Постанова від 08 квітня 2026 р. у справі №369/21717/23 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження Доповідач- Ратнікова В.М.

№ 22-ц/824/8157/2026

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ Справа № 369/21717/23

09 квітня 2026 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Ратнікової В.М.

суддів - Кирилюк Г.М.

- Рейнарт І.М.

при секретарі - Уляницькій М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» - Клименка Тараса Васильовичана рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 лютого 2026 року, ухвалене під головуванням судді Янченка А.В., у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

в с т а н о в и в:

У грудні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги обгрунтовувало тим, що 23 лютого 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика», як кредитодавцем, та ОСОБА_1, як позичальником, було укладено Договір №202137-КС-002 про надання кредиту шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Законом України «Про електронну комерцію».

Відповідно до п. 1 договору кредиту ТОВ «Бізнес позика» надає позичальнику грошові кошти у розмірі 44 000,00 грн. на засадах строковості, поворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути грошові кошти та сплатити проценти за користування кредитом у порядку та на умовах, визначених договором кредиту та Правилами про надання грошових коштів у кредит.

Згідно з умовами договору кредиту сторони визначили, що плата за користування кредитом є фіксованою та становить 0.9200341 процентів за кожен день користування кредитом.

Позивач зазначав, що ТОВ «Бізнес позика» свої зобов`язання за договором кредиту виконало та надало позичальнику грошові кошти в розмірі 44 000,00 грн. шляхом перерахування на банківську картку позичальника № НОМЕР_1 (котрий позичальником вказано при заповнені анкетних даних в особистому кабінеті), що підтверджується довідкою про видачу коштів (або платіжним дорученням).

Також, 06.05.2021року, 16.09.2021року, 03.11.2021року, 22.12.2021 року та 23.01.2022 року між ТОВ «Бізнес позика» та ОСОБА_1 укладені додаткові угоди до договору № 202137-КС-002 про надання кредиту шляхом обміну електронними повідомленнями, підписані у порядку, визначеному статтею 12 Законом України «Про електронну комерцію», про надання додаткової суми позики та продовження терміну дії договору.

За останньою додатковою угодою № 5 від 23.01.2022 року сторони домовились внести зміни в п. 1 Договору та викласти «Термін дії Договору» в новій редакції, а саме: «Термін дії Договору: до 11.12.2022 року» Також сторони домовились внести зміни в п. 1 Договору та викласти «Строк Кредиту» в новій редакції, а саме: «Строк Кредиту: 657 днів».

До теперішнього часу відповідачка свої зобов`язання за кредитним договором № 202137- КС-002 про надання кредиту належним чином не виконала, а лише частково сплатила кошти, унаслідок чого станом на 02 листопада 2023 року утворилась заборгованість у загальному розмірі 234 354,75 грн, що складається із: суми прострочених платежів по тілу кредиту - 50 288,04 грн; суми прострочених платежів по процентах - 184 066,71 грн.

З урахуванням викладених обставин позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика»заборгованість за договором № 202137-КС-002 про надання кредиту від 23.02.2021року, що становить 234 354,75 грн, яка складається із: суми прострочених платежів по тілу кредиту - 50 288,04 грн; суми прострочених платежів по процентах за період з 23 лютого 2021 року по 11 грудня 2022 року - 184 066,71 грн, а також сплачений судовий збір в розмірі 2 812,26 грн.

При поданні позовної заяви позивачем додано, зокрема, договір № 202137-КС-002 про надання кредиту від 22.02.2021, з додатковими угодами до нього.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 лютого 2026 року в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором №202137-КС-002 про надання кредиту від 23 лютого 2021 року відмовлено в повному обсязі.

Не погоджуючись з ухваленим рішенням суду першої інстанції, представник позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» - Клименко Тарас Васильовичподав апеляційну скаргу, в якій за результатом апеляційного перегляду справи просить скасувати рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 лютого 2026 року та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Позика" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити повністю.

В обґрунтування змісту вимог апеляційної скарги зазначає, що рішення першої інстанції ухвалено з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не повністю з`ясовано обставини справи, висновки, які викладені у рішенні суду першої інстанції, не відповідають обставинам справи, що призвело до неправильного вирішення справи.

Зазначає, що висновки суду першої інстанції про те, що відповідно до довідок (платіжних доручень) про зарахування кредитних коштів дата фактичного отримання кредиту 23.02.2021 року, у той час як договір укладений 22.02.2021 року, не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позову.

Позивач стверджує, що договір було укладено 22.02.2021 року (через інфромаційно-телекомунікаційну систему) у вечірній час - після 21:00, а тому транзакція з перерахування коштів позичальнику відбулась наступного дня - 23.02.2021року.

При цьому, це не означає, що кредитний договір між позивачем та відповідачем не був укладений, та не означає, що позичальник не має зобов`язань за кредитним договором, оскільки ТОВ «Бізнес Позика» фактично виконав свої зобов`язання та перерахував кредитні кошти на той номер банківської картки, який позичальник вказала під час укладення кредитного договору, що не було спростовано відповідачкою.

Також з розрахунку заборгованості вбачається, що відповідачкою 25.09.2021 року було сплачено 24 (двадцять чотири) платежі на погашення кредиту на загальну суму 162 213,93 грн, що не спростовано відповідачкою. Платежі здійснювались у розмірах та у дати, що відповідають обов`язковому графіку погашення кредиту, погодженому сторонами у кредитному договорі та додаткових угодах.

Отже, відповідачкою вчинено дії, що свідчать про визнання нею боргу та наявності зобов`язань перед ТОВ «Бізнес Позика» за кредитним договоромта додатковими угодами до нього.

У даному випадку дійсність договору про надання кредиту №202137- КС-002 від 22.02.2021 року не спростована жодним рішенням суду про визнання правочину недійсним, а тому договір про надання кредиту №202137-КС-002 від 22.02.2021 та додаткові угоди до нього вважаються такими, що укладені, а отже створюють взаємні права та обов`язки для його сторін.

Вищенаведене в сукупності доводить той факт, що при ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції неповно з`ясовані суттєві обставини справи, що мають значення для правильного вирішення спору, у зв`язку з чим суд першої інстанції дійшов до невірних по суті висновків у цій судовій справі про відмову у задоволенні позовних вимог позивача щодо стягнення на його користь з відповідача заборгованості за кредитним договором.

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Жупинський Микола Андрійович просить апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, а рішення Києво-Святошинськогорайонного суду Київської області від 02 лютого 2026 року- без змін. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в сумі 6000,00 грн.

Зазначає, що позивачем не надано доказів надання відповідачу грошових коштів з підтвердженням розміру наданих в кредит (позику) грошових коштів за договором про надання кредиту №202137-КС-002 від 23 лютого 2021 року, враховуючи звернення до суду про стягнення заборгованості саме за договором про надання кредиту №202137-КС-002 від 23 лютого 2021 року без надання доказів укладення цього договору та копії самого договору, враховуючи відсутність заборгованості за договором про надання кредиту №202137-КС-002 від 22 лютого 2021 року (розрахунок заборгованості про надання кредиту №202137- КС-002 від 23 лютого 2021 року таким доказом не може слугувати), а відтак вимоги про стягнення заборгованості за договором про надання кредиту №202137-КС-002 від 23 лютого 2021 року задоволенню не підлягають.

В судове засідання апеляційного суду представник позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» Клименко Тарас Васильович, відповідачка ОСОБА_1 та її представник адвокат Жупинський Микола Андрійович не з`явились, про день та час розгляду справи апеляційним судом повідомлені у встановленому законом порядку, будь-яких заяв чи клопотань про відсутність в судовому засіданні з поважних причин до суду апеляційної інстанції не подали, а тому суд вважає можливим розгляд справи у їх відсутності.

Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, вивчивши наявні у справі докази, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 22.02.2021 року між ТОВ «Бізнес позика» та ОСОБА_1 ою було укладенов електронній форміпропозицію укласти договір (оферта) № 202137-КС-002 про надання кредиту; прийняття (акцепт) пропозиції (оферти) щодо укладення договору № 202137-КС-002 про надання кредиту; договір № 202137-КС-002 про надання кредиту в сумі 44 000 грн.

Договір № 202137-КС-002від 22.02.2021 року підписано 22.02.2021 року за допопомогою ЕЦП з одноразовим ідентифікатором ОСОБА_1 G-5757, ІПН НОМЕР_2 .

06.05.2021 року між ТОВ «Бізнес позика» та ОСОБА_1 ою було укладено додаткову угоду № 1 до договору № 202137-КС-002 від 22.02.2021 року, нею продовжено строк дії договору до 21.10.2021 року.

Додаткова угода від 06.05.2021 року № 1 до договору № 202137-КС-002 від 22.02.2021 року підписана 06.05.2021 року за допопомогою ЕЦП з одноразовим ідентифікатором ОСОБА_1 G-0582, ІПН НОМЕР_2 .

16.09.2021 року між ТОВ «Бізнес позика» та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду № 2 до договору № 202137-КС-002 від 22.02.2021 року, підписану 16.09.2021 року за допопомогою ЕЦП з одноразовим ідентифікатором ОСОБА_1 G-4106, ІПН НОМЕР_2 .

03.11.2021 року між ТОВ «Бізнес позика» та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду № 3 до договору № 202137-КС-002 від 22.02.2021 року, нею продовжено строк дії договору до 29.06.2022 року.

Додаткова угода від 03.11.2021 року № 3 до договору № 202137-КС-002 від 22.02.2021 року, підписана 03.11.2021 року за допопомогою ЕЦП з одноразовим ідентифікатором ОСОБА_1 G-0291, ІПН НОМЕР_2 .

22.12.2021 року між ТОВ «Бізнес позика» та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду № 4 до договору № 202137-КС-002 від 22.02.2021 року, нею продовжено строк дії договору до 28.09.2022 року.

Додаткова угода від 22.12.2021 № 4 до договору № 202137-КС-002 від 22.02.2021 року, підписана 22.12.2021 року за допопомогою ЕЦП з одноразовим ідентифікатором ОСОБА_1 G-1408, ІПН НОМЕР_2 .

23.01.2022 року між ТОВ «Бізнес позика» та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду № 5 до договору № 202137-КС-002 від 22.02.2021 року, нею продовжено строк дії договору до 11.12.2022 року.

Додаткова угода від 23.01.2022 року № 5 до договору № 202137-КС-002 від 22.02.2021 року, підписана 23.01.2022 року за допопомогою ЕЦП з одноразовим ідентифікатором ОСОБА_1 G-4101, ІПН НОМЕР_2 .

Судом також встановлено, що ОСОБА_1 на інформаційно-телекомунікаційній системі - https://my.bizpozyka.com/ заповнено анкету клієнта, в якій зазначено, зокрема, але не виключно, в розділі інформація щодо бажаного кредиту: сума бажаного кредиту 44 000 грн, дата отримання кредиту 23.02.2021 року, фінансовий номер позичальника НОМЕР_3 , номер банківського рахунку/банківської карти для перерахування коштів НОМЕР_1 .

23.02.2021 року, о 8 год 37 хв, двома платежами на банківську карту НОМЕР_4 ТОВ «Бізнес позика» було перераховано грошові кошти по 24 000 грн, з призначенням платежу «Перерах.коштів ОСОБА_1 ІПН НОМЕР_2 зг. до кредитного договору № 202137-КС-002 від 22.02.2021 без ПДВ», що підтверджується платіжними квитанціями 378434959 та 378434816.

Згідно платіжних доручень №31849 від 16 вересня 2021 року та №27654 від 06 травня 2021 року ТОВ «Бізнес позика» перераховано грошові кошти в сумі 31000 грн і 18000 грн, з призначенням платежу «ІПН НОМЕР_2 перерах.коштів ОСОБА_1 ІПН НОМЕР_2 зг. дод. Угоди від 06.05.2021 та 16.09.2021 до кредитного договору № 202137-КС-002 від 22.02.2021 без ПДВ».

Згідно наданої суду суду довідки АТ КБ «ПриватБанк» від 04.09.2025 року, банківська карта НОМЕР_1 емітована на ім`я ОСОБА_1 .

З наданої АТ КБ «Приватбанк» виписки по рахунку № НОМЕР_1 ОСОБА_1 за період з 23.02.2021 року по 02.11.2023 року вбачається, що відповідачка отримала кредитні кошти, користувалась ними, здійснювала платежі по поповненню рахунку відповідно до умов договору № 202137-КС-002 від 22.02.2021 року та додаткової угоди від 23.01.2022 року № 5, проте, погашала заборгованість не в повному обсязі.

З наданого позивачем розрахунку заборгованості ОСОБА_1 за договором № 202137-КС-002 від 22.02.2021 року вбачається, що заборгованість становить суму 234 354,75 грн, яка складається із: суми прострочених платежів по тілу кредиту в розмірі50 288,04 грн; суми прострочених платежів по процентах за період з 23 лютого 2021 року по 11 грудня 2022 року в розмірі - 184 066,71 грн.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, суд першої інстанції посилався на те, що матеріали справи не містять належних доказів того, що відповідачка має заборгованість перед позивачем за договором про надання кредиту №202137-КС-002 від 23 лютого 2021 року, з огляду на ненадання позивачем до суду доказів укладення договору про надання кредиту №202137-КС-002 від 22 лютого 2021 року та доказів надання кредиту за цим договором.

Суд апеляційної інстанції не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 лютого 2026 року не відповідає.

Доводи відповідачки, які покдадені в основу оскаржуваного рішення суду, про те, що позивач просить стягнути заборгованість за договором про надання кредиту №202137-КС-002 від 23 лютого 2021 року, проте позивачем не надано суду доказів укладення договору про надання кредиту №202137-КС-002 від 23 лютого 2021 року та доказів надання кредиту за цим договором, колегія суддів відхиляє з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що позивач в прохальній частині позову просив стягнути з відповідачки заборгованість за договором про надання кредиту №202137-КС-002 від 23 лютого 2021 року.

Разом з тим, позивачем до матеріалів справи надано договір про надання кредиту №202137-КС-002 від 22 лютого 2021 року.

З прохальної частини позовної заяви, з долучених до матеріалів позовної заяви додатків, серед яких і договір про надання кредиту, вбачається, що номер кредитного договру однаковий, а саме №202137-КС-002.

Аналізуючи зазначене в сукупності, колегія суддів вважає, що в прохальній частині позовної заяви була допущена описка в частині зазначення дати договору 23 лютого 2021 року, замість 22 лютого 2021 року, яка не впливає та не змінює суті правовідносин, що склались між сторонами за кредитним договором №202137-КС-002.

Вказана обставина не повинна позбавляти позивача права на судовий захист та на вирішення спору протягом розумного строку, реалізація яких не була б забезпечена в разі формального підходу до розгляду заявленого позову.

Щодо суті спірних правовідносин, колегія суддів виходить з наступного.

Згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, провадження № 61-7203 св 20, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, провадження № 61-8449св19, від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19, провадження № 61-9071св20, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Водночас одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно з частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Згідно з статтею 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» платіжною картою є електронний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду карти, що використовується для ініціювання переказу коштів з рахунка платника або з відповідного рахунка банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банків через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором.

Держателем такого платіжного засобу є фізична особа, яка на законних підставах використовує спеціальний платіжний засіб для ініціювання переказу коштів з відповідного рахунку в банку або здійснює інші операції із застосуванням зазначеного спеціального платіжного засобу.

Неналежним переказом для цілей цього Закону вважається рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини ініціатора переказу, який не є платником, відбувається її списання з рахунка неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому суми переказу в готівковій чи майновій формі. Неналежним платником є особа, з рахунка якої помилково або неправомірно переказана сума коштів, а неналежним отримувачем - особа, якій без законних підстав зарахована сума переказу на її рахунок або видана їй у готівковій формі.

Згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Верховний Суд зазначає, що стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення.

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частинами першою-другою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику зазначеного Суду як джерело права.

У справі, що переглядається, суд апеляційної інстанції встановив, що договір та додаткові угоди до нього між сторонами укладено в електронному вигляді, із застосуванням електронного підпису. Електронний договір № 202137-КС-002 від 22.02.2021 року підписано 22.02.2021року за допопомогою ЕЦП з одноразовим ідентифікатором ОСОБА_1 G-5757, ІПН НОМЕР_2 .

Додаткову угоду від 06.05.2021 року № 1 до договору № 202137-КС-002 від 22.02.2021 року підписано 06.05.2021 року за допопомогою ЕЦП з одноразовим ідентифікатором ОСОБА_1 G-0582; додаткову угода від 16.09.2021 року № 2 до договору № 202137-КС-002 від 22.02.2021 року підписано 16.09.2021 року за допопомогою ЕЦП з одноразовим ідентифікатором ОСОБА_1 G-4106; додаткову угоду від 03.11.2021 року № 3 до договору № 202137-КС-002 від 22.02.2021 року підписано 03.11.2021 року за допопомогою ЕЦП з одноразовим ідентифікатором ОСОБА_1 G-0291; додаткову угоду від 22.12.2021 року № 4 до договору № 202137-КС-002 від 22.02.2021 року підписано 22.12.2021 року за допопомогою ЕЦП з одноразовим ідентифікатором ОСОБА_1 G-1408; додаткову угоду від 22.12.2021 року № 4 до договору № 202137-КС-002 від 22.02.2021 року підписано 23.01.2022 року за допопомогою ЕЦП з одноразовим ідентифікатором ОСОБА_1 G-4101.

Отже, відповідачка на веб-сайті ТОВ«Бізнес позика»подала заявку на отримання кредиту за умовами, які вважала зручними для себе, та підтвердила умови отримання кредиту.

ОСОБА_1 на інформаційно-телекомунікаційній системі - https://my.bizpozyka.com/, заповнено анкету клієнта, в якій зазначено, зокрема, номер банківського рахунку/банківської карти для перерахування коштів НОМЕР_1 .

Після чого позивач за допомогою засобів зв`язку на вказаний відповідачкою номер телефону надіслав одноразовий ідентифікатор у вигляді СМС-повідомлення, який заявник використав для підтвердження підписання кредитного договору та додаткових умов до нього.

Відповідачка була повністю ознайомлена з умовами кредитного договору до його підписання, інформаційно-телекомунікаційна система побудована таким чином, що без попереднього ознайомлення з умовами кредитного договору клієнт не може перейти до наступного етапу.

З урахуванням вказаного, встановивши, що без здійснення вказаних дій відповідачкою кредитний договір та додаткові угоди до нього не могли бути укладеними сторонами, суд апеляційної інстанції приходить висновку, що договір № 202137-КС-002 від 22.02.2021 року, укладений відповідно до Закону України «Про електронну комерцію», за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, та укладення цього договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідача.

З наданих суду та досліджених в судовому засіданні доазів встановлено, що 23.02.2021 року, о 8 год 37 хв, двома платежами на банківську карту НОМЕР_4 ТОВ «Бізнес позика» було перераховано грошові кошти по 24 000 грн, з призначенням платежу «Перерах.коштів ОСОБА_1 ІПН НОМЕР_2 зг. до кредитного договору № 202137-КС-002 від 22.02.2021 року без ПДВ», що підтверджується платіжними квитанціями 378434959 та 378434816.

Довідка АТ «Приватбанк» від 04.09.2025 року підтверджує, що банківська карта НОМЕР_1 емітована на ім`я ОСОБА_1 .

Розпорядившись на власний розсуд своїми правами, ОСОБА_1 не надала суду жодного належного та допустимого доказу на підтвердження своїх тверджень щодо не отримання на картковий рахунок НОМЕР_4 грошових коштів від ТОВ «Бізнес позика», зокрема, але не виключно, довідки банку, який є емітентом карткового рахунку НОМЕР_4 , щодо не надходження/не зарахування 23 лютого 2021 року грошових коштів, відповідно, в розмірі 24 000 грн та в розмірі 24 000 грн на картковий рахунок НОМЕР_4 та/або довідки банку про те, що картковий рахунок НОМЕР_4 відповідачці не належить та/або відповіді Національного банку України про те, що АТ КБ «ПриватБанк» не відзвітувало щодо здійснення діяльності з надання платіжних послуг 23 лютого 2021 року відповідно до вимог, встановлених нормативно-правовими актами Національного банку України та/або відповіді АТ КБ «ПриватБанк», наданої на звернення відповідача, щодо не непроведення перерахування 23 лютого 2021 року грошових коштів відповідно в розмірі розмірі 24 000 грн та в розмірі 24 000 грн на її картковий рахунок НОМЕР_4 тощо.

Крім того, відповідачем з карткового рахунок НОМЕР_4 вносилися платежіна погашення кредитної заборгованості за договором № 202137-КС-002 від 22.02.2021, що підтверджується наявною в матеріалах справи випискою АТ КБ «Приватбанк». Сплачуючи кредит, відповідач вчинив конклюдентні дії, що свідчать про прийняття укладеного кредитного договору, який створив для нього певні цивільні права та обов`язки, частину з яких було реалізовано.

Отже, взяті на себе зобов`язання за договором № 202137-КС-002 від 22.02.2021 року ТОВ «Бізнес позика» виконало належним чином, надававши відповідачці кредиті кошти в повному обсязі.

У свою чергу, взяті на себе зобов`язання ОСОБА_1 а належним чином не виконувала, обов`язкові щомісячні платежі в рахунок погашення нарахованих процентів своєчасно та у погодженому розмірі не вносила, у зв`язку з чим утворилася заборгованість.

Колегія суддів враховує, що ОСОБА_1 а не надала ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції належних та допустимих доказів на спростування наявності у неї заборгованості за тілом кредиту та належного виконання зобов`язання по сплаті заборгованості за кретитом. Контррозрахунку заборгованості відповідачкою також не надано.

Колегія суддів повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і, надавши їм належну правову оцінку, приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог та стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» заборгованості за договором № 202137-КС-002 про надання кредиту від 22.02.2021 року у розмірі 234 354,75 грн, що складається із суми прострочених платежів по тілу кредиту в розмірі 50 288,04 грн; суми прострочених платежів по процентах, які нараховані в межах строку дії договору, з 23.02.2021 року по 11.12.2022 року, в розмірі - 184 066,71 грн.

Вказаний висновок суду апеляційної інстанції відповідає правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19, провадження № 61-9071св20, від 16 грудня 2020 року у справі № 561/77/19, провадження № 61-20799св19, від 28 квітня 2021 року у справі № 234/7160/20, провадження № 61-2903св21, від 10 червня 2021 року у справі № 234/7159/20, провадження № 61-18967св20, від 18 червня 2021 року у справі № 234/8079/20, провадження № 61-2904св21.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів позивача по суті спору, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин.

В своєму рішенні у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, ЄСПЛ зазначив про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції й зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового судового рішення у відповідній частині є:1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи зазначене, оцінивши в сукупності докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга представника позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» - Клименка Тараса Васильовичапідлягає задоволенню, рішення Києво-Святошинськогорайонного суду Київської області від 02 лютого 2026 рокускасуванню, з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог та стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» заборгованість за договором № 202137-КС-002 про надання кредиту від 22.02.2021 у розмірі 234 354,75 грн, що складається із суми прострочених платежів по тілу кредиту - 50 288,04 грн; суми прострочених платежів по процентах - 184 066,71 грн.

Згідно вимог ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З урахуванням того, що апеляційна скарга представника позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» - Клименка Тараса Васильовича задоволена повністю, рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове судове рішення про задовлення позовних вимог, то колегія суддів приходить до висновку про наявність правових підстав для стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» судових витрат, що складаються з судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги, у загальному розмірі 6 445,86 грн.

Керуючись ст.ст. 6, 203, 205, 207, 626-628, 638, 639, 1054, 1055 ЦК України, ст.ст. 3, 11, 12 Закону України про електронну комерцію», ст.1 Закону України « Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», ст.ст. 12, 81, 89, 141, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» - Клименка Тараса Васильовича задовольнити.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 лютого 2026 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договоромзадовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ; АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» (ЄДРПОУ: 41084239, місце знаходження: 01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, будинок 26, офіс 411) заборгованість за договором № 202137-КС-002 про надання кредиту від 22.02.2021 рокуу розмірі 234 354,75 грн, що складається із суми прострочених платежів по тілу кредиту - 50 288,04 грн; суми прострочених платежів по процентах - 184 066,71 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ; АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» (ЄДРПОУ: 41084239, місце знаходження: 01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, будинок 26, офіс 411) судові витрати, щоскладаються з судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги, у загальному розмірі 6 445,86 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України.

Головуючий : Судді: