Постанова від 12 липня 2026 р. у справі №520/2085/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 липня 2026 р. Справа № 520/2085/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Спаскіна О.А.,

Суддів: Присяжнюк О.В. , Любчич Л.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 28.05.2026, головуючий суддя І інстанції: Полях Н.А., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, по справі № 520/2085/26

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Національної гвардії України

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з заявою про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, в якій він просив:

- встановити судовий контроль за виконанням рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06.04.2026 у справі № 520/2085/26;

- зобов`язати Головне управління Національної гвардії України подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення;

- витребувати у Головного управління Національної гвардії України (або Національної академії НГУ як структурного підрозділу) належним чином завірені копії наступних документів:

довідку (розрахунковий лист) про нараховане грошове забезпечення за січень 2026 року за посадою: інструктор з водіння навчального взводу з підготовки водіїв автомобільної роти батальйону забезпечення навчального процесу Національної академії НГУ (11 тарифний розряд), із зазначенням конкретних відсоткових розмірів премії та надбавки за особливості проходження служби;

копію Розпорядження (Наказу) Командувача НГУ, яким встановлено граничні та фактичні розміри премій для військовослужбовців НГУ станом на 01.01.2026;

у разі підтвердження факту заниження показників грошового забезпечення у наданій позивачу довідці порівняно з фактичними виплатами за аналогічною посадою, накласти на керівника ГУ НГУ штраф у розмірі від 20 до 40 прожиткових мінімумів для працездатних осіб згідно зі ст. 382 КАС України.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 28 травня 2026 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного Управління Національної Гвардії України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії – відмовлено.

Не погодившись із ухвалою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 28.05.2026 р. та прийняти постанову, якою заяву про встановлення судового контролю задовольнити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а саме: вимог Конституції України, Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому наполягав на законності оскаржуваної ухвали та просив залишити її без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

На підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що до Харківського окружного адміністративного суду звернулася представник позивача з адміністративним позовом, в якому просив:

- визнати протиправними дії Головного управління Національної гвардії України щодо відмови ОСОБА_2 , РНОКПП – НОМЕР_1 у підготовці та надані до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області довідки про розмір грошового забезпечення станом на 01.01.2026 у відповідності до вимог статей 43 і 63 Закону України від 09.04.1992 №2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", з врахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" щодо визначення посадового окладу за 11 тарифним розрядом і окладу за військовим званням «майстер-сержант», 0,58 шляхом множення тарифного коефіцієнту посадового окладу 1,9 на розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2026 рік" на 01 січня 2026 року (3328 грн), на відповідний тарифний коефіцієнт, та відповідно: надбавки за вислугу років - 50%, надбавки за особливості проходження служби у розмірі - 50%, надбавки за кваліфікацію – 5%, з 01.01.2026 премії - 500%, виходячи з визначених окладів, для здійснення обчислення та перерахунку з 01.02.2026 пенсії, ОСОБА_2 за посадою, яку він займав на дату звільнення з військової служби;

- зобов`язати Головне управління Національної гвардії України підготувати та надати до Головного управління Пенсійного фонду України у Харківській області довідку про розмір грошового забезпечення ОСОБА_3 , РНОКПП – НОМЕР_1 станом на 01.01.2026 у відповідності до вимог статей 43 і 63 Закону України від 09.04.1992 №2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» з врахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» щодо визначення посадового окладу за 11 тарифним розрядом і окладу за військовим званням «майстер-сержант», 0,58 шляхом множення тарифного коефіцієнту посадового окладу 1,9 на розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2026 рік" на 01 січня 2026 року (3328 грн), на відповідний тарифний коефіцієнт, та відповідно: надбавки за вислугу років - 50%, надбавки за особливості проходження служби у розмірі - 50%, надбавки за кваліфікацію – 5%, з 01.01.2026 премії - 500%, виходячи з визначених окладів для здійснення з 01.02.2026 обчислення та перерахунку пенсії ОСОБА_2 за посадою, яку він займав на дату звільнення з військової служби.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 06 квітня 2026 р. у справі № 520/2085/26 адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного Управління Національної Гвардії України (вул. Народного Ополчення, 9-а, м. Київ, 03151, код ЄДРПОУ 08803498) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії – задоволено частково.

Визнано протиправними дії Головного управління Національної гвардії України (вул. Народного Ополчення, 9-а, м. Київ, 03151, код ЄДРПОУ 08803498) щодо відмови ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) у підготовці та надані до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області довідки про розмір грошового забезпечення станом на 01.01.2026 у відповідності до вимог статей 43 і 63 Закону України від 09.04.1992 №2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", з врахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" для здійснення обчислення та перерахунку з 01.02.2026 пенсії.

Зобов`язано Головне управління Національної гвардії України (вул. Народного Ополчення, 9-а, м. Київ, 03151, код ЄДРПОУ 08803498) підготувати та надати до Головного управління Пенсійного фонду України у Харківській області довідку про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) станом на 01.01.2026 у відповідності до вимог статей 43 і 63 Закону України від 09.04.1992 №2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» з врахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» для здійснення з 01.02.2026 обчислення та перерахунку пенсії.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.

Залишаючи без задоволення заяву, подану позивачем у порядку статті 382 КАС України, суд першої інстанції виходив з відсутності підстав для встановлення судового контролю згідно з вказаної норми права з посиланням на виконання відповідачем рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06.04.2026 по справі № 520/2085/26, оскільки питання щодо конкретних розмірів грошового забезпечення під час розгляду цієї справи не вирішувалося, а суд не може змінювати резолютивну частину рішення, яке виконується, надавати оцінку доказам, які не були надані суду при розгляді справи по суті.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає таке.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно частин 2, 3 ст. 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Положеннями ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або - тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, - коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя.

Європейський суд з прав людини у справі «Горнсбі проти Греції» наголосив, що, відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, ця стаття проголошує «право на суд», одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію.

Для цілей ст. 6 Конвенції стадія виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду».

З аналізу рішень Європейського суду з прав людини (остаточні рішення у справах «Алпатов та інші проти України», «Робота та інші проти України», «Варава та інші проти України», «ПМП «Фея» та інші проти України»), якими було встановлено порушення п. 1 ст. 6, ст. 13 Конвенції та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, вбачається однозначна позиція про те, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення, а також констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя, що повністю узгоджується з нормою ст. 129-1 Конституції України.

Отже, обов`язковою складовою судового процесу є фактичне втілення судових присуджень у певні матеріальні блага, яких особа була протиправно позбавлена до отримання судового захисту.

Таким чином, судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов`язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов`язок.

Це означає, що особа, якій належить виконати судовий акт, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.

За правилами ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Відповідно до ч. 1 ст. 382 КАС України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

В адміністративних справах з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг за письмовою заявою заявника суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати звіт про виконання судового рішення.

Отже, нормами КАС України регламентовано право суду застосовувати інститут судового контролю шляхом, зокрема, зобов`язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду. Для застосування наведених процесуальних заходів мають бути наявні відповідні правові умови.

У свою чергу, правовою підставою для зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об`єктивних підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль. При цьому, суд, встановлюючи строк для подання звіту, повинен враховувати особливості покладених обов`язків згідно із судовим рішенням та можливості суб`єкта владних повноважень їх виконати.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 04 квітня 2020 року у справі № 539/3406/17.

Аналіз вищевикладених норм процесуального права з урахуванням висновків Верховного Суду щодо їх застосування, дає колегії суддів підстави вважати, що судовий контроль в порядку норм статті 382 КАС України шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення може бути встановлено за таких умов:

- рішення суду ще не виконано, у тому числі у порядку його примусового виконання;

- існує обґрунтований і підтверджений доказами ризик його невиконання;

- існують підтверджені доказами обставини, які ставлять під сумнів виконання суб`єктом владних повноважень судового рішення, або дають підстави вважати, що:

загальний порядок виконання судового рішення не дав очікуваного результату,

або що відповідач (його правонаступник) створює перешкоди для виконання такого рішення, має намір ухилення від цього обов`язку.

Для застосування наведених процесуальних заходів мають бути наявні відповідні правові умови.

При цьому, підставою застосування зазначеної вище норми є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень/дій суб`єкта владних повноважень.

Колегією суддів встановлено, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06.04.2026 по справі № 520/2085/26 набрало законної сили 07.05.2026.

З матеріалів справи убачається, що після набрання рішенням суду законної сили відповідачем було виготовлено довідку про розмір грошового забезпечення на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06.04.2026 у справі № 520/2085/26.

Так, заявником надано копію довідки про розмір грошового забезпечення, виданої відповідно до рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06.04.2026 у справі № 520/2085/26, у якій зазначено посадовий оклад - 6320,00 грн, оклад за військовим званням «майстер-сержант» - 1930,00 грн, надбавку за вислугу років 50 відсотків - 4125,00 грн, надбавку за особливості проходження служби 50 відсотків - 6187,50 грн, премію 126,8987 відсотка - 8020,00 грн, усього - 26582,50 грн.

Судом встановлено, що у листі Головного управління Національної гвардії України від 08.05.2026 № 27/13/4-К-4763-ЕП відповідач повідомив позивача, що відповідно до рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06.04.2026 у справі № 520/2085/26 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області було надіслано довідку, розраховану з величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2026, із зазначенням у ній розмірів грошового забезпечення, яке, за твердженням відповідача, фактично отримували військовослужбовці станом на 01.01.2026 за аналогічною посадою.

Колегія суддів вказує, що вирішуючи питання щодо встановлення судового контролю за виконанням рішення суду шляхом зобов`язання відповідача подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, суд не вправі вносити будь-які зміни в існуюче рішення, а тому процесуальна процедура вирішення питання щодо встановлення судового контролю за рішення суду, виключає можливість будь-яким чином змінювати зміст цього судового рішення.

Розглядаючи заяву, подану в порядку статті 382 КАС України, суд не вирішує спір повторно, а лише усуває перешкоди на шляху виконання вже прийнятого раніше рішення.

При цьому, суд не може змінювати резолютивну частину рішення, яке виконується, надавати оцінку доказам, які не були надані суду при розгляді справи по суті, а тому, доводи позивача стосовно протиправності дій відповідача щодо невиконання рішення є необґрунтованими.

Разом з тим, питання конкретних розмірів складових грошового забезпечення, які підлягають зазначенню у відповідній довідці, а саме: посадового окладу за 11 тарифним розрядом, окладу за військовим званням «майстер-сержант», надбавки за вислугу років 50 відсотків, надбавки за особливості проходження служби 50 відсотків, надбавки за кваліфікацію 5 відсотків та премії 500 відсотків, не було предметом вирішення у даній справі, оскільки відповідна вимога визнана судом передчасною та такою, що стосується можливих майбутніх правовідносин.

За таких обставин, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що відповідачем виконано рішення зобов`язального характеру в межах, визначених рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 06.04.2026 року по справі №520/2085/26, у зв`язку з чим відсутні підстави для встановлення судового контролю.

Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Суд, у цій справі, також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (п. 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

Відповідно до статті 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно з частиною 1 статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване судове рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення питання.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.05.2026 по справі № 520/2085/26 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя О.А. Спаскін

Судді О.В. Присяжнюк Л.В. Любчич