Постанова від 08 квітня 2026 р. у справі №753/9028/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа № 753/9028/25

провадження № 22-ц/824/4047/2026

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 квітня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів:

судді - доповідача Кирилюк Г. М.

суддів: Рейнарт І. М., Ящук Т. І.

при секретарі Черняк Д. Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Київської міської ради, третя особа: ОСОБА_2 , про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Бута Дмитра Леонідовича на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 03 жовтня 2025 року в складі судді Шаповалової К.В.,

установив:

01.05.2025 ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Київської міської ради про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивачки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Після смерті спадкодавця залишилось спадкове майно - квартира АДРЕСА_1 , яка належала спадкодавцеві на підставі свідоцтва про право власності, виданого 10.02.1998 року Головним управлінням житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації (наказ №76-с від 10.02.1998 р.) та зареєстрованого в Київському міському бюро технічної інвентаризації 12.02.1998 р. за №40971.

Оскільки позивачка має рідних братів, то вона не претендувала на спадкове майно, будучи впевненою у тому, що її брати оформили право на спадщину.

Натомість, наприкінці березня- початку квітня 2015 року один з братів позивачки - ОСОБА_2 запитав у неї, чи оформила вона право на спадщину на майно батька. Коли він дізнався, що не оформила, то він їй повідомив про те, що батько за життя склав заповіт за яким заповідав усе своє майно, у тому числі й вказану квартиру, тільки їй у повному обсязі. З цих причин її брати не звертались до органів нотаріату для прийняття та оформлення спадкових прав, оскільки знали про наявність цього заповіту.

Таким чином, позивачка не була обізнана про наявність заповіту, про який дізналась лише через певний час після смерті батька від свого брата.

Постановою приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кравець О. О. позивачці було відмовлено у прийнятті заяви про прийняття спадщини у зв`язку з пропуском визначеного законом строку для її подання.

З огляду на необізнаність ОСОБА_1 про наявність заповіту, остання має право на встановлення їй додаткового строку для прийняття спадщини за заповітом.

Просила суд ухвалити рішення, яким встановити ОСОБА_1 додатковий строк у три місяці з дня набрання рішенням законної сили для прийняття спадщини за заповітом після смерті батька - ОСОБА_3 .

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 03 жовтня 2025 року в задоволенні позову відмовлено.

Висновки суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачка відноситься до кола спадкоємців за законом першої черги. Тож навіть у разі незнання про існування заповіту остання повинна була вчинити активні дії для прийняття спадщини - подати заяву про прийняття спадщини у встановлений законом строк. Будь-яких належних доказів (окрім показань третьої особи як свідка, який є рідним братом позивача) щодо наявності причин, які унеможливлювали своєчасне звернення із заявою про прийняття спадщини представником позивача суду надано не було. Неподання заяви умисно чи з необережності (недбалості) не може бути підставою для визначення спадкоємцю додаткового строку для прийняття спадщини.

Факт усвідомлення позивачкою її права на спадкування за законом як спадкоємиці першої черги спадкування поряд із незнанням про існування заповіту, складеного на її ім`я, за умови невжиття нею жодних активних дій щодо встановлення спадкової маси і прийняття спадщини протягом передбаченого ЦК України строку, не свідчить як про порушення принципу свободи заповіту, так і про виникнення в неї об`єктивних обставин, які унеможливили або істотно ускладнили своєчасне звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини у відведений ЦК України строк.

Судом під час розгляду справи не встановлено наявність у позивачки поважних причин пропуску строк на прийняття спадщини, що має наслідком відсутність підстав для встановлення додаткового строку на прийняття спадщини та, відповідно, відмови у задоволенні позовних вимог.

30.10.2025 представник ОСОБА_1 - адвокат Бут Д. Л. через підсистему «Електронний суд» подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Дарницького районного суду міста Києва від 03 жовтня 2025 року та прийняти нове, яким позов задовольнити.

Вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Зазначив, що позивачка має радних братів та не заперечувала про ти того щоб вони оформили право на спадщину після смерті батька. Разом тим, через 10 місяців після смерті батька вона дізналась про те, що він таємно від неї склав заповіт, яким заповів їй квартиру АДРЕСА_1 .

Отже, пропуск позивачкою строку на прийняття спадщини був зумовлений об`єктивними обставинами її необізнаності про наявність заповіту.

Відмовляючи у позові з тих підстав, що позивачка є родичкою спадкодавця першої черги та зобов`язана була своєчасно звернутись до органів нотаріату із заявою про прийняття спадщини, судом порушено конституційні принципи правозастосування та норми актів цивільного законодавства, а також засади правової визначеності у застосуванні прямих норм цивільного права.

Обрана судом першої інстанції правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у справі №686/5757/23 від 26 червня 2024 року, згідно якої право на поновлення строків на прийняття спадщини за заповітом мають лише особи, які не є родичами спадкодавця, є суперечливою відносно інших позицій Верховного Суду в аналогічних справах та дискримінаційною за ознаками родинних стосунків зі спадкодавцем.

Відповідно до ст. 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Конституційний суд України у своєму рішенні від 16.10.2007 у справі №1-16/2007 (п.3.2) звернув увагу на те, що гарантоване частиною першою статті 24 Конституції України рівність громадян перед законом означає рівну для всіх обов`язковість конкретного закону з усіма відмінностями у правах або обов`язках привілеях чи обмеженнях, які в цьому законі встановлені.

Отже, не може бути привілеїв чи обмежень для спадкоємців у реалізації їх прав залежно від того, чи знаходиться такий спадкоємець у родинних стосунках зі спадкодавцем чи ні.

Якщо закон передбачає право на поновлення строків для прийняття спадщини у разі необізнаності про наявність заповіту, то таке право розповсюджується на усіх заінтересованих осіб не залежно від їх родинної приналежності.

У інших рішеннях з питання поновлення строків для прийняття спадщини Верховний Суд України висловлював відмінну позицію від названої правової позиції.

Просить відступити від правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові в справі №686/5757/23 від 26 червня 2024 року в застосувати інші правові позиції, викладені у постанові Верховного Суду України від 06 вересня 2017 року у справі №6-496цс17, постановах Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі №642/2539/18-ц, від 26 червня 2019 року у справі №565/1145/17, від 28 жовтня 2019 року у справі №761/42165/17, від 06 червня 2018 року у справі №315/765/14-ц.

Вважає, що заперечення Київської міської ради проти задоволення позову з огляду на існування прямих вказівок керівництва про це є свідченням неповаги до прав членів громади міста Києва з боку місцевої влади та може кваліфікуватись як тиск на суд, що є складовою злочину проти правосуддя.

Оскільки ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини раніше, ніж завершився рік з дня відкриття спадщини, заперечення органу місцевого самоврядування проти задоволення позову було передчасним та суперечило як загальним засадам прав спадкоємців, так і прав органу місцевого самоврядування щодо потенційно відумерлої спадщини.

Зазначає, що квартира АДРЕСА_1 є єдиним її житлом, у якому вона проживає з 2002 року.

28.11.2025 Київська міська рада направила відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити рішення Дарницького районного суду міста Києва від 03 жовтня 2025 року без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Вважає, що судом першої інстанції було забезпечено повний та всебічний розгляд справи на основі наданих доказів, рішення суду відповідає нормам матеріального та процесуального права.

Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції по суті вирішення спору та не дають підстав вважати, що судом порушено норми матеріального чи процесуального права, що може бути підставою для скасування судового рішення.

Інші учасники справи правом на надання відзиву на апеляційну скаргу не скористались.

В судовому засіданні представник ОСОБА_1 - адвокат Бут Д. Л. підтримав подану ним апеляційну скаргу та просив її задовольнити.

Третя особа ОСОБА_2 проти задоволення апеляційної скарги не заперечував.

Переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є донькою ОСОБА_3 .

23 жовтня 2019 року ОСОБА_3 склав заповіт, посвідчений нотаріально, яким заповів все своє майно своїй доньці ОСОБА_1 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , помер.

Як вбачається з матеріалів спадкової справи, відкритої до майна померлого ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_1 звернулась до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кравець О. О. із заявою про прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_3 .

В заяві зазначила, що після смерті батька відкрилась спадщина, яка складається з квартири АДРЕСА_1 . Своїм зареєстрованим місцем проживання зазначила адресу: АДРЕСА_2 .

В цей же день, 03.04.2025, з заявою про прийняття спадщини також звернувся брат позивачки - ОСОБА_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .

03.04.2025 приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кравець О. О. винесла постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії, оскільки спадкоємці пропустили строк для подання заяви про прийняття спадщини, на момент смерті спадкодавця зареєстровані за його адресою не були.

Відповідно до статей 1216, 1217 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

За правилами частини першої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Відповідно до статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Подання заяви про прийняття спадщини є дією, що її повинен вчинити спадкоємець, який бажає прийняти спадщину у разі, коли він не проживав на час відкриття спадщини постійно зі спадкодавцем.

Для прийняття спадщини встановлено строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 1272 ЦК України, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.

За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини (частина третя статті 1272 ЦК України).

Поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій. Якщо ж у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не скористався правом на прийняття спадщини через відсутність інформації про смерть спадкодавця, то правові підстави для визначення додаткового строку для прийняття спадщини відсутні (див. постанову Верховного Суду України від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1486цс15, постанову Верховного Суду України від 14 вересня 2016 року у справі № 6-1215цс16).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 жовтня 2020 року в справі № 234/17511/19 (провадження № 61-8215св20) вказано, що:

«як свідчить тлумачення частини третьої статті 1272 ЦК України до поважних причин пропуску строку для прийняття спадщини мають відноситися причини, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця щодо подачі заяви про прийняття спадщини. Правила частини третьої 1272 ЦК України про встановлення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 лютого 2022 року в справі № 756/957/18 (провадження № 61-5590св21) вказано, що:

«поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є ті, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій. Отже, строки на подання заяви про прийняття спадщини не визнаються преклюзивними, можуть бути поновлені з дотриманням правил частини третьої 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини і можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними.

Якщо ж у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не скористався правом на прийняття спадщини через власну пасивну поведінку, то правові підстави для визначення додаткового строку для прийняття спадщини відсутні. Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постановах: від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1486цс15, від 14 вересня 2016 року у справі № 6-1215цс16».

Якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду із позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви. За конкретних фактичних обставин кожної справи пропуск строку для прийняття спадщини суд має оцінювати з урахуванням тривалості такого пропуску та загальних засад цивільного законодавства, як-от розумність, добросовісність та справедливість. Головною ознакою поважних причин такого пропуску є те, що вони унеможливлюють своєчасне звернення із заявою про прийняття спадщини. Неподання заяви умисно чи з необережності (недбалості) не може бути підставою для визначення спадкоємцю додаткового строку для прийняття спадщини. Вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. Оцінка поважності причин пропуску строку звернення із заявою про прийняття спадщини повинна, першорядно, стосуватися періоду від моменту відкриття спадщини й до спливу шестимісячного строку, встановленого законом для її прийняття. Саме протягом цього періоду мають існувати об`єктивні та істотні перешкоди для прийняття спадщини. Інші періоди досліджуються, якщо ці перешкоди почали існувати протягом шестимісячного строку та тривали до моменту звернення до нотаріуса або до суду. Суди мають враховувати, що безпідставне надання додаткового строку для прийняття спадщини є порушенням правової визначеності як елемента правовладдя (верховенства права) та є незаконним втручанням у права спадкоємців, які прийняли спадщину, а у разі відсутності таких спадкоємців - в інтереси територіальної громади, яка має право на визнання спадщини відумерлою (див. пункти 53 - 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року в справі № 686/5757/23 (провадження № 14-50цс24)).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року в справі № 686/5757/23 (провадження № 14-50цс24) зазначено, що:

«151. Необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, що випливає з принципу свободи заповіту, проте така необізнаність повинна ототожнюватися з незнанням спадкоємцем про його право на спадкування загалом; в такому випадку особа з незалежних від неї причин не вчиняє юридично значущих дій, які пов`язані з набуттям нею певних прав, що випливають із спадкування.

152. Обставини усвідомлення особою того, що вона має право на спадкування за законом, наприклад, на підставі своєї спорідненості із спадкодавцем у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, закликаних до спадкування, та невчинення нею жодних активних дій з прийняття спадщини та щодо встановлення спадкової маси не можуть обґрунтовувати поважність причин пропуску нею строку для подання заяви про прийняття спадщини за заповітом, про існування якого особа не знала.

153. Після закінчення строку, передбаченого ЦК України для подання заяви про прийняття спадщини, право спадкоємця на прийняття / відмову від прийняття спадщини є реалізованим, а його результат не підлягає зміні у зв`язку з обставинами, які залежали від самого спадкоємця, до яких, зокрема, входить пасивна поведінка спадкоємця, який усвідомлює чи повинен усвідомлювати (на підставі своєї спорідненості із спадкодавцем та відсутністю спадкоємців попередньої черги, закликаних до спадкування) наявність у нього права на спадкування.

154. Резюмуючи, Велика Палата Верховного Суду, з урахуванням конкретних обставин справи, що переглядається, висновує, що необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини, а у вирішенні питання про поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини потрібно враховувати свободу заповіту як фундаментальний принцип спадкового права. Проте це стосується обставин, за яких заповіт є єдиною підставою спадкування і незнання про його існування не вимагає від спадкоємця вчинення дій щодо прийняття спадщини. Спадкоємець за законом, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини у встановлений шестимісячний строк з часу відкриття спадщини. Тож необізнаність про наявність заповіту може вважатися поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини тільки для осіб, які не є спадкоємцями за законом першої черги або кожної наступної черги спадкоємців за законом, у разі їх обізнаності про відсутність спадкоємців попередньої черги, які набували право на спадкування за законом».

Встановлено, що ОСОБА_1 була рідною донькою ОСОБА_3 , а відтак позивачка є спадкоємцем за законом першої черги.

Врахувавши наведені норми матеріального права та встановлені обставини справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки позивачка не надала належних та допустимих доказів наявності об`єктивних перешкод для подачі заяви про прийняття спадщини після смерті її батька, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

За чинним процесуальним законом правом відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду, наділений лише Верховний Суд під час касаційного перегляду справи.

Доводи апеляційної скарги про те, що в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року в справі № 686/5757/23 застосовано різний підхід до оцінки поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження у випадку необізнаності про наявність заповіту для осіб, які є спадкоємцями за законом та для осіб, які такими особами не є, що вказує на дискримінаційні умови для поновлення строку на прийняття спадщини, є необґрунтованими.

Застосований судом підхід до оцінки поважності причин пропуску строку на подання заяви про прийняття спадщини спадкоємцями за законом, які усвідомлюють про те, що вони мають право на спадкування на підставі лише своєї спорідненості із спадкодавцем, та особами, які не є спадкоємцями за законом та які не обізнані про існування заповіту на їх ім`я, пояснюється різними можливостями вказаних осіб щодо реалізації своїх прав та не свідчить про порушення гарантованої ч. 1 ст. 24 Конституції України рівності громадян перед законом, або застосування привілеїв чи обмежень у реалізації права особи на спадкування.

Доводи апеляційної скарги про неврахування судом висновків про застосування норм права у подібних спірних правовідносинах, які викладені у наведених заявником постановах Верховного Суду, є необґрунтованими, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, та встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Доводи позивача про те, що спадкове майно є єдиним місцем її проживання, правового значення для вирішення даного спору не мають.

З огляду на те, що за відсутності спадкоємців територіальна громада має право на визнання спадщини відумерлою, доводи апеляційної скарги про те, що заперечення Київської міської ради проти позову є свідченням неповаги та проявом тиску на суд є безпідставними.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення не впливають, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Бута Дмитра Леонідовича залишити без задоволення.

Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 03 жовтня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 10.07.2026.

Суддя-доповідач Г. М. Кирилюк

Судді: І. М. Рейнарт

Т. І. Ящук