Постанова від 12 липня 2026 р. у справі №240/17541/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/17541/25

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Семенюк Микола Миколайович

Суддя-доповідач - Смілянець Е. С.

13 липня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Смілянця Е. С.

суддів: Драчук Т. О. Полотнянка Ю.П. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

позивач звернувся в суд із позовом, в якому просив:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, щодо припинення виплати із 01.01.2025 підвищення до пенсії ОСОБА_1 як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області починаючи із 01.01.2025 поновити, нарахувати та виплачувати підвищення до пенсії ОСОБА_1 як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, встановлених на 1 січня календарного року.

Житомирський окружний адміністративний суд рішенням від 17.12.2025 позов задовольнив частково. Визнав протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо невиплати з 01.01.2025 ОСОБА_1 доплати непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають в зоні гарантованого добровільного відселення, передбаченої ст. 45 Законі України "Про Державний бюджет України на 2025 рік".

Зобов`язав Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області нарахувати та виплачувати з 01.01.2025 ОСОБА_1 доплату непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають в зоні гарантованого добровільного відселення у розмірі 2361 гривня, передбаченому ст. 45 Законі України "Про Державний бюджет України на 2025 рік". Відмовив в задоволенні інших позовних вимог.

Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити.

Позивач не скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу відповідно до ст. 304 КАС України.

Згідно з положеннями ч. 3 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі-КАС України), суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Виходячи з приписів ст.ст. 311, 263 КАС України, вищезазначена апеляційна скарга розглядається в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач з 01.01.2025 є непрацюючим пенсіонером, має статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, та проживає в населеному пункті, яке, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення, та перебуває на обліку у відповідача; рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 17.02.2022 у справі № 240/24916/21 адміністративний позов задоволено та зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області з 01.07.2021 року здійснити нарахування та виплату позивачу підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, відповідно до ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", у розмірі, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам; з 01.01.2025 відповідач припинив нарахування та виплати позивачу підвищення до пенсії у розмірі двох мінімальних заробітних плат у зв`язку із набранням чинності Закону України № 4059-IX «Про Державний бюджет України на 2025 рік»; з 01.01.2025 відповідач не виалачує позивачу підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, оскільки за результатами звірки з Єдиним державним демографічним реєстром відсутні данні про періоди проживання в зоні гарантованого добровільного відселення з 01.01.1993 по даний час.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.

Так, з 01.01.2025 підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, що проживає на території радіоактивного забруднення, здійснюється з врахуванням положень статті 45 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», постанови Кабінету Міністрів України від 27.12.2024 № 1524 «Деякі питання здійснення у 2025 році на період воєнного стану в Україні доплати непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні безумовного (обов`язкового) відселення».

При цьому, ст. 45 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" були врегульовані розміри, підстави та порядок виплати вищевказаного підвищення (доплати).

У Рішенні від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що у регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).

За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Отже, у разі безпосередньо (прямої) дії закону в часі новий нормативний акт поширюється на правовідносини, що виникли після набрання ним чинності, або до набрання ним чинності і тривали на момент набрання актом чинності.

Якщо під час розгляду заяви особи суб`єктом владних повноважень до прийняття остаточного рішення було змінено нормативно-правове регулювання, суб`єкт владних повноважень не має законних можливостей для прийняття рішення з урахуванням попереднього нормативно-правового регулювання, яке є нечинним, а його рішення та дії в цих випадках не можуть вважатися протиправними за формальними ознаками.

Правова визначеність як елемент верховенства права не передбачає заборони на зміну нормативно-правового регулювання. На думку Конституційного Суду України, особи розраховують на стабільність та усталеність юридичного регулювання, тому часті та непередбачувані зміни законодавства перешкоджають ефективній реалізації ними прав і свобод, а також підривають довіру до органів державної влади, їх посадових і службових осіб. Однак очікування осіб не можуть впливати на внесення змін до законів та інших нормативно-правових актів (абзац четвертний пункту 4.1 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 22 травня 2018 року № 5-р/2018).

Дана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 13.01.2025 у справі № 480/7252/23.

В Законі України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" зазначено:

"Стаття 45. Установити, що у 2025 році на період дії воєнного стану в Україні доплата непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення, встановлюється за умови, що такі особи проживали або працювали у зоні безумовного (обов`язкового) відселення або в зоні гарантованого добровільного відселення, станом на 26 квітня 1986 року чи у період з 26 квітня 1986 року до 1 січня 1993 року, у зв`язку з чим особі надано статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи. Доплата за проживання на зазначених територіях встановлюється у розмірі 2361 гривня.

Особам, які після аварії на Чорнобильській АЕС (26 квітня 1986 року) самостійно або у встановленому законодавством порядку за направленнями обласних державних адміністрацій змінили місце проживання за межі зон безумовного (обов`язкового) відселення або гарантованого добровільного відселення та в подальшому повернулися на постійне місце проживання до цих зон, а також особам, які зареєстрували своє місце проживання чи переїхали на постійне місце проживання до зазначених зон після аварії на Чорнобильській АЕС, доплата за проживання в таких зонах не встановлюється.

Виплата доплати за проживання у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення непрацюючим пенсіонерам припиняється після залишення особою свого місця постійного проживання на зазначених територіях та декларування/реєстрації місця проживання за межами зон безумовного (обов`язкового) відселення та зон гарантованого добровільного відселення, що підтверджується відомостями Єдиного державного демографічного реєстру та інших державних реєстрів.

Для встановлення виплат, передбачених цією статтею, Пенсійному фонду України забезпечити звірення відомостей про постійне місце проживання одержувачів доплати за проживання у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення із відомостями Єдиного державного демографічного реєстру та інших державних реєстрів для продовження чи припинення відповідних виплат, а також приведення розмірів доплати за проживання у зоні безумовного (обов`язкового) відселення або в зоні гарантованого добровільного відселення та пенсійних виплат у відповідність із цією статтею."

Пунктом 1 Постанови КМ України від 27.12.2024 №1524 установлено, що у 2025 році факт проживання у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 26 квітня 1986 р. чи у період з 26 квітня 1986 р. до 1 січня 1993 р. для встановлення, продовження чи припинення доплат, передбачених статтею 45 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік", у разі відсутності відповідних відомостей у Єдиному державному демографічному реєстрі, Реєстрі територіальної громади та в інших державних реєстрах встановлюється органами Пенсійного фонду України за сукупності таких обставин:

- особі надано статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи;

- у Єдиному державному демографічному реєстрі, відомчій інформаційній системі Державної міграційної служби відсутні відомості про зміну місця проживання такою особою у період після 1 січня 1993 року.

Як встановлено судом першої інстанції, позивачу надано статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (а.с.13).

При цьому, відповідачем суду не надано доказів того, що у Єдиному державному демографічному реєстрі, відомчій інформаційній системі Державної міграційної служби наявні відомості про зміну позивачем місця проживання у період після 1 січня 1993 року не надано.

Доданий відповідачем до відзиву на позов витяг з інформації про місце проживання одержувачів доплати за проживання у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення (а.с.33), згідно якого позивач проживає в м. Коростень з 04.05.2016 суперечить паспорту серії НОМЕР_1 (а.с.12), відповідно до якого позивач з 16.03.2004 зареєстрований (проживає) в м. Коростень.

Також, відповідач не надав жодних доказів того, що позивач відноситься до осіб, які після аварії на Чорнобильській АЕС (26 квітня 1986 року) самостійно або у встановленому законодавством порядку за направленнями обласних державних адміністрацій змінили місце проживання за межі зон безумовного (обов`язкового) відселення або гарантованого добровільного відселення та в подальшому повернулися на постійне місце проживання до цих зон, а також особам, які зареєстрували своє місце проживання чи переїхали на постійне місце проживання до зазначених зон після аварії на Чорнобильській АЕС.

Таким чином суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що відповідач протиправно не виплачує позивачу з 01.01.2025 доплату непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають в зоні гарантованого добровільного відселення, передбачену ст. 45 Законі України "Про Державний бюджет України на 2025 рік", а тому для захисту прав і інтересів позивача відповідача належить зобов`язати нарахувати і виплачувати йому з доплату, передбачену ст. 45 Законі України "Про Державний бюджет України на 2025 рік", у розмірі 2361 гривня, а не у розмірі що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, встановлених на 1 січня календарного року.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2025 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.

Головуючий Смілянець Е. С.

Судді Драчук Т. О. Полотнянко Ю.П.