Постанова від 12 липня 2026 р. у справі №520/26443/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 липня 2026 р. Справа № 520/26443/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Присяжнюк О.В.,

Суддів: Спаскіна О.А. , Любчич Л.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.04.2026 року (ухвалене суддею Шевченко О.В.) в справі № 520/26443/25

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, у якому просила: визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 08.08.2025 р. №204450023805 про відмову у призначенні пенсії за вислугу років; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років з 02.09.2025 р.; стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на користь позивача моральну шкоду у розмірі 20000 грн.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 23.04.2026 р. частково задоволено адміністративний позов, а саме: визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 08.08.2025 р. №204450023805 "Про відмову у призначенні пенсії за вислугу років"; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити з 02.09.2025 р. ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до п. “е” ст. 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення”; в задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.04.2026 р. скасувати в частині задоволення позову та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", Закону України "Про пенсійне забезпечення", Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи. Апелянт вважає, що право на призначення пенсії за вислугу років, з урахуванням наявних документів, позивачка на має у зв`язку з відсутністю необхідного спеціального стажу.

Позивачка подала до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судовим розглядом встановлено, що позивачка звернулася 02.08.2025 р. до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за вислугу років для педагогічних працівників відповідно до статті 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення” від 09.07.1991 р. №1788-ХІІ, в якій зазначила, що має спеціальний стаж більше 30 років та з 01.09.2025 р. припиняє роботу на посаді вчителя, що дає право на призначення пенсії.

Заява за принципом екстериторіальності розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області, яке прийняла рішення №204450023805 від 08.08.2025 р. про відмову позивачці в призначенні пенсії за віком, у зв`язку з відсутності необхідного спеціального стажу. Рішенням обґрунтовано тим, що згідно пп. 2-1 п. 2 Прикінцевих положень Закону України „Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” в редакції Закону України від 03.10.2017 р. №2148-VІІІ „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій” право на пенсію за вислугу років мають особи, за їхнім зверненням, які на день набрання чинності Законом (на 11.10.2017 р.) мають вислугу років та стаж, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України „Про пенсійне забезпечення”.

Відповідно до п. “е” ст. 55 Закону №1788 право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення незалежно від віку за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом: на 11 жовтня 2017 року - не менше 26 років 6 місяців.

Пенсії за вислугу років призначаються у разі звільнення з роботи, що дає право на цей вид пенсії.

Страховий стаж особи 31 рік 18 днів.

Результати розгляду документів, доданих до заяви: за доданими документами до страхового стажу не зараховано період трудової діяльності з 13.09.2005 р. по 31.08.2012 р. згідно трудової книжки від 03.07.1989 р. НОМЕР_1 , оскільки відсутня дата та підстава прийняття на роботу. Вищезазначений період зараховано згідно реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування про сплату страхових внесків.

Спеціальний стаж відповідно до статей 52, 54, 55 Закону №1788-ХІІ становить 13 років 2 місяці 20 днів.

До спеціального стажу не зараховано періоди згідно трудової книжки від 03.07.1989 НОМЕР_1 : з 10.09.2003 р. по 26.08.2004 р., оскільки відсутня інформація про акредитацію економічного ліцею №2; з 01.09.2004 р. по 10.05.2005 р., оскільки Липецький навчально-виробничий комбінат не відноситься до закладів і установ освіти, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років; з 13.09.2005 р. по 31.08.2012 р., оскільки відсутня дата та підстава прийняття на роботу.

До заяви додано паспорт серії НОМЕР_2 лише з 1, 10, 11 сторінками. Документ, який засвідчує особу, є недійсний.

Станом на дату звернення до територіальних органів Пенсійного фонду України 02.08.2025 р. ОСОБА_1 працює на посаді, яка дає право на зарахування до спеціального стажу роботи.

Таким чином заявник матиме право на пенсійну виплату з 04.12.2033 р. або при набутті необхідного спеціального стажу.

Позивачка подала скаргу на вищезазначене рішення, за результатами розгляду якої Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області прийнято рішення "Про результати розгляду скарги" від 09.09.2025 р. №0600-0305-8/77917, яким скаргу залишено без задоволення, а рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 08.08.2025 р. №204450023805 про відмову у призначенні пенсії за вислугу років залишено без змін.

Не погоджуючись з рішенням про відмову у призначенні пенсії від 08.08.2025 р. №204450023805, позивачка звернулась з цим позовом до суду.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з протиправності оскаржуваного рішення пенсійного органу, тому з метою належного захисту прав позивачки суд вважає за необхідне зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити з 02.09.2025 р. позивачці пенсію за вислугу років відповідно до п. “е” ст. 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення”.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 р. № 1788-XII (в подальшому – Закон № 1788-XII) та Законом України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 09.07.2003 р. № 1058-ІV (в подальшому - Закон № 1058-ІV), іншими законами і нормативно-правовими актами та міжнародними договорами (угодами), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.

Відповідно до статті 2 Закону № 1788-XII, за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років; б) соціальні пенсії.

Згідно положень статті 51 Закону №1788-ХІІ пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

Положеннями статті 52 Закону № 1788-ХІІ визначено, що право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, працівники освіти, охорони здоров`я, а також соціального забезпечення, які в будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів і спеціальних службах безпосередньо зайняті обслуговуванням пенсіонерів та інвалідів, відповідно до пункту "е" статті 55.

Пунктом "е" статті 55 Закону № 1788-ХІІ (в редакції, чинній до 01.04.2015) було передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

Так, Законом України від 02 березня 2015 року № 213-VIII “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення”, який набув чинності з 01.04.2015 р. п. “е” ст. 55 Закону № 1788-ХІІ було викладено в іншій редакції, згідно з якою право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення незалежно від віку за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 року не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати не менше 30 років.

У подальшому, згідно із Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” від 24.12.2015 р. № 911-VIII до ст. 55 Закону № 1788-ХІІ з 01.01.2016 р. також було внесено зміни, відповідно до якого пункт “е” вказаної статті має наступний зміст: право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 року не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати не менше 30 років.

До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення: які в період до 1 січня 2016 року мали вислугу років на відповідних посадах не менше тривалості, передбаченої абзацами першим та другим цього пункту; 1971 року народження і старші за наявності вислуги років на цих посадах, передбаченої абзацами другим - одинадцятим цього пункту, та після досягнення ними такого віку: 50 років - які народилися з 1 січня 1966 року по 30 червня 1966 року; 50 років 6 місяців - які народилися з 1 липня 1966 року по 31 грудня 1966 року; 51 рік - які народилися з 1 січня 1967 року по 30 червня 1967 року; 51 рік 6 місяців - які народилися з 1 липня 1967 року по 31 грудня 1967 року; 52 роки - які народилися з 1 січня 1968 року по 30 червня 1968 року; 52 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1968 року по 31 грудня 1968 року; 53 роки - які народилися з 1 січня 1969 року по 30 червня 1969 року; 53 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1969 року; 54 роки - які народилися з 1 січня 1970 року по 30 червня 1970 року; 54 роки 6 місяців які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1970 року; 55 років які народилися з 1 січня 1971 року.

Проте, рішенням Конституційного Суду України від 04.06.2019 р. № 2-р/2019 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII зі змінами, внесеними законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 р. №213-VIII, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 р. № 911-VIII.

Конституційний Суд України виходив з того, що встановлення як додаткової умови для призначення пенсії за вислугу років досягнення віку 50 років для працівників, зазначених у пункті а статті 54 Закону №1788-XII, та 55 років для осіб, зазначених у пунктах «е», «ж» статті 55 Закону №1788-XII, слід визнати такими, що нівелюють сутність права на соціальний захист, не відповідають конституційним принципам соціальної держави та суперечать положенням статей 1, 3, частини третьої статті 22, статті 46 Основного Закону України.

Також Конституційний Суд України зазначив, що внесення змін Законом №213-VIII до оспорюваних положень Закону №1788-XII щодо підвищення на п`ять років пенсійного віку для жінок, збільшення на п`ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років, здійснювалося без урахування юридичної природи призначення пенсії за вислугу років, визначеної статтею 51 Закону №1788-XII, а саме того, що вказана пенсія встановлюється окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Дія статті 51 Закону №1788-XII поширюється на громадян, зайнятих на всіх без винятку роботах, вказаних у статтях 54, 55 Закону №1788-XII.

Відтак, Конституційний Суд України визнав зміни, внесені до статті 55 Закону №1788-XII Законом №213-VIII та Законом №911-VIII, - неконституційними.

Ці норми втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення №2-р/2019, тобто з 04.06.2019 р.

Системний аналіз викладених правових норм дозволяє дійти висновку про те, що пенсія за вислугу років згідно статей 52, 54 та 55 Закону № 1788-XI може бути призначена особам, які мають стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений відповідними статтями Закону № 1788-XI, станом на 11.10.2017 р.

Разом з тим, з 04.06.2019 р., тобто з дати прийняття Рішення Конституційним Судом України № 2-р/2019, при призначенні пенсії за вислугою років відповідно до п. «е» ст. 55 Закону № 1788-XII необхідно керуватися вказаною нормою у редакції до внесення змін Законами № 213-VIII та № 911-VIII.

Аналогічні правові висновки викладені в постанові Верховного Суду від 27.07.2022 р. у справі № 440/1286/20.

Отже, починаючи з 04.06.2019 р. положення п. «е» ст. 55 Закону №1788-ХІІ діють в первісній редакції, чинній до внесення змін Законом №213-VIII та Законом №911-VIII, яка передбачає, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

Разом з тим Законом України від 03.10.2017 за № 2148-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" (далі за текстом - Закон № 2148-VIII; набрав чинності 11 жовтня 2017 року) розділ ХV Прикінцеві положення Закону "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV доповнено пунктом 2-1, згідно з яким особам, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України "Про пенсійне забезпечення".

Також Законом № 2148-VIII абзац 2 п. 16 розділу ХV Прикінцеві положення Закону "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV викладено в такій редакції: "Положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" щодо підвищення пенсій мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії".

Суд апеляційної інстанції зазначає, що вказаною нормою лише збережено гарантії певної категорії осіб, які на день набрання чинності Законом № 2148-VIII мають всі підстави для призначення пенсії за вислугу років відповідно до статті 55 Закону "Про пенсійне забезпечення".

Таким чином, особа, яка станом на момент звернення до органів пенсійного фонду здобула від 25 до 30 років спеціального стажу роботи, має право на обчислення її спеціального стажу відповідно до положень статті 55 Закону № 1788-XII в редакції, яка діяла до змін, унесених Законами № 213-VIII, № 911-VIII.

Судовим розглядом встановлено, що на день звернення позивачки (02.08.2025 р.) до пенсійного органу із заявою щодо наявності у неї права на призначення їй пенсії за вислугу років як працівнику освіти, п. “е” ст. 55 Закону України №1788-ХІІ було передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти незалежно від віку при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.

В рішенні пенсійного органу від 08.08.2025 р. №204450023805 "Про відмову у призначенні пенсії за вислугу років" зазначено, що страховий стаж позивача становить 31 рік 18 днів, спеціальний стаж - 13 років 2 місяці 20 днів.

Разом з тим, рішенням пенсійного органу "Про результати розгляду скарги" від 09.09.2025 р. №0600-0305-8/77917 переглянуто рішення про відмову в призначенні пенсії за вислугу років від 08.08.2025 №204450023805 в частині визначення спеціального стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугу років. До спеціального стажу, що дає право на призначення пенсії відповідно до п. «е» ст. 55 Закону №1788 зараховано всі періоди станом на 11.10.2017 р. Спеціальний стаж станом на 11.10.2017 р. становить 21 рік 10 місяців 07 днів.

03.10.2017 р. прийнято Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій” № 2148-VIII, яким з 11.10.2017 року розділ XV “Прикінцеві положення” Закону № 1058-IV доповнено пунктом 2-1.

Згідно з п. 2-1 Розділу ХV “Прикінцеві положення” Закону № 1058-IV, особам, які на день набрання чинності Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій” мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення”, пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України “Про пенсійне забезпечення”.

Також, Законом № 2148-VІІІ були внесені зміни до пункту 16 розділу ХV “Прикінцеві положення” Закону № 1058-XII, після внесених яких вказаний пункт викладений у наступній редакції: “До приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону №1788-XII застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій” мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії”.

Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 2-р/2019 з одного боку, та Законом № 1058-ІV з іншого в частині обмеження права на пільговий стаж, здобутий після 11 жовтня 2017 року.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (частина третя статті 22 Конституції України).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 р. в справі №520/15025/16-а сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV”.

Крім того суд зазначає, що у постанові Верховного Суду від 06.11.2023 р. в справі №240/24/21 зазначено, що, обмеження врахування спеціального стажу, здобутого після 11.10.2017 р. для набуття права на призначення пенсії за вислугою років, є порушенням принципу юридичної визначеності та верховенства права.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає, що обмежуючи пунктом 2.1 розділу XV “Прикінцеві положення” Закону № 1058-IV врахування спеціального стажу, здобутого після 11.10.2017 р. для набуття права на призначення пенсії за вислугою років, є порушенням принципу юридичної визначеності та верховенства права.

Судовим розглядом встановлено, що зі змісту трудової книжки від 03.07.1989 р. серії НОМЕР_1 вбачається, що з 27.08.2013 р. позивача прийнято на посаду учителя інформатики Харківської гімназії №65 Харківської міської ради Харківської області (наказ №296-к від 27.08.2013 р.; наказ №58-к від 27.08.2013 р.). На момент звернення до пенсійного органу із заявою від 02.08.2025 р. позивач був працюючою особою.

Відповідно до розділу 1 Освіта, до професій, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, зокрема, належать: робота в загальноосвітніх навчальних закладах, військових загальноосвітніх навчальних закладах, музичних і художніх школах, на посадах: учителі, логопеди вчителі-логопеди вчителі-дефектологи викладачі, сурдопедагоги, тифлопедагоги, вихователі, завідуючі та інструктори слухових кабінетів, директори, завідуючі, їх заступники з навчально-виховної (навчальної, виховної), навчально-виробничої частини або роботи з виробничого навчання, завідуючі навчальною і навчально-виховною частиною, завідувачі філіями, їх заступники з навчально-виховної (навчальної, виховної) роботи, соціальні педагоги (організатори позакласної та позашкільної виховної роботи з дітьми), практичні психологи, педагоги-організатори, майстри виробничого навчання, керівники гуртків, секцій, студій та інших форм гурткової роботи; робота у вищих навчальних закладах І-ІІ рівнів акредитації, професійно-технічних навчальних закладах на посадах директора, його заступників з навчально-виховної (навчальної, виховної, навчально-виробничої) роботи, старших майстрів виробничого навчання, майстрів виробничого навчання, викладачів, педагогів професійного навчання, практичних психологів, соціальних педагогів, керівників гуртків, секцій, студій та інших форм гурткової роботи.

Таким чином, на час звернення з заявою про призначення пенсії за вислугу років (02.08.2025 р.) позивачка має спеціального трудового стажу більше ніж 25 років.

Відповідно до ч. 4 ст. 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", пенсія за вислугу років призначається та виплачується при звільненні з роботи, яка дає право на таку пенсію.

Отже, однією з умов для призначення та виплати пенсії за вислугу років є звільнення з роботи, яка дає право на такий вид пенсії.

Судовим розглядом встановлено, що в заяві від 02.08.2025 р. про призначення пенсії за вислугу років для педагогічних працівників відповідно до ст. 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення” позивачка зазначила, що має спеціальний стаж більше 30 років та з 01.09.2025 р. припиняє роботу на посаді вчителя, що дає право на призначення пенсії.

В матеріалах справи мітиться копія наказу комунального закладу "Харківський ліцей №65 Харківської міської ради" від 01.09.2025 р. №142-к "Про звільнення ОСОБА_1 ", згідно якого позивача звільнено з посади вчителя інформатики КЗ "Харківський ліцей №65 Харківської міської ради" (за власним бажанням) з 01.09.2025 р.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає, що позивачка має право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. “е” ст. 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення” з наступного дня після звільнення, тобто з 02.09.2025 р.

Із урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що належним спосіб захисту порушеного права позивачки є визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 08.08.2025 р. №204450023805 "Про відмову у призначенні пенсії за вислугу років" та зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити з 02.09.2025 р. ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до п. “е” ст. 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення”.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 06.09.2005 р.; п. 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18.07.2006 р.; п. 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10.02.2010 р.; п. 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09.12.1994 р., п. 29).

Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.

Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.

Таким чином, суд переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення із дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.04.2026 р. без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.04.2026 по справі № 520/26443/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду.

Головуючий суддя О.В. Присяжнюк

Судді О.А. Спаскін Л.В. Любчич