Постанова від 12 липня 2026 р. у справі №520/26516/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 липня 2026 р. Справа № 520/26516/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Бегунца А.О.,

Суддів: П`янової Я.В. , Русанової В.Б. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Департаменту боротьби з наркозлочинністю Національної поліції України на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 08.12.2025, головуючий суддя І інстанції: Волошин Д.А., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 08.12.25 по справі № 520/26516/25

за позовом ОСОБА_1

до Департаменту боротьби з наркозлочинністю Національної поліції України

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Департаменту боротьби з наркозлочинністю Національної поліції України, в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Департаменту боротьби з наркозлочиністю Національної поліції України щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення у вигляді компенсації за невикористану частину щорічної відпустки (28 днів) за 2015, 2018 роки;

- зобов`язати Департамент боротьби з наркозлочинністю Національної поліції України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення у вигляді компенсації за невикористану частину щорічної відпустки (28 днів) за 2015, 2018 роки.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 08.12.2025 задоволено позовну заяву ОСОБА_1 до Департаменту боротьби з наркозлочинністю Національної поліції України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Визнано протиправною бездіяльність Департаменту боротьби з наркозлочинністю Національної поліції України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації за невикористану частину щорічної основної та додаткової оплачуваної відпусток у загальній кількості - 28 діб.

Зобов`язано Департамент боротьби з наркозлочинністю Національної поліції України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану частину щорічної основної та додаткової оплачуваної відпусток у загальній кількості - 28 діб.

Не погодившись з вказаним рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 08.12.2025 по справі №520/26516/25 та ухвалити нове судове рішення, яким позовну заяву залишити без розгляду у зв`язку з пропуском позивачем строку звернення до суду, в разі якщо суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що позивачем строк звернення до суду не пропущено, то відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції не враховано, що порядок надання, обчислення тривалості основних та додаткових відпусток повністю урегульований нормами спеціального Закону № 580-VIII, що окремо є самостійною підставою для виключення практики субсидіарного застосування до відносин проходження та припинення служби в поліції, загальних норм трудового законодавства.

За невикористану у році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону (частина 10 статті 93 Закону № 580-VIII). Зауважує, що спеціальний Закон №580-VIII не містить інших умов виплати грошової компенсації за невикористані поліцейським відпустки при звільненні зі служби в поліції, ніж виплата грошової компенсації лише за невикористану у році звільнення відпустку. Зобов`язання судом відповідача здійснити такі виплати, з урахуванням положень статті 60 Закону № 580-VIII (в редакції Закону № 2123-IX, що набули чинності з 01.05.2022), є прямим порушенням релевантної норми матеріального права та призведе у свою чергу до порушень бюджетного законодавства нецільового використання бюджетних коштів в умовах воєнного стану. Наведена норма матеріального права має імперативний характер, оскільки встановлює для органу державної влади обов`язок (спосіб) діяти певним чином, а саме виплачувати компенсацію лише за невикористану відпустку у році звільнення поліцейського.

ОСОБА_1 звільнено з поліції в березні 2021 року наказом ДБН від 11.03.2021 року № 46 о/с, виплачено грошову компенсацію за невикористані відпустки у році звільнення з поліції , а отже відповідач у спірних правовідносинах діяв повністю на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені спеціальним законом № 580-VIII (в редакції що діяла на момент звільнення позивача зі служби в поліції), відповідно до спеціальної «правової процедури», встановленої Порядком № 260 та Порядком № 1235.

Крім того, звертає увагу на пропуск позивачем строку звернення до суду із вказаним позовом.

Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Колегія суддів зазначає, що з огляду на ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п.3 ч. 1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи ( в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у них доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін ( у порядку письмового провадження).

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що позивач проходив службу в Головному управлінні Національної поліції в Харківській області у період з 07.11.2015 по 25.12.2019.

Відповідно до наказу Головного управління Національної поліції в Харківській області від 24 грудня 2019 року №93о/с дск переведений для подальшого проходження служби до ГУНП в Одеській області, де проходив службу у період з 25.12.2019 року по 04.08.2020 року.

Відповідно до наказу Головного управління Національної поліції в Одеській області від 12 серпня 2020 року №1091 о/с «по особовому складу» направлено для подальшого проходження служби до Департаменту боротьби з наркозлочинністю Національної поліції України з 05.08.2020 року (а.с.13).

Згідно з наказом Департаменту боротьби з наркозлочинністю Національної поліції України від 11 березня 2021 року №46 о/с позивач звільнений згідно із п. 7 ч. 1 ст. 77 законом України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 № 580-VIII, за власним бажанням з 31 березня 2021 року (а.с.64).

З відповіді Головного управління Національної поліції України в Харківській області від 10.07.2024 на адвокатський запит представника позивача, зокрема, вбачається, що ОСОБА_1 за період проходження служби в ГУНП в Харківській області з 07.11.2015 по 25.12.2019 щорічну відпустку за 2015 рік не використав у кількості 03 діб, а 2018 рік не використав 10 діб основної та 15 діб додаткової відпустки.

Позивач вважаючи протиправною бездіяльність відповідача, стосовного того, що після звільнення не нараховано та не виплачено компенсацію за невикористану частину щорічної відпустки (28 днів) за 2015, 2018 роки, звернувся до суду з цим позовом.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з підстав їх обґрунтованості.

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суспільні відносини з приводу отримання публічними службовцями винагороди за публічну службу унормовані, насамперед, приписами ч. 1 ст. 43, ч. 7 ст. 43 Конституції України, Законом України від 15.11.1996 № 504/96-ВР "Про відпустки" (далі за текстом - Закон № 504/96-ВР), Законом України від 22.10.1993 № 3551-ХІІ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (далі за текстом - Закон № 3551-ХІІ), Законом України від 02.07.2015 № 580-VIII "Про Національну поліцію" (далі за текстом - Закон № 580-VIII), Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП), Порядком та умовами виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських (затверджені наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 № 260, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 29.04.2016 за № 669/28799; далі за текстом - Порядок № 260).

Закон № 580-VІІІ визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.

Відповідно до частин першої та третьої статті 59 Закону № 580-VІІІ служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.

Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік і форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.

Проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (стаття 60 Закону № 580-VІІІ).

Згідно з частинами першою та другою статті 92 Закону № 580-VIII поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом. Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.

Частинами першою та другою статті 94 Закону № 580-VІІІ обумовлено, що поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання.

Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.

Положення Порядку № 260 визначають критерії виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських.

Пунктом 3 Розділу І Загальні положення Порядку № 260 передбачено, що грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання. До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Розділом ІІІ Порядку № 260 врегульовано окремі питання виплати грошового забезпечення.

Наказом МВС України від 08.11.2023 № 903 "Про затвердження Змін до Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських" (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 15.11.2023 за № 1982/41038) до пункту 8 Розділу ІІІ Окремі питання виплати грошового забезпечення Порядку № 260 було внесено зміни.

Зміни набрали чинність з 21.11.2023.

Так, абзацами сьомим - восьмим пункту 8 Розділу ІІІ Окремі питання виплати грошового забезпечення Порядку № 260 встановлено, що поліцейським, які звільняються зі служби в поліції, виплачується грошова компенсація за всі невикористані під час проходження служби дні щорічних основної та додаткової оплачуваних відпусток поліцейського.

Виплата грошової компенсації за невикористану відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення. У випадку призупинення виплати грошового забезпечення з підстав, зазначених у пункті 7 цього розділу, виплата компенсації за невикористану відпустку проводиться з розміру грошового забезпечення, яке було встановлено на день призупинення, крім премії (абзац десятий пункту 8 Розділу ІІІ Окремі питання виплати грошового забезпечення Порядку № 260).

Таким чином, за нормами Закону № 580-VIII та Порядку № 260, не використана частина відпусток (щорічна, додаткова) поліцейськими за минулі роки проходження служби, компенсується в грошовій формі.

Окрім того, аналізуючи наведені норми законодавства, суд дійшов висновку, що законом не виключаються випадки, коли поліцейським відпустка не буде використана протягом календарного року і не передбачено позбавлення поліцейського права на основну та додаткову відпусту із збереженням заробітної плати, яку він уже отримав в попередньому календарному році.

Рішенням Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002 у справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми, у яких визначені основні трудові права працівників - КЗпП України.

Отже, з огляду на відсутність правового врегулювання питання виплати грошової компенсації поліцейському невикористаної відпустки за минулі роки положеннями спеціальних правових норм Закону № 580-VІІІ і Порядку № 260, при вирішенні даного спору підлягають застосуванню приписи загальних актів права - КЗпП України і Закону № 504/96-ВР.

Окрім того, згідно з абз. 6 ч. 1 ст. 12 Закону України від 15.03.2022 № 2136-ІХ "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" у разі звільнення працівника у період дії воєнного стану йому виплачується грошова компенсація відповідно до статті 24 Закону України "Про відпустки".

Колегія суддів зауважує, що у розумінні ч. 1 ст. 1 Закону України від 10.12.2015 № 889-VIII "Про державну службу" державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави, зокрема щодо: 1) аналізу державної політики на загальнодержавному, галузевому і регіональному рівнях та підготовки пропозицій стосовно її формування, у тому числі розроблення та проведення експертизи проектів програм, концепцій, стратегій, проектів законів та інших нормативно-правових актів, проектів міжнародних договорів; 2) забезпечення реалізації державної політики, виконання загальнодержавних, галузевих і регіональних програм, виконання законів та інших нормативно-правових актів; 3) забезпечення надання доступних і якісних адміністративних послуг; 4) здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства; 5) управління державними фінансовими ресурсами, майном та контролю за їх використанням; 6) управління персоналом державних органів; 7) реалізації інших повноважень державного органу, визначених законодавством.

За визначенням ч. 2 ст. 1 Закону України від 10.12.2015 № 889-VIII "Про державну службу" державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.

Відповідно до ч. 1 ст. 22 Закону України від 25.03.1992 № 2232-ХІІ "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі - Закон № 2232-XII), військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Як зазначено у ч. 1 ст. 59 Закону України від 02.07.2015 № 580-VIII "Про Національну поліцію", служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.

З огляду на те, що на всіх державних службовців рівною мірою мають поширюватись окреслені законодавцем у ч. 1 ст. 4 Закону України від 10.12.2015 № 889-VIII "Про державну службу" принципи державної служби, суд у контексті застосування приписів ст. 8 Конституції України не знаходить правових підстав для застосування до випадків виплати поліцейським при звільненні з поліцейської служби (котра є різновидом державної служби) грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки іншого правового режиму, ніж до випадків виплати військовослужбовцям при звільненні з військової служби (котра є різновидом державної служби) грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки.

Частиною 1 статті 4 Закону України від 15.11.1996 № 504/96-ВР "Про відпустки" установлюються, зокрема, щорічні основні та додаткові відпустки.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону № 504/96-ВР і ч. 1 ст. 83 Кодексу законів про працю України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи АІ групи.

Підстав для незастосування положень ч. 1 ст. 24 Закону № 504/96-ВР і ч. 1 ст. 83 Кодексу законів про працю України до спірних правовідносин не вбачається.

Натомість, колегія суддів зауважує, що компенсація за невикористані дні відпустки не обмежується тільки роком звільнення поліцейського та поширюється на роки, що передували року із подією звільнення.

Отже, у випадку звільнення особи з лав Національної поліції України суб`єкт владних повноважень обтяжений обов`язком за власною ініціативою провести грошову компенсацію усіх невикористаних публічним службовцем днів, як основної, так і додаткової відпустки.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 160/10875/19, від 31.03.2021 у справі № 320/3843/20, від 30.11.2022 у справі № 640/85/20.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що на час прийняття наказу про звільнення позивача, відповідачем протиправно не проведено усіх необхідних розрахунків з приводу нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні основної та додаткової відпустки.

Стосовно посилань відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно з частиною другою статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частиною третьою статті 122 КАС України передбачено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.

Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п`ятою статті 122 КАС України.

Водночас положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.

Разом із тим, такі правовідносини регулюються ст. 233 КЗпП України, адже зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, положення ст. 233 КЗпП України у частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед ч. 5 ст. 122 КАС України.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.07.2024 у справі № 990/156/23 зазначила, що стаття 233 КЗпП України є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Указана норма поширює свою дію на всіх працівників і службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну чи державну службу.

Офіційне тлумачення положення вказаної норми надав Конституційний Суд України у рішеннях від 15.10.2013 № 8-рп/2013 і № 9-рп/2013.

Так, у рішенні від 15.10.2013 № 8-рп/2013 (справа № 1-13/2013) Конституційний Суд України дійшов висновку, що в аспекті конституційного звернення, положення частини другої статті 233 КЗпП України у системному зв`язку з положеннями статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Згідно з пунктом 2.1 мотивувальної частини вказаного рішення поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків.

Верховний Суд, надаючи оцінку поняттям «грошова винагорода», «одноразова грошова допомога при звільненні» та «оплата праці» і «заробітна плата», які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, вказав, що вказані поняття є рівнозначними.

Під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти всі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Частиною 2 ст. 233 КЗпП України (в редакції до 19.07.2022) встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України № 2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022 частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції: «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

з заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

Отже, до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Колегія суддів звертає увагу, що спір у цій справі стосується нарахування та виплати компенсації за невикористану частину щорічної основної та додаткової оплачуваної відпусток за 2015 та 2018 роки, тобто, спірними у даній справі є правовідносини, які виникли до 19.07.2022.

З огляду на зазначене, позивач не пропустив строк звернення до суду, оскільки спірні правовідносини стосуються періоду до 19.07.2022, а вони не обмежується будь-яким строком звернення до суду.

А відтак, доводи відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду з адміністративним позовом, є необґрунтованими.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог, шляхом визнання протиправною бездіяльність Департаменту боротьби з наркозлочинністю Національної поліції України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації за невикористану частину щорічної основної та додаткової оплачуваної відпусток у загальній кількості - 28 діб та зобов`язання Департаменту боротьби з наркозлочинністю Національної поліції України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану частину щорічної основної та додаткової оплачуваної відпусток у загальній кількості - 28 діб.

Колегія суддів, переглянувши рішення суду першої інстанції, дійшла висновку, що при прийнятті рішення, суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального права.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Згідно із ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Департаменту боротьби з наркозлочинністю Національної поліції України - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 08.12.2025 по справі № 520/26516/25 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя А.О. Бегунц

Судді Я.В. П`янова В.Б. Русанова