Постанова від 12 липня 2026 р. у справі №120/9004/24 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/9004/24

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Віятик Наталія Володимирівна

Суддя-доповідач - Моніч Б.С.

13 липня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Моніча Б.С.

суддів: Білої Л.М. Гонтарука В. М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Комунального підприємства "Вінницька транспортна компанія" на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 05 березня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Вінницької міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Комунальне підприємство "Вінницька транспортна компанія" про визнання протиправним та скасування рішення,

В С Т А Н О В И В :

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ, КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ

В липні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Виконавчого комітету Вінницької міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Комунальне підприємство «Вінницька транспортна компанія» про визнання протиправним та скасування рішення.

Позовні вимоги мотивовані протиправністю прийняття рішення Виконавчим комітетом Вінницької міської ради від 01.02.2024 №247 в частині закріплення та включення до числа службових КП «Вінницька транспортна компанія» кімнати №66 в будинку №98-А по вул. Магістратській.

ІІ. ЗМІСТ РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 05 березня 2025 року позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано рішення Виконавчого комітету Вінницької міської ради №247 від 01.02.2024 "Про затвердження клопотання та внесення змін в рішення виконавчого комітету міської ради від 07.05.2020 року №945 "Про службові приміщення", в частині закріплення та включення до числа службових КП «Вінницька транспортна компанія» кімнати під №66 в будинку під №98-А по вул. Магістратській.

Стягнуто на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1211,20 грн за рахунок бюджетних асигнувань виконавчого комітету Вінницької міської ради.

ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

ОСОБА_1 , працює в КП «Вінницька транспортна компанія» з 1998 року на посаді кондуктора, а з 2008 року водієм тролейбуса.

Згідно ордеру №10 від 10.10.2004 позивачу надано право на ліжко-місце в гуртожитку по вул. 1-го травня, 98-А, підстава рішення адміністрації та профкому ВП "ТТУ" від 10.10.2004.

Позивач зазначає, що з того часу вона проживає в кімнаті №66. Інших працівників підприємства поселених в даній кімнаті немає.

ІНФОРМАЦІЯ_1 у неї народився син - ОСОБА_2 , який проживає і зареєстрований разом із нею.

28 березня 2023 року позивач звернулася на ім`я директора КП «Вінницька транспортна компанія» з проханням надати їй дозвіл на зайняття разом із малолітнім сином усієї кімнати №66 в гуртожитку КП «ВТК», що знаходиться за адресою: вул. Магістратська, 98А в м. Вінниця.

Листом від 26 квітня 2023 року їй було повідомлено, що правових підстав для виділення усієї кімнати на її сім`ю немає.

З метою реалізації права на приватизацію, позивач 08 серпня 2023 року звернулася до Вінницької міської ради із заявою про надання дозволу на приватизацію кімнати №66 в гуртожитку КП «ВТК», що знаходиться за адресою вул. Магістратська, 98-A в м. Вінниця.

Листом від 05 жовтня 2023 року їй було роз`яснено, що Рішенням Вінницької міської ради від 28.11.2017 №1901 дозволено приватизацію кімнат в гуртожитку комунального підприємства «Вінницька транспортна компанія» за адресою вул. Магістратська, 98-A в м. Вінниця за винятком кімнат №№38, 41, 42, 45, 46, 53, 66, 79, 86, 95, 102, 105, 109, 120, 124, 142, 146, 160, 163, 166, які були залишені за КП «Вінницька транспортна компанія» для розміщення та проживання працівників підприємства (одинаків) на ліжко-місцях.

В подальшому, на підставі клопотання КП «Вінницька транспортна компанія» від 29.01.2024 №102, рішенням Вінницької міської ради від 01.02.2024 №247 "Про затвердження клопотання та внесення змін в рішення виконавчого комітету міської ради від 07.05.2020 року №945 "Про службові приміщення", закріплено та включено до числа службових КП «Вінницька транспортна компанія» кімнату під №66 в будинку під №98-А по вул. Магістратській.

Позивач, вважаючи вказане рішення протиправним, оскільки на час його прийняття спірна кімната №66 не була вільною, звернулася до суду з цим позовом.

IV. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що на час прийняття відповідачем оскаржуваного рішення, житлове приміщення, яке було предметом такого рішення, не було вільним і з врахуванням положень пунктів 3, 4 Положення № 37, правових підстав для переводу такого житла із комунального в службове, у відповідача не було, а тому рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради №247 від 01.02.2024 не є прийнятим у відповідності до закону, а тому підлягає скасуванню.

V. ДОВОДИ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Виконавчий комітет Вінницької міської ради та третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Комунальне підприємство "Вінницька транспортна компанія" оскаржили його в апеляційному порядку з вимогою скасувати рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 05 березня 2025 року та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити.

Сьомий апеляційний адміністративний суд постановою від 18.08.2025 апеляційну скаргу Виконавчого комітету Вінницької міської ради залишив без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 05 березня 2025 року - без змін.

Ухвалою суду від 01.12.2025 судом виправлено описку в постанові Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18 серпня 2025 року, зазначивши в тексті постанови Комунальне підприємство "Вінницька транспортна компанія", як другого апелянта, що оскаржує рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 05 березня 2025 року.

Разом з тим, 11.06.2026 до суду надійшла заява від Комунального підприємства “Вінницька транспортна компанія” про прискорення розгляду справи, в якій зазначено, що апеляційна скарга Комунального підприємства “Вінницька транспортна компанія”, за якою також було відкрито апеляційне провадження ухвалою від 28 квітня 2025 року, фактично залишилася без належного та своєчасного апеляційного розгляду / без належної процесуальної оцінки наведених у ній доводів.

Враховуючи наведені обставини, а також те, що у постанові Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18 серпня 2025 року доводи апеляційної скарги Комунального підприємства «Вінницька транспортна компанія» фактично не були предметом апеляційного перегляду та не отримали належної процесуальної оцінки, колегія суддів вважає за необхідне перевірити законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог цієї апеляційної скарги і надати оцінку викладеним у ній аргументам.

В обґрунтування апеляційної скарги Комунальне підприємство “Вінницька транспортна компанія” зазначило, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи, неправильно застосував норми матеріального права та дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову. Апелянт стверджує, що позивачем не доведено законність набуття права користування кімнатою №66 у гуртожитку та факту проживання у ній, а надані на підтвердження цих обставин докази є неналежними та недопустимими. Крім того, на думку апелянта, суд безпідставно застосував положення Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській РСР, які, на переконання підприємства, не підлягають застосуванню до спірних правовідносин. У зв`язку з цим апелянт вважає, що обставина зайнятості спірного приміщення не впливає на права позивача та не може бути підставою для визнання оскаржуваного рішення протиправним.

VI. ОЦІНКА АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Апеляційний суд, перевіривши доводи апеляційної скарги, виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених ст. 308 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права у спірних правовідносинах, виходить з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.

Як визначено частиною першою статті 118 Житлового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин; далі – ЖК України), службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв`язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті ради. Під службові жилі приміщення виділяються, як правило, окремі квартири.

Відповідно до статті 122 ЖК України на підставі рішення про надання службового жилого приміщення виконавчий комітет районної, міської, районної в місті ради видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення у надане службове жиле приміщення.

Частиною четвертою статті 9 ЖК України визначено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Відповідно до статті 124 ЖК України робітники і службовці, що припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, а також громадяни, які виключені з членів колгоспу або вийшли з колгоспу за власним бажанням, підлягають виселенню з службового жилого приміщення з усіма особами, які з ними проживають, без надання іншого жилого приміщення.

Постановою Ради Міністрів УРСР № 37 від 04.02.1988 затверджено Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській РСР (далі - Положення № 37), яким визначено порядок надання службових жилих приміщень в будинках державного і громадського житлового фонду і користування ними.

Згідно з пунктом 2 Положення №37 службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв`язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього.

Відповідно до пунктів 3, 4 Положення № 37 жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів за клопотанням адміністрації підприємства, установи, організації. До числа службових може бути включено тільки вільне жиле приміщення. Під службові жилі приміщення виділяються, як правило, окремі квартири, розташовані, переважно, на першому поверсі.

Згідно з пунктом 5 Положення № 37 облік службових жилих приміщень у всіх будинках, незалежно від їх належності, здійснюється у виконавчому комітеті районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів, яка прийняла рішення про включення жилого приміщення до числа службових. Службові жилі приміщення обліковуються в журналі обліку службових жилих приміщень (додаток № 1). Оперативний облік належних їм службових жилих приміщень провадять також відповідні підприємства, установи, організації.

Згідно пункту 16 Положення № 37 службові жилі приміщення надаються за рішенням адміністрації підприємства, установи, організації, правління колгоспу, органу управління іншої кооперативної та іншої громадської організації, у віданні якої ці приміщення знаходяться, затвердженим виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів, на території якої знаходиться відповідне підприємство, установа, організація. У рішенні зазначається, яку займає посаду або виконує роботу особа, якій надається службове жиле приміщення, склад її сім`ї, розмір приміщення, що надається, кількість кімнат у ньому та адреса.

Як убачається зі змісту апеляційної скарги, Комунальне підприємство «Вінницька транспортна компанія» вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про протиправність рішення Виконавчого комітету Вінницької міської ради від 01.02.2024 №247, оскільки позивачем не доведено законність набуття права користування кімнатою №66 у гуртожитку по вул. Магістратській, 98-А у м. Вінниці, а відтак, на думку апелянта, питання зайнятості чи вільності спірного приміщення не впливає на права позивача та не має правового значення для вирішення цього спору.

Колегія суддів не може погодитися із наведеними доводами апеляційної скарги з огляду на таке.

Насамперед суд апеляційної інстанції зазначає, що предметом розгляду у даній справі є перевірка правомірності рішення Виконавчого комітету Вінницької міської ради від 01.02.2024 №247 в частині закріплення та включення до числа службових КП «Вінницька транспортна компанія» кімнати №66 у будинку АДРЕСА_1 .

Отже, у межах цього адміністративного спору суд перевіряє, чи діяла Вінницька міська рада як суб`єкт владних повноважень у межах наданих їй законом повноважень та чи існували передбачені законодавством підстави для прийняття оскаржуваного рішення.

Водночас питання набуття, зміни чи припинення права користування позивачем спірним житловим приміщенням, правомірності її вселення до гуртожитку, дійсності виданого у 2004 році ордера або наявності підстав для подальшого проживання у кімнаті №66 не були предметом розгляду Виконавчого комітету під час прийняття рішення №247 та не є предметом розгляду у цій адміністративній справі.

Таким чином, доводи апеляційної скарги щодо відсутності у позивача належних правових підстав користування спірною кімнатою самі по собі не можуть бути визначальними для вирішення питання про законність рішення суб`єкта владних повноважень щодо включення житлового приміщення до числа службових.

При цьому колегія суддів зазначає, що відповідно до пунктів 3, 4 Положення №37 обов`язковою умовою для включення житлового приміщення до числа службових є його вільний статус на момент прийняття відповідного рішення.

Отже, саме обставина вільності чи невільності житлового приміщення має вирішальне значення для оцінки правомірності рішення відповідача.

Як правильно встановив суд першої інстанції, на момент прийняття Виконавчим комітетом Вінницької міської ради рішення від 01.02.2024 №247 спірне житлове приміщення не було вільним.

Такий висновок підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, а саме ордером №10 від 10.10.2004 про право зайняття ліжко-місця у гуртожитку за адресою вул. 1-го Травня, 98-А, довідкою №111 від 30.09.2022, відміткою у паспорті позивача про реєстрацію місця проживання, довідкою Управління соціального захисту населення №2468 від 31.07.2023, довідкою про реєстрацію місця проживання малолітнього сина позивача, листом КП «Вінницька транспортна компанія» №332 від 26.04.2023 та актом обстеження житлових приміщень від 05.04.2023.

Наведені докази були досліджені судом першої інстанції у їх сукупності, їм надано належну оцінку відповідно до вимог процесуального закону, а їх достовірність та взаємний зв`язок дають підстави для висновку, що на час прийняття оскаржуваного рішення позивач фактично користувалася спірним житловим приміщенням, а тому воно не було вільним.

Посилання апелянта на те, що ордер від 10.10.2004 не є належним доказом, не спростовує зазначеного висновку.

Навіть за умови існування спору щодо належності чи допустимості окремих доказів, на які посилається позивач, матеріали справи містять інші докази, які у своїй сукупності підтверджують використання позивачем спірного житлового приміщення та відсутність його вільного статусу на момент прийняття рішення Виконавчим комітетом.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивач не була зареєстрована саме у кімнаті №66, а лише у гуртожитку за відповідною адресою, також не спростовують висновків суду першої інстанції.

Як убачається з матеріалів справи, саме КП «Вінницька транспортна компанія» у листі №332 від 26.04.2023, наданому у відповідь на звернення позивача, а також в акті обстеження житлових приміщень від 05.04.2023 ідентифікує позивача як особу, яка користується кімнатою №66, що узгоджується з іншими наявними у справі доказами.

За таких обставин доводи апелянта щодо відсутності належних доказів проживання позивача саме у кімнаті АДРЕСА_2 є необґрунтованими.

Не можуть бути прийняті до уваги й доводи апеляційної скарги про незастосування Положення №37.

На момент виникнення спірних правовідносин зазначене Положення було чинним нормативно-правовим актом, який регулює порядок включення жилих приміщень до числа службових та конкретизує положення Житлового кодексу України щодо реалізації відповідних повноважень виконавчих комітетів.

Саме тому суд першої інстанції обґрунтовано керувався положеннями пунктів 3, 4 Положення №37, відповідно до яких до числа службових може бути включено виключно вільне жиле приміщення.

Колегія суддів також відхиляє посилання апелянта на принцип Nemo ex suo delicto meliorem suam conditionem facere potest, оскільки застосування зазначеного принципу можливе лише після встановлення судом факту неправомірної поведінки особи, яка звернулася за судовим захистом. Водночас у межах цієї адміністративної справи питання законності вселення позивача до гуртожитку, правомірності користування нею спірною кімнатою чи наявності підстав для припинення такого користування не є предметом судового розгляду, а тому наведений принцип не може бути покладений в основу оцінки правомірності оскаржуваного рішення виконавчого комітету.

Натомість предметом судового контролю є виключно законність рішення суб`єкта владних повноважень, який, приймаючи рішення про включення житлового приміщення до числа службових, був зобов`язаний діяти відповідно до вимог чинного законодавства та враховувати фактичний стан такого приміщення на момент прийняття рішення.

Отже, незалежно від наявності чи відсутності між сторонами спору щодо правомірності користування позивачем кімнатою №66, така обставина сама по собі не свідчить про те, що спірне житлове приміщення є вільним у розумінні пунктів 3, 4 Положення №37 та може бути включене до числа службових.

Колегія суддів також враховує, що відповідачем та третьою особою не надано жодного належного та допустимого доказу, який би спростовував встановлену судом першої інстанції обставину фактичного використання позивачем спірного житлового приміщення на момент прийняття рішення від 01.02.2024 №247 або підтверджував, що таке приміщення було вільним у розумінні пунктів 3, 4 Положення №37.

Водночас наведені в апеляційній скарзі доводи зводяться переважно до переоцінки досліджених судом доказів та власного тлумачення норм матеріального права, що саме по собі не свідчить про незаконність чи необґрунтованість оскаржуваного судового рішення.

За встановлених обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що на момент прийняття Виконавчим комітетом Вінницької міської ради рішення від 01.02.2024 №247 кімната №66 у будинку №98-А по вул. Магістратській не була вільною, а тому правові підстави для включення її до числа службових жилих приміщень були відсутні.

Відтак суд першої інстанції дійшов правильного висновку про протиправність оскаржуваного рішення та наявність підстав для його скасування в оспорюваній частині, а наведені у апеляційній скарзі доводи не спростовують правильності встановлених судом обставин справи та не свідчать про неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

VII. ВИСНОВКИ СУДУ

З огляду на викладене, колегія суддів уважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги відповідача колегією суддів не встановлено.

Згідно з частини 1 статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права та підстав для його скасування не вбачається, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Комунального підприємства "Вінницька транспортна компанія" залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 05 березня 2025 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Моніч Б.С.

Судді Біла Л.М. Гонтарук В. М.