Постанова від 12 липня 2026 р. у справі №490/9579/25 — Миколаївський апеляційний суд

13.07.26

22-ц/812/1137/26

Єдиний унікальний номер судової справи 490/9579/25

Номер провадження 22-ц/812/1137/26

Доповідач апеляційного суду Серебрякова Т.В.

Постанова

Іменем України

13 липня 2026 року місто Миколаїв

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі:

головуючого Серебрякової Т.В.,

суддів: Коломієць В.В., Тищук Н.О.,

переглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) учасників справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 рішення, яке ухвалено Центральним районним судом міста Миколаєва 13 березня 2026 року, під головуванням судді Шолох Л.М., в приміщені цього ж суду, у цивільній справі за позовом Комунального підприємства «Миколаївкомунтранс» до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

УСТАНОВИЛА:

У листопаді 2025 року Комунальне підприємство «Миколаївкомунтранс» (далі – КП «Миколаївкомунтранс») пред`явило позов до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що КП «Миколаївкомунтранс» є офіційним виконавцем послуг з поводження з побутовими відходами (вивезення) на території, зокрема Центрального району міста Миколаєва.

29 грудня 2021 року Типовий індивідуальний договір про надання послуг з поводження з побутовими відходами, що є публічним договором приєднання, був офіційно оприлюднений на сайті Миколаївської міської ради, який набрав чинності з 01 лютого 2022 року.

Відповідно до публічної оферти до цього договору на територіях Інгульського, Заводського та Центрального районів міста Миколаєва нарахування плати за надання послуг здійснюється виходячи з кількості осіб, згідно з державною реєстрацією місця проживання у житловому приміщенні.

Згідно з довідки про осіб, зареєстрованих за адресою АДРЕСА_1 , за період з 01 лютого 2022 року по 06 листопада 2025 року кількість осіб, які зареєстровані за вказаною адресою складала 3 особи, а саме: ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Право на пільги жодна з цих осіб не має.

14 червня 2024 року Типовий індивідуальний договір про надання послуг з управління побутовими відходами, що є публічним договором приєднання, був офіційно оприлюднений на сайті Миколаївської міської ради, який набрав чинності з 01 вересня 2024 року.

Відповідно до п.18 Типового індивідуального договору про надання послуг з поводження з побутовими відходами та п.19 Типового індивідуального договору про надання послуг з управління побутовими відходами споживач здійснює оплату за цим договором щомісяця не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, що є граничним строком внесення плати за спожиту послугу.

Таким чином, споживачі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 несуть солідарну відповідальність з оплати за послугу та плати за абонентське обслуговування в строк, передбачений Типовим індивідуальним договором про надання послуг з поводження з побутовими відходами, Типовим індивідуальним договором про надання послуг з управління побутовими відходами.

В порушення вимог нормативно-правових актів, Типового індивідуального договору про надання послуг з поводження з побутовими відходами, Типового індивідуального договору про надання послуг з управління з побутовими відходами відповідачі жодного разу не здійснювали оплату за надані послуги, у зв`язку з чим за період з 01 лютого 2022 року по 30 вересня 2025 року утворилась заборгованість у розмірі 7 907 грн. 88 коп.

Посилаючись на викладені обставини, КП «Миколаївкомунтранс» просило стягнути на його користь в солідарному порядку з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 заборгованість за Типовим індивідуальним договором про надання послуг з поводження з побутовими відходами, Типовим індивідуальним договором про надання послуг з управління побутовими відходами в розмірі 7 907 грн. 88 коп., а також в рівних частинах суму сплаченого судового збору в розмірі 3 028 грн.

Рішенням Центрального районного суду міста Миколаєва від 13 березня 2026 року позов КП «Миколаївкомунтранс» задоволено в повному обсязі.

Стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь КП «Миколаївкомунтранс» заборгованість за надані послуги з управління побутовими відходами в розмірі 7 907 грн. 88 коп.

Стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь КП «Миколаївкомунтранс» судовий збір у розмірі 1 514 грн. з кожного.

Рішення мотивоване тим, що відповідачі є споживачами послуг з управління побутовими відходами за адресою: АДРЕСА_1 , та враховуючи неналежне виконання ними зобов`язань щодо сплати за надані послуги, позовні вимоги підлягають задоволенню та з відповідачів на користь позивача необхідно стягнути в солідарному порядку заборгованість за надані послуги з управління побутовими відходами за вищевказаною адресою у загальному розмірі 7 907 грн. 88 коп.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення районним судом норм матеріального та процесуального права, просила рішення районного суду скасувати та постановити у справі нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що договір про надання послуг був укладений з іншою особою – ОСОБА_3 , яка померла у 2020 році. Після її смерті жодного договору між позивачем та відповідачами укладено не було, а тому відповідачі не є сторонами будь-якого договору з КП «Миколаївкомунтранс».

Також зазначала, що ОСОБА_2 з серпня 2022 року фактично не проживає за адресою, за якою здійснювалося нарахування, що підтверджується довідкою ВПО, у зв`язку з цим він не є споживачем послуг.

Вказувала, що послуги з вивезення побутових відходів за адресою АДРЕСА_1 не надавалися. Побутові відходи виставлялися відповідно до встановленого порядку, однак протягом тривалого часу не вивозились. Це призводило до накопичення сміття, його пошкодження тваринами та створення антисанітарних умов. У подальшому виставлення сміття стало неможливим через відсутність регулярного вивезення.

У відзиві на апеляційну скаргу КП «Миколаївкомунтранс», посилаючись на безпідставність її доводів, просили залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду – без змін.

За приписами ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до частин 1,2,5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення суду першої інстанції таким вимогам відповідає не в повному обсязі.

Забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року за №3477-IV застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.

За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.

Частина 1 статті 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України).

З матеріалів справи убачається, що відповідачі по справі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , а також ОСОБА_3 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою про зареєстрованих осіб за період з 01 лютого 2022 року по 06 листопада 2025 року (а.с.18).

Згідно копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 25 лютого 2020 року ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.93).

За вказаною адресою було оформлено особовий рахунок № НОМЕР_2 , за яким за період з 01 лютого 2022 року по 30 вересня 2025 року рахується заборгованість у сумі 7 907 грн. 88 коп., яка складається за фактично надану комунальну послугу з управління (поводження) побутовими відходами та абонентської плати.

Відповідно до п.9.8 Правил благоустрою, санітарного утримання територій, забезпечення чистоти і порядку в місті Миколаєві, затверджених рішенням Миколаївської міської ради №12/21 від 19 квітня 2007 року, зі змінами та доповненнями, на території міста Миколаєва впроваджено дві схеми збирання та вивезення відходів: контейнерний збір та ручне завантаження.

Згідно з Графіком вивозу побутових відходів з території приватного сектору Центрального району, що здійснюється за безконтейнерною схемою, погоджений з Департаментом житлово-комунального господарства Миколаївської міської ради і затверджений КП «Миколаївкомунтранс», надання послуги з управління (поводження) побутовими відходами (вивезення) за адресою: АДРЕСА_1 здійснюється щопонеділка.

За результатами проведеного на підставі постанови Кабінету Міністрів України №1173 від 16 листопада 2011 року «Про затвердження Правил надання послуг з вивезення побутових відходів» (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 27 березня 2019 року №18) конкурсу з визначення виконавця послуг з вивезення твердих побутових відходів та оцінювання на предмет відповідності кваліфікаційним вимогам конкурсної документації КП «Миколаївкомунтранс» пройшло конкурсний відбір та згідно з наказом Департаменту житлово-комунального господарства Миколаївської міської ради «Про визначення виконавців послуг з вивезення побутових відходів на території м. Миколаєва» від 15 червня 2021 року №171 (далі – наказ Департаменту ЖКГ ММР №171 від 15 червня 2021 року) визначено виконавцем послуг із вивезення побутових відходів на території, зокрема, Центрального району міста Миколаєва на десять років з моменту набуття чинності відповідних договорів (а.с.22).

23 червня 2021 року КП «Миколаївкомунтранс» уклало з Департаментом житлово-комунального господарства Миколаївської міської ради договір №339 на надання послуг з вивезення побутових відходів на території Центрального району міста Миколаєва (а.с.23-24).

Відповідно до п.11 вищевказаного договору він набуває чинності тільки після затвердження відповідного тарифу на поводження з побутовими відходами (вивезення побутових відходів) для переможця проведеного у 2021 році конкурсу.

Департамент житлово-комунального господарства Миколаївської міської ради здійснив публікування на своєму офіційному веб-сайті рішення конкурсної комісії щодо визначення переможця конкурсу на території, зокрема, Центрального району міста Миколаєва.

22 грудня 2021 року Виконавчий комітет Миколаївської міської ради прийняв рішення за №1307 «Про встановлення тарифів на послуги з поводження з побутовими відходами (вивезення), яким підприємствам-виконавцям послуг з вивезення побутових відходів, зокрема, КП «Миколаївкомунтранс», встановлено тариф на послуги з поводження з побутовими відходами (вивезення). Вказане рішення введене в дію з 01 лютого 2022 року (а.с.28).

Враховуючи викладене, договір №339 від 23 червня 2021 року набув чинності з 01 лютого 2022 року, з дня набрання чинності відповідного тарифу на поводження з побутовими відходами (вивезення побутових відходів) для виконавця послуг КП «Миколаївкомунтранс», відтак цей договір діє з 01 лютого 2022 року по 01 лютого 2032 року.

Таким чином, на підставі вищевикладеного позивач КП «Миколаївкомунтранс» є виконавцем послуг з поводження з побутовими відходами (вивезення) на території міста Миколаєва.

Між сторонами у справі, яка переглядається, виникли правовідносини з вивезення побутових відходів, які регулюються законами України «Про відходи», який втратив чинність 09 липня 2023 року, «Про управління відходами», який набрав чинності 09 липня 2023 року, «Про житлово-комунальні послуги», Правилами надання послуг з поводження з побутовими відходами, які затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 грудня 2008 року №1070, які втратили чинність 15 серпня 2023 року, Правилами надання послуги з управління побутовими відходами та типових договорів про надання послуги з управління побутовими відходами, які затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 08 серпня 2023 року №835, які набрали чинність 15 серпня 2023 року.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги – це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг; комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством.

За ч.1,2 ст.14 ЦК України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї.

Тлумачення ч.2 ст.14 ЦК України свідчить, що критерії правомірності примусу суб`єкта цивільного права до певних дій (бездіяльності), пов`язується з тим, що відповідні дії (бездіяльність) мають бути обов`язковими для такого суб`єкта.

Положеннями Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

В силу ч.1 ст.13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» договір про надання комунальної послуги укладається між виконавцем відповідної послуги та споживачем або особою, яка відповідно до договору або закону укладає такий договір в інтересах споживача, або з управителем багатоквартирного будинку з метою постачання електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку.

Відповідно до положень ч.ч.2-4 ст.35-1 Закону України «Про відходи» власники або наймачі, користувачі, у тому числі орендарі, джерел утворення побутових відходів укладають договори з виконавцем послуг з вивезення побутових відходів.

Виконавця послуг з вивезення побутових відходів визначає орган місцевого самоврядування на конкурсних засадах у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Виконавець послуг з вивезення побутових відходів укладає договори про надання послуг з поводження з побутовими відходами із споживачами.

Частиною 2 статті 31 Закону України «Про управління відходами» передбачено, що утворювачі побутових відходів зобов`язані, зокрема, укладати договори з виконавцем послуги з управління побутовими відходами.

Згідно із ст.151 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності жилий будинок (квартиру), зобов`язані забезпечувати його схоронність, провадити за свій рахунок поточний і капітальний ремонт, утримувати в порядку придомову територію.

Частиною 3 статті 156 ЖК України передбачено, що повнолітні члени сім`ї власника зобов`язані брати участь у витратах по утриманню будинку (квартири) і придомової території та проведенню ремонту.

Відповідно до ст.6 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є: 1) споживачі (індивідуальні та колективні); 2) управитель; 3) виконавці комунальних послуг. Виконавцями комунальних послуг з управління побутовими відходами є адміністратор послуги з управління побутовими відходами, а у разі його відсутності - визначений у встановленому законодавством порядку суб`єкт господарювання, який здійснює збирання та перевезення побутових відходів.

Згідно зі ст.7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов`язаний в тому числі оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами;

Відповідно до ч.1 ст.9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки невизначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.

Згідно зі ч.1 ст.15 Закону України «Про відходи» передбачено, що громадяни України, іноземці та особи без громадянства зобов`язані вносити в установленому порядку плату за послуги з поводження з побутовими відходами.

Відповідно до положень ч.2 ст.35-1 Закону України «Про відходи» власники або наймачі, користувачі, у тому числі орендарі, джерел утворення побутових відходів здійснюють оплату послуг з поводження з побутовими відходами. Аналогічні обов`язок вносити у встановленому порядку плату за послугу з управління побутовими відходами покладений ч.2 ст.31 Закону України «Про управління відходами» на утворювачів побутових відходів.

Частиною 5 статті 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що публічні договори приєднання про надання комунальних послуг з власниками індивідуальних (садибних) житлових будинків вважаються укладеними, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця послуги такий власник не вчинив дій щодо відключення (відмови) від комунальної послуги. При цьому розміщується повідомлення про місце опублікування тексту договору у загальнодоступних місцях на інформаційних стендах та/або рахунках на оплату послуг.

Плата виконавцю комунальної послуги за індивідуальним договором про надання комунальної послуги, що є публічним договором приєднання, складається з:

плати за послугу, що розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів на відповідну комунальну послугу та обсягу спожитих комунальних послуг, визначеного відповідно до законодавства;

плати за абонентське обслуговування, яка не може перевищувати граничний розмір, визначений Кабінетом Міністрів України. Таким чином, незважаючи на укладення чи не укладення споживачем договору на вивіз побутових відходів, за умови отримання ним відповідних послуг, він несе обов`язок щодо оплати відповідної послуги.

Судом встановлено, що Типовий індивідуальний договір про надання послуг з поводження з побутовими відходами, що є публічним договором приєднання, був офіційно оприлюднений на сайті Миколаївської міської ради за посиланням https://mkrada.gov.ua/content/kp-mikolaivkomuntrans.html, який набрав чинності 01 лютого 2022 року.

Згідно із пунктом 3 Типового індивідуального договору про надання послуг з поводження з побутовими відходами, фактом приєднання споживача до умов договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які свідчать про його бажання укласти договір, зокрема надання виконавцю підписаної заяви-приєднання (додаток до договору), сплата рахунка за надану послуги, факт отримання послуги тощо або мовчання. Відповідно до Публічної оферти до Типового індивідуального договору про надання послуг з поводження з побутовими відходами на територіях Центрального, Інгульського та Заводського районів міста Миколаєва нарахування плати за надання послуги з поводження з побутовими відходами (управління побутовими відходами) здійснюється виходячи з кількості осіб, згідно з державною реєстрацією місця проживання у житловому приміщенні.

За такого з урахуванням викладених фактичних обставин справи та правових норм суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позивач, як виконавець послуги з поводження з побутовими відходами (вивезення) в місті Миколаєві, має право на отримання оплати витрат за фактично надані послуги з відповідачів як утворювачами побутових відходів, які вважаються такими, що приєдналися до Типового індивідуального договору про надання послуг з поводження з побутовими відходами, фактом приєднання споживача до умов договору.

Правовідношення, в якому замовник зобов`язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору, є грошовим зобов`язанням.

З огляду на викладене правовідносини, що склалися між сторонами, є грошовим зобов`язанням, в якому, серед інших прав і обов`язків сторін, на боржників покладено виключно певний цивільно-правовий обов`язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, якому кореспондує право вимоги кредитора (ч.1 ст.509 ЦК України) – вимагати сплату грошей за надані послуги.

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Реалізація принципу змагальності сторін у цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою в ст.129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, зокрема, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства – суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладаються законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Стосовно доводів апеляційної скарги щодо відсутності між ОСОБА_1 та позивачем договору на управління побутовими відходами, з урахуванням наведених вище приписів закону, які регулюють правовідносини з надання житлово-комунальних послуг, колегія суддів зазначає наступне.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 646/834/17, скасовуючи судові рішення про відмову у стягненні боргу за надані комунальні послуги та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову, Верховний Суд зазначив, що надавач послуг опублікував в газеті у якості пропозиції (оферти) для підписання споживачами публічний договір про надання комунальних послуг, а тому з огляду на те, що відповідач протягом місяця з дня публікації не направив свою письмову відмову укласти договір, то він вважається таким, що прийняв пропозицію позивача про укладення договору. При цьому Верховний Суд керувався тим, що на фізичних осіб покладено законодавчий обов`язок укласти договір та вносити плату за користування послугами, а тому у випадку відсутності прийняття оферти шляхом погодження на укладання договору про надання послуг або конклюдентних дій, які свідчать про прийняття пропозиції, таке прийняття може бути також у вигляді мовчання.

Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі, необхідним є доведення факту надання та споживання таких послуг. Відповідна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року № 751/3840/15-ц.

Таким чином, з урахуванням вказаних вище вимог закону та усталеної практики Верховного Суду, відсутність укладеного із надавачем послуг договору у письмовому вигляді не звільняє відповідача від обов`язку оплачувати надані йому і спожиті ним послуги.

Посилання відповідача ОСОБА_1 на невиконання обов`язку з вивезення побутових відходів колегія суддів відхиляє, оскільки доказів такого (актів, складених у відповідності до чинного законодавства, претензій, звернень тощо) не надано, тому це є припущенням, яке не підтверджено жодним доказом, тоді як доказування в силу ч.6 ст.81 ЦПК України не може ґрунтуватися на припущеннях.

Щодо доводів апеляційної скарги про помилкове нарахування заборгованості на ОСОБА_2 з посиланням на його непроживання в будинку по АДРЕСА_1 , колегія суддів їх не приймає, виходячи з того, що у разі відсутності користувача комунальних послуг за місцем проживання, нормативно-правовими актами, зокрема, підпунктом 6 пункту 12 Типового індивідуального договору про надання послуги з управління побутовими відходами, передбачено право споживача на несплату вартості послуги за період тимчасової відсутності в житловому приміщенні (іншому об`єкті нерухомого майна) споживача та інших осіб понад 30 календарних днів за умови документального підтвердження такої відсутності. Тобто для реалізації цього права споживач має звернутися до виконавця послуги із доказами своєї відсутності у житловому приміщенні, але вчинення таких відповідачем не доведено.

Щодо визначеного позивачем розміру заборгованості за послуги із вивезення побутових відходів, то слід заначити наступне.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Згідно із нормами ч.1 ст.10 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» ціни (тарифи) на житлово-комунальні послуги встановлюються за домовленістю сторін, крім випадків, коли відповідно до закону ціни (тарифи) є регульованими. У такому разі ціни (тарифи) встановлюються уповноваженими законом державними органами або органами місцевого самоврядування відповідно до закону.

Під час розгляду справи про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги визначальним є встановлення факту надання виконавцем (позивачем) житлово-комунальних послуг особам, які є їх споживачами (відповідачам), та правильність нарахування заборгованості за надані послуги.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у ст.ст.76,77,78,81,83,84,87,89,228,235,263-265 ЦПК України, визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову (дослідження обґрунтованості, наявності доказів, що їх підтверджують).

Позивач, звертаючись до суду з даним позовом, здійснив розрахунок заборгованості за послуги із вивезення побутових відходів виходячи з того, що у спірний період з 02 лютого 2022 року по 30 вересня 2025 року в будинку за адресою: АДРЕСА_1 було зареєстровано три особи ОСОБА_2 , 1974 року народження, ОСОБА_1 , 1994 року народження, ОСОБА_3 , 1939 року народження (а.с.18). Разом з тим, із долученої до справи копії свідоцтва про смерть, убачається, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , померла ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.71).

За вказаних обставин, колегія суддів вважає, що позивач помилково нарахував заборгованість за вищевказані послуги з розрахунку трьох осіб, та вважає можливим зробити корегування наявного розрахунку, виходячи саме кількості двох осіб, які зареєстровані за вказаною адресою.

За такого, загальний розмір заборгованості за надані послуги з управління побутовими відходами за період з 01 лютого 2022 року по 30 вересня 2025 року буде становити 5 338 грн. 48 коп. (з 01 лютого 2022 року по 31 серпня 2022 року - 639 грн.; з 01 вересня 2022 року по 31 серпня 2023 року – 1 117 грн. 20 коп.; з 01 вересня 2023 року по 31 серпня 2024 року - 1 271 грн. 76 коп.; з 01 вересня 2024 року по 31 грудня 2024 року - 635 грн. 12 коп.; з 01 січня 2025 року по 30 вересня 2025 року – 1 504 грн. 80 коп. + загальний розмір заборгованості за абонентську плату, який складає 170 грн. 08 коп.).

Згідно п.2 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Виходячи з наведеного вище та обставин справи, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про стягнення заборгованості за комунальні послуги в повному обсязі, не виконав вимоги ст.263 ЦПК України щодо його законності та обґрунтованості.

Враховуючи викладене, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції від 13 березня 2026 року в частині задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості за надані послуги з управління побутовими відходами слід змінити, зменшивши розмір заборгованості стягнутої в солідарному порядку з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь КП «Миколаївкомунтранс» з 7 907 грн. 88 коп. до 5 338 грн. 48 коп.

Згідно з ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивач за подання позовної заяви сплатив судовий збір в розмір 3 028 грн., позовні вимоги підлягають частковому задоволенню (на 67.51%), тому рішення суду першої інстанції в частині стягнення судового збору з відповідачів на користь позивача підлягає зміні та має бути стягнутий з відповідачів судовий збір на користь позивача в розмірі 2 044 грн. 20 коп., тобто з кожного по 1 022 грн. 10 коп.

За правилами п.п.«в» п.4 ч.1 ст.382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції має бути зазначено розподіл судових витрат, понесених в зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції.

Враховуючи, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню (на 32.49%), за подання апеляційної скарги сплачено судовий збір в розмірі 4 542 грн., тому з позивача на користь відповідача ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 1 475 грн. 70 коп.

Згідно з ч.ч.4,5 ст.268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення. Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Отже, враховуючи наведені вище вимоги процесуального закону, датою ухвалення апеляційним судом судового рішення в даній справі, є дата складення повного судового рішення – 13 липня 2026 року.

Керуючись ст.ст.367,374,376,381,382 ЦПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задовольнити частково.

Рішення Центрального районного суду міста Миколаєва від 13 березня 2026 року в частині задоволених позовних вимог про стягнення заборгованості за надані послуги з управління побутовими відходами та в частині розподілу судових витрат зі сплати судового збору за подачу позовної заяви до суду першої інстанції – змінити, зменшивши розмір заборгованості стягнутої в солідарному порядку з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства «Миколаївкомунтранс» з 7 907 (сім тисяч дев`ятсот сім) грн. 88 коп. до 5 338 (п`ять тисяч триста тридцять вісім) грн. 48 коп.

Стягнути в річних частках з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства «Миколаївкомунтранс» 2 044 (дві тисячі сорок чотири) грн. 20 коп. судового збору за розгляд справи судом першої інстанції, тобто з кожного по 1 022 (одна тисяча двадцять дві) грн. 10 коп.

Стягнути з Комунального підприємства «Миколаївкомунтранс» на користь ОСОБА_1 1 475 (одна тисяча чотириста сімдесят п`ять) грн. 70 коп. судового збору за розгляд справи судом апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках та з підстав, передбачених ст.389 ЦПК України.

Головуючий Т.В. Серебрякова

Судді: В.В. Коломієць

Н.О. Тищук

Повний текст судового рішення

складено 13 липня 2026 року