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків.

Колегія суддів наголошує, що застрахована особа має право вимагати від страхувальника сплати страхових внесків, у тому числі в судовому порядку, проте звертатися до суду з вказаною вимогою до страхувальника є правом, а не обов`язком застрахованої особи, а порушення страхувальником порядку сплати страхових внесків не може тягнути негативні наслідки для застрахованої особи у виді не зарахування періодів роботи до страхового стажу

Таким чином, позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для незарахування до страхового стажу при призначенні пенсії позивачу періоду його роботи.

Вказаний висновок узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постановах від 24 травня 2018 року у справі № 490/12392/16-а, від 01 листопада 2018 року у справі №199/1852/15-а та від 17 липня 2019 року у справі №144/669/17.

За таких же підстав, колегія суддів вважає, що відповідачем протиправно не зараховано спірні періоди до страхового стажу позивача, покликаючись на формальні підстави.

Враховуючи вказане, відповідач протиправно не зарахував до страхового стажу позивача періоди 01 січня 1996 року по 28 лютого 2000 року та з 01 березня 2000 року по 14 березня 2003 року.

Аналізуючи вищенаведене, колегія суддів вважає вірним висновок суду попередньої інстанції про те, що позовні вимоги в цій частині є підставними та обґрунтованими, відтак підлягають частковому задоволенню.

В іншій частині судове рішення сторонами не оскаржується.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В частині решти доводів апеляційної скарги колегія суддів враховує, що, оцінюючи наведені сторонами доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи, наведені сторонами, були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку.

Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді.

З огляду на наведене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому підстав для скасування рішення колегія суддів не знаходить і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2026 року у справі №936/1696/25 – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Постанову разом із паперовими матеріалами апеляційної скарги надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи.

Головуючий суддя Л. Я. Гудим

судді В. Я. Качмар

Т. В. Онишкевич