Постанова від 12 липня 2026 р. у справі №588/700/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 липня 2026 р.Справа № 588/700/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Мінаєвої К.В.,

Суддів: Ральченка І.М. , Фоміної Л.О. ,

за участю секретаря судового засідання Колодкіної Н.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тростянецького районного суду Сумської області від 08.06.2026 (головуючий суддя І інстанції: Лебедь О.В., вул. Миру, 9, м. Тростянець, Сумська область, 42600) по справі № 588/700/26

за позовом ОСОБА_1

до Поліцейського відділення поліції №1 (м. Тростянець) Охтирського районного відділу поліції Головного управління національної поліції в Сумській області сержанта поліції Сімонова Сергія Юрійовича , Головного управління Національної поліції в Сумській області

про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,

ВСТАНОВИВ:

І. Зміст позовних вимог та їх обґрунтування.

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Тростянецького районного суду Сумської області з адміністративним позовом до Поліцейського відділення поліції №1 (м. Тростянець) Охтирського районного відділу поліції Головного управління національної поліції в Сумській області сержанта поліції Сімонова Сергія Юрійовича (далі – відповідач 1), Головного управління Національної поліції в Сумській області (далі – відповідач 2), в якому просив суд:

скасувати постанову по справі про адміністративне правопорушення серії ЕНА № 6698621 від 21.02.2026 року, винесену поліцейським відділення поліції №1 (м. Тростянець) Охтирського районного відділу поліції ГУНП в Сумській області сержантом поліції Сімоновим Сергієм Юрійовичем про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.4 ст.126 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладення стягнення у вигляді штрафу 20400 гривень, а провадження в справі – закрити.

В обґрунтування позовної заяви зазначено, що в оскаржуваній постанові не вказано, яку саме норму Правил дорожнього руху України порушив позивач. Всупереч вимогам статті 35 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейський безпідставно зупинив автомобіль позивача. Справа про адміністративне правопорушення не розглядалась за участю особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, чим істотно порушено порядок розгляду справи. Поліцейський не складав постанову на місці зупинки транспортного засобу позивача 20 січня 2026 року, а постанова винесена 21 січня 2026 року, при цьому відсутня розписка про виклик позивача чи повідомлення про відкладення справи. Позивач бажав скористатись послугами адвоката, однак поліцейський проігнорував це право особи. Оскаржувану постанову поліцейський водію не вручив. Крім того, зазначена в постанові адреса проживання та реєстрації не є вірною. Враховуючи проведення розгляду справи з порушенням притягнення особи до відповідальності, позивач вважав, що провадження підлягає закриттю.

ІІ. Зміст рішення суду першої інстанції.

Рішенням Тростянецького районного суду Сумської області від 08.06.2026 відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 в інтересах якого діє представник адвокат Кудіна Олександр Михайлович до Поліцейського відділення поліції №1 (м. Тростянець) Охтирського районного відділу поліції Головного управління національної поліції в Сумській області сержанта поліції Сімонова Сергія Юрійовича, Головного управління національної поліції в Сумській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення.

Ухвалюючи судове рішення про відмову в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що обставини, викладені у постанові про адміністративне правопорушення щодо керування позивачем транспортним засобом без посвідчення водія, підтверджуються сукупністю досліджених доказів. Отже, оспорювана постанова про накладення адміністративного стягнення є правомірною, а стягнення накладено у межах санкції ч. 4 ст. 126 КУпАП.

ІІІ. Підстави апеляційного оскарження та їх обґрунтування.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Тростянецького районного суду Сумської області від 08.06.2026; ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, скасувавши як незаконну постанову по справі про адміністративне правопорушення серії ЕНА № 6698621 від 21.02.2026 року винесену поліцейським відділення поліції №-1 (м.Тростянець) Охтирського районного відділу поліції ГУНП в Сумській області сержантом поліції Сімоновим Сергієм Юрійовичем про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 4 ст. 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладення стягнення у вигляді штрафу розміром 20400 гривень, а провадження в справі – закрити; вирішити питання про стягнення витрат на користь позивача.

В доводах апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції не врахував доводи сторони позивача, діяв упереджено, необ`єктивно, з наданням переваги стороні відповідача, що є підставою для скасування оскаржуваного рішення. Зокрема, суд не зазначив про порушення відповідачем порядку розгляду справи, що є безумовною підставою для скасування постанови суб`єкта владних повноважень. З посиланням на практику Європейського Суду з прав людини зазначає, що адміністративні правопорушення передбачені частинами четвертою, п`ятою статті 126 КУпАП, можуть бути віднесені до «кримінального обвинувачення» в розумінні статті 6 Конвенції із розповсюдженням відповідних гарантій щодо справедливого судового розгляду.

Апелянт вказує, що прізвище особи, яка притягується до такого суворого виду відповідальності, в оскаржуваній постанові зазначено неправильно, оскільки не відповідають дві літери, що є істотною обставиною в даній категорії справ. Крім того, в постанові неправильно зазначена адреса проживання, до якої позивач не має відношення, внаслідок чого особа не була повідомлена про розгляд справи та рішення за наслідком розгляду; неправильно зазначено посвідчення водія, його серія та номер, яке начебто відсутнє у особи, а також місце вчинення правопорушення.

Також скаржник зауважує, що в постанові не вказано, яку саме норму Правил дорожнього руху України порушив позивач. Поліцейський не складав постанову на місці зупинки транспортного засобу позивача 20 січня 2026 року, постанова винесена 21 січня 2026 року без відома та будь-якого повідомлення особи. Відповідач взагалі не оголошував про початок розгляду справи, своїми діями не дав реалізувати права, заявити клопотання та пред`явити докази. Поліцейський складав протокол за ч. 1 ст. 130 КУпАП, і за саме по вказаному протоколу повідомив про права ОСОБА_1 , але жодного слова не повідомив про те, що буде складатись ще й постанова за ч. 4 ст. 126 КУпАП. Сам відповідач надав письмові пояснення, де чітко визнав, що на наступний день після складення протоколі за ст. 130 КУпАП, тобто вже 21.02.2026, він перевірив по базі даних про те, що ОСОБА_1 позбавлений права керування, і без його виклику та повідомлення склав оскаржувану постанову. При цьому, в процесі спілкування з поліцейським 20 лютого 2026 року ОСОБА_1 повідомляв поліцейського, що він бажає скористатись послугами адвоката, про що заявляв клопотання, так як у нього мається договір з захисником, однак поліцейський проігнорував право особи на захист (зафіксовано на відеозаписі о 20:21:19). Крім того, поліцейський не вручив позивачу оскаржувану постанову.

Апелянт зазначає, що недотримання інспектором поліції у процесі винесення постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, визначеної КУпАП України процедури призводить до порушення права особи приймати участь у розгляді справи про адміністративне правопорушення та інших прав, визначених статтею 268 КпАП України, що є підставою для скасування постанови про адміністративне правопорушення.

ІV. Провадження в суді апеляційної інстанції та виклад позиції інших учасників справи.

13.07.2026 судом отримано відзив Головного управління Національної поліції в Сумській області на апеляційну скаргу, в якій відповідач погоджується з висновками суду першої інстанції. Зауважує, що особливості складання постанови обумовлені поведінкою позивача. Постановою Тростянецького районного суду Сумської області від 14.04.2025 у справі №588/321/26 ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП. Факт керування транспортним засобом 20.02.2026 ОСОБА_2 підтверджується відеозаписами з нагрудної камери поліцейського, які містять фактичні дані про факт керування ним транспортним засобом та відмову останнього від проходження відповідно до встановленого законом порядку огляду на стан алкогольного сп`яніння. При цьому суд визнав докази належними, допустимими, такими, що узгоджуються між собою, доповнюють одне одного та є достатніми, оскільки у своїй сукупності прямо підтверджують обставини, які підлягають доказуванню у справі про адміністративне правопорушення. Питання щодо наявності посвідчення водія з боку працівників поліції було озвучене неодноразово протягом часу оформлення адміністративних матеріалів, але було проігноровано водієм. Вважає, що під час встановлення адміністративного правопорушення та накладення адміністративного стягнення на позивача за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 126 КУпАП, поліцейський діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому винесена постанова серії ЕНА №7360115 від 12.06.2026 є законною.

Учасники справи повідомлені про перегляд рішення Тростянецького районного суду Сумської області від 08.06.2026 належним чином відповідно до вимог частини першої-другої статті 268 КАС України шляхом отримання ними копій ухвал Другого апеляційного адміністративного суду про відкриття апеляційного провадження, призначення апеляційного розгляду (з урахуванням ухвали суду про виправлення описки) та повістки про виклик у судове засідання, призначене на 13.07.2026 об 13:30, що підтверджується наявними в матеріалах справи довідками про доставку електронного листа.

Ухвалами Другого апеляційного адміністративного суду від 06.07.2026 та від 08.07.2026 задоволено клопотання представника позивача та представника Головного управління Національної поліції в Сумській області про їх участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції.

З урахуванням вимог частини четвертої статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

V. Обставини, встановлені судом.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що поліцейським відділення поліції № 1 (м. Тростянець) Охтирського РВП ГУ НП в Сумській області сержантом поліції Сімоновим Сергієм Юрійовичем 21.02.2026 року винесено постанову про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 6698621, якою на ОСОБА_1 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 126 КУпАП накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 20400 грн.

В ході судового розгляду знайшов підтвердження викладений в постанові факт того, що ОСОБА_1 20.02.2026 року о 20 год. 10 хв. у м. Тростянець по вул. Богдана Хмельницького, буд. 20 керував автомобілем Део Ланос д.н.з. НОМЕР_1 не маючи права керувати таким транспортним засобом, а саме будучи позбавленим права керування Тростянецьким районним судом від 18.11.2025.

Не погодившись із зазначеною постановою про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення, позивач звернувся з позовом до суду.

VІ. Нормативне регулювання та оцінка суду апеляційної інстанції.

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Порядок діяльності органів державної влади, їх посадових осіб, уповноважених складати протоколи про адміністративні правопорушення, розглядати справи про такі правопорушення та притягати винних осіб до адміністративної відповідальності за їх вчинення, регулюється Кодексом України про адміністративні правопорушення (по тексту – КУпАП).

Згідно зі статтею 7 КУпАП ніхто не може бути підданим заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставі і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності.

Стаття 8 КУпАП визначає, що особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, підлягає відповідальності на підставі закону, що діє під час і за місцем вчинення правопорушення. Провадження в справах про адміністративні правопорушення ведеться на підставі закону, що діє під час і за місцем розгляду справи про правопорушення.

Стаття 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з частиною першою статті 247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події та складу адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.

Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Відповідно до статті 283 КУпАП розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.

Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.

Відповідно до статті 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення громадського порядку, правил дорожнього руху, правил паркування транспортних засобів, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту, правил випуску у плавання малих, спортивних суден і водних мотоциклів, правил судноплавства на морських і внутрішніх водних шляхах, правил, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів на транспорті, а також про незаконний відпуск і незаконне придбання бензину або інших паливно-мастильних матеріалів (статті 80 і 81 (в частині перевищення нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах транспортних засобів), частина перша статті 44, стаття 89, частина друга статті 106-1, частини перша, друга, третя, четверта і шоста статті 109, стаття 110, частина четверта статті 116-2, стаття 117, частини перша і друга статті 119, частини перша, друга, третя, п`ята, шоста, восьма, десята і одинадцята статті 121, статті 121-1, 121-2, частини перша і друга статті 121-3, частини перша, друга, третя, четверта, шоста і сьома статті 122, частина перша статті 123, статті 124-1, 125, частини перша, друга і четверта статті 126, частини перша, друга і третя статті 127, стаття 127-3, частини перша і друга статті 127-4, статті 128-129, частина перша статті 132-1, частини перша і п`ята статті 133, частини третя, шоста, восьма, дев`ята, десята і одинадцята статті 133-1, стаття 135, стаття 136 (за винятком порушень на автомобільному транспорті), стаття 137, частини перша, друга і третя статті 140, статті 148, 151, частини шоста, сьома і восьма статті 152-1, статті 161, 164-4, частина перша статті 173-8, стаття 175-1 (за винятком порушень, вчинених у місцях, заборонених рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради), частини перша і третя статті 175-3 (у частині порушень, пов`язаних із незабезпеченням безперешкодного доступу громадян до об`єктів фонду захисних споруд цивільного захисту, у випадках та порядку, встановлених законодавством), статті 176, 177, частини перша і друга статті 178, статті 180, 181-1, частина перша статті 182, статті 183, 192, 194, 195).

Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.

Згідно з абзацом першим пункту 2 розділу III Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом МВС від 07.11.2015 № 1395, постанова по справі про адміністративні правопорушення, передбачені статтями 80 і 81 (в частині перевищення нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах транспортних засобів), частинами першою, другою, третьою, п`ятою, шостою, восьмою, десятою і одинадцятою статті 121, статтями 121-1, 121-2, частинами першою і другою статті 121-3, частинами першою, другою, третьою, четвертою, шостою і сьомою статті 122, частиною першою статті 123, статтями 124-1, 125, частинами першою, другою і четвертою статті 126, частинами першою, другою і третьою статті 127, статтями 128 - 129, частиною першою статті 132-1, частинами третьою, шостою, восьмою, дев`ятою, десятою і одинадцятою статті 133-1, частинами першою, другою і третьою статті 140, частинами шостою, сьомою і восьмою статті 152-1 КУпАП, виноситься поліцейськими підрозділів Департаменту патрульної поліції, територіальних (відокремлених) підрозділів територіальних органів поліції, поліцейські яких забезпечують безпеку дорожнього руху в окремих регіонах та населених пунктах на місці вчинення адміністративного правопорушення.

Отже, розгляд справ про адміністративні правопорушення, зокрема, передбачені частиною четвертою статті 126 КУпАП, відноситься до компетенції підрозділів Департаменту патрульної поліції, територіальних (відокремлених) підрозділів територіальних органів поліції, поліцейські яких забезпечують безпеку дорожнього руху в окремих регіонах та населених пунктах на місці вчинення адміністративного правопорушення.

Частиною четвертою статті 126 КУпАП передбачено, що керування транспортним засобом особою, позбавленою права керування транспортними засобами, тягне за собою накладення штрафу в розмірі однієї тисячі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

За обставинами справи після зупинки транспортного засобу DAEWOO LANOS, н.з. НОМЕР_1 поліцейським ВП №1 (м. Тростянець) Охтирського РВП ГУНП в Сумській області Сімоновим С.Ю. було виявлено, що таким керував водій ОСОБА_1 , який, як зазначено в оскаржуваній постанові, позбавлений права керування Тростянецьким районним судом від 18.11.2025.

Так, колегією суддів встановлено, що постановою Тростянецького районного суду Сумської області від 23.04.2024 у справі №588/2541/23 (провадження №3/588/11/24) ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та накласти на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 (сімнадцять тисяч) грн 00 коп. із позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 (один) рік.

Постановою Сумського апеляційного суду від 18.11.2025 у справі №588/2541/23 (провадження 33/816/103/25) постанову судді Тростянецького районного суду Сумської області від 23.04.2024 відносно ОСОБА_1 залишено без змін, а апеляційну скаргу його захисника Жабка Ю. П. на цю постанову – без задоволення.

Відповідно до частини другої статті 317-1 КУпАП особа вважається позбавленою права керування транспортним засобом після набрання законної сили рішенням суду про позбавлення цього права.

Досліджуючи оскаржувану постанову про накладення адміністративного стягнення серії ЕНА № 6698621 від 21.02.2026, суд апеляційної інстанції зауважує, що така не може бути беззаперечним доказом вчинення позивачем правопорушення, оскільки сам по собі опис адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення. Така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб`єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення.

Аналогічний висновок викладено Верховним Судом у постановах від 26.04.2018 у справі №211/3520/16-а та від 12.03.2026 у справі №280/902/25.

Таким чином, саме по собі формулювання в оскаржуваній постанові змісту правопорушення не може бути доказом вчинення правопорушення без наявності інших доказів, які у своїй сукупності підтверджують обставини викладені у постанові.

Відповідно до статті 251 КУпАП України доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, відомостями та інформацією з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а також іншими документами.

Відповідно до частини першої статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з частинами першою, другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, в адміністративному процесі, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень тягар доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності покладається на відповідача - суб`єкта владних повноважень, який повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, що можуть бути використані як докази у справі.

В якості доказу вчинення позивачем адміністративного правопорушення надано відеозаписи з нагрудних камер поліцейських наряду ГРПП ВП №1 (м.Тростянець) Охтирського РВП ГУНП в Сумській області, Сімонова С.Ю. та Євсюкова О., проте, як слідує зі змісту оскаржуваної постанови інформацію щодо здійснення відеофіксації правопорушення, яке ставиться у вину позивачу, з технічного запису, яким здійснено таку відеофіксацію, встановити не можливо, оскільки в графі 7 «До постанови додаються» постанови серії ЕНА № 6698621 від 21.02.2026 відповідна інформація відсутня.

Водночас відеозапис, на який покликається відповідач, та який не зазначений в оскаржуваній постанові, не може вважатися належним та допустимим доказом вчинення позивачем адміністративного правопорушення.

Враховуючи відсутність в оскаржуваній постанові по справі про адміністративне правопорушення посилань на технічний засіб, за допомогою якого здійснено відеозапис бодікамери, а також відомостей, щодо проведення фіксування, наданий відповідачем відеозапис не є належним та допустимим доказом вчинення позивачем адміністративного правопорушення.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постановах від 24.01.2019 по справі № 428/2769/17, від 13.02.2020 по справі № №524/9716/16-а, від 19.02.2020 по справі № 607/3394/17.

Суд апеляційної інстанції зауважує, що сам факт складання постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності не може бути достатнім доказом правомірності рішення суб`єкта владних повноважень за відсутності інших належних доказів і не звільняє відповідача від доведення правомірності свого рішення.

Водночас, досліджуючи відеозаписи, що містяться в матеріалах справи, як докази дотримання відповідачем процедури розгляду справи про адміністративне правопорушення, колегія суддів звертає увагу на таке.

Відповідно до частини першої статті 268 КУпАП особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання, подавати заяви; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, якщо є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

За правилами статті 278 КпАП України орган (посадова особа) при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення вирішує такі питання: 1) чи належить до його компетенції розгляд даної справи; 2) чи правильно складено протокол та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення; 3) чи сповіщено осіб, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце її розгляду; 4) чи витребувано необхідні додаткові матеріали; 5) чи підлягають задоволенню клопотання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілого, їх законних представників і адвоката.

У наведених положеннях правових норм визначено систему правових механізмів щодо забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, на стадії розгляду уповноваженим органом (посадовою особою) справи про адміністративне правопорушення, зокрема, з метою запобігти безпідставному притягненню такої особи до відповідальності.

У постанові від 17.07.2019 у справі № 655/470/16-а Верховний Суд підкреслив, що стаття 278 КпАП України вказує на те, що працівник патрульної поліції зобов`язаний дотримуватись вимог статті 283 КпАП України, яка зазначає, що постанова виноситься тільки за результатами розгляду справи.

Таким чином, положення КпАП України закріплюють процесуальні гарантії прав особи, що притягається до адміністративної відповідальності, у тому числі й на участь у розгляді її справи, та містить застереження, націлені на забезпечення належної реалізації компетентними органами (особами) наданих їм повноважень, зокрема передбачені щодо розгляду справи про адміністративне правопорушення за відсутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, лише у випадку наявності даних, що підтверджують належне повідомлення такої особи про місце і час розгляду справи.

Колегією суддів встановлено, що нарядом ГРПП ВП №1 (м.Тростянець) Охтирського РВП ГУНП в Сумській області у складі Сімонова С.Ю. та Євсюкова О. було зупинено транспортний засіб DAEWOO LANOS, н.з. НОМЕР_1 , яким керував позивач.

Під час з`ясування обставин поліцейський Сімонов С.Ю. спитав ОСОБА_1 про факт позбавлення права керування транспортними засобами, на що відповіді не отримав (тайм-код 20:12:04), потім повідомив про підозру керування ОСОБА_1 транспортним засобом в стані алкогольного сп`яніння (тайм-код 20:15:24), у зв`язку з чим запропонував пройти медичний огляд.

Надалі (тайм-код 20:23:08) поліцейський Сімонов С.Ю. повідомив, що у випадку відмови від проходження медичного огляду на ОСОБА_1 буде складений протокол за ч.2 ст. 130 КУпАП (повторне керування транспортним засобом в стані алкогольного сп`яніння), у зв`язку з чим він ознайомив його з правами, зокрема повідомив, що особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право користуватися адвокатом або іншим фахівцем у галузі права, має право на перекладача. Потім полцейський ОСОБА_3 повідомив (тайм-код 20:23:33), що зараз буде винесений протокол та він покличе особу – позивача для ознайомлення.

У подальшому поліцейські о 20:33:40 констатують факт того, що ОСОБА_1 пішов (тайм-код), а о 20:36:02 поліцейський Сімонов С.Ю. на камеру повідомляє, що відносно водія було складено протокол за ч.2 ст.130 КУпАП та ч.5 ст.126 КУпАП, даний водій покинув місце подання адмінматеріалів; оскільки водія на місці події в даний момент вже немає, значить копію протоколу він отримувати не хоче, у зв`язку з чим проставлено відповідну відмітку.

Таким чином, судом апеляційної інстанції встановлено, що інспектором жодним чином не повідомлено ОСОБА_1 про встановлення факту вчинення ним адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена частиною четвертою статті 126 КУпАП, а також про розгляд справи про адміністративне правопорушення. Більш того, інспектором не було вжито жодних дій щодо надання водію ОСОБА_1 можливості скористуватися правами, передбаченими статтею 268 КУпАП, саме в межах розгляду справи про адміністративне правопорушення за частиною четвертою статті 126 КУпАП.

Апелянт слушно звернув увагу, що спірну постанову серії ЕНА № 6698621 було складено 21.02.2026, тобто на наступний день після встановлення відповідачем обставин керування позивачем автомобілем, будучи позбавленим права керування.

Так, відповідно до положень статті 276 КУпАП справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення. Справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтями 80, 81, 121 - 126, 127-1 - 129 і статтею 139 (коли правопорушення вчинено водієм) цього Кодексу, можуть також розглядатися за місцем обліку транспортних засобів або за місцем проживання порушників.

Згідно з пунктом 1 розділу ІІІ Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України № 1395 від 07.11.2015, справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення, за місцем проживання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, за місцем реєстрації транспортного засобу та на місці вчинення адміністративного правопорушення.

З урахуванням встановлених обставин та наведеного правового регулювання, суд апеляційної інстанції зазначає, що винесення інспектором поліції оскаржуваної постанови наступного дня після виявлення адміністративного правопорушення, за відсутності клопотання особи про відкладення розгляду справи чи інших передбачених законом підстав, не відповідає вимогам статті 276 КУпАП та Інструкції № 1395, оскільки фактично справа була розглянута не за місцем вчинення адміністративного правопорушення без належного процесуального обґрунтування.

Разом з цим, судом першої інстанції вказаним обставинам не наданої жодної оцінки.

Судом апеляційної інстанції також встановлено, що постановою Тростянецького районного суду Сумської області від 14.04.2026 у справі №588/321/26 (провадження №3/588/147/26), яке набрало законної сили 28.04.2026, ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та накласти на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 (сімнадцять тисяч) грн 00 коп. із позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 (один) рік.

Зі змісту вказаної постанови встановлено подія вказаного правопорушення стосувалась обставин керування автомобілем ОСОБА_1 20.02.2026 о 20 год. 10 хв. у м. Тростянець по вул. Богдана Хмельницького, 20 з явними ознаками алкогольного сп`яніння, під час чого він відмовився від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння на місці зупинки за допомогою газоаналізатора Драгер та в медичному закладі, чим порушим вимоги п. 2.5 Правил дорожнього руху та вчинив ті самі дії повторно протягом року.

З урахуванням встановлених обставин колегія суддів констатує, що недотримання інспектором поліції у процесі винесення постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, визначеної Кодексом України про адміністративні правопорушення, процедури призводить до порушення права особи приймати участь у розгляді справи про адміністративне правопорушення та інших прав, визначених статтею 268 КпАП України, що є підставою для скасування постанови про адміністративне правопорушення

Аналогічний висновок узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 20.03.2018 у справі № 690/233/17 та від 31.01.2019 у справі № 760/10803/15-а.

Таким чином, встановлена протиправність здійсненого інспектором розгляду справи внаслідок порушення процедури її проведення є достатньою та самостійною підставою для скасування прийнятої за результатами її проведення постанови, що унеможливлює перехід до суті покладених в її основу адміністративних правопорушень.

Оскільки відповідачем не вжито дій щодо надання реальної можливості позивачу реалізувати свої права у повному обсязі, колегія суддів вважає, що такі обставини вказують на порушення інспектором патрульної поліції порядку розгляду справи про адміністративне правопорушення, що є самостійною підставою для скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення серії ЕНА № 6698621 від 21.02.2026 та закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення.

Решта доводів та аргументів сторін, що наведена у заявах по суті справи, не потребує окремої оцінки суду, оскільки зроблених судом висновків не спростовують.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.

Наведеним положенням кореспондують норми статті 293 КУпАП, якими регламентовано повноваження органу, який розглядає скарги на постанову по справі про адміністративне правопорушення.

Так, орган (посадова особа) при розгляді скарги на постанову по справі про адміністративне правопорушення перевіряє законність і обґрунтованість винесеної постанови і приймає одне з таких рішень: 1) залишає постанову без зміни, а скаргу без задоволення; 2) скасовує постанову і надсилає справу на новий розгляд; 3) скасовує постанову і закриває справу; 4) змінює захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

Враховуючи встановлені апеляційним судом фактичні обставин по справі, апеляційна скарга підлягає задоволенню, а провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 – закриттю.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини першої статті 317 КАС України неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права є підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення.

З огляду на викладене, враховуючи, що допущення інспектором процедури розгляду справи, на яке послався апелянт, знайшло підтвердження під час апеляційного перегляду справи, колегія суддів вважає, що рішення Тростянецького районного суду Сумської області від 08.06.2026 підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог.

VІІ. Судові витрати.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з частиною шостою статті 139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

З матеріалів справи встановлено, що позивач сплатив судовий збір за подання адміністративного позову у розмірі 665,60 грн (квитанція до платіжної інструкції №0184610011 від 27.04.2026), а також за подання апеляційної скарги у розмірі 998,40 грн (квитанція №BZT5-78SU-RB1E від 09.06.2026), у зв`язку з чим вказані суми підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Крім того, в межах розгляду справи в суді першої інстанції представник позивача зазначав про понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10000 грн.

Так, колегія суддів враховує. що відповідно до пункту 1 частини третьої статті 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частини третьої статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до частини сьомої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Аналіз наведених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Крім того колегія суддів звертає увагу на положення частини шостої, сьомої статті 134 134 КАС України, відповідно до яких, визначено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У ході судового розгляду встановлено, що на підтвердження обґрунтованості вимоги про стягнення витрат на правничу допомогу з відповідача представником позивача з позовною заявою було надано копії: договору про надання правничої допомоги б/н від 27.04.2026; квитанцію до прибуткового касового ордера №27/04/01 від 27.04.2026 на суму 10000,00 грн; акт приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) за договором про надання правничої допомоги від 27.04.2026.

За умовами договору про надання правничої допомоги №б/н від 27.04.2026 ОСОБА_1 (клієнт) доручає та оплачує, а «Адвокатське бюро Олександра Кудіна» в особі його керівника адвоката Кудіна Олександра Михайловича, бере на себе зобов`язання представляти інтереси клієнта у всіх державних та інших підприємствах, установах, організаціях, а також вести від імені клієнта справи у судах всіх рівнів України.

Відповідно до пункту 6.1 вказаного договору за послуги, що надаються Адвокатського бюро у відповідності із умовами даного Договору, клієнт сплачує Адвокатському бюро гонорар готівковими коштами у розмірі, визначеному за погодженням сторін з урахуванням витрат часу на підготовку, складання процесуальних документів, участь в судовому розгляді справи, в розмірі, що визначається і підтверджується Актом приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг), та квитанцією до прибуткового касового ордеру, які являються невід`ємними додатками до даного Договору.

Згідно з Актом приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) за договором про надання правничої допомоги від 27.04.2026 виконавець (адвокатське бюро Олександра Кудіна) надав, а замовник ( ОСОБА_4 ) прийняв юридичні послуги у формі: вивчення постанови про притягнення за ст. 126 ч. 4 КУпАП, професійне консультування з приводу необхідності подання позовної заяви до суду, обґрунтування правової позиції, перевірка змін в діючому законодавстві та судової практики, зокрема прецедентної практики Верховного Суду, узгодження правової позиції по справі та обговорення об`єму доказів для подання до суду; складання, оформлення та подання позовної заяви про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, участь адвоката в судових засіданнях по справі, висловлювання доводів, міркувань та заперечень, подача клопотань, участь у судовому розгляді справи, складання та оформлення клопотання про стягнення витрат на правничу допомогу, договору про надання правничої допомоги, ордеру, акту виконаних робіт, представництво інтересів відповідача в суді всіх інстанцій та виступи як представника при допиті сторін, надання пояснень, дослідженні доказів. Сторони домовились про те, що замовник сплачує виконавцю гонорар за надані послуги у фіксованому розмірі, визначеному за погодженням на загальну суму 10000 грн.

Відповідно до квитанції до прибуткового касового ордера №27/04/01 від 27.04.2026 Адвокатським бюро Олександра Кудіна прийнято від ОСОБА_1 10000,00 грн.

У відзиві на позовну заяву представник ГУНП в Сумській області, заперечуючи проти вимог про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, зазначив, що даний спір не потребує глибокого правового аналізу й дослідження, а відтак і значних часових затрат, щодо його вирішення існує вже стала судова практика, у зв`язку з чим вважає недоведеним реальне понесення заявлених витрат.

З урахуванням викладеного колегія суддів зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з обставин справи.

Вирішуючи питання обґрунтованості розміру заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу та пропорційності їх складності правовому супроводу справи, суд, враховуючи заперечення відповідача, зазначає, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, висловленої у постанові від 23.04.2019 у справі № 826/9047/16, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Колегія суддів також бере до уваги позицію Верховного Суду, висловлену у постанові від 25.07.2023 у справі № 340/4492/22, відповідно до якої наявність/відсутність з боку іншої сторони заперечень проти відшкодування витрат на професійну правничу допомогу має значення виключно для вирішення питання про співмірність заявлених до відшкодування судових витрат на правову допомогу як це передбачено частиною сьомою статті 134 КАС України, однак, не впливає на обов`язок суду при вирішенні питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу застосовувати вимоги частин першої-четвертої статті 134 КАС України і перевіряти заявлені витрати на відповідність іншим, окрім співмірності, критеріям.

Отже, визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Суд апеляційної інстанції вважає, що заявлений представником позивача розмір відшкодування витрат позивача на правову допомогу в судах першої та апеляційної інстанцій у розмірі 10000,00 грн є суттєво завищеним та таким, що підлягає зменшенню як такий, що не відповідає критеріям розумності.

Визначення вартості роботи адвоката є питанням, яке погоджується сторонами при укладенні договору про надання правової допомоги та залежить, в тому числі, від професійних здібностей та досвіду адвоката, що впливає на оцінку її вартості, фінансового стану сторони у справі та значення справи для цієї сторони. Разом з тим, принциповим під час вирішення цього питання є перевірка судом доведеності стороною відповідності таких витрат критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), розумності та їх співмірності зі складністю справи; часом, витраченим адвокатом; обсягом наданих послуг та ціною позову.

Колегія суддів враховує, що предмет спору у справі не є складним, існує судова практика по розгляду відповідної категорії справ, у зв`язку з чим підготовка її не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних, а обсяг і складність складених процесуальних документів не є значними. До того ж, відповідачем подано заперечення щодо співмірності понесених витрат на правничу допомогу зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг.

З огляду на документальне підтвердження позивачем понесених витрат на правову допомогу адвоката, характер спірних правовідносин, складність справи, обсяг наданих адвокатом послуг, враховуючи критерій співмірності та пропорційності таких витрат, колегія суддів вважає, що присудженню до стягнення з відповідача на користь позивача підлягають витрати на правничу допомогу у розмірі 5000 грн.

Керуючись статтями 242, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Тростянецького районного суду Сумської області від 08.06.2026 по справі №588/700/26 скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.

Скасувати постанову серії ЕНА № 6698621 від 21.02.2026 про накладення адміністративного стягнення на ОСОБА_1 у виді штрафу у розмірі 20400 грн у справі про адміністративне правопорушення, передбачене частиною четвертою статті 126 КУпАП, та закрити справу про адміністративне правопорушення.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Сумській області на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги в сумі 1664,00 грн (одна тисяча шістсот шістдесят чотири гривні 00 копійок), а також витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн (п`ять тисяч гривень 00 копійок).

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню.

Головуючий суддя К.В. Мінаєва

Судді І.М. Ральченко Л.О. Фоміна

Повний текст постанови складено 13.07.2026 року