Постанова від 06 липня 2026 р. у справі №483/1180/23 — Миколаївський апеляційний суд

07.07.26

22-ц/812/1203/26

Єдиний унікальний номер судової справи 483/1180/23

Номер провадження 22-ц/812/1203/26

Доповідач апеляційного суду Серебрякова Т.В.

Постанова

Іменем України

07 липня 2026 року місто Миколаїв

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі:

головуючого Серебрякової Т.В.,

суддів: Коломієць В.В., Тищук Н.О.,

з секретарем судового засідання – Колосовою О.М.,

за участю: представника відповідача ОСОБА_1 – адвоката Шумілової Н.І.,

переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , яка подана її представником – адвокатом Шуміловою Наталею Ігорівною, рішення, яке ухвалене Очаківським міськрайонним судом Миколаївської області 18 березня 2026 року під головуванням судді Рак Л.М. в приміщені цього ж суду о 12 год. 06 хв., у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визнання майна об`єктом спільної сумісної власності подружжя, визнання недійсним договору купівлі-продажу автомобіля та стягнення грошової компенсації за частку майна та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя,

УСТАНОВИЛА:

У вересні 2023 року ОСОБА_2 , діючи через свого представника – адвоката Михайленко Наталю Миколаївну, звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визнання майна об`єктом спільної сумісної власності подружжя, визнання недійсним договору купівлі-продажу автомобіля та стягнення грошової компенсації за частку вартості майна.

В обґрунтування позову зазначено, що позивач ОСОБА_2 перебував з відповідачем ОСОБА_1 в зареєстрованому шлюбі з 10 грудня 2014 року, який розірвано рішенням Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 23 травня 2023 року.

У 2022 році під час шлюбу подружжям було придбано транспортний засіб – автомобіль, марки і моделі КІА RIO, 2011 року випуску, ідентифікаційний номер транспортного засобу НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , вартістю 262 224 грн.

З моменту припинення спільного проживання, ОСОБА_1 використовувала спільний транспортний засіб, розпоряджаючись ним на власний розсуд та в подальшому позивачу стало відомо, що колишня дружина, без його згоди, 22 квітня 2023 року здійснила відчуження транспортного засобу – автомобіля марки і моделі КІА RIO, 2011 року випуску, ОСОБА_3 , хоча фактично продовжує користуватися зазначеним автомобілем. На теперішній час вказаний автомобіль має реєстраційний номер НОМЕР_3 .

Позивач вважав, що правочин щодо відчуження вказаного автомобіля виходить за межі дрібного побутового та потребував його згоди, як другого із співвласників.

Посилаючись на викладене, а також, що автомобіль придбано у шлюбі, позивач просив:

визнати об`єктом спільної сумісної власності подружжя майно, набуте у період шлюбу, а саме транспортний засіб – автомобіль, марки і моделі КІА RIO 2011 року випуску, ідентифікаційний номер транспортного засобу НОМЕР_1 , вартістю 262 224 грн.;

визнати недійсним договір купівлі-продажу автомобіля, марки КІА RIO 2011 року випуску, ідентифікаційний номер транспортного засобу НОМЕР_1 , що був укладений 22 квітня 2023 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 ;

стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію у розмірі 1/2 належної йому частини вартості автомобіля марки і моделі КІА RIO 2011 року випуску, ідентифікаційний номер транспортного засобу НОМЕР_1 , у розмірі 131 112 грн.;

стягнути з відповідачів судові витрати.

У відзиві на позов представник відповідача ОСОБА_1 – адвокат Шумілова Н.І., зазначала, що з позовної заяви та доданих до неї документів випливає відсутність належних та допустимих доказів на підтвердження того, що відповідачі діяли недобросовісно, зокрема, що ОСОБА_3 знала чи могла знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя. Так, оскаржуваний договір купівлі-продажу відповідачем укладено 22 квітня 2023 року, водночас з позовом про розірвання шлюбу до Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області позивач звернувся лише 15 травня 2023 року, тобто, на час укладання договору сторони перебували у зареєстрованому шлюбі. Оскільки спірний автомобіль продано в період шлюбу, доказів того, що кошти, отримані від продажу спірного автомобіля, витрачено не в інтересах сім`ї, не надано, тому відсутні підстави для стягнення з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача грошової компенсації за вказаний автомобіль. У задоволенні позову представник відповідача ОСОБА_1 – адвокат Шумілова Н.І., просила відмовити в повному обсязі.

19 жовтня 2023 року представник відповідача ОСОБА_1 – адвокат Шумілова Н.І., звернулася до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.

В обгрунтування зустрічного позову зазначено, що позивач ОСОБА_1 за період шлюбу з відповідачем ОСОБА_2 було нажито майно у вигляді грошових заощаджень у загальній сумі – 15 000 доларів США, що станом на дату звернення з позовною заявою становить – 545 850 грн. Вказані грошові кошти зберігалися вдома у подружжя, проте ОСОБА_2 без згоди ОСОБА_1 забрав спільні кошти та використав їх на власний розсуд, таким чином самовільно розпорядився коштами, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Посилаючись на викладене, представник ОСОБА_1 – адвокат Шумілова Н.І., просила в порядку поділу майна стягнути з відповідача ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1/2 частину грошових коштів, що є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, в сумі 7 500 доларів США, а також судові витрати.

У відповіді на відзив представник позивача ОСОБА_2 – адвокат Михайленко Н.М., зазначала, що відповідач ОСОБА_3 є близькою подругою відповідача ОСОБА_1 , тому їй достеменно відомо, що автомобіль, марки і моделі КІА RIO, є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Більш того укладання договору купівлі-продажу автомобілю було здійснено саме з метою уникнення поділу автомобілю з ОСОБА_2 . Розірвання шлюбу не тягне за собою зміну правового статусу майна подружжя. Таке майно залишається їх спільною сумісною власністю. Тобто лише після вирішення питання про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю, виділення конкретних часток кожному зі співвласників, таке майно набуває статусу спільної часткової власності чи особистої приватної власності. Відповідно до акту обстеження від 18 серпня 2023 року, виданого Чорноморською сільською радою, який підписано комісією у складі п`яти осіб, серед яких сусіди позивача та відповідачки, зазначено, що ОСОБА_2 проживав за адресою АДРЕСА_1 (адреса відповідача ОСОБА_1 ) з червня 2020 року по березень 2023 року, тобто в квітні 2023 року, при продажі автомобіля, позивач вже не проживав разом з відповідачкою однією сім`єю, та згоди на продаж автомобілю не давав, та наголошує, що фактично автомобілем продовжує користуватися саме відповідачка ОСОБА_1 . У відзиві на позовну заяву відповідач не погоджується з позовними вимогами позивача, при цьому не зазначає жодного обгрунтування своїх заперечень.

В письмових поясненнях відповідач ОСОБА_3 вказувала, що вона не є належним відповідачем по справі та зазначала, що знає сім`ю ОСОБА_2 та ОСОБА_1 дуже давно. Вона дійсно є близькою подругою ОСОБА_1 , часто була на святах в цій сім`ї, а тому їй було відомо, що ОСОБА_2 перебуваючи у шлюбі з ОСОБА_1 , придбав автомобіль марки і моделі КІА RIO, 2011 року випуску. ОСОБА_2 є військовослужбовцем і коли він був у відрядженнях, автомобілем користувалася її подруга ОСОБА_1 . На початку 2023 року у подружжя погіршилися стосунки та у березні 2023 року ОСОБА_2 переїхав, а автомобілем продовжувала користуватися ОСОБА_1 . В квітні 2023 року ОСОБА_4 повідомила їй про те, що необхідно переоформити автомобіль марки і моделі КІА RIO, 2011 року випуску, яким вона користувалася на іншу особу, але не на члена сім`ї, та запропонувала їй зареєструвати автомобіль на її ім`я. На її питання з якого приводу це необхідно зробити, вона повідомила, що ОСОБА_2 буде подавати на розлучення, дітей не має, іншого спільного майна не має, тому автомобіль залишиться на ній, а щоб він не передумав, та не мав бажання забрати автомобіль, необхідно було його переоформити на іншу особу. Взявши необхідні документи, вони поїхали до міста ОСОБА_5 та ОСОБА_4 здійснила перереєстрацію автомобіля на її ім`я, при цьому жодних коштів вона не отримувала від ОСОБА_1 , жодного разу за кермо автомобіля не сідала, одразу ж після перереєстрації автомобіля технічний паспорт передала ОСОБА_1 22 серпня 2023 року, на прохання ОСОБА_1 вона підписала довіреність на право управління та розпорядження автомобілем на ім`я останньої. На даний час саме ОСОБА_1 продовжує користуватися спірним автомобілем.

Ухвалою Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 01 грудня 2023 року зустрічний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя (справа № 483/1473/23, провадження №2/483/455/2023) об`єднано в одне провадження під спільним номером 483/1180/23 (номер провадження №2/483/383/2023) із позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визнання майна об`єктом спільної сумісної власності подружжя, визнання недійсним договору купівлі продажу автомобіля та стягнення грошової компенсації за частку майна.

09 січня 2024 року від представника ОСОБА_2 – адвоката Михайленко Н.М., надійшов відзив на зустрічну позовну, у якому представник вказала, що ОСОБА_1 не підтверджено факту того, що грошові кошти, зазначені в зустрічному позові були у подружжя. Вдома у них ніколи не зберігалась така велика сума грошових коштів, тим паче відповідач не навела навіть джерело походження цього майна. Тобто, на підтвердження своїх вимог ОСОБА_1 не надає жодного доказу, а всі факти, на які посилається у позові, ґрунтуються лише не припущеннях. ОСОБА_1 не враховано, що сімейні заощадження з точки зору доказування є складним об`єктом, оскільки зазвичай подружжя, яке має такі заощадження, жодним чином не фіксує кількість таких коштів, їх походження та власне, належність подружжю чи одному із подружжя, а також не надано жодного доказу, який би підтверджував той факт, що такі грошові кошти взагалі були у подружжя, де вони зберігались, джерело їх походження, їх кількість тощо.

Посилаючись на те, що ОСОБА_2 не мав можливості надати відзив на зустрічну позовну заяву у зазначений в ухвалі строк, оскільки його представник перебувала на лікарняному, представник просила поновити строк для подачі відзиву на позовну заяву та відмовити в задоволенні зустрічної позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.

12 червня 2024 року від представника ОСОБА_1 – адвоката Шумілової Н.І., надійшла заява про збільшення позовних вимог, у якій представник зазначила, що за приписами ст.61 СК України, об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя. За такого, заробітна плата позивача ОСОБА_2 за березень, квітень і травень 2023 року має статус об`єкта спільної сумісної власності подружжя, відтак, оскільки ОСОБА_2 доходи за вказаний період приховав від ОСОБА_1 , в останньої виникло право на вимогу половини отриманих ним коштів, загальний розмір яких складає 150 000 грн., що були зараховані на картковий рахунок в АТ КБ «ПриватБанк».

Посилаючись на викладені обставини, представник просила прийняти позовні вимоги в збільшеній редакції та стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1/2 частину грошових коштів, що є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, в сумі 7 500 доларів США; стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1/2 частину заробітної плати та інших доходів, що надійшли на картковий рахунок ОСОБА_2 протягом березня, квітня та травня 2023 року в розмірі 75 000 грн. (1/2 частина від 150 000 грн., що надійшли на картковий рахунок всього з березня по травень 2023 року) та розподілити судові витрати у справі.

03 грудня 2024 року від представника ОСОБА_1 - адвоката Шумілової Н.І., через систему «Електронний суд» надійшла заява про зміну предмету позову, в якій представник просила вирішувати позовні вимоги в наступній (збільшеній) редакції, а саме:

стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1/2 частину грошових коштів, що є об`єктом спільної сумісної власності подружжя в сумі 7 500 доларів США;

стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1/2 частину заробітної плати та інших доходів, що надійшли на картковий рахунок ОСОБА_2 протягом березня, квітня та травня 2023 року в розмірі 131 958 грн. 83 коп. (1/2 частина від 263 917 грн. 65 коп., що надійшли на картковий рахунок всього з березня по травень 2023 року);

стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 всі судові витрати.

Також 30 червня 2025 року від представника ОСОБА_1 – адвоката Шумілової Н.І., через систему «Електронний суд» надійшла заява про збільшення позовних вимог, у якій представник просила стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1/2 частину грошових коштів, що є об`єктом спільної сумісної власності подружжя в сумі 7 500 доларів США; стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1/2 частину заробітної плати та інших доходів, що надійшли на картковий рахунок ОСОБА_2 протягом березня, квітня, травня та з 01 червня по 23 червня 2023 року в розмірі 153 887 грн. 62 коп. (1/2 частина від 307 775 грн. 23 коп., що надійшли на картковий рахунок позивача всього з березня по 23 червня 2023 року); 3) стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 всі судові витрати.

04 липня 2025 року від представника ОСОБА_2 – адвоката Михайленко Н.М. через систему «Електронний суд» надійшла заява про зменшення позовних вимог, а саме представник позивача просила: визнати об`єктом спільної сумісної власності подружжя майно, нажите у період шлюбу, а саме: транспортний засіб – автомобіль марки і моделі KIA RIO, 2011 року випуску, ідентифікаційний номер транспортного засобу НОМЕР_1 , вартістю 251 134 грн. 11 коп.; визнати недійсним договір купівлі-продажу автомобіля марки і моделі KIA RIO, 2011 року випуску, ідентифікаційний номер транспортного засобу НОМЕР_1 , укладений 22 квітня 2023 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 ; стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію у розмірі 1/2 належної йому частини вартості автомобіля марки і моделі KIA RIO, 2011 року випуску, ідентифікаційний НОМЕР_1 , у розмірі 125 567 грн. 05 коп.; стягнути з відповідачів судові витрати.

Ухвалою Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 14 серпня 2025 року позовні вимоги за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1/2 частини грошових коштів, що є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, в сумі 7 500 доларів США залишено без розгляду (том 3 а.с.62-65,66-67).

Рішенням Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 18 березня 2026 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 задоволено в повному обсязі.

Визнано об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 транспортний засіб – автомобіль марки і моделі КІА RIO, 2011 року випуску, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , вартістю 251 134 грн. 11 коп.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу автомобіля марки і моделі КІА RIO, 2011 року випуску, ідентифікаційний номер транспортного засобу НОМЕР_1 , укладений 22 квітня 2023 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію у розмірі 1/2 належної йому частини вартості автомобіля марки і моделі КІА RIO, 2011 року випуску, ідентифікаційний номер транспортного засобу НОМЕР_1 , у розмірі 125 567 грн. 05 коп.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 в рахунок сплаченого судового збору 1 997 грн. 56 коп.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 в рахунок сплаченого судового збору 1 997 грн. 56 коп.

У задоволені зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя відмовлено.

Судове рішення мотивовано тим, що відповідач ОСОБА_3 діяла недобросовісно, знала, що автомобіль належить подружжю на праві спільної сумісної власності і згоди на продаж автомобіля ОСОБА_2 не надавав, а тому є підстави для визнання недійсним договору купівлі-продажу автомобіля марки і моделі КІА RIO, 2011 року випуску, ідентифікаційний номер транспортного засобу НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 .

Оскільки спірний транспортний засіб було набуто сторонами під час перебування у шлюбі, він є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, і один з співвласників – ОСОБА_2 має право на отримання грошової компенсації вартості своєї частки, виходячи з дійсної вартості автомобіля на час розгляду справи, суд дійшов висновку, що з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача ОСОБА_2 підлягає стягненню грошова компенсація в розмірі 125 567 грн. 05 коп., що становить 1/2 частку дійсної вартості автомобіля, а договір купівлі-продажу автомобіля, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , підлягає визнанню недійсним.

При вирішенні зустрічного позову суд зазначив, що ОСОБА_1 заявлено вимогу про стягнення 1/2 частини заробітної плати відповідача, отриманої ним у період часу з березня по 23 червня 2023 року в розмірі 153 887 грн. 62 грн.

Оскільки судом встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 фактично не проживали однією сім`єю з березня 2023 року, тому суд дійшов висновку, що позовні вимоги за зустрічним позовом задоволенню не підлягають.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , діючи через свого представника – адвоката Шумілову Н.І., посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просила скасувати рішення суду в частині задоволення вимог первісного позову щодо визнання об`єктом спільної сумісної власності подружжя спірного автомобіля, стягнення з ОСОБА_1 1/2 частини вартості спірного автомобіля, відмови у задоволенні вимог зустрічної позовної заяви про стягнення з ОСОБА_2 1/2 частини доходів та ухвалити цій частині нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визнання майна об`єктом спільної сумісної власності подружжя та стягнення грошової компенсації за частку майна та задовольнити в повному обсязі зустрічний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, а також здійснити перерозподіл судових витрат у справі.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 акцентовано, що оскаржуваний договір купівлі-продажу автомобіля укладений 22 квітня 2023 року. Позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з вимогою про розірвання шлюбу лише 15 травня 2023 року. Таким чином, на момент вчинення правочину сторони перебували у зареєстрованому шлюбі та зберігали правовий статус подружжя. Позивачем не було надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 діяли недобросовісно.

При цьому, інститут шлюбу передбачає виникнення між подружжям тісного взаємозв`язку, і характер такого зв`язку не завжди дозволяє однозначно встановити, коли саме у відносинах з третіми особами кожен з подружжя виступає у власних особистих інтересах, а коли діє в інтересах сім`ї. Тому закон встановив презумпцію спільності інтересів подружжя і сім`ї.

Зауважено, що вартість майна, що підлягає поділу, визначається, виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. У випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв`язку з цим – неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Аналогічний висновок зробив Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 03 жовтня 2018 року у справі №127/7029/15-ц.

Натомість, безпідставно не застосувавши до спірних правовідносин правові висновки Верховного Суду, суд першої інстанції залишив поза увагою те, що у висновку експерта №Вс-13 судової транспортно-товарознавчої експертизи у цивільній справі №483/1180/23 від 14 квітня 2025 року зазначена середня ринкова ціна легкового автомобіля, а не дійсна (ринкова) вартість транспортного засобу.

Разом з цим, представник відповідача вжила всіх можливих заходів для доведення дійсної вартості спірного автомобіля, зокрема, порушувала питання про призначення у справі транспортно-товарознавчої експертизи, на вирішення якої просила поставити питання: «Яка дійсна ринкова вартість транспортного засобу – автомобіля марки і моделі KIA RIO, 2011 року випуску, ідентифікаційний номер транспортного засобу НОМЕР_1 , на дату проведення експертизи?». Однак вказане клопотання було проігнороване судом, за такого, остання надалі вимушена була просити суд долучити до матеріалів справи висновок експерта про ринкову вартість транспортного засобу №3442-34-25 від 11 серпня 2025 року, згідно з яким ринкова вартість об`єкта оцінки складала 201 076 грн. 43 коп. та врахувати його при розгляді справи. Але суд не прийняв до уваги вказаний висновок.

Вказано, що окремою підставою для скасування судового рішення є грубе порушення судом першої інстанції норм процесуального права щодо оцінки доказів у поєднанні з ігноруванням імперативних приписів матеріального права та правових висновків Верховного Суду щодо обов`язковості визначення вартості майна, що підлягає поділу, виходячи з його дійсної (ринкової) вартості на час розгляду справи.

Суд першої інстанції безпідставно поклав в основу рішення висновок експерта №Вс-13 судової транспортно-товарознавчої експертизи, який оперує виключно показником «ринкова вартість» транспортного засобу, що за своєю правовою природою є узагальненим статистичним показником і не тотожний дійсній (ринковій) вартості конкретного об`єкта з урахуванням його індивідуальних технічних характеристик та зносу.

При цьому, суд безпідставно обмежив право апелянта на доказування, спершу проігнорувавши клопотання про призначення судової транспортно-товарознавчої експертизи, а згодом – невмотивовано відхиливши наданий стороною висновок експерта про ринкову вартість транспортного засобу №3442-34 25. Така формальна відмова у прийнятті експертного дослідження з посиланням на відсутність повідомлення позивача прямо суперечить ч.3 ст.102 ЦПК України та ст.ст.89,110 ЦПК України, що зобов`язують суд оцінювати докази у їх сукупності, а не усуватися від їх розгляду, що призвело до неправильного встановлення фактичних обставин щодо вартості майна та ухвалення рішення на підставі нерелевантних даних.

Щодо задоволення судом першої інстанції вимоги за первісним позовом про визнання об`єктом права спільної сумісної власності подружжя транспортного засобу зазначено, що позивачем обраний неналежний спосіб захисту.

Так, жодна із сторін та учасників процесу не заперечувала та не спростовувала той факт, що спірний автомобіль був придбаний подружжям у шлюбі та на нього розповсюджувалась презумпція спільного майна. Більше того, суд першої інстанції позбавлений повноважень визнавати спільним майном подружжя майно, яке не належить на момент розгляду справи ані чоловіку, ані дружині. За такого, оскільки позивачем за первісним позовом було неправильно обраний спосіб захисту, це зумовлює прийняття рішення про відмову у задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин (пункт 77 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 378/596/16-ц (провадження № 14-545цс19)). Суд першої інстанції залишив таке поза увагою.

Вказано, що відмова суду першої інстанції у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 з посиланням на припинення фактичного спільного проживання сторін з березня 2023 року є наслідком хибної правової кваліфікації обставин справи, оскільки суд підмінив імперативні норми сімейного законодавства щодо моменту припинення шлюбу суб`єктивним критерієм характеру особистих відносин подружжя.

Спираючись на факт окремого проживання, суд фактично проігнорував засадничий принцип презумпції спільності права власності подружжя на майно, набуте ними в період шлюбу, яка в силу ст.114 СК України зберігає свою дію у повному обсязі до дня набрання законної сили рішенням суду про розірвання шлюбу. Оскільки заробітна плата позивача ОСОБА_2 в сумі 307 775 грн. 23 коп. була одержана ним у період перебування у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 , то вона відповідно до ч.2 ст.61 СК України є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Враховуючи, що тягар доказування обставин, необхідних для спростування вказаної презумпції, покладається на того з подружжя, хто її оспорює, а позивачем за первісним позовом не було надано жодних належних та допустимих доказів, висновок суду про відмову у поділі вищевказаних коштів є незаконним та таким, що призвів до несправедливого позбавлення ОСОБА_1 її майнових прав.

27 квітня 2026 року до Миколаївського апеляційного суду надійшов відзив представника ОСОБА_2 – адвоката Михайленко Н.М., на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана її представником – адвокатом Шуміловою Н.І., на рішення суду від 18 березня 2026 року, шляхом формування документа у системі «Електронний суд» 24 квітня 2026 року. У відзиві на апеляційну скаргу наголошено на тому, що рішення суду є законним та обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги безпідставними.

У судове засідання сторони не з`явилися, про місце, дату й час розгляду справи повідомлені належним чином.

Від представника позивача ОСОБА_2 – адвоката Михайленко Н.М. надійшла на адресу апеляційної інстанції заява про розгляд справи у їх відсутність, а тому колегія суддів відповідно до вимог ч.2 ст.372 ЦПК України вважала за можливе розглядати справу за їх відсутності.

Згідно з ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, з огляду на таке.

Відповідно до ч.ч.1,2,5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення суду першої інстанції таким вимогам відповідає не в поновму обсязі.

За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.

Частина 1 статті 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України).

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Як вбачається з матеріалів справи, з 10 грудня 2014 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі.

У період шлюбу, а саме 13 жовтня 2022 року подружжям було придбано транспортний засіб – автомобіль, марки і моделі КІА RIO, 2011 року випуску, ідентифікаційний номер транспортного засобу НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , що підтверджується повідомленням регіонального сервісного центру в Одеській, Миколаївській та Херсонській областях від 10 липня 2025 року, копією договору купівлі-продажу транспортного засобу, укладеного між ОСОБА_6 , від імені якої за дорученням діяв ОСОБА_7 , та ОСОБА_1 (том 2 а.с.8,13-14,31-41).

Рішенням Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 23 травня 2023 року в цивільній справі №483/554/23 (провадження №2/483/242/2023) шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано (том 1 а.с.14).

22 квітня 2023 року транспортний засіб – автомобіль марки і моделі КІА RIO, 2011 року випуску, ідентифікаційний номер транспортного засобу VIN НОМЕР_1 , було перереєстровано з ОСОБА_1 на ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу №4841/2023/3778375, який було оформлено та підписано сторонами в сервісному центрі 4841 РСЦ ГСЦ МВС в Миколаївській області (том 2 а.с.24-25,27-29).

Щодо позовних вимог ОСОБА_2 про визнання спірного автомобіля спільним сумісним майном подружжя, то колегія суддів виходить з наступного.

Згідно з ч.3 ст.368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч.1 ст.321 ЦК України).

Відповідно до положень ст.60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Конструкція норми ст.60 СК України вказує на презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.

Зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Відповідно до ч.1 ст.70 СК України в разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно з ч.ч.2,3 ст.372 ЦК України в разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

Відповідно до ч.1 ст.71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

У ст.ст.60,70 СК України, ст.368 ЦК України передбачено презумпцію віднесення придбаного під час шлюбу майна до спільної сумісної власності подружжя. Це означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов`язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю. Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя. Заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована. Якщо ж заява, одного з подружжя, про те, що річ була куплена на її особисті кошти не буде належним чином підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною.

Згідно з ч.ч.1,5,6 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово висновувала, що, вирішуючи спір про поділ майна подружжя, необхідно установити обсяг спільно нажитого майна, з`ясувати час та джерела його придбання (постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року №554/8023/15-ц, від 23 січня 2024 року №523/14489/15-ц (провадження № 14-22цс20)).

До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. Під час поділу майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї (постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 12 червня 2023 року в справі №712/8602/19 (провадження № 61-14809сво21)).

Суть поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків. Під час здійснення поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. Суд має керуватися обставинами, що мають істотне значення, якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, в зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім`ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначенням переліку об`єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення вартості.

Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог (ч.ч.1,2 ст.264 ЦПК України).

Згідно з п.3 ч.4 ст.265 ЦПК України, п.3 ч.1 ст.382 ЦПК України у мотивувальній частині судового рішення зазначаються, зокрема, мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Отже, вимогами процесуального закону визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково зазначити правові аргументи на його спростування – це процесуальний обов`язок суду.

Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції спільності майна подружжя, покладається на того з подружжя, хто її спростовує.

За такого, першочерговим правовим питанням, яке потребувало вирішення судом в цій справі для правильного вирішення вимог первісного позову про стягнення на користь позивача компенсації вартості проданого транспортного засобу, - чи є спірний автомобіль об`єктом права спільної сумісної власності.

Враховуючи матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про те, що спірний автомобіль дійсно було набуто у період перебування сторін у шлюбі, а тому є об`єктом права спільної сумісної власності колишнього подружжя.

При цьому, відповідачем належними та допустимими доказами не спростовано презумпцію спільності майна подружжя, що відповідно до вимог ст.ст.12,81 ЦПК України є його процесуальним обов`язком.

Щодо застосування такого способу захисту, як визнання недійсним договору та стягнення половини вартості відчуженого автомобіля, то слід зазначити наступне.

Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів визначений у ст.16 ЦК України. Цей перелік не є вичерпним, про що прямо зазначено в цій статті.

Поняття, зміст права власності та його здійснення закріплено у статтях 316,317,319 ЦК України, аналіз яких свідчить, що право власності особа здійснює незалежно від волі інших осіб, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб.

За загальним правилом власник самостійно розпоряджається своїм майном. Розпорядження об`єктом спільної власності (часткової чи сумісної) має свої особливості, одночасно майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно) (частина перша статті 355 ЦК України).

За вимогами ч.ч.1,2 ст.369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Прикладом спільного майна є спільне сумісне майно подружжя, яке набуте за час шлюбу та належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

Частиною 1 статті 70 СК України встановлено, що в разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Зазначені норми сімейного права визначають не тільки право спільної власності подружжя на майно, а під час його відчуження й розмір їх часток у цьому майні та презумпцію згоди одного з подружжя на укладання від його імені іншим подружжям договорів про відчуження майна (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року в справі №916/2813/18).

З метою захисту прав співвласників майна, зокрема майна подружжя, норми цивільного та сімейного законодавства (ст.369 ЦК України, ч.ч.3,4 ст.60 СК України) містять приписи, згідно з якими для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

Зазначені приписи не тільки забезпечують права одного з подружжя, а й обмежують права іншого з подружжя у відчуженні спільного подружнього майна, оскільки ставлять правомочності одного з подружжя на відчуження майна в залежність від наявності належним чином оформленої згоди іншого з подружжя на таке відчуження. Відсутність такої згоди свідчить про відсутність повноважень в одного з подружжя (відчужувача) на відчуження подружнього майна.

Тобто відсутність згоди одного зі співвласників (колишнього подружжя) на розпорядження нерухомим майном може бути підставою визнання правочину, укладеного іншим співвласником щодо розпорядження спільним майном, недійсним, і такий спосіб захисту порушеного права власності одного з подружжя може бути ефективним у випадку заявлення позивачем позовної вимоги про застосування наслідків недійсності правочину.

Вирішуючи питання ефективності способу захисту порушеного права шляхом пред`явлення позовних вимог про визнання договору недійсним, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 22 вересня 2022 року в справі №125/2157/19 виснувала, що пред`явлення позову стороною договору або іншою особою (зацікавленою особою) про визнання недійсним договору є ефективним способом захисту порушеного права у разі, якщо такий позов заявлений з метою повернення одному з подружжя, чиї права порушено, майнових прав та/або частки в спільному майні подружжя, зокрема шляхом визнання прав на частку, та/або одночасного виділення частки в порядку поділу майна подружжя або встановлення порядку користування цим майном тощо.

В іншому випадку, в разі якщо сторона договору або інша особа (зацікавлена особа) хоче отримати еквівалент вартості майна, яке було відчужено без її згоди, вона має право подати позов про стягнення компенсації в розмірі частки відчуженого спільного майна, що є ефективним способом захисту без визнання правочину недійсним та застосування реституції. У цьому випадку важливим є встановлення на час вирішення спору ринкової вартості спільного майна, яке було відчужено, а в разі неможливості визначення такої вартості саме цього майна - ринкової вартості майна, подібного за якостями (технічними характеристиками) до відчуженого.

Отже, незаконне відчуження третій особі майно не тягне за собою зміну правового статусу майна подружжя. Таке майно залишається спільною сумісною власністю сторін. При цьому, у разі якщо сторона договору або інша особа (зацікавлена особа) хоче отримати еквівалент вартості майна, яке було відчужено без її згоди, вона має право подати позов про стягнення компенсації в розмірі частки відчуженого спільного майна, що є ефективним способом захисту без визнання правочину недійсним та застосування реституції.

Таким чином, колегія суддів констатує порушення судом норм матеріального права, оскільки у справі, що переглядається, висновок суду про те, що договір купівлі-продажу автомобіля є недійсним, у даній справі, не може вважатись ефективним способом захисту прав позивача, як і констатація в резолютивній частині судового рішення, що автомобіль на час ухвалення судового рішення є об`єктом спільної сумісної власності.

При цьому, колегією суддів встановлено наступні обставини: спірний автомобіль належав до об`єктів спільного сумісного майна подружжя сторін, оскільки був набутий сторонами у шлюбі; відповідач ОСОБА_1 розпорядилась ним на власний розсуд без згоди позивача ОСОБА_2 ; не підтверджено також належними доказами витрати отриманих відповідачем коштів від продажу спірного автомобіля на потреби сім`ї, а тому позивач має право на компенсацію вартості 1/2 частки зазначеного автомобіля.

Також, колегія суддів зауважує, що перебування сторін у зареєстрованому шлюбі на час відчуження спірного автомобіля саме по собі не є безумовною підставою вважати, що кошти, отримані від його продажу, витрачені в інтересах сім`ї.

До того ж, визначаючи вартість транспортного засобу – автомобіля марки і моделі КІА RIO, 2011 року випуску, ідентифікаційний номер транспортного засобу VIN НОМЕР_1 , колегія суддів зазначає, що в матеріалах цивільної справи наявні два висновку експерта, а саме: висновок за №3442-34-25 від 11 серпня 2025 року судової автотоварознавчої експертизи транспортного засобу в рамках цивільного провадження, проведеного експертом Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз на замовленням ОСОБА_1 , за яким ринкова вартість транспортного засобу – автомобіля КІА RIO, 2011 року випуску, ідентифікаційний номер транспортного засобу VIN НОМЕР_1 , складає 201 076 грн. 43 коп. та висновок експерта №Вс-13 судової транспортно-товарознавчої експертизи, проведеної експертом на виконання судового рішення (ухвали), за яким ринкова вартість транспортного засобу автомобіля марки і моделі КІА RIO, 2011 року випуску, ідентифікаційний номер транспортного засобу VIN НОМЕР_1 складає 251 134 грн. 11 коп. (том 2 а.с.237-250, том 3 а.с.49-60).

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що при визначенні ринкової вартості транспортного засобу слід приймати висновок експерта №Вс-13 від 14 квітня 2025 року судової транспортно-товарознавчої експертизи у цивільній справі, оскільки він складений у відповідності до вимог ст.103-104 ЦПК України.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.376 ЦПК України порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права є підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення.

Згідно з ч.4 ст.367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За вказаних обставин, керуючись ч.4 ст.367, ст.376 ЦПК України, колегія суддів вважає, що рішення Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 18 березня 2026 року в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визнання майна об`єктом спільної сумісної власності подружжя та визнання недійсним договору купівлі-продажу автомобіля, а також в частині стягнення судового збору з ОСОБА_3 слід скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні названих позовних вимог.

Щодо зустрічних позовних вимог про стягнення коштів, то колегія суддів виходить з наступного.

З матеріалів справи слідує, що відповідачем ОСОБА_1 в зустрічній позовній заяві заявлено вимогу про стягнення частини заробітної плати ОСОБА_2 , отриманої ним у період часу з березня 2023 року по 23 червня 2023 року в загальному розмірі 153 887 грн. 62 грн.

На виконання ухвали районного суду від 30 вересня 2025 року та 09 грудня 2024 року про витребування доказів АТ КБ «ПриватБанк» надано виписки по рахункам, які були досліджені в судовому засіданні (том 2 а.с.134-149,231-234).

Так, з вказаних виписок вбачається, що у період з березня 2023 року по травень 2023 року отримано 240 258 грн. 89 коп. заробітної плати та у період з 01 червня по 23 червня 2023 року отримано 43 857 грн. 58 коп.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про стягнення коштів, суд виходив з того, що сторони фактично припинили проживати однією сім`єю з березня 2023 року.

Відповідно до ч.6 ст.57 СК України суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.

Оскільки в судовому засіданні встановлено фактичне припинення шлюбних відносин між сторонами до розірвання шлюбу, та неможливість розпорядження відповідача коштами на рахунку починаючи з березня 2023 року, то колегія суддів погоджується з висновком суду в цій частині.

За правилами п.п.«в» п.4 ч.1 ст.382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, то з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 слід стягнути 1 255 грн. 67 коп. судового збору, сплаченого за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

Керуючись ст.ст.367,374,375,376,381,382 ЦПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана її представником – адвокатом Шуміловою Наталею Ігорівною, – задовольнити частково.

Рішення Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 18 березня 2026 року в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визнання майна об`єктом спільної сумісної власності подружжя та визнання недійсним договору купівлі-продажу автомобіля, а також в частині стягнення судового збору з ОСОБА_3 – скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні названих позовних вимог.

В іншій частині рішення Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 18 березня 2026 року – залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_5 , 1 255 (одна тисяча двісті п`ятдесят п`ять) грн. 67 коп. судового збору, сплаченого за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках та з підстав, передбачених ст.389 ЦПК України.

Головуючий Т.В. Серебрякова

Судді: В.В. Коломієць

Н.О. Тищук

Повний текст судового рішення

складено 13 липня 2026 року