Постанова від 12 липня 2026 р. у справі №400/12150/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 липня 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/12150/25

Перша інстанція: суддя Гордієнко Т. О.

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Вербицької Н.В.,

суддів – Джабурії О.В.,

- Кравченка К.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И Л А :

11 листопада 2025 року ОСОБА_1 звернулась до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просила:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо незарахування до спеціального стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за вислугу років на підставі ст. 55 п. «е» Закону України «Про пенсійне забезпечення» періоду роботи з 23.08.1995 року по 31.07.2025 року;

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, оформлені рішенням № 143250023962 від 28.08.2025 року, яким їй відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років на підставі ст. 55 п. «е» Закону України «Про пенсійне забезпечення» з дня звернення із заявою про призначення такої пенсії, а саме з 19.08.2025 року;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області зарахувати до її спеціального стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за вислугу років у відповідності зі ст. 55 п. «е» Закону України «Про пенсійне забезпечення», період роботи з 23.08.1995 року по 31.07.2025 року у подвійному розмірі, згідно ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та призначити пенсію за вислугу років на підставі ст. 55 п. «е» Закону України «Про пенсійне забезпечення» з дня звернення із заявою про призначення такої пенсії, а саме з 19.08.2025 року.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що вона є працівницею освіти, яка відповідно до п. «е» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» набула відповідний спеціальний стаж, однак відповідач протиправно не зарахував набутий нею стаж до пільгового, у зв`язку із чим дійшов помилкового висновку про відсутність права на призначення пенсії за вислугу років.

Відповідач заперечував проти задоволення позову, зазначаючи, що наданими позивачем документами не підтверджено необхідний стаж роботи, який дає право на призначення пенсії за вислугу років на підставі п. «е» ст.55 Закону № 1788. Так, до страхового стажу позивача не зараховано період роботи з 26.08.1998 по 11.10.2017 на посаді психолога медіко-психологічної лабораторії, оскільки така посада не відноситься до Переліку закладів освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років затвердженим Кабінетом Міністрів України від 04.11.1993 №909.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення ГУ ПФУ в Одеській області від 28.08.2025 року № 143250023962.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невірне застосування судом норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Зокрема, апелянт зазначає, що суд першої інстанції не взяв до уваги та не надав належної оцінки довідці органів Пенсійного фонду України за формою ОК-5 від 22.09.2025 року, в якій містяться відомості про наявність у позивача спеціального (педагогічного) стажу роботи. Також суд першої інстанції не врахував відомості і не надав оцінку довідці, виданої 28.08.2025 року за № 01-1226 КНП «Миколаївський обласний центр психічного здоров`я» Миколаївської обласної ради, згідно якої стаж роботи позивача на посадах психолога і клінічного психолога зараховується в подвійному розмірі відповідно до вимог ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Крім того, вирішуючи адміністративний спір, суд першої інстанції належно не застосував положення п.п. 2, 4 примітки Переліку № 909, згідно яких робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах, передбачених цим переліком, дає право на пенсію незалежно від форми власності або відомчої належності закладів і установ, а при призначенні пенсії за вислугу років зазначеним у цьому переліку особам допускається підсумовування стажу за періоди їх роботи у закладах і установах освіти, охорони здоров`я та соціального захисту.

Відповідач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, у зв`язку із необґрунтованістю доводів апелянта.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів зазначає наступне.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулась до ГУ ПФУ у Миколаївській області із заявою про призначення пенсії за вислугу років 19.08.2025 року.

28 серпня 2025 року, розглянувши подану заяву за принципом екстериторіальності, ГУ ПФУ в Одеській області прийняло рішення № 143250023962, яким ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років, у зв`язку із відсутністю спеціального страхового стажу.

Згідно рішення пенсійного органу, до страхового стажу позивача не зараховано:

- період навчання з 01.09.1995 по 29.06.1996 згідно диплома НОМЕР_1 від 30.06.1996, оскільки період навчання перетинається з періодом роботи;

- період догляду до 3-х років дитини згідно свідоцтва про народження НОМЕР_2 від 14.07.1999, оскільки відсутні відомості про виховання дитини до 3-х річного віку.

За доданими документами до спеціального стажу не зараховано: з 26.08.1998 по 11.10.2017 згідно трудової книжки НОМЕР_3 від 23.08.1995, оскільки за вище зазначений період заявниця працювала психологом медико-психологічної лабораторії, що не відноситься до Переліку посад відповідно Переліку закладів освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років затвердженим Кабінетом Міністрів України від 04.11.1993 №909.

Вважаючи протиправною відмову пенсійного органу у призначенні пенсії за вислугу років, позивач звернулась до суду з цим позовом.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV.

Відмовляючи в задоволені частини позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що посада «психолог» та «практичний психолог» відсутня у переліку посад у закладах охорони здоров`я, як така, що може бути зарахована до спеціального стажу для визначення права на пенсію.

Судова колегія, переглядаючи рішення суду в частині відмови у задоволенні позову, погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-ХІІ та Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV.

Згідно статті 2 Закону України «Про пенсійне забезпечення», за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років; б) соціальні пенсії.

У відповідності до статті 51 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

Положеннями статті 52 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначено, що право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, працівники освіти, охорони здоров`я, а також соціального забезпечення, які в будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів і спеціальних службах безпосередньо зайняті обслуговуванням пенсіонерів та інвалідів, відповідно до пункту «е» статті 55.

Пунктом «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (в редакції, чинній до 01.04.2015) було передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

Разом з тим, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII, який набрав чинності з 01.04.2015, пункт «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» було викладено в іншій редакції, згідно якої право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення незалежно від віку за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 року - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.

В подальшому, відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 №911-VIII, до статті 55 Закону №1788-ХІІ з 01.01.2016 також було внесено зміни, відповідно до яких пункт «е» вказаної статті має наступний зміст: «право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 року - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.

До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення: які в період до 1 січня 2016 року мали вислугу років на відповідних посадах не менше тривалості, передбаченої абзацами першим та другим цього пункту; 1971 року народження і старші за наявності вислуги років на цих посадах, передбаченої абзацами другим - одинадцятим цього пункту, та після досягнення ними такого віку: 50 років - які народилися з 1 січня 1966 року по 30 червня 1966 року; 50 років 6 місяців - які народилися з 1 липня 1966 року по 31 грудня 1966 року; 51 рік - які народилися з 1 січня 1967 року по 30 червня 1967 року; 51 рік 6 місяців - які народилися з 1 липня 1967 року по 31 грудня 1967 року; 52 роки - які народилися з 1 січня 1968 року по 30 червня 1968 року; 52 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1968 року по 31 грудня 1968 року; 53 роки - які народилися з 1 січня 1969 року по 30 червня 1969 року; 53 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1969 року; 54 роки - які народилися з 1 січня 1970 року по 30 червня 1970 року; 54 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1970 року; 55 років - які народилися з 1 січня 1971 року».

Проте, рішенням Конституційного Суду України від 04.06.2019 №2-р/2019 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII зі змінами, внесеними законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 №911-VIII. Ці норми втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України вказаного рішення, тобто з 04 червня 2019 року.

Отже, з 04 червня 2019 року при вирішенні питання про призначення позивачу пенсії за вислугою років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» необхідно керуватися вказаною нормою у редакції до внесення змін Законом №213-VIII та Законом №911-VIII.

Таким чином, з 04 червня 2019 року при визначенні права на отримання пенсії за вислугу років необхідно виходити з наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років.

Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та частиною 1 статті 48 Кодексу законів про працю України передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затверджений постановою КМУ від 12 серпня 1993 року №637.

Зі змісту трудової книжки позивача вбачається, що вона працювала з 1995 року по липень 1998 року на посаді бібліотекара, з липня 1998 року по листопад 2008 року на посадах психолога, з квітня 2009 по липень 2025 року на посаді практичного психолога.

За цей період позивач обіймала зазначені посади в Миколаївській обласній психіатричній лікарні № 1, яка в подальшому перейменована у Миколаївську обласну психіатричну лікарню № 1 Миколаївської обласної ради, а з 10.01.2020 року реорганізована шляхом злиття в КНП «Миколаївський обласний центр психічного здоров`я» Миколаївської обласної ради.

Тобто позивач працювала на посаді працівника освіти в закладі охорони здоров`я.

Робота позивача на посаді працівника освіти додатково підтверджується отриманим нею дипломом за спеціальністю «Практична психологія» з кваліфікацією «Практичний психолог в системі освіти» та проходженням позивачем періодичної атестації педагогічних працівників.

Так, для правильного вирішення даної справи необхідно встановити, чи мала позивачка достатній спеціальний трудовий стаж для призначення пенсії за вислугою років на підставі пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Постановою Кабінету Міністрів України “Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років” від 04.11.1993 №909 (далі Перелік №909) затверджено вичерпний перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років.

Розділом 1 Освіта Переліку№909 передбачено посаду, робота на якій дає право на пенсію за вислугу років - практичного психолога, однак в закладах освіти.

В розділі 2 Охорона здоров`я, відсутня посада практичного психолога, робота на якій дає право на призначення пенсії за вислугу років.

Судова колегія наголошує, що право на набуття пенсії за вислугу років, передбаченої пунктом "е" статті 55 Закону №1788-ХІІ, пов`язане не тільки з місцем роботи - закладом охорони здоров`я, а й з посадою, яку обіймає працівник, - лікарі та середній медичний персонал.

Враховуючи, що посада психолога у закладах охорони здоров`я не дає позивачу право на призначення пенсії за вислугу років на підставі п. "е" статті 55 Закону №1788-ХІІ, суд першої інстанції вірно відмовив у задоволенні позовних вимог в цій частині.

Судова колегія враховує виключення, наведене у примітці 1-1 Переліку № 909, відповідно до якої лікарі та середній медичний персонал (незалежно від найменування посад), які працюють у навчальних закладах і установах, перелічених у розділі "1. Освіта", відносяться до числа осіб, що мають право на пенсію за вислугу років.

Однак в даному випадку ситуація є протилежною, а саме: позивач є працівником освіти, який працює на посаді в закладі, переліченому у розділі 2 «Охорона здоров`я», тобто така не відносяться до числа осіб, що мають право на пенсію за вислугу років.

Якби у спірний період позивач працювала в закладах освіти, які визначені в розділі І Освіта Переліку № 909, тільки би тоді спірний стаж роботи давав би їй право на пенсію за вислугу років.

Щодо застосування до стажу позивача статті 60 Закону № 1788, відповідно до якої робота в лепрозорних і протичумних закладах, у закладах (відділеннях) по лікуванню осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, у патологоанатомічних і реанімаційних відділеннях лікувальних закладів зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі, то варто врахувати, що позивач не досягла пенсійного віку та вимога щодо призначення пенсії є передчасною, а тому суд першої інстанції вірно відмовив у зарахуванні у подвійному розмірі стажу роботи на підставі ст.60 Закону № 1788.

Щодо посилання апелянта на те, що суд першої інстанції не надав належної оцінки, що посада позивача відноситься до посад педагогічних, то такі є помилковими, оскільки саме стаж роботи позивача на педагогічній посаді у закладі охорони здоров`я є підставою для не зарахування такого стажу до спеціального, який дає право на призначення пенсії за вислугу років на підставі п. "е" статті 55 Закону №1788-ХІІ.

З урахуванням того, що ГУ ПФУ в Одеській області не оскаржує рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, колегія суддів не надає оцінку рішенню Миколаївського окружного адміністративного суду в цій частині.

Оцінюючи викладене в сукупності, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно та у достатньому обсязі встановив обставини справи, і ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до ст.316 КАС України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, що підтверджується ухвалою суду про відкриття провадження від 17 листопада 2025 року, постанова суду апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду лише з підстав, передбачених пп. "а"- "г" п.2 ч.5 ст.328 КАС України.

Керуючись ст.ст.308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, судова колегія

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2026 року – залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення з підстав, передбачених ст.328 КАС України.

Головуючий: Н.В.Вербицька

Суддя: О.В.Джабурія

Суддя: К.В.Кравченко