Постанова від 12 липня 2026 р. у справі №520/28919/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 липня 2026 р. Справа № 520/28919/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Русанової В.Б.,

Суддів: Бегунца А.О. , П`янової Я.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 15.05.2026 (головуючий суддя І інстанції: Панов М.М.) у справі №520/28919/25

за позовом ОСОБА_1

до Військової частини НОМЕР_1

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом, в якому просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) додаткової винагороди в розмірі до 100 000 гривень в розрахунку на місяць, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 за період перебування на стаціонарному лікуванні з 02.02.2023 по 07.02.2023, з 08.03.2023 по 21.03.2023 та у відпустці для лікування з 22.03.2023 по 19.04.2023, з 27.04.2023 по 26.05.2023 у зв`язку з хворобою, пов`язаною із захистом Батьківщини;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) додаткову винагороду в розмірі 100 000 гривень в розрахунку на місяць, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168, за час перебування на стаціонарному лікуванні з 02.02.2023 по 07.02.2023, з 08.03.2023 по 21.03.2023 та у відпустці для лікування з 22.03.2023 по 19.04.2023, з 27.04.2023 по 26.05.2023 у зв`язку з захворюванням, пов`язаним із захистом Батьківщини.

- визнати поважними причини та поновити строк звернення до суду з позовом.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 05.11.2025 позовну заяву залишено без руху. Надано позивачу термін - десять календарних днів з дня отримання копії даної ухвали для усунення недоліків позовної заяви шляхом надання заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду із зазначенням інших обґрунтованих та поважних причин його пропуску та наданням доказів поважності таких причин.

На виконання вимог суду позивачем подано заяву про поновлення строків звернення до суду.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 21.11.2025 відмовлено у задоволенні клопотання про поновлення пропущеного строку звернення до суду. Позовну заяву повернуто позивачу.

Позивач, не погодившись ухвалою суду, подав апеляційну скаргу.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 20.03.2026 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 21.11.2025 скасовано. Справу №520/28919/25 направлено до Харківського окружного адміністративного суду для продовження розгляду зі стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 24.04.2026 позовну заяву залишено без руху. Надано позивачу термін - десять календарних днів з дня отримання копії даної ухвали для усунення недоліків позовної заяви шляхом надання до суду заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду із зазначенням інших обґрунтованих та поважних причин його пропуску та наданням доказів поважності таких причин.

На виконання вимог вищезазначеної ухвали позивачем подано заяву про поновлення строків звернення до суду.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 15.05.2026 у задоволенні клопотання про поновлення пропущеного строку звернення до суду відмовлено. Позовну заяву повернуто позивачу.

Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції, керуючись приписами ст.123 КАС України, п.9 ч.4 ст.169 КАС України, виходив з того, що позивач звернувся до суду з вимогами за період з лютого по травень 2023 лише 30.10.2025, тобто з пропуском, передбаченого ч.1 ст.233 КЗпП України тримісячного строку звернення до суду, не навівши достатніх та переконливих аргументів на підтвердження наявності об`єктивних, непереборних та істотних перешкод для звернення до суду з позовом протягом встановленого законодавства строку.

Позивач, не погодившись з ухвалою суду, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом обставини, що мають значення для справи, а також порушення останнім норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просив скасувати таку ухвалу, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

В обґрунтування вимог скарги, зокрема посилається на тяжкий стан здоров`я, інвалідність, постійні лікувальні процедури, обмеження у пересуванні та побуті, що обмежувало можливість своєчасно реалізувати своє право на судовий захист.

Зазначає, що ухвала суду не містить висновків про неповажність вказаних позивачем підстав для поновлення строку звернення до адміністративного суду.

Вказує, що суд першої інстанції не дослідив питання щодо дотримання строку звернення до суду у даній справі та наявності поважних причин для його поновлення.

Посилається, що надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що підтверджується практикою Верховного Суду.

Також зазначає, що Рішенням Конституційного Суду № 1-р/2025 від 11.12.2025 визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), ч.1 ст.233 КЗпП України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на необґрунтованість доводів скаржника та правильність висновків суду, викладених в оскаржуваній ухвалі, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Згідно ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ч.2 ст.312 КАС України апеляційна скарга розглянута судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши ухвалу суду першої інстанції, матеріали справи, доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ч.2 ст.55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Згідно з п.5 ч.1 ст.171 КАС України, суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи подано адміністративний позов у строк, установлений законом (якщо адміністративний позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).

Положеннями ч.6 ст.161 КАС України передбачено, що у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.169 КАС України встановлено, що суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Згідно п.1 ч.4 ст.169 КАС України якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк, позовна заява повертається позивачеві.

Відповідно до п.9 ч.4 ст.169 КАС України позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву (ч.2 ст.123 КАС України).

Отже, чинним законодавством передбачено повернення позовної заяви, якщо у встановлений судом строк позивачем не виконано вимоги ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Повернення позовної заяви - це процесуальна дія, яка припиняє розгляд конкретної позовної заяви на стадії відкриття провадження без вирішення спору по суті, у випадку неможливості її розгляду з підстав, які можуть бути усунуті особою, яка звернулася до суду.

В ухвалі про залишення апеляційної скарги без руху суд повинен чітко зазначити недоліки такої позовної заяви та встановити спосіб і строк їх усунення.

Предметом спірних правовідносин є правомірність бездіяльності відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу додаткової винагороди в розмірі до 100 000 грн. в розрахунку на місяць, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 за період перебування на стаціонарному лікуванні з 02.02.2023 по 07.02.2023, з 08.03.2023 по 21.03.2023 та у відпустці для лікування з 22.03.2023 по 19.04.2023, з 27.04.2023 по 26.05.2023 у зв`язку з хворобою, пов`язаною із захистом Батьківщини.

Залишаючи позов без руху, суд першої інстанції, зокрема виходив з того, що відлік тримісячного строку, передбаченого ч.1 ст.233 КЗпП України в редакції Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин” від 01.07.2022 №2352-IX, для звернення до суду з вимогами у справі, слід обраховувати з 01.07.2023, отже строк закінчився 01.10.2023, а тому звернувшись із позовом 30.10.2025 позивач пропустив вказаний строк звернення до суду.

На виконання вимог ухвали суду про залишення позовної заяви без руху, позивачем подано заяву про поновлення строків звернення до суду, в якій посилався на погіршення стану здоров`я у зв`язку з участю в бойових діях, зазначаючи, що до теперішнього часу переживає наслідки військової служби та психологічне напруження, що значно ускладнило можливість звернення до суду за захистом своїх прав.

Крім того, вказав, що протягом усього періоду дії воєнного стану, суворе застосування адміністративними судами процесуальних строків звернення до суду із позовними заявами може мати ознаки невиправданого обмеження доступу до суду, гарантованого ст.ст.55, 124, 129 Конституції України, ст.14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Також зазначив, що Рішенням Конституційного Суду № 1-р/2025 від 11.12.2025 визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), ч.1 ст.233 КЗпП України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.

Враховуючи викладене, просив визнати поважними викладені ним обставини та поновити йому строк звернення до суду з позовом.

Надаючи правову оцінку наведеному вище, колегія суддів зазначає наступне.

Так, ч.1 ст.118 КАС України визначено, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Аналіз зазначених норм дає підстави зробити висновок, що шестимісячний строк звернення до суду в адміністративному судочинстві є загальним і застосовується, якщо інше не встановлено цим Кодексом або іншими законами.

Згідно з ч.3 ст.122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.

Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, встановлений ч.5 ст.122 КАС України.

Водночас положення ст.122 КАС України не містять норм, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати (грошового забезпечення) у разі порушення законодавства про оплату праці.

В судовій практиці усталеним є підхід щодо застосування приписів КЗпП України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин щодо проходження публічної служби, у яких виник спір.

Такий підхід відповідає висновкам Конституційного Суду України, сформульованим у рішенні від 07.05.2002 № 8-рп/2002, за змістом якого при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, суд, встановивши відсутність у спеціальних законах норм, може застосовувати норми КЗпП України, у якому визначені основні трудові права працівника.

Наведене вище узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною в постанові від 11.07.2024 у справі №990/156/23.

Відтак, до спірних правовідносин мають бути застосовані норми загального законодавства - КЗпП України.

Відповідно до положень ч.ч.1,2 ст.233 КЗпП України (в редакції до 19.07.2022 року) працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.

У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин” від 01 липня 2022 року №2352-IX (далі по тексту - Закон №2352-IX), який набрав чинності з 19.07.2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:

“Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)”.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що з позовом ОСОБА_1 звернувся 30.10.2025, коли положення ч.ч.1,2 ст.233 КЗпП України були викладені в редакції Закону №2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022 року.

На підставі порівняльного аналізу положень ст.233 КЗпП України можна зробити висновок, що до 19.07.2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.

Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

При цьому, колегія суддів зазначає, що відповідно до п.1 глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст.233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Карантин в Україні, пов`язаний з COVID-19, діяв з 12.03.2020 року (постанова Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211) та закінчився 30.06.2023 (постанова Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651).

Отже, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених ст.233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.

Наведене вище узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах Верховного Суду від 17.08.2023 у справі № 380/14039/22; від 27.12.2024 у справі № 420/15311/23.

Відтак, звернення позивача до суду з вимогами щодо нарахування та виплати йому грошового забезпечення (додаткової винагороди) за період з 02.02.2023 по 07.02.2023, з 08.03.2023 по 21.03.2023 та з 22.03.2023 по 19.04.2023, з 27.04.2023 по 26.05.2023 не підпадало під дію положень ст.233 КЗпП України в редакції Закону №2352-IX, яка почала діяти з 19.07.2022.

Також, у період з 19.07.2022 по 30.06.2023 в Україні тривав карантин (діяв з 12.03.2020 по 30.06.2023), встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, а тому у вказаний період відбувалося продовження строків, визначених ст.233 КЗпП України.

Отже, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про пропуск позивачем тримісячного строку, передбаченого ч.1 ст.233 КЗпП України в редакції Закону №2352-IX, для звернення з позовом, є необґрунтованим.

Також колегія суддів враховує, що рішенням Конституційного Суду № 1-р/2025 від 11.12.2025 визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), ч.1 ст.233 КЗпП України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.

Встановлено, що ч.1 ст.233 КЗпП України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, визнана неконституційною, утрачає чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Суд у вказаному рішенні наголосив, що установлення тримісячного строку звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат суперечить Конституції України, оскільки призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України, порушує гарантії своєчасного одержання винагороди за працю та позбавляє працівника реальної можливості ефективно реалізувати право на судовий захист, що суперечить частині першій статті 8, частині сьомій статті 43, частині першій статті 55 Конституції України.

Відтак, повертаючи позивачу позовну заяву з підстав пропуску строку звернення до суду, суд першої інстанції, застосовуючи приписи ч.1 ст.233 КЗпП України (яка станом на дату апеляційного перегляду оскаржуваної ухвали суду першої інстанції визнана неконституційною), не з`ясував суттєві обставини, що мають значення для правильного вирішення питання про дотримання позивачем строку звернення до суду, що в свою чергу призвело до необґрунтованого висновку про повернення позовної заяви, порушивши тим самим норми процесуального права.

Окрім того, колегія суддів звертає увагу, що положення ч.7 ст.169 КАС України передбачають, що у разі скасування ухвали про повернення позовної заяви за результатами її перегляду та направлення справи для продовження розгляду суд не має права повторно повертати позовну заяву.

Враховуючи, що ухвала Харківського окружного адміністративного суду від 25.11.2025 про повернення позовної заяви раніше була скасована судом апеляційної інстанції, а справа направлена для продовження розгляду, суд першої інстанції не мав повторно повертати позовну заяву ОСОБА_1 .

Практика Європейського суду з прав людини, зокрема рішення “Устименко проти України”, вимагає, щоб національні суди не застосовували процесуальні строки як перепону для реалізації права на суд, якщо особа діяла сумлінно та була позбавлена можливості дізнатися про рішення, яке її стосується.

Відповідно до положень ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до якої кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Верховним Судом у постанові від 28.11.2022 року у справі №380/8841/20 зазначено, що відповідно до статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Рішеннями Європейського суду з прав людини визначено, що право на доступ до суду має “застосовуватися на практиці і бути ефективним” (рішення у справі “Белле проти Франції”). Для того щоб право на доступ було ефективним, особа “повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує її права” (рішення у справах “Белле проти Франції” та “Нун`єш Діаш проти Португалії”).

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення у справі “Жоффр де ля Прадель проти Франції”).

Також, Європейський Суд з прав людини сформував правову позицію, відповідно до якої, встановлення обмежень доступу до суду повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи (справи “Белле проти Франції”, “Ільхан проти Туреччини”, “Пономарьов проти України”, “Щокін проти України” тощо).

У рішеннях від 13.01.2000 у справі “Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії” та від 28.10.1998 у справі “Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії” Європейський Суд з прав людини зазначив про порушення п.1 ст.6 Конвенції, яке виявилося в надто суворому тлумаченні внутрішніми судами процесуальної норми, що позбавило заявників права на доступ до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог.

Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ч.3 ст.312 КАС України у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.

Згідно п.4 ч.1 ст.320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, є зокрема, порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

Таким чином, оскільки висновок суду першої інстанції про наявність підстав для повернення позовної заяви є необґрунтованим, колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції на підставі ст.320 КАС України підлягає скасуванню, з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись ст. ст. 312, 315, 317, 320, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 15.05.2026 у справі №520/28919/25 скасувати.

Адміністративну справу №520/28919/25 направити до Харківського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню.

Головуючий суддя В.Б. Русанова

Судді А.О. Бегунц Я.В. П`янова