Постанова від 07 липня 2026 р. у справі №378/1484/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

03110, м. Київ, вул. Солом`янська, 2-а, e-mail: inbox@kia.court.gov.ua

Єдиний унікальний номер справи № 378/1484/25 Головуючий у суді першої інстанції - Марущак Н. М.

Номер провадження № 22-ц/824/10641/2026 Доповідач в суді апеляційної інстанції - Яворський М.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 липня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді: Яворського М.А.,

суддів: Кашперської Т.Ц., Фінагеєва В.О.,

за участю секретаря - Марченко А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником Неживок Ігорем Вікторовичем , на рішення Ставищенського районного суду Київської області від 20 березня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Марущак Н.М., у селищі Ставище, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа Таращанський відділ державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів на утримання дитини,-

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_3 про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів на утримання дитини, у якому просила суд стягнути з відповідача на її користь неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів на утримання сина в сумі 478 098,37 грн.

Позов обґрунтовує тим, що вона та ОСОБА_3 є колишнім подружжям, шлюб між ними розірвано рішенням Ставищенського районного суду від 10 листопада 2017 року. У шлюбі у них народився син, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до виконавчого листа від 17 липня 2015 року, виданого Ставищенським районним судом по справі ЄУН 378/574/15-ц, провадження № 2/378/190/15, із ОСОБА_3 стягнуто на її користь аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_4 у розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) щомісячно до повноліття дитини, але не менше ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи з 01 липня 2015 року.

Вказаний виконавчий лист перебуває на примусовому виконанні в Таращанському ВДВС у Білоцерківському районі Київської області ЦМУМЮ (м. Київ) (виконавче провадження № НОМЕР_7). Відповідач допустив утворення значної суми заборгованості. Станом на 01 вересня 2025 року заборгованість по сплаті аліментів складає 478 098, 37 грн.

За період з січня 2022 року по вересень 2025 року загальний розмір неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів відповідачем становить 478 098,37 грн.

Рішенням Ставищенського районного суду Київської області від 20 березня 2026 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 , на користь ОСОБА_1 пеню за прострочення сплати аліментів у сумі 50 000, 00 грн. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь держави судовий збір в сумі 1211, 20 грн.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням представник ОСОБА_1 - Неживок І.В. подав апеляційну скаргу, відповідно до якої просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції в частині незадоволених позовних вимог ОСОБА_1 та задовольнити позовні вимоги останньої в повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що висновок суду першої інстанції про відсутність умислу від сплати аліментів з боку відповідача та про відсутність його вини у виникненні заборгованості зі сплати аліментів у період проходження військової служби не відповідає встановленим обставинам справи. Матеріалами справи підтверджується, що відповідач був обізнаний про покладений на нього обов`язок сплачувати аліменти у розмірі, визначеному рішенням суду. Водночас надані докази свідчать, що протягом зазначеного періоду він не перебував безперервно в районі бойових дій чи на лікуванні, а отже мав реальну можливість виконувати свій обов`язок.

Крім того, відповідач періодично здійснював платежі в рахунок аліментів, що підтверджує наявність у нього можливості їх сплачувати. Однак розмір цих платежів не відповідав визначеному судовим рішенням розміру аліментів та був істотно меншим. За таких обставин сам факт часткової сплати не спростовує вини у виникненні заборгованості, а навпаки свідчить про можливість належного виконання обов`язку зі сплати аліментів.

З довідки розрахунку заборгованості зі сплати аліментів від 01 вересня 2025 року вбачається, що відповідач регулярно отримував дохід.

Висновок суду про те, що відповідач не мав можливості контролювати утримання аліментів, а відповідальність за їх стягнення покладається на державного виконавця, суперечить нормам матеріального права. Відповідно до статті 180 СК України саме на батьків покладено обов`язок утримувати дитину до досягнення нею повноліття, а тому саме відповідач зобов`язаний забезпечити належне та своєчасне виконання рішення суду про сплату аліментів. Невчинення державним виконавцем окремих виконавчих дій не звільняє боржника від цього обов`язку та не виключає його відповідальності за прострочення виконання рішення суду.

Крім того вказує, що на відповідача покладено обов`язок повідомляти органи виконавчої служби про зміну місця роботи для того, щоб виконавець вжив заходів для виконання рішення суду.

Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив.

При апеляційному розгляді справи представник апелянта ОСОБА_1 - Неживок І.В. в режимі відеоконференцзв`язку підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, та просив її задовольнити, рішення суду скасувати та ухвалити у вказаній справі нове судове рішення про задоволення позову у повному обсязі з підстав, зазначених в позовній заяві та мотивів, викладених в апеляційній скарзі.

Обґрунтовуючи свої доводи зазначав, що відповідач у справі ОСОБА_3 , будучи достеменно обізнаним про покладення на нього обов`язку утримувати дитину - сина позивачки ОСОБА_1 - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , шляхом сплати присуджених рішення суду аліментів вказаний обов`язок в період із січня 2022 року по серпень 2025 року виконував періодично і не в повному обсязі у зв`язку із чим на дату подачі позову -16 жовтня 2025 року розмір заборгованості зі сплати аліментів встановлених рішенням суду становить 478098,37 грн. У зв`язку із несвоєчасним виконанням відповідачем обов`язку зі сплати присуджених рішенням суду аліментів вважав, що відповідач повинен був сплатити неустойку у розмірі 470519,26 грн. Зазначає, що суд першої інстанції задовольняючи позов частково та стягуючи неустойку в розмірі 50000 грн, безпідставно вказав, що вини відповідача у несвоєчасній сплаті аліментів немає у період із лютого 2022 року по червень 2024 року.

Відповідач у справі ОСОБА_3 , будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи (а.с.209) до суду апеляційної інстанції не з`явився. Доказів поважності неявки суду не подав.

У відповідності до вимог ст. 130, 372 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи, а тому колегія суддів вважає можливим слухати справу за відсутності належно повідомленого відповідача у справі ОСОБА_3 .

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача адвоката Неживок І.В., дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Суд першої інстанції встановив, що рішенням Ставищенського районного суду Київської області від 17 липня 2015 року по справі №378/574/15-ц, з відповідача ОСОБА_3 на користь позивачки стягнуто аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 від усіх видів заробітку (доходу), але не менше, ніж 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи стягнення з 01 липня 2015 року і до досягнення дитиною повноліття (а. с. 84).

Рішенням Ставищенського районного суду Київської області від 10 листопада 2017 року шлюб між сторонами розірвано (а. с. 85).

З метою примусового виконання виконавчого листа, виданого 20 липня 2015 року за вищевказаним рішенням суду по справі №378/574/15-ц про стягнення аліментів, 22 вересня 2015 року було відкрито виконавче провадження № НОМЕР_7, виконавчий лист перебуває на примусовому виконанні в Таращанському ВДВС у Білоцерківському районі КМУМЮ України (а. с. 100, 105).

Відповідно до розрахунку заборгованості по сплаті аліментів по виконавчому провадженні НОМЕР_6, який сформований державним виконавцем Таращанського відділу державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Степанюком М. А., станом на 1 вересня 2025 року заборгованість ОСОБА_3 по сплаті аліментів по виконавчому провадженню № НОМЕР_7, починаючи з січня 2022 року становить 478098,37 грн. (а. с. 13 - 15, 86 - 87).

З вказаного розрахунку встановлено, що відповідачем ОСОБА_3 сплачено аліменти у січні 2022 року 2500 грн, в травні 2022 року у розмірі 2500 грн, в червні 2022 року 2500 грн, в серпні 2022 року 15000 грн, в листопаді 2022 року 3000 грн, в грудні 2022 року 13500 грн, в лютому 2023 року 10000 грн, в березні 2023 року 3000 грн, в травні 2023 року 5000 грн, в червні 2023 року 5000 грн, в травні 2024 року 5000 грн, в липні 2024 року 5000 грн, в грудні 2024 року 3000 грн, в березні 2025 року 2350 грн, в червні 2025 року 1500 грн.

Відповідно до уточненого розрахунку пені за прострочення сплати аліментів, поданого представником позивачки, за період з 1 лютого 2022 року по 1 вересня 2025 року сума пені за прострочення сплати аліментів по виконавчому провадженню № НОМЕР_7, становить 470519,26 грн (а. с. 88 - 93).

З матеріалів справи вбачається, що з 27 лютого 2022 року по 10 червня 2024 року відповідач був мобілізований та проходив військову службу.

Зокрема, згідно довідки Військової частини НОМЕР_1 від 01 вересня 2023 року відповідач відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №69/2022 «Про загальну мобілізацію» 27 лютого 2022 року був призваний по мобілізації та з вказаного часу проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 (а. с. 142).

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 10 червня 2024 року №168 сержант ОСОБА_3 , командир 3 стрілецького відділення 2 стрілецького взводу 3 стрілецької роти військової частини НОМЕР_1 Десантно-штурмових військ Збройних Сил України, звільнений з військової служби у запас за підпунктом "г" статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу" (а. с. 140 - 141).

Відповідач ОСОБА_3 в період з 09.03.2022 по 31.03.2022 року; з 09.04.2022 по 23.06.2022 року; з 29.06.2022 по 09.12.2022 року; з 11.02.2023 по 28.02.2023 року брав участь у заходах необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення таінтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи в Київській області, м. Баришівка; Сумській області, Охтирського району, н.п. Велика Писарівна; Донецькій області, Бахмутського району, н.п. Міньківка, що підтверджується довідкою командира військової частини НОМЕР_1 від 12.05.2024 (а. с. 143).

Суд першої інстанції вирішуючи вказаний спір та частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_6 мотивував своє рішення тим, що у період перебування відповідача на військовій службі виконавчий лист про стягнення аліментів з відповідача в користь позивача перебував на примусовому виконанні і саме державний виконавець мав проводити виконавчі дії та скеровувати на виконання судовий наказ по місцю роботи, служби боржника, відповідно до розділу ІХ Закону України "Про виконавче провадження". Підприємство, військова частина, установа мали здійснити відрахування із доходів боржника і перерахувати на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби.

Натомість в період проходження військової служби з 27 лютого 2022 року відповідач самостійно здійснював перерахунок коштів на карту позивача в рахунок сплати аліментів (у січні 2022 року 2500 грн, в травні 2022 року у розмірі 2500 грн, в червні 2022 року 2500 грн, в серпні 2022 року 15000 грн, в листопаді 2022 року 3000 грн, в грудні 2022 року 13500 грн, в лютому 2023 року 10000 грн, в березні 2023 року 3000 грн, в травні 2023 року 5000 грн, в червні 2023 року 5000 грн, в травні 2024 року 5000 грн).

З вищевказаної довідки заборгованості по сплаті аліментів (а. с. 13 -15) вбачається, що до початку мобілізації відповідача до ЗСУ останній заборгованості по сплаті аліментів не мав.

Даючи оцінку запереченням ОСОБА_3 суд першої інстанції врахував ту обставину, що відповідач під час військової служби отримав поранення, перебував на лікуванні. Зокрема, відповідно до довідки військової частини НОМЕР_1 від 29 березня 2023 року ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 під час виконання бойового завдання - утримання позиції, виявлення та знешкодження противника поблизу селища Міньківка Бахмутського району Донецької області внаслідок ворожого обстрілу з міномету отримав поранення, після чого був евакуйований з позицій ЗСУ силами та засобами медичної служби військової частини (а. с. 147). Відповідно до довідки військової частини НОМЕР_2 військово-лікарської комісії від 14 квітня 2023 року ОСОБА_3 отримав вогнепальне сліпе осколкове наскрізне поранення м`яких тканин правої гомілки (16.02.2023) (а. с. 146). Згідно виписок медичних установ ОСОБА_3 перебував на стаціонарному лікуванні з 16.02.2023 по 22.02.2023 та з 23.02.2023 по 08.03.2023 (а. с. 148-149, 150).

Тому на підставі викладеного суд першої інстанції виснував, що умислу ухилення від сплати аліментів з боку відповідача в період проходження ним військової служби з лютого 2022 року по червень 2024 року не встановлено.

Матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про винні дії ОСОБА_3 по несплаті аліментів в період з лютого 2022 року по червень 2024 року, враховуючи, що відповідач в період з 27.02.2022 року по 10.06.2024 року був мобілізований та проходив військову службу.

Порядок проведення стягнення з доходів боржника не залежить від його волевиявлення, тим більше, відповідач не мав можливості контролювати стягнення аліментів, під час проходження служби у лавах Збройних Сил України.

Крім того, державний виконавець мав повноваження щодо виконання судового рішення у примусовому порядку шляхом виявлення джерел отримання доходів особи, звернення стягнення з карткових рахунків відповідача у передбачений законом порядок, однак вказаних виконавчих дій не здійснював.

З урахуванням викладеного суд першої інстанції не вбачав підстав для задоволення вимог про стягнення пені за несвоєчасну сплату аліментів за період з лютого 2022 року по червень 2024 року.

Задовольняючи частково вимоги позивачки в частині стягнення неустойки, місцевий суд погодився з доводами позивача про наявність підстав про стягнення пені за прострочення сплати аліментів за період з часу звільнення відповідача з військової служби - з 1 липня 2024 року по 1 вересня 2025 року розмір яких складає 65066,49 грн - 100% заборгованості по аліментам, який існував на той період (а. с. 88 - 93), однак врахувавши матеріальний стан ОСОБА_3 , суд дійшов висновку про необхідність зменшення розміру неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, що підлягає стягненню з нього, до 50000 грн.

Апеляційний суд не може погодитися із висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Згідно ч.ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає з огляду на наступне.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із частиною другою статті 141 СК України розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом (частина четверта статті 155 СК України).

Відповідно до статті 51 Конституції України та статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати своїх дітей до досягнення ними повноліття.

Згідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду (ч. 5 ст. 11 ЦК України).

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ч. 1 ст. 526 ЦК України).Згідно до ст. Цивільний кодекс України

Згідно до ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.

Частиною 1 та 3 сатті 549 ЦК України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина (частина третя статті 181 СК України).

Частинами першою та другою статті 196 СК України встановлено, що у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.

У разі застосування до особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду, заходів, передбачених частиною чотирнадцятою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження», максимальний розмір пені повинен дорівнювати різниці між сумою заборгованості та розміром застосованих заходів примусового виконання, передбачених частиною чотирнадцятою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження».

Розмір неустойки може бути зменшений судом з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів.

Неустойка (пеня) - це спосіб забезпечення виконання зобов`язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов`язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Це додаткові втрати неналежного боржника, майнове покарання його за невиконання або невчасне виконання обов`язку сплатити аліменти.

Стягнення неустойки є санкцією за ухилення від сплати аліментів.

Положення ЦК України субсидіарно застосовуються для регулювання сімейних відносин. Стягнення пені, передбаченої абзацом 1 частини першої статті 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов`язаної сплачувати аліменти. У СК України не передбачено випадки, коли вина платника аліментів виключається. У такому разі підлягають застосуванню норми цивільного законодавства. Якщо платник аліментів доведе, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов`язання, то платник аліментів є невинуватим у виникненні заборгованості і підстави стягувати неустойку (пеню) відсутні. Саме на платника аліментів покладено обов`язок доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів (див.: постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2020 року у справі № 661/905/19 (провадження № 61-16670сво19), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24 лютого 2025 року у справі № 206/4992/21 (провадження № 61-12735сво23)).

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві (див.: пункт 8.25 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №902/417/18 (провадження № 12-79гс19), пункт 85 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18)).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Тобто відповідач зобов`язаний довести відсутність його вини у виникненні заборгованості зі сплати аліментів і сплачувати аліменти, що свідчить про наявність презумпції вини платника аліментів у виникненні заборгованості з їх сплати та є підставою для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною першою статті 196 СК України.

При цьому стягнення пені, передбаченої абзацом першим частини першої 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов`язаної сплачувати аліменти.

У справі, яка переглядається апеляційним судом встановлено та не заперечується сторонами, що ОСОБА_3 на підставі рішенням Ставищенського районного суду Київської області від 17 липня 2015 року по справі №378/574/15-ц, зобов`язаний сплачувати на користь позивачки ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 від усіх видів заробітку (доходу), але не менше, ніж 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи стягнення з 01 липня 2015 року і до досягнення дитиною повноліття.

Разом із тим, із матеріалів справи вбачається, що дане зобов`язання відповідач починаючи із лютого 2022 року і до серпня 2025 року виконував періодично і лише частинами.

Так, із розрахунку заборгованості зі сплати аліментів наданого державним виконавцем Таращанського ВДВС у Білоцерківському району Київської області ЦМУМЮ (м.Київ) Степанюком М.А. станом на 01 вересня 2025 року встановлено, що відповідачем ОСОБА_3 сплачено аліменти на користь ОСОБА_1 у січні 2022 року 2500 грн, в травні 2022 року у розмірі 2500 грн, в червні 2022 року 2500 грн, в серпні 2022 року 15000 грн, в листопаді 2022 року 3000 грн, в грудні 2022 року 13500 грн, в лютому 2023 року 10000 грн, в березні 2023 року 3000 грн, в травні 2023 року 5000 грн, в червні 2023 року 5000 грн, в травні 2024 року 5000 грн, в липні 2024 року 5000 грн, в грудні 2024 року 3000 грн, в березні 2025 року 2350 грн, в червні 2025 року 1500 грн (а.с. 13-15).

Суд першої інстанції, звільняючи ОСОБА_3 від сплати пені за несвоєчасне перерахування присуджених судом аліментів на користь позивачки за період із лютого 2022 року по червень 2024 року мотивував своє рішення тим, що відповідач у справі під час військової служби отримав поранення, перебував на лікуванні. Зокрема, відповідно до довідки військової частини НОМЕР_1 від 29 березня 2023 року ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 під час виконання бойового завдання - утримання позиції, виявлення та знешкодження противника поблизу селища Міньківка Бахмутського району Донецької області внаслідок ворожого обстрілу з міномету отримав поранення, після чого був евакуйований з позицій ЗСУ силами та засобами медичної служби військової частини (а. с. 147). Відповідно до довідки військової частини НОМЕР_2 військово-лікарської комісії від 14 квітня 2023 року ОСОБА_3 отримав вогнепальне сліпе осколкове наскрізне поранення м`яких тканин правої гомілки (16.02.2023) (а. с. 146). Згідно виписок медичних установ ОСОБА_3 перебував на стаціонарному лікуванні з 16.02.2023 по 22.02.2023 та з 23.02.2023 по 08.03.2023.

Разом із тим, вказані обставини не спростовують той факт, що у вказаний період відповідачу у справі нараховувалася відповідно заробітна плата за місцем проходження військової служби, і відповідач, будучи обізнаним про покладення на нього зобов`язання за рішенням суду сплачувати аліменти на утримання сина ОСОБА_5 на користь позивачки дані зобов`язання не виконував у повному обсязі, перераховуючи аліменти лише частково.

Посилання суду на отримання відповідачем поранень під час військової служби є обставиною, яка могла бути врахована судом при визначенні вини щодо не своєчасного виконання зобов`язання по сплаті аліментів, однак як вбачається із наданих довідок військової частини лікування тривало не значний період - 16.02.2023 по 22.02.2023 та з 23.02.2023 по 08.03.2023 та не могло перешкодити відповідачу виконати покладений на нього обов`язок сплатити аліменти на утримання сина.

При цьому, відповідач у справі- ОСОБА_3 , приймаючи участь у судому засіданні в суді першої інстанції не вказав на поважні причини неможливості виконання ним покладеного на нього обов`язку в частині сплати аліментів. Доказів на підтвердження цього (окрім довідок військової частини, які фактично не спростовують вини відповідача) суду не надав.

Отже, відповідачем не спростовано презумпцію вини платника аліментів у виникненні заборгованості з їх сплати, що є правовою підставою для застосування до нього відповідальності, передбаченої частиною першою статті 196 СК України.

Апеляційний суд доходить висновку, що заборгованість зі сплати аліментів виникла з вини відповідача, оскільки він у добровільному порядку не вжив заходи щодо сплати аліментів у визначеному судом розмірі, ОСОБА_3 не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що він мав об`єктивні перешкоди для своєчасної сплати аліментів.

Подібний правовий висновок викладений і в постанові Верховного Суду від 16 липня 2025 року у цивільній справі № 359/6170/24, який враховується колегією суддів при вирішенні даного спору.

З урахуванням викладених обставин колегія суддів вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню, а розмір неустойки (пені), який підлягає стягненню повинен становити - 470519,26 грн (а.с. 61-63) з урахування довідки виданої 01 вересня 2025 року державним виконавцем (а.с. 13-15), що відповідає проведеному позивачкою розрахунку із врахуванням положень ст. 196 СК України та правових позицій викладених у постановах від 25.04.2018 у справі № 572/1762/15-ц та від 03.04.2019 у справі № 333/6020/16.

При цьому, колегія суддів враховує і правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 18 квітня 2025 року у справі № 932/541/23 (провадження № 61-185св25), в якій зроблено висновок про те, що визначення справедливого та розумного розміру пені при застосуванні конструкції зменшення розміру пені належить до суддівського розсуду. Суд має забезпечити, щоб зменшення пені не порушувало права одержувача аліментів, але водночас не створювало надмірного фінансового навантаження для платника аліментів. Пеня має бути співрозмірною з правопорушенням (зокрема, прострочення, невиконанням зобов`язань, наявність/відсутність часткової оплати). Розмір пені має залишатися співрозмірним із розміром основного зобов`язання, тому суд не може зменшувати пеню до такої міри, що виключала б її роль як «стимулу» для своєчасного виконання аліментних зобов`язань.

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Частиною 2 статті 376 ЦПК України визначено, що порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи та наданим доказам, судом порушені норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору, тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову в частині стягнення неустойки по сплаті аліментів у розмірі 470519,26 гривень.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки відповідач у справі у справі - ОСОБА_3 має статус учасника бойових дій, що підтверджується наданим посвідченням серії НОМЕР_3 від 20 квітня 2023 року (а.с. 145), тому витрати із сплати судового збору із нього не стягуються та відносяться за рахунок державного бюджету. (див. постанову об`єднаної палати КЦС у складі ВС від 22 червня 2026 року у справі № 752/3051/25, провадження № 61-12120 сво 25).

Керуючись ст. 367, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником Неживок Ігорем Вікторовичем , задовольнити частково.

Рішення Ставищенського районного суду Київської області від 20 березня 2026 року скасувати та ухвалити у вказаній справі нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів на утримання дитини задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 , ( ІНФОРМАЦІЯ_3 зареєстрованого : АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ), на користь ОСОБА_1 , ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрованої: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_5 ), пеню за прострочення сплати аліментів у сумі 470519,26 гривень ( чотириста сімдесят тисяч п`ятсот дев`ятнадцять гривень 26 копійок) .

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дати складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 10 липня 2026 року.

Головуючий суддя : М.А.Яворський

Судді : Т.Ц.Кашперська

В.О.Фінагеєв