Постанова від 07 липня 2026 р. у справі №365/1122/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа №365/1122/25 Головуючий у І інстанції Кучерява Л.М.

Провадження №22-ц/824/10869/2026 Головуючий у 2 інстанції Таргоній Д.О.

ПОСТАНОВА

Іменем України

08 липня 2026 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Таргоній Д.О., Борисової О.В., Голуб С.А., розглянувши в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Згурівського районного суду Київської області від 31 березня 2026 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІТ КАПІТАЛ»» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2025 року ТОВ «Юніт Капітал» в особі директора М.Хлопкової звернулось до суду з даним позовом, мотивуючи вимоги тим, що 29 грудня 2024 року між ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС», правонаступником якого є ТОВ «Юніт Капітал», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №165656 на суму 13334,00 грн.

ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС» своє зобов`язання по видачі кредиту, шляхом перерахування грошових коштів на банківську карту відповідача № НОМЕР_1 виконало, але останній належним чином не виконав умови кредитного договору від 29 грудня 2024 року.

16 квітня 2025 року між первісним кредитором ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС» та позивачем укладено Договір факторингу № 16042025, відповідно до умов якого останньому відступлено право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором.

Відповідно до Реєстру боржників № 3 від 04 червня 2025 року до Договору факторингу та Акту приймання-передачі від первісного кредитора до позивача перейшло право вимоги до відповідача за кредитним договором № 165656 від 29 грудня 2024 року.

Нарахування відсотків за користування кредитними коштами здійснювалося виключно первісним кредитором.

Враховуючи вищевикладене, позивач просив стягнути з ОСОБА_2 на користь ТОВ «Юніт Капітал»загальну суму заборгованості за кредитним договором № 165656 від 29грудня 2024 року у розмірі 21641,04 грн, яка складається:13334,00 грн- заборгованість за тілом; 7806,04 грн- заборгованість за відсотками; 501,00 гр - заборгованість за комісією, а також понесені судові витрати, пов`язані з розглядом справи, а саме: судовий збір у розмірі 2422,40 грнта витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7000,00 грн.

Рішенням Згурівського районного суду Київської області від 31 березня 2026 рокупозов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» заборгованість за Договором про споживчий кредит № 165656 від 29 грудня 2024 року у розмірі 21641,04 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» понесені витрати на сплату судового збору у розмірі 2422,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7000,00 грн.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповнотуз`ясування судом обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції й ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, або змінити оскаржуване рішення, зменшивши суму стягнення до фактично отриманих ним грошових коштів у розмірі 10 000,50 грн, виключивши зі складу стягнення проценти за користування кредитними коштами та витрати на професійну правничу допомогу.

В доводах апеляційної скарги зазначає, що позивач не надав доказів того, що SMS-ідентифікатор був надісланий на фінансовий номер, належний відповідачу, тобто позивачем на доведено факту укладання кредитного договору.

Зазначає, що суд першої інстанції неправильно встановив тіло кредиту в сумі 13 334,00 грн, тоді як фактично відповідачу було перераховано лише 10 000,50 грн.

Вказує на порушення ст. ст. 625, 1048 ЦК України щодо нарахування відсотків, оскільки суд першої інстанції стягнув з відповідача відсотки, нараховані після закінчення строку договору.

Крім того, ОСОБА_1 звертає увагу апеляційного на те, що розмір стягнутих витрат на правову допомогу є неспівмірним з часом, витраченим адвокатом.

15 травня 2026 року до Київського апеляційного суду через систему «Електронний суд» від представника ТОВ «Юніт Капітал» - Кукси К.О. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому остання просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Згурівського районного суду Київської області від 31 березня 2026 рокузалишити без змін.

У відзиві вказано, що ідентифікація особи проводиться шляхом отримання ідентифікаційних даних особи заявника, які ця особа передає при оформлені кредитного договору на Сайті, верифікація особи заявника/позичальника проводиться шляхом встановлення (підтвердження) особи через перевірку персональних даних такої особи, залишених під час заповнення заявки, в бюро кредитних історій та, відповідно, звірки зазначених даних з даними отриманими від бюро кредитних історій.

Відповідно до п.5.7 Кредитного договору, ідентифікація та верифікація проводиться на підставі інформації та ідентифікаційних документів отриманих особисто від позичальника та/або через Систему BankID НБУ.

Таким чином, представник ТОВ «Юніт Капітал» - Кукса К.О. вважає, що ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС» належним чином вжило всіх необхідних заходів для здійснення перевірки та ідентифікації особи.

У відзиві сторона позивача вказує на те, що відповідно до наявного в матеріалах справи розрахунку заборгованості нарахування відсотків здійснювалось лише в період з 30 грудня 2024 року по 23 березня 2025 року, що становить рівно 84 дні.

Щодо співмірності витрат на професійну правничу допомогу, у відзиві представник позивача зазначає, що останнім долучено акт прийому-передачі виконаних робіт, що свідчить про належне виконання наданих послуг, а отже робота адвоката виконана належним чином.

Згідно з ч.1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що даний позов є обґрунтованим, а обставини на які посилався позивач, є встановленими та підтвердженими належними доказами.

У свою чергу відповідачем не надано суду доказів, які б підтверджували належне виконання ним зобов`язань та які б спростовували розмір заборгованості перед позивачем.

Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

З матеріалів справи вбачається, що 29 грудня 2024 року між ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС» та ОСОБА_1 укладено Договір про споживчий кредит № 165656, а умовами якого кредитодавець зобов`язується на умовах, визначених цим договором, на строк визначений п. 2.6 договору (84 дні з 29.12.2024 по 23.03.2025) надати позичальнику грошові кошти у сумі визначеній у п. 2.2.1. договору (13334,00 гривень надається не пізніше наступного дня після укладення договору в наступному порядку: у розмірі 10000,50 гривень на картку позичальника № НОМЕР_2 , у розмірі 3333,50 гривень шляхом погашення заборгованості позичальника за комісією, нарахованою згідно п. 2.5 індивідуальної частини), а позичальник зобов`язується повернути кредитодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту, комісію за управління та обслуговування кредиту та проценти за користування кредитом в рекомендовану дату платежу, але не пізніше дати остаточного погашення заборгованості, згідно п. 2.6. договору та виконати інші зобов`язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, що визначені договором.

Орієнтовна загальна вартість кредиту для позичальника складає 24479,54 гривень.

Договір підписаний одноразовим ідентифікатором позичальника ОСОБА_1 - 7fabdfda.

Невід`ємною частиною цього договору є Правила надання грошових коштів у позику. Уклавши цей договір, позичальник підтверджує, що він ознайомлений, повністю розуміє, погоджується і зобов`язується неухильно дотримуватись правил, текст яких розміщений на сайті товариства.

Правила надання грошових коштів у позику визначають порядок і умови надання товариством грошових коштів у кредит, права та обов`язки сторін, іншу інформацію, необхідну для укладання та належного виконання умов електронного договору, а також регулюють відносини, що виникають між товариством і позичальником.

Договір був вчинений в електронній формі, яка відповідно до ст. 207 ЦК України та Закону України «Про електронну комерцію» прирівнюється до письмової форми.

Відповідач, виявив намір отримати кредитні кошти та здійснив реєстрацію на офіційному веб-сайті Кредитодавця.

Кредитний договір складається з індивідуальної частини, яка містить персональні умови кредитування Позичальника, графіку платежів та публічної частини, спільної для всіх клієнтів Кредитодавця розміщеної на сайті за посиланням: https://tlnx.com.ua/docs.

Згідно з Правилами, до укладення Кредитного договору, Позичальнику для ознайомлення в особистий кабінет надано Паспорт споживчого кредиту у вигляді додатку до оферти/проекту кредитного договору.

Під час реєстрації, відповідно до встановленого порядку та інструкцій, розміщених на сайті Кредитодавця, Відповідач пройшов процедури встановлення особи та підтвердження її достовірності, надавши необхідні персональні дані для укладення Кредитного договору. Первісний кредитор здійснив ідентифікацію та верифікацію Позичальника на підставі отриманих від нього відомостей та документів, а також за допомогою системи BankIDНБУ, що було передбачено та погоджено умовами Кредитного договору.

Позичальник приєднався до публічної частини, прийняв умови індивідуальної частини та графіку платежів, що разом становлять єдиний Кредитний договір, шляхом підписання індивідуальної частини електронним підписом 7fabdfda, що відповідно до вимог законодавства є належним та допустимим доказом укладення правочину між сторонами.

Введення одноразового персонального ідентифікатора і є вчиненням дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, а саме - акцептом в розумінні ч. 3 п. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію».

Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. ст. 205, 207 ЦК України).

Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19.

У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).

Ч. 1 ст. 204 ЦК Українивизначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію», в редакції на час виникнення правовідносин, електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків таоформлена в електронній формі.

Згідно ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», в редакції на час виникнення правовідносин, електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Відповідно до ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», в редакції на час виникнення правовідносин, пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Положення ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», в редакції на часвиникнення правовідносин, передбачають відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Відповідно до ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», в редакції на час виникнення правовідносин, у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Так, відповідно до п. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Підписання Договору про споживчий кредит № 165656 від 29 грудня 2024 року, свідчить про те, що відповідач всі умови цілком зрозумів та своїм підписом письмово підтвердив та закріпив те, що сторони договору діяли свідомо, були вільні в укладенні даного договору, вільні у виборі контрагента та умов договору.

Первісний кредитор свої зобов`язання за Кредитним договором виконав в повному обсязі, а саме - надав відповідачу кредит у розмірі, встановленому Кредитним договором.

На виконання умов Договору про споживчий кредит № 165656 від 29 грудня 2024 року кредитодавцем було здійснено переказ грошових коштів ОСОБА_1 в сумі 10000,50 гривень на його картковий рахунок, вказаний ним у договорі, через надавача платіжних послуг ТОВ «ФК «Контрактовий дім».

Зарахування кредитних коштів у сумі 10000,50 гривень на рахунок відповідача ОСОБА_1 також підтверджується повідомленням та випискою з рахунку приватного клієнта № 15370-2026/0205 за 29.12.2024, до якого емітовано картку № НОМЕР_2 , що належить відповідачу ОСОБА_1 , наданою АТ «Райффайзен Банк» на виконання ухвали суду віл 13.01.2026 в частини витребування доказів.

Судом також встановлено, що 16 квітня 2025 року між ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС» та ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» укладено Договір факторингу № 16042025, за умовами якого клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором. Право вимоги переходить від клієнта до фактора з моменту підписання ними відповідного Реєстру прав вимоги та Акту приймання-передачі Реєстру.

04 червня 2025 року між ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС» та ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» укладено та підписано Акт прийому-передачі Реєстру прав вимог № 3 до Договору факторингу № 16042025 від 16 квітня 2025 року.

З Реєстру прав вимог № 3 від 04 червня 2025 року вбачається, що до ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» перейшло право вимоги до відповідача ОСОБА_1 за Договором про споживчий кредит № 165656 від 29 грудня 2024 року у загальному розмірі 22241,04 грн, з яких: 13334,00 грн - сума заборгованості за основним зобов`язанням; 7806,04 грн - сума заборгованості за нарахованими процентами; 600,00 грн - пеня; 501,00 гривень - комісія.

Звертаючись до суду з цим позовом, ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» зазначило, що станом на 01 листопада 2025 року заборгованість за Договором про споживчий кредит № 165656 від 29 грудня 2024 року, яка обліковується за відповідачем ОСОБА_1 , є непогашеною та становить 22 241,04 грн, з яких: 13 334,00 грн - заборгованість за основним зобов`язанням (у тому числі комісія за надання кредиту); 7 806,04 грн - заборгованість за нарахованими процентами; 600,00 грн - пеня; 501,00 грн - комісія.

Разом із тим позивач просив стягнути з відповідача заборгованість у загальному розмірі 21 641,04 грн, тобто без урахування суми пені у розмірі 600,00 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі ст. 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Тобто належним виконанням зобов`язання з боку відповідача є повернення кредиту в строки, розмірі та у валюті, визначеними Кредитним договором.

На підставі п. 1 ст. 1049 ЦК України, Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до змісту ст. 610, 612 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що позивачем доведено належними доказами свої позовні вимоги, які не були спростовані стороною відповідача.

За відсутності вагомих доказів протилежного, судова колегія вважає, що кредитний договір був укладений саме відповідачем.

У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню (постанова Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 191/5077/16-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010).

Також відповідачем не надано належних доказів укладення кредитного договору від його імені іншою особою за відсутності його волевиявлення.

Зазначене також узгоджується із висновками Верховного Суду, наведених у постанові від 04 грудня 2023 року у справі № 212/10457/21 (провадження № 61-6066 св 23).

Щодо доводів апеляційної скарги в частині визначення розміру основної суми кредиту апеляційний суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 2.2.1 Договору про споживчий кредит № 165656 від 29 грудня 2024 року загальний розмір кредиту становить 13 334,00 грн та надається не пізніше наступного дня після укладення договору в такому порядку: 10 000,50 грн перераховуються на рахунок (платіжну картку) позичальника № НОМЕР_2 у національній валюті, а 3 333,50 грн спрямовуються на погашення заборгованості позичальника за комісією, нарахованою відповідно до пункту 2.5 індивідуальної частини договору.

Згідно з пунктом 2.5 Договору комісія за надання кредиту становить 3 333,50 грн, нараховується та підлягає сплаті одноразово в день укладення цього договору за ставкою 25 % від загальної суми кредиту за рахунок власних коштів позичальника або за рахунок кредитних коштів, якщо це передбачено пунктом 2.2.1 індивідуальної частини договору. Розмір комісії за надання кредиту є фіксованим і не може бути змінений.

З огляду на наведене апеляційний суд дійшов висновку, що ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС», перерахувавши на рахунок відповідача кредитні кошти в розмірі 10 000,50 грн, що самим відповідачем не заперечується, діяло відповідно до умов укладеного договору. Сума 3 333,50 грн була надана відповідачу як частина кредитних коштів та, відповідно до умов договору, використана для погашення нарахованої комісії за надання кредиту, тому порушення умов договору з боку кредитодавця відсутнє.

Крім того, оскільки предметом судового розгляду є спір про стягнення із відповідача на користь ТОВ «Юніт Капітал» заборгованості за кредитним договором, а сам договір про споживчий кредит відповідачем не оспорювався, у даному випадку слід виходити з презумпції правомірності правочину, а також презумпції обов`язковості виконання договору.

Отже, суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставин справи, від яких залежить вирішення спору, перевірив доводита надані сторонами докази та дійшов до правильноговисновку про задоволення позовних вимоги щодо стягнення заборгованості.

Посилання в апеляційній скарзі на безпідставне нарахування відсотків за користування кредитними коштами після закінчення строку договору апеляційний суд відхиляє, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України та ч. 1 ст. 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Припис абз. 2 ч. 1 ст. 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншоїдомовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Встановлення строку дії кредитного договору має важливе значення для правильного вирішення справи з огляду на те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України.

В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18)).

Можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом») (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16).

Для вирішення подібних спорів важливим є тлумачення умов договорів, на яких ґрунтуються вимоги кредиторів, для з`ясування того, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування. Для цього можуть братися до уваги формулювання умов про сплату процентів, їх розміщення в структурі договору (в розділах, які регулюють правомірну чи неправомірну поведінку сторін), співвідношення з іншими положеннями про відповідальність позичальника тощо. У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав)».

Відповідно до п. 2.6. Договору загальний строк кредитування за цим Договором складає 84 днів з 29 грудня 2024 року (дата надання кредиту) по 23 березня 2025 року.

Користування кредитом - це можливість позичальника за плату правомірно не повертати кредитору борг (кредит) протягом певного періоду часу, погодженого сторонами кредитного договору.

У даному конкретному випадку відсотки нараховано у межах погодженого строку надання кредиту, що підтверджується наявним в матеріалах справит розрахунком заборгованості, а тому судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що заборгованість з нарахованих процентів за користування грошовими коштами підлягає стягненню з відповідача в повному обсязі.

Крім того, доказів на спростування розрахунку заборгованості, наданого позивачем, відповідач не надав.

Розрахунок заборгованості містить розмір відсоткової ставки, суми нарахувань за кожний окремий проміжок часу, а тому він приймається колегією суддів як належний та допустимий доказ заборгованості за договором.

Стороною відповідача не спростовано наданий позивачем розрахунок заборгованості, відповідач до суду не надав власного розрахунку заборгованості на спростування доводів і розрахунку позивача або об`єктивних доказів про погашення заборгованості та її відсутності.

Щодо доводів апеляційної скарги про неспівмірність витрат на професійну правничу допомогу апеляційний суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 4 та 5 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони. При цьому у разі недотримання зазначених вимог суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч. 6 ст. 137 ЦПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про їх зменшення.

Разом з тим ОСОБА_1 не подано належних і допустимих доказів на підтвердження неспівмірності витрат на професійну правничу допомогу, не наведено конкретних обставин та розрахунків, які б свідчили про невідповідність заявлених до стягнення витрат критеріям, визначеним ч. 4 ст. 137 ЦПК України.

Апеляційна скарга містить лише загальні твердження про завищений розмір таких витрат, які не підтверджені жодними доказами.

Відповідно до ст. 12 та 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Оскільки апелянтом не виконано покладений на нього процесуальним законом обов`язок щодо доведення неспівмірності витрат на професійну правничу допомогу, підстав для відмови у їх стягненні апеляційний суд не вбачає.

Інші доводи апеляційної скарги позивача не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду першої інстанції, обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення, та фактично зводяться до незгоди позивача з висновками суду.

При цьому, докази та обставини, на які посилається позивач у апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції правильно визначено характер спірних правовідносин, встановлено обсяг прав та обов`язків сторін, застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, що склались між сторонами, надано повну, всебічну та об`єктивну оцінку наявним у справі доказам, як кожному окремо, так і у їх сукупності та взаємозв`язку, та з урахуванням недоведеності позовних вимог обґрунтовано задоволено позовні вимоги.

Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки, рішення Згурівського районного суду Київської області від 31 березня 2026 рокуухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для його скасування згідно вимог ч. 1 ст. 375 ЦПК України відсутні.

Щодо судових витрат колегія судів зазначає наступне.

Так як суд апеляційної інстанції дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, тому на підставі ст. 141 ЦПК України понесені апелянтом судові витрати на апеляційний розгляд справи відшкодуванню за рахунок відповідача не підлягають.

В той же час ухвалою Київського апеляційного суду від 13 травня 2026 року клопотання ОСОБА_1 про відстрочення сплати судового збору було задоволено та відстроченосплату судового збору до ухвалення судового рішення у даній справі.

Таким чином, з відповідачана користь позивача слід стягнути судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанціїв розмірі 3 633,60 грн.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382, 383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Згурівського районного суду Київської області від 31 березня 2026 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІТ КАПІТАЛ»»судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції в розмірі 3 633 (три тисячі шістсот тридцять три) гривні 60 копійок.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та, відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, оскарженню не підлягає.

Реквізити сторін:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ЮНІТ КАПІТАЛ», адреса місцезнаходження: 01024, місто Київ, вулиця Рогнідинська, будинок 4, літера А, офіс 10; код ЄДРПОУ 43541163.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 .

Суддя-доповідач Д.О. Таргоній

Судді: О.В. Борисова

С.А. Голуб