Постанова від 12 липня 2026 р. у справі №469/1496/25 — Миколаївський апеляційний суд

13.07.26

22-ц/812/1504/26

Справа №469/1496/25 Доповідач апеляційного суду Т.Б. Кушнірова

Провадження №22-ц/812/1504/26

Постанова

Іменем України

13 липня 2026 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду у складі:

головуючого Кушнірової Т.Б.,

суддів: Крамаренко Т.В., Ямкової О.О.,

із секретарем Богуславською О.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Березанського районного суду Миколаївської області, вступна та резолютивна частини якого ухвалені 08 квітня 2026 року, під головуванням судді Тавлуя В.В, повне рішення складено судом 13 квітня 2026 року, в приміщенні суду першої інстанції, по цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання,

в с т а н о в и л а:

У листопаді 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 , в якій просив стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання.

Позов обґрунтовано тим, що з 28 жовтня 2000 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано за рішенням Березенського районного суду Миколаївської області від 22 жовтня 2018 року (справа №469/517/18).

Від шлюбу вони мають спільного сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Після розірвання шлюбу син проживає з ним та перебуває на його утриманні.

На час подачі позову, ОСОБА_4 здобуває освіту у Вищому професійному училищі №21 м. Миколаєва з 01 вересня 2023 року, на денній формі навчання та проживає у гуртожитку училища на безкоштовній основі.

Строк навчання у вказаному навчальному закладі встановлено до 30 червня 2026 року.

Посилаючись на погіршення свого стану здоров`я та необхідності постійного перебування під наглядом лікарів і продовження лікування, він не в змозі самостійно утримувати сина, який продовжує навчання, і потребує матеріальної допомоги на щоденне харчування, засоби гігієни, сезонного одягу та взуття, а також переїзди з дому до міста Миколаєва і навпаки.

Відповідачка є працездатною особою, має можливість надавати матеріальну допомогу на утримання сина, який продовжує навчання.

Враховуючи викладене, просив стягнути з ОСОБА_1 на свою користь аліменти на утримання повнолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , щомісячно, у розмірі 1/4 частини від усіх видів її заробітку (доходу), починаючи з дня подачі позовної заяви до суду до закінчення навчання – 30 червня 2026 року.

08 квітня 2026 року рішенням Березанського районного суду Миколаївської області вказану позовну заяву ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання повнолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/6 (однієї шостої) частини від усіх видів заробітку (доходу) платника аліментів щомісячно, починаючи з 18 листопада 2025 року і до припинення ОСОБА_5 навчання, але не пізніше ніж до досягнення ним віку 23 років.

Стягнуто з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір в сумі 1211,20 грн.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов частково керувався тим, що відповідачка є особою працездатного віку, працює, отримає дохід та добровільно сплачує кошти на картковий рахунок відкритий на ім`я сина ОСОБА_5 , зважаючи на його інтереси та обмеження можливості працювати. Тому, зобов`язана надавати матеріальну допомогу повнолітній дитині, яка продовжує навчання у розмірі 1/6 частини від заробітку (доходів) відповідачки, щомісячно, але не довше як до досягнення ним 23 років, із урахуванням положень ч. 1 ст. 199 СК України.

Такий висновок відповідає принципу рівності можливостей батьків та необхідного забезпечення їхнього обов`язку по утриманню сина, що покладений на них обох діючим законодавством.

Докази, які свідчать про неможливість надавати матеріальну допомогу на утримання дитини відсутні.

Не погодившись із рішенням суду, відповідачка посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просила його скасувати, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, зазначала, що син навчається на денній бюджетній формі навчання та проживає у гуртожитку училища безкоштовно. Згідно інформації навчального закладу, навчальний період 2025-2026 року проводиться в змішаному форматі – дистанційно та онлайн. Заклад забезпечує дитину всім необхідним для навчання. У цьому навчальному році (ІІІ курс) навчання здійснювалося тільки онлайн, що виключає безпосереднє відвідування закладу та послуги маршрутного перевезення.

Вказані обставини, а також надані позивачем докази не свідчать про наявність реальність потреби в даному випадку в матеріальній допомозі саме для дитини.

Відповідачка добровільно надає допомогу на утримання сина у можливому для неї розмірі шляхом перерахування коштів на картковий рахунок, відкритий нею безпосередньо на ім`я сина.

Отримана нею заробітна плата не покриває в повному обсязі оплату основних потреб життєзабезпечення. Суд викладеного не врахував та дійшов помилкового висновку про її спроможність за своїм майновим станом та наявність підстав надавати щомісяця матеріальну допомогу на утримання ОСОБА_5 .

Також вказує, що так як навчання ОСОБА_5 відбувається дистанційно та онлайн, з досягненням повноліття, він мав тимчасові заробітки, а з 21 травня 2026 року прийнятий на роботу у ТОВ «ТІС-Міндобрива» і отримує самостійний заробіток. У зв`язку з цим потреба у стягненні аліментів з неї відсутня.

Відзив на апеляційну скаргу від позивача не надходив.

Перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення в межах доводів апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню із наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що сторони по справі є батьками ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає разом з позивачем по АДРЕСА_1 .

Дитина навчається у Вищому професійному училищі №21 м.Миколаєва з 01 вересня 2023 року, на денній формі навчання, термін навчання - до 30 червня 2026 року.

Зазначені обставини підтверджуються свідоцтвом про народження ОСОБА_5 , довідкою Коблівської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області від 28 жовтня 2025 року про склад сім`ї позивача, довідкою Вищого професійного училища № 21 м. Миколаєва від 31 жовтня 2025 року.

Згідно листа Коблівської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області від 03 листопада 2025 року, за висновком органу опіки та піклування Березанської райдержадміністрації від 30 жовтня 2018 року місце проживання дитини визначено з батьком, дитина ОСОБА_5 знаходиться на вихованні та повному утриманні батька ОСОБА_1 , яким створені умови для виховання та проживання дитини.

Пред`являючи позов, ОСОБА_1 зазначав, що він не має змоги самостійно утримувати та забезпечувати дитину, яка потребує матеріальної допомоги у зв`язку із навчанням.

Відповідно до статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття, а у випадках, передбачених статтями 198, 199 цього Кодексу, - і своїх повнолітніх дочку, сина.

Згідно зі статтею 198 СК України батьки зобов`язані утримувати своїх повнолітніх непрацездатних дочку, сина, які потребують матеріальної допомоги, якщо вони можуть таку матеріальну допомогу надавати.

Частиною першою статті 199 СК України передбачено, якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов`язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу.

Відповідно до частини третьої статті 199 СК України право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів мають самі дочка, син, які продовжують навчатися, а також той із батьків, з яким вони проживають.

У пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» судам роз`яснено, що обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов`язкової сукупності таких юридичних фактів: досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв`язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу.

Згідно зі статтею 200 СК України суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 цього Кодексу. При визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим з батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції належним чином дослідивши та давши оцінку поданим сторонами доказам, врахувавши положення статей 198, 199, 200 СК України, дійшов правильного висновку про те, що повнолітній син відповідачки, який навчається у вищому професійному училищі, перебуває на повному матеріальному забезпеченні батька, а тому стягнення аліментів з матері на його утримання є необхідним, оскільки обов`язок з утримання дитини покладається на обох батьків.

Визначений розмір аліментів у сумі 1/6 частини заробітку (доходу) відповідачки щомісячно є обґрунтованим, достатнім та таким, що відповідає потребам сина. При цьому судом враховано, що відповідачка є працездатною особою, доказів про наявність у неї інших дітей або непрацездатних осіб, які перебувають на її утриманні, матеріали справи не містять, тому вона спроможна надавати таку допомогу сину.

Та обставина, що дитина навчається на денній бюджетній формі навчання, а заклад забезпечує дитину всім необхідним для навчання, не звільняє відповідачку від обов`язку надавати матеріальну допомогу своїй дитині, яка її потребує.

Посилання в апеляційній скарзі на відсутність реальної потреби в матеріальній допомозі для дитини, оскільки навчання дитини відбувається дистанційно (онлайн), а з досягненням повноліття, син мав тимчасові заробітки, є безпідставними, оскільки належних та допустимих доказів на підтвердження цих обставин відповідачкою не надано. Матеріали справи також не містять доказів які б свідчили про наявність у дитини постійного джерела доходів, а також доказів про те, що дохід від тимчасових заробітків є достатнім для забезпечення матеріальних потреб дитини на період навчання.

Не є переконливим твердження ОСОБА_1 про те, що дитина не потребує матеріальної допомоги у зв`язку із наявністю роботи, оскільки на момент звернення до суду із даним позовом, були відсутні дані про офіційне працевлаштування дитини, який прийнятий на роботу 20 травня 2026 року, тобто після ухвалення по суті рішення у даній справі судом першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що вона добровільно надає допомогу на утримання сина у можливому для неї розмірі шляхом перерахування коштів на картковий рахунок, а отримувана нею заробітна плата не покриває в повному обсязі оплату основних потреб життєзабезпечення, не підтверджені належними доказами. Відповідачкою не надано доказів незадовільного матеріального становища, які б свідчили про наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють надання матір`ю матеріальної допомоги дитині у визначеному розмірі щомісяця.

Крім того, аналізуючи матеріальну можливість матері сплачувати аліменти на повнолітню дитину, що навчається, суд бере до уваги, що цей обов`язок не є надмірним для ОСОБА_1 , оскільки станом на час розгляду справи судом апеляційної інстанції стягнення аліментів на підставі оскаржуваного рішення припинено, оскільки вони стягувались на період навчання ОСОБА_5 , тобто до 30 червня 2026 року.

Добровільні щомісячні грошові перекази не знімають з матері обов`язок по сплаті аліментів на утримання дитини, а заявлення позовних вимог про стягнення аліментів свідчить про існування між сторонами спору щодо утримання їх дитини.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що відповідачка позбавлена можливості проживати у належному їй будинку через неприязні стосунки із позивачем і вимушена нести витрати на оренду житла, не заслуговують на увагу, оскільки вона не надала доказів на підтвердження того, що позивач чинить їй перешкоди у проживанні в зазначеному будинку.

За наведених обставин, колегія не вбачає підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 381 -384 ЦПК України, колегія суддів

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Березанського районного суду Миколаївської області від 08 квітня 2026 року без змін.

Відновити дію рішення Березанського районного суду Миколаївської області від 08 квітня 2026 року, зупиненого на підставі ухвали Миколаївського апеляційного суду від 24 червня 2026 року.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених ст. 389 ЦПК України протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий

Судді:

______________

Повне судове рішення складено 13.07. 2026 р.