Рішення від 12 липня 2026 р. у справі №295/1415/26 — Богунський районний суд м. Житомира

Справа №295/1415/26

Категорія 38

2/295/2203/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.07.2026 року м. Житомир

Богунський районний суд м. Житомира в складі головуючої судді Стрілецької О.В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

І. Короткий зміст позовних вимог

Позивач шляхом використання Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи «Електронний суд» звернувся з позовом, в якому просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором №200709410401 від 13.09.2016 у розмірі 39818,87 грн, яка складається із заборгованості: за кредитом – 13300,56 грн, за процентами – 26518,31 грн.

Позов обґрунтований тим, що ОСОБА_1 підписав заяву на приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, таким чином уклав кредитний договір, відповідно до умов якого позичальнику видана кредитна карта та наданий кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту, початковий розмір якого складав 13208,00 грн, який у подальшому був збільшений до 16100,00 грн, кредит наданий на умовах оплатності та зворотності.

Представник позивача вказує, що банк свої зобов`язання за кредитним договором виконав у повному обсязі, надавши відповідачу можливість користуватися кредитними коштами у межах встановленого кредитного ліміту на умовах, передбачених договором.

Відповідач взяті на себе зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконує, внаслідок чого станом на 24.11.2025 утворилась заборгованість у розмірі 39818,87 грн, яку просить стягнути на свою користь.

ІІ. Процедура та позиції сторін

Згідно з ухвалою суду від 25.02.2026 позовна заява залишена без руху.

Відповідно до ухвали суду від 13.03.2026 у справі відкрито провадження та постановлено розгляд справи проводити у спрощеному позовному провадженні без повідомлення сторін.

Копія ухвали про відкриття провадження у справі неодноразово направлялась відповідачу за зареєстрованим місцем його проживання, проте поштові відправлення повернулись на адресу суду не врученими з відміткою «Адресат відсутній за вказаною адресою», а відтак на підставі п. 5 ч. 6 ст. 272 ЦПК України відповідач вважається таким, що копію процесуального рішення отримав (а. с. 57-58, 62-63).

Згідно з ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Сторони не скористались своїм правом та не подали до суду клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін.

Заяви по суті справи до суду також не надходили.

ІІІ. Національне законодавство, що підлягає застосуванню.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У статті 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору; істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди; договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі. Договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1048 ЦК України).

У частині 1 статті 633 ЦК України визначено, що публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо).

За правилами ч 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

ІV. Обставини, встановлені судом, докази на їх підтвердження та мотиви суду

Судом встановлено, що 13.09.2016 ОСОБА_1 підписав Заяву-анкету №200709410401 наприєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб та видачу кредитної картки, згідно з якою він акцептує Публічну пропозицію ПАТ "ПУМБ" на укладення договору, яка розміщена на веб сайті банку і беззастережно приєднується до умов цього договору, на підставі якої відповідачу відкритий картковий рахунок № НОМЕР_1 із встановленням кредитного ліміту в розмірі 13208,00 грн. (а.с. 46-47).

Згідно з довідкою про розмір кредитного ліміту 13.09.2016 на карту ОСОБА_1 був встановлений кредитний ліміт у розмірі 13208,00 грн (а. с. 20).

Надання відповідачу кредитних коштів та користування ними підтверджується змістом виписки по особовому рахунку ОСОБА_1 з 13.09.2016 по 24.11.2025 (а. с. 21-25).

З матеріалів справи, досліджених судом, встановлено, що позивач свої зобов`язання за кредитним договором виконав у повному обсязі, надавши відповідачу можливість користуватись кредитними коштами у межах встановленого кредитного ліміту.

У статтях 525, 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов забороняється.

За правилами ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Звертаючись з позовом, позивач посилається на те, що відповідач допустив неналежне виконання грошового зобов`язання, не повернув кредитні кошти у повному обсязі та не сплатив відсотки за користування ними.

На підтвердження розміру заборгованості позивач надав суду розрахунок заборгованості за кредитним договором №200709410401 від 13.09.2016, зі змісту якого вбачається, що станом на 24.11.2025 за договором утворилась заборгованість у розмірі 39818,87 грн, яка складається з боргу: за кредитом – 13300,56 грн, за процентами – 26518,31 грн (на звороті а. с. 20-21).

Згідно з довідкою про розмір кредитного ліміту 13.09.2016 на карту ОСОБА_1 був встановлений кредитний ліміт в розмірі 13208,00 грн (а. с. 20).

Матеріали справи не містять доказів збільшення кредитного ліміту до 16100,00 грн, на що посилався представник позивача у позовній заяві, обов`язок доказування відповідно до ст. 12, 13, 83 ЦПК України покладено на позивача, а відтак суд вважає, що з відповідача підлягає стягненню заборгованість за тілом кредиту в розмірі 13208,00 грн, оскільки наявність такої суми заборгованості підтверджена належними доказами.

Суд звертає увагу, що ухвалою суду від 25.02.2026 позовна заява була залишена без руху, в якій, зокрема, вказано, що до позовної заяви не долучені докази на підтвердження обставини, викладеної у позовній заяві, що відповідачу був наданий кредит у розмірі 16100,00 грн.

На виконання вимог ухвали суду про залишення позовної заяви без руху представник позивача зазначений недолік не усунув.

Таким чином, суд вважає, що позивач не довів на підставі належних доказів наявність боргу за тілом кредиту за кредитним договором №200709410401 від 13.09.2016 у сумі 13300,56 грн.

Щодо вимог позивача про стягнення відсотків за користування кредитом.

У позовній заяві позивач просить стягнути з відповідача проценти за користування кредитом у розмірі 26518,31 грн.

Судом встановлено і підтверджується письмовими доказами, наданими позивачем, що кредитний договір між сторонами складає Заява-анкета наприєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, підписана відповідачем (а. с. 46-47).

Вказана заява не містить умов щодо розміру процентної ставки за користування кредитними коштами та строку кредитування.

Так, у ній зазначено, що строк дії кредитного ліміту, процентна ставка за користування кредитним лімітом, розмір мінімального платежу та інші умови надання та обслуговування кредитної картки встановлюються відповідно до умов ДКБО в залежності від типу кредитної карти.

До позову додані частини з Публічної пропозиції АТ «ПУМБ» на укладення договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб з аркуша 1 по 17, в подальшому з аркуша 31 по 35, а в подальшому аркуш 43 (на звороті а. с. 12-17).

Проте, вказані частини документа не містять дати їх складення, затвердження, вони не містять підпису відповідача, а також у них відсутня будь-яка інформація про розмір відсотків, які встановлюються для позичальників за користування кредитними коштами. Тарифи банку до позовної заяви не долучені. Також суд звертає увагу, що вказані частини документа не оформлені відповідно до вимог ЦПК України у вигляді витягу, суд взагалі позбавлений можливості надати оцінку, чи належать ці фрагменти до одного документа.

Позивач у позовній заяві взагалі не обґрунтував право вимоги у частині стягнення відсотків.

Суд звертає увагу, що до позовної заяви позивач не долучив Публічну пропозицію АТ «ПУМБ» на укладення договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб та Договір комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, з якими ознайомлювався позичальник на момент укладення договору і які містять умови укладеного між сторонами кредитного договору.

Крім того, інформація, яка зазначається у Публічній пропозиції АТ «ПУМБ» на укладення договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб,є пропозицією до укладення кредитного договору (офертою) і не може підтверджувати умови укладеного між сторонами договору.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу умови та правила банківських послуг, відсутність у заяві-анкеті домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, надані банком фрагменти з Публічної пропозиції АТ «ПУМБ» на укладення договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору.

Враховуючи викладене, суд доходить висновку про відсутність підстав вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді порядок сплати процентів за користування кредитними коштами, їх розмір, а відтак позивачем відсотки до стягнення нараховані без достатніх правових підстав.

Подібні за змістом правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17; від 23.12.2020 року у справі № 191/2648/17.

Засадами цивільного судочинства є його диспозитивність та змагальність.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У частині 1 статті 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У частині 1 статті 80 ЦПК України вказано, що достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.07.2019 у справі №342/180/17 зазначила, що обґрунтування наявності обставин повинно здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Відповідно до ч. 4 ст. 10 ЦПК України, ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та з принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторін. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам доказів не збирає.

Принцип змагальності полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог (статей 12,81 ЦПК України).

Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторін. Тобто, сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу сама концепція змагальності втрачає сенс.

Звертаючись до суду, позивач у позовній заяві виклав обставини, якими обґрунтовував свої вимоги, зазначив і долучив докази, що підтверджують вказані обставини, разом з тим, не заявляв клопотання про вжиття заходів забезпечення доказів та не зазначав про докази, які не можуть бути подані разом із позовною заявою із поважних причин, не подавав клопотання про їх витребування.

Позивач на власний розсуд розпорядився своїми правами, а тому несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням ним процесуальних дій.

Суд звертає увагу, що представник позивача при подачі позову, одразу у позовній заяві просив проводити розгляд справи у спрощеному позовному провадженні у відсутності представника за наявними у справі матеріалами, тобто на власний розсуд використав надані йому процесуальні повноваження, у тому числі щодо доведення заявлених позовних вимог.

Таким чином, суд вважає, що наданими позивачем доказами в обґрунтування заявлених позовних вимог не підтверджено обставини правомірності нарахування відсотків за користування кредитом у сумі 26518,318 грн, не доведено, на яких умовах між банком та позичальником була досягнута згода щодо сплати відсотків за користування кредитом, а тому ця вимога є безпідставною, в її задоволенні слід відмовити.

Проаналізувавши надані сторонами докази в їх сукупності, встановивши фактичні обставини справи, надавши оцінку нормам матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за тілом кредиту, який був наданий у межах встановленого кредитного ліміта, у сумі 13208,00 грн, розмір якої підтверджений належними доказами. У задоволенні решти позовних вимог суд відмовляє за безпідставністю.

V. Розподіл судових витрат

На підставі ст. 141 ЦПК України, оскільки позов задоволений частково, стягненню з відповідача на користь позивача підлягають понесені судові витрати зі сплати судового збору пропорційно до задоволених позовних вимог у розмірі 878,60 грн (2662,40 грн х 33% від задоволених вимог).

Керуючись ст.ст. 2, 7, 10-13, 76-83, 141, 263-268, 274, 277, 278, 280,354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовну заяву задоволити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» заборгованість за кредитним договором №200709410401 від 13.09.2016, яка утворилась станом на 24.11.2025, за тілом кредиту у розмірі 13208,00 грн, а також судовий збір у сумі 878,60 грн.

У задоволенні решти вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Житомирського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: Акціонерне товариство «Перший український міжнародний банк», місцезнаходження: м. Київ, вул. Андріївська, 4; код ЄДРПОУ 14282829.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 .

Суддя О.В. Стрілецька