Постанова від 12 липня 2026 р. у справі №766/17175/24 — Херсонський апеляційний суд

ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 липня 2026 року м. Херсон

Номер справи: 766/17175/24

Номер провадження: 22-ц/819/1035/26

Херсонський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого (суддя-доповідач) Склярської І.В.,

суддів: Воронцової Л.П., Майданіка В.В.

секретар Середюк О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Херсоні апеляційну скаргу адвоката Гейко Ольги Володимирівни, яка діє від імені ОСОБА_1 , на рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 05 травня 2026 року (під головуванням судді Скрипніка Л.А.), у справі за позовом ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Гейко Ольга Володимирівна, до ОСОБА_2 про стягнення неустойки (пені) за несвоєчасну сплату аліментів на утримання дитини

в с т а н о в и в:

1.Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

11.10.2024 року до Херсонського міського Херсонської області через систему «Електронний суд» надійшла позовна заява ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Гейко Ольга Володимирівна, до ОСОБА_2 про стягнення неустойки (пені) за несвоєчасну сплату аліментів на утримання дитини у розмірі 214 005,40 грн (двісті чотирнадцять тисяч п`ять грн 40 коп.) станом на 01.08.2024 року. 22.10.2024 року

06.05.2025 року представником позивача було направлено на електронну адресу суду заяву про збільшення позовних вимог, в якій просила стягнути з відповідача неустойку (пеню) за несвоєчасну сплату аліментів на утримання на утримання дитини - у розмірі 235 270,75 грн (двісті тридцять п`ять тисяч двісті сімдесят грн 75 коп.) станом на 01.10.2024 року.

Позовні вимоги обґрунтовані несплатою відповідачем аліментів, присуджених судовим рішенням, на утримання дитини .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 05 травня 2026 рокуу задоволенні позову відмовлено.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі адвокат Гейко Ольги Володимирівни, яка діє від імені ОСОБА_1 посилаючись на те, що суд першої інстанції, внаслідок неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, у зв`язку з неправильною оцінкою доказів, з порушенням норм матеріального та процесуального права, дійшов помилкових висновків про наявність підстав для відмови у позові, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову, стягнути з відповідача на користь позивача пеню за несвоєчасну сплату аліментів на утримання дитини у розмірі 235 270, 75 станом на 01.10.2024 року.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

(1) Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

В обґрунтування доводів апеляційної скарги адвокат Гейко Ольги Володимирівни, яка діє від імені ОСОБА_1 зазначила, що суд першої інстанції дійшов безпідставного висновку про відсутність вини Відповідача у простроченні сплати аліментів за період з 01.01.2020 по 01.07.2024 року, посилаючись на «незалежні від нього обставини», а саме — затяжну хворобу (діагноз F32.30 за МКХ-10 — депресивний епізод) та прийом клінічних ліків. Цей висновок суду повністю суперечить матеріалам справи та діючому законодавству з огляду на таке:

Судом першої інстанції здійснена неправильна кваліфікація нмедичних обставин та періоду хвороби. Відповідач надав суду документи за 2019 рік щодо встановлення діагнозу F32.30 за МКХ-10 (Розлади настрою). Відповідно до Міжнародної класифікації хвороб, код F32 визначає саме одиничний (разовий) депресивний епізод, який має тимчасовий характер. Відповідач не надав жодних доказів того, що цей епізод мав безперервне продовження чи повторення протягом усього чотирирічного періоду заборгованості (2020–2024 рр.).

Суд першої інстанції безпідставно екстраполював медичний діагноз минулих років на весь період невиплати аліментів.

Апелянт зазначає, що відповідач мав повну цивільну і трудову працездатність. Психічний розлад та прийом ліків стають поважною причиною невиплати лише у разі повної втрати працездатності, підтвердженої державою. Відповідач не є особою з інвалідністю (І чи ІІ групи), не перебував безперервно на стаціонарному лікуванні у психіатричних закладах протягом 2020–2024 років, не перебував на обліку в центрі зайнятості та не надав жодних медичних протипоказань щодо заборони йому працювати і не є обмежено чи повністю дієздатним. Посилання на прийом ліків (Венлаксор, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Ламотрин) є його особистим вибором для підтримання якості життя, що не знімає з нього обов`язку працювати та забезпечувати дитину.

Висновок суду про «неможливість виконання» повністю спростовується письмовими доказами, які містяться в матеріалах справи, але проігноровані судом: У період існування заборгованості Відповідач активно здійснював підприємницьку діяльність як ФОП у період з 19.09.2022 по 23.01.2025 року. Згідно з офіційними відповідями ДВС (від 16.10.2023 та 14.05.2024), Відповідач лише за 9 місяців 2023 року отримав офіційний дохід від ГО «Інститут Київська школа економіки» у загальній сумі 425 000,00 грн (І кв. — 75 000 грн; ІІ кв. — 130 000 грн; ІV кв. — 220 000 грн). Маючи у 2023 році дохід у майже пів мільйона гривень, що свідчить про високу інтелектуальну та фізичну працездатність боржника, ОСОБА_2 не сплатив ЖОДНОЇ гривні аліментів на утримання дитини. Це є прямим доказом його свідомого умислу та вини.

На думку особи, яка подала апеляційну скаргу судом проігнорований баланс інтересів та прав дитини. Згідно з практикою Верховного Суду, обов`язок утримання дитини є абсолютним.

Сплата відповідачем боргу лише у 2025 році під тиском примусових заходів ДВС (із виплатою 22 000 грн виконавчого збору) не скасовує факту його вини в минулому. Згідно зі ст. 196 СК України, у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені). Відповідач не спростував презумпцію своєї вини, а Позивач повністю довів її наявність. Зазначені докази (відповіді ДВС від 16.10.2023 року та від 14.05.2024 року про отримання Відповідачем доходу у сумі 425 000,00 грн від ГО "Інститут КШЕ") наявні в матеріалах даної справи. Проте суд першої інстанції, в порушення вимог статей 76–80, 89 ЦПК України, не надав цим письмовим доказам жодної правової оцінки, взагалі проігнорував факт ведення Відповідачем активної підприємницької діяльності й отримання ним надвисоких доходів та безпідставно задовольнив твердження Відповідача про нібито відсутність фінансової спроможності через хворобу.

Ухвалюючи оскаржуване рішення та звільняючи ОСОБА_2 від відповідальності, суд першої інстанції повністю проігнорував обов`язкові до застосування правові висновки Верховного Суду щодо суті «вини боржника» та порядку її доказування у справах про стягнення неустойки (пені) за аліментами, а саме:

Щодо презумпції вини платника аліментів: Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 572/1762/15-ц, у статтях 196 СК України закріплено презумпцію вини боржника у виникненні заборгованості за аліментами [СК України]. Обов`язок доведення відсутності вини покладається виключно на платника аліментів. Наявність заборгованості, яка виникла за виконавчим листом, є самостійною підставою для відповідальності у вигляді пені. Відповідач не надав суду жодного належного та допустимого доказу повної непрацездатності за весь період 2020–2024 рр., а отже — не спростував презумпцію своєї вини.

Щодо наявності доходів під час хвороби та свідомого ігнорування потреб дитини: Згідно з правовою позицією Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі № 522/19083/15-ц, якщо платник аліментів посилається на поважні обставини (хворобу чи відсутність роботи), але при цьому мав реальну можливість належно виконувати свій обов`язок (зокрема, мав майно, здійснював діяльність чи мав інші джерела доходу), проте свідомо чи внаслідок недбалості не сплачував аліменти — суди мають беззаперечні підстави для стягнення неустойки. Наявність у ОСОБА_2 офіційного задекларованого доходу ФОП у сумі 425 000,00 грн від ГО «Інститут Київська школа економіки» за 2023 рік повністю спростовує тезу суду про «неможливість виконання обов`язку через хворобу». Фінансова спроможність у Відповідача була, але кошти свідомо спрямовувалися не на утримання дитини.

Щодо пасивної поведінки боржника як ознаки його вини: У постанові Верховного Суду від 14 грудня 2020 року у справі № 638/20058/16-ц наголошено, що добросовісний платник аліментів у разі виникнення обставин, які об`єктивно перешкоджають виконувати обов`язок (важка хвороба, матеріальна скрута), зобов`язаний звернутися до суду з позовом про зменшення розміру аліментів або звільнення від їх сплати. Пасивна поведінка боржника за наявності невиплачених сум є прямим підтвердженням його винної поведінки. Відповідач протягом 4 років (2020–2024 рр.) виявляв виключно пасивну бездію, не ініціював у судовому порядку перегляд розміру виплат, що за практикою касового суду кваліфікується як вина у формі умислу.

Щодо неможливості звільнення від відповідальності за наявності амбулаторного захворювання: У постанові Верховного Суду від 21 липня 2021 року у справі № 477/1165/20 суд зазначив, що сама по собі наявність захворювання у платника аліментів, за відсутності доказів його повної непрацездатності або безперервного перебування на стаціонарному лікуванні, що виключало можливість отримання доходу, не є поважною причиною та безумовною підставою для звільнення від відповідальності. Відповідач проходив лікування амбулаторно, є повноцінно цивільно дієздатною особою, статус особи з інвалідністю не мав, що дозволило йому успішно вести підприємницьку діяльність. Відтак, депресивний епізод п`ятирічної давнини (2019 р.) помилково та всупереч практиці Верховного Суду трактований судом першої інстанції як форс-мажорна обставина.

Частиною 5ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Таким чином, висновок Херсонського міського суду про відсутність вини Відповідача повністю суперечить вищезазначеним обов`язковим до застосування нормам матеріального права та висновкам Верховного Суду, що є безумовною підставою для скасування оскаржуваного рішення.

Також апелянт посилається на недотримання судом першої інстанції ряду норм процесуального права щодо прийняття відзиву, поданого з порушенням процесуального строку

(2) Позиція інших учасників

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача доводи скарги не визнав, просив у її задоволенні відмовити, а рішення суду залишити без змін.

Звертає увагу суду на те, що рішення Дніпровського районного суду м. Херсон у справі № 2-2612/07 про стягнення аліментів на дитину – ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з боку відповідача виконувалось добровільно та завжди у строк ним здійснювались відрахування аліментів на утримання сина. За весь час з 05.06.2007 року до січня 2020 року ОСОБА_2 жодного разу не здійснив прострочення по виплаті аліментів. Доказом того, що відповідач ніколи не відмовлявся від сплати аліментів на дитину та виконував свій батьківський обов`язок є те, що Позивач звернулась до виконавчої служби із заявою про примусове виконання лише у 2020 році, що вбачається зі змісту постанови про відкриття виконавчого провадження № 63193559 від 05.10.2020 року, тобто до 2020 року жодних проблем зі платою аліментів не виникало і відповідач добросовісно та своєчасно здійснював їх оплату.

Але у зв`язку з тим, що у вересні 2019 року ОСОБА_2 дуже сильно захворів, він не зміг сплачувати аліменти. Так, відповідно до Епікризу з медичної карти стаціонарного хворого №5462 Відповідачу було поставлено основний діагноз: затяжний важкий депресивний епізод з психотичними симптомами. Деприсивно-параноїдний синдром з ажитацією. F32.30. Згідно із вказаним Епікризом ОСОБА_2 проходив стаціонарне лікування у ТМО «ПСИХІАТРІЯ» у місті Києві в період з 03.09.2019 року по 04.10.2019 року. Однак, після того, як він став себе почувати добре та влаштувався на роботу одразу почав сплачувати надалі аліменти.

Тобто, після того як відповідач відновив свій психічний стан і зміг влаштуватись на роботу, останній добросовісно почав погашати заборгованість, яка утворилась через описані вище обставини і станом на сьогодні, заборгованість з аліментів, була повністю погашена, що підтверджується матеріалами виконавчого провадження.

Так, постановою про скасування заходів примусового виконання від 01.11.2024 року було скасовано усі заходи з примусового виконання виконавчого листа №2-2612/07 виданого 23.07.2007 року. Окрім того зі змісту вказаної постанови вбачається, що станом на 01.10.2024 заборгованість зі сплати аліментів ОСОБА_2 погашена в повному обсязі, сплачено виконавчий збір в повному обсязі. Окрім того, станом на сьогодні виконавче провадження 63193559 було закінчено на підставі п.9 частини першої статті 39, статтею 40 Закону України «Про виконавче провадження» у зв`язку із фактичним виконанням в повному обсязі.

Вказані обставини підтверджують, що ОСОБА_2 не мав навіть найменшого бажання та умислу уникнути від сплати аліментів, а прорахована Державною виконавчою службою заборгованість по аліментам виникла не через вину ОСОБА_2 , а через важку хворобу, яка позбавила Відповідача можливості заробляти кошти і утримувати дитину так як він не міг утримувати навіть самого себе.

Вважає, що заборгованість виникла не з вини ОСОБА_2 і через незалежні від нього обставини, а саме через затяжну хворобу, яка призвела до того, що останній втратив роботу та взагалі фізичну можливість заробляти кошти.

Лікування тривало ще достатньо тривалий час після виписки відповідача з ТМО «ПСИХІАТРІЯ» та окрім того, останньому знадобилось декілька років, щоб відновити свій звичайний психічний стан і знайти роботу для подальшого забезпечення утримання дитини. Отже, відсутні підстави для нарахування пені у будь-якому розмірі за прострочення сплати аліментних платежів в період з 01.01.2020 року по 01.08.2024 року включно, оскільки у відповідача відсутня вина у виникненні заборгованості, а також відсутній умисел на ухилення від сплати заборгованості за аліментами, а сама заборгованість була одразу погашена відповідачем, як тільки у нього з`явилась відповідна можливість.

Для кожної особи протікання захворювання є індивідуальним відповідно до якого не можливо в повній мірі працювати, що є наслідком поважної причини у не сплаті аліментів. Тобто, отримане захворювання ОСОБА_2 не залежало від його волі, а тому в нього був відсутній прямий умисел у не сплаті аліментів. Також, не кожне захворювання може бути підтверджено оформленням інвалідності. В ситуації ОСОБА_2 , останній зміг вилікуватись та зміг знайти роботу, після чого ним було погашено борг по сплаті аліментів.

Посилання позивача на отримання високих доходів спростовуються Відомостями з Державного реєстру фізичних осіб – платників податків про джерела та суми нарахованого доходу за 2022-2023 р.р.. Відповідачем було отримано дохід у розмірі 284 600 грн. У 2024 році, у Відповідача взагалі не було доходу.

Не подання ОСОБА_2 позову про зменшення розміру аліментів, тощо, не свідчить про його пасивну поведінку. Оскільки, він не заперечував щодо встановленого розміру стягнення аліментів, а тому ним і було в подальшому сплачено повністю борг. Крім того, подаючи позов про зменшення розміру аліментів та враховуючи строки розгляду справи у суді, відповідачу можливо б і не вдалось зменшити розмір аліментів.

Положення ЦК України субсидіарно застосовуються для регулювання сімейних відносин. Особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання (частини перша та друга статті 614 ЦК України). У СК України не передбачено випадки, коли вина платника аліментів виключається. Очевидно, що у такому разі підлягають застосуванню норми цивільного законодавства. Якщо платник аліментів доведе, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов`язання, то платник аліментів є невинуватим у виникненні заборгованості, і підстави стягувати неустойку (пеню) відсутні. Саме на платника аліментів покладено обов`язок доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів. Отже, для застосування зазначеної вище санкції до платника аліментів необхідні такі умови: існування заборгованості зі сплати аліментів, встановлених рішенням суду або за домовленістю між батьками згідно з частиною першою статті 189 СК України; наявність винних дій особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти, що призвели до виникнення заборгованості. Вказані правові висновки, викладені, зокрема, у постановах Верховного Суду від 12.04.2022р. справа №381/1553/19, від 24.05.2023р. справа №372/3260/20, які суд у відповідності до ч.4 ст.263 ЦПК України, враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин. Предметом доказування в даній справі (ч.2 ст.77 ЦПК України) є власне сам факт виникнення відповідної заборгованості з вини платника аліментів і, як наслідок, виникнення в отримувача аліментів права на пред`явлення відповідної вимоги, та відповідні параметри для нарахування відповідно до закону неустойки за прострочення сплати аліментів: база нарахування, період нарахування, помісячна розбивка нарахувань, платежів, заборгованості, результат обрахунку неустойки (пені), вина платника аліментів у заборгованості. Тобто, предметом доказування є підстави позову та обставини, якими позивач обґрунтовує необхідність стягнення неустойки.

Як вбачається з викладених вище фактичних обставин заборгованість виникла не з вини ОСОБА_2 і через незалежні від нього обставини, а саме через затяжну хворобуз довготривалим лікуванням, яка призвела до того, що останній втратив роботу та взагалі фізичну можливість заробляти кошти.

2. Мотивувальна частина

ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Заслухавши доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах, визначених статтею 367 ЦПК України, апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ дійшов наступного висновку.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з такого.

Для застосування зазначеної вище санкції до платника аліментів необхідні такі умови: існування заборгованості зі сплати аліментів, встановлених рішенням суду або за домовленістю між батьками згідно з частиною першоюстатті 189 СК України; наявність винних дій або бездіяльності особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти, що призвели до виникнення заборгованості.

Судом першої інстанції встановлено, що за період з 01.01.2020 по 01.07.2024 року ОСОБА_2 було в повному розмірі погашено заборгованість зі сплати аліментів за попередні періоди, що необхідно враховувати при винесені рішені та розрахунку неустойки.

Відповідачем доведено відсутність своєї вини у несплаті аліментів, на якого покладено такий тягар доказування, доведено. Про наявність обов`язку зі сплати аліментів за виконавчим листом від 23.07.2007 у справі № 2-2612/07 йому було відомо та відповідачем своєчасно, починаючи з 2007 року та до 2020 року, щомісячно сплачувались аліменти на утримання дитини.

Відповідачем надано до суду доказ про неможливість виконання виконавчого листа від 23.07.2007 у справі № 2-2612/07 в період з 01.01.2020 року та по 01.07.2024 та надано докази про погашення заборгованості, що підтверджується постановою Печерського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) від 01.11.2024 про скасування заходів примусового виконання та постановою від 09.04.2025 про закінчення виконавчого провадження на підставі п.9 ч. 1 ст. 39, ст. 40 ЗУ "Про виконавче провадження", отже, відповідачем спростовано презумпцію вини боржника.

З огляду на аналіз законодавства, що регулює спірні правовідносини, відповідач зобов`язаний довести відсутність своєї вини у несплаті аліментів, що свідчить про відсутність наявності презумпції вини платника аліментів у виникненні заборгованості з їх сплатити, а тому відсутні підстави для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною першою статті 196 СК України.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 14.12.2020 у справі № 661/905/19 зазначив, що відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи, а не у всіх випадках, крім несвоєчасної виплати заробітної плати, затримки або неправильного перерахування аліментів банками.

Заперечуючи проти позову відповідачем було надано пояснення, що відповідач сплачував аліменти у визначеному розмірі та термін, одна враховуючи стан здоров`я та тривале лікування не міг сплачувати аліменти, в наслідок чого і утворилась заборгованість зі сплати аліментів.

Наведене у сукупності свідчить про відсутність вини зі сторони відповідача, а тому суд вбачає, що стягнення неустойки (пені) з відповідача є необґрунтованим та несправедливим заходом впливу на відповідача.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається наступне.

Сторони по справі є батьками ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який відповідно до свідоцтва про зміну імені від 08.12.2023 року став: ОСОБА_6 ( а.с.8).

Рішенням Дніпровського районного суду м. Херсону від 11 липня 2007 року по справі № 2-2612/07 стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання дитини – ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 1/4 частини всіх видів його заробітку, щомісячно, починаючи з 05.06.2007 та до повноліття дитини.

Про наявність обов`язку зі сплати аліментів за виконавчим листом від 23.07.2007 у справі № 2-2612/07 відповідачу було відомо та ним своєчасно, починаючи з 2007 року та до 2020 року, щомісячно сплачувались аліменти на утримання дитини.

05 жовтня 2020 року старшим державним виконавцем Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Маріуцою Т.В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 63193559.

Відповідно до довідки та розрахунку заборгованості по аліментам Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) від 15.08.2024 року встановлено заборгованість відповідача станом на 01.08.2024 р. у розмірі 224597,25 грн.

За період з 01.01.2020 по 01.07.2024 року ОСОБА_2 було в повному розмірі погашено заборгованість зі сплати аліментів за попередні періоди, що підтверджується постановою Печерського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) від 01.11.2024 про скасування заходів примусового виконання та постановою від 09.04.2025 про закінчення виконавчого провадження на підставі п.9 ч. 1 ст. 39, ст. 40 ЗУ "Про виконавче провадження"

Відповідно до Епікризу з медичної карти стаціонарного хворого №5462 відповідачу було поставлено основний діагноз: затяжний важкий депресивний епізод з психотичними симптомами. Деприсивно-параноїдний синдром з ажитацією. F32.30. Згідно із вказаним Епікризом ОСОБА_2 проходив стаціонарне лікування у ТМО «ПСИХІАТРІЯ» у місті Києві в період з 03.09.2019 року по 04.10.2019 року.

Також, суд першої інстанції зазначив, що лікування ОСОБА_2 не завершилось коли його виписали з ТМО «ПСИХІАТРІЯ». Так, в розділі рекомендації зазначено: продовжити амбулаторне Лікування, продовжити лікування в ДС ПНД та приймати Венлаксор 225 мг/добу, Солерон 200 мг/добу., Міртазапін 45 мг/добу, Ламотрин 200 мг/добу. Отже, ще достатньо тривалий час, майже декілька років відповідач боровся із вище описаною тяжкою хворобою, яка фактично позбавила його можливості нормально жити та існувати, усі його соціальні зв`язки були зруйновані, нову роботу знайти не виходило оскільки вказані вище препарати негативно впливали на його загальний стан та здатність до нормальної розумової діяльності і сам ОСОБА_2 фактично перебував на забезпеченні своїх батьків.

Статтею 196 СК України визначена відповідальність за прострочення сплати аліментів.

У разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.

У разі застосування до особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду, заходів, передбачених частиною чотирнадцятою статті 71 Закону України "Про виконавче провадження", максимальний розмір пені повинен дорівнювати різниці між сумою заборгованості та розміром застосованих заходів примусового виконання, передбачених частиною чотирнадцятою статті 71 Закону України "Про виконавче провадження" ( ч.1 ст. 196 СК України).

Верховний Суд у постанові від 18.04.2025 у справі №932/541/23 зазначив, що касаційний суд вже підкреслював, що:

учасники сімейних правовідносин можуть мати особисті та майнові суб`єктивні сімейні обов`язки. Свої обов`язки учасники сімейних відносин здійснюють різними способами: здійснення активних дій; утримання від здійснення активних дій. Якщо невиконання особистих обов`язків учасників сімейних відносин у випадках, передбачених в законі, може припинятися або не зумовлювати відповідних наслідків, то невиконання сімейного обов`язку майнового характеру не допускається. Оскільки на відміну від особистих, майнові обов`язки можуть виконуватися незалежно від самого носія такого обов`язку за допомогою інших суб`єктів;

невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування відповідних правових наслідків, що можуть визначатися в: нормах СК України; домовленості (договорі) сторін. Наслідки невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку можуть мати: особистий характер, коли негативний вплив відбувається на особисту сферу зобов`язаної особи; майновий характер, якщо такий вплив здійснюється на майнову сферу зобов`язаної особи (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 січня 2022 року в справі № 711/679/21 (провадження № 61-18434св21), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24 лютого 2025 року в справі № 206/4992/21 (провадження № 61-12735сво23)).

Батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття (стаття 181 СК України).

У разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості. У разі застосування до особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду, заходів, передбачених частиною чотирнадцятою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження», максимальний розмір пені повинен дорівнювати різниці між сумою заборгованості та розміром застосованих заходів примусового виконання, передбачених частиною чотирнадцятою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» (частина перша статті 196 СК України).

Неустойка не сплачується, якщо платник аліментів є неповнолітнім (частина третя статті 196 СК України).

Положення ЦК України субсидіарно застосовуються для регулювання сімейних відносин. Стягнення пені, передбаченої абзацом 1 частини першої статті 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов`язаної сплачувати аліменти. У СК України не передбачено випадки, коли вина платника аліментів виключається. У такому разі підлягають застосуванню норми цивільного законодавства. Якщо платник аліментів доведе, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов`язання, то платник аліментів є невинуватим у виникненні заборгованості і підстави стягувати неустойку (пеню) відсутні. Саме на платника аліментів покладено обов`язок доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів (див, зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2020 року у справі № 661/905/19 (провадження № 61-16670сво19), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24 лютого 2025 року в справі № 206/4992/21 (провадження № 61-12735сво23)).

Стягнення пені, передбаченої абзацом 1 частини першої статті 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов`язаної сплачувати аліменти. У СК України не передбачено випадки, коли вина платника аліментів виключається. Очевидно, що в такому разі підлягають застосуванню норми цивільного законодавства. Якщо платник аліментів доведе, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов`язання, то платник аліментів є невинуватим у виникненні заборгованості, і підстави стягувати неустойку (пеню) відсутні. Саме на платника аліментів покладено обов`язок доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів. Розмір пені за місячним платежем розраховується так: заборгованість зі сплати аліментів за конкретний місяць (місячний платіж) необхідно помножити на кількість днів заборгованості, які відраховуються з першого дня місяця, наступного за місяцем, у якому мали бути сплачені, але не сплачувалися аліменти, до дня їх фактичної виплати (при цьому день виконання зобов`язання не включається до строку заборгованості) та помножити та 1 відсоток. Тобто, заборгованість за місяць х кількість днів заборгованості х 1 %. При застосуванні формулювання «не більше 100 відсотків заборгованості» в абзаці 1 частини 1 статті 196 СК України якщо обмежувати нарахування пені поточною заборгованістю (тобто, тією яка існує за всі місяці станом на момент пред`явлення позову чи на інший момент), то при пред`явленні позову за період коли існувало прострочення, а на момент пред`явлення позову поточна заборгованість відсутня, то і не буде межі, яку не повинна перевищувати пеня. Як наслідок, очевидно, що потрібно розмежовувати сукупну поточну заборгованість та заборгованість за аліментами за певний місяць. Колегія суддів, з урахуванням принципу розумності, вважає, що оскільки пеня є змінною величиною, основою для обчислення якої є саме заборгованість за аліментами за певний місяць, то формулювання «не більше 100 відсотків заборгованості» означає, що розмір пені не повинен перевищувати розміру заборгованості, на яку вона нараховується. У разі, якщо позивач, з урахуванням принципу диспозитивності пред`явив позов про стягнення пені за декілька місяців, то розмір пені за ці місяці не повинен перевищувати сукупний розмір заборгованості, на яку вона нараховується (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 січня 2022 року в справі № 711/679/21 (провадження № 61-18434св21)).

Неустойка (пеня) – це спосіб забезпечення виконання зобов`язання. Її завдання – сприяти належному виконанню зобов`язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Це додаткові втрати неналежного боржника, майнове покарання його за невиконання або невчасне виконання обов`язку сплатити аліменти. Стягнення неустойки є санкцією за ухилення від сплати аліментів.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Тобто відповідач зобов`язаний довести відсутність його вини у виникненні заборгованості зі сплати аліментів і сплачувати аліменти, що свідчить про наявність презумпції вини платника аліментів у виникненні заборгованості з їх сплати та є підставою для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною першою статті 196 СК України.

При цьому стягнення пені, передбаченої абзацом першим частини першої 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов`язаної сплачувати аліменти.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Тлумачення статей 71 Закону України "Про виконавче провадження" та 195 СК України свідчить, що у разі стягнення аліментів, присудженими у частці від заробітку (доходу), їх розмір визначається виконавцем:

1) з фактичного заробітку (доходу) платника аліментів, який він одержував, але не менше мінімального гарантованого розміру, передбаченого СК України;

2) із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості для платника аліментів, який не працював.

Заборгованість за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу), визначається виходячи з фактичного заробітку (доходу), який платник аліментів одержував за час, протягом якого не провадилося їх стягнення, незалежно від того, одержано такий заробіток (дохід) в Україні чи за кордоном.

Заборгованість за аліментами платника аліментів, який не працював на час виникнення заборгованості або є фізичною особою - підприємцем і перебуває на спрощеній системі оподаткування, або є громадянином України, який одержує заробіток (дохід) у державі, з якою Україна не має договору про правову допомогу, визначається виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості.

У разі встановлення джерела і розміру заробітку (доходу) платника аліментів, який він одержав за кордоном, за заявою одержувача аліментів державний виконавець, приватний виконавець здійснює перерахунок заборгованості.

Розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору – судом ( ст. 195 СК України).

Розмір заборгованості по аліментам, його платником ОСОБА_2 , не оскаржувався, а отже є таким, який приймається для нарахування пені, як міри відповідальності за прострочення сплати аліментів.

Заборгованість по аліментам виникла з 01.01.2020 по 01.07.2024. в розмірі 224 597 грн.25 коп, яка станом на 01.10.2024 погашена у повному обсязі ( а.с.126)

Доводами відповідача, які є послідовними у відзиві на позов та у відзиві на апеляційну скаргу є те, що заборгованість виникла не з вини ОСОБА_2 і через незалежні від нього обставини, а саме через затяжну хворобу, яка призвела до того, що останній втратив роботу та взагалі можливість заробляти кошти, окрім того, лікування тривало ще достатньо тривалий час після виписки відповідача з ТМО «Психіатрія» та окрім того, останньому знадобилося декілька років, щоб відновити свій звичайний психічний стан і знайти роботу для подальшого забезпечення утримання дитини, а отже у відповідача відсутня вина та умисел на ухилення від сплати аліментів.

Так, відповідачем на доведення відсутності вини у несплаті аліментів за період з 01.01.2020 до часу погашення заборгованості ( жовтень 2024 року) надано:

-Епікриз з медичної карти стаціонарного хворого №5462 в якому зазначений клінічний діагноз: основний: затяжний важкий депресивний епізод з психотичними симптомами. Деприсивно-параноїдний синдром з ажитацією. F32.30. Згідно із вказаним Епікризом ОСОБА_2 проходив стаціонарне лікування у ТМО «ПСИХІАТРІЯ» у місті Києві в період з 03.09.2019 року по 04.10.2019 року; виписаний з відділення у супроводі матері для продовження лікування в ДС ПНД; також рекомендовано амбулаторне лікування; продовжити лікування в ДС ПНД; призначені медпрепарати( а.с.128);

- Інструкції з медичних препаратів, перелік яких наведений у епікризі ( а.с.59-125)

-Довідка «Огляд лікаря» від 28.10.2025 року з зазначенням діагнозу «Змішаний тривожний та депресивний розлад ( основний)» та рецептами ( а.с. 193-194).

Крім того, за постановою про скасування заходів примусового виконання станом на 01.10.2024 заборгованість зі сплати аліментів ОСОБА_2 погашена в повному обсязі ( а.с.126).

Доказів, які свідчать, що відповідач внаслідок цього захворювання у період з 01.01.2020 року до 01.08.2024 року продовжував лікування, відвідував лікаря, йому призначалися та ним приймалися психотропні препарати, відповідачем та адвокатом, який діє від його імені не надано.

Стороною відповідача, з урахуванням надання лише одного епікризу періоду лікування з 03.09.2019 року по 04.10.2019 року та інструкцій на лікарські засоби, не порушувалося питання щодо отримання судової експертної відповіді про можливість/ неможливість з огляду на стан здоров`я ( психічний стан) повноцінно здійснювати трудову діяльність за результатами якої мати можливість сплачувати аліменти.

Стороною відповідача не надано доказів відсутності доходів та неможливості працювати у період заборгованості по аліментам, а додані до відзиву на апеляційну скаргу відомості з Державного реєстру фізичних осіб – платників податків про джерела та суми нарахованого доходу за 2022 -2024 роки, свідчать, що у 2022 та 2023 роках ОСОБА_2 мав дохід нарахований та виплачений самозанятій особі. За 2020-2021 роки відомості з цього Державного реєстру, стороною відповідача, не надавались.

За наведених обставин, судова колегія не погоджується з доводами відповідача та висновками суду першої інстанції про доведення відповідачем вини у несплаті аліментів.

Наявність у відповідача діагнозу, зазначеного у епікризі, без доведення відвідування лікаря та лікування у період виникнення заборгованості з січня 2020 по вересень 2024 р., неможливості працювати внаслідок хвороби та її лікування унеможливлює виснувати про відсутність вини платника аліментів у заборгованості з їх сплати.

Отже відповідачем не спростовано презумпцію вини платника аліментів у виникненні заборгованості з їх сплати, що є правовою підставою для застосування до нього відповідальності , передбаченою частиною першої статті 196 СК України.

Згідно з частиною першою, пунктом 2 частини другої, частиною третьою статті 49 ЦПК України сторони користуються рівними процесуальними правами. Крім прав та обов`язків, визначених у статті 43 цього Кодексу: позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. До закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п`ять днів до початку першого судового засідання у справі.

Заява про збільшення позовних вимог надійшла 02.05.2025 року ( а.с.138) до стадії закінчення підготовчого засідання, яке судом першої інстанції було закрито ухвалою від 29.10.2025 року та призначено справу до судового розгляду .

У наведеній заяві, як зазначено в рішенні суду першої інстанції , позивач просила стягнути з відповідача неустойку (пеню) за несвоєчасну сплату аліментів на утримання дитини в розмірі 235 270 грн 75 коп станом на 01.10.2024.

Судова колегія враховує, що розрахунок заборгованості зі сплати аліментів на загальну суму станом на 01.08.2024 року – 224 597 грн.25 коп, виконаний головним державним виконавцем Е.М. Кузьмишин, відповідачем у встановленому законом порядку не спростований.

Стороною відповідача також не спростований розрахунок нарахованої пені по аліментам станом на 01.08.2024 в сумі 214 005 грн. 40 коп.. та станом на 01.10.2024 року в сумі 235 270 грн. 75 коп.

Разом з тим, при визначенні розміру пені колегія суддів виходить з такого.

Постановою головного державного виконавця Е.М. Кузьмишин від 12.03.2024 про накладення штрафу до ОСОБА_2 застосовані заходи, передбачені ч.14 ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження», а саме на боржника накладено штраф на користь стягувача у розмірі 20% суми заборгованості зі сплати аліментів, що складає 12 395 грн. 18 коп.

Виходячи з вимог ч.1 -2 ст. 196 СК України розмір нарахованої пені на суму 235 270 грн. 75 коп. має бути не більше 100 відсотків заборгованості, яка у спірних правовідносинах складає 224 597 грн.25 коп, а з урахуванням застосування стягнення штрафу на користь стягувача максимальний розмір пені складає 212 202 грн.07 коп. (224 597 грн 25 коп-12 395 грн 18 коп)

Розмір неустойки може бути зменшений судом з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів ( ч.2 ст. 196 СК України).

Тлумачення частини другої статті 196 СК свідчить, що в ній не передбачено вимог щодо обов`язкової наявності одночасно двох підстав, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них. Суд при вирішенні питання про зменшення розміру неустойки враховує матеріальний та/або сімейний стан платника аліментів.

Саме на платника аліментів покладено обов`язок доводити матеріальний та/або сімейний стан платника аліментів як підстав для зменшення розміру пені. Такий матеріальний та/або сімейний стан платника аліментів має доводитися платником на момент коли відбулося прострочення чи повна несплата аліментів;

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві (див.: пункт 8.25 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19), пункт 85 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18)).

Визначення справедливого та розумного розміру пені при застосуванні конструкції зменшення розміру пені належить до суддівського розсуду. Суд має забезпечити, щоб зменшення пені не порушувало права одержувача аліментів, але водночас не створювало надмірного фінансового навантаження для платника аліментів. Пеня має бути співрозмірною з правопорушенням (зокрема, прострочення, невиконанням зобов`язань, наявність/відсутність часткової оплати). Розмір пені має залишатися співрозмірним із розміром основного зобов`язання, тому суд не може зменшувати пеню до такої міри, що виключала б її роль як «стимулу» для своєчасного виконання аліментних зобов`язань.

Відповідно до частини другої статті 196 СК України та частини четвертої статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, проте наявність відповідних обставин, що істотно вплинули на можливість сплати відповідачем аліментів у спірний період підлягають доказуванню з дотриманням принципу змагальності сторін та стандартів доказування, які вимагають надання стороною належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів, що дозволяють суду дійти висновку про доведеність певної обставини поза розумним сумнівом.

Доказів матеріального становища та об`єктивної неможливості заробляти кошти у достатньому розмірі для утримання себе, членів своєї сім`ї та спільної з позивачкою дитини на час виникнення заборгованості ОСОБА_2 суду не надав та відповідних обставин не довів.

Отже, судова колегія виснує про відсутність підстав для зменшення розміру неустойки.

Щодо суті апеляційної скарги на рішення суду

Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права ( ст. 375 ЦПК України).

Враховуючи вищевикладене, підстави для задоволення апеляційної скарги, скасування судового рішення та ухвалення нового про відмову у задоволенні позовних вимог, відсутні.

Щодо судових витрат.

Позивач звільнена від сплати судового збору у справі про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів відповідно до п.3 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір». Задоволення позову та вимог апеляційної скарги є підставою для стягнення з відповідача в дохід держави відповідно до ч. 6 ст .141 ЦПК України судового збору :

за подання позову в сумі 1% від ціни позову (235 270 грн, 75 коп) та відповідно до пропорційності задоволеної вимоги ( 90,20%) - 2 122грн. 14 коп

за подання апеляційної скарги (150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви-3529 грн 06 коп) та відповідно до пропорційності задоволеної вимоги – 3 183 грн. 21 коп) .

Керуючись ст. ст.367,374, 375, 382 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу адвоката Гейко Ольги Володимирівни, яка діє від імені ОСОБА_1 , задовольнити частково.

Рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 05 травня 2026 року скасувати ухвалити нове судове рішення.

Позов ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Гейко Ольга Володимирівна, до ОСОБА_2 про стягнення неустойки (пені) за несвоєчасну сплату аліментів на утримання дитини задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 пеню за несвоєчасну сплату аліментів на утримання дитини в сумі 212 202 грн.07 коп. станом на 01.10.2024 року. В іншій частині вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір за подання позову в сумі 2 122грн. 14 коп , за подання апеляційної скарги в сумі 3 183 грн. 21 коп.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови суду складено 13 липня 2026 року.

Головуючий І.В. Склярська

Судді: Л.П. Воронцова

В.В. Майданік