Постанова від 09 липня 2026 р. у справі №160/24579/25 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

10 липня 2026 року м. Дніпросправа № 160/24579/25

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Сафронової С.В. (доповідач),

суддів: Чепурнова Д.В., Кальника В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 березня 2026 року в адміністративній справі за позовом Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про стягнення вартості безпідставно набутого майна,

ВСТАНОВИВ:

Військова частина НОМЕР_1 звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ОСОБА_1 , у якому просила стягнути з відповідача на користь військової частини вартість безпідставно набутого майна – мотоцикла GEON ROCKSTER 250, номер кузова НОМЕР_2 , у розмірі 49 980,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, проходячи військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , самовільно залишив місце служби, використавши зазначений транспортний засіб, який перебував на обліку військової частини, у зв`язку з чим позивач вважає, що державі заподіяно матеріальну шкоду, яка підлягає відшкодуванню в порядку, передбаченому Законом України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі».

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 березня 2026 року 2026 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погодившись із зазначеним рішенням, Військова частина НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким адміністративний позов задовольнити у повному обсязі. В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що суд першої інстанції неповно з`ясував фактичні обставини справи, неправильно оцінив докази, наявні у матеріалах справи, не врахував висновки службового розслідування та безпідставно дійшов висновку про недоведеність вини відповідача у заподіянні матеріальної шкоди військовій частині.

Відзиву на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходило.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до такого.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 призваний на військову службу за мобілізацією 22.04.2025 ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 24.04.2025 №122 відповідача зараховано до списків особового складу військової частини та на всі види забезпечення.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 26.07.2025 №219 у зв`язку із самовільним залишенням військової частини відповідачу призупинено виплату грошового забезпечення з 26.07.2025.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 26.07.2025 №2723 призначено службове розслідування щодо обставин самовільного залишення військової частини та втрати мотоцикла GEON ROCKSTER 250, який, за твердженням позивача, перебував у користуванні відповідача.

За результатами проведеного службового розслідування командиром військової частини видано наказ від 08.08.2025 №3715, яким встановлено факт втрати зазначеного транспортного засобу та визначено його залишкову вартість у сумі 49 980,00 грн. Цим же наказом майно внесено до книги обліку втрат військового майна, а суму шкоди — до книги обліку нестач військового майна.

Посилаючись на те, що відповідач незаконно заволодів транспортним засобом та не повернув його військовій частині, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом про стягнення з останнього вартості втраченого майна.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із недоведеності позивачем усіх передбачених законом елементів матеріальної відповідальності військовослужбовця, а саме відсутності належних доказів передачі мотоцикла відповідачу під особисту матеріальну відповідальність, недоведеності вини останнього у втраті майна, причинного зв`язку між його діями та заподіяною шкодою, а також недотримання позивачем установленого Законом України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» порядку притягнення до матеріальної відповідальності.

Не погоджуючись із таким рішенням, військова частина НОМЕР_1 в апеляційній скарзі зазначає, що суд першої інстанції неповно встановив фактичні обставини справи, неправильно оцінив наявні у справі докази та дійшов помилкового висновку про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача вартості втраченого майна.

На думку апелянта, матеріали службового розслідування у сукупності з іншими доказами підтверджують факт самовільного залишення відповідачем військової частини разом із мотоциклом, який перебував на обліку військової частини, що свідчить про наявність усіх передбачених законом підстав для покладення на нього повної матеріальної відповідальності.

Відповідно до статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції.

Оцінивши доводи апеляційної скарги, матеріали справи та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення.

Спірні правовідносини виникли з приводу покладення на військовослужбовця матеріальної відповідальності за шкоду, яку, на думку позивача, заподіяно державному майну.

Правові засади матеріальної відповідальності військовослужбовців визначені Законом України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» №160-ІХ.

Згідно із частинами першою та другою статті 3 цього Закону підставою для притягнення особи до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням нею обов`язків військової служби або службових обов`язків.

При цьому обов`язковими умовами притягнення особи до матеріальної відповідальності є одночасна наявність:

шкоди;

протиправної поведінки особи;

причинного зв`язку між такою поведінкою та заподіяною шкодою;

вини особи.

Відсутність хоча б однієї із зазначених умов виключає можливість покладення на військовослужбовця матеріальної відповідальності.

Статтями 8, 10 та 14 Закону №160-ІХ визначено спеціальний порядок встановлення факту заподіяння шкоди, проведення службового розслідування та притягнення військовослужбовця до матеріальної відповідальності.

Метою службового розслідування є встановлення не лише факту втрати майна, а й особи, винної у його втраті, причинного зв`язку між її діями та заподіяною шкодою, а також перевірка відсутності обставин, що виключають матеріальну відповідальність.

Такі ж вимоги передбачені Порядком проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затвердженим наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017 №608.

Як правильно встановив суд першої інстанції, надані позивачем матеріали службового розслідування не підтверджують належними та допустимими доказами усіх елементів складу матеріальної відповідальності відповідача.

Колегія суддів звертає увагу, що із матеріалів справи вбачається лише факт перебування мотоцикла GEON ROCKSTER 250 на обліку військової частини та проведення службового розслідування після самовільного залишення відповідачем місця служби.

Разом із тим матеріали справи не містять належних доказів передачі зазначеного транспортного засобу саме ОСОБА_1 під особисту матеріальну відповідальність.

Навпаки, наявні у справі документи свідчать, що після надходження транспортного засобу як гуманітарної допомоги відповідальним за його експлуатацію наказом командира військової частини був визначений інший військовослужбовець.

Документів, які б підтверджували подальше закріплення спірного транспортного засобу за відповідачем відповідним наказом командира військової частини або актом приймання-передачі, матеріали справи не містять.

Сам по собі висновок службового розслідування не є безумовним доказом вини особи, оскільки відповідно до статей 72– 76 Кодексу адміністративного судочинства України кожна обставина повинна підтверджуватися належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами.

Крім того, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що позивачем не доведено належний облік спірного транспортного засобу відповідно до вимог законодавства.

Суд першої інстанції обґрунтовано звернув увагу на відсутність доказів тимчасового державного обліку транспортного засобу, ввезеного як гуманітарна допомога, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №1235 від 29 жовтня 2024 року.

Так само матеріали справи не містять доказів проведення передбачених законом процесуальних дій, які б підтверджували встановлення вини відповідача саме у втраті державного майна.

Посилання апелянта на те, що відповідач самовільно залишив військову частину разом із мотоциклом, саме по собі не є достатнім доказом наявності всіх елементів матеріальної відповідальності, оскільки не звільняє позивача від обов`язку довести факт передачі майна відповідачу, наявність його вини та причинного зв`язку між його діями і заподіяною шкодою.

За правилами статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України саме позивач повинен довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Проте належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження зазначених обставин позивач суду не надав.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про недоведеність необхідних умов для покладення на відповідача повної матеріальної відповідальності, передбачених Законом України №160-ІХ.

Доводи апеляційної скарги наведених висновків не спростовують, нових доказів, які б свідчили про неправильність висновків суду першої інстанції, не містять та зводяться фактично до переоцінки доказів, яким суд уже надав належну правову оцінку.

За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалено з правильним застосуванням норм матеріального права та без порушень норм процесуального права, а тому підстави, визначені статтею 317 Кодексу адміністративного судочинства України, для його скасування відсутні.

Керуючись статтями 242, 246, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 – залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 березня 2026 року – залишити без змін.

Постанова може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках та порядку, визначених статтями 328– 331 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий - суддя С.В. Сафронова

суддя Д.В. Чепурнов

суддя В.В. Кальник