Постанова від 09 липня 2026 р. у справі №757/55880/25-ц — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження: Доповідач - Кафідова О.В.

№ 22-ц/824/8311/2026

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ Справа №757/55880/25-ц

10 липня 2026 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Кафідової О.В.

суддів - Оніщука М.І.

- Шебуєвої В.А.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 20 січня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Бусик О.Л., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, -

в с т а н о в и в:

У листопаді 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вищезазначеним позовом, у якому просила стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за час затримки виплати всіх належних сум при звільненні по день фактичного розрахунку (02.09.2025), що складає період затримки з 30.08.2025 по 02.09.2025 (чотири календарні дні) у розмірі 4 661,64 грн та витрати з оплати судового збору у розмірі 1 211,20 грн.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилалася на те, що у період з 09.03.2023 по 29.08.2025 вона працювала на посаді фахівця управління з кадрового діловодства АТ КБ «Приватбанк». На підставі наказу № E.DN-УВ-2025-7839190 від 15.08.2025, її було звільнено з роботи на підставі ст. 38 КЗпП України за власним бажанням, останній робочий день 29.08.2025.

Вказує, що до дня звільнення вона мала тимчасову непрацездатність і перебувала на лікарняних з 16.08.2025 по 18.08.2025 (ЛН № 18310672-2033911191-1) та з 19.08.2025 по 20.08.2025 (ЛН № 18310672-2033979628-1). Обидва листки непрацездатності були внесені нею у внутрішню робочу систему обліку ЛН відповідача вчасно і набули статусу готовності до сплати не пізніше 28.08.2025.

За першим листком непрацездатності (№ 18310672-2033911191-1, період тимчасової непрацездатності 16.08.2025-18.08.2025, виплата надійшла 28.08.2025.

Другий листок непрацездатності (№18310672-2033979628-1, період тимчасової непрацездатності 19.08.2025-20.08.2025) став готовим до сплати 28.08.2025, проте оплата за нього не була здійснена у день її звільнення (29.08.2025), як того вимагає ч. 1 ст. 116 КЗпП України та Постанова КМУ від 26.06.2015 № 440 «Про затвердження Порядку оплати перших п`яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов`язаної з нещасним випадком на виробництві, за рахунок коштів роботодавця» (де зазначено, що оплата перших п`яти днів тимчасової непрацездатності здійснюється за рахунок коштів роботодавця).

У зв`язку з цим, 02.09.2025 нею була надіслана до відповідача заява про виплату несплачених їй при звільненні відповідних сум, а саме: допомоги за другим листком непрацездатності (№18310672-2033979628-1, ТН 19.08.2025-20.08.2025), а також з вимогою сплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного остаточного розрахунку.

02.09.2025 АТ КБ «Приватбанк» було здійснено виплату допомоги за другим листком непрацездатності (№18310672-2033979628-1, ТН 19.08.2025- 20.08.2025), проте вимогу щодо сплати суми середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного остаточного розрахунку було залишено без задоволення.

22.09.2025 вона отримала відповідь АТ КБ «Приватбанк» № 20.1.0.0.0/7-250902/46631 від 22.09.2025, у якій останній зазначив, що не вбачає наявність порушень з його боку, оскільки діяв відповідно до вимог законодавства, і тому підстав для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України в його діях не немає.

Позивач не погоджується з наведеним та посилається на те, що при її звільненні відповідач, як роботодавець допустив порушення ст. 116 КЗпП України, не здійснив виплату усіх належних їй сум, які підлягають обов`язковій виплаті у день звільнення, що є підставою для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 20 січня 2026 року в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач призначив та виплатив позивачці допомогу по тимчасовій непрацездатності за листком непрацездатності № 18310672-2033979628-1 у передбачений законодавством та внутрішніми документами Банку порядок та строк. Оскільки вина відповідача у затримці оплати листка непрацездатності не встановлена, то відсутні підстави для застосування до останнього відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.

Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, 18 лютого 2026 року ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що рішення є незаконним та необґрунтованим, таким, що прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального права, порушенням норм процесуального права та неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи.

Так апелянт посилається на те, що чинним законодавством передбачено, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; при невиконанні такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Таким чином, на підставі зазначених вище законодавчих норм та спираючись на зміст ст. 117 КЗпП України «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців

Оплати перших п`яти днів тимчасової непрацездатності здійснюється за рахунок коштів роботодавця. У зв`язку з чим зауважує, що період обох лікарняних складає 5 календарних днів, тобто їх оплата здійснюється за рахунок коштів роботодавця.

Ухвалюючи рішення суд проігнорував факт припинення трудових відносин, зокрема, не встановив і не надав оцінки тому, що на момент виплати (02.09.2025) позивач вже не була працівником Банку. Отже, до неї не могли бути застосовуватися внутрішні регламенти Банку щодо строків виплати зарплати діючим працівникам. Натомість суд підтримав посилання відповідача на ч. 2 ст. 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та внутрішні Положення Банку.

Суд встановив факт готовності листка непрацездатності до сплати 28.08.2025 (до звільнення) та призначення допомоги 29.08.2025 (в день звільнення), однак проігнорував той факт, що за наявності технічної та правової можливості розрахунок не був проведений саме в день звільнення, як того вимагає ст. 116 КЗпП.

У квітня 2026 року АТ КБ «Приватбанк» подало відзив на апеляційну скаргу, в якому просило її відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.

У квітня 2026 року ОСОБА_1 подала відповідь на відзив на апеляційну скаргу.

Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно з вимогами частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 працювала в АТ КБ «Приватбанк» з 09.03.2023 по 29.08.2025, що підтверджується копією трудового договору, та наказу про прийняття № E.DN-КП-2023-6789702 від 08.03.2023.

Відповідно до наказу про звільнення № E.DN-УВ-2025-7839190 від 15.08.2025, ОСОБА_1 було звільнено з роботи на підставі ст. 38 КЗпП України за власним бажанням, останній робочий день 29.08.2025.

Згідно інформації веб-Порталу Пенсійного фонду України у серпні 2025 року ОСОБА_1 було відкрито два е-листка непрацездатності: ЛН 18310672-2033911191-1 з 16.08.2025 по 18.08.2025; ЛН 18310672-2033979628-1 з 19.08.2025 по 20.08.2025.

Так, після набуття зазначеними листками непрацездатності статусу «готовий до сплати (виданий)» Банком було розглянуто листки непрацездатності № 18310672- 2033911191-1, та № 18310672-2033979628-1 в межах десяти робочих днів з дня їх надходження, що підтверджується документами про призначення допомоги з тимчасової втрати працездатності (витяг з документу № Е.18.0.3.3/1- 7913033 від 29.08.2025, витяг з документу № Е.18.0.3.3/1-7896625 від 27.08.2025).

Листок непрацездатності за період з 16-08-2025 по 18-08-2025 № 18310672- 2033911191-1 було оплачено роботодавцем 28.08.2025, здійснено виплату у розмірі 2 487, 82 грн.

Листок непрацездатності за період з 19-08-2025 по 20-08-2025 № 18310672- 2033979628-1 було оплачено роботодавцем 02.09.2025, здійснено виплату у розмірі 1 658,55 грн., що підтверджується випискою АТ КБ «Приватбанк».

02.09.2025 ОСОБА_1 звернулася до АТ КБ «Приватбанк» із заявою про виплату несплачених їй при звільненні відповідних сум, а саме: допомоги за другим листком непрацездатності (№18310672-2033979628-1, ТН 19.08.2025-20.08.2025), а також з вимогою сплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного остаточного розрахунку.

АТ КБ «Приватбанк» листом від 22.09.2025 № 20.1.0.0.0/7-250902/46631 повідомив позивача, проте, що Банк не вбачає наявність порушень зі свого боку, оскільки діяв відповідно до вимог законодавства, і тому підстав для відповідальності передбаченої ст. 117 КЗпП України в його діях не вбачається.

Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України.

За змістом частини першої статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення.

Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У статті 117 КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2025 року в справі № 306/2708/23 (провадження № 14-84цс25) зазначено, що «передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні, факт проведення з ним остаточного розрахунку та встановлення вини.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 07 квітня 2020 року у справі № 591/1079/19 (провадження № 61-20246св19) вказано, що у статті 116 КЗпП України йдеться про виплати всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, що не обмежується лише заробітною платою, а включає в себе також інші нарахування, у тому числі й допомогу у зв`язку із тимчасовою втратою працездатністю за перші п`ять днів тимчасової непрацездатності.

Враховуючи те, що оплата перших п`яти днів тимчасової непрацездатності здійснюється за рахунок коштів роботодавця, то такі кошти відносяться до виплат, які належать працівнику при звільненні та у разі несплати яких настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України. Аналогічний висновок щодо застосування норми права у подібних відносинах зроблений Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду у постанові від 04 вересня 2019 року у справі № 404/3447/17.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 липня 2023 року у справі № 552/16890/20 (провадження № 14-15цс23), на яку посилається заявник апеляційній скарзі, зазначено, що допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю за перші п`ять днів тимчасової непрацездатності, що здійснюється за рахунок коштів роботодавця, є складовою виплат, які належать працівнику при звільненні. Для віднесення допомоги у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю застрахованим особам, що виплачується Фондом соціального страхування починаючи з шостого дня непрацездатності, до виплат при звільненні, передбачених статтею 116 КЗпП України, визначальною є обставина, чи є на момент звільнення працівника роботодавець розпорядником коштів, що належать до виплати звільнюваному працівнику, і хто винен у тому, що такі кошти не виплачені. Якщо страхові кошти перераховано до звільнення працівника і роботодавець став розпорядником таких коштів, то в розумінні частини першої статті 116 КЗпП України такі кошти належать до виплат, які мають бути сплачені працівнику в день звільнення.

Враховуючи наведене, встановивши, що виплата позивачці допомоги у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю мала бути здійснена за рахунок коштів роботодавця, колегія суддів вважає, що такі кошти належали до виплат, які мали бути сплачені позивачці при звільненні 29.08.2025 року.

Умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При цьому обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто реальним виконанням цього обов`язку. Саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Судом встановлено, що дата відкриття листка непрацездатності ОСОБА_1 № 18310672-2033979628-1 - 19.08.2025, закриття - 20.08.2025, набув статусу «готовий до сплати (виданий)» - 28.08.2025. Отже, на день звільнення позивача - 29.08.2025 року листок непрацездатності вже набув статусу «готовий до виплати», проте відповідач відповідний розрахунок за ним провів лише 03.09.2025 року, тобто через 3 дні після звільнення позивачки.

Враховуючи наведене, встановивши, що з вини відповідача належні позивачці суми, а саме допомогу у зв`язку із тимчасовою втратою працездатністю за перші п`ять днів тимчасової непрацездатності, не були виплачені у передбачені статтею 116 КЗпП України строки, колегія суддів доходить висновку, що відповідача підлягає стягненню середній заробіток за час розрахунку при звільненні.

Порядок обчислення середньої заробітної плати для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні визначено постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

Оскільки перший робочий день після звільнення припадає на суботу (30.08.2025), то розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні необхідно здійснювати з наступного за ним робочого дня, тобто з 01 по 02 вересня 2025 року, що становить 2 робочих дні.

Отже, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за 2 робочих дні в розмірі 2758,54 грн, вказана сума зазначена без відрахування податків та обов`язкових платежів, які мають бути відраховані під час виконання рішення суду.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно ч.ч.1ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення заявлених позовних вимог.

При поданні позовної заяви позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 1 211,20 грн., при поданні апеляційної скарги- 1 816,50 грн.

З урахуванням того, що за результатами розгляду справи позов було задоволено частково (37,72%), то з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 456,86 грн. та за подання апеляційної скарги у розмірі 685,18 грн.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 268, 367, 368, 372, 374, 381-381 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 20 січня 2026 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 2 758,54 грн, з відрахуванням з вказаної суми податків та обов`язкових платежів, які мають бути відраховані під час виконання рішення суду.

Стягнути з Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 456,86 грн. та за подання апеляційної скарги у розмірі 685,18 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий: Судді: