Постанова від 12 липня 2026 р. у справі №483/261/25 — Миколаївський апеляційний суд

13.07.26

22-ц/812/1334/26

Справа № 483/261/25 Головуюча у першій інстанції Шевиріна Т. Д.

Провадження №22-ц/812/1334/26 Доповідачка в апеляційній інстанції Ямкова О. О.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

13 липня 2026 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду у складі:

головуючої - судді: Ямкової О. О.,

суддів: Крамаренко Т. В., Локтіонової О. В.,

із секретарем: Лівшенком О. С.,

за участю: позивача - ОСОБА_1 та його представниці Вуїв О. В.,

відповідачів - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу

за апеляційною скаргою

ОСОБА_1 ,

яка подана від його імені представницею ОСОБА_4 ,

на рішення Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 2 квітня 2026 року, ухваленого під головуванням судді Шевиріної Т. Д. в приміщенні суду в місті Очакові Миколаївської області о 12год 32хв зі складенням 13 квітня 2026 року повного судового рішення, у справі

за позовом

ОСОБА_1 до

ОСОБА_2 і ОСОБА_3

про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом припинення та встановлення земельного сервітуту, зобов`язання вчинити певні дії ,-

В С Т А Н О В И Л А:

У лютому 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 і ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні належною йому на праві власності земельною ділянкою, розташованою за адресою АДРЕСА_1 шляхом припинення земельного сервітуту, встановленого за постановою Миколаївського апеляційного суду від 27 лютого 2024 року за варіантом 1 висновку експертизи та встановити безоплатний безстроковий сервітут для власника земельної ділянки, розташованої за адресою АДРЕСА_1 за варіантом 2 цієї же експертизи, заборонивши відповідачам ОСОБА_2 і ОСОБА_3 користуватись належною позивачу земельною ділянкою поза межами встановленого сервітуту.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що йому на праві власності належить земельна ділянка площею 0,0812 га з кадастровим номером 4810300000:04:023:0019 із цільовим призначенням - для будівництва житлового будинку, господарських будівель та споруд, розташована за адресою АДРЕСА_1 , яка раніше мала адресу АДРЕСА_2 . Суміжна земельна ділянка з кадастровим номером 4810300000:04:023:0018, розташована за адресою АДРЕСА_3 з розташованим на ній житловим будинком належали відповідачці ОСОБА_3 , яка 5 грудня 2024 зробила відчуження належної їй власності на користь відповідача ОСОБА_2 .

Через постійні сварки та конфлікти між сторонами та використання відповідачами на власний розсуд належної позивачу земельної ділянки задля проходу та проїзду, зокрема, заважаючи позивачу проводити будівельні роботи, позивач ОСОБА_1 у 2021 році звернувся до суду з позовом про усунення перешкод, а відповідачі одночасно подали зустрічний позов про встановлення земельного сервітуту.

За наслідками судового розгляду Миколаївським апеляційним судом ухвалена постанова від 27 лютого 2024 року, якою змінено рішення Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 11 грудня 2023 року в частині задоволення зустрічного позову та для власника земельної ділянки по АДРЕСА_3 з кадастровим номером 4810300000:04:023:0018 встановлено безстроковий безоплатний сервітут відповідно до варіанту №1 висновку комплексної судової земельно-технічної та будівельно-технічної експертизи від 5 жовтня 2023 року для проходу та проїзду на велосипеді на частині земельної ділянки з кадастровим номером 4810300000:04:023:0019, яка належить на праві власності позивачу.

Між тим, відповідачі, отримавши право безоплатного та безстрокового сервітуту, не здійснили жодних дій з реєстрації сервітутного користування частиною належної позивачу земельної ділянки у Державному земельному кадастрі та реєстрації речового права – сервітутного користування, незважаючи на відсутність для цього жодних перешкод.

В той же час, відповідачі, в порушення встановленого сервітуту, використовують земельну ділянку позивача для проїзду транспортних засобів, складання будівельних матеріалів, зокрема, і тої частини ділянки позивача, відносно якої сервітуту встановлено не було. Вказані дії відповідачів є підставою для припинення встановленого судом сервітуту відповідно до частини 1 статті 102 ЗК України та статті 406 ЦК України.

Посилаючись на порушення відповідачами умов сервітуту та використання належної позивачу земельної ділянки для проїзду транспортних засобів, для зберігання будівельних матеріалів та будівельного сміття, металобрухту, вигулу собаки, позивач вважав ці обставини достатніми для припинення сервітуту на підставі судового рішення, при тому врахував баланс інтересів сторін та необхідність встановлення сервітуту найменш обтяжливим способом для власника земельної ділянки, вважав можливим встановити сервітут за іншим варіантом №2 тієї же експертизи, на підставі якої був встановлений сервітут, але за варіантом №1, про припинення якого ним заявлено.

У відзиві на позовну заяву відповідачі вважали її вимоги необґрунтованими, з огляду на те, що питання встановлення сервітуту вже вирішено на підставі судового рішення, яке набуло законної сили, та повторне звернення з до суду з приводу спору між тими самими сторонами про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. Посилалися на те, що позбавлені можливості зареєструвати сервітутне користування земельною ділянкою, оскільки документи, що необхідні для оформлення та реєстрації сервітуту перебувають у позивача, і тому оформити таке право вони не мають можливості.

У квітні 2025 року позивач, діючи через свою представницю звернувся з клопотанням про долучення до матеріалів справи плану кадастрової зйомки та плану земельної ділянки з нанесенням на неї сервітуту, запропонованого ним у позовній заяві та фотозображення воріт позивача, які замкнені відповідачами.

Заперечуючи проти заявленого позивачем клопотання, відповідачі зазначили, що кадастрова зйомка та план мають інше призначення, ніж для оформлення сервітуту, а на фотокартках зображений автомобіль позивача та ворота, ключ від яких позивач сам надав відповідачам.

У червні 2025 року відповідачі надали пояснення до позовної заяви, в яких зазначили, що не користуються земельною ділянкою, належною позивачу , особливо для проїзду транспорту, не розміщують на ній будівельні матеріали тощо, та зазначили, що у разі надання позивачем необхідних документів зареєструють та оформлять встановлений сервітут у встановленому законом порядку.

Рішенням Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 2 квітня 2026 року позов ОСОБА_1 задоволено частково, ухвалено про усунення перешкод у здійсненні позивачем права власності щодо належної йому земельної ділянки шляхом заборони ОСОБА_2 і ОСОБА_3 користуватися земельною ділянкою поза межами частини ділянки, на яку встановлено земельний сервітут, та з порушенням умов земельного сервітуту. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Ухвалюючи рішення суд виходив з відсутності підстав для припинення сервітуту, встановленого на підставі рішення суду, із встановленням сервітуту за іншим варіантом, ніж визначено у судовому рішенні, з огляду на відсутність державної реєстрації сервітуту після судового рішення. В той же час за підтвердженням факту порушення встановленого земельного сервітуту під час використання відповідачами іншої частини земельної ділянки, що належить позивачу, вважав достатнім захист порушеного права позивача в порядку усунення перешкод шляхом заборони відповідачам використовувати земельну ділянку поза межами сервітуту.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 , діючи через свою представницю, посилаючись на те, що рішення суду в частині відмови у припиненні встановленого сервітуту та встановлення земельного сервітуту за іншим варіантом висновку експертизи ухвалене з неправильним застосування норм матеріального права та з не відповідністю висновків суду обставинам справи, просив його скасувати в цій частині та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказував, що оскільки відповідачкою ОСОБА_3 не зареєстровані в Державному земельному кадастрі межі сервітуту, а в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно її сервітутне право користування ділянкою ОСОБА_1 , яке встановлене на підставі постанови Миколаївського апеляційного суду від 27 лютого 2024 року, то таке право не перейшло до особи, якій вона подарувала цю земельну ділянку, тобто до ОСОБА_2 .

В свою чергу відповідач ОСОБА_2 не вчинив жодних дій з переведення на нього прав (у зв`язку з переходом як до нового власника земельної ділянки) сервітутного користування та з реєстрації сервітутного користування частиною земельної ділянки, належної позивачу та також не зареєстрував своє право користування її частиною в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Так само він не вчинив жодних дій з реєстрації обмеження земельної ділянки позивача сервітутом та визначення в Державному земельному кадастрі меж такого сервітуту.

Вважаючи таку бездіяльність відповідачів навмисною та недобросовісною, позивач зазначав, що судом не враховано, що відповідачі продовжують користуватися частиною його земельної ділянки для проходу до своєї ділянки, не реєструючи сервітут та право користування його ділянкою, що призводить як до фактичної, так і правової невизначеності.

Вказував, що за наведених обставин невизначеності, встановлений сервітут до його земельної ділянки є надмірним тягарем для нього, внаслідок чого є підстави для припинення такого сервітуту, визначеного судом за варіантом №1, та встановлення іншого варіанту земельного сервітуту на земельній ділянці позивача для проходу через неї та проїзду на велосипеді, який, з урахуванням постійних порушень з боку відповідачів встановлених судом умов користування ділянкою позивача, буде найменш обтяжливим для позивача та в свою чергу захищатиме права відповідачів. Цей варіант передбачений варіантом №2 висновку експерта, на підставі проведеної у іншій справі №483/233/24 експертизи, та його встановлення у даній справі гарантуватиме відповідачам можливість проходу та проїзду на велосипеді до земельної ділянки АДРЕСА_3 і не порушуватиме прав позивача.

Зазначав про те, що ці вимоги заявлені ним у ефективний спосіб, і у випадку їх задоволення, дозволять сторонам уникати у подальшому конфліктних ситуацій, і тому на думку відповідача не є переглядом судового рішення, на підставі якого було вперше встановлено земельний сервітут.

Відзиву на апеляційну скаргу іншими учасниками не подано.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши наведені в скарзі доводи та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення із наступних підстав.

За змістом статті 401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій особі, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

Тому, у розумінні положень статей 401, 403 ЦК України, статей 98, 99 ЗК України, земельним сервітутом є право обмеженого користування чужою земельною ділянкою, не пов`язане з позбавленням власника ділянки (нерухомого майна) правомочностей володіння, користування та розпорядження щодо цього майна, що може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду (частина 1 статті 402 ЦК України, стаття 100 ЗК України).

Зокрема, у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду (частина 5 статті 11 ЦК України), яким вирішено спір за позовом особи, що вимагає встановлення сервітуту (частина 3 статті 402 ЦК України, частина 1 статті 100 ЗК України), у разі недосягнення домовленості про встановлення такого сервітуту та про його умови.

Залежно від способу визначення суб`єкта сервітуту вони поділяються на земельні та особисті. Вказаний критерій дозволяє відобразити специфіку суб`єктів сервітуту, тобто осіб, на користь яких встановлений сервітут. Під земельним сервітутом варто розуміти речове право користування чужим майном у тому чи іншому відношенні. Тобто, земельний сервітут представляє собою право здійснювати один або декілька певних видів «користування» чужою земельною ділянкою. Земельному сервітуту притаманна властивість слідування. Сутність слідування полягає в тому, що перехід права власності на земельну ділянку до іншої особи не є підставою для припинення сервітуту. Тобто, сервітут немовби «приєднаний» до земельної ділянки, слідує за нею при зміні власника незалежно від волі останнього (постанова Верховного Суду від 23 червня 2021 року в справі № 748/582/19).

При вирішенні справи судом встановлено, що позивачу ОСОБА_1 на праві приватної власності належать житловий будинок та земельна ділянка з кадастровим номером 4810300000:04:023:0019, на який він розташований, по АДРЕСА_4 на підставі договорів купівлі-продажу, укладених 27 квітня 2020 року (т.1 а.с.21-25, 26-33, 71-73, 78).

Відповідачу ОСОБА_2 відповідно - житловий будинок та суміжна земельна ділянка з кадастровим номером 4810300000:04:023:0018, що розташовані по АДРЕСА_3 на підставі нотаріально посвідченого договору дарування №1753 від 5 грудня 2024 року, укладеного з попередньою власницею - відповідачкою ОСОБА_3 (т. 2. а.с.2-3).

Зазначені земельні ділянки межують між собою.

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 27 лютого 2024 року, ухваленою у справі № 483/717/21, за позовом та зустрічним позовом сторін відповідно до варіанту №1 висновку комплексної судової земельно-технічної та будівельно-технічної експертизи №КСЕ19/115-23/9286 від 5 жовтня 2023 року (зображення №2 до цього висновку, зона дії сервітуту (виділено жовтим) для власника земельної ділянки, розташованої по АДРЕСА_1 з кадастровим номером 4810300000:04:023:0018, встановлено безстроковий безоплатний земельний сервітут для проходу, проїзду на велосипеді на частині земельної ділянки з кадастровим номером 4810300000:04:023:0019 по АДРЕСА_5 , що належіть на праві приватній власності ОСОБА_1 , а саме на частину належної йому земельної ділянки у створі з північно-західної сторони, яка має ширину 3.14 метрів, наприкінці біля основної ділянки – шириною 3.49 метрів, довжиною цього проїзду (проходу) -17.63 метрів; і далі з встановленням проходу, що звужується від кута господарської споруди (відповідно до технічного паспорту ОСОБА_5 - кухні-котельної суміжного землекористувача ОСОБА_1 ) з північно-західної сторони, що має ширину 2.96 м, та поступово розширяючись до 3.49 метрів до кінця земельної ділянки, та шляхом здійснення входу на дану земельну ділянку через залізні ворота, які є власністю ОСОБА_1 (т. 1 а.с.38-40).

За наведених обставин слід виснувати, що рішенням суду за вимогами попередньої власниці ОСОБА_3 та члена її родини ОСОБА_2 , який є новим власником земельної ділянки та житлового будинку по АДРЕСА_3 , встановлено земельний сервітут для задоволення їх потреб щодо можливості використовувати для проходу та проїзду велосипедом частину чужої сусідньої земельної ділянки по АДРЕСА_5 , власником якої є ОСОБА_1 , з огляду на неможливість задоволення потреби відповідачів у доступі до належної їм власності в інший спосіб.

Земельний сервітут встановлено рішенням суду саме для власника земельної ділянки, розташованої по АДРЕСА_1 з кадастровим номером 4810300000:04:023:0018. А отже його встановлення не пов`язано зі здійсненням права користування чужою ділянкою ні особисто ОСОБА_3 , ні особисто ОСОБА_2 , так як пов`язано виключно з суб`єктом права власності на землю, яким при здійсненні права власності у відповідності до частини 1 статті 319 ЦК України задля задоволення потреб надано право на користування чужим майном за частиною 1 статті 401 ЦК України та статтею 98 ЗК України.

За такого усі доводи позивача та його представниці щодо переходу права власності від відповідачки до відповідача, як підстави для припинення сервітуту не заслуговують на увагу, як і посилання про наявність припинення такого права на користування чужим майном за наявності обставин, які мають істотне значення.

За положеннями статті 406 ЦК України сервітут припиняється у разі: 1) поєднання в одній особі особи, в інтересах якої встановлений сервітут, і власника майна, обтяженого сервітутом; 2) відмови від нього особи, в інтересах якої встановлений сервітут; 3) спливу строку, на який було встановлено сервітут; 4) припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту; 5) невикористання сервітуту протягом трьох років підряд; 6) смерті особи, на користь якої було встановлено особистий сервітут.

Крім того, сервітут може бути припинений в інших випадках, встановлених законом, та за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.

Аналогічного змісту положення містить стаття 102 ЗК України, де додаткове у пунктах «а» та «д» частини 1 зазначено про випадок ухвалення рішення суду про скасування земельного сервітуту та порушення власником сервітуту умов користування сервітутом, а також у частині 2 пункті «б» про те, коли встановлення земельного сервітуту унеможливлює використання земельної ділянки, щодо якої встановлено сервітут, за її цільовим призначенням.

Таким чином, підстави припинення сервітуту поділяються законодавцем на обов`язкові, які пов`язані з наявністю обставин, визначених частиною 1 статті 406 ЦК України та частиною 1 статті 102 ЗК України, та умовні, які можуть настати чи ні, але мають істотне значення та підлягають доведенню у судовому порядку власником майна, що вимагає припинення встановленого сервітуту (частина 2 статі 406 ЦК України, частина 2 статті 102 ЗК України), а саме обставин, які кардинально змінили життєві чи економічні умови тощо, за яких сервітут не був би встановлений або є неможливим для подальшого використання чужого майна, чи припинення підстав для його встановлення або унеможливлення використання земельної ділянки за призначенням.

Такими істотними обставинами та підставами для припинення сервітуту у судовому порядку позивач вважав відсутність виконання відповідачами рішення суду про встановлення сервітуту шляхом визначення його меж у Державному земельному кадастрі та реєстрації відповідного речового права у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, та порушення умов сервітуту за використання належної йому земельної ділянки у більшій частині, ніж визначено у рішенні суду, та задля задоволення інших потреб, для яких сервітут не встановлений.

Втім, з такими доводами позивача суд першої інстанції не погодився та обґрунтовано відмовив у задоволенні позову в цій частині, задовольнивши позов про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, що належить позивачу в тій частині, яка не передбачена умовами сервітуту.

Ці висновки суду є правильними та такими, що ґрунтуються на нормах матеріального права, яким врегульовані підстави для припинення встановленого сервітуту.

По-перше, остаточний перегляд судового рішення про встановлення сервітуту завершився постановою Верховного Суду від 27 вересня 2024 року за наслідками перегляду поданої позивачем ОСОБА_1 касаційної скарги (а.с.122-128), після чого відповідачами дій з реєстрації речового права на користування чужим майном не здійснено за відсутністю у них усіх належних документів, але вже 25 лютого 2025 року позивачем подано даний позов про припинення сервітуту та встановлення нового за іншим варіантом №2. Крім того, несвоєчасність реєстрації прав у відповідних реєстрах на користування чужим майном не є підставою для припинення земельного сервітуту.

По-друге, тимчасове використання відповідачами ділянки, належної позивачу, за межами встановленого сервітуту, що відповідно до показань свідків мало епізодичний характер під час паркування автомобіля відповідачем, усунуто рішенням суду шляхом заборони здійснення таких дій та відновлення права позивача, як власника землі, з встановленням балансу інтересів між його правами та правами відповідачів, які не мають іншого способу задовольнити свої потреби для доступу до належної їм власності. Крім того, паркування автомобіля на земельній ділянці позивача, яке викликало обурення свідків, що допитані в суді, з їх слів відбувалося у період, який виник до остаточного перегляду справи з встановленого сервітуту, так і безпосередньо до отримання сторонами відповідної постанови ВС (а.с.120-121). А з огляду на те, що умовами користування сервітуту є: строк користування чужим майном, платність чи безоплатність такого користування та види, визначені у статті 99 ЗК України, як право проходу, проїзду тощо, порушення умов користування сервітутом, як підстава, визначена у пункті «д» частини статті 102 ЗК України може стосуватися виключно порушення умов, визначених у користуванні сервітутом, а не користування іншим майном, відносно якого сервітут не встановлено.

І по-третє, обставин, які дають безумовне право на припинення сервітуту відповідно до частини 1 статті 403 ЦК України та частини 1 статті 102 ЗК України, судом не встановлено, як позивачем не доведено наявність істотних обставин, що дають йому право вимагати в судовому порядку припинення встановленого рішення суду земельного сервітуту у відповідності до частини 2 статті 403 ЦК України та відповідно до частини 2 статті 102 ЗК України.

Щодо позовних вимог про встановлення для відповідачів іншого виду сервітуту, який визначено у варіанті №2 висновку комплексної судової земельно-технічної та будівельно-технічної експертизи №КСЕ19/115-23/9286 від 5 жовтня 2023 року, з яким не погодився апеляційний суд під час ухвалення постанови від 27 лютого 2024 року, то на переконання колегії суддів, вони заявлені позивачем ОСОБА_1 в порушення положень статей 401-404 ЦК України, статей 98-101 ЗК України, так як заявлені не на захист своїх прав, які особа захищає у спосіб визначений під час реалізації нею права користування чужим майном задля задоволення своїх потреб, а заявлені власником майна щодо якого встановлено сервітут на користь інших осіб задля задоволення їх потреб. Тобто за встановленими обставинами справи позивач не є особою, в інтересах якої встановлюється сервітут, так як є власником майна, що обтяжене сервітутом.

В цьому розумінні, ці вимоги заявлені власником майна, що обтяжене сервітутом, на зловживання процесуальним правом, так як не направлені на захист його прав, оскільки свідчать про те, що ОСОБА_1 не погодився з рішенням суду про встановлення сервітуту відносно його майна та намагається здійснити його перегляд шляхом пред`явлення нового позову про право користування чужою земельною ділянкою у не передбачений спосіб, тобто намагається встановити інший варіант сервітуту стосовно належної йому на праві приватної власності земельної ділянки, яка обтяжена сервітутом на користь інших осіб.

За такого, підстав для скасування рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про усунення перешкод шляхом припинення та встановлення сервітуту, яке ухвалене відповідно до правильно встановлених обставин справи та з правильним застосуванням норм матеріального права, колегія суддів не вбачає.

Тому підстав для скасування рішення суду в цій частині відповідно до статті 375 ЦПК України немає.

Щодо іншого змісту апеляційної скарги, то вона не містить перелік обставин, які не були з`ясовані судом та вплинули на невірне вирішення ним справи, а її доводи не впливають на обґрунтовані висновки суду, так як є фактичною переоцінкою доказів, які вже були досліджені та оцінені судом, зокрема, і надані позивачем до суду копії документів, які свідчать про реєстрацію сервітуту 29 травня 2026 року.

Підстави для перерозподілу судових витрат відповідно до змісту статті 141 ЦПК України відсутні.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану від його імені представницею Вуїв Оксаною Вікторівною, залишити без задоволення, а рішення Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 2 квітня 2026 року – без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів, у випадках, передбачених статтею 385 ЦПК України.

Головуюча О. О. Ямкова

Судді Т. В. Крамаренко

О. В. Локтіонова