Постанова від 12 липня 2026 р. у справі №127/9410/25 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 127/9410/25

Провадження № 33/801/735/2026

Категорія: 304

Головуючий у суді 1-ї інстанції Кашпрук Г. М.

Доповідач: Стадник І. М.

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

13 липня 2026 рокум. Вінниця

Суддя Вінницького апеляційного суду Стадник І.М., розглянувши матеріали справи про адміністративне правопорушення

за апеляційною скаргою захисника – адвоката Матвійчук Галини Михайлівни

на постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 12 червня 2026 року, якою відмовлено в задоволенні заяви адвоката Матвійчук Г.М. в інтересах ОСОБА_1

про перегляд постанови Вінницького міського суду Вінницької області від 25 березня 2025 року за нововиявленими обставинами, -

встановив:

Постановою Вінницького міського суду Вінницької області від 25 березня 2025 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 172-20 КпАП України та застосовано до нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 2 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 34 000 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в розмірі 605,60 грн.

21 серпня 2025 року адвокатом Матвійчук Г.М. подана апеляційна скарга на зазначену постанову Вінницького міського суду, в якій вона просила визнати поважною причину пропуску строку на апеляційне оскарження, скасувати як незаконну постанову судді Вінницького міського суду Вінницької області Гайду Г.В. від 25 березня 2025 року та закрити провадження у справі в зв`язку із відсутністю в діях ОСОБА_1 складу вказаного адміністративного правопорушення.

Постановою судді Вінницького апеляційного суду від 05 вересня 2025 року апеляційну скаргу, подану в інтересах ОСОБА_1 адвокатом Матвійчук Галиною Михайлівною на постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 25 березня 2025 року повернуто особі, яка її подала, в зв`язку не підтвердженням особою, яка подала апеляційну скаргу, своїх повноважень на її подання.

20 вересня 2025 року адвокат Матвійчук Г.А. подала Вінницькому міському суду заяву про перегляд постанови Вінницького міського суду Вінницької області від 25 березня 2025 року за нововиявленими обставинами.

Постановою судді Вінницького міського суду Вінницької області від 28 жовтня 2025 року відмовлено в задоволенні заяви адвоката Матвійчук Г.М. в інтересах ОСОБА_1 про перегляд постанови Вінницького міського суду Вінницької області від 25 березня 2025 року за нововиявленими обставинами.

14 листопада 2025 року адвокатом Матвійчук Г.М. подано апеляційну скаргу на постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 28 жовтня 2025 року.

Постановою Вінницького апеляційного суду від 11 грудня 2025 року апеляційну скаргу адвоката Матвійчук Галини Михайлівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , задоволено.

Постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 28 жовтня 2025 року скасовано, справу направлено до Вінницького міського суду Вінницької області для продовження розгляду.

Постановою Вінницького міського суду Вінницької області від 12 червня 2026 року відмовлено в задоволенні заяви адвоката Матвійчук Г.В. в інтересах ОСОБА_1 про перегляд постанови Вінницького міського суду Вінницької області від 25 березня 2025 року за нововиявленими обставинами.

Не погодившись із вказаною постановою, адвокат Матвійчук Г.М. подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову судді Вінницького міського суду Кашпрука Г.М. від 12 червня 2026 року та переглянути за нововиявленими обставинами постанову судді Вінницького міського суду Вінницької області Гайду Г.В. від 25 березня 2025 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 172-20 КпАП України у справі № 127/9410/25.

В обґрунтування апеляційної скарги адвокат посилається на те, що постановою судді Вінницького апеляційного суду Шемети Т.М. визнано помилковим висновок суду першої інстанції про неможливість застосування аналогії закону та перегляду за нововиявленими обставинами постанов в справах про адміністративні правопорушення. Так само позицію про можливість застосування під час розгляду справи про адміністративні правопорушення за аналогією окремих положень кримінально-процесуального законодавства неодноразово висловлював і Верховний Суд. Наголошує на тому, що інститут перегляду справи за нововиявленими обставинами не є суто технічною процедурою, а виступає додатковою гарантією забезпечення законності та правосудності судового рішення і механізмом захисту прав і законних інтересів щоб кожного, хто вчинив адміністративне або кримінальне правопорушення, не було піддано необґрунтованому покаранню, щоб його вина була доведена згідно стандарту доказування «Поза розумним сумнівом», а також щоб притягнення осіб до відповідальності відбувалось у відповідності до належної правової процедури. На думку адвоката відсутність у положеннях КпАП України прямої норми, яка передбачає можливість перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами, не дає підстав безумовно та однозначно стверджувати про неможливість здійснення такого перегляду в цілому.

Нововиявленою обставиною на думку заявника є те, що Висновком експерта № 1931 від 03.07.2025 з Державної спеціалізованої установи «Вінницьке обласне бюро судово-медичної експертизи» про судово-медичній експертизі сечі громадянина ОСОБА_1 методом тонкошарової хроматографії наявність тетрагідроканабінолу, а також похідних барбітурової кислоти, алклаоїдів групи опію, похідних 1,4- бензодіазепіну, піразолону, фенотіазіну та фенілалкіламінів не виявлено. При дослідженні методом хромато-мас-спекторометрії наркотичні та психотропні речовини ідентифіковані не були.

Зазначена експертиза проведена в іншій справі, де Вінницький апеляційний суд скасував постанову суду першої інстанції у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення, що передбачене статтею 130 КпАП України.

Проте в зв`язку з тим, що як постанова в цій справі, так і скасована постанова в іншій справі, ґрунтувалися на одному висновку медичного огляду, який з огляду на вищевказаний висновок судово-медичної експертизи є недостовірним, заявник вважає, що і постанова Вінницького міського суду від 25 березня 2025 року має бути скасована за нововиявленими обставинами.

Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 і його захисник – адвокат Матвійчук Г.М., повідомлені в установленому порядку про дату, час і місце судового засідання, до суду не з`явилися.

Незважаючи на клопотання про проведення судового засідання в даній справі в режимі відеоконференцзв`язку, адвокат Матвійчук Г.М. в призначений день і час на зв`язок не вийшла, що відповідно до статей 268, 294 КпАП України не перешкоджає апеляційному розглядові справи.

Дослідивши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, приходжу до висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги з таких підстав.

Згідно з статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до пункту 22 частини 1 статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються засади цивільно-правової відповідальності; діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них.

Згідно з статтею 2 КпАП України законодавство України про адміністративні правопорушення складається з цього кодексу та інших законів України.

Статтею 7 КпАП України встановлено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

Зазначене є відображенням фундаментального положення щодо здійснення державної влади, закріпленого в частині 2 статті 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені конституцією та законами України.

Названий конституційний припис перебуваючи у взаємозв`язку з положеннями частини 2 статті 3, частини 2 статті 5, статтею 6, і в Конституції України, відображають фундаментальне положення конституціоналізму щодо необхідності обмеження державної влади з метою забезпечення прав і свобод людини та зобов`язують наділених державною владою суб`єктів діяти виключно відповідно до установлених Конституцією України цілей їх утворення.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Статтею 124 Конституції України встановлено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Приписами частини другої статті 129 Конституції України визначено основні засади судочинства, що їх Конституційний Суд України розглядає як конституційні гарантії права на судовий захист (абзац перший підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2011 року № 13-рп/2011). Тому сутнісний зміст права на судовий захист слід визначати з урахуванням конституційно установлених засад судочинства як гарантій, що забезпечують його ефективну реалізацію.

Отже Конституційний Суд України вважає, що сутнісний зміст права на судовий захист, що його встановлено частиною першою статті 55 Конституції України, слід визначати як у зв`язку з основними засадами судочинства, визначеними приписами частини другої статті 129 Конституції України, так і з урахуванням змісту права на справедливий суд, визначеного у статті 6 Конвенції та витлумаченого Європейським судом із прав людини.

В контексті вимог апеляційної скарги апеляційний суд звертає увагу на такі основні засади судочинства як розумні строки розгляду справи судом (пункт 7), забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках – на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8), обов`язковість судового рішення (пункт 9).

Отже Конституцією України не передбачено обов`язкового порядку перегляду справ за нововиявленими обставинами. Натомість Конституцією України забезпечується право на апеляційний перегляд справи. Навіть касаційне оскарження судового рішення може мати місце лише у визначених законом випадках.

За правилами статті 294 КУпАП постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена до апеляційного суду.

Згідно з частиною 10 статті 294 КпАП України постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційними скаргами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 щодо відповідності Конституції України (конституційності) припису частини десятої статті 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення від 21 липня 2021 року№ 5-р(II)/2021; Справа № 3-173/2018(1186/18, 77/19) - визнано таким, що відповідає Конституції України (є конституційним), припис частини десятої статті 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

При цьому Конституційний Суд України врахував і практику Європейського суду із прав людини у справах проти України, на яку посилається апелянт, зокрема, що ЄСПЛ, розглядаючи справи проти України, визнавав визначені в Кодексі адміністративні правопорушення кримінальними як на підставі природи (характеру) правопорушення, так і характеру й суворості (ступеня тяжкості) адміністративного стягнення.

На думку Конституційного Суду України така практика свідчить, що, по-перше, в законодавстві України бракує розмежування кримінальних та адміністративних правопорушень на підставі чітких критеріїв, по-друге, накладення певних адміністративних стягнень за скоєння адміністративних правопорушень, зокрема значних за розміром штрафів, адміністративного арешту, має не лише превентивну мету, а й каральну, яка є характерною для кримінального покарання, а не адміністративного стягнення.

Конституційний Суд України звернув увагу законодавця на потребу в розмежуванні на законодавчому рівні злочинів, адміністративних та дисциплінарних правопорушень за чіткими критеріями, оскільки це безпосередньо випливає з припису пункту 22 частини першої статті 92 Конституції України та зобов`язань України як держави-учасниці Конвенції.

Конституційний Суд України, розглядаючи цю справу, дійшов висновку, що проблема чинного законодавства про адміністративні правопорушення лежить не в площині процесуального обмеження права на касаційне оскарження постанов суду апеляційної інстанції у справах про адміністративні правопорушення (оскільки за своєю сутністю таке обмеження загалом є допустимим та не спричиняє порушення права на судовий захист), а в унормуванні в законодавстві про адміністративні правопорушення великої кількості правопорушень, які за своєю природою або характером і ступенем суворості стягнення належать до кримінальних правопорушень.

Розв`язання зазначеного питання, на думку Конституційного Суду України, має бути здійснено Верховною Радою України системно та невідкладно. Парламентові слід забезпечити законодавче регулювання цього питання таким чином, щоб адміністративні правопорушення було відмежовано від кримінальних на підставі чітких критеріїв, зокрема, з огляду на відмінність природи адміністративних та кримінальних правопорушень, характеру й суворості санкції, що її може бути застосовано до правопорушника за вчинення відповідно адміністративного або кримінального правопорушення.

З часу ухвалення Конституційним Судом України відповідного рішення, правове регулювання касаційного оскарження справ про адміністративні правопорушення, чи їх перегляду за нововиявленими обставинами не змінилося.

При цьому нормами КУпАП не передбачена можливість перегляду апеляційним судом як постанови суду першої інстанції так і постанови суду апеляційної інстанції – за нововиявленими обставинами.

В КпАП України взагалі відсутнє поняття нововиявлених обставин і порядок перегляду за нововиявленими обставинами судових рішень і як виснував Конституційний суд таке обмеження загалом є допустимим та не спричиняє порушення права на судовий захист. .

Так само нормами КПК не передбачено можливості перегляду за нововиявленими обставинами судових рішень у справах про адміністративні правопорушення. Більше того, за змістом статті 463 КПК навіть у межах кримінальних проваджень заява про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами подається до суду тієї інстанції, який першим допустив помилку, а не до суду вищої інстанції.

Натомість з подібних питань Конституційний Суд України ухвалював рішення у справі за конституційною скаргою ОСОБА_4 щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень частини третьої статті 307, частини третьої статті 309 Кримінального процесуального кодексу України та у справі за конституційною скаргою ОСОБА_5 щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремого припису частини першої статті 459 Кримінального процесуального кодексу України.

Рішенням Конституційного Суду України від 10 квітня 2024 року № 5-р(ІI)/2024 у справі за конституційною скаргою ОСОБА_5 щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремого припису частини першої статті 459 Кримінального процесуального кодексу України встановлено, що оспорюваний припис статті 459 Кодексу не містить заборони на перегляд за нововиявленими обставинами будь-яких видів судових рішень, що набрали законної сили, зокрема ухвал слідчих суддів (Абзац четвертий підпункту 4.3 пункту 4 мотивувальної частини).

Конституційний Суд України у цьому Рішенні констатував, що оспорюваний припис статті 459 Кодексу не містить заборони на перегляд за нововиявленими обставинами будь-яких видів судових рішень, що набрали законної сили.

У рішенні ЄСПЛ у справі «Христов проти України» (заява № 24465/04, п.п. 33-34) Суд звернув увагу на, те що принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини. («Нікітін проти Р.» (Nikitin v. R.), заява №50178/99, п. 57; «Савінський проти України» (Savinskiy v. Ukraine), заява № 6965/02, п. 23).

Рішення ЄСПЛ у справі «Желтяков проти України» (заява № 4994/04, п.п. 42-43) Суд повторює, що право на справедливий розгляд судом, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися в контексті Преамбули Конвенції, яка, серед іншого, проголошує верховенство права як частину спільного спадку Договірних Держав. Одним із основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який, inter alia, вимагає, щоб, коли суди остаточно вирішили питання, їхнє рішення не ставилось під сумнів («Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania) [ВП], заява № 28342/95, п. 61-62). Цей принцип передбачає повагу до остаточності судових рішень та наполягає на тому, щоб жодна сторона не могла вимагати перегляду остаточного та обов`язкового судового рішення просто задля нового розгляду та постановлення нового рішення у справі. Відступи від цього принципу є виправданими лише тоді, коли вони обумовлюються обставинами суттєвого та неспростовного характеру («Рябих проти Росії» (Ryabykh v. Russia), заява № 52854/99, п. 52).

Положеннями статті 294 КУпАП передбачено, що постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути переглянута лише в апеляційному порядку. Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Порядок перегляду постанови по справі про адміністративне правопорушення у разі встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом визначено у главі 24-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Відповідно до частини 2 статті 297-1 КУпАП постанова по справі про адміністративне правопорушення може бути переглянута з підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні судом справи про адміністративне правопорушення.

Тобто, Кодексом України про адміністративні правопорушення передбачено лише один виняток, коли постанова по справі про адміністративне правопорушення може бути переглянута у Верховному Суді.

Відмовляючи з задоволенні заяви адвоката Матвійчук Г.М. в інтересах ОСОБА_1 про перегляд постанови Вінницького міського суду Вінницької області від 25 березня 2025 року за нововиявленими обставинами, суд першої інстанції в постанові від 12 червня 2026 року якраз і виходив із того, щодо положеннями КпАП України не передбачено застосування інституту перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами у справі про адміністративне правопорушення.

Апеляційний суд наголошує, що ОСОБА_1 і його адвокат мали можливість скористатися передбаченим КпАП України порядком апеляційного перегляду оскаржуваної постанови, проте не дотрималися установленого законом порядку подання апеляційної скарги.

Так, в серпні 2025 року адвокат Матвійчук Г.М. зверталася до Вінницького апеляційного суду із апеляційною скаргою на постанову судді Вінницького міського суду Вінницької області Гайду Г.В. від 25 березня 2025 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 172-20 КпАП України, проте ухвалою судді апеляційного суду від 05 вересня 2026 року її повернуто особі, яка її подала в зв`язку з відсутністю належно оформлених повноважень захисника. Зазначена постанова не перешкоджала повторному зверненню з апеляційною скаргою в разі усунення відповідних недоліків та обґрунтування поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження.

Натомість адвокат Матвійчук Г.М. обрала не передбачений законом порядок перегляду постанови суду в справі про адміністративне правопорушення за нововиявленими обставинами і наполягає саме на ньому. При цьому просить не просто скасувати постанову суду першої інстанції про відмову в цьому, а скасувати постанову суду першої інстанції й апеляційному суду переглянути її за нововиявленими обставинами, тобто застосувати порядок, який є недопустимим навіть при перегляді за нововиявленими обставинами в порядку кримінального судочинства, який за аналогією права нібито просить застосувати заявник.

Керуючись статте 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення, апеляційний суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу адвоката Матвійчук Галини Михайлівни в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 12 червня 2026 року – без змін.

Постанова набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І.М. Стадник