Постанова від 06 липня 2026 р. у справі №484/1845/26 — Миколаївський апеляційний суд

07.07.26

22-ц/812/1392/26

Провадження № 22-ц/812/1392/26

П О С Т А Н О В А

іменем України

07 липня 2026 року м. Миколаїв

справа № 484/1845/26

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Тищук Н.О.,

суддів: Коломієць В.В., Серебрякової Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

ОСОБА_1

на ухвалу Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області, постановлену 14 травня 2026 року суддею Коваленко Н.А. у приміщенні цього ж суду, (дата складання повного тексту не зазначена), за матеріалами позову

ОСОБА_1 до

Первомайської міської ради Миколаївської області

про визнання незаконним позбавлення його права користування гаражем; визнання незаконним видачу акту

введення гаража в експлуатацію

та свідоцтва на право власності на гараж;

про визнання бездіяльності слідчого Григорука О.В.;

визнання акту введення гаража в експлуатацію незаконним, підробленим та таким, що до гаражу № НОМЕР_1 ) в АГК «Южний»

не має ніякого відношення,

у с т а н о в и в:

1.Описова частина

Короткий зміст вимог позовної заяви

У квітні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним вище позовом.

Позивач зазначав, що 14 травня 1975 року він отримав дозвіл Первомайського комунгоспу № 167 на будівництво гаража № НОМЕР_2 (після перереєстрації - № НОМЕР_3 ) на земельній ділянці в АДРЕСА_1 . Гараж був збудований в 1977 року.

Рішенням Первомайського міського народного суду Миколаївської області від 11 грудня 1979 року під час розподілу майна подружжя він отримав право на користування гаражем.

З 1989 року між ОСОБА_1 та чоловіком його колишньої дружини ОСОБА_2 виникали непорозуміння, щодо користування спірним гаражем. У 2011 році під час розгляду у суді справи № 2-1526/2011 ОСОБА_1 дізнався про наявність акта здачі гаража в експлуатацію від 15 серпня 1996 року та рішення Первомайського міськвиконкому від 14 серпня 1996 року № 213, згідно якого ОСОБА_2 видане свідоцтво на право володіння гаражем № НОМЕР_3 в автогаражному кооперативі АГК «Южний». При цьому у вказаних документах відсутній номер гаражу.

Спірний гараж був переданий у власність ОСОБА_2 на підставі рішення Первомайського міськвиконкому від 19 листопада 1991 року № 390 «Про включення ОСОБА_2 в члени АГК «Южний», довідки від 05 серпня 1996 року № 35, виданої головою АГК «Южний», акту ведення гаража в експлуатацію від 15 вересня 1996 року, затвердженого рішенням Первомайського міськвиконкому від 14 серпня 1996 року № 213, в яких відсутній номер гаражу.

На думку позивача, вказане свідчить про те, що зазначені документи не мають жодного відношення до гаражу № НОМЕР_3 ( НОМЕР_2 ) по АДРЕСА_1 .

ОСОБА_1 вважає, що довідка від 05 серпня 1996 року № 35 та акт ведення гаража в експлуатацію від 15 вересня 1996 року є незаконними та сфальсифікованими, отже на підставі вказаних документів відповідач не мав право видавати ОСОБА_2 свідоцтво на право власності на гараж.

Спірний гараж був побудований позивачем у 1977 році та є його власністю, отже, на його думку виконком Первомайської міської ради Миколаївської області позбавив його права власності на гараж № НОМЕР_3 ( НОМЕР_2 ) по АДРЕСА_1 .

Крім того позивач зазначав, що про порушення своїх прав він звертався до органів поліції та прокуратури. У відповіді Управління ПЗСЕ УМВС України в Миколаївській області від 18.08.2015 року зазначено, що ОСОБА_2 у 1996 році отримав офіційні документи – довідку про членство в АГК «Южний» та акт огляду та введення в експлуатацію гаражу, до яких невстановленою особою було внесено неправдиві відомості. Матеріали перевірки за даним фактом внесені до ЄРДР за № 12015150110002611 від 18.08.2015 року.

Однак, слідчим Первомайського МВ УМВС України в Миколаївській області Григоруком О.В. 13.10.2015 року закрито вказане кримінальне провадження у зв`язку з тим, що на його думку, в діях ОСОБА_2 відсутнє будь-яке кримінальне провадження.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Ухвалою Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 15 квітня 2026 року позов ОСОБА_1 повернуто позивачеві на підставі пункту 2 частини четвертої статті 185 ЦПК України.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що позивачем об`єднано в одному позов вимоги, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинств.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на незаконність, необґрунтованість рішення суду першої інстанції, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив ухвалу суду скасувати.

Узагальнені доводи апеляційної скарги

Апеляційна скарга мотивована тими ж доводами, якими позивач обґрунтовував позовні вимоги.

2.Мотивувальна частина

Відповідно до частини другої статті 369 та пункту 6 частини першої статті 353 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду про повернення заяви позивачеві, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Переглянувши справу за наявними в ній доказами та перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Позиція апеляційного суду

Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Згідно зі статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.

Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб.

У частині першій статті 18 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Поняття "суд, встановлений законом" включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання правил юрисдикції та підсудності.

Поняття "суд, встановлений законом" включає в себе, зокрема, таку складову як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності. Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів і свобод фізичних та юридичних осіб, державних і суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин.

Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України).

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.

Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можуть розглядатися будь-які справи, в яких хоча б одна зі сторін, як правило, є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Відповідно до частин четвертої та п`ятої статті 188 ЦПК України, не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом та щодо яких законом визначена виключна підсудність різним судам.

Відповідно до приписів пункту 2 частини четвертої статті 185 ЦПК України позовна заява повертається у випадку порушення правил об`єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень статті 188 цього Кодексу).

Порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України (частина перша статті 1 КПК України (тут і далі - в редакції, чинній на час подання позову)).

Завданнями кримінального провадження відповідно до частини першої статті 2 КПК України є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування встановлено статтями 303, 314 - 316 КПК України.

В статті 303 КПК України наведено перелік рішень, дій чи бездіяльності слідчого, дізнавача або прокурора, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування.

Статтею 307 КПК України встановлено, що за результатами розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача чи прокурора постановляється ухвала згідно з правилами цього Кодексу.

У Рішенні Конституційного Суду України від 23 травня 2001 року № 6рп/2001 роз`яснено, що кримінальне судочинство - це врегульований нормами КПК України порядок діяльності органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду (судді) щодо порушення, розслідування, розгляду та вирішення кримінальних справ, а також діяльність інших учасників кримінального процесу - підозрюваних, обвинувачених, підсудних, потерпілих, цивільних позивачів і відповідачів, їх представників та інших осіб з метою захисту своїх конституційних прав, свобод і законних інтересів. Захист прав і свобод людини не може бути надійним без надання їй можливості під час розслідування кримінальної справи оскаржити до суду окремі процесуальні акти, дії чи бездіяльність органів дізнання, попереднього слідства та прокуратури. Але таке оскарження може здійснюватися в порядку, встановленому згаданим вище Кодексом, оскільки діяльність посадових осіб, як і діяльність суду, має свої особливості та не належить до управлінської сфери. Із цього слідує, що органи дізнання, слідства та прокуратури під час здійснення ними досудового розслідування виконують не владні управлінські функції, а владні процесуальні функції. Такі дії не є способом реалізації посадовими особами органів прокуратури та досудового розслідування своїх владних управлінських функцій, а є наслідком виконання ними функцій, обумовлених завданнями кримінального судочинства.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 серпня 2019 року у справі № 1540/5031/18 (провадження № 11-485апп19) викладено висновок про те, що оскарження дій чи бездіяльності органу дізнання, попереднього слідства, прокуратури, пов`язаних із досудовим розслідуванням злочинів, має відбуватися виключно за правилами, встановленими КПК України.

У справі, що переглядається, предметом спору є правомірність дій Первомайської міської ради щодо прав ОСОБА_1 на користування гаражем № НОМЕР_3 в автогаражному кооперативі АГК «Южний» та щодо видачі свідоцтва про право користування ним ОСОБА_2 .

Крім того, ОСОБА_1 порушено питання щодо правомірності дій слідчого Первомайського МВ УМВС України в Миколаївській області Григорука О.В. при закритті кримінального провадження № 12015150110002611 постановою від 13.10.2015 року.

Отже, суд першої інстанції правильно встановив, що оскільки контроль за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні здійснюється слідчими суддями у відповідності до приписів КПК України, позовна вимога про визнання бездіяльності слідчого Григорчука О.В., що міститься у заяві позивача від 08 квітня 2026 року, не може бути розглянута в порядку цивільного судочинства.

Статтею 20 ЦПК України визначено, що не допускається об`єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до положень статті 188 ЦПК України в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги. Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).

Суд з урахуванням положень частини першої цієї статті може за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи об`єднати в одне провадження декілька справ за позовами: 1) одного й того самого позивача до одного й того самого відповідача; 2) одного й того самого позивача до різних відповідачів; 3) різних позивачів до одного й того самого відповідача.

Об`єднання в одне провадження позовних вимог, які належить розглядати за правилами різної підсудності, є неможливим.

Отже, не встановивши підстав для застосування положень статті 188 ЦПК України щодо можливості об`єднання в одне провадження заявлених ОСОБА_1 вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, зробив правильний висновок про наявність підстав для застосування положень пункту другого частини четвертої статті 185 ЦПК України та повернення позовної заяви ОСОБА_1 , оскільки виходячи зі змісту позовної заяви позивачем одночасно заявлено вимоги, які розглядаються за правилами різних видів судочинства, а саме кримінального та цивільного, так як об`єднання заявлених позивачем вимог в одному провадженні є недопустимим в силу положень цивільного процесуального законодавства та передбачає інший порядок розгляду такої категорії справ з дотриманням певної форми звернення з такими вимогами до суду.

Судовий захист особою своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів гарантується. Втім, таке звернення до суду обумовлене дотриманням вимог процесуального закону, що надає можливість доступу особи до правосуддя та отримання нею судового захисту, гарантованого статтею 55 Конституції України.

Як свідчить прецедентна практика Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

При цьому, слід враховувати, що право на справедливий суд охоплює не лише стадію розгляду справи по суті, але також дотримання всіх процедур, що передбачені національним законодавством і повинні відбуватися до відкриття провадження у справі.

Як зазначено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 20 травня 2010 року у справі "Пелевін проти України" (заява № 24402/02), від 30 травня 2013 у справі "Наталія Михайленко проти України" (заява № 49069/11), право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг; оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання, що може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб.

Разом з тим, обмеження, що застосовуються, не повинні обмежувати доступ, що залишається для особи, у такий спосіб або такою мірою, щоб сама суть права була порушена. Більш того, обмеження не відповідає пункту першому статті 6 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимну ціль та якщо немає розумного співвідношення між засобами, що застосовуються та ціллю, якої прагнуть досягти.

Відтак, механізм реалізації вищевказаного права, яке закріплене в Основному Законі, включає в себе необхідність дотримання вимог процесуального законодавства при зверненні до суду.

Таким чином, у доступі до правосуддя суд першої заявника не обмежував, оскільки повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для її повернення (частина сьома статті 185 ЦПК України), тому порушення вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод суд не вбачає.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у своїй постанові від 10 квітня 2026 року у справі № 357/862/26 (провадження № 61-4638ск26).

Крім того, апеляційний суд враховує, що відповідно до статті 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

При визначенні юрисдикції, суд має встановити чи не пов`язані відповідачі у справі солідарним обов`язком, як боржники.

Звертаючись до суду першої інстанції з позовом, ОСОБА_1 зазначив відповідачем Первомайську міську раду. Слідчий Первомайського МВ УМВС України в Миколаївській області Григорук О.В. відповідачем у спорі не зазначений. Проте, Первомайська міська рада не може відповідати за правомірність дій слідчого Григорука О.В.

Також колегія суддів враховує, що позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання незаконним позбавлення його права користування гаражем; визнання незаконним видачу акту введення гаража в експлуатацію та свідоцтва на право власності на гараж; визнання акта введення гаража в експлуатацію незаконним, підробленим та таким, що до гаражу № НОМЕР_1 ) в АГК «Южний» не має ніякого відношення, були предметом розгляду у справі №484/1084/25 (провадження №22-ц/812/1452/25) та у справі №484/4997/25 (провадження № 22-ц/812/1961/25).

Отже, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, а спрямовані виключно на доведення необхідності переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення; скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (пункти 1 і 2 частини 1 статті 374 ЦПК України).

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до вимог статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Оскільки апеляційна скарга є необґрунтованою, а правильне застосування судом першої інстанції норм права при вирішенні питання про повернення позовної заяви є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає, а ухвала суду першої інстанції залишається без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до вимог частин 1, 13 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позивач ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» як особа з інвалідністю ІІ групи, судові витрати відносяться на рахунок держави.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 15 квітня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня ухвалення, але за наявності підстав, передбачених статтею 389 ЦПК, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий Н.О.Тищук

Судді: В.В.Коломієць

Т.В.Серебрякова

---------------------------------

Повний текст постанови виготовлено 13 липня 2026 року