Постанова від 06 липня 2026 р. у справі №488/1338/25 — Миколаївський апеляційний суд

07.07.26

22-ц/812/1417/26

Провадження № 2/488/1417/25

П О С Т А Н О В А

іменем України

07 липня 2026 року м. Миколаїв

справа № 488/1338/25

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Тищук Н.О.,

суддів: Коломієць В.В., Серебрякової Т.В.,

із секретарем – Колосовою О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

ОСОБА_1 , подану його представником –

адвокатом Качаном Романом Юрійовичем,

на рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва, ухвалене 22 грудня 2025 року суддею Щегловою Я.В. у приміщенні цього ж суду, (повний текст рішення суду складено 22 грудня 2025 року), у цивільній справі за позовом

ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа – Корабельний відділ державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса),

про звільнення від сплати заборгованості за аліментами та стягнення аліментів,

у с т а н о в и в:

1.Описова частина

Короткий зміст вимог позовної заяви

У квітні 2025 року ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Качана Р.Ю. звернувся до Корабельного районного суду м. Миколаєва з позовом до ОСОБА_2 про звільнення від сплати заборгованості за аліментами та стягнення аліментів.

Позивач зазначав, що рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 15 березня 2020 року у справі № 488/3444/20 шлюб між сторонами розірвано. Від шлюбу сторони мають сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . На підставі судового наказу Корабельного районного суду м. Миколаєва від 20 жовтня 2020 року у справі з позивача на користь відповідача стягуються аліменти на утримання сина у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 20 жовтня 2020 року і до повноліття дитини. Станом на січень 2025 року заборгованість позивача за цим виконавчим провадженням становила 106 829,00 грн.

Позивач стверджував, що в період з 2 вересня 2022 по 1 травня 2024 року син фактично проживав з ним та перебував на його повному утриманні, а від відповідачки коштів на утримання дитини за цей період не отримував. У зв`язку з цим просив зменшити нараховану йому заборгованість за аліментами на

73 004,75 грн за вказаний період та одночасно стягнути з відповідачки на свою користь аліменти на утримання сина за той самий період у розмірі 1/4 частини усіх видів її доходу.

На підтвердження факту спільного проживання дитини з ним позивач послався на довідку про реєстрацію дитини за адресою: АДРЕСА_1 , а також на письмові пояснення осіб, яких просив викликати як свідків, – ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .

Узагальнені доводи інших учасників

У відзиві на позовну заяву представник відповідача – адвокат Щукіна Н.О. проти позову заперечувала, посилаючись на те, що надана позивачем довідка про реєстрацію підтверджує лише формальне місце реєстрації дитини за адресою позивача, тоді як подані ним же письмові пояснення свідків містять суперечливі відомості про фактичне місце проживання дитини у спірний період (з бабусею за адресою: АДРЕСА_2 , а також у м. Одесі). Зазначала, що позивач не долучив жодних квитанцій, чеків чи інших доказів понесених ним витрат на утримання сина.

Вказувала, що відповідачка в період з 26 червня 2020 по 16 травня 2024 року проходила військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 , однак продовжувала виконувати батьківські обов`язки, а на початку повномасштабного вторгнення за домовленістю з батьком, сина тимчасово перевезено до м. Одеси; у квітні 2023 року на ім`я сина відкрито банківський рахунок в АТ КБ «Приватбанк» для переказу коштів на його утримання, яким позивач не скористався. З квітня 2023 року по травень 2024 року дитина проживала з рідною сестрою відповідачки – ОСОБА_8 .

Також зазначала, що вироком Корабельного районного суду м. Миколаєва від 1 червня 2023 року та вироком цього ж суду у справі № 488/1360/24 від 22 травня 2024 року позивача визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушень, за другим з яких призначено покарання у виді позбавлення волі, у зв`язку з чим з 20 лютого 2024 року він перебував під вартою. Заявила про відсутність підстав для звільнення позивача від сплати заборгованості за аліментами, оскільки саме позивач станом на січень 2025 року мав заборгованість за виконавчим провадженням у розмірі 106 829,00 грн і не виконував рішення суду про сплату аліментів на користь відповідачки. Просила відмовити в позові в повному обсязі, а також зазначала про відсутність підстав для виклику вказаних позивачем свідків з огляду на недотримання ним вимог статей 175, 183 ЦПК України.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 22 грудня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено повністю.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не надав жодного належного і допустимого доказу на підтвердження того, що в період з 2 вересня 2022 по 1 травня 2024 року дитина проживала саме з ним і перебувала на його одноосібному утриманні: під час судового розгляду встановлено, що з травня 2022 по квітень 2023 року син сторін проживав з матір`ю позивача – ОСОБА_9 (спочатку в м. Одесі, потім за адресою: АДРЕСА_2 ), а з квітня 2023 по травень 2024 року – з тіткою ОСОБА_8 , яка й здійснювала фактичне утримання дитини протягом цього періоду. Суд також врахував, що з 20 лютого 2024 позивач перебував під вартою у зв`язку з кримінальним провадженням у справі № 488/1360/24 і об`єктивно не міг виховувати або утримувати дитину.

Обставини, встановлені скасованим згодом заочним рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 20 жовтня 2022 року у справі № 488/1364/22, суд визнав такими, що не мають преюдиційного значення, оскільки це рішення було скасоване ухвалою від 24 квітня 2023 року з призначенням справи до розгляду в загальному порядку, а згодом позов у цій справі залишено без розгляду ухвалою від 16 травня 2024 року. Суд дійшов висновку про недоведеність позивачем обставин, покладених в обґрунтування позовних вимог, у зв`язку з чим відмовив у позові в повному обсязі та залишив судові витрати за позивачем.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі представник позивача – адвокат Качан Р.Ю., посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин справи та невідповідність висновків суду цим обставинам, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 у повному обсязі.

Узагальнені доводи апеляційної скарги

Апеляційна скарга мотивована тим, що відповідачка в період з 26 червня 2020 по 16 травня 2024 року проходила військову службу за контрактом і, згідно з відомостями Реєстру територіальної громади м. Миколаєва станом на 8 березня 2023 року, за адресою реєстрації позивача ( АДРЕСА_1 ) значились зареєстрованими лише позивач та дитина, тобто фізично в цей період дитина з відповідачкою не проживала. При цьому відповідачка не надала жодних доказів того, що надавала кошти на утримання дитини за час своєї відсутності.

Позивач вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що дитину утримувала його мати – ОСОБА_9 , оскільки, за поясненнями сторони позивача, у період спільного проживання з батьком дитина утримувалася за рахунок коштів, отриманих ним від продажу автомобіля. Так само необґрунтованою вважає позивач й оцінку показань свідка ОСОБА_8 , яка сама в період з квітня 2023 по травень 2024 року не мала офіційного доходу і проживала в найманому житлі, а отже, на думку позивача, об`єктивно не могла утримувати дитину власним коштом. Позивач визнає, що в зазначений період дитина могла тимчасово відвідувати родичів матері, однак вважає, що основний тягар її утримання ніс саме він.

Крім того, позивач вважає безпідставним посилання суду першої інстанції на вирок Корабельного районного суду м. Миколаєва у справі № 488/1360/24, оскільки факт перебування під вартою сам по собі не спростовує понесення ним витрат на утримання дитини до моменту взяття під варту, а кримінальне провадження жодним чином не стосується предмета спору.

Узагальнені доводи інших учасників

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача – адвокат Щукіна Н.О. просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін. Зазначала, що позивач не довів належними, допустимими та достатніми доказами наявність передбачених частиною другою статті 197 СК України обставин, що мають істотне значення та можуть бути підставою для звільнення його від сплати заборгованості за аліментами, що є його процесуальним обов`язком відповідно до статей 12, 81 ЦПК України.

Послалась на встановлений судом першої інстанції факт проживання дитини з бабусею та тіткою у спірний період, підтверджений показаннями свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_6 та ОСОБА_8 .

Додатково зазначала, що згідно з характеристикою на ОСОБА_3 , учня 9-А класу Миколаївської гімназії № 48 Миколаївської міської ради, батько дитини за час її навчання до навчального закладу не звертався, навчанням сина не цікавився, зв`язок із класним керівником та вчителями не підтримував, батьківські збори не відвідував, що, на думку відповідачки, підтверджує, що вихованням сина фактично займається саме вона. Зазначила, що на цей час дитині виповнилося 15 років і вона самостійно висловила бажання проживати з матір`ю. Послалась на практику Європейського суду з прав людини (§ 54 рішення у справі «Хант проти України» від 7 грудня 2006 року), відповідно до якої між інтересами дитини та інтересами батьків має існувати справедлива рівновага з першочерговим урахуванням найважливіших інтересів дитини.

2.Мотивувальна частина

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача ОСОБА_10 ю, відповідачки ОСОБА_2 , її представника – адвоката Щукіної Н.О., дослідивши матеріали справи та перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Встановлені судом першої інстанції обставини справи

Судом встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі та є батьками неповнолітнього ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Заочним рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 15.03.2021 у справі № 488/3444/20 шлюб між сторонами розірвано.

Відповідно до інформації про зареєстрованих осіб у житловому приміщенні за адресою АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Згідно військового квитку серії НОМЕР_2 ОСОБА_2 у період з 26.06.2020 до 16.05.2024 проходила військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 .

Постановою державного виконавця Корабельного ВДВС у місті Миколаєві від 11.12.2024 відкрито виконавче провадження № 7649998 на виконання судового наказу Корабельного районного суду м. Миколаєва від 20.10.2020 (виданого 04.12.2024) у справі № 488/3442/20 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання малолітньої дитини ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 , аліменти у розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 20.10.2020 і до повноліття дитини.

Згідно з розрахунком, складеним державним виконавцем Корабельного відділу ДВС, розмір заборгованості ОСОБА_1 по аліментах у виконавчому провадженні № 76749998 станом на січень 2025 року складає 106 829 грн.

На підтвердження факту проживання ОСОБА_3 у період з 02.09.2022 до 01.05.2024 разом з позивачем він надав:

- характеристику, складену сусідами матері позивача ОСОБА_9 за адресою АДРЕСА_2 – ОСОБА_4 (кв. АДРЕСА_3 ) та ОСОБА_5 (кв. АДРЕСА_4 ). У характеристиці зазначено, що ОСОБА_1 тимчасово мешкає з матір`ю ОСОБА_9 та сином ОСОБА_3 , у вересні звільнився з «НГЗ» та періодично підробляє різноробочим;

- заяву ОСОБА_6 , у якій зазначено, що у період з травня до грудня 2022 року малолітній ОСОБА_3 проживав як ВПО з батьком та бабою за адресою: АДРЕСА_5 , а з грудня 2022 року до квітня 2023 року – за адресою: АДРЕСА_2 ;

- заяву ОСОБА_7 , у якій зазначено, що родина ОСОБА_11 у складі ОСОБА_9 , ОСОБА_1 та малолітнього ОСОБА_3 проживали у належній їй квартирі за адресою: АДРЕСА_5 , у період з червня до листопада 2022 року;

- заяву сусідів ОСОБА_9 за адресою АДРЕСА_6 : ОСОБА_5 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , у якій зазначено, що з листопада 2022 року до квітня 2023 року за вказаною адресою разом з ОСОБА_9 проживали її син ОСОБА_1 та онук ОСОБА_3 .

Допитана в судовому засіданні в якості свідка мати позивача ОСОБА_9 та свідок ОСОБА_6 , також зазначали, що дитина проживала разом з бабою та батьком у період з квітня 2022 року до квітня 2023 року.

Допитана у судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_8 , рідна сестра відповідачки, підтвердила, зазначену у акті опитування особи за її згодою від 22.07.2025 інформацію про те, що після розірвання шлюбу між сторонами відповідач самостійно виховує та утримує сина ОСОБА_3 . Батько дитини участі у вихованні та утриманні сина не бере. З квітня 2023 року до травня 2024 року син сторін проживав разом з нею та її дітьми, а відповідач його утримувала. З травня 2024 року дитина постійно проживає з матір`ю.

З огляду на досліджені докази, суд дійшов висновку, що позивач необґрунтовано зазначив спірний період як з 02.09.2022 до 01.05.2024, оскільки під час судового розгляду встановлено, і це підтверджуються доказами, що син сторін у період з травня 2022 року до квітня 2023 року проживав з матір`ю позивача ОСОБА_9 , спочатку в м. Одеса, а потім у належній ОСОБА_9 квартирі за адресою: АДРЕСА_2 . Встановлено, що з квітня 2023 року до травня 2024 року ОСОБА_14 проживав з тіткою – ОСОБА_8 . З огляду на вирок Корабельного районного суду м. Миколаєва від 23.05.2024 у справі № 488/1360/24, з 20.02.2024 ОСОБА_1 перебував під вартою та не міг виховувати або утримувати дитину.

Позиція апеляційного суду

Відповідно до частини другої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку (стаття 8 Закону України "Про охорону дитинства").

Згідно зі статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

У статті 180 СК України встановлений обов`язок батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Сплата аліментів за рішенням суду є одним із способів виконання обов`язку утримувати дитину тим з батьків, хто проживає окремо від дитини.

Статтею 181 СК України встановлено, що способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

У будь-якому випадку, чи то у разі стягнення аліментів у частці від доходу, чи у твердій грошовій сумі, цей платіж є періодичним і повинен сплачуватися платником аліментів кожного місяця.

Тобто у разі несплати аліментів у поточному місяці з 01 числа наступного місяця виникає заборгованість.

Відповідно до частини першої статті 197 СК України з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів суд може відстрочити або розстрочити сплату заборгованості за аліментами.

Частиною другою статті 197 СК України передбачено, що за позовом платника аліментів суд може повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості за аліментами, якщо вона виникла у зв`язку із його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення.

Вказана правова норма не встановлює конкретного, вичерпного переліку обставин, які можуть бути підставою для звільнення від сплати заборгованості за аліментами. Питання про те, чи мають обставини, на які посилається платник аліментів, істотне значення, у кожному конкретному випадку вирішує суд. Лише за наявності встановлених судом обставин, що мають істотне значення, платник аліментів може бути повністю або частково звільнений від сплати заборгованості за ними на підставі судового рішення (постанови Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 343/860/17, від 12 квітня 2022 року у справі №381/1553/19-ц).

У п. 54 рішення Європейського Суду з прав людини від 07.12.2006 року №31111/04 у справі "Хант проти України" суд констатує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі "Олссон проти Швеції" (№2) від 27.11.1992 року, Серія А, №250, статті 35-36, п.90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Постановляючи оскаржене рішення, суд першої інстанції вірно керувався частиною другою статті 197 СК України про те, що суд може повністю або частково звільнити платника аліментів від сплати заборгованості, якщо вона виникла у зв`язку з тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення; частиною першою статті 197 СК України про те, що з урахуванням матеріального та сімейного стану платника суд може відстрочити або розстрочити сплату заборгованості.

Статтями 76-81, 89 ЦПК України визначено обов`язок сторін доводити обставини, на які вони посилаються. Також суд має право оцінювати надані сторонами докази за внутрішнім переконанням.

У справі, що переглядається, встановлено, що звертаючись до суду з указаним позовом, ОСОБА_1 , діючи через свого представника ОСОБА_15 , зазначав, що син ОСОБА_3 проживав з позивачем у період з 02.09.2022 року до 01.05.2024 року. Однак, належних та допустимих доказів на підтвердження цієї обставини стороною позивача не надано.

Під час розгляду справи судом першої інстанції встановлено, що син сторін ОСОБА_3 у період з травня 2022 року до квітня 2023 року проживав з матір`ю позивача ОСОБА_9 , спочатку в м. Одеса, а потім у належній ОСОБА_9 квартирі за адресою: АДРЕСА_2 .

З квітня 2023 року до травня 2024 року ОСОБА_14 проживав з тіткою – ОСОБА_8 .

З вироку Корабельного районного суду м. Миколаєва від 23.05.2024 року у справі № 488/1360/24, вбачається, що з 20.02.2024 року позивач ОСОБА_1 перебував під вартою. Отже позивач не міг виховувати або утримувати дитину.

Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

З огляду на досліджені судом докази позивачем не доведено факту проживання сина ОСОБА_3 разом з ним у зазначений ним період з 02.09.2022 року до 01.05.2024 року.

Отже, встановивши зазначені обставини, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для зменшення заборгованості ОСОБА_1 за аліментами у розмірі 73 004,75 грн, що була нарахована за період з 02.09.2022 року до 01.05.2024 року, а також для стягнення аліментів з матері дитини відповідачки ОСОБА_2 на користь позивача.

З огляду на вище викладене колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з повним з`ясуванням обставин справи, є правильним та обґрунтованим.

За своїм змістом усі доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з наданою судом першої інстанції оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, разом з тим доказів на спростування встановлених судом першої інстанції обставин апелянтом до апеляційної скарги не надано.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення; скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (пункти 1 і 2 частини 1 статті 374 ЦПК України).

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до вимог статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Доводи апеляційної скарги та зміст оскаржуваного судового рішення не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а тому рішення підлягає залишенню без змін відповідно до положень статті 375 ЦПК України.

Апеляційна скарга залишається без задоволення.

Щодо судових витрат

Згідно із підпунктами "б", "в" пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається, крім іншого, з нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення та розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Таким чином, встановлено дискреційне повноваження суду зазначити в резолютивній частині судового рішення про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України.

Відповідно до вимог частин 1, 13 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін, витрати апелянта залишаються за його рахунок.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 375 , 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану його представником адвокатом Качаном Романом Юрійовичем, залишити без задоволення.

Рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 22 грудня 2025 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня ухвалення, але за наявності підстав, передбачених статтею 389 ЦПК, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий Н.О.Тищук

Судді: В.В.Коломієць

Т.В.Серебрякова

---------------------------------

Повний текст постанови виготовлено 13 липня 2026 року