Постанова від 12 липня 2026 р. у справі №400/4359/24 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 липня 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/4359/24

Перша інстанція: суддя Малих О.В.,

повний текст судового рішення

складено 12.01.2026, м. Миколаїв

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача – Димерлія О.О.,

суддів – Шляхтицького О.І., Вербицької Н.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 12.01.2026 у справі №400/4359/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення від 21.12.2023 №205250005286, зобов`язання вчинити певні дії

У С Т А Н О В И В:

09.05.2024 ОСОБА_1 звернулась до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовною заявою, у якій просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головною управління Пенсійного фонду у Миколаївській області № 205250005286 від 21.12.2023 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду у Миколаївській області зарахувати ОСОБА_1 до загального стажу періоди роботи з 18.05.1979 по 07.08.1980 в Радгоспі ім. 1го серпня, з 09.07.1984 по 01.08.1987 у Вовчанському ясла-садок №4, з 16.12.1998 по 13.06.1999 у Вовчанській районній філії Харківського обласного центру зайнятості;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити та виплатити пенсію ОСОБА_1 з дня виникнення права, а саме з 11.12.2023.

В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначає, що вона має право на призначення пенсії за віком із зарахуванням до страхового стажу періодів з 18.05.1979 по 07.08.1980 в Радгоспі ім. 1го серпня, з 09.07.1984 по 01.08.1987 у Вовчанському ясла-садок №4, з 16.12.1998 по 13.06.1999 у Вовчанській районній філії Харківського обласного центру зайнятості. Однак, органом Пенсійного фонду безпідставно відмовлено в призначення такої пенсії.

Відповідач – Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області з позовними вимогами не погоджуються з підстав викладених у відзиві на позовну заяву вказуючи, що у ОСОБА_1 немає необхідного страхового стажу для призначення пенсії за віком.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 12.01.2026 у справі №400/4359/24 позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головною управління Пенсійного фонду у Миколаївській області від 21.12.2023 №205250005286 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду у Миколаївській області зарахувати ОСОБА_1 до загального стажу періоди роботи з 18.05.1979 по 07.08.1980 в Радгоспі ім. 1го серпня, з 09.07.1984 по 01.08.1987 у Вовчанському ясла-садку №4, з 16.12.1998 по 13.06.1999 у Вовчанській районній філії Харківського обласного центру зайнятості.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області з 16.12.2023 призначити та виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV.

В решті позовних вимог відмовлено.

Приймаючи означене рішення в частині задоволених позовних вимог суд першої інстанції вказав, що в ОСОБА_1 достатньо страхового стажу для призначення пенсії за віком.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог органом Пенсійного фонду подано апеляційну скаргу, в якій, з посиланням на неправильне застосування окружним адміністративним судом норм матеріального права, викладено прохання скасувати оскаржувану частину судового акту із прийняттям у відповідній частині нового судового рішення про відмову в задоволенні позову.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зазначає, що судом першої інстанції безпідставно на нього покладено обов`язок із призначення ОСОБА_1 пенсії за віком. Також, відповідач вказує про правомірність відмови ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком, оскільки у неї недостатньо страхового стажу.

У свою чергу, ОСОБА_1 до суду апеляційної інстанції подано відзив на апеляційну скаргу, у якому позивачка вказує, що наведені Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області в апеляційній скарзі доводи є безпідставними. На думку позивачки, оскаржуване рішення судом першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

В силу приписів пункту 1 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними матеріалами.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, у системному зв`язку з положеннями чинного, на час виникнення спірних правовідносин, законодавства, судом апеляційної інстанції установлено такі обставини справи.

Зокрема, колегією суддів з`ясовано, що ОСОБА_1 16.12.2023 звернулась до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком.

За принципом екстериторіальності заяву ОСОБА_1 розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області №205250005286 від 21.12.2023 відмовлено ОСОБА_1 в призначенні пенсії.

Не погодившись із рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області №205250005286 від 21.12.2023 позивачка звернулась до суду з даною позовною заявою.

Здійснюючи перегляд справи в апеляційному порядку в межах доводів апеляційної скарги колегія суддів виходить із такого.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Право на пенсію в Україні підпадає під сферу дії статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, оскільки за чинним законодавством України особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках системи пенсійного забезпечення в Україні та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити в отриманні пенсії доти, доки право на пенсію передбачено чинним законодавством України.

Таким чином, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.

Умови призначення пенсії за віком визначено статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Відповідно до статті 48 Кодекс законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Трудова книжка ведеться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації або у фізичної особи понад п`ять днів, тобто перебувають у трудових відносинах. На позаштатних працівників трудова книжка ведеться за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

На виконання вимог статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 12.08.1993 № 637, якою затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.

Пунктом 3 вказаного підзаконного нормативно-правового акту передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Тобто, законодавством України встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці.

Порядок ведення трудових книжок працівників визначено Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України і Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58.

Відповідно до пункту 2.2 означеного підзаконного нормативно-правового акту до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди.

До прийняття наведеної вище Інструкції порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, регламентувався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 №162, правилами якої було також передбачено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Як установлено судом апеляційної інстанції в трудових книжках ОСОБА_1 наявні записи про робору в періоди з 18.05.1979 по 07.08.1980 в Радгоспі ім. 1го серпня, з 09.07.1984 по 01.08.1987 у Вовчанському ясла-садку №4.

У період з 16.12.1998 по 13.06.1999 ОСОБА_1 перебувала на обліку в Вовчанській районній філії Харківського обласного центру зайнятості та отримувала виплату матеріальної допомоги по безробіттю.

Відмовляючи ОСОБА_1 в зарахуванні до страхового стажу періодів роботи з 18.05.1979 по 07.08.1980 та з 09.07.1984 по 01.08.1987 орган Пенсійного фонду вказує про відсутність підстав внесення запису про звільнення, а також, що запис про звільнення засвідчено печаткою по відтиску якої неможливо визначити назву підприємства.

З даного приводу суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання.

За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вказує, що працівник не несе відповідальності за заповнення трудової книжки.

Обов`язок ведення трудових книжок (заповнення, внесення відповідних записів та засвідчення з проставленням печатки підприємства або відділу кадрів, внесення виправлень та/або змін до записів) законодавцем покладено на адміністрацію підприємств (власника або уповноважений ним орган).

Відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його право щодо гарантованого законодавством пенсійного забезпечення.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 по справі №677/277/17.

Також, апеляційний адміністративний суд звертає увагу на те, що підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідної тривалості, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки та видачі довідок. Пенсійним органом не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 06.03.2018 у справі № 754/14898/15-а.

Наявні у трудовій книжці недоліки, про які вказує орган Пенсійного фонду, не спростовують достовірності відомостей щодо спірного періоду роботи позивача.

Жодних доказів, які б вказували на протиправність таких записів у трудовій книжці відповідачем суду не подано.

Між тим, суд апеляційної інстнації уважає за необхідне вказати, що витребування та перевірка додаткових документів і довідок є правом пенсійного органу, тобто перекладання обов`язку доказування, надання відомостей тощо на позивачку є неприйнятним. Неможливість/небажання пенсійного органу скористатися правом на перевірку зазначених у трудовій книжці (пільговій довідці) відомостей не може бути підставою для обмеження права пенсіонера на отримання належної пенсії.

Аналогічний правовий висновок наведено в постанові Верховного Суду від 04.07.2023 у справі №580/4012/19.

Стосовно зарахування до страхового стажу періоду отримання матеріальної допомоги по безробіттю з 16.12.1998 по 13.06.1999.

Як зазначено органом Пенсійного фонду в оскаржуваному рішенні від 21.12.2023 №205250005286 про відмову в призначенні пенсії, вищевказаний період не підлягає зарахуванню до страхового стажу, оскільки не підтверджено, що виплата матеріальної допомоги по безробіттю здійснювалась у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації.

З даного приводу суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до статті 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» період, протягом якого особа, яка підлягала загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню на випадок безробіття, отримувала допомогу по безробіттю (крім одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності), допомогу по частковому безробіттю, допомогу по частковому безробіттю на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та матеріальну допомогу в період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації, включається до страхового стажу.

Згідно із ст.56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи, що дає право на пенсію зараховується, зокрема, періоди одержання допомоги по безробіттю.

Пунктом 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону 1058, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 передбачено, що до 01.01.2010 період одержання допомоги по безробіттю підтверджується на підставі записів у трудовій книжці, а починаючи з 01.01.2010 довідкою з бази даних реєстру застрахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку.

Таким чином, законом передбачено можливість зарахування до страхового стажу період, протягом якого особа отримувала допомогу по безробіттю.

Як убачається з трудової книжки, у період з 16.12.1998 по 13.06.1999 ОСОБА_1 виплачувалась матеріальна допомога по безробіттю.

З урахуванням наведеного колегія суддів уважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 має право на зарахування до страхового спірного періоду з 16.12.1998 по 13.06.1999 за який їй виплачувалась матеріальна допомога по безробіттю.

При цьому, апеляційний адміністративний суд відхиляє довід органу Пенсійного фонду про необхідність підтвердження, що виплата матеріальної допомоги по безробіттю здійснювалась у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації, адже законодавець не пов`язує можливість зарахування до страхового стажу матеріальної допомоги по безробіттю із наведеними скаржником обставинами.

За наслідком комплексного дослідження усіх документів, які подано ОСОБА_1 до органу Пенсійного фонду з метою зарахування спірних періодів до страхового стажу, можливо достеменно встановити, що в період з 18.05.1979 по 07.08.1980 вона працювала в Радгоспі ім. 1го серпня, з 09.07.1984 по 01.08.1987 - у Вовчанському ясла-садку №4, а в період з 16.12.1998 по 13.06.1999 отримувала матеріальну допомогу по безробіттю.

Беручи до уваги наведене, колегія суддів уважає правильним висновок суду першої інстанції стосовно протиправності відмови органу Пенсійного фонду в зарахуванні до страхового стажу ОСОБА_1 спірних періодів.

Між тим, апеляційний адміністративний суд погоджується із твердженням скаржника про безпідставність покладення судом першої інстанції обов`язку з призначення ОСОБА_1 пенсії саме на Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області, оскільки дії щодо розгляду ініційованого позивачкою звернення має вчиняти, зокрема, територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, яким у даному випадку є ГУ ПФУ в Миколаївській області.

Аналогічний підхід до вирішення спірного питання застосовано Верховним Судом у постановах від 08.02.2024 у справі №500/1216/23, від 24.05.2024 у справі №460/17257/23.

Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено апеляційним судом у даній справі.

Межі перегляду судом апеляційної інстанції справи визначено статтею 308 КАС України, відповідно до частини 1 якої суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно із п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Статтею 317 КАС України передбачено, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Як установлено колегією суддів, викладені Миколаївським окружним адміністративним судом в рішенні від 12.01.2026 у справі №400/4359/24 висновки щодо визначення територіального органу Пенсійного фонду, який призначити ОСОБА_1 , не відповідають обставинам справи, а тому така частина судового акту підлягає скасуванню.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області задовольнити частково.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 12.01.2026 у справі №400/4359/24 скасувати в частині щодо визначення територіального органу Пенсійного фонду, який має призначити ОСОБА_1 пенсію за віком.

Прийняти у вказаній частині нове судове рішення.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком.

В іншій частині рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 12.01.2026 у справі №400/4359/24 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя-доповідач О.О. Димерлій

Судді О.І. Шляхтицький Н.В. Вербицька