Рішення від 12 липня 2026 р. у справі №359/4369/26 — Бориспільський міськрайонний суд Київської області

Провадження № 2/359/4316/2026

Справа № 359/4369/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 липня 2026 року Бориспільський міськрайонний суд Київської області в складі:

головуючого судді Яковлєвої Л.В.,

при секретарі Коваленко А.О.,

розглянувши y відкритому судовому засіданні в м. Борисполі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу,-

в с т а н о в и в :

06 серпня 2024 року позивач звернулась до Дніпровського районного суду м. Києва з позовом, яким просила розірвати шлюб, укладений 15 вересня 2001 року між нею та ОСОБА_2 , поділити майно подружжя.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач перебуває у зареєстрованому шлюбі з відповідачем з 15 вересня 2001 року. Від шлюбу сторони мають спільного сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Спільне життя з відповідачем не склалося у зв`язку з різними поглядами на життя, відсутністю між ними взаєморозуміння. Спільного господарства не ведуть, шлюбні відносини припинені. Наміру зберегти сім`ю у них немає. Тому позивач переконана, що збереження шлюбу неможливе.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 08 серпня 2024 року справу для розгляду по суті передано за територіальною підсудністю до Бориспільського міськрайонного суду Київської області.

Ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 18 жовтня 2024 року у справі відкрито спрощене позовне провадження та призначено судове засідання з викликом і повідомленням сторін.

Ухвалою суду від 15 квітня 2026 року позовні вимоги про розірвання шлюбу та поділ майна подружжя роз`єднано в окремі провадження, у зв`язку з чим ухвалою суду від 15 квітня 2026 року у справі з позовними вимогами про розірвання шлюбу відкрито спрощене позовне провадження з викликом і повідомленням сторін.

В судове засідання сторони не з`явились, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином. Натомість позивач подала заяву, якою позовні вимоги підтримала, просила задовольнити, а розгляд справи провести у її відсутність. Відповідач подав заяву, якою позовні вимоги визнав та просила їх задовольнити, а розгляд справи здійснити у його відсутність.

Відповідно ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

За змістом вимог ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення.

Згідно постанови КЦС Верховного Суду від 30 вересня 2022 року у справі за № 761/38266/14 якщо проголошення судового рішення не відбулось, то датою його ухвалення є дата складання повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з`явились всі учасники такої справи. При цьому, дата яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з`явились всі учасники такої справи.

Відповідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд, дослідивши матеріали справи та наявні в ній докази, прийшов висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Обґрунтовуючи судове рішення, суд приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини. Так, враховуються висновки, зазначені у рішенні в справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року (серія А, №303А, п.2958), згідно якого Суд повторює, що згідно усталеної практики, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Згідно ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В судовому засіданні встановлено, що 15 вересня 2001 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище - ОСОБА_4 ) зареєстрували у Центральному відділі реєстрації шлюбів м. Києва з Державним центром розвитку сім`ї шлюб, про що складено актовий запис № 1868. Наведене підтверджується копією свідоцтва про одруження серії НОМЕР_1 .

Від цього шлюбу у сторін ІНФОРМАЦІЯ_2 народився спільний син ОСОБА_5 . Наведене підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 виданого 18 березня 2010 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві.

Відповідно ст.110 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя. При розгляді справ про розірвання шлюбу суд має встановлювати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову, можливість збереження шлюбу в подальшому.

Згідно ст.111 СК України суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства.

Статтею 112 СК України визначено, що суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що має істотне значення.

Зі змісту позовної заяви, вбачається, що спільне життя у сторін не склалося, подружніх та сімейних стосунків не підтримують, спільного господарства не ведуть. З цих підстав подальше існування сім`ї неможливе.

Враховуючи викладене, суд вважає встановленим, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б їхнім інтересам, що має істотне значення, у зв`язку з чим укладений шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 слід розірвати на підставі ст. 112 Сімейного кодексу України.

Відповідно ст. 113 Сімейного кодексу України особа, яка змінила своє прізвище у зв`язку з реєстрацією шлюбу, має право після розірвання шлюбу надалі іменуватися цим прізвищем або відновити своє дошлюбне прізвище.

Позивач, у заяві про розгляд справи у її відсутність, виявила бажання залишитись на прізвищі « ОСОБА_6 », у зв`язку з чим у суду відсутні підстави для вирішення питання про її повернення на дошлюбне прізвище.

Керуючись ст. 110 ч.1, 112 СК України, ст. 10-12, 76-81, 133, 141, 223, 206, 259-260, 263-265, 268, 353, 354 ЦПК України, суд -

в и р і ш и в :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу - задовольнити.

Розірвати шлюб, укладений між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який зареєстровано 15 вересня 2001 року у Центральному відділі реєстрації шлюбів м. Києва з Державним центром розвитку сім`ї, актовий запис № 1868.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Київського апеляційного суду через Бориспільський міськрайонний суд протягом тридцяти днів, який обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження, або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду виготовлено 13 липня 2026 року.

Суддя Л.В. Яковлєва