Вирок від 29 червня 2026 р. у справі №760/21952/23 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 11-кп/824/1385/2026

№760/21952/23

Категорія КК: ч. 2 ст. 286 Доповідач в апеляційній інстанції - ОСОБА_1

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 червня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду

в складі: головуючого судді ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю секретаря ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

обвинуваченого ОСОБА_6 ,

захисника ОСОБА_7 ,

представника потерпілої ОСОБА_8 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві кримінальне провадження по обвинуваченню

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Києва, громадянина України, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, -

У С Т А Н О В И Л А:

Вироком Солом`янського районного суду м. Києва від 24 травня 2024 року ОСОБА_6 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки без позбавлення права керувати транспортними засобами. На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_9 від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком на 2 роки з покладенням обов`язків, передбачених ст. 76 КК України.

Цивільний позов потерпілої ОСОБА_10 задоволено частково.

Вирішено стягнути з обвинуваченого ОСОБА_6 на користь ОСОБА_10 243 278 грн 40 к (двісті сорок три тисячі двісті сімдесят вісім) грн. 40 коп. матеріальних збитків та 30 000 (тридцять тисяч) грн моральної шкоди.

Вирішено питання щодо процесуальних витрат та речових доказів у кримінальному провадженні.

Цим вироком ОСОБА_6 визнано винним у тому, що він 19.06.2023, приблизно о 08 год. 17 хв., керуючи технічно справним автомобілем марки «ЗАЗ-Daewoo Lanos» д.н.з. НОМЕР_1 , рухався по вул. Гарматній зі сторони пр-т Відрадного в напрямку вул. Борщагівської у м. Києві, під`їжджаючи до нерегульованого світлофорним об`єктом пішохідного переходу, який позначений дорожньою розміткою 1.14.1 Правил дорожнього руху України, та інформаційно-вказівними дорожніми знаками 5.38.1, 5.38.2 (пішохідний перехід) ПДР України, на якому перебував пішохід, та в порушення п. п. 1.5, 2.3/б/, /д/, 18.1 Правил дорожнього руху України (далі - ПДР України), будучи неуважним, не зреагував на зміну дорожньої обстановки, не зменшив швидкість та не зупинився, щоб дати дорогу пішоходу, який переходив проїзну частину зліва направо відносно руху автомобіля, чим грубо порушивши вимоги ПДР України, здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_10 , внаслідок чого вона отримала тяжкі тілесні ушкодження.

В апеляційній скарзі заступник керівника Київської міської прокуратури ОСОБА_11 , не оспорюючи фактичні обставини вчинення кримінального правопорушення та правильність кваліфікації дій обвинуваченого, просить скасувати вирок в частині призначеного покарання у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, внаслідок м`якості.

Ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_6 покарання за ч. 2 ст. 286 КК України у виді 3 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 2 роки. На підставі ст. 75 КК України, звільнити ОСОБА_9 від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком на 2 роки з покладенням обов`язків, передбачених п. п. 1, 2 ч.1 та п .2 ч. 2 ст.76 КК України.

Свої вимоги прокурор обґрунтовує тим, що суд першої інстанції, в порушення вимог ст. ст. 50, 65 КК України, не застосував до ОСОБА_9 додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.

Так, на переконання апелянта, суд не у повній мірі врахував обставини вчинення кримінального правопорушення, зокрема те, що обвинувачений, маючи відповідний дозвіл на керування джерелом підвищеної небезпеки, належним чином не зміг забезпечити безпеку оточуючих, наближаючись до пішохідного переходу на якому перебували пішоходи, не зменшив швидкість та не зупинився, щоб дати дорогу пішоходу тобто грубо порушив ПДР України, що призвело до тяжких наслідків, а тому, подальше особисте керування ОСОБА_9 транспортними засобами несе істотну суспільну небезпеку для оточуючих.

Звертає увагу на те, що в матеріалах кримінального провадження відсутні відомості, які б обґрунтовували необхідність збереження за ОСОБА_9 права керувати транспортними засобами, як і відсутні відомості про те, що позбавлення права керувати транспортними засобами буде надмірним тягарем для обвинуваченого.

В апеляційній скарзі представник потерпілої ОСОБА_8 , не оспорюючи фактичні обставини вчинення кримінального правопорушення та правильність кваліфікації дій обвинуваченого, просить вирок суду скасувати.

Ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_9 призначити покарання за ч. 2 ст. 286 КК України у виді 3 років позбавлення волі без позбавлення права керувати транспортними засобами. Цивільний позов потерпілої ОСОБА_10 задовольнити повністю. Стягнути з обвинуваченого ОСОБА_9 на користь потерпілої ОСОБА_10 243 278 грн 40 к матеріальної шкоди та 100 000 грн моральної шкоди.

Вважає, що призначене ОСОБА_9 покарання не відповідає ступеню тяжкості скоєного та особі обвинуваченого через м`якість. Вказує, що висновок суду про можливість виправлення обвинуваченого без ізоляції від суспільства є необґрунтованим, суперечить матеріалам кримінального провадження та не відповідатиме меті покарання.

Також звертає увагу на те, що при вирішенні цивільного позову потерпілої, суд безпідставно зменшив розмір моральної шкоди, не навівши жодних мотивів свого рішення.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який частково підтримав апеляційну скаргу сторони обвинувачення, оскільки вважає безпідставним застосування ст. 75 КК України, підтримав апеляційну скаргу представника потерпілої, пояснення представника потерпілої, який підтримав подані апеляційні скарги, пояснення обвинуваченого та захисника, які просили відмовити в задоволенні апеляційних скарг, провівши судові дебати, заслухавши останнє слово обвинуваченого, вивчивши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Винуватість ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, за обставин, викладених у вироку, доведена дослідженими судом доказами і в апеляційних скаргах не заперечується.

Кваліфікація дій обвинуваченого за ч. 2 ст. 286 КК України є правильною.

Відповідно до ст. 65 КК України, суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

На думку колегії суддів, при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_6 , а саме при прийнятті рішення про не призначення додаткового покарання, передбаченого санкцією ч. 2 ст. 286 КК України, судом першої інстанції порушено загальні засади призначення покарання, визначені у вказаній вище нормі Кримінального кодексу України.

Не надано судом належної правової оцінки обставинам кримінального правопорушення, зокрема тому, що обвинувачений здійснив наїзд на потерпілу на нерегульованому пішохідному переході. В результаті дорожньо-транспортної пригоди потерпіла ОСОБА_10 отримала тяжкі тілесні ушкодження. Обвинувачений, на думку колегії суддів, залишаючись за кермом транспортного засобу, з огляду на фактичні обставини кримінального провадження, може спричинити шкоду іншим учасникам дорожнього руху, а також собі.

Матеріали провадження не містять об`єктивних відомостей про те, що транспортний засіб використовується обвинуваченим в якості джерела доходу, чи іншим чином існує необхідність у не позбавленні його права керувати транспортним засобом.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги прокурора і вважає, що призначення обвинуваченому покарання лише у виді позбавлення волі без додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортним засобом не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.

Разом з тим, колегія суддів вважає безпідставними доводи апеляційної скарги представника потерпілого про необхідність призначення ОСОБА_6 покарання без застосування інституту звільнення від його відбування.

Всупереч доводам апеляційної скарги представника потерпілої, судом належним чином обґрунтовано можливість застосування до ОСОБА_6 інституту звільнення від відбування основного покарання з випробуванням. Так, судом враховано дані про особу обвинуваченого, а саме те, що він раніше не притягувався до кримінальної відповідальності, матеріали провадження не містять даних про систематичне вчинення ним адміністративних правопорушень у сфері безпеки дорожнього руху, обвинувачений має на утриманні малолітню дитину, у нього наявні міцні соціальні зв`язки, він намагався відшкодовувати заподіяну шкоду, однак потерпіла відмовилась отримувати таке відшкодування. Під час апеляційного розгляду представник потерпілої підтвердив позицію потерпілої, оскільки вона бажає отримати одразу всю суму заподіяної шкоди, а не частинами, як пропонував обвинувачений. Крім того, колегія суддів вважає обгрунтованим визнання судом обставиною, яка пом`якшує покарання обвинуваченому, відповідно до ст. 66 КК України, щире каяття. Під час судового та апеляційного розгляду ОСОБА_6 висловив щирий жаль з приводу скоєного та наслідків, які в результаті настали, засудив свою поведінку під час керування автомобілем, запевнив суд про неприпустимість порушення ним у подальшому норм закону. Тому колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що сукупність даних про особу ОСОБА_12 , його ставлення до скоєного істотно знижують ступінь суспільної небезпечності діяння. З цих підстав колегія суддів вважає, що виправлення ОСОБА_12 можливе без ізоляції від суспільства.

Виходячи з наведеного, апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню, а вирок суду першої інстанції на підставі ст. 414, ст. 420 КПК України підлягає скасуванню в частині призначення покарання із ухваленням апеляційним судом свого вироку. При цьому, запропонований прокурором розмір додаткового покарання у мінімальних межах, передбачених ч. 1 ст. 55 КК України, на думку колегії суддів, відповідає вчиненому та особі обвинуваченого.

Крім того, колегія суддів вважає слушними доводи апеляційної скарги представника потерпілого про безпідставне часткове задоволення цивільного позову щодо відшкодування моральної шкоди

За правилами ч. 5 ст. 128 КПК України цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

До початку судового розгляду потерпілоюзаявлено цивільний позов про стягнення з ОСОБА_6 матеріальної та моральної шкоди.

Обґрунтовуючи розмір моральної шкоди, потерпілаОСОБА_10 вказувала про численні обмеження, які воназазнала у зв`язку з отриманими тілесними ушкодженнями. Так, остання була змушена терпіти тривалий час сильний фізичний біль навіть після виписки з медичного закладу, потрібен був час на реабілітацію, що заподіювало їй сильних душевних страждань.

Таким чином, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги представника потерпілої, що розмір моральної шкоди 30000 грн є неспівмірним з тим обсягом душевних страждань та болю, яких вона отримала в результаті незаконних дій ОСОБА_6 . Тому колегія суддів вважає, що 100 000 грн буде достатнім розміром грошового відшкодування моральної шкоди з огляду на обставини кримінального провадження.

На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку про те, що вирок Солом`янського районного суду м. Києва від 24 травня 2024 року щодо ОСОБА_6 підлягає зміні в частині вирішення цивільного позову, а апеляційна скарга представника потерпілої ОСОБА_8 - частковому задоволенню.

Керуючись ст. 404, ст. 407, ст. 419, ст. 420 КПК України, колегія суддів, -

З А С У Д И Л А:

Апеляційну скаргу першого заступника керівника Київської міської прокуратури ОСОБА_11 задовольнити.

Апеляційну скаргу представника потерпілої ОСОБА_8 задовольнити частково.

Вирок Солом`янського районного суду м. Києва від 24 травня 2024 року в частині призначення ОСОБА_6 покарання скасувати.

В цій частині ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 286 КК України покарання у виді 3 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 2 роки. На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_6 звільнити від відбування основного покарання з випробовуванням, встановити іспитовий строк тривалістю 2 роки. Відповідно до п. п. 1, 2 ч. 1, п. 2 ч. 3 ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_6 такі обов`язки: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Вирок Солом`янського районного суду м. Києва від 24 травня 2024 року змінити в частині вирішення цивільного позову.

Збільшити стягнення з ОСОБА_6 на користь потерпілої ОСОБА_10 в рахунок відшкодування моральної шкоди, до 100 000 (сто тисяч) грн.

В решті вирок Солом`янського районного суду м. Києва від 24 травня 2024 року, яким ОСОБА_6 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України, залишити без зміни.

Вирок Київського апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржений в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяця з дня його проголошення.

Судді:

__________________ _________________ ___________________

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3