Постанова від 12 липня 2026 р. у справі №520/1939/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 липня 2026 р.Справа № 520/1939/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Присяжнюк О.В.,

Суддів: Спаскіна О.А. , Любчич Л.В. ,

за участю секретаря судового засідання Труфанової К.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18.03.2026 р. (ухвалене суддею Рубан В.В., повний текст якого складено 31.03.2026 р.) по справі № 520/1939/26

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фрайм Україна"

до Головного управління ДПС у Харківській області

про визнання дій протиправними,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фрайм Україна» (в подальшому – ТОВ «Фрайм Україна») звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Харківській області, в якому, з урахуванням заяви про зміну предмету позову, просило: визнати протиправними дії Головного управління ДПС у Харківській області по проведенню позапланової виїзної перевірки ТОВ «Фрайм Україна»; скасувати податкове повідомлення – рішення № 00018910713 від 21.01.2026 р. про донарахування податку на додану вартість в сумі 4551618,75 грн., в т.ч. податок – 3641295 грн., штрафна санкція в сумі 910323,75 грн.; скасувати податкове повідомлення – рішення № 00018890713 від 21.01.2026 р. про зменшення від`ємного значення суми ПДВ в сумі 1049252 грн.; скасувати податкове повідомлення – рішення № 00018920713 від 21.01.2026 р. про застосування штрафної санкції в сумі 1020 грн.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 18.03.2026 р. адміністративний позов задоволено частково, а саме: визнано протиправним та скасовано податкові повідомлення – рішення № 00018910713 від 21.01.2026 р. про донарахування податку на додану вартість в сумі 4551618,75грн., в т.ч. податок – 3641295 грн., штрафна санкція в сумі 910323,75грн.; № 00018890713 від 21.01.2026 р. про зменшення від`ємного значення суми ПДВ в сумі 1049252 грн.;№ 00018920713 від 21.01.2026 р. про застосування штрафної санкції в сумі 1020 грн.; в іншій частині позовні вимоги залишено без задоволення.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18.03.2026 р. та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме вимог: Податкового кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи.

Позивач подав до суду апеляційної інстанції письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

У судовому засіданні представник апелянта підтримала апеляційну скаргу та просила її задовольнити.

У судовому засіданні представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечував та просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що позивачем рішення суду першої інстанції не оскаржується, а відповідач оскаржує рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог. Тобто, в межах розгляду цієї справи судом апеляційної інстанції надається правова оцінка висновкам суду про задоволення позовних вимог ТОВ «Фрайм Україна».

Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судовим розглядом встановлено, що ТОВ «Фрайм Україна» є юридичною особою, зареєстровано 06.03.2019 р. та має наступні об`єкти оподаткування: складське приміщення згідно договору оренди майна від 31.12.2024 р. № 39/25, розташованого за адресою 79021, Львівська область, м. Львів, вул. Кульпарківська, буд 93А, загальною площею 584,1 м.кв; офісне приміщення згідно договору оренди нежитлових приміщень від 02.01.2024 р. № 228, розташованого за адресою: м. Харків, пр-т. Героїв Харкова, 273, третій поверх.

На підставі Наказу від 28.11.2025 р. № 5389-п, виданого Головним управлінням ДПС у Харківській області, та направлень на проведення перевірки від 03.12.2025 р. № 10082, 10083, відповідно до підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, підпункту 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, фахівцями контролюючого органу проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Фрайм Україна» щодо дотримання податкового законодавства при декларуванні за жовтень 2025 року від`ємного значення з податку на додану вартість.

Перевірка проводилась у період з 03.12.2025 р. по 09.12.2025 р. Термін проведення перевірки продовжувався з 10.12.2025 р. строком на 2 робочих дні на підставі наказу Головного управління ДПС у Харківській області від 08.12.2025 № 5475-п.

За результатами проведеної перевірки контролюючим органом складено акт перевірки № 47070/20-40-07-13-05/45867114 від 18.12.2025 р. висновками якого встановлені наступні порушення ТОВ «Фрайм Україна»: п. 198.5 ст. 198, та п. 201.1, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, занижено податкове зобов`язання з податку на додану вартість у сумі 4690547 грн. за жовтень 2025 року, які призвели до завищення суми від`ємного значення з податку на додану вартість, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (р. 21 Декларації) за жовтень 2025 року на суму 1 049 252 грн., п.200.4 ст.200 Кодексу, заниження податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету (показник рядка 18 Декларації) у сумі 3 641 295 грн. за жовтень 2025 року, п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу; порушення вимог п. 44.6 ст.44 Податкового кодексу України, підприємством до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці 2 пункту 44.7 цієї статті не надано посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності. Отже, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності; вимог п. 121.1 ст. 121 Податкового Кодексу України, платником податків не надано контролюючому органу в ході перевірки оригінали/копії документів.

На підставі висновків акту перевірки контролюючим органом 21.01.2026 р. прийняті наступні податкові повідомлення-рішення: № 00018910713 про донарахування податку на додану вартість в сумі 4551618,75 грн., в т.ч. податок – 3641295 грн., штрафна санкція в сумі 910323,75грн.; № 00018890713 про зменшення від`ємного значення суми ПДВ в сумі 104 9252 грн.; № 00018920713 про застосування штрафної санкції в сумі 1020 грн.

Не погоджуючись із вищевказаними податковими повідомленнями-рішення відповідача, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області від 21.01.2026 р. № 00018910713, № 00018890713, № 00018920713 необґрунтовані, у зв`язку з чим підлягають скасуванню.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог з наступних підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України ( в подальшому – ПК України), господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно з п. 44.1. ст. 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до п. 44.3 ст. 44 ПК України, платники податків зобов`язані забезпечити зберігання документів, визначених пунктом 44.1 цієї статті, а також документів, пов`язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом визначених законодавством термінів, але не менш як 1095 днів (2555 днів - для документів та інформації, необхідної для здійснення податкового контролю за трансфертним ціноутворенням відповідно до статей 39 та 39-2 цього Кодексу) з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а в разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності, та документів, пов`язаних з виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, - не менш як 1095 днів з дня здійснення відповідної господарської операції (для відповідних дозвільних документів - не менш як 1095 днів з дня завершення терміну їх дії).

Згідно з пп. «г» п. 198.5 ст. 198 ПК України, платник податку зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, за товарами/послугами, необоротними активами, під час придбання або виготовлення яких суми податку були включені до складу податкового кредиту, у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи починають використовуватися в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку. У разі якщо на момент перевірки платника податку контролюючим органом в акті вибіркової (часткової) інвентаризації, проведеної платником податку на вимогу такого органу, виявлено нестачу придбаних таким платником товарів (крім випадку, якщо така нестача обумовлена знищенням внаслідок дії обставин непереборної сили, що підтверджується відповідно до законодавства), для цілей розділу V цього Кодексу такі товари вважаються використаними платником податку в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку (пункт 198.5 статті 198 ПК України).

Аналіз вищевказаних норм законодавства вказує, що платник податку зобов`язаний самостійно нарахувати податкові зобов`язання, виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 Податкового кодексу України, за товарами, під час придбання яких суми податку були включені до складу податкового кредиту, у разі якщо такі товари починають використовуватися в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку. Під положення зазначеної статті підпадають і ті товари, нестачу яких виявлено за результатами проведеної вибіркової (часткової) інвентаризації, проведеної платником податку на вимогу контролюючого органу.

Тобто, проведення платником податку на вимогу контролюючого органу під час проведення податкової перевірки інвентаризації товарів є єдиним встановленим законом засобом доказування нестачі чи наявності товарів у платника податку і, відповідно, використання чи невикористання платником податку таких товарів в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку.

Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений в постановах Верховного Суду від 06.02.2020 р. у справі №807/1556/17, від 26.09.2023 р. у справі № 640/19859/21.

Згідно з пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20 ПК України, контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Відповідно до п. 75.1 ст. 75 ПК України, контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Згідно з ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування податкових вигод. Недоведеність наявності вказаних умов позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкових вигод, а покупця - права на їх формування та відображення у бухгалтерському та податковому обліку.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 10 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", для забезпечення достовірності даних бухгалтерського обліку та фінансової звітності підприємства зобов`язані проводити інвентаризацію активів і зобов`язань, під час якої перевіряються і документально підтверджуються їх наявність, стан і оцінка. Об`єкти і періодичність проведення інвентаризації визначаються власником (керівником) підприємства, крім випадків, коли її проведення є обов`язковим згідно з законодавством.

Відповідно до п. 20.1.9 п. 20.1 ст. 20 ПК України, контролюючий орган під час проведення перевірки має право, зокрема, вимагати від платників податків, що перевіряються, проведення інвентаризації основних засобів, товарно-матеріальних цінностей, коштів, зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, готівки.

Правила проведення інвентаризації для юридичних осіб, у тому числі обов`язкові випадки її проведення та оформлення результатів інвентаризації визначено Положенням про інвентаризацію активів та зобов`язань, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 02.09.2014 р. № 879 (в подальшому – Положення № 879), пунктом 5 розділу І якого встановлено, що інвентаризація проводиться з метою забезпечення достовірності даних бухгалтерського обліку та фінансової звітності підприємства. Під час інвентаризації активів і зобов`язань перевіряються і документально підтверджуються їх наявність, стан, відповідність критеріям визнання і оцінка.

Пунктом 7 розділу І Положення № 879, встановлено випадки обов`язкового проведення інвентаризації, зокрема, на підставі належним чином оформленого документа органу, який відповідно до закону має право вимагати проведення такої інвентаризації. У цих випадках інвентаризація має розпочатися у термін та в обсязі, зазначених у належним чином оформленому документі цих органів, але не раніше дня отримання підприємством відповідного документа.

Згідно з пунктом 1 розділу II Положення № 879, для проведення інвентаризації на підприємстві розпорядчим документом керівника підприємства створюється інвентаризаційна комісія з представників апарату управління підприємства, бухгалтерської служби (представників аудиторської фірми, централізованої бухгалтерії, суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи, яка здійснює ведення бухгалтерського обліку на підприємстві на договірних засадах) та досвідчених працівників підприємства, які знають об`єкт інвентаризації, ціни та первинний облік (інженери, технологи, механіки, виконавці робіт, товарознавці, економісти, бухгалтери). Інвентаризаційну комісію очолює керівник підприємства (його заступник) або керівник структурного підрозділу підприємства, уповноважений керівником підприємства. У разі проведення інвентаризації за судовим рішенням або на підставі належним чином оформленого документа органу, який відповідно до закону має право вимагати проведення такої інвентаризації, посадові особи відповідного органу (за їх згодою) можуть бути присутні при проведенні інвентаризації. Інвентаризація проводиться повним складом інвентаризаційної комісії (робочої інвентаризаційної комісії) та у присутності матеріально відповідальної особи.

Аналіз вищевказаних норм законодавства вказує, що контролюючий орган під час проведення перевірки має право вимагати проведення платником податків інвентаризації; контролюючий орган має направити належним чином оформлений документ, який містить вимогу на проведення інвентаризації; платник податків, який отримав вимогу про проведення інвентаризацію, зобов`язаний провести інвентаризацію; розпорядчим документом керівника платника податків створюється інвентаризаційна комісія. Інвентаризація проводиться повним складом інвентаризаційної комісії та у присутності матеріально відповідальної особи; посадові особи контролюючого органу (за їх згодою) можуть бути присутні при проведенні інвентаризації.

Тобто, посадові особи контролюючого органу можуть бути присутні при проведенні інвентаризації за їх згодою, проте така присутність не є обов`язковою.

Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений в постанові Верховного Суду від 26.09.2023 р. у справі № 640/19859/21.

Судовим розглядом встановлено, що 03.12.2025 р. позивачу вручено лист контролюючого органу про проведення інвентаризації товарно - матеріальних цінностей № 4704/Ж12/20-40-07-13-11 від 28.11.2025 р.

Наказом директора ТОВ «Фрайм Україна» ОСОБА_1 складено наказ № 0212-1 від 02.12.2025 р. (м. Харків) «Про проведення інвентаризації», яким для проведення інвентаризації активів, що обліковуються за складом ТОВ «Фрайм Україна» створено робочу інвентаризаційну комісію у складі голови комісії - засновника ТОВ «Фрайм Україна» ОСОБА_2 , членів комісії: комірник ОСОБА_3 , менеджер в оптовій торгівлі ОСОБА_4 та призначено проведення інвентаризації станом на 05.12.2025 р. в період з 05.12.2025 р. по 08.12.2025 р.

За результатами проведення інвентаризації 05.12.2025 р. складено інвентаризаційні описи товарно-матеріальних цінностей та необоротних активів, які листом ТОВ «Фрайм Україна» вих. № 1 від 09.12.2025 р. надіслані Головного управління ДПС у Харківській області.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що контролюючим органом ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції не надано доказів неможливості прийняти участь в проведенні інвентаризації (проводилась в межах проведення перевірки) чи відмови позивачу фахівцям контролюючого органу бути присутніми під час проведення інвентаризації.

У розумінні пункту 198.5 статті 198 ПУ України, єдиним встановленим законом засобом доказування нестачі чи наявності товарів у платника податку і, відповідно, використання чи невикористання платником податку таких товарів в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку є проведення під час податкової перевірки інвентаризації товарів та складання відповідного акту, яким зафіксовано, зокрема факт такої нестачі.

Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений в постанові Верховного Суду від 23.06.2026 р. у справі № 520/7710/25.

Проте, відповідачем ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції не надано доказів складання контролюючим органом відповідного акту, яким зафіксовано, зокрема факт нестачі товарно-матеріальних цінностей.

Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що викладений в акті перевірки факт відсутності у позивача товарно-матеріальних цінностей встановлений не у спосіб, передбачений податковим законодавством та спростовується наданими позивачем документами, у зв`язку з чим податкові повідомлення - рішення від 21.01.2026р. № 00018910713 та № 00018890713 необґрунтовані та підлягають скасуванню.

Щодо податкового повідомлення - рішення № 00018920713 від 21.01.2026р. про застосування штрафної санкції в сумі 1020 грн., суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Чинним податковим законодавством встановлено, що первинні документи, які підтверджують дані податкового обліку платника податків, повинні бути достовірними, тобто, відображати дійсний зміст господарських операцій, які впливають на визначення об`єкту оподаткування.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами що визначені вимогами абзацу першого п. 44.1 ст. 44 ПК України.

Відповідно до п. 44.6 ст. 44 ПК України, у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадапня, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Як вбачається з матеріалів справи, контролюючим органом оскаржуване податкове повідомлення-рішення № 00018920713 від 21.01.2026 р. прийнято, у зв`язку з ненаданням позивачем під час перевірки наступних документів: книга складського обліку, акти на приймання та списання запасів, картки складського обліку.

В акті перевірки контролюючим органом зазначено, що обов`язковість ведення даних форм обліку визначена наказом Міністерства статистики України від 21.06.1996 р. № 193.

Проте, наказ Міністерства статистики України №193 від 21.06.1996р. втратив чинність на підставі Наказу Державної служби статистики № 266 від 22.10.2021 р.

Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області № 00018920713 від 21.01.2026 р. необґрунтоване, у зв`язку з чим підлягає скасуванню.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.

Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.

Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 18.03.2026 р. – без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив додаткове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 243, 308, 316, 322, 325, 326, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18.03.2026 р. по справі № 520/1939/26 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя О.В. Присяжнюк

Судді О.А. Спаскін Л.В. Любчич