Постанова від 12 липня 2026 р. у справі №420/14197/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 липня 2026 р. ,м. ОдесаСправа № 420/14197/26

Перша інстанція: суддя Бабенко Д.А.

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Вербицької Н.В.,

суддів – Джабурія О.В.,

- Кравченка К.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 19 червня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Одеської області про визнання протиправним та скасування рішення,

В С Т А Н О В И Л А :

18 травня 2026 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просив визнати протиправним та скасувати рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Одеської області від 15 грудня 2025 року про притягнення його, як адвоката, до дисциплінарної відповідальності із застосуванням дисциплінарного стягнення у вигляді зупинення права на заняття адвокатською діяльністю строком на дванадцять місяців.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 19 червня 2026 року відмовлено у задоволені заяви ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду. Визнано неповажними причини пропуску ОСОБА_1 строку звернення до суду з позовною заявою до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Одеської області про визнання протиправним та скасування рішення, викладені у заяві про поновлення строку звернення до суду від 16.06.2026. Залишено без розгляду позовну заяву ОСОБА_1 до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Одеської області про визнання протиправним та скасування рішення.

Не погодившись із прийнятою ухвалою, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить ухвалу суду скасувати та прийняти нову, якою направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Зокрема, апелянт зазначає, що суд першої інстанції не врахував, що позивач не мав ані фізичної ані психологічної можливості своєчасно підготовити документи та звернутися до суду у зв`язку із наявними у нього захворюваннями та проведеним лікуванням.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому заперечує проти її задоволення та просить залишити без змін оскаржуване рішення суду першої інстанції у зв`язку із необґрунтованістю доводів апелянта.

Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів зазначає наступне.

Залишаючи позовну заяву без розгляду, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не наведено поважних причин для поновлення пропущеного строку звернення до суду з цим позовом.

Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Частиною другою статті 55 Конституції України визначено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

При цьому право на доступ до суду не є абсолютним і обмежене, передусім, встановленим строком звернення до суду. Такий підхід обумовлений необхідністю дотримання іншого, не менш важливого, принципу – верховенства права, а точніше, одного з його елементів – юридичної визначеності.

Питання строків звернення до адміністративного суду врегульовано положенням статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.

За приписами частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Строк звернення до адміністративного суду – це проміжок часу після виникнення спору в публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.

Законодавче закріплення строків звернення з адміністративним позовом до суду є гарантією стабільності публічно-правових відносин, призначенням якої є забезпечення своєчасної реалізації права на звернення до суду, стабільної діяльності суб`єктів владних повноважень при здійсненні управлінських функцій. Дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин, якщо ці відносини стали спірними.

За правилами частини третьої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України строки звернення до адміністративного суду можуть установлюватися не лише Кодексом адміністративного судочинства України, а і іншими законами, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно матеріалів справи, предметом цього позову є оскарження рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Одеської області від 15 грудня 2025 року про притягнення позивача, як адвоката, до дисциплінарної відповідальності із застосуванням дисциплінарного стягнення у вигляді зупинення права на заняття адвокатською діяльністю строком на дванадцять місяців.

Отже, спірні правовідносини врегульовані Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 №5076-VI (далі – Закон №5076-VI).

За приписами ч.1 ст.42 Закону №5076-VI, адвокат чи особа, яка ініціювала питання про дисциплінарну відповідальність адвоката, має право оскаржити рішення у дисциплінарній справі протягом тридцяти днів з дня його прийняття до Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури або до суду. Оскарження рішення не зупиняє його дії.

З викладеного вбачається, що рішення КДКА може бути оскаржено до суду протягом тридцяти днів з дня його прийняття, що встановлено саме Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», норми якого є спеціальними стосовно приписів частини другої статті 122 КАС України, що відповідає висновкам, викладеним Верховним Судом в постанові по справі № 120/16674/25 від 07 липня 2026 року.

З матеріалів справи вбачається і визнається сторонами, що з оскаржуваним рішенням відповідача від 15.12.2025 року ОСОБА_1 ознайомився 28 січня 2026 року, отже строк на звернення до суду з цим позовом закінчився 27 лютого 2026 року.

В обгрунтування підстав для поновлення строку звернення до суду як в суді першої інстанції так і в апеляційній скарзі позивач посилався на введення на території України воєнного стану, перебування позивача під вартою, а також на свій фізичний і моральний стан та проходження лікування після звільнення з-під варти.

У постанові від 15 травня 2025 року у справі № 990/237/24 Велика Палата Верховного Суду висловилася, що правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об`єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об`єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб`єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але він цього не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інше подібне за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки.

Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб`єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв`язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб`єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.

Надані позивачем докази перебування на стаціонарному лікуванні у періоди з 02.03.2026 до 06.03.2026 жодним чином не пояснюють наявність перешкод для звернення до суду з позовом у інші періоди, як протягом встановленого строку звернення до суду, так і після його закінчення.

Аналогічна правова позиція підтримана Великою Палатою Верховного Суду в постанові по справі № 990/38/26 від 04 червня 2026 року.

Верховним Судом також неодноразово підтримана правова позиція, що сам факт запровадження воєнного стану в Україні, без обґрунтування неможливості звернення до суду саме позивачем у встановлені строки, у зв`язку із запровадження такого, не може безумовно вважатись поважною причиною для безумовного поновлення цих строків (постанова ВС від 30 січня 2026 року справа № 160/10190/24).

Крім того, судом першої інстанції вірно встановлено, що ОСОБА_1 звільнено з-під варти 15.01.2026 у зв`язку з внесенням застави на підставі ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 12.01.2026 у справі № 761/511/26. Отже, зазначені обставини, які позивач в першій інстанції навів як поважні для поновлення строку звернення до суду, припинились до дня, з якого розпочався відлік строку звернення до суду з цим позовом.

Суд першої інстанції також вірно застосував до спірних правовідносин сталу правову позицію, відповідно до якої, перебування особи на амбулаторному лікуванні, на відміну від стаціонарного, не позбавляє можливості такої особи реалізувати своє право на захист порушених прав, як самому, так і через представника (постанова ВС від 04 червня 2026 року справа № 640/9593/22).

Щодо посилання апелянта на його фізичний і психологічний стан через хворобу, які завадили своєчасно звернутись до суду з цим позовом, то колегія суддів відхиляє такі, як необґрунтовані, з огляду на наступне.

З відомостей ЄДРСР вбачається, що 12 лютого 2026 року (через два тижні після ознайомлення з оскаржуваним рішенням КДКА) ОСОБА_1 звернувся до Київського районного суду м.Одеси з позовною заявою про розірвання шлюбу (№ 947/6847/26), що спростовує доводи стосовно того, що його стан, як фізичний, так і психологічний заважав підготувати позовну заяву у даному спорі.

Крім того, в апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначив, що тільки після оперативного втручання та патолого-гістологічного висновку від 06.03.2026 року, він вернувся до нормального стану. Однак з цією позовною заявою ОСОБА_1 звернувся до суду більше ніж через два місяці після зазначеної ним дати.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що ОСОБА_1 пропущений тридцятиденний строк звернення до суду з цим позовом та не наведені поважні підстави для його поновлення, що вірно мало наслідком залишення позовної заяви без розгляду на підставі п.7 ч.1 ст.240 КАС України.

Оцінюючи викладене в сукупності, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно та у достатньому обсязі встановив обставини справи, і ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до ст.316 КАС України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а ухвала суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст. 240, 308, 311, 312, 315, 316, 321, 328, 329 КАС України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 19 червня 2026 року – залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Головуючий: Н.В.Вербицька

Суддя: О.В.Джабурія

Суддя: К.В.Кравченко