Постанова від 08 липня 2026 р. у справі №758/15670/23 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09липня 2026року м. Київ

Унікальний номер справи № 758/15670/23

Апеляційне провадження № 22-ц/824/8718/2026

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Левенця Б.Б.,

суддів - Євграфової Є.П., Саліхова В.В.,

за участю секретаря судового засідання - Марченка М.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Подільського районного суду міста Києва від 10 лютого 2026 року, ухвалене під головуванням судді Захарчук С.С., у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Агентство з ідентифікації і реєстрації тварин» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди, встановлення факту дискримінації і мобінгу, визнання наказів незаконними та їх скасування, -

в с т а н о в и в :

У грудні 2023 року позивач ОСОБА_1 звернулась до суду із зазначеним позовом, в обґрунтування якого зазначала, що була прийнята на роботу в ДП «АІРТ» з 23.11.2006 на посаду начальника сектору розрахунків з покупцями та замовниками відділу бухгалтерського обліку.

02.07.2007 вона була переведена на посаду начальника відділу бухгалтерського обліку.08.09.2020 позивачку переведено на посаду заступника головного бухгалтера.06.11.2020 позивачку переведено на посаду заступника головного бухгалтера начальника відділу бухгалтерського обліку. Наказом № 46 від 23.05.2022 позивачці надано право розпоряджатися рахунками та підпису розрахункових документів підприємства.

04.10.2022 ОСОБА_1 повідомлено про наступне вивільнення та скорочення її посади.05.12.2022 ОСОБА_1 було звільнено в зв`язку з скороченням штату на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

Відповідно до рішення Подільського районного суду м. Києва від 24.04.2023, залишеного без змін постановою Київського апеляційного суду від 12.09.2023, ОСОБА_1 було поновлено на роботі.

25.04.2023 ОСОБА_1 відповідно до рішення Подільського районного суду м. Києва поновлено в ДП «АІРТ» на посаді заступника головного бухгалтера.

Однак, доступ до бухгалтерської програми 1С, де ведеться бухгалтерський облік Підприємства, до програмного продукту «Єдиний Державний реєстр тварин», корпоративної електронної пошти, бухгалтерських документів, господарських договорів, заступнику головного бухгалтера не було надано, що підтверджується службовими записками Позивача, зверненнями до Державної служби з питань праці, викликом працівників патрульної поліції для відеофіксації вищезазначених фактів, поданням до правоохоронних органів заяви про мобінг (цькування).

Вказувала, що її робоче місце знаходилось не в бухгалтерії, а в конференц-залі. Її не запрошували на робочі наради, зустрічі, засідання, які проводились на Підприємстві, не ознайомлювали з Правилами внутрішнього трудового розпорядку, колективним договором тощо.

Неодноразово директор ОСОБА_2 викликав до себе в кабінет ОСОБА_1 і пропонував звільнитися за власним бажанням.

Начальник юридичного управління ОСОБА_3 постійно переслідувала позивачку, неодноразово приходила до робочого місця, провокувала конфлікти, хоча вона їй безпосередньо не підпорядковувалася.

Керівництво відокремило позивачку від колективу підприємства.

Наказ про попередження №103 від 23.11.2023, наказ про попередження № 104 від 23.11.2023, наказ про застосування дисциплінарного стягнення у вигляді догани № 02-к від 08.12.2023 є протиправними, незаконними і підлягають скасуванню, тому що позивача не ознайомлено із результатами службового розслідування, з наказами: № 27 від 29.03.2023, № 17 від 27.02.2023, з пояснювальними записками ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , доповідними записками ОСОБА_6 № 02-223 від 27.10.2023, ОСОБА_3 № 11-425 від 27.10.2023 (в цей час вона перебувала у відпустці згідно до наказу № 305-кв від 02.10.2023) дисциплінарних проступків вона не вчиняла.

При застосуванні дисциплінарного стягнення ОСОБА_1 не дали ознайомитися із доповідними і службовими записками.

При цьому, в 14:15 год. лікарем швидкої допомоги у неї зафіксовано гіпертонічний криз, а о 15:04 год. її ознайомили з наказом про оголошення догани. У неї не було фізичної змоги написати пояснення керівництву Підприємства, захистити себе від свавілля та цькування. Її змусили знаходитись на роботі до кінця робочого дня, хоча з таким станом людей госпіталізують до лікарні. Ніякої допомоги від керівництва в своєму безпорадному стані вона не отримала. Посади на Підприємстві, які були введені наказом № 111 від 05.09.2022, під час відпустки Позивача, їй не пропонувалися. Наказом № 85 від 05.10.2023 скорочується тільки 1 (один) працівник - вона, що на її думку є дискримінацією, мобінгом (цькуванням), повторюваними та системними діями з боку керівництва Підприємства стосовно неї.

З 25.04.2023 відбуваються систематичні (повторювані) тривалі умисні дії роботодавця, окремих працівників, які спрямовані на приниження її честі та гідності, її ділової репутації, у тому числі з метою припинення з нею трудових прав та обов`язків, що проявляються у формі психологічного та/або економічного тиску, зокрема із застосуванням засобів електронних комунікацій, створення стосовно працівника напруженої, ворожої, образливої атмосфери, у тому числі такої, що змушує його недооцінювати свою професійну придатність.

Формами психологічного та економічного тиску, зокрема, є - створення стосовно працівника напруженої, ворожої, образливої атмосфери (погрози, висміювання, наклепи, зневажливі зауваження, поведінка загрозливого, залякуючого, принизливого характеру та інші способи виведення працівника із психологічної рівноваги) що підтверджується опитувальником (додається) та використанням її особистої інформації зі сторінки мережі Facebook керівниками підприємства та коментарі до особистої інформації, а саме: з вересня 2022 року вона активно подорожує з чоловіком, насолоджується архітектурою, морем, відвідує виставки, цікавиться новинками кіно, рецептами, відвідує музеї. Тобто, відповідач стверджує, що коли працівник підприємства знаходиться у законній відпустці, такому працівнику заборонено подорожувати зі своїм чоловіком, заборонено насолоджуватися архітектурою, морем, відвідувати виставки, цікавитися новинками кіно, рецептами, відвідувати музеї.

Безпідставне негативне виокремлення працівника з колективу або його ізоляція (незапрошення на зустрічі і наради, в яких працівник, відповідно до локальних нормативних актів та організаційно-розпорядчих актів має брати участь, перешкоджання виконанню ним своєї трудової функції, недопущення працівника на робоче місце, перенесення робочого місця в непристосовані для цього виду роботи, що підтверджується її службовими записками, спробах покласти на неї відповідальність за нестачу документів, за які вона не відповідала і не може нести за це відповідальність.

Її безпідставно притягають до відповідальності, займаються дискримінацією, мобінгом (цькуванням).

В пропозиції переведення на іншу роботу зазначено: пропонуємо Вам для переведення відповідно до вашої кваліфікації, спеціальності посаду прибиральника службових приміщень, або двірника (документ від 01.12.2023 додається), натомість у неї 2 (дві) вищі освіти за спеціальністю: 1) радіотехніка, 2) облік та аудит. В бухгалтерії ДП «АІРТ» ОСОБА_1 працює з 2006 року. Її постійно намагаються незаконно звільнити.

Посилаючись на зазначені обставини, позивачка просила: поновити ОСОБА_1 на посаді заступника головного бухгалтера ДП «АІРТ»;

стягнути з ДП «АІРТ» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 12.12.2023;

скасувати та визнати незаконним, протиправним наказ про оголошення попередження та вжиття заходів № 103 від 23.11.2023;

скасувати та визнати незаконним, протиправним наказ про оголошення попередження та вжиття заходів № 104 від 23.11.2023;

скасувати та визнати незаконним, протиправним наказ про застосування дисциплінарного стягнення у вигляді догани № 02-к від 08.12.2023;

скасувати та визнати незаконним, протиправним наказ про звільнення № 81-к від 07.12.2023;

встановити факт дискримінації, мобінгу (цькування) ОСОБА_1 , зобов`язати ДП «АІРТ» усунути дискримінацію, мобінг (цькування) ОСОБА_1 ;

стягнути з ДП «АІРТ» на користь ОСОБА_1 40 000 грн. на відшкодування моральної шкоди та стягнути судові витрати на правову допомогу в розмірі 60 000 грн. (т. 1 а.с. 1-7).

15.02.2024 року до суду надійшов відзив на позовну заяву від представника ДП «АІРТ» - Коновала В.І., в якому останній, заперечуючи проти позову, вказав, щоскорочення штату та чисельності працівників Підприємства згідно Наказу № 85 від 05.10.2023 забезпечувалося Підприємством у повній відповідності до норм КЗпП України.

У зв`язку з впровадженням передових технологій (переходом на новий програмний продукт «Єдиний державний реєстр тварин») та з метою уникнення дублюючих функцій, Наказом № 85 «Про скорочення штату та чисельності працівників», Підприємство прийняло рішення провести скорочення 6 (шести) штатних одиниць, а саме: посади заступника головного бухгалтера, провідного інженера програміста Відділу проектів та програм у сфері матеріального (нематеріального) виробництва, помічника інженера-програміста Відділу розробки та впровадження програмного забезпечення (2 штатні одиниці), оператора комп`ютерного набору Відділу розробки та впровадження програмного забезпечення, провідного інженера з комп`ютерних систем Відділу інформаційних технологій.

Підпунктами 2.1, 2.2 п. 2 Наказу № 85 зобов`язано начальника Відділу кадрів ОСОБА_6 , у разі наявності вакантних посад, запропонувати працівнику іншу, з його згоди, роботу у Підприємстві, у порядку передбаченому чинним законодавством.

У попередженні про заплановане вивільнення у зв`язку із скороченням чисельності та штату працівників ОСОБА_1 були запропоновані значна кількість посад (у тому числі й керівних), як у головному офісі Підприємства, так і в структурних підрозділах Підприємства. Приміром, у Попередженні про можливе наступне вивільнення та надання пропозицій щодо переведення на іншу роботу від 09.10.2023 Підприємством ОСОБА_1 запропонувало посади керівника Рівненської, Херсонської філії, заступника керівника Вінницької філії, 6 посад фахівців та 2 посади (укладальник пакувальник виробничого відокремленого підрозділу та бухгалтер 2 категорії з дипломом магістра).

24.11.2023 перелік пропонованих Підприємством посад для ОСОБА_1 розширився на користь комплектувальника виробничого (відокремленого) підрозділу у м. Кам`янець-Подільський (вул. Тімірязєва 57/1), а 01.12.2023 попередньо пропоновані Підприємством ОСОБА_1 посади чисельно збільшилися на користь посад коменданта управління закупівель та матеріально-технічного забезпечення, провідного фахівця управління закупівель та матеріально-технічного забезпечення, охоронника управління закупівель та матеріально-технічного забезпечення, прибиральника службових приміщень та двірника по місцю знаходження робочого місця (вул. Бориса Грінченка № 1, м. Київ, 01001). Остання пропозиція щодо роботи для ОСОБА_1 висловлена Підприємством у листі № 101/С-2 від 22.01.2024, від якої позивач вчергове відмовилася, аналогічно як від попередніх пропозицій Підприємства.

Причини відмови від переведення на інші посади ОСОБА_1 не пояснила. ОСОБА_1 згідно Наказу Підприємства № 81-к від 07.12.2023 з 11.12.2023 було звільнено з посади заступника головного бухгалтера.

Підприємством було дотримано визначений законодавством двомісячний строк щодо персонального попередження у процесі скорочення чисельності та штату працівників Підприємства.

З Наказом Підприємства № 81-К ОСОБА_1 ознайомилася, вихідну допомогу в розмірі середньомісячного заробітку та компенсацію за невикористану щорічну додаткову відпустку за період роботи з 05.12.2022 по 11.12.2022 тривалістю 7 календарних днів від Підприємства вона одержала. Підприємство належним чином провело розрахунок із ОСОБА_1 та станом на момент пред`явлення позову жодних невиконаних зобов`язань перед позивачем не має.

Відомостей про входження ОСОБА_1 до будь-яких первинних профспілкових організацій Підприємство не має і за період роботи Підприємство також не отримувало інформації від позивача. Посада заступника головного бухгалтера, яку обіймала позивач, була єдиною на Підприємстві і будь-яка перевага у цьому випадку не могла бути реалізована, а тому у відповідача з огляду на це не було підстав для з`ясування у позивача переважного права на залишення на роботі.

Оголошення ОСОБА_1 догани Наказом Підприємства № 02-к від 08.12.2023 відбулося у порядок та у спосіб, який визначений трудовим законодавством До основних обов`язків працівника згідно п. 4.1 Правил внутрішнього трудового розпорядку, які затверджені Наказом Підприємства № 73/1 належить: уважне ставлення до колег, сприяння створенню нормального психологічного клімату в колективі.

У зв`язку із порушенням ОСОБА_1 Правил внутрішнього трудового розпорядку, викликаного нанесенням образ працівникам Підприємства до останньої застосовані заходи дисциплінарного характеру у формі оголошення догани.

Наказ про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 у вигляді догани містить фактичні та конкретні дані щодо порушення трудової дисципліни позивачем. У Наказі № 02-К міститься посилання на документи, які описували суть, характер та зміст проступку (доповідна записка начальника Відділу кадрів Р.В. Гребиниченка від 08.12.2023 № 02-255, доповідна записка начальника Управління закупівель та матеріально-технічного забезпечення ОСОБА_7 від 08.12.2023, службова записка начальника Відділу бухгалтерського обліку Н.П. Кондратенко від 08.12.2023).

Так, у преамбулі до Наказу № 02-К Підприємства «Про застосування дисциплінарного стягнення» від 08.12.2023 року зазначається, що «відповідно до статті 147 Кодексу законів про працю України, пункту 8.2. Правил внутрішнього трудового розпорядку Державного підприємства «Агентство з ідентифікації і реєстрації тварин», затверджених Наказом Державного підприємства «Агентство з ідентифікації тварин» від 20.05.2019 року № 73/1 застосовується до заступника головного бухгалтера Державного підприємства «Агентство з ідентифікації і реєстрації тварин» ОСОБА_1 дисциплінарне стягнення у вигляді догани».

Наказ № 02-К станом на день його оголошення відповідав положенню Національного стандарту України «Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги для оформлювання документів. ДСТУ 4163-2020», а саме по складу реквізитів, вимогам до тексту та його змісту, а також загальним Правилам організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, установах, організаціях, які затвердженні Наказом Міністерства юстиції України № 1000/5 від 18.06.2015.

Зміст Наказу № 02-К стосується того питання, яке сформульоване у заголовку до тексту «Про застосування дисциплінарного стягнення», чітко відображає причину й мету створення документа, розкриває суть, містить аргументовані докази, висновки. Наказ № 02- К складається з вступної, мотивувальної та заключної частини. Вступна частина Наказу № 02-К містить підставу, обґрунтування документів у мотивувальній частині, у заключній частині міститься рішення.

ОСОБА_1 не повернула начальнику Відділу кадрів Підприємства всі документи, які він давав їй на ознайомлення. Позивач консультуючись із своїм представником та за його вказівкою умисно нанесла оманливу позначку про ознайомлення із наказом про оголошення догани «08.12.2023 о 15:04». У кінцевому підсумку свої пояснення до моменту оголошення догани ОСОБА_1 . Підприємству не надала.

Згідно п. 8.2.1 Правил внутрішнього трудового розпорядку Підприємства за незначне (малозначне) невиконання або неналежне виконання працівником покладених на нього трудових обов`язків, винному працівнику може бути оголошене попередження.

Оголошення попередження не тягне за собою будь-яких негативних наслідків у тому числі майнових, а є заходом, спрямованих виключно на посилення трудової дисципліни працівників.

З метою недопущення продовження порушень позивачем Правил внутрішнього трудового розпорядку та негайного відновлення трудової дисципліни у головному офісі Підприємства, відповідач шляхом видання Наказів № 103 і № 104 оголосив ОСОБА_1 попередження. На жаль, попередження не сприяли виконанню своєї превентивної ролі, а лише спровокували та заохотили позивача стимулювати й надалі порушення Правил внутрішнього трудового розпорядку Підприємства. На дії ОСОБА_1 працівники різних структурних підрозділів Підприємства неодноразово зверталися зі скаргами до директора та до правоохоронних органів на дії позивача та її представника.

У діях Підприємства відсутні ознаки мобінгу.

Незважаючи на значну кількість службових записок, спрямованих із порушенням принципу єдиноначальності в обхід свого безпосереднього керівника, Підприємство відреагувало на них шляхом направлення листа № 1643/С-1 від 03.11.2023, у якому детально надало відповідь заявниці.

Робоче місце ОСОБА_1 з 23.11.2006 знаходилося у структурному підрозділі Підприємства з питань бухгалтерського, податкового обліку та фінансової звітності (спільний кабінет, у якому розміщений був Відділ бухгалтерського та Відділу податкового обліку Підприємства), що знаходився за адресою: 04119, м. Київ, вул. Сім`ї Хохлових 15.

У зв`язку із зміною місцезнаходження Підприємства (04116, м. Київ вул. Старокиївська 10 Г, корпус А, 2 поверх) працівники користувалися правом на самостійний вибір свого робочого місця у межах орендованої площі Підприємством.

ОСОБА_1 обрала для роботи кабінет, якому згодом присвоєно було номер № 21. Через просторову обмеженість, викликаною загальною площею кабінету кількість робочих місць у ньому лімітована для розміщення інших працівників.

За період роботи за зміненим знаходженням головного офісу Підприємства та за бажанням ОСОБА_1 її робоче місце також розташовувалося у кабінеті № 9 Відділу проектів та програм (попереднє найменування Відділ розробки та впровадження програмного забезпечення).

Адміністрація Підприємства завжди знаходила порозуміння з працівниками і враховувала їхнє побажання щодо розміщення робочих місць.

ОСОБА_1 була звільнена з 05.12.2022, а поновлена на посаді лише 25.04.2023.

Протягом вищезазначеного періоду вільні робочі місця у кабінеті № 21 були відсутні, а тому адміністрація Підприємства була вимушена розмістити у кабінеті, де розташовувалося і робоче місце Головного фахівця із зв`язків з громадськістю. Робоче місце Головного фахівця із зв`язків з громадськістю розміщене у найкомфортнішому та просторому по зайнятій площі орендованого приміщення у порівнянні з приміщеннями, у яких розміщені інші працівники Підприємства.

При цьому, ОСОБА_1 на робочому місці не виокремлена від колег.

На засідання нарад Підприємства, як правило, запрошуються виключно керівники структурних підрозділів Підприємства.

Заступники керівників структурних підрозділів запрошуються лише у випадку відсутності керівників структурних підрозділів Підприємства.

ОСОБА_1 обіймала посаду заступника головного бухгалтера, а тому на засідання протокольних нарад Підприємства ОСОБА_1 не запрошувалася, адже нараду відвідував Головний бухгалтер.

ОСОБА_1 за період 25.04.2023 по 11.12.2023 не нараховувалися Підприємством премії у зв`язку відсутності у неї трудових успіхів, проявленої зі сторони ОСОБА_1 винахідливості, демонстрації праці понад установлені норми.

Премія відноситься до виду заохочення за результатами особистого вкладу в загальні результати, а преміювання працівників відноситься до права керівника, а не до його обов`язку.

Водночас Підприємством взято до уваги кількість відпрацьованих ОСОБА_1 у головному офісі Підприємства робочих днів (27.04.2023 - 06.05.2023 - відрядження ОСОБА_1, 15.05.2023 - по 08.10.2023 - перебування ОСОБА_1 у простої, знаходження ОСОБА_1 на лікарняному за період з 12.01.2023 по 16.10.2023, 17.10.2023 по 20.10.2023, 13.11.2023 по 17.11.2023, 18.11.2023 по 22.11.2023, відпустка ОСОБА_1 у період з 28.11.2023 по 29.11.2023, 07.12.2023).

З 25.04.2023 року (з моменту поновлення на посаді) поведінка позивача на робочому місці суттєво погіршилася. Відчуваючи свою особливість у трудовому колективі через поновлення на посаді, позивач постійно провокувала сварки та дестабілізував нормальну робочу атмосферу у головному офісі Підприємства, а з моменту попередження про можливе звільнення тричі вдавалася до виклику поліції для нібито «фіксації фактів мобінгу».

Посилаючись на зазначені обставини, представник відповідача просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі (т. 1 а.с. 218-225).

У відповіді на відзив позивач підтримала обставини, викладені у позові та просила позов задовольнити(т. 2 а.с. 65-71).

У запереченнях на відповідь на відзив представник відповідача підтримав обставини, викладені у відзиві на позов та просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі (т. 2 а.с. 80-83).

Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 10 лютого 2026 року позов ОСОБА_1 до ДП «Агентство з ідентифікації і реєстрації тварин» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди, встановлення факту мобінгу, визнання наказів незаконними та їх скасування - задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано наказ про оголошення попередження ОСОБА_1 № 103 від 23 листопада 2023 року.

Визнано незаконним та скасовано наказ про оголошення попередження ОСОБА_1 № 104 від 23 листопада 2023 року.

Визнано незаконним та скасовано наказ про застосування дисциплінарного стягнення у вигляді догани відносно ОСОБА_1 № 02-к від 08 грудня 2023 року.

Встановлено факт мобінгу (цькування) відносно ОСОБА_1 .

У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Стягнуто з ДП «Агентство з ідентифікації і реєстрації тварин» на користь ОСОБА_1 5 000, 00 витрат на професійну правничу допомогу (т. 3 а.с. 148-162).

Не погодившись з рішенням районного суду, 28 лютого 2026 року представник ОСОБА_1 - адвокат Лісовой Р.О. звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій містяться також заперечення на ухвалу Подільського районного суду міста Києва від 11 січня 2024 року про залишення позовної заяви без руху, в якій просив скасувати рішення Подільського районного суду від 10.02.2026 частково, та ухвалити нове рішення, яким поновити ОСОБА_1 на посаду заступника головного бухгалтера ДП «АІРТ», стягнути з ДП «АІРТ», ЄДРПОУ: 32114325 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу починаючи з 12.12.2023, скасувати та визнати незаконним, протиправним наказ про звільнення № 81-к від 07.12.2023, встановити факт дискримінації ОСОБА_1 , зобов`язати ДП «АІРТ», усунути дискримінацію, мобінг (цькування) ОСОБА_1 , стягнути з ДП «АІРТ» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 40 000 грн., стягнути з ДП «АІРТ» на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в розмірі 60 000 грн., вирішити питання повернення незаконно сплаченого судового збору позивачу в розмірі 1073,60 грн (т. 3 а.с. 165-173).

На обґрунтування зазначав, що ухвала суду першої інстанції від 11.01.2024 незаконна, необґрунтована, підлягає скасуванню виходячи з наступних підстав.

У позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування (ч. 1 ст.175 ЦПК України).

Викладені вимоги та їх обґрунтування викладенні на 14 сторінках позовної заяви підтвердженні 65 доказами (документами) доданими до позовної заяви. Зазначено, у чому полягає моральна шкода, наведено розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Вимога суду про встановлення ціни позову незаконна, необґрунтована: вимоги про поновлення на роботі є немайновими; вимоги про середній заробіток є похідними від поновлення на роботі; розрахунок був наданий; відсутність формального зазначення «ціни позову» при наявності розрахунку не є підставою для залишення без руху.

25.12.2023 року представник позивача - адвокат Лісовой Р.О., звернувся до Подільського районного суду із позовом до ДП «Агентство з ідентифікації і реєстрації тварин» через електронний кабінет ЄСІТС.

11.01.2024 Подільський районний суд постановивши ухвалу порушив вимоги ч.1 ст. 175. ч. 1 ст. 185 ЦПК України.

Крім того, від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються: позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі (ст.5 Закону України «Про судовий збір»).

Вимога суду про сплату судового збору незаконна, необґрунтована.

Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (ч. 2

ст. 185 ЦПК України).

Точна сума судового збору у встановленому законом розмірі в ухвалі від 11.01.2024 не зазначена, що суперечить ч. 2 ст. 185 ЦПК України.

Ухвала постановлена з порушенням процесуального строку, визначеного ч.1 ст.185 ЦПК України, що саме по собі є процесуальним порушенням.

13.01.2024 року представник позивача звернувся до Подільського районного суду м. Києва із клопотанням про відкриття провадження у справі в зв`язку з усуненням недоліків.

В клопотанні він ще раз зазначив про факти викладені в позовній заяві, вказав, що на посаду начальника відділу бухгалтерського обліку наказом №114-к від 30.09.2022 прийнято ОСОБА_8 , наказом № 111 від05.09.2022 затверджено новий штатний розпис ДП «АІРТ», про попередження про наступне вивільнення, а так само інформацію про затвердження нового штатного розпису позивачка дізналася коли всі новостворені посади внаслідок реорганізації були вже зайняті.

Тобто, під час реорганізації на підприємстві Позивачці нові посади не пропонувалися, на посади призначали інших, в попередженні про наступне вивільнення від 04.10.2022 ОСОБА_1 були запропоновані тимчасово вільні посади без зазначення посадових окладів. З наказом № 111 від 05.09.2022 про затвердження нового штатного розпису Позивачку не ознайомлювали, нові посади не пропонували, що на думку Позивача є упередженим ставленням до неї, порушує її права закріплені в Конституції України, підпадає під визначення дискримінації..

В подальшому Наказом № 85 від 05.10.2023 скорочується тільки 1 (один) працівник Підприємства - ОСОБА_1 , відбувається імітація реорганізації - на думку Позивача це дискримінація.

При цьому, посада, яку позивачці не пропонували, а саме: начальника відділу бухгалтерського обліку залишається після реорганізації, скороченню не підлягає.

ОСОБА_8 продовжує працювати, а позивачка ні - це порушення законних прав, та дискримінація позивача.

Позивач сплачує судовий збір в розмірі 1073,60 грн., просить суд прохальну частину позовної заяви доповнити вимогою: Стягнути з ДП «АІРТ» на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 1073,60 грн.

Вважав, що рішення Подільського районного суду від 10.02.2026 незаконне, необґрунтоване, підлягає скасуванню, оскільки суд не звернув увагу, не дав юридичної оцінки наступним фактам, які зазначив позивач, фактам на яких трималися позовні вимоги, а саме дискримінація позивача, яка полягала в наступному.

На посаду начальника відділу бухгалтерського обліку наказом №114-к від 30.09.2022 прийнято ОСОБА_8 , наказом № 111 від 05.09.2022 затверджено новий штатний розпис ДП «АІРТ», про попередження про наступне вивільнення, а так само інформацію про затвердження нового штатного розпису Позивачка дізналася 04.10.2022.

Частиною другою статті 49-2 Кодексу передбачено, що при вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці має враховуватися переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Власник або уповноважений ним орган при вивільнені працівників у випадках змін в організації виробництва і праці повинен дотримуватися вимог статті 42 Кодексу, якою встановлено, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації.

При звільненні позивача в 2023 році, наказом № 85 від 05.10.2023 скорочується посада заступника головного бухгалтера, посада начальника відділу бухгалтерського обліку ОСОБА_8 залишилася, що на думку позивача є дискримінацією по відношенню до неї, а тому наказ про її звільнення № 81 -к від 07.12.2023 є незаконним та протиправним.

Наказом № 85 від 05.10.2023 скорочується тільки 1 (один) працівник Підприємства - ОСОБА_1 , скорочується тільки Позивач - це дискримінація.

Скорочення лише однієї Позивачки на фоні мобінгу є прямим проявом дискримінації за ознакою активної позиції щодо порушень на підприємстві.

Суд чомусь не зазначив, що наказом № 85 від 05.10.2023 скорочуються вакантні посади (відсутні працівники на підприємстві за вказаними посадами), лише одна посада, яка скорочується, передбачає вивільнення працівника - це посада Позивача, що на думку позивача є дискримінацією по відношенню до неї, а тому наказ про її звільнення № 81 -к від 07.12.2023 є незаконним та протиправним.

Якщо мобінг (цькування) суд побачив, дав оцінку, то дискримінацію чомусь розглядати, оцінювати, приймати рішення - суд відмовився.

Оскільки судом першої інстанції встановлено факт мобінгу, звільнення Позивача в межах цього ж часового періоду не може вважатися законним скороченням штату, а є завершальним етапом цькування працівника.

Похідним від дискримінації, мобінгу (цькування), а в наслідку незаконного звільнення - є стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Не розглядаючи факт дискримінації, суд порушує право позивача на справедливий суд.

Великий та обґрунтований обсяг доказів в справі, зібраний адвокатом, переконав суд, що дійсно наказ про оголошення попередження та вжиття заходів №103 від 23.11.2023, наказ про оголошення попередження та вжиття заходів № 104 від 23.11.2023 наказ про застосування дисциплінарного стягнення у вигляді догани № 02-к від 08.12.2023 незаконні та протиправні, на підприємстві відбувався мобінг (цькування), але моральну шкоду заподіяну протиправними діями Відповідача - відхилив.

Подільський районний суд в своєму рішенні зазначив: в силу норм чинного законодавства відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо факт мобінгу (цькування), підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили.

Отже, позов в частині відшкодування моральної шкоди у зв`язку з встановленням факту мобінгу (цькування) задоволенню не підлягає, оскільки є передчасним.

Вважав це рішення незаконним, необґрунтованим, таким що порушує принципи законності, норми матеріального та процесуального права.

Суд не обґрунтував, чому вважає роботу адвоката в такій складній справі як незаконне звільнення на підставі дискримінації, мобінгу (цькування), його обсяг та час таким, що відповідає 5000 грн., суд не зазначив кількість судових засідань, суд не зазначив кількість доказів зібраних адвокатом в цій справі, кількість адвокатських запитів до Відповідача і відповідей на них, в рамках цієї справи, які суд відхилив з формулюванням - не стосується даної справи. Про гонорар успіху, суд взагалі нічого не зазначив.

В справі про незаконне звільнення позивача в 2022 році суди України ухвалили стягнути з ДП «Агентство з ідентифікації і реєстрації тварин» на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 25 000 (двадцять п`ять тисяч) гривень 00 копійок.

В справі про незаконне звільнення позивача в 2023 році (складність справи більша, матеріалів справи більше, засідань більше) Подільський районний суд ухвалив стягнути з ДП «Агентство з ідентифікації і реєстрації тварин» на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000 (п`ять тисяч) гривень 00 копійок.

Вважав це рішення незаконним, необґрунтованим, таким що порушує принципи законності, справедливості, упередженого ставлення до оцінки праці адвоката.

Через електронний кабінет ЄСІТС представник Позивача, подав клопотання про долучення відеоматеріалів від 01.08.2024, а саме: випуск новин від 29.07.2024 з сюжетом про звільнення Позивача.

Суд не розглянув клопотання адвоката від 01.08.2024, суд не дослідив відеоматеріали. Вважав ці дії незаконними, необґрунтованими, такими що порушує принципи правосуддя, норми матеріального та процесуального права.

Суд першої інстанції не перевірив реальність змін в організації праці, наказом № 85 від 05.10.2023 скорочуються тільки Позивач; не дослідив, що фактично під час реорганізації наказом про звільнення № 81-к від 07.12.2023 звільняється тільки Позивач; не надав оцінки факту залишення посади, яка не пропонувалася Позивачу, а саме: начальника відділу бухгалтерського обліку, яка наказом № 85 від05.10.2023 не скорочувалася (посада, яку позивачу не пропонували в 2022 році);не порівняв кваліфікацію начальника відділу бухгалтерського обліку (посада, яку позивачу не пропонували під час реорганізації в 2022 році) з кваліфікацією заступника головного бухгалтера; не застосував ст. 42 КЗпП щодо переважного права на залишення на роботі; не надав оцінки доводам про дискримінаційний характер звільнення; ігнорування судом питання дискримінації є порушенням принципу повного та всебічного з`ясування обставин справи; якщо позивач навів факти, що свідчать про його дискримінацію, обов`язок доведення відсутності дискримінації переходить до відповідача; суд встановив мобінг (цькування) ст. 2-2 КЗпП, але не перевірив, чи звільнення є продовженням цього тиску - невідповідність висновків обставинам справи; суд першої інстанції, який встановлює факт мобінгу має повноваження одночасно вирішити питання моральної школи - інакше порушується принцип ефективного захисту; якщо скорочення носить вибірковий характер і спрямоване на конкретну особу - звільнення є незаконним; допустив неповне з`ясування обставин, неправильне застосування норм, невідповідність висновків обставинам; суд не надав оцінки доводам про дискримінаційний характер звільнення (т. 3 а.с. 165-173).

27 квітня 2026 року представник відповідача ДП «Агентство з ідентифікації і реєстрації тварин» - Лавренчук М.І. подала відзив в якому апеляційну скаргу просила залишити без задоволення, а оскаржуване рішення районного суду без змін(т. 4 а.с. 31-40).

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Лісовий Р.О. підтримав скаргу і просив її задовольнити, представник відповідача - адвокат Лавренчук М.І. заперечувала проти скарги і просила скаргу відхилити, а оскаржуване рішення залишити без змін.

Позивач ОСОБА_1 до суду не прибула, про час та місце розгляду справи була сповіщена повідомленнями до її Електронного кабінету в ЄСІТС із забезпеченням технічної фіксації таких повідомлень та повідомленням її представника - адвоката Лісового Р.О. і такий факт належного сповіщення позивачки її представник підтвердив в суді про що свідчить протокол та звукозапис судового засідання. (т. 4 а.с. 27-30, 42-52, 56).

Виходячи з положень ст. 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у т.ч. правом визначити свою участь в тому чи іншому судовому засіданні. Явка до суду апеляційної інстанції не є обов`язковою.

Попри те, що конституційне право на суд є правом, його реалізація покладає на учасників справи певні обов`язки. Практика Європейського суду з прав людини визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Як зазначено у рішенні цього суду у справі «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року, сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон АліментаріяСандерс С. А. проти Іспанії» від 07 липня 1989 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30 листопада 2022 року у справі № 759/14068/19 (провадження № 61-8505св22).

Поряд з цим, Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (див. рішення ЄСПЛ від 02.12.2010 у справі «Шульга проти України», № 16652/04). При цьому запобігати неналежній і такій, що затягує справу, поведінці сторін у цивільному процесі - завдання саме державних органів (див. рішення ЄСПЛ від 20.01.2011 у справі «Мусієнко проти України», № 26976/06).

Зважаючи на вимоги п. 2 ч. 8 ст. 128, ч. 5 ст. 130, ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів визнала повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розглядові справи.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою, отже трудовий договір є основною, базовою формою виникнення трудових правовідносин.

У частині першій статті 21 КЗпП України передбачено, що трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно з приписами ч. 2 ст. 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням на підставі пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення.

Відповідно до статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації.

Статтею 43 КЗпП України передбачено, що розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, поліцейським і працівником Національної поліції, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України чи органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства.

Виборний орган первинної профспілкової організації (профспілковий представник) повідомляє власника або уповноважений ним орган про прийняте рішення у письмовій формі в триденний строк після його прийняття. У разі пропуску цього строку вважається, що виборний орган первинної профспілкової організації (профспілковий представник) дав згоду на розірвання трудового договору.

Роботодавець має право розірвати трудовий договір не пізніш як через місяць з дня одержання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).

При цьому, за правилами ч. 2 ст. 5 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» у період дії воєнного стану норми статті 43 Кодексу законів про працю України не застосовуються, крім випадків звільнення працівників підприємств, установ або організацій, обраних до профспілкових органів.

Відповідно до висновків у постанові Верховного Суду України від 09.08.2017 у справі № 6-1264цс17 «розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП, суди мають з`ясувати питання про те, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення. Відповідно до частини першої статті 42 КЗпП при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати працівнику, який вивільнюється, всі наявні вакансії та роботи, які може виконувати працівник, тобто ті посади, які відповідають кваліфікації працівника».

Крім цього Верховний Суд України в постанові від 18.10.2017 у справі № 577/3997/15-ц (провадження № 6-1723цс17), а також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.09.2018 у справі № 800/538/17 (П/9901/310/18) (провадження № 11-431асі18) дійшли висновків, що «однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату працівників є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника. Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. Оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення».

За загальним правилом суд не може вдаватися до обговорення та оцінки питання про доцільність скорочення штату та чисельності працівників, оскільки право визначати чисельність і штат працівників належить власнику або уповноваженому ним органу (висновки Верховного Суду у постановах від 16.01.2018 у справі № 519/160/16-ц, від 06.02.2018 у справі № 696/985/15-ц, від 12.06.2019 у справі № 297/868/18, від 28.04.2021 у справі № 373/2133/17, від 27.05.2021 у справі № 201/6689/19).

У постанові Верховного Суду від 18.10.2023 у справі № 210/6543/21 (провадження № 61-10117св23) визначено, що під час вирішення спору між працівником і роботодавцем суд не вирішує питання про доцільність скорочення чисельності або штату працівників, а перевіряє наявність підстав для звільнення, тобто чи відбувалося скорочення штату або чисельності працівників та дотримання відповідної процедури.

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до частин першої та другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Так, з матеріалів справи видно, що відповідно до наказу ДП «Агентство з ідентифікації і реєстрації тварин» від 25.04.2023 року № 26-к скасовано наказ ДП «Агентство з ідентифікації і реєстрації тварин» від 29.11.2022 № 125-к «Про звільнення», поновлено ОСОБА_1 на рівнозначній посаді заступника головного бухгалтера з 05.12.2022 року, головному бухгалтеру Підприємства ( ОСОБА_9 ) здійснити виплату компенсації в розмірі середньої заробітної плати за один місяць (т. 1 а.с. 234).

Відповідно до наказу ДП «Агентство з ідентифікації і реєстрації тварин»від 21.08.2023 № 68 затверджено та введено в дію з 21.08.2023 року штатний розпис Підприємства згідно з додатками 1,2,3,4 (додаються). Наказ від 30.12.2022 № 159 «Про затвердження штатного розпису Підприємства» вважати таким, що втратив чинність. Контроль за виконання даного наказу покладено на заступника директора Гордієнка В.М. (т. 1 а.с. 234-242).

Зі штатного розпису вбачається, що на підприємстві наявна посада - заступник головного бухгалтера.

Згідно доповідної записки головного бухгалтера ДП «Агентство з ідентифікації і реєстрації тварин» від 04.10.2023 року ОСОБА_10 , з метою ефективного використання фонду заробітної плати підприємства, а також дублювання посадових завдань та обов`язків головного бухгалтера, заступника головного бухгалтера - начальника відділу бухгалтерського обліку, просить розглянути можливість скорочення посади заступника головного бухгалтера (т. 1 а.с. 243 зворот -244).

Згідно з наказом ДП «Агентство з ідентифікації і реєстрації тварин» від 05.10.2023 № 85, у зв`язку з необхідністю приведення штатного розпису ДП «АІРТ» у відповідність до організаційної структури підприємства та раціоналізації робочих місць, впровадженням передових технологій (повний перехід на новий програмний продукт «Єдиний державний реєстр тварин»), з метою уникнення дублюючих функцій, змінами в організації виробництва та праці, скорочено штатні одиниці: заступник головного бухгалтера - 1 штатна одиниця, провідного інженера-програміста відділу проектів та програм у сфері матеріального (нематеріального) виробництва - 1 штатна одиниця, помічник інженера-програміста відділу розробки та впровадження програмного забезпечення - 2 штатні одиниці, оператор комп`ютерного набору відділу розробки та впровадження програмного забезпечення - 1 штатна одиниця, інженер - програміст відділу розробки та впровадження програмного забезпечення - 1 штатна одиниця, провідний інженер з комп`ютерних систем відділу інформаційних технологій - 0,5 штатної одиниці (т. 1 а.с. 43, 242 зворот - 243).

Наказом ДП «Агентство з ідентифікації і реєстрації тварин» від 06.10.2023 № 86 затверджено та введено в дію з 06.10.2023 року штатний розпис підприємства згідно з додатками 1,2,3,4, наказ від 21.08.2023 року № 68 «Про затвердження штатного розпису Підприємства» вважати таким, що втратив чинність. Контроль за виконання даного наказу покладено на заступника директора Гордієнка В.М. (т. 1 а.с. 45-46)

Зі штатного розпису вбачається, що на підприємстві посада заступник головного бухгалтера - відсутня.

09.10.2023 року ОСОБА_1 було попереджено про скорочення посади заступника головного бухгалтера (Наказ ДП АІРТ від 05.10.23 № 85 «Про скорочення штату та чисельності працівників») та про можливе наступне вивільнення по закінченню двох місяців з моменту ознайомлення з попередженням, та запропоновано для переведення відповідно до кваліфікації, спеціальності та досвіду всі вільні посади в ДП АІРТ з відповідним переліком. Попередження і ознайомлення ОСОБА_1 про скорочення посади і наступне вивільнення підтверджується здійснено під особистий підпис (т. 1 а.с. 56).

Разом з попередженням про наступне вивільнення ОСОБА_1 були запропоновані вакантні посади підприємства відповідача про що ОСОБА_1 була повідомлена під особистий підпис 09 жовтня 2023 року, в подальшому такі вакантні посади запропоновані під особистий підпис позивачки 24 листопада 2023 року і 01 грудня 2023 року (т. 1 а.с. 55-57, 244 зворот -248).

Позивачка від заняття, запропонованих роботодавцем посад, відмовилася.

Відповідно до наказу ДП «Агентство з ідентифікації і реєстрації тварин» № 81-к від 07.12.2023 року ОСОБА_1 звільнено з посади заступника головного бухгалтера з 11.12.2023 у зв`язку з скороченням штату на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України. Бухгалтерії провести необхідні розрахунки та виплатити компенсацію за невикористану щорічну додаткову відпустку за період роботи з 05.12.2022 по 11.12.2023 тривалістю 7 (сім) календарних днів. Бухгалтерії виплатити вихідну допомогу в розмірі середньої заробітної плати відповідно до ст. 44 КЗпП України. Підстава: попередження про наступне вивільнення від 09.10.2023 року (т. 1 а.с. 42).

З урахуванням викладеного, вбачається, що у відповідача відбулися зміни в штатному розписі працівників, що підтверджується відповідним наказом.

При цьому, позивачка була попереджена про скорочення її посади, разом з тим, їй були запропоновані інші вакантні посади на підприємстві, які остання могла б зайняти за своєю спеціальністю та кваліфікацією, однак, згоди стосовно запропонованих їй вакансій для подальшого працевлаштування позивач не надала.

Відповідачем було виконало обов`язок щодо працевлаштування ОСОБА_1 , передбачений частиною третьою статті 49-2 КЗпП України, оскільки позивачу було запропоновано усі вакантні посади, які булим наявні на підприємстві та в його філіях протягом всього періоду перед звільненням і які існували на день звільнення позивача.

Факт того, що позивачці були запропоновані усі вакантні посади на підприємстві відповідача у період з 09 жовтня 2023 року (дата попередження про звільнення) до 11 грудня 2023 року (дати звільнення) та відсутності на підприємстві відповідача профспілкової організація, які відсутності відомостей про членство позивачки в будь-якій профспілковій організації, представник позивачки - адвокат Лісовой Р.О., представник відповідача - адвокат Лавренчук М.І. в суді апеляційної інстанції не заперечували, про що свідчить протокол та звукозапис судового засідання (т. 4 а.с. 41).

Разом з тим, підстав для з`ясування у позивача переважного права на залишення на роботі, передбачене ст. 43 КЗпП України, в даному випадку не було, оскільки посада заступника головного бухгалтера, яку обіймала позивач, була єдиною на підприємстві та підлягала скороченню.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що відповідач дотримався процедури звільнення позивача з займаної посади, а тому правових підстав для задоволення позову в частині скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час ви вимушеного прогулу були відсутні.

Посилання представника позивачки ОСОБА_1 - адвоката Лісового Р.О. на відео матеріал в новинах телеканалу ICTV «Єдині новини» від 29.07.2024 року цих висновків не спростовує, не може бути визнано підставою для визнання звільнення позивачки незаконним та її поновлення на роботі, тому суд апеляційної інстанції їх відхилив (т. 3 а.с. 195, 243 т. 4 а.с. 23).

З огляду на положення ст. 367 ЦПК України колегія суддів відхилила клопотання представника апелянта ОСОБА_1 - адвоката Лісового Р.О. щодо долучення до матеріалів справи нових доказів, які отримані адвокатом на адвокатський запит після ухвалення оскаржуваного рішення районного суду і під час апеляційного розгляду справи. При цьому, такого клопотання в суді першої інстанції сторона позивача не заявляла, а до суду апеляційної інстанції не надано об`єктивних доказів неможливості отримання таких доказів під час розгляду справи районним судом (т. 4 а.с. 53-55).

Щодо позовних вимог про встановлення факту дискримінації, зобов`язання усунути дискримінацію та мобінг.

Відповідно до положень статті 1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні»: дискримінація це ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними (далі - певні ознаки), зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними; непряма дискримінація це ситуація, за якої внаслідок реалізації чи застосування формально нейтральних правових норм, критеріїв оцінки, правил, вимог чи практики для особи та/або групи осіб за їх певними ознаками виникають менш сприятливі умови або становище порівняно з іншими особами та/або групами осіб, крім випадків, коли їх реалізація чи застосування має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними; підбурювання до дискримінації це вказівки, інструкції або заклики до дискримінації стосовно особи та/або групи осіб за їх певними ознаками; пряма дискримінація це ситуація, за якої з особою та/або групою осіб за їх певними ознаками поводяться менш прихильно, ніж з іншою особою та/або групою осіб в аналогічній ситуації, крім випадків, коли таке поводження має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними; утиск це небажана для особи та/або групи осіб поведінка, метою або наслідком якої є приниження їх людської гідності за певними ознаками або створення стосовно такої особи чи групи осіб напруженої, ворожої, образливої або зневажливої атмосфери.

Згідно з частинами першою та другою статті 21 КЗпП України, забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров`я, інвалідності, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/ СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов`язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому громадському об`єднанні, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їхніх прав, повідомлення про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України «Про запобігання корупції», а також сприяння особі у здійсненні такого повідомлення, за мовними або іншими ознаками, не пов`язаними з характером роботи або умовами її виконання.

У висновках, викладених у постанові Верховного Суду від 22.01.2026 року у справі № 642/2981/24 (провадження 61-1269св25), Верховний Суд вказав на те, що позивач має довести сукупність фактичних даних, які підтверджують дискримінаційне поводження з ним. Так, для прямої дискримінації - це те, що: 1) позивач намагався реалізувати певне право, яке йому гарантоване законом, міжнародним договором тощо; 2) під час реалізації цього права він зазнав різниці у ставленні порівняно з іншими особами, які перебувають у подібній із ним ситуації (позивач має правильно обрати зразок для порівняння - групу осіб, порівняно з якими він за аналогічної ситуації зазнав різниці у ставленні); 3) ця різниця пов`язана з певною захищеною ознакою, притаманною позивачеві; 4) така різниця зумовила настання для позивача негативних наслідків; 5) відсутнє раціональне (об`єктивне та достатнє) обґрунтування цієї різниці; 6) різниця у ставленні до позивача не є пропорційною меті відповідного розрізнення.

За наявності таких мотивів позивача відповідач має довести, що: 1) право, яке намагався реалізувати позивач, не є для нього гарантованим; або 2) під час реалізації цього права позивач не зазнав різниці у ставленні, чи позивач неправильно обрав порівнювану групу як зразок для демонстрування різниці у ставлення до нього, зокрема не перебуває з цією групою в аналогічній ситуації; або 3) в основі різниці у ставленні немає жодної захищеної ознаки позивача; або 4) різниця у ставленні до позивача була, але вона не зумовила для нього негативних наслідків; або 5) існує раціональне (об`єктивне та достатнє) обґрунтування різниці у ставленні до позивача порівняно з іншою групою, з якою він себе порівнює (зі зразком для порівняння), зокрема є мета, яку відповідач має досягнути внаслідок різниці у ставленні; 6) різниця у ставленні до позивача пропорційна тій меті, яка була поставлена під час проведення розрізнення, тобто дозволяє досягнути цієї мети у найменш обтяжливий для позивача спосіб.

Якщо доказування позивачем прямої дискримінації передбачає, зокрема, встановлення різниці у ставленні до нього порівняно з іншими особами, яких він зазначив як зразок для порівняння, то доказування позивачем непрямої дискримінації передбачає встановлення відмінності у наслідках формально однакового ставлення (засобами доказування такої відмінності можуть бути, зокрема, статистичні дані, які учасники справи мають надати суду).

Посилання апелянтки на те, що наказ ДП «Агенство з ідентифікації і реєстрації тварин» № 85 від 05.10.2023 про скорочення працівника підприємства - ОСОБА_1 є прямим доказом вчинення дискримінації, колегія суддів відхиляє, оскільки винесення зазначеного наказу не може вважатись проявом дискримінаційних дій, адже роботодавець має право самостійно визначати штатний розпис, проте, повинен дотримуватися процедури: попередити за 2 місяці, запропонувати вакансії та не порушувати переважне право на залишення на роботі, що відповідачем у даній справі було дотримано.

Крім того, позивач вважала фактом дискримінації те, що відповідач не пропонував позивачці посаду начальника відділу бухгалтерського обліку, проте, такі доводи колегія судді оцінює критично, адже не пропонування вищої посади працівнику (відносно той посади яку займав працівник) не є дискримінацією, оскільки це зумовлено об`єктивними причинами: кваліфікацією, досвідом, освітою, станом здоров`я або специфічними вимогами до виконання конкретної роботи.

Позивачем не надано до суду належних доказів на підтвердження факту дискримінації, у т.ч. виданням наказу № 81-к від 07.12.2023 року про звільнення за скороченням чисельності (штату), тому позовні вимоги щодо встановлення факту дискримінації та усунення дискримінації ОСОБА_1 задоволенню не підлягають.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просила задовольнити позовну вимогу щодо зобов`язання усунути мобінг ОСОБА_1 , про який на думку позивача свідчить її незаконне звільнення, однак, враховуючи, що відповідно до наказу ДП «Агентство з ідентифікації і реєстрації тварин» № 81-к від 07.12.2023 року ОСОБА_1 звільнено з посади заступника головного бухгалтера з 11.12.2023 у зв`язку з скороченням штату на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, і таке звільнення відбулось з дотриманням роботодавцем передбаченої законом процедури звільнення, вказана вимога не підлягає задоволенню.

Сторони по справі не оскаржували рішення суду першої інстанції в частині часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та визнання незаконним та скасування наказів про оголошення попередження ОСОБА_1 № 103 від 23 листопада 2023 року і № 104 від 23 листопада 2023 року, визнання незаконним та скасування наказу про застосування дисциплінарного стягнення у вигляді догани відносно ОСОБА_1 № 02-к від 08 грудня 2023 року із встановленням факт мобінгу (цькування) відносно ОСОБА_1 , який за висновком суду першої інстанції підтверджується тим, що відповідачем не надано доказів правомірності обмеження позивачці доступу до програмних продуктів, у зазначених позивачкою випадках коли ОСОБА_1 , як заступник головного бухгалтера не мала доступу до програмного забезпечення для ведення бухгалтерського обліку, та до всіх необхідних документів для виконання нею її посадових обов`язків, що перешкоджало виконанню нею своїх трудових функцій, що в свою чергу відповідно до ст. 2-2 КЗпП України є формами психологічного та економічного тиску (мобінгу).

З огляду на положення ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не виходив за межі апеляційної скарги позивача та не переглядав рішення суду першої інстанції в частині, в якій таке рішення не було оскаржене, отже, суд апеляційної інстанції зауважив, що за наслідками апеляційного перегляду не може бути погіршене становище апелянта.

Щодо відшкодування моральної шкоди.

Відповідно до статті 237-1 КЗпП України (із змінами, внесеними згідно із Законом № 2759-IX від 16.11.2022) відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав, у тому числі внаслідок дискримінації, мобінгу (цькування), факт якого підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили, призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

За змістом вказаної норми підставою для відшкодування моральної шкоди є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (із відповідними змінами) судам роз`яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Обов`язок по відшкодуванню такої шкоди покладається на роботодавця, незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права, так і механізмом компенсації моральної шкоди як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди, обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин (постанова Верховного Суду від 26 листопада 2021 року у справі № 127/937/17 (провадження № 61-10602св21)).

У відповідності до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Суд першої інстанції відмовляючи в задоволенні вимог про відшкодування моральної шкоди вірно виходив з того, що вказана вимога є передчасною, оскільки в силу норм чинного законодавства (ст. 237-1 КЗпП України) відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо факт мобінгу (цькування), підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили.

Щодо судових витрат.

Частиною 1 ст. 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Пунктом 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Частинами 1, 2 ст. 137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частинами 3, 4 ст. 137 ЦПК України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У позовній заяві ОСОБА_1 просила стягнути витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 60 000 грн.

До позову додано договір про надання правової допомоги № 20/11-23 від 20.11.2023, укладений між ОСОБА_1 та адвокатом Лісовим Р.О. (т. 1 а.с. 84).

Відповідно до п. 1.1. зазначеного договору клієнт замовляє, приймає та оплачує, а виконавець надає послуги правової допомоги, адвокатського захисту, представництва клієнта у відносинах з державними, правоохоронними, контролюючими органами, в тому числі прокуратури України, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства юстиції України, Служби безпеки України, з підприємствами, організаціями, всіх форм власності, фізичними особами, в судах України, та надає інші послуги необхідні для забезпечення захисту прав і законних інтересів Клієнта.

Відповідно до додатку № 1 до договору вартість послуг склала 30 000 грн., також у разі позитивного рішення суду гонорар успіху складає 30 000 грн. (т. 1 а.с. 86).

Крім того, до позову додано розрахунок витрат на правову допомогу від 20.11.2023 (т. 1 а.с. 85) та квитанція про сплату позивачем витрат на правову допомогу у розмірі 30 000 грн. (т. 1 а.с. 87).

Частиною 6 ст. 137 ЦПК України передбачено, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Заперечуючи проти заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу представник відповідача вказав на те, що заявлені витрати є неспівмірними, розмір витрат на правову допомогу є завищеним, дана справа не є складною, ціна позову не є великою

Пунктом 2 ч. 3 ст. 141 ЦПК України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Враховуючи складність справи, предмет спору та ціну позову, надані адвокатом послуги, час, витрачений адвокатом на надання послуг, обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, часткове задоволення позовних вимог судом першої інстанції, передбачений договором про надання правничої допомоги гонорар успіху, колегія суддів вважає за необхідне змінити рішення суду першої інстанції в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу, шляхом їх збільшення з 5000 грн. до 10 000 грн. Вказаний розмір витрат на правничу допомогу колегія суддів вважає розумним, співмірним та справедливим.

Щодо ухвали Подільського районного суду м. Києва від 11 січня 2024 року.

Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 11 січня 2024 року позовну заяву ОСОБА_11 залишено без руху з підстав, в тому числі, несплати судового збору (т. 1 а.с. 95-96).

З матеріалів справи вбачається, що позивачем було сплачено судовий збір на вимогу ухвали від 11 січня 2024 року за позовні вимоги щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу (т. 1 а.с. 95-96, 102).

Однак, суд першої інстанції не врахував, що позивач звільнений від сплати судового збору за позовні вимоги щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу на підставі. 1 ч. 1ст. 5 Закону України «Про судовий збір».

Разом з тим, колегія суддів роз`яснює позивачу право звернутись до суду з заявою про повернення сплаченого судового збору.

Інші доводи апеляційної скарги вказаних висновків суду не спростовують, зводяться до переоцінки доказів, яким судом першої інстанції надано належну оцінку, тому колегія суддів їх відхилила.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE , № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Керуючись ст. 367, ст. 374, ст. 376, ст.ст. 381-384 ЦПК України, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Подільського районного суду міста Києва від 10 лютого 2026 року - змінити в частині стягнення з Державного підприємства «Агентство з ідентифікації і реєстрації тварин» на користь ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу, шляхом їх збільшення з 5000 грн. до 10000 грн.

В іншій частині рішення Подільського районного суду міста Києва від 10 лютого 2026 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили негайно з моменту її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Дата складання повного судового рішення - 10 липня 2026 року.

Судді Київського апеляційного суду: Б.Б. Левенець

Є.П. Євграфова

В.В. Саліхов